|
|
Скачати 120.01 Kb.
|
| Поняття особистого селянського господарства Особисті селянські господарства (надалі – ОСГ) в сучасний період відіграють важливу роль у продовольчому забезпеченні сільськогосподарською продукцією та сировиною як усієї держави, так і окремих громадян, оскількивиробляють понад 60% валової продукції сільського господарства [1]. Разом з тим подальший розвиток та підтримка ОСГ нерозривно пов’язані з належним законодавчим забезпеченням цієї особливої форми здійснення сільськогосподарської виробничої діяльності. Сучасну нормативно-правову базу ведення ОСГ утворюють Закон України від 15 травня 2003 р. «Про особисте селянське господарство» [2], окремі підзаконні нормативно правові акти, що конкретизують положення Закону, та акти основних галузей законодавства (земельного, цивільного, сімейного, податкового та інших). Як справедливо зазначає В.В.Носік, «більшість норм Закону України «Про особисте селянське господарство» мають бланкетний характер, тобто посилаються на численні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, що були прийняті у минулому і які є необхідними для застосування при вирішенні конкретних питань правового становища особистих підсобних, а тепер особистих селянських господарств» [3, с. 7]. Відповідно до ст.1 Закону України “Про особисте селянське господарство” ОСГ визначається як господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна ОСГ, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Таке поняття ОСГ враховує його основні правові ознаки, зокрема сімейний характер, мету діяльності тощо. Значно розширено сферу діяльності таких господарств, які зараз поряд із виробництвом та переробкою сільськогосподарської продукції можуть надавати різноманітні послуги, в тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Одночасно законодавче визначення поняття ОСГ викликає окремі зауваження. Так, трактування його як різновиду “господарської діяльності” (подібна думка обґрунтовується і В.І.Лебедем [4, с.4]) не зовсім узгоджується із нормами Господарського кодексу (надалі – ГК) України від 16 січня 2003 р. [5]. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Проте, як відомо однією із істотних ознак ОСГ є його переважно особистий, а не суспільний характер, що відрізняє діяльність по веденню такого господарства від господарської діяльності в тому значенні, що використовується в ГК України. Крім того, під господарською діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарювання, коло яких визначено ч. 2 ст. 55 ГК України. До них належать юридичні особи, фізичні особи, які зареєстровані як підприємці відповідно до закону, а також філії, представництва, інші підрозділи господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності. Оскільки наведений перелік є вичерпним, ОСГ, що не має статусу юридичної особи, не є суб’єктом господарювання за ГК України. Такими суб’єктами не можуть визнаватися і фізичні особи, що ведуть ОСГ, адже чинним законодавством України не передбачено необхідності їх державної реєстрації як підприємців. Враховуючи наведене, видається необхідним узгодження нормативних приписів, вміщених у ст.55 ГК України та ст.1 Закону України «Про особисте селянське господарство», що, наш погляд, доцільно здійснити шляхом внесення відповідних доповнень до ГК України. Недостатньо обґрунтованим є також вживання у визначенні ОСГ слів “з використанням майна ОСГ”. При здійсненні виробничої сільськогосподарської діяльності чи наданні послуг фізичними особами, що ведуть ОСГ, використовується майно, належне їм на праві приватної (в тому числі й спільної сумісної чи спільної часткової) власності (ч.2 ст.6 Закону України “Про особисте селянське господарство”). Саме ж господарство, не маючи статусу юридичної особи, не може визнаватися суб’єктом права власності на майно. Слід також зазначити, що законодавче визначення поняття ОСГ не враховує такої істотної ознаки господарства, як ведення його за рахунок переважно власної (особистої) праці членів господарства. Наявність такої ознаки, поряд з іншими, є одним із критеріїв розмежування ОСГ із суміжними формами здійснення сільськогосподарської виробничої діяльності, в тому числі й фермерськими господарствами. Враховуючи викладене, на наш погляд, під ОСГ слід розуміти особливу форму організації та здійснення виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг у сфері сільського господарства чи сільського зеленого туризму, що провадиться без створення юридичної особи, фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з використанням майна та земель членів господарства, за рахунок переважно власної праці з метою задоволення особистих потреб. Чинним законодавством України передбачається можливість здійснення членами ОСГ не лише виробничої сільськогосподарської діяльності, а й діяльності по наданню послуг, в тому числі у сфері сільського зеленого туризму. Очевидно, що надання таких послуг повинно здійснюватися з використанням земель сільськогосподарського призначення й мати на меті обслуговування сільськогосподарського виробничого процесу. У зв’язку з цим доцільно законодавчо закріпити перелік послуг, що можуть надаватися членами ОСГ. Крім того, до цього часу не врегульовано на законодавчому рівні порядок надання ОСГ послуг у сфері сільського зеленого туризму. Норми Закону України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. [6], що мають загальний характер, не визначають особливостей здійснення окремих видів туризму, оскільки такі особливості згідно з ч.5 ст.4 Закону України «Про туризм» повинні визначатися окремим законом. Заповнення існуючої прогалини в цій частині буде забезпечено шляхом прийняття Закону України «Про сільський та сільський зелений туризм», проект якого знаходиться на розгляді у Верховній Раді України і прийнятий за основу постановою Верховної Ради України від 16 листопада 2004 р. [7]. Розширення земельних прав громадян створило можливості для збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва в ОСГ та зумовило формування і розвиток ОСГ так званої “товарної спрямованості”. Причому частка ОСГтоварного характеру є доволі значною: за даними моніторингових досліджень 2005 році 36% сільських домогосподарств продавали частину виробленої продукції, а за оцінками дослідження 2005 року 32% ОСГ були прибутковими [1]. Томусправедливо зазначає А.