|
|
Скачати 0.82 Mb.
|
|
Міліцію громадської безпеки складають служби охорони громадського порядку (патрульно-постової служби міліції, приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво, медичні витверезники, приймальники-розподільники для неповнолітніх, охорони, утримання і конвоювання затриманих та взятих під варту осіб, спецприймальники, підрозділи міліції швидкого реагування “Беркут”), паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дозвільної системи, дільничних інспекторів міліції, забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів при проведенні боротьби з епізоотією. До транспортної міліції належать відповідні підрозділи, які забезпечують охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю на залізничному, водному та повітряному транспорті. Державна автомобільна інспекція являє собою сукупність підрозділів дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, пропаганди та агітації з безпеки руху, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, що регулюють рух транспорту і пішоходів на вулицях і дорогах, виявляють і припиняють порушення правил дорожнього руху, здійснюють контроль за технічним станом експлуатованих автомототранспортних засобів, а також за змістом автомобільних доріг, вулиць, ведуть облік дорожньо-транспортних випадків, здійснюють пошук викрадених автомашин, приймають державні іспити на одержання права керування транспортними засобами, видають посвідчення на право керування ними, здійснюють державну реєстрацію й облік транспортних засобів, видають реєстраційні документи і державні номерні знаки й ін. Міліція охорони складається з підрозділів які забезпечують на договірних засадах охорону усіх видів власності, об’єктів майна та вантажів, фізичних осіб, грошових коштів (управління, відділи охорони при територіальних органах внутрішніх справ, які мають у своєму складі окремі дивізіони, роти, взводи, спеціальні підрозділи міліції охорони “Титан”). До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих об’єктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціонування). Вона здійснює функції забезпечення суспільного порядку на об'єктах і територіях, що мають важливе народногосподарське чи значення потерпілих унаслідок стихійних лих, катастроф, а також забезпечує охорону суспільного порядку під час проведення масових заходів як на місцевому рівні, так і в загальнодержавному масштабі й ін. Державний нагляд за безпекою дорожнього руху Безпека дорожнього руху - це урегульований правовими нормами процес руху, експлуатації транспортних засобів, що виключає можливість заподіяння фізичної чи майнової шкоди. Ці норми містяться в Законі України від 30 червня 1993 р. "Про дорожній рух" (з наступними змінами і доповненнями), правилах, положеннях і інструкціях, наставляннях і правилах дорожнього руху. Органи влади і керування різних рівнів розробляють, затверджують і реалізують програми забезпечення безпеки дорожнього руху. Безпосереднє забезпечення державного нагляду за безпекою дорожнього руху покладено на Державну автомобільну інспекцію МВС України (Державтоінспекція). Основним нормативним актом, що регулює її діяльність, є Положення про Державній автомобільній інспекції Міністерства внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Державтоінспекція - складова частина системи МВС України. У її склад входять управління Державтоінспекції МВС України, управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь МВС України в АРК, м. Києві і Київській області, управління МВС України в областях, м. Севастополеві, відділи (відділення) Державтоінспекції районних і міських органів внутрішніх справ. Управління Державтоінспекції підкоряється МВС України, а її територіальні структурні підрозділи - безпосередньо відповідним органам внутрішніх справ. Начальник управління Державтоінспекції МВС України призначається Міністром внутрішніх справ України. Система забезпечення безпеки дорожнього руху з боку Державтоінспекції передбачає широкий комплекс заходів - від розробки проектів законів і відомчих нормативних актів про дорожній рух до узагальнення практики застосування законодавства з питань забезпечення безпеки дорожнього руху і його удосконалювання. Важливою функцією Державтоінспекції є контроль за дотриманням всіма учасниками дорожнього руху вимог Закону України "Про дорожній рух", [mailto:terex@kahovka.net] правил, норм і стандартів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху, що регламентують вимоги у відношенні прав і обов'язків учасників дорожнього руху. Для здійснення своїх функцій підрозділу Державтоінспекції мають права, передбаченими законами України "Про