|
|
Скачати 417.5 Kb.
|
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Юридичний факультет Кафедра кримінального права та кримінології КУРСОВА РОБОТА з кримінального права України на тему: «Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини (ст. 149 КК)» студентки 2 групи 3 курсу денної форми навчання Удовиченко Вікторії Анатоліївни Науковий керівник: асистент, кандидат юридичних наук Волинець Руслан Анатолійович Київ – 2011 План: Вступ…………………...………………………………………………………… 3 Розділ 1. Поняття торгівлі людьми…………………………………………... 5 Розділ 2. Аналіз складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України. 2.1 Об’єкт та об’єктивна сторона злочину………..……………………... 9 2.2 Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину…………………………... 16 Розділ 3. Кваліфікований та особливо кваліфікований склади злочину 20 Розділ 4. Види і призначення покарання за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини……………………………………. 25 Висновки…………………...……………………………………………………30 Список використаних джерел….……………………………………………..32 Вступ Конституція України (ст. 21) проголошує, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними.1 Вчинення по відношенню до людини злочину є грубим порушенням її прав та свобод. Серед одних з найбільш брутальних та масових порушень прав і свобод людини є торгівля людьми. Може здатися, що це пережиток далекого минулого – римської культури, негритянського рабства чи слов’янського кріпацтва. Проте глобалізація, зростаюча взаємозалежність та взаємозв’язок окремих країн, нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу призвели до розповсюдження наприкінці ХХ ст. такого ганебного явища, як работоргівля.2 Актуальність теми. Ми вважаємо, що ця проблема є дуже серйозною. Адже торгівля людьми не тільки сама по собі є порушенням прав людини, але й створює умови для порушення прав потерпілих громадян та, у певних випадках, членів їх сімей. Мова йде про право на приватність, право на охорону здоров’я, право на захист, право на справедливий розгляд справи, право на свободу від насильства та жорстокого поводження тощо. За даними Міжнародної Організації Міграції 600 – 800 тисяч осіб у світі щорічно продають за кордон з метою експлуатації (за оцінками уряду США). Понад 1,2 мільйони дітей щороку стають жертвами торгівлі людьми (за даними Дитячого Фонду ООН). Понад 110 тисяч українців постраждали від торгівлі людьми, починаючи з 1991 р.3 Ці дані не можуть не вражати. Суттєве поширення цього злочину в Україні спонукало законодавців до рішучих заходів щодо протидії торгівлі людьми. У березні 1998 р. Кримінальний кодекс України було доповнено статтею 124¹ «Торгівля людьми». Ця норма мала ряд недоліків і була занадто недосконалою. У Кримінальному кодексі України 2001 р. норму про відповідальність за торгівлю людьми було закріплено у ст. 149 КК. Ця норма теж має певні недоліки, проте, у порівнянні з попередньою, сформульована більш вдало.4 Ми вважаємо, що поширеність торгівлі людьми, недосконалість кримінального законодавства щодо відповідальності за неї зумовлюють актуальність вивчення цього питання. Мета дослідження: - визначити сутність торгівлі людьми; - проаналізувати ознаки складу злочину торгівлі людьми; - дослідити кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми; - розглянути практику призначення покарання за торгівлю людьми. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з притягненням винного до кримінальної відповідальності за торгівлю людьми. Предметом дослідження є особливості кримінальної відповідальності за торгівлю людьми за Кримінальним кодексом України. Основними джерелами та матеріалами в даній роботі виступають нормативно-правові акти: кодекси, закони, постанови, укази, а також міжнародні акти: конвенції, статути та угоди. Також були використані навчальні посібники, підручники, автореферати дисертацій, статті, журнали, науково-практичний коментар, дані судової практики. Розділ 1. Поняття торгівлі людьми. На початку нового тисячоліття суспільство змушене було визнати, що серед сумного здобутку, з яким світ перейшов межу тисячоліття, є зростання злочинності. Одним із найганебніших видів злочинів є торгівля людьми. Він є порівняно новим для України, а тому потребує окремого аналізу з огляду на особливості судового слідства, забезпечення прав потерпілих на справедливу сатисфакцію, дотримання їх прав на закритий судовий процес, забезпечення безпеки учасників кримінального процесу.5 Незважаючи на значущість цієї проблеми та великий суспільний інтерес до неї, єдиного визначення суті та змісту поняття торгівлі людьми поки ще не існує. Більш того, дискусійними залишаються навіть підходи до такого визначення. Нідерландські дослідники з неурядових правозахисних організацій, які ще з 80-х рр. ХХ ст. активно займалися вивченням цього явища і опублікували ряд наукових та науково-практичних досліджень і публікацій, виділяють шість основних підходів до визначення цього поняття: - торгівля людьми як проблема боротьби з організованою злочинністю; - торгівля людьми як проблема нелегальної міграції; - торгівля людьми як проблема праці; - торгівля людьми як моральна проблема; - торгівля людьми як проблема, пов’язана з проституцією; - торгівля людьми як проблема порушення прав людини, Коли торгівля людьми розглядається як проблема боротьби зі злочинністю, метою і стратегією цієї боротьби є застосування більш суворого кримінального покарання, розвиток міжнародної координації дій правоохоронних органів та інші заходи, що дають змогу більш ефективно переслідувати злочинців. В цьому розумінні боротьба із торгівлею людьми обмежується лише боротьбою із злочинністю. Цей підхід використовується, перш за все, представниками правоохоронних органів. Останнім часом торгівля людьми все більше ототожнюється з нелегальною міграцією, особливо в країнах Західної Європи та Північної Америки. У межах цього підходу запобігання торгівлі людьми означає запобігання в’їзду потенційних жертв до тієї чи іншої країни. Боротьба з торгівлею людьми, таким чином, перетворюється у боротьбу проти нелегальної міграції. Репресивними заходами щодо міграції є жорстка візова політика, суворий прикордонний контроль, пильний нагляд за змішаними шлюбами, криміналізація дій осіб, що сприяють нелегальному в’їзду чи перебуванню нелегальних мігрантів. Торгівля людьми розглядається і як проблема праці. Це не що інше, як експлуатація людини, примушування її до виконання тих чи інших трудових функцій. Протидія торгівлі людьми з точки зору прихильників такого підходу зводиться до створення належних умов праці, що виключають експлуатацію людини. Працівники захищені такими міжнародно-правовими інструментами, як Конвенція Міжнародної організації праці відносно примусової праці, Конвенція відносно рабства та рабовласницької практики, Конвенція відносно працюючих мігрантів тощо. Найстарішим підходом до визначення суті торгівлі людини є моральний, який засуджує проституцію, рабство та інші форми експлуатації. З цієї точки зору торгівля людьми розглядається як зло. Боротьба з торгівлею людьми, таким чином означає боротьбу зі злом. Дуже часто торгівлю людьми розглядають у контексті проблеми проституції. Такий підхід близький до попереднього. Досліджуючи цей аспект проблеми, необхідно проводити межу між добровільною проституцією та примусовою. В багатьох країнах проституція легалізована, а злочином є тільки примус особи до заняття проституцією. Така ситуація спостерігається, наприклад, у Німеччині та Нідерландах. Але дозвіл на заняття проституцією у цих країнах дається тільки вихідцям з країн Європейського Союзу. Емігранти, що займаються проституцією в ЄС, підлягають відповідальності та депортації. Нарешті, торгівля людьми розглядається як порушення прав людини. Важливим етапом в утвердженні такої концепції стала Світова конференція з прав людини, яка відбулася у Відні у 1993 р. Саме з позицій захисту прав людини в останні роки розроблялася низка міжнародних документів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками та дітьми з метою сексуальної експлуатації. Перелічені вище методологічні підходи можна поділити на дві