А.Хвасенко, що залежно від мотиваційних ознак доцільним є виділення двох типів господарств: споживчих і товарних [8, с.3]. Така диференціація господарств, на наш погляд, передбачає необхідність законодавчого розмежування правового становища ОСГ, що мають на меті, поряд із задоволенням особистих потреб, одержання основних чи додаткових прибутків, та господарств, що такої мети не мають. Частково такий поділ господарств врахований Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» [9], яким передбачено диференційований підхід до оподаткування доходів громадян, що ведуть ОСГ (п. 4.3.36 Закону). На сучасному етапі переходу до ринкових аграрних відносин потрібно створити стабільну законодавчу базу для розвитку ОСГ, що є ефективною формою господарювання на землях сільськогосподарського призначення. Це передбачає внесення відповідних змін та доповнень до Закону України “Про особисте селянське господарство”, приведення його окремих положень у відповідність до нормативно-правових актів цивільного, господарського, трудового, сімейного та інших галузей законодавства України, а також затвердження державної і регіональних програм підтримки ОСГ, прийняття низки законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів з метою конкретизації бланкетних норм Закону. 2. Особистому селянському господарству належать земельні ділянки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або оренду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшено у разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого господарства. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства. Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби знаходяться тільки в державній або комунальній власності і використовуються виключно як сіножаті та пасовища. їх можуть орендувати громадяни або користуватися ними як громадськими сіножатями та пасовищами. Земельні ділянки для городництва також є об'єктами виключно державної або комунальної власності й надаються в користування громадян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях обмежується можливістю зведення лише тимчасових споруд для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторічних плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків, господарських споруд тощо. Порівнюючи зміст правового режиму земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва зі змістом правового режиму земель особистого селянського господарства можна зробити висновки: 1) правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва; 2) члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосіння й випасання худоби, а також для садівництва та городництва. Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також можуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди. Особисте селянське господарство може набувати права власності на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його членам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв). Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) виділяються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову та спільну сумісну власність (подружжя). Відповідно до ст. 12 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право спільної часткової власності чи спільної сумісної власності на земельні ділянки, виділені в натурі (на місцевості) єдиним масивом, посвідчується одним державним актом на право власності на земельну ділянку. Власнику однієї чи кількох земельних часток (паю) в межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, видається один такий державний акт. Оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснює землевпорядна організація, яка виконала землевпорядні роботи щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості). Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства розміром менше 2 га (на підставі положень ЗК.1992 p.), мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 ЗК для ведення особистого селянського господарства. Особисте селянське господарство має право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на ній; бути власником посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської продукції; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди. Обов'язками особистого селянського господарства щодо належних йому земель є: забезпечення використання їх за цільовим призначенням; додержання вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасна сплата земельного податку; непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем. 3. Правовий режим майна особистого селянського господарства До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать житлові будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини й птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства. Своєрідною