міліцію", "Про дорожній рух", "Про оперативно-розшукову діяльність", іншими нормативно-правовими актами, що регулюють їхню діяльність. Так, співробітники Державтоінспекції під час виконання службових обов'язків мають право: перевіряти виконання власниками (власниками) транспортних засобів вимог правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху й охорони навколишнього середовища, а у випадку їхнього невиконання притягати винних облич до відповідальності; здійснювати необхідні заходи щодо пошуку злочинців і викрадених транспортних засобів; проводити дізнання по фактах дорожньо-транспортних випадків. Державтоінспекції надане право: обмежувати, забороняти і вносити оперативні зміни в організацію руху на окремих ділянках автомобільних доріг і вулиць у випадках затримки злочинців, проводити масові і протокольні заходи й в інших екстремальних ситуаціях; зупиняти транспортні засоби у випадку порушення вимог правил, норм і стандартів безпеки дорожнього руху, перевіряти у водіїв документи, дорожні (маршрутні) аркуші; забороняти подальший рух і відстороняти від керування транспортними засобами обличчя, що знаходяться в стані сп'яніння, чи тих, котрі не мають прав на керування даним видом транспортного чи засобу грубо порушують правила дорожнього руху і т.п.. Співробітники Державтоінспекції мають право: проводити огляд осіб, що підозрюються в здійсненні адміністративного чи правопорушення злочину, для визначення наявності в їхньому організмі алкоголю, наркотичних засобів, психотропних чи токсичних речовин або направляти чи доставляти зазначених осіб у медичні установи. У випадках і в порядку, передбачених законодавством, співробітники Державтоінспекції мають право застосовувати до правопорушників заходу фізичного впливу, спеціальні засоби і зброя. Державтоінспекція має право здійснювати адміністративну затримку й особистий огляд громадян, що зробили адміністративне правопорушення, огляд їхніх речей, транспортного засобу і вантажу; складати адміністративні протоколи, накладати адміністративні стягнення на громадян, посадових осіб, що скоїли адміністративне правопорушення; позбавляти водіїв права на керування транспортними засобами і вилучати посвідчення, а також передавати матеріали на осіб, що порушила вимоги законодавства про забезпечення безпеки дорожнього руху, на розгляд інших державних органів, адміністративних комісій, трудових чи колективів громадських організацій. Державний пожежний нагляд Закон України від 17 грудня 1993 р. "Про пожежну безпеку" визначає загальні правові, економічні і соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. До компетенції центральних органів державної виконавчої влади в області пожежної безпеки відносяться проведення єдиної політики в цій області, а також забезпечення співробітництва з органами пожежної безпеки інших держав. Обов'язку по забезпеченню пожежної безпеки покладені на центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів АРК, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що у межах своєї компетенції організують розробку і проведення заходів щодо запобігання пожеж і організації їхнього гасіння, забезпеченню пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів. Особливе місце в організації пожежної охорони і державного пожежного нагляду займає МВС України. Воно забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань удосконалювання пожежної охорони. Рішення МВС України з питань пожежної безпеки, що відносяться до його компетенції, обов'язкові для органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій і громадян. Основним нормативним актом, що регулює діяльність органів пожежної охорони, що встановлює їхньої задачі, функції і права, є Положення про Державній пожежній охороні МВС України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 р. Державна пожежна охорона входить у систему МВС України. Основними задачами Державної пожежної охорони МВС України є: організація, розробка, проведення організаційних і науково-технічних заходів і нормативне регулювання в області пожежної безпеки; здійснення державного пожежного нагляду; запобігання пожеж і нещасливих випадків на них; гасіння пожеж, порятунок людей і надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха; рішення окремих задач мобілізаційної підготовки. Боротьбу з пожежами ведуть пожежні підрозділи органів внутрішніх справ. Здійснення державного пожежного нагляду покладено на Головне управління державної пожежної охорони МВС України, управління (відділи) Державної пожежної охорони ГУВС в АРК МВС України, ГУВС м. Києва і Київської області, УВС областей, м. Севастополя (територіальні