|
|
Скачати 342.02 Kb.
|
|
http://www.zakon.at.ua/ Курсова робота на тема: Умови правомірності необхідної оборони. ПЛАН ВСТУП
ВИСНОВОК ЛІТЕРАТУРА ВСТУП Перед Україною – самостійною державою – стоїть завдання – забезпечити суворе додержання законності, викорінення порушень правопорядку, припинення росту злочинності, усунення причин, які її породжують. Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. На передньому краї боротьбі зі злочинністю стоять, як відомо правоохоронні органи, зокрема органи міліції. 1. Кримінальне право – одна з галузей права України, яка є сукупністю юридичних норм, встановлених державою і санкціонованих її примусовою силою. Особливість цих норм у тому, що вони забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливих заходів державного примусу – кримінального покарання. Норми кримінального права встановлюються лише вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України. Ці норми визначають, які суспільно-небезпечні діяння є злочинними, і встановлюють покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини (ст. 1 КК України). Правові відносини, які виникають у зв’язку із вчиненням злочину і застосуванням відповідних покарань, складають предмет кримінального права. 2. При скоєнні злочину виникають кримінально – правові відносини між особою, яка скоїла злочин, порушила кримінально – правову норму, і Українською державою в особі уповноважених на те її органів (органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду). Ці кримінально – правові відносини виникають з моменту скоєння особою злочину і закінчуються остаточною реалізацією кримінальної відповідальності. Сторони кримінально-правових відносин мають певні права і обов’язки. Органи держави мають право і зобов’язані згідно з законом притягнути особу, що скоїла злочин, до кримінальної відповідальності і застосувати до неї визначене законом покарання. Особа, яка вчинила злочин, повинна понести покарання і має право вимагати, що відповідальність і покарання повністю відповідали положенням кримінального закону. 3. Завдання кримінального права зафіксовано у ст. 1 КК. Згідно з положенням цієї норми, кримінальне право має завдання охороняти суспільний лад України, її політичну і економічну системи, особу, власність, права і свободи громадян. Аналіз кримінального законодавства України дає підстави для усвідомлення такої тенденції в призначенні покарання: посилення відповідальності і застосування суворих заходів покарання до осіб, які скоюють тяжкі злочини, до злочинів – рецидивістів, з другого боку – за менш небезпечні злочини – призначення покарань, незв’язаних з позбавленням волі, застосування умовного засудження за злочини, які не становлять великої суспільної небезпеки, а також передачу винного на поруки громадській організації чи трудовому колективові, передачу матеріалів справи на розгляд товариського суду, комісій у справах неповнолітніх або притягнення особи до адміністративної відповідальності (ст. 97 КК). І. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ОБСТАВИН, ЯКІ ВИКЛЮЧАЮТЬ СУСПІЛЬНУ НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ І ПРОТИПРАВНІСТЬ ДІЯННЯ 1. Кримінальне право, визначаючи поняття злочину (ст.11 КК України), вказує передусім на найважливіші його ознаки – суспільну небезпечність діяння. Суспільна небезпечність діяння і його протиправність тісно поєднані між собою і тільки у своїй сукупності характеризують його як злочин. Відсутність суспільної небезпеки означає і відсутність складу відповідного злочину. Це положення закріплене у ч.2 ст. 11 КК “Не є злочин дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільну небезпеку”. У кримінальному праві України виділено випадки, коли дії можуть здаватися суспільно-небезпечними і зовні підпадають під ознаки певного кримінального закону, але які через небезпеки, не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності і покарання. 