основою майна особистого селянського господарства є садиба. Відповідно до ст. 381 ЦК вона являє собою земельну ділянку разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Специфіка правового статусу садиби полягає в тому, що в разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інше не встановлено договором або чинним законодавством. Можливість будівництва житлового буднику та необхідних господарських будівель є принциповим моментом у процесі створення і діяльності особистого селянського господарство. Тому чинне законодавство містить низку положень, якими закріплюються пільги у сфері житлового будівництва на селі. Так, відповідно до ст. 9 Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві"1 (в редакції Закону від 15 травня 1992 p.), особи, які переселяються в трудонедостатні сільські населені пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в приватну власність цим громадянам, якщо вони працюють у зазначених галузях. Крім того, цей Закон встановлює переваги села порівняно з містом (у розрахунку на душу населення) у спорудженні житла, об'єктів освіти, культури й спорту, охорони здоров'я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- та електропостачання, телефонізації, зв'язку, комунальних об'єктів, у послугах радіо й телебачення, забезпечуються рівні з містом умови постачання промисловими та продовольчими товарами, а також рівень медичного, культурного, спортивного, комунально-побутового, транспортного й торговельного обслуговування за науково обґрунтованими нормативами. Однак на практиці всі ці положення виявились декларативними. У сільській місцевості не тільки не існує переваг порівняно з містом, а, скоріше, — навпаки. Сільськогосподарські тварини та птиця використовуються для ведення особистого селянського господарства в межах правового режиму, встановленого для них ст. 180 ЦК. У ній передбачається, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, зазначених чинним законодавством. Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використовуватись в особистому селянському господарстві. Тому, відповідно до ст. 325 ЦК, у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законодавством, можуть йому належати. Крім того, особисте селянське господарство може мати будь-яке майно на праві користування, придбане шляхом укладання договорів оренди, прокату, позички тощо. Майно особистого селянського господарства може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю членів господарства, які разом володіють і користуються ним. Розпорядження майном особистого селянського господарства здійснюється за згодою всіх співвласників. Відповідно до положень ст. 346 ЦК право власності на майно для ведення особистого селянського господарства може припинятися в разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати певній особі; знищення майна; викупу земельної ділянки через суспільну потребу; викупу нерухомого майна у зв'язку із викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; смерті власника. Право власності може бути припинено в інших випадках, встановлених чинним законодавством. Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду. Тобто підставою для цього можуть бути рішення та постанови судів у цивільних справах, вироки та постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення, рішення третейських судів, а також рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках. 5. Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі: 1) рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності; 2) якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення; 3) припинення прав на земельну ділянку згідно із Земельним кодексом України. У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств. Спори щодо ведення особистого селянського господарства можуть вирішуватись органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом або судом. |
|
Складання основних розділів бізнес-плану. Титульний лист. Резюме.... Мета: формувати навички складати бізнес-план селянського (фермерського) господарства |
Синельниківської міської ради Керуючись пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 124 Земельного кодексу... |
|
«ДУШІ ЖІНОЧОЇ НЕВИПИТА КРИНИЦЯ » Мета: розкрити картини селянського побуту, показати жертовну любов жінки-матері, познайомити з народними звичаями, обрядами |
1. Заступник міського голови Начальник відділу житлового господарства управління житлово-комунального господарства |
|
ФОРМИ РОЗМІЩЕННЯ Й ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ. ВПЛИВ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ НА СТРУКТУРУ ГОСПОДАРСТВА |
ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА НА ПЕРІОД ДО 2021 РОКУ В РАЙОНІ Роман Романович – начальник Коломийського міжрайонного управління водного господарства |
|
ТРАМВАЙНІ ТА ТРОЛЕЙБУСНІ ЛІНІЇ Загальні вимоги до проектування ДБН В 3-18: 2007 Державне підприємство "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" (НДКТІ МГ) Міністерства... |
5. Базові поняття програмування (5 год.) Поняття програми як автоматизованої системи. Складові програми: дані, логіка, інтерфейс. Поняття об’єкта у програмуванні. Атрибути... |
|
Розвиток та розміщення сільського господарства світу Мета: встановити структурні та територіальні особливості сільського, і зокрема зернового, господарства світу у зв’язку із ресурсами... |
Додаток №1 Порядок щодо встановлення особистого строкового сервітуту... Порядок укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту під тимчасовими спорудами для провадження підприємницької... |