органи), відділи, підлеглі безпосередньо Головному управлінню Державної пожежної охорони МВС України, загони і частини Державної пожежної охорони МВС України (місцеві органи). Державний пожежний нагляд очолює начальник Головного управління Державної пожежної охорони МВС України, що за посадою є головним державним інспектором України пожежного нагляду, а його заступники - заступниками головного державного інспектора України пожежного нагляду. Начальники територіальних органів держпожнагляду за посадою є головними державними інспекторами пожежного нагляду відповідно АРК, областей, міст Києва і Севастополя, а їхні заступники - заступниками цих головних державних інспекторів пожежного нагляду. Начальники відділів (відділень), загонів і частин Державної пожежної охорони МВС України міст, селищ міського типу, районів у містах, районів є головними державними інспекторами пожежного нагляду відповідних міст, селищ міського типу, районів у містах, районів. Інші посадові особи органів держпожнагляду, що здійснюють контроль за дотриманням вимог пожежної безпеки, є державними інспекторами пожежного нагляду. Під час виконання своїх професійних функцій посадові особи держпожнагляду наділені широкими правами, у тім числі: застосовувати штрафні санкції до підприємств, установам і організаціям у випадку порушення ними встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (розпоряджень) посадових www.ukrlawyer.narod.ru осіб органів держпожнагляду; притягати до адміністративній відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій, громадян, винних у порушенні вимог пожежної безпеки, встановлених актами законодавства й інших нормативних актів (стандартами, нормами, правилами, положеннями, інструкціями), невиконанні розпоряджень (розпоряджень), постанов органів держпожнагляду й ін.; проводити перевірки і дізнання за повідомленнями і заявами про злочини, зв'язаних з пожежами і порушенням правил пожежної безпеки. Відомча пожежна (пожежно-сторожова) охорона створена на об'єктах міністерств і відомств і складається з: служб пожежної безпеки; підрозділів відомчої пожежної охорони (відомчої воєнізованої охорони, на яку покладені функції гасіння і запобігання пожеж); допоміжних служб. Контроль за виконанням правил пожежної безпеки на об'єктах Міністерства оборони України, Служби безпеки України, цивільної оборони, Держкомкордон і Державного департаменту з питань виконання покарань здійснюється їхніми службами пожежної безпеки. Права посадових осіб відомчої пожежної охорони аналогічні правам посадових осіб держпожнагляду. У сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, створюються сільські пожежні команди. На підприємствах, в установах і організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожеж і організації їхнього гасіння з числа працівників зазначених організацій можуть створюватися добровільні пожежні дружини (команди). Внутрішні війська Внутрішні війська МВС України входять у систему МВС України і призначені для охорони й оборони важливих державних об'єктів, охорони виправно-трудових і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні суспільного порядку і боротьбі зі злочинністю. Правовою основою діяльності внутрішніх військ є Закон України від 26 березня 1992 р. "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", інші нормативно-правові акти. Побудова внутрішніх військ здійснюється на основі централізованого керівництва, єдиноначальності, об'єднання при комплектуванні принципів добровільності і загального військового обов'язку. Внутрішні війська складаються зі з'єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об'єктів, підрозділів зв'язку, військових установ, навчальних закладів і навчальних частин. Керівництво внутрішніми військами покладено на Міністра внутрішніх справ України. Безпосереднє оперативне управління внутрішніми військами здійснює Командуючий внутрішніми військами. Основними задачами, що покладені на внутрішні війська, є: охорона й оборона важливих державних об'єктів (зокрема атомних електростанцій), виправно-трудових і лікувально-трудових установ, об'єктів матеріально-технічного і військового забезпечення МВС України; супровід спеціальних вантажів; здійснення пропускного режиму на охоронюваних об'єктах; конвоювання арештованих і засуджених; охорона підсудних під час судового процесу; переслідування і затримка арештованих і засуджених облич, що збігли з-під стражі; участь у нагляді за засудженими й особами, які містяться в лікувально-трудових профілакторіях, виконання доручень адміністрації цих установ по забезпеченню внутрішнього порядку; участь в охороні суспільного порядку і боротьбі зі