7.Розвиток Київської держави за часів Володимира Великого.
Однією із найголовніших проблем,яку потрібно було вирішити Володимиру Великому,була консолідація давньоруських земель. Він рішуче розпочав реформи державного устрою:
-щоб приборкати місцеву знать він послав 12 своїх синів і дружинників по всіх містах Русі,а свого дядька поставив правити від свого імені Новгородом.
-першим почав карбувати срібні і золоті монети.на яких зобр. образи Христа й князя Володимира та його монограма – тризуб.
-удосконалив і доповнив початий кодекс –«Закон Руський».
-велику увагу приділив будівництву столиці Русі – Києву.
Час його правління називають розквітом держави,добою піднесення Києва,досягнення стабільності політичного,економічного розвитку.За час свого правління він розширив кордони Київської Русі,прийняв християнство. Перетворився на могутнього державотворця,який мав рівноправні зв’язки з багатьма країнами Європи.
8.Характеристика племен,що проживали на тер. Укр. В найдавніші часи.
Близько 100тис.р. тому в житті первісних людей відбулися значні зміни.На Європу насувався льодовик. Навколишній світ,до якого люди привикли,кардинально змінився. Замість слонів і тигрів бігали мамонти, печерні ведмеді, та інші тварини. У цей час людям доводиться вчитися виготовляти одяг,розпалювати вогнище,будувати житло. Помітно вдосконалилися кам’яні знаряддя праці. Первісне суспільство було першим етапом у розвитку людської цивілізації. Близько 30тис.р. до н.е. сформувалися родові общини. Кілька родів об’єднювалися в плем’я. Провідне місце займала жінка і цей період називають матріархатом. У той час у первісних людей виникають релігійні вірування: тотемізм, анімізм, магія. Тотемізм – вірування в тотеми,рослини,тварини. Магія – вірування в чаклуна,мага. Анімізм – вірування в душі та духів. Мистецтво – танці,співи,різьба,ліплення різних фігур. Та льодовик танув і почали утв. річки,озера,тоді виникає потреба вдосконалювати знаряддя праці для рибальства. Приручили першу тварину – собаку. Найважливішою подією цієї доби став перехід від привласнювального до відтворювального. Розвивалося гончарство та ткацтво. Поступово жінка починає втрачати провідну роль у роді.
9.Античні міста - держави Північного Причорномор’я.
На рубежі 8-7ст. до н.е. На північних берегах Чорного та Азовських морів виникли античні грецькі міста-держави. Існують такі теорії грецького переселення: демографічна,аграрна,сировинна,військова,етнічна. Найвідоміші грецькі міста:Ольвія,Херсонес,Пантікапей,Тіра,Феодосія. Кожне місто мало свої мури,свою охорону,військо,карбувало монету. Обробляли землю,розводили виноградники,були ремісниками. Грецькі поліси славилися різноманітними ремеслами:обробкою металів,виготовленням ювелірних прикрас,ткацтвом і т.д.. Спочатку це були рабовласницькі республіки,право брати участь в управлінні містом мали право лише вільні громадяни з 25 років,а жінки і іноземці такого права не мали. Щодо культури,то жителі цих міст велику увагу приділяли вивченню дітей:вчили читання,письмо,лічбу. Велике значення мала фіз. підготовка:проводилися біг,боротьба. Будувалися спеціальні гімназії. Про медицину свідчать знахідки бронзових приладь. В Ольвії була перша аптека. Велику роль відігравав театр. Діяв він у Пантікапеї та Ольвії.
10.Перші державні об’єднання на укр. землях.
Кіммерійці.
З’явилися у І тис. до н.е . Стали першим народом Укр.,що мав власну назву. У них була рабовласницька держава,сформовані великі військові загони,на чолі яких стояли вожді,вели грабіжницькі війни з сусідами. Кіммерійці вели кочовий та напівкочовий спосіб життя. Були скотарями,хліборобами. Високого розвитку досягли кераміка та лиття бронзи. Родичів ховали в ямах,на які насипали кургани.
Скіфи.
З’явилися в VIIст. до н.е. На чолі скіфської рабовласницької держави стояли племена царських скіфів. Основою скіфського суспільства була невеличка сім’я,яка володіла худобою і домашнім майном. Сім’я пересувалася на кибитках,укритих шатрами,що захищали від вітру,снігу. Спереду ішов озброєний скіф. При нападі ворогів кибитки збивалися в табір. Скіфи були хліборобами,знали садівництво,були вправними ремісниками,знали добре військову справу. Також насипали кургани.
Сармати.