2. До обставин, які виключають суспільну небезпечність діяння, належать: необхідна оборона, затримання злочинця і крайня необхідність. Дії, скоєні в стані необхідної оборони, крайньої необхідності і при затриманні злочинця, як це відображено в нормах, що закріплюють ці кримінально-правові інститути, підпадають під ознаки діяння, передбаченою певною статтею Особливої частини кримінального законодавства. Ці дії є суспільно корисними, тому що вони спрямовані на захист інтересів держави, суспільства, законних прав громадян. Корисність дій, скоєних у стані необхідної оборони, полягає в тому, що вони припиняють суспільно-небезпечне посягання на ті чи інші інтереси, тим самим відвертаючи завдання шкоди цим інтересам. Наприклад повертаючись увечері додому громадянин Ращенко почув крик про допомогу. Підбігши до місця подій, побачив, що п’яний чоловік тягне жінку на безлюдну будівельну площадку. На вимогу залишити жінку він, витягнувши з кишені ніж, кинувся на Ращенка. Той не розгубився і збив злочинця з ніг. Падаючи, він вдарився головою об цеглу і отримав тяжкі тілесні ушкодження. Чи мав право Ращенко завдавати удар? Так, він діяв у стані необхідної оборони. Дії його є суспільно корисними. 3. дії службових осіб, окремих громадян по затриманню злочинця мають своєю ціллю доставити його відповідним органам влади для подальшого вирішення питання про відповідальність. 4. для працівників міліції необхідна оборона є здійсненням права і їхнім службовим обов’язком. Охорона державних, громадських інтересів, а також права і законних інтересів громадян від суспільно-небезпечних посягань – обов’язок працівників міліції, який випливає з вимог закону про необхідну оборону, про затримання злочинця, а також з вимог відомчих статутів, вимог, інструкцій. Виконання службових обов’язків про застосування необхідної оборони, затримання злочинця працівниками міліції грає важливу роль у справі попередження злочинів. Виходячи з цього, на питання необхідної оборони і затримання злочинця необхідно зупинитись детальніше. 5. Щодо дій, вчинених у стані крайньої необхідності, то вони спрямовані на усунення небезпеки, що загрожує будь-яким інтересам, які охороняються законом. Ця небезпека може виникнути внаслідок стихійних сил природи, злочинних дій, … . 6. названі три види обставин передбачені законом як такі, що виключають злочинність діяння. ІІ. НЕОБХІДНА ОБОРОНА У ст. 36 КК України сказано, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою. І далі зазначено, що необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспільно – небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Необхідною обороною в кримінальному праві називаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання завданням шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання ( ст. 15 КК ). Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи, чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло, або якщо особа , яка здійснює захист, не може внаслідок переляку чи сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання. 2. Отже, кримінальне право розглядає необхідну оборону як одну з форм захисту інтересів громадян, держави, суспільства. Дії, скоєні в стані необхідної оборони, розцінюються як правомірні і суспільно корисні, оскільки вони спрямовані на усунення загрози згаданим інтересам. 3. Захист інтересів, які охороняються законом, може бути здійснено різними засобами і діями, в тому числі із застосуванням зброї у визначених законом випадках. За наслідки, які настали від дії в стані необхідної оборони, особа відповідальності не несе, оскільки її дії є суспільно корисними і правомірними. 4. Інститут необхідної оборони в кримінальному праві України сприяє зміцненню правопорядку, запобіганню можливості скоєння злочинів. Він надає як представникам влади, так і окремим громадянам можливість протидіяти суспільно небезпечним посяганням. 5. Необхідна оборона – суб’єктивне право громадянина. Кожен громадянин нашого суспільства має право захищати шляхом акту необхідної оборони владу, державну власність, інші громадські інтереси від злочинних посягань. Це право громадянин має, оскільки громадські інтереси в демократичному суспільстві не протистоять інтересам окремого громадянина. Здійснення цього права є громадським, моральним обов’язком. Кожен громадянин має право захищати себе, інших осіб від будь-яких злочинних посягань. Громадянин має право вдатися до необхідної оборони в усіх випадках загрози інтересам, які охороняються законом, навіть тоді коли ця загроза може бути усунена іншими способами чи представниками влади. 6. Із 1958 р. почався подальший розвиток інституту необхідної оборони. Кримінальний закон правильно визнав, що дії скоєні в стані необхідної оборони, не є злочином, тобто вони не містять складу злочину і є діянням правомірним. 