злочинністю. При виконанні своїх обов'язків військовослужбовцем внутрішніх військ надане право жадати від громадян і посадових осіб дотримання порядку, що гарантує безпеку; затримувати і передавати адміністрації охоронюваного об'єкта обличчя, що порушили пропускний режим, а також вести переслідування, проводити затримки, оформляти первинні документи; передавати органам внутрішніх справ чи Службі безпеки злочинців і обличчя, що зробили напад на охоронюваний об'єкт. Військовослужбовці внутрішніх військ мають право застосовувати зброю і спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію", військовими статутами й іншими законодавчими актами. Особовий склад внутрішніх військ комплектується як за контрактом, так і в порядку заклику. Військовослужбовці внутрішніх військ приймають військову присягу, мають єдині для Збройних Сил України військові звання і знаки розходження. Вони проходять службу відповідно до Положення про проходження військової служби і військових статутів. ІV. Основні напрямки вдосконалення державного управління в адміністративно-політичній діяльності. У сфері управління обороною. Процес реформування з метою створення кількісно невеликої, мобільної, добре озброєної, забезпеченої з урахуванням оборонної потреби і економічних можливостей держави армії Збройних Сил України повинен включати в себе як складову частину і реформування законодавства про оборону. Нині вже є декілька точок зору на цю проблему, одна з яких дістала відображення в проекті Державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил України на 1995–2010рр. розробленому управлінням Генерального штабу ЗСУ. Реформування Збройних Сил – процес довгий, складний, який не терпить зайвого поспіху. Можна виділити 2 основні напрямки реформування законодавства про оборону. Перший. Це вдосконалення змісту законодавства про оборону, тобто визначення місця ЗСУ в державі з точки зору їх завдання в галузі забезпечення національної безпеки і взаємозв’язку з іншими державними інститутами, а також наукова розробка і юридичне підкріплення нової моделі внутрішніх соціальних відносин у ЗСУ. Це завдання потребує комплексного підходу, зважаючи на те, що воно охоплює широкий спектр питань, до яких треба віднести такі: 1. Вдосконалення діючої моделі цивільного контролю над ЗСУ (шляхом розподілу і чіткого визначення компетенції і повноважень в галузі оборони найвищих органів державної влади і управління, Міністерства оборони, Генерального штабу ЗСУ, інших міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, визначення повної структури військового бюджету тощо) як обов’язкової умови нормального функціонування цивільної держави. Так, у Конституції та військовому законодавстві США зазначено, що армія повинна перебувати під контролем і юрисдикцією цивільних властей в особі Конгресу і Президента. Закон України „Про оборону” частково визначає лише окремі елементи вказаного принципу. 2. Реформування сфери військового керівництва з метою подолання надмірної централізації та бюрократизації військових структур. Об’єктивно цей процес буде пов’язаний з розробкою нової моделі структурно-функціональної побудови армії, за якої в складі ЗСУ створюватимуться лише ті формування, які здатні виконувати функції, визнані стратегією воєнної безпеки суспільства і держави. 3. Вдосконалення нормативно-правових актів, які регулюють правовий режим місцевостей, де запроваджено воєнний стан. Цими актами повинні чітко визначатися повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування в період воєнного стану, порядок їх взаємодії з військовими властями, певне коло обов’язків, які можуть бути покладені на громадян цієї місцевості. 4. Визначення соціального статусу військовослужбовців з урахуванням того, що змішаний порядок комплектування ЗСУ на підставі загального військового обов’язку і за контрактом поступово буде зведений до формування професійної армії. У зв’язку з цим треба визначитись з правовим регулюванням нових соціальних відносин між трьома ланками. Перша ланка – „держава – військовослужбовець” має охоплювати умови та порядок проходу військової служби; посадові обов’язки і права; певний перелік загальногромадських прав, які обмежуються у зв’язку з проходженням військової служби; державні стимули до високої дисциплінованості і високопрофесійного володіння військовою спеціальністю тощо. У другій ланкі – „начальник – підлеглий” одним з основних є питання заміни принципу „беззастережного підкорення” системою, яка б поєднувала заборону підкорення протиправним наказам з високою особистою відповідальністю начальників усіх рангів за видання таких наказів при додержанні загальної