КУРСОВА РОБОТА

Скачати 417.5 Kb.

Назва	КУРСОВА РОБОТА
Сторінка	2/3
Дата	04.04.2013
Розмір	417.5 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3

Об’єктивна сторона злочину. Глибокому вивченню питання об’єктивної сторони злочину присвятили свої роботи М.І. Ковальов,
В.М. Кудрявцев, А.В. Наумов, Т.В. Церетелі, А.А. Піонтковський, А.А. Терр-Акопов, Г.В. Тімейко та ряд інших видатних учених.^²¹

Діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину може здійснюватися у наступних формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина; 3) вербування людини;
4) переміщення людини; 5) переховування людини; 6) передача людини;
7) одержання людини. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 149 КК, законодавчо віднесений до числа злочинів із формальним складом. Встановлення однієї із зазначених форм діяння достатньо для констатації його об’єктивної сторони. Для вербування, переміщення, переховування, передачі та одержання людини обов’язковим є також спосіб вчинення діяння, а саме: використання суб’єктом обману, шантажу чи уразливого стану потерпілої особи.

Торгівля людьми – незаконна безповоротна передача хоча б однієї людини особою (продавцем) та відповідне її одержання іншою особою (покупцем) за грошову винагороду або шляхом обміну на коштовності, дорогоцінні метали, певне майно без участі грошового еквіваленту. Характерним для цієї дії є те, що вона здійснюється принаймні двома особами: одна із них передає безпосередньо або через посередника людину, яка є своєрідним «живим товаром», іншій особі, яка виступає покупцем. Діяння у цій формі треба вважати закінченим з моменту одержання покупцем людини або встановлення ним щодо потерпілої особи фактичного володіння.

Під здійсненням іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, слід розуміти інші, крім торгівлі людьми, випадки передачі людини однією особою та її одержання іншою особою на підставі незаконної угоди. Наприклад, шляхом передання під заставу, у найм, в рахунок боргу, здійснення певних послуг матеріального чи нематеріального характеру чи взагалі без будь-якої оплати. Така передача може бути як безповоротною, так і на певний строк. Як і при торгівлі людьми діяння у цій формі буде закінченим з моменту одержання людини іншою особою або з моменту встановлення над нею фактичного володіння особою, якій вона була передана.

Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, може супроводжуватися викраденням потерпілого, позбавленням його волі, застосуванням погрози пошкодження чи знищення майна, що належить потерпілому або близьким йому особам, іншими діями, що обмежують особисту волю людини. При здійсненні зазначених дій можуть бути також застосовані способи, що безпосередньо вказані в ст. 149 КК. Однак, наявність останніх не є обов'язковою ознакою вчинення цих форм діяння.

Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, може бути вчинена як із переміщенням потерпілої особи через державний кордон України, так і без такого переміщення. Якщо зазначені дії супроводжуються незаконним переправленням осіб через державний кордон України вони додатково кваліфікуються ще і за ст. 332 КК.^²²

Вербування людини – це різноманітні дії, пов'язані із схилянням особи працювати чи надавати послуги на певних умовах, як правило, за матеріальну винагороду. До таких слід віднести психічний вплив на людину у формі запрошення, умовляння чи переконання для подальшого її набору, а також сам набір потерпілої особи працювати чи надавати послуги за наймом.

Інколи в літературі під вербуванням людини розуміють «досягнення добровільної (шляхом запрошування або ж умовляння, коли людина перебуває в уразливому стані) чи вимушеної (за допомогою шантажу, погрози застосуванням насильства тощо) згоди особи на її подальшу експлуатацію або вчинення щодо неї певних дій, таких як переміщення, переховування, передача іншій особі». Ми вважаємо, що із зазначеним визначенням у повній мірі погодитися не можна, оскільки у ньому авторами акцентуються увага не стільки на самому процесі вербування, скільки лише на його результаті (досягненні згоди між вербувальником та потерпілим). Вербування у конкретній ситуації може проявлятися у «запрошенні» потерпілих осіб працювати танцівницями, офіціантками, покоївками, охоронцями, різноробочими тощо. Діяння у цій формі слід визнавати закінченим з моменту вербування, тобто з моменту вчинення дій, пов'язаних із набором потерпілої особи працювати чи надавати послуги на певних умовах.