групи. Перша об’єднує репресивні напрямки щодо боротьби з торгівлею людьми Вони націлені на боротьбу з організованою злочинністю, нелегальною міграцією та проституцією. Друга група об’єднує підходи, які базуються на ідеях підвищення та укріплення статусу особи у суспільстві, зміцненні її прав, що в перспективі виключить саму можливість продавати чи купувати людей.6 Проаналізувавши документи, публікації, виступи, що стосуються цієї проблеми, можна побачити, що часто під поняттям «торгівля людьми» мається на увазі торгівля жінками.7 Гаазька міністерська декларація 1997 р. визначає торгівлю жінками як «будь-які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примусу, зокрема насильства, погроз або обману зловживання службовим становищем або іншого тиску, в наслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям».8 Дане визначення не відповідає сутності цього явища, тому що торгівля людьми не вимагає обов’язкового переміщення через кордон. Зведення поняття торгівлі людьми до торгівлі жінками характерне і для Конвенції ООН «Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами» 1949 р.9 Це пояснюється тим, що саме торгівля жінками з метою примусового використання в проституції як один з найбільш прибуткових видів бізнесу отримала широке розповсюдження у сучасному світі. Проте насправді поняття «торгівля людьми» охоплює більш широке коло соціальних явищ. У підпункті (a) ст. 3 Протоколу ООН про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї наведено наступне визначення: «Торгівля людьми» означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів.10 Розділ 2. Аналіз складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України. 2.1 Об’єкт та об’єктивна сторона злочину Об’єкт злочину. Наукою кримінального права закріплено положення, згідно з яким те, на що спрямований злочин, є його об’єктом. Така позиція справедлива і не викликає жодних сумнівів. Проблема полягає лише в тому, що саме розуміти під поняттям «об’єкт злочину», адже єдиної точки зору з цього питання так і не вироблено. Норми розділу ІІІ Особливої частини КК «Злочини проти волі, честі та гідності особи», до числа яких належить і норма, що міститься у ч. 1 ст. 149 КК, спрямовані на охорону особистих благ, що позначені в назві розділу. У науці є ряд концепцій визначення поняття об’єкта злочину, але з них можна виділити дві основних. Одна з них існує уже протягом тривалого часу. Друга ж з’явилася порівняно недавно і є, по суті, революційною, оскільки ставить під сумнів обґрунтованість першої концепції, формулюючи на противагу їй інші ідеї. Прибічники першої концепції дотримуються думки, що об’єкт злочину – це суспільні відносини, прихильники другої наполягають на тому, що об’єктом злочину є соціальні цінності. Розглянемо їх обидві. І. М.Й Коржанський вказує , що «об’єктом посягання може бути лише особа, як сукупність суспільних відносин». На його думку, визнання об’єктом злочину людини як біологічної істоти унеможливить пояснення правомірності позбавлення життя людини в стані необхідної оборони, а також під час виконання вироку суду, оскільки об’єкт в цих випадках не зможе бути поставлений під захист кримінального закону.11 Борисов В.І. і Козак В.А. у своїй роботі зазначають, що родовим об’єктом злочинів, відповідальність за які встановлено нормами розділу ІІІ Особливої частини КК, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність особи. Автори вказують, що основним безпосереднім об’єктом торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини є суспільні відносини, які забезпечують особисту волю людини.12 У якості додаткових факультативних безпосередніх об’єктів торгівлі людьми автори називають суспільні відносини, що забезпечують життя, здоров’я, статеву свободу або недоторканність особи, трудові права громадянина, порядок здійснення службовою особою наданих їй повноважень, нормальну діяльність органів влади та апарату управління, порядок перетинання державного кордону України.13 ІІ. Натомість Лизогуб Я.Г і Яценко С.