системи високої дисциплінованості. У третій ланкі – „військовослужбовець – військовослужбовець” головним є вдосконалення механізму виконання військовослужбовцями норм військової ввічливості. Другий напрямок – вдосконалення форми законодавства про оборону з урахуванням вітчизняного та іноземного досвіду свідчить про те, що вдосконалення законодавства про оборону повинно здійснюватись шляхом його кодифікації і бути спрямоване на розробку і прийняття Зводу законодавства про оборону, який охоплював би декілька взаємо узгоджених нормативних актів, які мають закріпити якісно нову структуру правового регулювання питань оборони держави, а також побудови втілення в життя нової сучасної моделі Збройних Сил. Уявляється, що структура Зводу законодавства про оборону повинна мати такий вигляд: Воєнна доктрина. Закони України(„Про оборону”, „Про мобілізацію”, „Про воєнний стан”, „Про альтернативну (невійськову) службу”). Військовий кодекс України. Статути ЗСУ (внутрішньої служби, гарнізонної та караульної служб, Дисциплінарний, Бойовий, Корабельний). Положення (про прийняття військової присяги, про військові навчальні заклади та ін.). При цьому головним нормативно-правовим актом з визначення завдань, складу, принципів діяльності ЗСУ, а також порядку проходження військової служби, закріплення соціального статусу військовослужбовця повинен бути Військовий кодекс України. Треба зазначити, що реформування законодавства про оборону потребує певної програми (плану). Розробляти та здійснювати цю програму повинні комісії найвищих органів державної влади та управління органів відповідно до Державної програми будівництва і розвитку ЗСУ. До цього мають залучатися спеціалісти в галузі військового будівництва, військові юристи, а також військова громадськість. Слід сподіватися, що через деякий час Україна стане стабільною, міцною державою, у становленні якої провідне місце займе і вдосконалення законодавства про оборону. У сфері управління ОВС. Система органів Міністерства внутрішніх справ є складовим елементом системи державного управління і відповідно вимагає корінних змін як у організації, так і в функціональній структурі. Наукою управління доведено, що в межах сталої організаційної форми функції можуть моделюватися. Суттєві зміни функцій обов’язково викликають зміни організаційної форми. Органи внутрішніх справ України, які є частиною виконавчої влади, за своєю організацією та діяльністю не в повній мірі відповідають вимогам, що пред’являє до них сьогодення. Це потребує відповідного перегляду ролі, завдань і місця органів внутрішніх справ (насамперед міліції – як гаранта правопорядку і стабільності в суспільстві). Нині більшість цивілізованих країн приділяють належну увагу удосконаленню організації та діяльності органів внутрішніх справ, зокрема поліції, як одному з найважливіших інститутів демократичного суспільства, піднесенню її на рівень вимог сучасності й майбутнього4. Сьогодні в умовах перетворень суспільно-політичного ладу та економічної системи України, проблема реформування міліції набула гостроти і актуальності. Лише вивчення стану злочинності в Україні висуває перед ОВС нові завдання, спонукає до перегляду стратегічних напрямків їхньої діяльності, пошуку нових підходів до організації охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, які б відповідали сучасній обстановці і тенденціям її розвитку. Оскільки ОВС, а саме міліція, є одним з найважливіших органів у системі правоохоронних органів за обсягом компетенцій і наближенням до повсякденного життя, то серед головних напрямків реформування повинно стати: відокремлення міліції від ОВС і створення на її базі окремого міністерства, яке виконуватиме тільки функції по захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. При цьому повинна зберігатися і бути досить ефективною взаємодія та чітка співпраця підрозділів новоутвореної структури з підрозділами ОВС; необхідно зменшити до мінімуму штатну чисельність управлінського апарату і збільшити до максимуму штат служб та підрозділів, які мають практичну спрямованість роботи, за допомогою делегування частин управлінських функцій від міністерства до головних управлінь та управлінь в областях, не створюючи при цьому управління, які вирішуватимуть однозначні чи подібні завдання. Це необхідно для чіткого розмежування і забезпечення найбільшого співвідношення функцій міністерства і підпорядкованих підрозділів; звільнити міліцію від непритаманних їй функцій. Вирішення названих питань можливо лише в процесі реформування системи ОВС, нагальна необхідність якого назріла і спричинена рядом важливих чинників. ОВС разом із суспільством