З’явилися уIII ст. до н.е. Наймогутнішими сарматськими племенами були язиги,роксолани. Вони з’являлися не одночасно. У сарматському сусп.. велику роль відігравала жінка. Основним їхнім заняттям було скотарство. Їхнє військо складалося з важко озброєної піхоти та кінноти,яка відігравала важливу роль у воєнних діях сарматів. Провідне місце в житті сарматів займали ремесла,промисли та торгівля. Характерною рисою релігійних вірувань у сарматів було багатобожжя. Панівними були культи вогню і сонця. Меч у них уособлював бога війни,пізніше сармати почали поклонятися ще й божествам,яку уособлювали річки та озера. Існувала віра в чарівну силу каміння, з якого виготовляли амулети,особливою магічною силою наділялося дзеркало. Сармати вірили в очисну силу вогню.
11.Землеробсько-скотарські племена трипільської культури на тер. України.
У IV-II тис. до н.е. досягли значного розвитку хліборобські племена Правобережної Укр. Культура цих стародавніх хліборобів відома під назвою трипільської(за назвою с. Трипілля на Київщині,де їхні стоянки досліджено вперше). Її відкрив В.Хвойка 1893р.. У трипільців основою суспільного ладу були родові традиції. Великі сім’ї об’єднювалися в роди, а роди в свою чергу в племена. На початку свого існування вони утв. невеликі поселення,кількість будинків не перевищувала 10.будинки були 2 типів:легкі наземні та заглиблені в землю,в яких жили взимку. Населення збільшувалося і поселення вже становили кілька десятків жител. Будинки опалювалися вогнищами,для яких споруджувалися печі. Будинки будували рядами або колами на важкодоступних місцях на берегах річок. У кожному приміщені мав бути жертовник і глиняна піч,підлогу робили з глини,а стіни розмальовували фарбами.
Основним їх заняттям було хліборобство. Використовували мотики з роговим наконечником.. Займалися також скотарством,досягли майстерності в гончарстві,позмальовували посуд червоним,чорним, жовтим кольорами,обробляли шкури тварин,пряли,ткали. Релігійні вірування трипільців були досить складними. Вірили вони в богиню родючості,існував в них культ бика та змія. У мистецтві вони часто зверталися до образу матері,але всі зображення були примітивними, тільки деякі мали в собі риси реальності.
13.Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. У 1037 році після приїзду із Константинополя першого у довгій низці грецьких митрополитів була заснована митрополича єпархія. У XIII ст. в Київській Русі існувало близько 50 монастирів, із них 17 — у самому Києві.
Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської — є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. У Київській Русі було понад 60 ремісничих професій:ковалі,гончарі,теслярі. Шанувалися ювеліри,різьбярі. Особливе місце в мистецтві посідала архітектура. Для культури Русі важливе значення мав монументальний живопис-мозаїки та фрески. Важливими пам’ятками цієї доби були билини,казки,перекази про славні справи русичів. Серед музичних інструментів найпопулярнішими були труби,барабан,дудки.
Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.
Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спаський монастирі.
Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби.Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського.Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі,образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах.
14.Населення території України в період зародження та розвитку родового ладу
Первісна людина з’явилася на території України близько мільйона років тому, в часи раннього палеоліту. Це були архантропи (прадавні люди). Палеоліт — найбільший у часовому вимірі період історії людства. Почалося використання вогню й одягу, споруджуються перші житла, складаються початкові форми людських колективів, зароджуються ідеологічні уявлення та першопочатки мистецтва. Основним заняттям людей було збиральництво та полювання на дрібних тварин. В Україні виявлено близько 30 стоянок людей того часу: біля села Королеве (Закарпаття), міста Амвросіївка (Донецька обл.) та ін. Основне знаряддя праці — ручне рубило, яке вироблялося з каменю.
Життя первісних людей значно ускладнювалося надзвичайно різкими змінами клімату, пов’язаними з періодичним похолоданням, а також геополітичними катаклізмами (землетрусами та ін.).
Приблизно 150 тис. років тому, наприкінці другого зледеніння, з’являються люди нового типу — неандертальці.Спосіб життя неандертальця стає більш «цивілізованим»: значно удосконалюється виробництво крем’яних і кам’яних знарядь, мисливської зброї, будуються перші житла, використовується вогонь, виникають зародки родового ладу, виготовляється перший одяг зі шкур, зароджується мова і мистецтво. В багатьох печерах, в яких проводилися розкопки, зустрічаються поховання у відповідності з певними релігійними віруваннями.
У період пізнього палеоліту з’являється людина сучасного типу — кроманьйонець (гомо-сапієнс — людина розумна). В межах України відомо близько 800 пізньопалеолітичних памґяток-поселень. В цей період склався родовий лад, коли люди об єднувалися в племена. Кроманьйонці вміли виготовляти багато різних знарядь праці, використовуючи для цього кістки звірів. Значного розвитку набуває мистецтво, в тому числі перші музичні інструменти, з’являються зародки вірувань: анімізм (культ предків, вшанування померлих), тотемізм (віра в спільного предка з тварин чи рослин), фетишизм (поклоніння предметам неживої природи).
У середньокамґяну добу — мезоліт (9-6 тис. до н.е.) — сформувався сучасний клімат Важливим заняттям людини залишалося полювання. Значно зростає роль рибальства. Також набуло поширення збирання черепах, ягід тощо. У межах України можна виділити три групи, які дещо різнилися між собою побутом та звичаями .
У мезоліті відбувалися значні зміни у виробництві і подальшому вдосконаленні знарядь праці. Зокрема, були винайдені лук і стріли. Почалося приручення диких тварин — собак, свиней. Таким чином, виникають перші форми відтворюючого господарства. Судячи з поховального обряду, люди вірили в загробне життя, поклонялися небесним світилам, передусім сонцю. Померлих почали ховати на могильниках, за межами стоянок.
Завершальною стадією кам’яного віку була епоха неоліту (новий кам’яний вік), котра тривала з VI по 111 тис. до н.е. На цей час клімат стає більш теплим і вологим. Відбувається подальше удосконалення знарядь праці, приручаються всі основні види домашніх тварин, виникає примітивне землеробство. Значно розширюється відтворююче господарство, особливо мотижне землеробство, скотарство, що сприяло швидкому зростанню чисельності населення. В цей час виникло виробництво ліпного глиняного посуду без гончарного круга.
IV-III тис. до н.е. — час переходу від камґяного періоду до доби металів, що отримав назву енеоліт (мідно-камґяний вік). В цю перехідну епоху на території України людина не лише опанувала технологію обробки міді, а й зробила крок у подальшому прогресі відтворюючих форм господарства — землеробства і скотарства. Відбувалося подальше зростання продуктивності праці, створювалися умови для товарообміну та майнового розшарування суспільства.
Найвищого розвитку цивілізації досягли племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV-III тис. до н.е. Культура цих племен отримала назву Трипільської. Її пам’ятки вперше були виявлені і вивчені поблизу села Трипілля (Київської обл.) вкінці XIX — на початку XX ст. вченим В. Хвойкою. Основними галузями господарства трипільців були землеробство і скотарство . Переважна займались зерновим госп. Розводили також велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней та ін. Трипільці знали прядіння і ткацтво, ліпили і випалювали в печах глиняний посуд з досить складним, в тому числі фарбовим орнаментом(жовтий,чорний і червоний кольори), використовували металеві вироби і одночасно продовжували виробляти різні речі з кременю.
Про високий рівень цивілізації трипільців свідчать будівлі, селища. Їхні поселення мали по кілька десятків житлових та господарських приміщень, розміщених рядами або по колу. . Були й двоповерхові будівлі. Селища трипільців — різні за своїми розмірами. На пізньому етапі з’явилися трипільські протоміста. Про релігійні уявлення свідчать знайдені жіночі статуетки, зображення Богині Матері та ін., які свідчили про панування культу родючості.
16.Питання походження та прабатьківщини слов ян
"Дунайська гіпотеза", як найдавніша, посідає серед них провідне місце. Вперше її висунув у середині XI ст. літописець Києво-Печерської лаври Нестор. У "Повісті временних літ" він починає слов'янську історію саме з Подунав'я: «Звідки пішла земля Руська, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала?»: «По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами своїми, [од того] де сіли, на котрому місці.
Свого подальшого розвитку та нового обґрунтування "дунайська гіпотеза"набула в працях російських та інших слов'янознавців XIX ст. її прихильники обстоювали тезу, згідно з якою праслов'янська спільнота зародилася безпосередньо на Дунаї — в епіцентрі формування індоєвропейських мов у бронзовому віці. Під час міграції носіїв цих мов праслов'яни рухалися від Дунаю, а потім, в епоху "Великого переселення народів", повернулися.
"Дунайська гіпотеза" розвивалася і в XX ст. Так, відомий російський
вчений О.М.Трубачов стверджував, нібито на завершальному етапі поділу давніх болтів і слов'ян відбувся "вихід" останніх на Дунай. Саме тут приблизно у першій половині І тис. н. е. єдина загальнослов'янська мова почала поступово розпадатися. І вже в наступні століття відбулося остаточне відокремлення та формування всіх сучасних слов'янських мов.
Сучасні прихильники "дунайської гіпотези "нехтують як конкретними лінгвістичними дослідженнями так і майже цілковитою відсутністю інших вагомих джерел, які б підтверджували наявність слов'ян у Подунав 1 на рубежі нової ери. Навпаки, більша частина відомих фактів переконливо свідчить, що за тих часів у цьому регіоні жили фракійці, даки, гети, карпи та інші племена.
