|
|
Скачати 0.76 Mb.
|
28. Гайдамацький рух на Україні у ХVІІІ ст. В умовах все сильнішого гноблення Правобережжя польською владою народився гайдамацький рух. Перше велике гайдамацьке повстання на Правобережжі відбулось 1734 р. Очолив повстання начальник надвірних козаків князя Любомира сотник Верлан. Повстання охопило території Київщини, Брацлавщини, Волині, Поділля і окремі райони Галичини. Проти повстання спрямували каральні війська, як польські, так і російські. Невдовзі повстання придушили. Нові хвилі гайдамацьких рухів припали на 50-ті роки 18 ст. Чисельні сформовані загони гайдамаків захопили Умань, Вінницю, Летичів, Корсунь, Паволоч. Так як лави повстанців постійно поповнювались, придушити повстання полякам ніяк не вдавалось. Спільними діями російських і польських військ повстання 1750 року було придушене. Головною причиною поразки, як і раніше, була відсутність єдиного керівного центру. У наступні роки гайдамацькі виступи відбулися: 1754 р. – у районі Житомира, 1757 р. – Немирова й Умані, 1761 р. – Лисянки, 1764 р. – Вінниці. 1759 року хвиля гайдамацьких виступів охопила усю Україну і тривала з більшою чи меншою активністю до 1768 року. Травень 1768-червень 1769 – період Коліївщини, найбільшого за силою і розмахом гайдамацького повстання. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта. Воєнні дії почались у травні. Гайдамаки звільнили Жаботин, Черкаси, Смілу, Корсунь та багато інших міст. Сили повстанців постійно зростали за рахунок морально піднесеного населення. 9-10 червня повстанці захопили Умань за рахунок того, що два полки надвірних козаків (один з яких очолював Гонта) перейшли на сторону повстанців. 26 червня 1768 р. російські війська (які обіцяли допомогти повстанцям) зрадили повстанців, захопили Гонту і Залізняка, а вже 27 червня було оточено гайдамацький табір. Польський уряд запровадив режим кривавого терору на Правобережжі. Повстанців було страчено, але Коліївщина тривала ще до червня 1769 р. 29. Ліквідація російським царизмом української державності у другій половині XVIII ст. У другій половині XVIII ст. частина козацької старшини намагалася відновити автономні права Гетьманщини. Останнім гетьманом став Кирило Розумовський (1750—1764). Він намагався відстоювати певну свободу Гетьманщини в галузі фінансів, здійснив перетворення у козацькому війську, провів реформу судової системи, виношував плани про заснування в Батурині університету. Почали проводитись старшинські з'їзди, де обговорювались питання поточної політики. Як тільки 1762 р. на престол зійшла Катерина П, вона відразу заявила про необхідність скасування гетьманства. Цариця наказала Розумовському скласти булаву, що той і зробив без будь-якого опору в 1764 р. Замість гетьмана була встановлена друга Малоросійська колегія. Фактична влада в колегії належала її президенту, малоросійському генерал-губернатору Румянцеву. На місцях козацьке самоуправління зберігалось до початку 1780-х років. 1781 р. поділ Лівобережжя на полки й сотні було ліквідовано. Натомість запроваджувалася загальноросійська адміністративно-територіальна система. 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. З козацького війська створили 10 регулярних полків, російської армії. З 1797 р. серед козаків почали проводитись рекрутські набори. Так само розвивалися події і на Слобожанщині. Військово-адміністративна реформа 1732—1737 рр. звела нанівець автономію краю. 1762 р. Катерина II призначила слідство над місцевою старшиною, за підсумками якого 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобідське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено гусарські полки. Поділ території на полки і сотні був також скасований. Натомість із центром у Харкові була створена Слобідсько-Українська губернія. Процес ліквідації автономного устрою Лівобережжя і Слобожанщини супроводжувався закріпаченням місцевого населення. У 60-70-ті роки XVIII ст. царський уряд видав низку указів про обмеження права вільних переходів селян з однієї місцевості в іншу. Указ Катерини II від 3 травня 1785 р. законодавчо закріпив на Лівобережній і Слобідській Україні кріпацтво. Одночасно на українські землі поширювалась дія «Жалуваної грамоти дворянству», згідно з якою козацька старшина і українська шляхта зрівнювалися в правах з російськими дворянами, що виключало її опір ліквідації української автономії у складі Російської імперії. Таким чином, на кінець XVIII ст. Україна повністю втратила особливу адміністративно-територіальну, військову і соціальну організацію, ставши звичайною провінцією Російської держави. 