переживають кризу. А виконання ними багатьох функцій, які безпосередньо не стосуються охорони громадського порядку і подоланню злочинності, негативно позначаються на їхній діяльності. Незважаючи на значну чисельність працівників ОВС, ефективність їхньої роботи по захисту прав і свобод людини поки що, на жаль, недостатня. Щоб усунути ці та ряд інших недоліків, необхідно виконати такі завдання: максимально підвищити ефективність управління і службово-бойову готовність міліції; створити повноцінну базу її функціонування; широко використовувати позитивно зарекомендовані на практиці форми і методи оперативної, службової і службово-бойової діяльності; впровадити наукові рекомендації і прийнятний в умовах України позитивний зарубіжний досвід; поліпшити роботу з кадрами, підвищити рівень їхнього професіоналізму, виконавчої дисципліни і наукової організації праці; зміцнити ділове співробітництво з іншими правоохоронними органами; встановити і підтримувати на новій основі тісний зв’язок і взаємодію з населенням і громадськими інститутами на місцях; постійно розширювати і поглиблювати взаємовигідні міжнародні зв’язки; поставити на необхідний рівень стан фінансового і матеріального забезпечення; вирішити важливе завдання з правового і соціального захисту особового складу міліції та членів їх сімей; створити необхідні умови для забезпечення внутрішньої безпеки міліції України. Реальний стан вирішення цих завдань залежить в першу чергу від чинного законодавства. Воно має відповідати сьогоденню, не суперечити один одному і, головне, реалізовуватися на практиці, не мати формального характеру. А це можливо, на мою думку, лише при проведенні всеохоплюючої реформи у політичній, економічної, соціальній та інших сферах. На перший план повинні бути винесені питання реального правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина в усіх галузях життя. Цьому має сприяти розвиток міжнародних відносин нашої держави з іншими країнами, міжнародними організаціями тощо. З метою підвищення професійно-освітнього рівня ОВС важливо розробити і реалізувати програми розвитку навчальних закладів, наукових установ МВС, цілеспрямованої підготовки висококваліфікованих спеціалістів, які, маючи певну вузьку спеціалізацію, одночасно були б спеціалістами широкого профілю і будь-коли могли показати високий професійний рівень знань. Отже, необхідність реформи системи органів МВС обумовлена потребами економічних і політичних перетворень, що відбуваються у країні. Удосконалення діяльності системи МВС є необхідною умовою проведення послідовної державної допомоги в даній сфері суспільних відносин. Організація системи МВС, як і будь-якої складної соціальної системи, включає різноманітні відносини, зв’язки, залежність, причому одні з них мають об’єктивно необхідний, а інші – випадковий характер. Тому практичному вирішенню проблем удосконалення діяльності www.ukrlawyer.narod.ru системи МВС має передувати ретельне і гласне теоретичне пророблення намічених перетворень, моделювання запропонованих організаційних і функціональних змін, форм і методів управління. Сьогодні соціологічні опитування громадян України свідчать, на жаль, що тільки 15% громадян довіряють міліції. Це наводить на невтішні роздуми і одночасно спонукає до рішучих дій реформування, яке має бути в першу чергу спрямоване на створення мобільної, організаційної структури з простими складовими, які виконували б суто властиві їм функції і при цьому не дублювали роботу інших. До складу її входили б професіонали з юридичною освітою, які за моральними, психологічними та людськими властивостями гідні перебувати на службі в міліції. У сфері управління юстицією. Стратегічний напрямом діяльності Міністерства юстиції є створення єдиного правового поля нормативно-правових актів, що пройшли експертизу, на відповідність Конституції України та іншим актам законодавства. Для цього доцільно надати органам юстиції повноваження щодо здійснення правової експертизи актів органів місцевого самоврядування і закріпити вказане на законодавчому рівні, зокрема в Законі „Про нормативно-правові акти”. Збільшення кількості нормативно-правових актів, чинних в Україні, зумовлює необхідність здійснення спеціальних заходів щодо їх систематизації, усунення дублювання, прогалин, протиріч та неузгодженостей. Необхідно врахувати й те, що керівники юридичних служб мають недостатній фаховий рівень, що негативно впливає на стан нормотворчої роботи даних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а це, в свою чергу, – на якість розроблених ними проектів нормативно-правових актів: призводить до дублювання актів законодавства, неузгодженого