У XVIII ст. певного поширення набула «теорія азійського походження слов'ян», її автори намагалися довести, що слов'янські племена з'явились у Європі лише під час "Великого переселення народів", разом з гунами, аварами, булгарами та іншими тюркськими народами. Однак уже в першій половині XIX ст., після виходу праць видатного словацького історика-славіста П. Й. Шафарика ця концепція була спростована. Він переконливо довів, що слов'яни є
автохтонами Європи, одним із корінних ("домашніх") народів. П.Шафарик навів докази того, що окремі слов'янські мови з'явилися не раніше середини 1 тис. н. е. Він також обґрунтував висновок про те, що слов'яни разом зі своїми сусідами є творцями європейської культури.
У XX ст. виникла "привісельська концепція" знаходження прабатьківщини
слов'ян, прихильники якої спирались на відомості про венедів (венетів) античних авторів І—II ст. н. е. Так, венеди, згідно з їхніми повідомленнями, жили вздовж Балтійського узбережжя в місцях там, де впадає Вісла, та вздовж її річища аж до верхів’їв Карпатських (Венедських) гір. Ці та інші свідчення, що наводяться в різних джерелах, сягають часів, коли слов'яни були втягнуті в глобальні міграційні процеси, а місце їхнього розташування в басейні Вісли може бути підтвердженням того, що саме там була їхня ймовірна прабатьківщина, або ж один із районів розселення конкретних слов'янських племен.
Водночас серед певної частини фахівців — дослідників античних писемних джерел панує думка, що наявні факти не дають переконливих підстав для ототожнення венедів зі слов'янами.
Первісний вигляд "привісельської концепції" впродовж усього XX ст. зазнавав певної трансформації у бік
переміщення меж до межиріччя Дністра й Дніпра. Племена під назвою венеди залишалися в цьому регіоні основним населенням майже до середини І тис. н. е., відколи античні автори почали називати інші слов'янські етнічні об'єднання — антів і склавинів.
Власну точку зору на розташування прабатьківщини слов'ян виклав відомий чеський історик-славіст Л.Нідерле (1865—1944). Він доводив, що індоєвропейська балтослов'янська етнічна спільнота в II тис. до н. е. почала розпадатися і з неї вже в І тис. до н. е. виділилася праслов'янська . Л.Нідерле дійшов також висновку, що навіть за часів давніх слов'ян їм не була властива расова "чистота". Однак в
період "існування власної етнічної мовної єдності "прабатьківщина слов'ян, імовірно, охоплювала територію Східної Польщі, Південної Білорусі, Волині, Поділля та півночі України.
У середині XX ст. польські вчені висунули " віслоодерську концепцію" слов'янської прабатьківщини. Суть її пов'язана з носіями лужицької культури, яка охоплювала більшу частину Польщі, поступово поширюючись на Східну Німеччину, Чехію, Словаччину та Західну Україну. польський учений Г. Ловм'янський доводив, що гідроніми, на які спиралися автори "вісло-одерської концепції, мають дослов'янське походження і належать до іншого давньоєвропейського етносу.
Російські дослідники І. П. Русанова та В. В. Седов висунули "верхньодніпровську концепцію " розташування слов'янської прабатьківщини. Вони відносили процес слов'янізації Лісостепової України
та прилеглих лісових регіонів до середини І тис. н. е. Така "слов'янізація ", на їхню думку, пролягала переважно через територію Західної України. Певним продовженням цієї концепції є твердження
про те, що слов'янська прабатьківщина містилася у Верхньому Подніпров 1 і саме завдяки цьому слов'яни після вигнання гунами готів заселили спочатку територію сучасної України, а згодом і величезні простори Європи: від Ельби до Оки, від Балтики до Дунаю.
Певною модифікацією попередніх гіпотез слід вважати концепцію українських учених В. Д. Барана та ін. її автори стверджують, що формування культурно-етнічного слов'янського простору
вже у середньовіччі проходило через певні попередні етапи, перехрещувалося з іншими етнічними спільнотами та культурами. Початок самостійного розвитку слов'янських племен на просторі від басейну Вісли до Волині відносять до II—III ст. н. е., що простежується в лужицькій, підкльошовій та поморських культурах. Водночас виникнення зарубинецької культури розглядається як свідчення того, що в процес етногенезу слов'ян було втягнуте наддніпрянське населення, серед якого на той час переважали іранський та балтійський етнічні компоненти. Під натиском сарматів зарубинецька культура трансформувалася на північ . Туди ж перекочувала і східна частина племен — носіїв пшеворської культури, яка згодом у Наддніпров'ї поєдналася з зарубинецькою, на основі чого сформувалася київська культура
Прихильники тієї чи іншої концепції за майже повної відсутності писемних відомостей про слов'ян до VI ст. н. е. змушені спиратися переважно на археологічні дані,частково на лінгвістичні.
|