Переміщення людини – це вчинення суб'єктом злочину будь-яких дій по переміщенню у просторі потерпілої особи з одного місця в інше. Як правило, переміщення людини полягає у її перевезенні, тобто коли потерпіла особа переміщується суб'єктом злочину з використанням транспортних засобів. Однак можливе переміщення людини і шляхом її пішого супроводу. Діяння у цій формі є закінченим з моменту переміщення людини суб'єктом злочину з одного місця в інше.

Переховування людини – це вчинення суб'єктом злочину будь-яких дій щодо унеможливлення або ускладнення встановлення дійсного місця знаходження потерпілої особи. Зокрема, такі дії можуть виражатися у триманні людини в певних приміщеннях. Діяння у цій формі є закінченим з моменту переховування людини суб'єктом злочину.

Під передачею людини слід розуміти вчинення однією особою певних дій, пов'язаних із наданням потерпілого іншій особі (одержувачу). Це дії, які вчинюються, насамперед, особою, котра виступає посередником між сторонами незаконної угоди щодо людини (продавцем та покупцем). Закінченим діяння у цьому випадку слід визнати з моменту здійснення винним самої передачі людини.

У свою чергу під одержанням людини слід розуміти заволодіння людиною чи її тримання особою, якій людина була передана. Одержання людини завжди тісно пов'язане з її передачею та є безпосереднім наслідком останньої. Діяння у цій формі слід вважати закінченим з моменту встановлення фактичного контролю з боку одержувача людини над поведінкою потерпілої особи.

Вчинення вербування, переміщення, переховування, передачі або одержання людини можливе лише шляхом використання суб'єктом злочину таких способів як: 1) обман; 2) шантаж; 3) використання уразливого стану потерпілої особи.

Під обманом слід розуміти повідомлення неправдивих відомостей (так званий активний обман) або замовчування певних відомостей, які повинні бути повідомлені особою (так званий пасивний обман), у результаті чого потерпілого вводять в оману.

Шантаж – це психічне насильство, яке полягає у погрозі розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.

Відповідно до примітки 2 ст. 149 КК уразливий стан – це зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.^²³

Для наявності в діях особи об'єктивної сторони злочину достатньо встановити використання нею при вчиненні вербування, переміщення, переховування, передачі або одержання людини хоча б одного із вказаних в диспозиції ч. 1 ст. 149 КК способів. Виключення із цього становлять випадки, коли потерпілим є неповнолітня чи малолітня особа, про що сказано у примітці 3 до ст. 149 КК. Відповідно до неї відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб.^²⁴
2.2 Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину

Суб’єкт злочину. Питання стосовно суб’єкта злочину в науці кримінального права є найменш дискусійним. А.Н. Трайнін підкреслює: «Там, де немає людини як винуватця злочину, там не може бути самого питання про наявність або відсутність складу злочину. Де немає осудної людини, яка досягла за законом установленого віку, там немає і самого питання про кримінальну відповідальність і склад злочину».^²⁵

Суб’єктом торгівлі людьми є фізична, осудна особа, яка досягла
16-річного віку. Суб’єктом злочину є як особа, що передає потерпілого, так і особа, котра внаслідок здійснення із першою особою незаконної угоди, одержує його.

Якщо зазначені в ч. 1 ст. 149 КК дії вчинює службова особа з використанням службового становища або особа, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, вона несе відповідальність за ч. 2 чи ч. 3 ст. 149 КК.^²⁶

Враховуючи, що нерідко діяльність з приводу торгівлі людьми уміло маскується під роботу різного роду шлюбних агентств, туристичних фірм, приватних бюро знайомств тощо, вирішення питання про суб’єкт злочину та кваліфікацію діяння, учиненого таким суб’єктом, у цьому контексті є актуальним. У зв’язку з тим, що КК України суб’єктом злочину визнає лише фізичну особу (ст. 18)^²⁷, кримінально-правовій оцінці підлягають дії, наприклад, не агентства, як юридичної особи, а безпосередньо тих осіб – членів чи співробітників закладу, які брали участь у вчиненні дій, описаних у ст. 149 КК, а також тих, хто надавав їм певну допомогу, тобто обов’язок відповідати перед державою має виникати, по-перше, у фізичних осіб, які виконали об’єктивну сторону злочину, а, по-друге, лише у тих фізичних осіб, які сприяли торгівлі людьми. Інакше кажучи, не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності особу, яка, хоча й працювала в агентстві, від імені якого здійснювалися незаконні угоди щодо передачі людини, але не вчиняла ніяких дій, описаних у ст. 149 КК, або вчиняла, але за обставинами справи не знала про їх незаконний характер.