7. Питання про існування права необхідної оборони з давніх-давен притягувало увагу філософів, юристів. У середні віки ідеологи феодального суспільства обґрунтували необхідну оборону Священним Писанням, вони в ній бачили не право громадянина, а священний обов’язок боротьби з гріхами. Римські юристи вважали, що необхідна оборона є не писаний, а природній закон. Ж.Ж. Руссо в інституті необхідної оборони бачив повернення людині її природного права на захист, яке вона мала в додержавному суспільстві, а потім віддала його державі. ІІІ. УМОВИ ПРАВОМІРНОСТІ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ
Ми розуміємо, що коли йдеться про необхідну оборону, то це насамперед захист від нападу. Тому умови її правомірності характеризують як посягання і захист від нього. Саме цим і пояснюється в теорії кримінального права поділ умов правомірності необхідної оборони на дві групи, які належать до:
2. Умови правомірності необхідної оборони, які стосуються нападу, полягають у наступному. А) Посягання повинно бути за своїми об’єктивними рисами суспільно небезпечним і протиправним. Це означає, що необхідна оборона допустила проти такого посягання, яке спрямоване на завдання істотної шкоди інтересам держави, суспільства, особи, чи правом того, хто обороняється, або інших людей. Суспільно небезпечне посягання не повинно бути неодмінно таким, яке тягне застосування покарання. Воно повинно бути об’єктивно суспільно небезпечним. На практиці бувають випадки, коли посягання з тих чи інших суб’єктивних підстав не є злочинним: напад психічно хворої особи, підлітків, які не досягли віку кримінальної відповідальності, особи, що діє при наявності фактичної помилки, яка усуває її вину. Але оскільки дії згаданих осіб є об’єктивно суспільно небезпечними, бо можуть завдати шкоду інтересам, які охороняються законом, то проти них допустима необхідна оборона. В 1992 році в одному з підрозділів м. Києва було зареєстровано 2 напади на жінок. Стало відомо, що молодий чоловік нападає на потерпілу і завдає їй удару по голові якимось тяжким предметом. Через день після цих злочинів постовий міліціонер побачив, як по вулиці за молодою жінкою біжить з металевою палицею чоловік, подібний за описом до того, що раніше нападав на жінок. Міліціонер аби попередити напад, вистрелив і завдав смерть нападаючому, як з’ясувалося, психічно хворому. В даному випадку дії нападаючого, не дивлячись на те, що він психічно хворий, були суспільно небезпечними. Виникла реальна загроза життю потерпілої, тому міліціонер використав право на необхідну оборону. Необхідна оборона недопустима проти правомірних дій службової особи, хоча б ці дії зачіпали ті чи інші інтереси особи. Це стосується, наприклад, дій працівників міліції, які на законній підставі затримують громадянина. Проте необхідна оборона допустила проти неправомірних дій службових осіб, в тому числі працівників міліції. Громадяни не позбавляються права на захист своїх інтересів, якщо на них посягають службові особи. Так у випадку перевищення влади, яке пов’язане з насильством над громадянином, він має право оборонятися і завдавати при цьому службовій особі шкоду. Наприклад, міліціонер Клевець ніс патрульно-постову службу. В парку ввечері він побачив групу підлітків, які грали на гітарах, голосно співали. Розцінивши це як порушення громадського порядку, Клевець вихопив у підлітка Ращенка гітару і розбив. За це Ращенко лайливо обізвав міліціонера за ці дії, той замахнувся на нього грифом гітари, але другий підліток - Комісаренко – збив міліціонера з ніг. Дії Комісаренка треба визнати правомірними, скоєними в стані необхідної оборони. Цей висновок робимо, виходячи з незаконних дій Клевця, перевищення з його боку влади, що розцінюється як злочинна дія, проти якої допускається необхідна оборона. Б) Посягання повинно бути наявним, тобто воно вже почалось або ж безпосередня загроза його здійснення настільки очевидна, що охоронювані законом права і інтереси опинилися в безпосередній небезпеці. Безпосередня загроза посягання робить оборону правомірною. Зрозуміло, що оборона найбільш дійова тоді, коли той, хто обороняється, припиняє злочинні дії посягаючого до моменту завдання шкоди охоронюваному. Питання про реальність загрози, а отже, і про наявність стану необхідної