|
|
Скачати 0.91 Mb.
|
| Б) Ще одним різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення пасажира) або реальний (перевезення багажу), відплатний. Сторонами договору є пасажир — фізична особа (як при перевезенні пасажира, так і його багажу) та перевізник (транспортна організація, яка належить, як правило, до транспорту загального користування). Форма договору: усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подання міського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, сплата за проїзд жетоном тощо). Предметом договору є надання послуг, пов'язаних із перевезенням. Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. До основних належать права пасажира: 1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком; 2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця; 3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною; 4)перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспор- тними кодексами (статутами); 5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби; 6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами); 7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом та інше. Основнім обов'язком пасажира є його обов'язок внести провізну плату за перевезення Відповідно до статей 919 і 924 ЦК, обов'язок перевізника забезпечити збереження багажу та доставити його у строк до пункту призначення ґрунтується на тих самих засадах, що й за договором перевезення вантажу. Щодо договору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка домовленість між перевізником і пасажирами про обмеження або виключення встановленої законом відповідальності перевізника. Однак таке правило не виключає можливості домовленості про обмеження або виключення передбаченої відповідальності пасажира, а також про підвищення відповідальності перевізника, наприклад у разі повітряного перевезення. Відповідно до ст. 922 ЦК за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін транспортними кодексами (статутами). Перевізник звільняється від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: а) непереборної сили; б) усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажира; в) інших обставин, що не залежали від перевізника. Характерною рисою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, відповідно до ст. 68 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі втрати або нестачі багажу - в розмірі вартості багажу, який втрачено або якого бракує; у разі пошкодження (псування) багажу - в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, - в розмірі оголошеної цінності багажу. Згідно зі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщо договором або законом не встановлено відповідальність перевізника без вини. Можливість притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки. А особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. В) Договори транспортного експедирування. Під час перевезення вантажу виникає необхідність виконувати комплекс допоміжних заходів, пов'язаних із відправленням та одержанням вантажу: зокрема, їх маркування, завантаження і вивантаження, доставку на станцію (в порт) відправлення або зі станції (порту) призначення на склад одержувача тощо. їх виконання покладено на осіб, спеціально підготовлених та уповноважених на таку діяльність на підставі договору транспортного експедирування. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Правове регулювання договору транспортного експедирування здійснюється главою 65 Цивільного кодексу України та транспортними статутами. Договір транспортного експедирування є публічним. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (якщо експедитор організує виконання експедиційних послуг) або реальний (якщо експедитор надає експедиційні послуги із ввіреним йому вантажем), відплатний. Договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі). Сторонами договору є клієнт - сторона, якій надають послуги, та експедитор - сторона, яка надає послуги. Клієнтами за договором можуть бути будь-які особи, що зацікавлені в одержанні експедиційних послуг. Експедитором може бути лише підприємець (комерційна організація чи фізична особа), який одержав ліцензію на здійснення транспортно-експедиційної діяльності. Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу. Послуги можна поділити на основні (з організації перевезення, укладення договору перевезення) та додаткові, які можуть охоплювати будь-які питання транспортування вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей). Форма договору — письмова. Причому недодержання сторонами письмової форми не має наслідком недійсність договору за правилами ст. 218 ЦК. Для виконання певних обов'язків клієнт повинен видати експедиторові довіреність. Строк договору визначається характером взаємовідносин сторін. Змістом договору є права та обов'язки сторін, які визначаються законом і домовленістю між сторонами за договором. Наприклад, експедитор має право залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб, якщо це доцільно або сам експедитор не в змозі виконати ті чи інші доручення клієнта. Однак якщо має місце порушення умов договору, експедитор відповідає перед клієнтом за дії інших осіб, яких він залучив. Експедитор має право на одержання від клієнта плати за надані послуги, що й підтверджує оплатний характер договору транспортного експедирування. Розмір плати визначається договором, якщо інше не встановлено законом. Однак якщо розмір плати не встановлено, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Крім того, експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та іншої інформації про властивості вантажу, умови його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором, у повному обсязі. Законодавець відносить до особливостей договору транспортного експедирування право експедитора або кредитора односторонньо відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Тобто застосовуються норми про представництво. За договором транспортної експедиції експедитор зобов'язаний виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Розрізняють основні та додаткові обов'язки. Основним обов'язком експедитора є надання послуг юридичного характеру щодо організацій перевезення вантажу: а) організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, обраним експедитором або клієнтом; б) укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу тощо. Додатковими обов 'язками експедитора є надання послуг фактичного характеру, необхідних для доставки вантажу, а саме: а) перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження; б) сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта; в) зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення; г) одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо. Відповідальність сторін за договором може бути як прямою, так і регресною. Це пов'язано з тією обставиною, що експедитор є посередником між відправником, перевізником і одержувачем, тому порушення ним умов договору може привести до відповідальності як клієнта перед перевізником, так і експедитора перед перевізником (за умови, що це не одна особа). Залежно від характеру порушень, відповідальність за договором транспортного експедирування може мати місце як у формі сплати неустойки, так і відшкодування збитків. Наприклад, у разі порушення клієнтом обов'язку щодо надання документів та інформації про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформації, необхідної для виконання експедитором своїх обов'язків, клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові. Також сторона, яка за явила відмову від договору транспортного експедирування, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору 3. Договір страхування. Життя і здоров'я людини, як і доля належного їй майна, залежить від різноманітних за характером, часто непередбачуваних і невідворотних подій. З метою усунення або пом'якшення майнових негативних наслідків впливу таких подій запроваджено інститут страхування. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Правове регулювання страхових відносин здійснюється главою 67 ЦК, Законом України "Про страхування"' та правилами окремих видів страхування. Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний (набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором) та відплатний. Форма договору: обов'язкова письмова шляхом складання одного документа, який підписують сторони, або виданням страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Сторонами договору є страховик (лише юридична особа) і страхувальник. Страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи (застрахованої особи). Істотними умовами договору є: а) предмет, б) страховий випадок, в) розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), г) розмір страхового платежу, ґ) строки сплати страхового платежу, д) строк, е) інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Предметом договору можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Страховий випадок - це передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій третій особі. Страхова сума - встановлена законодавством чи договором майнового страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно до умов страхування зобов'язана виплатити відшкодування при настанні страхового випадку. Страховий платіж (внесок, премія) -— плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов'язкового страхування. Строк дії договору встановлюється за згодою сторін, причому цей договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Законодавець встановлює можливість та порядок страхування ризиків, тобто співстрахування та перестрахування. Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін. Страховик зобов'язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку, з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором; 5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом. Страхувальник зобов'язаний: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) в розмірі, встановленому договором; 2) під час укладення договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страху- вання, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застраховано, новий договір страхування є нікчемним; 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором. Договором може бути встановлено й інші обов'язки страховика і страхувальника. За майновим страхуванням і страхуванням відповідальності у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний сплатити страхові виплати, які називають страховим відшкодуванням (або забезпеченням), що обмежується страховою оцінкою та завданими прямими збитками. З метою захисту страховика за майновим страхуванням діє правило, закріплене в ст. 993 ЦК, про перехід до страховика права страхувальника про відшкодування збитків - суброгація. Виконання зобов'язання за особистим страхуванням полягає у здійсненні страховиком обумовленої договором страхової виплати — незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачено як відшкодування збитків. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката), який складає страховик або уповноважена ним особа у формі, що встановлює страховик. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5)несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Крім того, договором страхування може бути передбачено також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Договір страхування припиняється за таких підстав: • за згодою сторін; • закінчення строку дії; • виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; • несплата страхувальником страхових платежів протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, якщо інше не встановлено договором; • ліквідація страхувальника-юридичної особи або смерть страхувальника-фізичної особи чи втрата ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законодавством України; • ліквідація страховика у порядку, встановленому законодавством України; • прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; • наявність інших випадків, передбачених законодавством України. Договір може бути достроково припинено на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Законодавець встановлює наслідки відмови сторін від договору страхування. Договір страхування визнається недійсним судом у випадках, встановлених ЦК, якщо: • його укладено після настання страхового випадку; • об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації. Залежно від форм страхування законодавець розрізняє договори обов 'язкового та добровільного страхування. Договір обов'язкового страхування укладається незалежно від волевиявлення сторін, тобто обов'язок його укладення випливає із вказівки закону. Наприклад, у ст. 7 Закону України "Про страхування" встановлено перелік випадків обов'язкового страхування життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи. Договір добровільного страхування укладається залежно від волевиявлення сторін. Наприклад, у ст. 6 Закону України "Про страхування" міститься орієнтовний перелік випадків добровільного страхування. Залежно від предмету страхування розрізняють договори майнового, особистого страхування та страхування відповідальності. |
|
Про передачу в комунальну власність майна ВАТ ”Текстерно” Про передачу в комунальну власність міста гуртожитків та котельні ВАТ ”ТО Текстерно” приймаючи до уваги клопотання відкритого акціонерного... |
ДОГОВІР оренди майна з правом викупу ОРЕНДОДАВЕЦЬ передає‚ а ОРЕНДАР бере в тимчасове володіння та користування наступне майно |
|
ДОГОВІР СУБОРЕНДИ Цим Договором регулюються правовідносини, пов'язані із переданням Орендарем Суборендареві у строкове платне користування майна, визначеного... |
1327 10 серпня В. В. Мединський «Про затвердження положення про страхування комунального майна», рішення виконавчого комітету від 16. 03. 20141 р. №341 «Про створення... |
|
Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального... |
Послуги хостингу повинні використовуватися тільки для законних цілей Правила користування послугою хостингу (надалі — Правила користування) встановлюють порядок та умови користування послугами, що надаються... |
|
Порядок користування бібліотекою МБА у тимчасове користування. Додаткові види послуг, що надає Бібліотека, можуть бути платними (рішення про впровадження платних... |
Про надання в оренду нежитлового приміщення Про оренду державного та комунального майна”, „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про Державний бюджет України на 2009 рік ”,... |
|
«Про встановлення вартості проїзду пасажирів на міських маршрутах... У України «Про автомобільний транспорт» тарифна політика на автомобільному транспорті загального користування повинна задовольняти... |
1209 27 липня В. В. Мединський Керуючись Законами України “Про оренду державного та комунального майна”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, положенням про... |