Статистичні дані свідчать про те, що цей злочин здебільшого має транснаціональний характер, оскільки пов’язаний з переміщенням потерпілого через державний кордон як мінімум двох держав. Як правило, потерпілий придбавається особами, котрі є громадянами іншої, ніж та, звідки він вивозиться, країни. В такому випадку питання про притягнення покупця до кримінальної відповідальності за законодавством України набуває особливого характеру. Відповідно до ст. 8 КК «Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України».^²⁸

Торгівлю людьми вчиняють переважно чоловіки (62%) та 38% жінок. Близько 60% жінок, які займаються торгівлею людьми, раніше самі знаходилися в сексуальному рабстві.^²⁹

Деякі автори наголошують на тому, що доцільно законодавчо знизити вікову «планку» з 16 до 14 років.^³⁰ Ми вважаємо, що дана думка заслуговує на визнання, адже особа у такому віці уже здатна чітко усвідомлювати сутність своїх діянь і самостійно приймати рішення щодо своєї участі (чи відмови від участі) у незаконній торгівлі людьми. Також можна застосовувати досвід інших держав, які пішли шляхом зниження віку кримінальної відповідальності за торгівлю людьми.

Суб’єктивна сторона злочину. Ознаки суб’єктивної сторони поділяють на основні та додаткові. До основних відносять вину, а до додаткових – мотив, мета, емоційний стан. Вина у суб’єктивній стороні торгівлі людьми може бути тільки у формі прямого умислу. Особа усвідомлює, що здійснює торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини та бажає діяти таким чином.

Торгівля людьми здійснюється із корисливих мотивів. Ця ознака суб’єктивної сторони для особи, що продає людину, є обов’язковою. При здійсненні іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само при вербуванні, переміщенні, переховуванні, передачі або одержанні людини, в тому числі внаслідок торгової угоди, мотиви можуть бути різними. Тому для цих дій мотив є факультативною ознакою. Його встановлення має значення для оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння.

Мета вчинення цього злочину – експлуатація – є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони для третьої його форми. У п. 1 примітки до ст. 149 КК поняття експлуатації розкрито більш повно, ніж у попередній редакції цієї статті: «Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо».^³¹ Як ми бачимо, перелік видів експлуатації не є вичерпним, що дозволяє застосовувати цю норму при виникненні нових форм експлуатації. Для наявності складу злочину достатньо, щоб винний усвідомлював мету та діяв заради її досягнення.

При цьому, як випливає зі змісту підпункту «b» статті 3 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності^³², згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію не береться до уваги, якщо було використано будь-який із наступних заходів впливу: погроза силою або її застосування, інші форми примусу, викрадення, шахрайство, обман, зловживання владою або уразливістю положення, підкуп у вигляді платежів або вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.

Розділ 3. Кваліфікований та особливо кваліфікований склади злочину.

Ч. 2 ст. 149 КК передбачає посилену кримінальну відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 149 КК:

1) щодо неповнолітнього;

2) щодо кількох осіб;

3) повторно;

4) за попередньою змовою групою осіб;

5) службовою особою з використанням службового становища;

6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності;

7) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства.

Торгівля людьми буде кваліфікуватись як вчинена щодо неповнолітнього у випадку, коли потерпілою від цього злочину є особа у віці від 14 до 18 років. Слід зауважити, що при кваліфікації дій винної особи необхідно звертати увагу не тільки на фактичні обставини злочину, але й на суб'єктивне ставлення самого злочинця до вчинюваного ним злочину. Так, інкримінувати винній особі зазначену ознаку можна, коли суб’єкт злочину знав або припускав, що потерпіла особа є неповнолітньою, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати.^³³

Як вчинена щодо кількох осіб торгівля людьми буде кваліфікуватись у випадку вчинення одного злочинного діяння стосовно двох або більше людей. В даному випадку, умислом винної особи охоплюється вчинення злочинного діяння одночасно щодо кількох осіб.