С. обстоюють іншу точку зору щодо визначення об’єкта цього злочину. Автори зазначають, що ця концепція є більш аргументованою, оскільки, на відміну від першої, вона охоплює весь спектр цінностей (у тому числі людину, її життя тощо). До того ж ця теорія не зводить людину до носія суспільних відносин (особи), як це робить перша система поглядів.14 Ми вважаємо, що лише в процесі свого розвитку та соціалізації людина стає суб’єктом суспільних відносин. На підтвердження цієї думки можна навести такі вислови. «Людина як самостійна і найвища цінність не може бути зведена до носія суспільних відносин. Вона має природне, невід’ємне і невідчужуване право на життя, здоров’я, честь і гідність».15 «Людина не стає особою за умови самого факту свого народження. Вона набуває рис особистості в процесі суспільного життя та діяльності, шляхом поступового оволодіння соціальним досвідом засвоєння навичок і ролей, інакше кажучи, – у процесі соціалізації. На відміну від поняття «людина» поняття «особа» є її характеристикою як суспільної істоти».16 Лизогуб Я.Г і Яценко С.С. вважають родовим об’єктом злочину саме людину, а свободу й особисту недоторканність слід визначити основним безпосереднім об’єктом цього злочину. На підтвердження цього автори наводять такі аргументи. Винний, вчиняючи діяння, передбачене ст. 149 КК України, посягає саме на природні, невід’ємні права згаданої біологічної істоти, на відміну, наприклад, від злочинів проти громадської безпеки, довкілля, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку тощо, оскільки передбачені в цих розділах суспільно ненебезпечні діяння хоча й посягають на людину, але, як правило, спрямовані на соціальні (суспільні) її права. Коли все ж таки якесь природне право людини і ставиться під загрозу заподіяння шкоди, то лише як додатковий об’єкт кримінально-правової охорони.17 Є також інші погляди на поняття безпосереднього об’єкта цього злочину. Як вважають деякі дослідники ним є гідність людини. Проте, можна зазначити, що у випадках торгівлі людьми гідність людини порушується не завжди. Наприклад, жінка може добровільно погодитися на свій продаж, знаючи, чим їй треба буде займатися. Також існує думка, що таким об’єктом виступає громадська моральність.18 Вплив на громадську моральність може розглядатися як можливий результат цього злочину, оскільки вона здебільшого взагалі не «страждає». Потерпілим від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК, може бути будь-яка особа чоловічої або жіночої статі, якій до вчинення відповідних дій щодо неї виповнилося 18 років.19 У літературі існує думка щодо визнання людини предметом злочину, передбаченого ст. 149 КК.20 Але із зазначеною точкою зору важко погодитися, оскільки традиційно у науці кримінального права під предметом злочину розуміється річ (їх сукупність) матеріального світу, що має певні ознаки (фізичні, економічні, юридичні), з приводу якої вчинюється злочин. Людину ж, яка є живою біологічною істотою, не можна називати річчю і, відповідно, відносити до предмета злочину. Тому варто вважати,що згаданий злочин є безпредметним. |
|
КУРСОВА РОБОТА Розрахунково-графічна робота (РГР) виконується самостійно студентами протягом ІІ навчального семестру. Завдання на РГР видає викладач... |
КУРСОВА РОБОТА Розрахунково-графічна робота (РГР) виконується самостійно студентами протягом ІІ навчального семестру. Завдання на РГР видає викладач... |
|
КУРСОВА РОБОТА Форма та структура Конституції України |
КУРСОВА РОБОТА Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення 8 |
|
КУРСОВА РОБОТА Оформлення документації по підготовчому етапу (Висновок по технічній пропозиції) |
КУРСОВА РОБОТА Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції 5 |
|
КУРСОВА РОБОТА «Теоретичні і практичні питання участі державного обвинуваченого в суді першої інстанції» |
КУРСОВА РОБОТА Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у кримінальному процесі України 6 |
|
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна” |
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного Міжнародного університету Розвитку людини “Україна” |