оборони, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин. Певне значення тут може мати і характеристика посягаючого, його попередня поведінка, в якому стані він був. Проти підготовлюваного чи гаданого нападу необхідна оборона недопустима. Не можна посилатись на необхідну оборону при нанесенні тілесного ушкодження або вбивстві людини, яка проходила біля будинку, хоча було і підтверджено, що вона була там з метою здійснення своїх злочинних намірів. В цьому разі не можна говорити навіть про перевищення межі необхідної оборони, оскільки немає самого нападу. Безумовно, за таких обставин можна вживати необхідні запобіжні заходи, які будуть приведені в дію в ту мить, коли напад стане явно реалізовуватись. Але до цього потрібно підходити обачно. Закон, судова практика не допускає створення будь-яких захисних механізмів, які призначені для припинення посягання шляхом завдання шкоди нападаючому. Маються на увазі мінування входу у сховище, підключення електричного струму в дротяне загородження, влаштування автоматичних вражаючих механізмів типу пастки проти крадіжки автомобіля. Мінування, підключення струму, влаштування вражаючих механізмів тощо може завдати ушкодження або навіть смертельну травму не лише нападаючому, а й, випадково, іншим стороннім особам. Це, безумовно, не узгоджуються з потребою охорони об’єкта, і це не можна виправдати правом необхідної оборони. Більше того, такої дії з суб’єктивної сторони характеризуються не тільки мотивом захисту майна, а й бажанням розправитися з правопорушником, покарати його. Завдання шкоди подібними механізмами, автоматичними влаштуваннями тягне відповідальність на загальних підставах. Так, К., помітивши, що хтось краде у нього з двору будівельний матеріал і дрова, замінував їх толовою шашкою. Коли злодій знову намагався вкрасти дрова, то стався вибух і він був тяжко поранений. К. був засуджений за навмисне тяжке тілесне ушкодження. У випадках, коли особа при влаштуванні недопустимих захисних механізмів, пасток не передбачає, але за обставинами справи повинна була і могла передбачити неминучі наслідки, настає відповідальність як за необережний злочин. Стан необхідної оборони припиняється з припиненням посягання. Суспільно небезпечний напад може бути припинений у зв’язку з опором потерпілого, наданням потерпілому допомоги сторонніми особами, втручанням службових осіб і, нарешті, у зв’язку з відмовою нападаючого від посягання. При припиненні посягання напад перестає бути наявним. У зв’язку з цим припиняється право на необхідну оборону. Недопустима оборона проти закінченого нападу, тобто який вже здійснився, або припинився, не будучи доведеним до кінця. Проте часом тому, хто обороняється, нелегко визначити: напад припинено зовсім чи тільки тимчасово, реальна небезпека усунута чи ще існує? Судова практика стоїть на такій позиції, що стан необхідної оборони може мати місце і тоді, коли захист настав безпосередньо за актом хоча б і закінченого посягання, але за обставинами справи для того, хто оборонявся, не був ясним в момент його закінчення. Тобто, якщо той, хто обороняється, не знає і не міг знати, що напад закінчено, і при цьому завдав шкоду після фактичного закінчення нападу, він не може нести відповідальність за цю шкоду, оскільки вважається, що він перебував у стані необхідної оборони. Трапляються випадки, коли, відбиваючи напад озброєної особи, потерпілий заволодіває зброєю і завдає нею ушкодження нападаючому. Судова практика стоїть на тій позиції, що перехід зброї чи інших предметів від нападаючого до того, хто обороняється, не може свідчити про закінчення нападу. З припиненням посягання припиняється і стан необхідної оборони, минає необхідність у застосуванні засобів захисту. Завдання після цього шкоди нападаючому розцінюється при цьому як акт помсти, розправи і тягне за собою відповідальність за завдану шкоду на загальних підставах. В) Наступною умовою, яка стосується нападу є те, що напад повинен бути дійсним. Це означає, що напад повинен бути реальним, існувати насправді, а не тільки на уяві причетних осіб. Якщо фактичний напад відсутній, то не може бути й мови про стан необхідної оборони. Якщо ж особа помилково вважає, що коїться напад, застосовує засоби захисту і завдає шкоду, то має місце уявний захист. У тих випадках, коли обставини події давали особі підстави вважати, що коїться реальний напад і, застосовуючи заходи захисту, вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення, відповідальність за завдану шкоду виключається. Наприклад, С. почув вночі, що хтось ходить по горищі його будинку. Він зарядив рушницю, вийшов на подвір’я і крикнув: “Хто там?”