При кваліфікації даного злочину за ознакою повторності слід керуватися ст. 32 КК, у ч. 1 якої вказується, що повторністю визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Для наявності повторності не має значення, чи був винний, який знову здійснив торгівлю людьми, засуджений і відбув покарання за перший злочин. При повторності у винного кожного разу виникає окремий умисел на вчинення торгівлі щодо нової особи або нової групи осіб.

Групова злочинність завжди являла собою більшу суспільну небезпеку, ніж злочинність одноособова, тобто така, коли суб'єктом злочину виступає лише одна особа. І це зрозуміло, оскільки у випадках протиправної діяльності групи осіб, по-перше, припускається підвищена шкідливість учинених діянь, а по-друге, як правило, на попередніх етапах розслідування кримінальних справ недостатньо висвітлюється саме злочинне явище, бо кожен злочинець, висловлюючи неправдиві версії своєї непричетності до злочину, намагається приховати тим самим усіх членів групи. Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК для кваліфікації злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, необхідна попередня змова двох або більше осіб, які відповідають вимогам суб’єкта злочину, на спільне його вчинення. Ця змова може бути досягнута задовго до вчинення злочину чи прямо перед початком його вчинення. Ця форма співучасті може бути як простою (співвиконавство), так і складною, тобто з розподілом ролей.

Вчинення злочину службовою особою з використанням службового становища буде мати місце у випадку вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК, особою, яка має ознаки, передбачені приміткою 1 до ст. 364 КК (службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом)^³⁴, та використовує при цьому надані їй по службі повноваження або виходить за межі своїх повноважень. Для кваліфікації торгівлі людьми, вчиненої з використанням службового становища, важливо встановити співвідношення між
частиною 2 статті 149 КК, що передбачає відповідальність за такі дії, із статтею 364 КК. Ці норми співвідносяться між собою як загальна (ст. 364 КК) та спеціальна (ч. 2 ст. 149 КК). Сукупність статей 149 та 364 буде у випадку наявності кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 3 ст. 364, яка не охоплюються ст. 149 КК (вчинення злочину працівником правоохоронного органу).^³⁵

Матеріальна залежність має місце, коли «єдиним чи одним з основних джерел існування потерпілого є матеріальна допомога суб'єкта злочину, зокрема перебування першого на утриманні останнього. Інша залежність – це залежність службова, шлюбна, залежність підопічного від опікуна, пацієнта від лікаря, підозрюваного від працівника дізнання чи слідчого тощо»^³⁶.

Під насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або погрозою застосування такого насильства слід розуміти: 1) фізичне насильство – обмеження волі (зв’язування, замкнення в певному приміщенні тощо), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не призвело до незначного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності; 2) психічне насильство – реальна погроза застосування зазначеного фізичного насильства.

Ч. 3 ст. 149 КК передбачає підвищену кримінальну відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 1 або 2 ст. 149 КК:

1) щодо малолітнього;

2) організованою групою;

3) поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких або з погрозою застосування такого насильства;

4) якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Торгівля людьми буде кваліфікуватись як вчинена щодо малолітнього у випадку, коли потерпілою від злочину є дитина у віці до 14 років. При цьому зазначена ознака є наявною тоді, коли винний знав або припускав, що потерпіла особа є малолітньою, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати.

Поняття вчинення злочину організованою групою наведено у ч. 3 ст. 28 КК: «Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи»^³⁷.

Насильство, небезпечне для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або погроза застосування такого насильства може полягати у застосуванні суб’єктом злочину фізичного або психічного насильства. Фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, охоплюються заподіяння особі легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння (наприклад, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо). Психічне насильство виражається в погрозі заподіяти вказане фізичне насильство. При цьому погроза повинна мати реальний характер і сприйматися потерпілим як така, що дійсно може бути реалізована.

Тяжкими наслідками даного злочину слід вважати смерть або самогубство потерпілого, зникнення його безвісти, втрату будь-якого органу чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш, ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності або втрату здатності до дітонародження, зараження вірусом імунодефіциту людини, а також інші наслідки, які суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати тяжкими.

