“ЗАТВЕРДЖУЮ”
Начальник ДПЧ-15
майор вн.сл.
В.В.Мокренко
“___”__________ 2006 р.
П Л А Н - К О Н С П Е К Т
Проведення заняття із гуманітарної підготовки
з начальницьким складом ДПЧ -15
Тема № 7 Україна як демократична, правова держава: стан, тенденції демократичних перетворень в Україні. Конституцій процес на сучасному етапі
Навчальна мета: Ознайомлення особового складу з тенденціями демократичних перетворень в Україні.
Час - одна академічна година (45 хвилин) з начальницьким складом.
Місце проведення – учбовий клас або актовий зал
Навчально-матеріальне забезпечення: плакати
Література . 1. Луць Л.А. Шляхи розбудови Української правової держави // Основи держави і права України -Львів, 1994.
2. Рабінович П.М. Про сутність сучасної Української держави (теоретико-методологічні зауваження) // Республіканець. -Львів, 1993.
Порядок проведення заняття :
(Перед початком занять) – Провести інформування слухачів з громадсько-політичних, міжнародних та правових питань, про діяльність МНС України, стан дисципліни та роботу, що проводиться щодо її зміцнення. – 10 хв.
Примітка: також можливо ознайомити особовий склад з останніми документами, які надійшли в підрозділ з МНС, УМНС для широкого ознайомлення працівників.
Організаційний момент - 2 хв. :
перевірка присутніх ;
оголошення теми і мети заняття, питання , які вивчатимуся.
2. Контроль знань - 3 хв. :
перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
Викладення матеріалу теми - 25 хв. (якщо на тему відведено 1 год.)
- 85 хв. (якщо на тему відведено 2 год.)
Питання , які вивчатимуся :
Україна як суверенна правова держава.
Формування демократичної соціальної держави в Україні
Конституційно-правова реформа в Україні: проблеми й перспективи.
Питання та їх короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
1. Україна як суверенна правова держава.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР під впливом суспільно-політичного спрямування «Народний Рух України» приймає «Декларацію про державний суверенітет України», що стала політико-правовою базою утвердження незалежності і самостійності Республіки, розвитку її правової системи У цьому документі були сформульовані основні ідеї конституційного будівництва, основи забезпечення незалежності і самостійності Республіки. Метою прийняття Декларації було твердження суверенітету і самоврядування; Парламент України звертається до Верховній Ради і Президента СРСР, висловлюючи впевненість у взаємній підтримці в питаннях становлення суверенітету і державності України.
Одночасно Верховна Рада України звертається до народних депутатів Верховної Ради СРСР від України з пропозицією втриматися від голосування у Верховній Раді СРСР і його органах із питань, що порушують суверенні права народу України.
Декларацією формулювалися такі основні ідеї, що визначають тенденції розвитку державно-правових процесів в Україні:
Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих межах на основі реалізації українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення;
народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці і жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання або окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.
Україна самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя; державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;
Україна має своє громадянство і забезпечує рівність усіх громадян перед Законом, виявляє турботу і вживає заходів по охороні і захисту інтересів своїх громадян, що перебувають за межами Республіки;
Україна здійснює територіальне верховенство на усій своїй території, що в існуючих межах є недоторканною і не може бути змінена і використана без її згоди;
Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах, установлює порядок організації охорони природи і порядок використання природних ресурсів, самостійно вирішує питання науки, утворення, культури, військової політики, виступає як рівноправний учасник міжнародних відносин.
Проте ця декларація набула повноти юридичної значущості лише з проголошенням незалежності України в серпні 1991 року і ствердженням такого статусу всеукраїнським референдумом. 24 серпня 1991 p. Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошується Акт незалежності України.
У цьому документі проголошується незалежність України і створення самостійної держави — Україна. Одночасно проголошується неподільність і недоторканність території України, а також дії на цій території лише законів і Конституції України. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 p. підтвердив, що народ України схвалив Акт проголошення незалежності України. З цього моменту Україна стає новою державою на політичній карті світу і починається процес офіційного визнання її незалежності.
Важливим етапом становлення української незалежності послужив факт припинення існування СРСР як суб'єкта міжнародного права і геополітичної реальності, що було констатовано Білорусією, Росією й Україною в укладеній між ними угоді 8 грудня 1991 року (Біловезька угода).
28 червня 1996 p. український парламент прийняв нову Конституцію України. Причому державний суверенітет України проголошується як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.