30. Зовнішньополітична діяльність незалежної України 2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила “Основні напрямки зовнішньої політики України”. Цей документ визначає базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави. В документі, зокрема, зазначається, що з огляду на його геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал, Україна має всі можливості стати спливовую світовою державою, виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі. Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань: утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і віхідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера. 31. Громадівський рух в Україні. Українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду — культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Почала видавати журнал "Основа" (1861-1862),що висвітлювало всі загальноукраїнські проблеми .Український національний рух, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами. Вони перейшли з католицької віри в православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства.Вони збирали народну творчість по селах,випускали рукописний журнал. Та 1861-1862рр. гурток саморозпустився і його члени утворили нове товариство «Українську громаду» .Київська громада, як і громади, що виникли по різних містах України (Чернігові, Вінниці , Катеринославі) займалися культурною діяльністю,яка включала організацію народної освіти рідною мовою , підготовку і видання популярних книжок тощо. Через боязнь того, що через культурницьку діяльність,українці зажадають відродження колишніх прав 20 липня 1863 р. було підписано Валуєвський циркуляр,який забороняв публічне вживання української мови в державних установах, школах, церквах, друкуванні популярної, релігійної літератури, крім художніх творів.Громади одна за одною самоліквідовувалися або ж були офіційно заборонені. Проте наприкінці 60-х громади відновили свою діяльність як нелегальні організації.13 лютого 1873 р. було створено Південно-Західне відділення Російського географічного товариства (ПЗВРГТ)на чолі з Григорієм Павловичем Галаганом, яке стає центром українознавчих досліджень. Крім того, київська громада перебрала до своїх рук редагування російськомовної газети "Киевский телеграф". В Україні за допомогою науковців,які не порушували циркулярів утворився зародок національної Академії наук. Проте було підписано Емський указ 18 травня 1876 р. Заборонялося говорити українською,друкувати українські книжки і ставити вистави. Проте це не зупинило громадівський рух,який шукав подальших шляхів для продовження руху.Найрадикальнішою зі студентських груп було Братство тарасівців (1891-1898 pp.).Старше покоління громадівців вирішили згуртувати свої сили для більш плідної діяльності на культурницькій ниві. У 1898р. у Києві була створена Загальноукраїнська безпартійна організація (ЗУБО), яка виконувала роль координатора діяльності громад. Таким чином, громади пройшли шлях від окремих гуртів до загальноукраїнської організації, підготувавши підґрунтя для почату політичної боротьби. Вони підвели український рух до усвідомлення необхідності сформулювати та розробити політичну програму руху. 32. Пожвавлення національного руху в Україні наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Формування багатопартійної системи. Новий етап в історії українського суспільства відкрила перебудова, покликана подолати негативні тенденції в розвитку Радянського Союзу. В ході перебудови зростала політизація суспільства,яка виявилася у діяльності так званих неформальних груп та об'єднань, серед яких — Український культурологічний клуб (УКК), що виник у серпні 1987 р. До нього належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів. Становлення багатопартійності в Україні пробивалося з великими труднощами і відбулося в три етапи: 1 етап охоплює 1998 р. В цей час про заснування партії ще не йшлося. В цей період активно розгорнула роботу Українська Гельсінська група на чолі з Л. Лук'яненко. 2 етап тривав у 1989 р. - на початку 1990 р. Він характеризувався становленням Народного руху України за перебудову. У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України,виникла найбільш масова політична організація — Рух . 3 етап — березень-квітень 1990 р. Відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, в результаті яких Демократичний блок, у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію — Народну Раду. Активізація політичного життя зумовила стрімке зростання національної самосвідомості населення України. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Правда це положення Декларації в Москві до уваги не бралося. Завдяки демократизації та плюралізму наприкінці 1989 р. в Україні почали створюватися нові політичні партії. Впродовж 1990—1991 pp. в Україні виникло майже 20 опозиційних партій . Першими на захист української культури виступали інтелігенція, студентська молодь. Продовжували повертатися в Україну твори В. Винниченка, представників «розстріляного відродження». Поступово відкривалася правда (“білі плями”) української історії. Було легалізовано Українську греко-католицьку церкву та Українську автокефальну православну церкву. 33. Серпневий "путч" 1991 р. Проголошення незалежності України та перші кроки її розбудови. Демократично налаштовані сили України дедалі активніше виступали за українську державну самостійність. Такий розвиток подій не влаштовував не тільки партноменклатуру, а й самого ініціатора перебудови М. Горбачова. Намагаючись не допустити розвитку процесу створення незалежних держав, М. Горбачов запропонував проект нового союзного договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали. Питання про долю СРСР значно посилило соціально-політичне напруження в суспільстві, у тому числі в керівництві КПРС. Його найбільш консервативна частина виступала проти будь-яких поступок союзним республікам, за збереження СРСР як єдиної держави. Ці реакційні сили в Москві в ніч на 19 серпня 1991 р. здійснили спробу перевороту (cерпневий путч), утворивши Державний комітет надзвичайного стану у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. Горбачов, ізольований на кримській дачі, був усунутий від влади. Проти заколотників рішуче виступив Борис Єльцин. Українське керівництво, зокрема Верховна Рада, стало на вичікувальну позицію. Серпневі події в Москві критично загострили ситуацію щодо прагнення незалежності з боку республік. Виходячи з цього, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила незалежність України. Цей документ був підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. У ньому взяло участь 84,2 % виборців, з яких 90,3 % проголосувало за незалежність України. Того ж дня Президентом України було всенародно обрано Леоніда Кравчука. Проголошення незалежності такою республікою як Україна остаточно зробило неможливим збереження Радянського Союзу. 7 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук) і після переговорів (без залучення М. Горбачова, який повернувся до виконання обов'язків Президента СРСР, але дедалі більше втрачав владу) наступного дня підписали угоду про ліквідацію Союзу РСР та створення на його місці нового утворення — Співдружності незалежних держав, до якої невдовзі приєдналося декілька інших 34. Українські дисиденти, їхні програмні цілі та діяльність У 50-х роках виникає рух дисидентів (незгодних). Це був перший великий суспільно-політичний рух у Радянському Союзі, учасники якого виступали проти існуючого політичного режиму. Дисидентами найчастіше були представники інтелігенції, хоча були й представники інших соціальних груп. Дисиденти ніколи не ставили за мету організацію збройної боротьби, їх головним завданням була боротьба за права людини та за національні права українського народу. Дисиденти прагнули діяти виключно конституційним шляхом. Їхніми головними методами були агітація і проведення громадських заходів. Дисидентський рух в Україні мав три напрямки: загальнодемократичний, релігійний і національний. Загальнодемократичне дисиденство було найбільш поширеним, виступало за захист прав людини. Для релігійних дисидентів головною була проблема віросповідання. Національний напрямок виступав за право українського народу на збереження національної самобутності, проти русифікації, за можливість виходу зі складу СРСР. Дисиденти ніколи не мали єдиної партії. Вони діяли в невеликих гуртках, що підтримували між собою зв’язок. У 50-70-х роках групи дисидентів існували у всіх великих містах України. Дисидентами були І. Дзюба, Д. Шелест, Є. Сверстюк та багато інших. Частина дисидентів вважала, що соціалізм не вичерпав своїх можливостей, вони прагнули повернутися “до справжніх марксистських цінностей”, але більшість дисидентів визнавала комунізм і соціалізм глухим кутом історичного процесу. Уряд СРСР переслідував усіх дисидентів, оскільки убачав у їхній діяльності загрозу існуючому ладу. Вони послабляли комуністичний режим, допомагали своїм співгромадянам самостійно оцінювати дії влади, активно захищали права людини. 