Розділ 4. Види і призначення покарання за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини

З метою криміналізації всього спектру діянь, які пов'язані з торгівлею людьми, та імплементації положень Конвенції ООН та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю), було прийнято Закон від 12 січня 2006 р. № 3316-IV «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією»^³⁸. Цим законом було виключено відповідальність за проституцію (ст. 303) та внесено зміни до редакції ст. 149 КК, а також надано тлумачення окремих термінів. Як наслідок — поліпшилася ситуація щодо якості досудового слідства і судового розгляду цієї категорії справ.

Згідно з ч. 1 ст. 65 чинного КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання^³⁹.

Аналітичний огляд статті 149 КК показує, що законодавчо в ній передбачено як основний лише один вид покарання – позбавлення волі на певний строк: ч. 1 – від трьох до восьми років; ч. 2 – від п’яти до дванадцяти років; ч. 3 – від восьми до дванадцяти років. За вчинення дій, що утворюють кваліфікований або особливо кваліфікований склади вказаного злочину (ч. 2 і 3), сформульовано й такий вид покарання, як конфіскація майна (додаткове покарання). Можна вважати, що саме в такий спосіб законодавець мав намір підкреслити суспільну небезпечність і тяжкість цього злочину, вирішивши виключити можливість застосування до винних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі. Ми вважаємо, що такий підхід до вирішення проблеми є правильним, оскільки суспільна небезпечність дій торговців «людським товаром» дуже велика, навіть за умови вчинення ними злочинів за згодою самих потерпілих. Саме цим видом державного примусу він вирішив і попереджати в подальшому випадки вчинення аналогічних злочинів як самими злочинцями (спеціальна превенція), так і будь-якими особами, котрі вирішать займатися торгівлею людьми (загальна превенція).^⁴⁰

Лизогуб Я.Г. у своїй дисертації зазначає, що до кримінально-правових заходів впливу на осіб, які займаються торгівлею людьми, можна віднести як заходи, що обов’язково пов’язуються з реальним позбавленням волі, так і заходи, які за своїм змістом не вимагають ізоляції винного від суспільства. Тому автор обґрунтовує можливість і доцільність у ряді випадків, за наявності необхідних для того умов, звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) осіб, що вчинили даний злочин. До того ж, ураховуючи, що за статистикою торгівлею людьми в Україні займаються й жінки, автор дійшов висновку про можливість і доцільність застосування спеціального різновиду інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням – звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК) – до жінок, які є суб’єктами даного злочину. Це стосується злочинів, передбачених ч. 1 і 2 ст. 149 КК (якщо визначеною судом основною мірою покарання є позбавлення волі на строк не більше п’яти років). Можливість застосування цього інституту в разі вчинення дій, передбачених ч. 3 ст. 149 КК, набуде актуальності лише в тих випадках, коли суд за наявності зазначених у ч. 1 ст. 69 КК умов дійде висновку про можливість призначення покарання нижчого від найнижчої межі. Причому таке покарання має або дорівнювати п’яти рокам позбавлення волі, або бути меншим за цей строк.

Лизогуб Я.Г. також обґрунтовує доцільність уточнення санкції
ч. 1 ст. 149 КК. Він пропонує вказати в ній покарання у виді позбавлення волі на строк до шести років. Аргументуючи таке розуміння проблеми, автор зазначає, що в ряді випадків суди стикаються з серйозними труднощами, призначаючи за цією нормою покарання за злочин, який за ступенем суспільної небезпеки не відповідає розмірам нижчої межі покарання, законодавчо описаного в санкції ч. 1 ст. 149 КК, а саме позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.^⁴¹

На нашу думку, така пропозиція є зайвою і не відповідає реаліям сучасного суспільства, адже, наприклад, Європа навпаки іде шляхом посилення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми. Депутати Комітетів Європарламенту з питань громадянських свобод та прав жінок вважають, що такі злочини, як сексуальна експлуатація, примусова робота, включаючи жебрацтво та рабство, експлуатація в кримінальній діяльності чи вилучення органів мають каратися щонайменше 6-ма роками ув’язнення. У випадках, коли такі злочини скоєні проти особливо вразливих людей, зокрема, дітей, людей, вразливих на ґрунті статі, вагітності, інвалідності, розумової недостатності, або, коли жертви примушуються до споживання наркотичних речовин чи зазнають тортур або зґвалтувань, мінімальний термін позбавлення волі має становити 12 років.