і нераціонального використання матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів та гальмування нормотворчого процесу в цілому. З метою вирішення зазначених проблем, на мою думку, необхідно запровадити механізм подвійного підпорядкування юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а на Міністерство юстиції покласти функції методичного керівництва ними щодо розроблення проектів та підготовки відомчих нормативно-правових актів. У зв’язку з цим Міністерством юстиції підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації”. Ними передбачається, що керівники юридичних служб призначаються на посаду та звільняються з неї за погодженням з Міністерством юстиції. Пропонується також ввести в практику спільну роботу з відповідними підрозділами Міністерства стосовно розроблення законопроектів; участь у підготовці інших проектів нормативно-правових актів, міжнародних договорів (контрактів); розгляд проектів нормативно-правових актів, які надійшли для погодження, з питань, що належать до компетенції міністерства; підготовку проектів письмових висновків та зауважень до них. На подальше підвищення ролі Міністерства юстиції спрямований Закон „Про органи юстиції України”, проект якого внесено на розгляд Верховної Ради України. Він має стати основою реалізації державної правової політики, створити належне правове поле для подальшого реформування [mailto:terex@kahovka.net] органів юстиції, логічно завершити створення цілісної системи української юстиції. Зазначені вище пропозиції та прийняття названих нормативно-правових актів сприятимуть правовому та організаційному забезпеченню реалізації державної правової політики, спрямованої на захист прав, свобод людини і громадянина, проведенню в Україні правової реформи та розвитку правової науки. Реформування органів юстиції, створення і забезпечення належного функціонування районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції – завдання державної ваги, спрямоване на забезпечення реалізації державної правової політики, надання правових послуг населенню, а найголовніше – на ефективне здійснення функцій по захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина. Потрібно подолати правовий нігілізм, а це якраз і можливо тоді, коли кожен громадянин реально відчує, що його права і свободи непорушні і надійно захищаються. V. Висновок. Таким чином, розглянувши змістовну тему управління адміністративно-політичною сферою, можна зробити висновок, що для існування держави і забезпечення її нормального функціонування, недостатньо прийняття законів та іншої нормативної бази, яка регламентує діяльність органів державної влади, права та обов'язки громадян. Роботу щодо реалізації правових положень здійснюють велика кількість державних органів і органів місцевого самоврядування шляхом повсякденної діяльності по забезпеченню громадського порядку, національної безпеки та інших важливих напрямків діяльності. Адміністративно-політичне управління можна характеризувати як складову частину (елемент) управління, що забезпечує виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, додержання дисципліни, а також охорону громадського порядку, національної безпеки, територіальної цілісності. VІ. Перелік використаних джерел Законодавчі і нормативні акти органів державної влади
Навчальні посібники і монографічні видання
Література для порівняльного аналізу
1 Відомості Верховної Ради, 1992, № 9, ст.106 ) 2 Станік С. Реформування органів юстиції – нагальна потреба сьогодні // Право України. – 1998. -№ 8.-с.4 3 Закон України „Про нотаріат”, ст.1 4 Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К., 1999. – с. 219-221. |
| КУРСОВА РОБОТА Розрахунково-графічна робота (РГР) виконується самостійно студентами протягом ІІ навчального семестру. Завдання на РГР видає викладач... |
КУРСОВА РОБОТА Розрахунково-графічна робота (РГР) виконується самостійно студентами протягом ІІ навчального семестру. Завдання на РГР видає викладач... |
| КУРСОВА РОБОТА Форма та структура Конституції України |
КУРСОВА РОБОТА Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення 8 |
| КУРСОВА РОБОТА Оформлення документації по підготовчому етапу (Висновок по технічній пропозиції) |
КУРСОВА РОБОТА Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції 5 |
| КУРСОВА РОБОТА «Теоретичні і практичні питання участі державного обвинуваченого в суді першої інстанції» |
КУРСОВА РОБОТА Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у кримінальному процесі України 6 |
| КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна” |
КУРСОВА РОБОТА Новокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини “Україна” |