2. Формування демократичної соціальної держави в Україні
У характеристиці соціальної держави слід ! врахувати те. що, по-перше, хоча вона і має специфічні ознаки, разом з тим залишається власне державою, у якої є загальнородові ознаки й риси. По-друге, при визначенні її змісту необхідно виходити з єдності правової, демократичної і соціальної державності. Як демократична держава вона служить свободі як вищій цінності, сприяє її піднесенню, забезпеченню рівного доступу до власності, рівних виборів, рівності прав на участь у здійсненні політичної влади, забезпечення багатоманітності політичного й культурного життя; як правова — забезпечує організацію суспільного і державного життя на принципах права, гарантує правопорядок, сприяє досягненню особистістю самостійності й відповідальності за свої дії, дбає про раціональну обґрунтованість юридичних рішень, стабільність правової системи; як соціальна — визнає людину найвищою цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у скрутну життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру й злагоди в суспільстві.
Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні такі спільні ознаки: 1) соціальна держава є закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії; 2) вона завжди визнається якісною характеристикою правової держави; 3) проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення й захисту соціальних прав людини; 4) оскільки і мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначається правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого соціального законодавства; 5) соціальна держава служить забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві; 6) утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки в соціальну ринкову, служінню інтересам як власника, так і суспільства.
Поняття «соціальна, правова держава» можна розглядати як теоретичне і практичне поняття, таке, що спирається на конституційне проголошення країни соціальною і правовою. Конституція, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, закріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави, що констатується в її преамбулі. Таким чином, в Україні сьогодні створені лише правові передумови для становлення і подальшого розвитку цієї концепції.
Формування соціальної, правової держави — це складний і тривалий процес Для того, щоб побудувати в Україні правову державу, треба, передусім, щоб ті вимоги, які становлять її зміст, забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та інші, були ретельно втілені в життя, що у свою чергу потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформ
Метою проведення правової реформи повинно стати скасування тих законів, які не відповідають потребам суспільного життя, розробка нових нормативних актів, прийняття яких продиктоване сучасними умовами і об'єктивно існуючими потребами правового регулювання, здійснення адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, що обумовлено намірами України інтегруватися в єдину Європу, формулювання чіткої правової політики держави тощо її результатом мають бути забезпечення верховенства права, правового характеру чинного законодавства, істотне обмеження відомчої нормотворчості, оскільки нерідко підзаконні нормативно-правові акти (різні інструкції, розпорядження тощо) приймаються всупереч закону і паралізують його дію. Важливою складовою правової реформи стало завершення процесу формування нової судової системи, впорядкування процесу правотворчості, розмежування правотворчих повноважень органів законодавчої та виконавчої влади
Головною метою здійснюваної політичної реформи є налагодження ефективної взаємодії між вищими органами державної влади відповідно до принципу поділу влади, розробка і законодавче закріплення процедури формування і функціонування парламентської більшості, створення дієвого механізму взаємодії та взаємної відповідальності Президента, парламенту й уряду щодо розробки та здійснення державної політики, структурування політичної системи суспільства тощо.
Не менш важливим для формування правової держави в Україні є підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян, посадових осіб і суспільства в цілому, виховання почуття поваги до права, забезпечення знанням своїх прав і свобод, юридичних обов'язків, уміння їх правильно реалізовувати та виконувати 3 цього випливає, що ще однією умовою на шляху формування правової держави є подолання правового нігілізму.
Україна сьогодні є посттоталітарною державою перехідного періоду Цей факт обумовлює й існуючий у нашій країні рівень розвитку демократії Безсумнівними досягненнями демократи є визнання рівноправності приватної та інших форм власності, встановлення і поступове розширення режиму гласності, утворення неформальних організацій і об'єднань, утворення і поступове структурування системи політичних партій, політичних фракцій, проведення референдумів щодо встановлення суверенної незалежної України щодо здійснення конституційної реформи, проведення виборів на альтернативній основі і перехід до виборів на змішаній мажоритарно-пропорційній основі, поступове структурування суспільства і парламенту, розширення мережі й підвищення активності засобів масової інформації, розвиток системи консультативних і узгоджувальних органів, широке використання громадянами наданих їм політичних прав і свобод, поступове розширення законодавчої бази (Верховна Рада прийняла близько 2000 законів), заходи щодо економічного реформування суспільства.
Величезного значення для розвитку демократії мало прийняття у 1996 році Конституції України і формування передбаченої нею системи державних органів, що побудована на основі принципу поділу влади. Згідно з Конституцією на основі принципу верховенства права і міжнародних актів про права і свободи людини і громадянина здійснюється робота з посиленням її захисту і гарантування.
Цьому сприяють напрями роботи всієї системи правоохоронних органів, Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Особливо слід наголосити на значенні підвищення ролі судової системи 3 допомогою судів громадяни дістали можливість захисту своїх прав у разі їх порушення будь-яким державним органом або посадовою особою Оскільки конституційні норми визнані безпосередньо діючим правом, то для такого захисту громадянину достатньо послатися на встановлення відповідного права нормами Конституції.
Взаємовідносини правової держави і громадського суспільства на сучасному етапі характеризуються тим, що:
1) у громадянському суспільстві саме суспільство виступає як основа і зміст держави, остання є формою його організації,
2) громадянське суспільство виникає на тому ступені розвитку, коли його громадяни і держава виступають, як вільні та рівноправні партнери,
3) право формується громадянським суспільством, а правова держава лише закріплює його законами, гарантує і захищає від порушень з боку будь-яких суб'єктів,
4) взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства здійснюється на основі права, що є рівним і справедливим масштабом свободи, а не засобом нав'язування державної волі,
5) суспільство — це найбільш загальне поняття, а правова держава і громадянське суспільство — форми його існування і розвитку При цьому кожний з них виступає як відносно незалежне явище
Формування концепції правової держави та и реалізація передбачає:
- аналіз витоків теорії правової держави та її філософської основи;
- дослідження зарубіжних концепцій правової держави, конституцій країн, що закріпили створення правової держави за мету свого розвитку;
- переоцінку економічної ролі держави в умовах ринкових відносин;
- перегляд взаємовідносин держави і суспільства, відмову від подальшої етапізації суспільства, невтручання держави у вирішення тих питань, що належать до компетенції громадських формувань;
- вдосконалення національно-державних відносин;
- відповідність законів потребам суспільства і особи, принципам Права як синоніма Правди, Праведності;
- розробку процедур і механізмів щодо вирішення конфліктів між різними суб'єктами;
- високу правову і політичну культуру членів суспільства.
Отже, в загальному вигляді, правову державу можна визначити як державу, в якій панує Право, або як правову форму організації діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб'єктами права.
До основних ознак правової держави належать:
1) панування права в усіх сферах суспільних відносин, що підлягають державному врегулюванню Це унеможливлює прийняття і реалізацію свавільних рішень, які виходять з якихось приватних інтересів і не враховують потреби інших членів суспільства.;,
2) взаємна відповідальність держави і громадянина, що перетворює їх на рівноправних соціальних партнерів;
3) наявність широких, демократичних і реальних прав і свобод людини й громадянина;
4) функціонування реальних та ефективних засобів захисту і відновлення прав і свобод людини і громадянина у випадках їх протиправного порушення чи обмеження;
5) організація і здійснення державної влади на основі принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову;
6) діяльність Конституційного Суду щодо визначення відповідності нормативно-правових актів Конституції.
3. Прийняття чинної Конституції України. Конституційно-правова реформа в Україні: проблеми й перспективи.
Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов'язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади й правового статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виділити три основних етапи.
Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від
16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р. На цьому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України. Хронологічно вона здійснювалася наступним чином.
24 жовтня 1990 р. Верховна Рада Української РСР утворила Конституційну комісію (Комісію з розробки нової Конституції Української РСР) у складі 59 осіб під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л. Кравчука.
Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, де було сформульовано загально методологічні принципи майбутньої Конституції України. Концепцію ухвалила Верховна Рада Української РСР 19 червня 1991 р.
На основі Концепції Комісія підготувала проект нової Конституції України, останній варіант якого датується 26 жовтня 1993 р.
Паралельно з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. У зв'язку із загостренням політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 р. конституційний процес
було фактично перервано.
Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 р. по 8 червня 1995 р.
Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10 листопада
1994 р. Верховна Рада України затверджує новий склад Конституційної комісії співголовами якої стали Президент України Л. Д. Кучма та Голова Верховної Ради України О. О. Мороз.
Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. у різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. У зв'язку з цим виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад, ст. 2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93 — організацію влади на засадах принципу поділу влад).
Завершився другий етап 8 червня 1995 р. Укладанням Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний Договір дав змогу створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.
Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 р. (підписання Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України") до 28 червня 1996 р. (прийняття Конституції України Верховною Радою України). В юридичній літературі звертається увага на те, що на останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується істотними особливостями, які рідко трапляються в конституційній практиці. Це, зокрема:
- створення Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України в липні 1995 р. з числа фахівців у галузі конституційного права;
- створення Конституційною комісією України на своєму засіданні 24 листопада 1995 р. Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою);
- схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який подала ця Робоча група, і передача його разом із зауваженнями й пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;
- створення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії для доопрацювання проекту Конституції України;
- колективне обговорення (на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке проходило майже цілу добу) статей проекту Конституції України і прийняття нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;
- завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України і урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.
Розвитку сучасного конституційного процесу після здобуття Україною незалежності можна розбити на етапи дещо по-іншому:
1) підготовка кількох проектів Конституції, що відображали позиції різних політичних партій та угрупувань;
2) створення конституційних комісій та їх робочих груп, які в період з 1991 по 1996 рік підготували й розглянули кілька проектів конституції;
3) винесення одного з проектів на всенародне обговорення, що тривало кілька місяців; аналіз результатів обговорення і внесення відповідних змін до тексту проекту Конституції;
4) активізації роботи над проектом Конституції після обрання Верховної Ради нового скликання і Президента України у 1994 році;
5) укладення у червні 1995 року між верховною Радою України і Президентом України Конституційного договору;
6) підготовка нового проекту Конституції;
7) прийняття Конституції Верховною Радою України 28 червня 1996 року.
Постає питання, чому Конституція України розроблялася майже шість років? Відповідь очевидна – через протистояння різних політичних сил.
Маємо зазначити, що конституційний процес (прийняття Основного Закону, внесення до нього змін та доповнень, розвиток конституційно-правових інститутів, спрямований на демократизацію і забезпечення оптимального правового регулювання) в Україні з прийняттям Конституції України не завершився; він триває. На сьогоднішній день найбільш дискусійним питанням в політичній сфері є питання конституційно-правової реформи. В цілому, оцінюючи розвиток Української Держави після здобуття незалежності, можна помітити тенденцію руху від радянської республіки через президентську та змішану форми правління до парламентської республіки.
На сьогоднішній день Україна має змішану форму правління. Теорія права вважає, що своїм походженням ця форма зобов'язана прагненню уникнути недоліки “чистих” форм державного правління й одночасно втілити їхні переваги. Так, однією з позитивних рис президентської республіки є сильна виконавча влада, але при цьому уряд може вийти з-під парламентського контролю; сама ж форма правління тяжіє до президентського авторитаризму – негативні риси. До достоїнств парламентської форми, безспірно, слід віднести відповідальність уряду перед представницьким органом, до недоліків - урядову нестабільність, часту зміну кабінетів, кризи у сфері виконавчої влади.
Змішана форма правління - спроба поєднати досить сильну президентську владу (главою держави та фактичним главою виконавчої влади стає особа, обрана на основі всенародного голосування) - елемент президентської форми, і відповідальність уряду перед парламентом – елемент парламентаризму, що має свої плюси. Разом із тим таке поєднання має й свої мінуси, оскільки порушується іманентно властива тій або іншій формі єдність структури управління й одночасно виникають нові види відносин, колізії та неузгодженості, яких не було у “відпрацьованих” формах правління. Руйнуються сформовані стандарти поділу влади. Може відбуватися змішування різних начал, що не завжди сприяє дотриманню конституційної законності. Зазначене стосується й відповідальності. Зокрема, змішана форма правління може надати главі держави значні повноваження, які характерні для президентського режиму, і при цьому звільнити його від обов'язків та відповідальності, котрі за умов президентської форми правління невіддільні від повноважень. Саме така модель розподілу влад існує в Україні. Конституційно-правова реформа спрямована на розширення повноважень парламенту, забезпечення відповідальності уряду перед парламентською більшістю, яка в свою чергу несе відповідальність перед суспільством в цілому; крім того, вона має чітко розмежувати повноваження Президента України і Кабінету Міністрів України, що забезпечить ефективне функціонування виконавчої влади.
Ідею необхідності демократизації механізму держави підтримують усі політичні сили, що представлені в українському парламенті. Проте кожна з цих сил по-своєму бачить шляхи, методи і результати реформування. За таких умов питання щодо конституційно-правової реформи залишається відкритим.
|
|
4. Закріплення вивченого матеріалу 3 - хв.
5. Підбиття підсумків - 2 хв. :
вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги ;
оголосити оцінки ( якщо проводилося опитування або тестування);
відповісти на запитання.
План-конспект склав:
В.о. заст. начальника ДПЧ – 15 С.В.Баланенко
по роботі з персоналом
ст. лейтенант вн.сл.
|