Відповідно до оприлюднених витягів з Доповіді Державного департаменту США про торгівлю людьми від 27 червня 2011 р. стосовно України влада України не повною мірою дотримується мінімальних стандартів викорінення торгівлі людьми, проте вона докладає до цього значних зусиль. Протягом 2010 р. більша кількість злочинців у сфері торгівлі людьми порівняно з попереднім роком отримала вироки відбування покарання у місцях позбавлення волі, а прокурори продовжували оскаржувати м’які вироки, винесені за вчинення цього злочину (36 поданих апеляцій у 2010 р.). Також влада збільшила кількість виявлених жертв та перенаправила їх за одержанням допомоги до недержавних організацій.

В той же час, суди в різних регіонах країни по-різному тлумачили
ст. 149 КК в аспекті її застосування до торгівлі людьми з метою трудової експлуатації, що призвело до того, що деякі злочинці отримали м’які покарання. Уряд звітував про відкриття 145 кримінальних справ щодо торгівлі людьми у 2010 р. У тому ж році компетентні органи влади закінчили розгляд 110 кримінальних справ по торгівлі людьми у відповідності із ст. 149 КК порівняно з 80 справами, що були розглянуті у 2009 р. Україна повідомила про засудження 120 торгівців людьми у 2010 р. порівняно з 110 засудженими у 2009 р. Торгівці людьми засуджувались до різних термінів ув’язнення: від менш ніж двох років до п’ятнадцяти років. 33 особи було звільнено від відбування покарання з випробувальним терміном, що є меншою кількістю у порівнянні з 41 особою, що були звільнені від відбування покарання з випробувальним терміном у 2009 р. Крім того, 25 торгівців людьми оскаржили свої вироки у 2010 р., порівняно з 36 особами у 2009 р. На жаль, у 2010 р. Уряд України не виокремив статистичні дані правоохоронних органів щодо розслідування, кримінального переслідування або засудження винних осіб, які займалися торгівлею людьми саме з метою трудової експлуатації. Часто судді не бажали визнавати потерпілими жертв торгівлі людьми, таким чином вони створювали перешкоди для кримінального переслідування випадків торгівлі людьми. Держава проводила навчання щодо протидії торгівлі людьми для слідчих, прокурорів та членів суддівського корпусу, включаючи 108 суддів.

Співучасть державних службовців у вчиненні злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, залишилася серйозною проблемою в 2010 р. Як і у попередні роки, недержавні організації продовжували повідомляти, що корупція серед державних службовців, що стосується організації торгівлі людьми, залишається проблемою, включаючи співучасть прокурорів, суддів та прикордонників. Корупція серед органів місцевої влади і на рівні областей заважала розслідуванню та кримінальному переслідуванню злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми. Уряд України звітував про розслідування лише двох випадків корупції у місцевих підрозділах протидії торгівлі людьми Міністерства внутрішніх справ. Не було надано інформації про нові кримінальні переслідування або засудження державних службовців, що були співучасниками у злочинах, пов’язаних з торгівлею людьми. Протягом
2011 р. три співробітники підрозділів протидії торгівлі людьми, були засуджені до 3,5 років ув’язнення за вимагання хабарів від жінок, залучених до проституції. На кінець звітного періоду їх апеляції не були розглянуті.^⁴²

З огляду на викладене можна дійти висновку, що законодавчо торгівлю людьми віднесено до категорії тяжких і особливо тяжких злочинів, що підкреслює необхідність застосування відносно осіб, які займаються цією протиправною діяльністю, саме кримінального покарання як найсуворішого інституту державного примусу. Але водночас це покарання повинно бути справедливим, тобто відповідати ступеню тяжкості злочину. Як правильно зазначають С.С. Яценко і М.Ф. Селівон: «Посилення ефективності боротьби зі злочинністю і зміцнення законності потребують точного застосування кримінального закону, правильної кваліфікації злочину і призначення справедливого покарання».^⁴³