. Невідомий зіскочив з горища і сховався за рогом будинку, а потім кинувся на С. Останній вистрелив і вбив. Вбитим виявився Ф., неодноразово судимий за крадіжки, зброї при ньому не було. Аналізуючи ситуацію, треба зазначити, що якщо і уявити, що Ф. кинувся на С., щоб налякати на його чи щоб уникнути затримання, то і в цьому випадку С. не передбачав і за обставинами справи не повинен був передбачати що насправді не відбудеться нападу, небезпечного для його життя. А отже, він не може нести відповідальність за скоєний акт уявного захисту, оскільки з його боку – це сумлінна помилка, викликана поведінкою потерпілого. Якщо ж особа завдає шкоди за таких обставин, коли вона повинна і могла усвідомлювати фактичну відсутність нападу, але не проявила обачності, то відповідальність настає як за необережний злочин залежно від насталих наслідків. Розглянемо умови правомірності необхідної оборони, які належать до захисту. А) Захист може бути здійснений шляхом завдання шкоди нападаючому, а не третім особам. З цього випливає, що захист при необхідній обороні має активний характер. Це активна протидія пов’язана із завданням шкоди посягаючому. Завдання шкоди може бути у різних формах: знищення або пошкодження майна, позбавлення волі, життя, заподіяння ушкоджень, ударів. Б) Захист допускається при посяганні на інтереси держави, суспільства, особисті речі особи, яка обороняється, або інших осіб. Громадянин має право обороняти будь-який інтерес, який захищається законом, без будь-яких обмежень. Закон визнає право необхідної оборони не тільки за особою, на яку безпосередньо напали, а й за іншою, яка є очевидцем нападу. При цьому треба пам’ятати що коли йдеться про захист інтересів інших осіб, то згоди потерпілих на захист не потрібно. У коментарі до Кримінального кодексу наводиться такий приклад: Ш. і Г. намагались втекти від нападавших на них двох хуліганів. Але останні догнали Г., звалили його на землю і почали бити його ногами. Захищаючи Г., Ш. вдарив ножем одного з хуліганів, завдавши йому тілесного ушкодження. Ш. був засуджений народним судом за цей злочин. Верховний суд України скасував вирок, виправдав Ш., зазначивши, що Ш. завдав шкоди здоров’ю хулігана в стані необхідної оборони. В) Третя дуже важлива умова, яка характеризує захист, полягає в тому, що він не повинен перевищувати межі необхідної оборони. Заподіяна шкода визначається необхідною, а значить правомірною, якщо вона відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту. |
|
Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення... Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види) |
План Вступ Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності... КК України Кримінальний закон, таким чином, встановлює, що злочин це діяння людини, і що це діяння суспільно небезпечне, що воно... |
|
В Законі україни «Про міліцію» говориться, що правоохоронні органи... Інститут затримання злочинця у системі обставин, які виключають злочинні вчинки |
ЗАКОН УКРАЇНИ України (щодо виключення деяких обставин, що виключають участь у справі захисника) |
|
План Вступ Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних... Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло... |
Уроку з правознавства на тему Юридична відповідальність Базові поняття і терміни: «відповідальність», «юридична відповідальність», «види юридичної відповідальності», «Обставини, що виключають... |
|
Вступ. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX... Поглиблене поняття про мистецтво та його види, художню літературу як словесний вид мистецтва |
ПЛАН Вступ Основні положення Поняття і види референдумів Питання,... Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя. Поняття... |
|
«Виступ під час дискусії (підготовлений і непідготовлений) на суспільну... Дати поняття про дискусію, полеміку, диспут як різновиди спору, дебати і суперечки як різні види обговорення |
Урок №7 Тема. Розв'язування задач Мета: доповнити знання учнів поняттями: «достатня та необхідна умови», «критерій»; відпрацювати вміння відрізняти необхідні та достатні... |