35. Лібералізація суспільного життя в Україні середини 50-х – початку 60-х рр. ХХ ст. Шістдесятники. Після смерті Сталіна в Кремлі починається запекла боротьба за владу і у березні 1953 р. фактично, а у вересні офіційно першим секретарем ЦК КПРС став Хрущов. Почався «період відлиги» - тимчасової лібералізації суспільно-політичного життя. У союзних республіках почалися значні кадрові зміни, перестановки у керівництві. У червні 1953 на посаду голови ЦК КПУ вперше було обрано українця за походженням – О.Кириченка. Нові радянські лідери оголосилиамністію ув'язненим на термін до 5 років. На волю вийшли здебільшого кримінальні елементи (політичні в'язні мали значно триваліші терміни ув'язнення), що спровокувало вибух злочинності у країні. Однією з ознак лібералізації стала реабілітація – поновлення в правах незаконно засуджених осіб. Не підлягали реабілітації: жертви політичних процесів; репресовані до 1934 року; селяни з Західної України, а також депортовані під час колективізації селяни; засуджені за інакодумство; кримські татари або інші народності, які були депортовані в Сибір(депортація визнана незаконною, але без права повернення). Восени 1953 були ліквідовані воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС, яка мала право проводити висилку, заслання та ув'язнення населення. Кульмінаційним моментом «відлиги» ставХХ з'їзд КПРС (1956р.), де Хрущов виступив з доповіддю «Про культ особи Сталіна та його наслідки». Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєні Сталіним та його оточенням. М. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна. Люди розцінювали його промову по-різному. Більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, та консервативні кола, а також чимало людей, розвінчання «великого вождя» сприйняли вороже. Через ліберативні дії проти Хрущова була сформована опозиція, а в 1957 – безуспішна спроба усунути Хрущова від влади. Безпосереднім проявом лібералізації суспільно-політичного життя стала поява нової генерації культурних діячів, - «Шістдесятників», серед яких Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський; В.Чорновіл, А.Горська, Д.Павличко, Б.Олійник, В.Стус, Г.Тютюнник. Саме тоді почали з'являтися українські позацензурні видання, «самвидав». В 1959 у Києві було засновано клуб творчої молоді «Супутник», який став центром шістдесятництва; у Львові в 1962 – «Пролісок». Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. З кінця 1962 р. почався масований тиск на шістдесятників, через який частина шістдесятників пішла накомпроміс із владою, а інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові. |
| СПИСОК ЕКЗАМЕНАЦІЙНИХ ПИТАНЬ З ДИСЦИПЛІНИ Утворення східнослов'янської держави Київська Русь. Русь за часів перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав |
Київська Русь? Під яким ім'ям увійшов в історію варязький конунг, який у 862 році, згідно літопису, був запрошений на князювання у місто Новгород... |
| Правління Володимира 1 Великого. Поширення християнства в Київській... Київська Русь після прийняття християнства: економіка соціально-політичний устрій, зовнішня політика |
Зовн ішня політика київських князів Внаслідок вдалих походів на володіння Візантії, Київська держава уклала дуже вигідні договори, князь Аскольд прийняв християнство... |
| Змальовує події походу 1185 року проти половців. Разом з Ігорем син... Гіпербола: захопленими тканями і одягом мостили русичі болота. Ігор із здобичі взяв собі тільки бойові знаки ворога. Автор називає... |
Володимир Мономах його внутрішня і зовнішня політика Довести, що в період правління Володимира Мономаха Київська Русь переживала період свого розквіту |
| Що являли собою Олімпійські ігри у стародавній Греції? У якому виді спорту змагалися атлети під час проведення перших Олімпійських ігор? |
Урок засвоєння нових знань Києві. Розглянути та проаналізувати діяльність перших князів. Розвивати вміння аналізувати історичні події, писемні джерела, давати... |
| Інтерактивні вправи та ігри на уроках історії, як одиніз шляхів підвищення... Практичне використання ігрових форм роботи з учнями у процесі вивчення пропедевтичного курсу історії України, на прикладі тем «Київська... |
Підручник В. Месана § 1 6 Перші князі Київської держави Месан § письмово дати відповідь на питання ст. 47. Данилевська § Письмово дати відповідь на питання... |