Висновки

Цей злочин має багато назв – «біле рабство», «контрабанда людьми», «торгівля людьми». Проте незалежно від того, як називають це явище, воно є однією з найбільших проблем людства. Гостро воно постає і в Україні. Україна є країною походження, транзиту та все частіше – призначення для торгівлі чоловіками, жінками та дітьми. За оцінками Міжнародної організації з міграції понад 110 тис. українців постраждали від торгівлі людьми за кордоном з 1991 р.^⁴⁴

В даній курсовій роботі висвітлено поняття торгівлі людьми, проаналізовано склад злочину, передбаченого ст. 149 КК, наведено статистичні дані і практику призначення судами покарання особам, винним у вчиненні цього злочину.

В Україні діє міжнародний правозахисний центр “Ла Страда-Україна”, який з 1997 р. працює в напрямі запобігання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства у суспільстві, сприяння дотриманню прав людини, гендерної рівності та захисту прав дітей.^⁴⁵

Підписання міжнародних угод та, зокрема, Протоколу про попередження та запобігання торгівлі людьми, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, а також Конвенції Ради Європи про протидію торгівлі людьми стимулює країни, у тому числі і Україну, до закріплення у національних законодавствах єдиного уніфікованого визначення торгівлі людьми.

Ще донедавна в нашій країні були недостатньо врегульовані питання здійснення профілактики торгівлі людьми, захисту жертв торгівлі людьми, а також питання взаємодії і співробітництва правоохоронних та інших державних органів України між собою та із закордонними органами, що здійснюють протидію торгівлі людьми. На вирішення цих проблем
20 вересня 2011 р. був прийнятий Закон України «Про протидію торгівлі людьми», який визначає організаційно-правові засади протидії торгівлі людьми, основні напрями державної політики та засади міжнародного співробітництва у цій сфері, повноваження органів виконавчої влади, порядок встановлення статусу осіб, які постраждали від торгівлі людьми, та порядок надання допомоги таким особам.^⁴⁶

Можна зробити висновок, що в цілому, нова редакція статті 149 КК України є свідченням того, що Україною було дотримано міжнародні зобов’язання щодо криміналізації торгівлі людьми, а вітчизняне законодавство стало ближче до європейського. І хоча ця редакція дещо порушує традиційні для нашого законодавства правила формулювання норм Особливої частини Кримінального кодексу, вона є більш досконалою та життєздатною, ніж попередня.

Список використаних джерел

І. Нормативно-правові матеріали:

1. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 02.12.1949 р.

2. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16.05.2005 р. (ратифіковано Законом N 2530-VI від 21.09.2010)

3. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності. Прийнятий резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року (ратифіковано Законом N 1433-IV від 04.02.2004)

4. Гаазька Міністерська Декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації від 24-26 квітня 1997 року

5. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

6. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 2 листопада 2011 р.: (офіц. текст). – К.: Паливода А.В., 2011.–216 с.

7. Закон України вiд 12.01.2006 № 3316-IV «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 17, ст.147

8. Закон України «Про протидію торгівлі людьми» від 20 вересня 2011 року N 3739-VI

9. Указ Президента України «Про План заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи» від 12 січня 2011 року N 24/2011

10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року» від 7 березня 2007 р. N 410

ІІ. Спеціальна література:

11. Ахтирська Н.М. Торгівля людьми в Україні: про що свідчить судова практика. – К., 2006. – 83 с.

12. Борисов В.І., Козак В.А. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини: характеристика складу злочину // Альманах кримінального права: Збірник статей / Відп. ред. Андрушко П.П., Берзін П.С. – Київ : Правова єдність, 2009. – Випуск 1. – С. 151-171

13. Бузницька С.В., Щербина А.І. Удосконалення нормативно-правового регулювання боротьби з торгівлею людьми в контексті європейської інтеграції України // Кримінальне право України / ТОВ «Український інститут нормативної інформації». – Київ, 2006. – № 7. – С. 27-33

14. Весельський В.К., Пясковський В.В. Торгівля людьми в Україні (проблеми розслідування): навчальний посібник для студентів вищих навч. закладів - Київ: КНТ, 2007. - 268с.

15. Карпов Н.С. Криміналістична характеристика торгівлі людьми / Університетські наукові записки. 2005. № 3 (15). С. 268-273

16. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича группа, 1996.

17. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2010. – 608 с.

18. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М.: Юридическая литература, 1977

19. Куц В.М., Орлеан А.М. Прокурорські засоби протидії торгівлі людьми: Науково-практичний посібник / За ред. Г.П. Середи. – К.: Варта, 2007. –168 с.

20. Левченко К.Б. «Торгівля людьми» то «торгівля жінками»: проблеми формування термінології сучасних документів // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків. 2000. - № 11

21. Лизогуб Я.Г. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: порівняльно-правове дослідження : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Лизогуб Я.Г.; КНУТШ. – Київ, 2003

22. Лизогуб Я.Г., Яценко С.С. Протидія торгівлі людьми: аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства: Навч. посібник - Київ: Атіка, 2005. - 240с.

23. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000

24. Навчальний посібник у сфері протидії торгівлі людьми для суддів і прокурорів. Ознайомчі матеріали для держав-членів ЄС, асоційованих членів і держав-кандидатів на вступ. – Міжнародний центр розвитку міграційної політики, 2006 .

25. Ореховський Л. Проблеми боротьби з торгівлею людьми // Вісник прокуратури: Загальнодержавне фахове юридичне видання / Генеральна прокуратура України; Нац. юр. ак. України ім. Ярослава Мудрого; КНУТШ. – Київ, 2006. – № 1. – С. 48-51

26. Орлеан А. Нова редакції статті, що передбачає кримінальну відповідальність за торгівлю людьми: аналіз складу злочину // Юридичний журнал: Аналітичні матеріали, коментарі, судова практика / МОН України; НПУ ім. Драгоманова; Ін-т політології та ін. – Київ, 2006. – № 4. – С. 38-40

27. Підгородинський В.М. Відповідальність за торгівлю людьми за кримінальним законодавством України. Автореф... канд.юрид.наук: 12.00.08 / Од. нац. юрид. акад. – Одеса, 2005

28. Підгородинський В.М. Еволюція нормативного регулювання торгівлі людьми в історії людства // Юридический вестник / Одесская национальная юридическая академия. – Одесса, 2008. – № 1. – С. 27-34.

29. Підгородинський В.М. Обтяжуючі обставини торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини // Митна справа: Науково-аналітичний журнал з питань митної справи та зовнішньоекономічної діяльності / ОНЮА; ТзОВ «Митна газета». – Львів, 2002. – № 6. – С.84-88

30. Підгородинський В.М. Окремі питання визначення ознак об’єктивної сторони торгівлі людьми // Митна справа : Науково-аналітичний журнал з питань митної справи та зовнішньоекономічної діяльності / ОНЮА; ТзОВ «Митна газета». – Львів, 2006. – № 2. – С. 53-58

31. Пясковський В. Поняття та криміналістична характеристика торгівлі людьми // Вісник прокуратури : загальнодержавне фахове юридичне видання / Генеральна прокуратура України. – Київ, 2003. – № 5. – С.69-76

32. Пясковський В. «Торгівля людьми» в контексті проблематики правового закріплення поняття / Вісник Хмельницького інститут регіонального управління та права.

33. Торгівля людьми: соціально-психологічні аспекти. Навчально-методичний посібник для тренерів. – К. 2011

34. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1951.

ІІІ. Практичні матеріали:

1 2 3

Схожі:

КУРСОВА РОБОТА Розрахунково-графічна робота (РГР) виконується самостійно студентами протягом ІІ навчального семестру. Завдання на РГР видає викладач...	КУРСОВА РОБОТА Розрахунково-графічна робота (РГР) виконується самостійно студентами протягом ІІ навчального семестру. Завдання на РГР видає викладач...
КУРСОВА РОБОТА Форма та структура Конституції України	КУРСОВА РОБОТА Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення 8
КУРСОВА РОБОТА Оформлення документації по підготовчому етапу (Висновок по технічній пропозиції)	КУРСОВА РОБОТА Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції 5
КУРСОВА РОБОТА «Теоретичні і практичні питання участі державного обвинуваченого в суді першої інстанції»	КУРСОВА РОБОТА Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у кримінальному процесі України 6
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна”	КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного Міжнародного університету Розвитку людини “Україна”

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання