В історії кожного народу є яскраві постаті, без яких немислиме її минуле, сучасне і майбутнє. Тому дуже важливо віддати належне тим, хто у надзвичайно складний і суперечливий час запалював досвітні вогні правди, добра, справедливості й милосердя
|
|
Скачати 97.57 Kb.
|
|
Заліщицька централізована бібліотечна система Відділ інформаційно – бібліографічної та методичної роботи До 95 – річчя від дня народження архієрея, священика ЧСВВ Софрона Дмитерка Квіти для Владики  Методичні поради Заліщики – 2012 В історії кожного народу є яскраві постаті, без яких немислиме її минуле, сучасне і майбутнє. Тому дуже важливо віддати належне тим, хто у надзвичайно складний і суперечливий час запалював досвітні вогні правди, добра, справедливості й милосердя. У релігійно – культурному житті українського народу саме такою непересічною постаттю був наш краянин Софрон Дмитерко. Життя і служіння Владики – великий подвиг в ім’я української Церкви. Він завжди буде її вірним сином і провідником. Підготувала: бібліограф з питань краєзнавства та народознавства Рудик М. В.  (1917 - 2008) Владика Кир Софрон Дмитерко Коротка біографічна довідка Родове коріння владики походить з Печеніжина. Дід Василь Дмитерко народився, жив і помер у Печеніжині і похований біля долішньої церкви — св. Дмитрія Солунського. Батько Михайло Дмитерко народився у Печеніжині, навчався у місцевій школі, духовній семінарії, по закінченню якої виїхав у с.Бичківці Чортківського р-ну Тернопільської області, де 1 червня 1917 року народився владика Софрон. Їм’я хлопчику дали Степан. Пізніше батько владики став парохом у сусідньому для нас, печеніжинців, с.Сопів, де і упокоївся у 1950 році. В цьому ж селі поховані мати і брат владики. Майбутній владика закінчив вселюдну школу у с.Мишкові Заліщицького р-ну, потім 4 роки навчався у Тернопільській ґімназії, поки її не закрив польський уряд. Навчання владика продовжив у Станіславівській ґімназії. У 1932 році став монахом в монастирі о. Василіян. Вчився у Кристинополі, Лаврові, духовній семінарії вОломовцях (Чехія), Карловім ун-ті у Празі. У 1942 році висвячений єпископом Миколою Дудашем у Празі, в Карловім університеті. Дальше молодого слугу Божого чекало гестапо у Чехії і каторжні роботи в Моравській Остраві на шахті “Кароліна”, повернення з іншими ієромонахами у Львів у 1943 році. Невдовзі став префектом чоловічої ґімназії у Бучачі при Василіанському монастирі. З приходом “червоним” розділив зі всіма священослужителями і парафіянами Української греко – католицької церкви тяжкі роки підпілля, переслідувань і поневірянь. Проводив душпасторську діяльність у Коломиї, Станіславові (нині Івано – Франківськ), Львові, Долині, Ланчині, Яремчі, Чорткові, Заліщиках. З 1965 року працював головою профспілки в Коломиї на яйцебазарі, редактором стінної газети, кочегаром у Коломийській поліклініці, відтак — кладовщиком у сокоекстрактному підприємстві. В той же час виконував душпастирську службу. Софрон Дмитерко став священиком 30 листопада 1968 року. Наприкінці 60-х років єпископ – ординарій підпільної УГКЦ Кир Іван Слезюк, будучи вже хворим, вибрав його на наступника — коад’ютором з правом наслідства на Івано – Франківську єпархію. 4 грудня 1973 р. владику Софрона Дмитерка заарештували. Слідство велося в Коломиї. 7 січня 1974 р. за звинуваченням по ст. 173 КК УРСР: “Організація підпільних реліґійних груп” суд в Івано – Франківську засудив о. Софрона на 2 роки позбавлення волі. У березні 1974 року він був етапований у 38–у зону в присілок Лєнінскоє Свердловського р-ну на Луганщині до побутовиків (злодіїв, хуліганів, блатних). Після звільнення з ув'язнення у 1975 р. поряд з цивільною працею владика Дмитерко виконував свої єпископські обов'язки: вирішував спірні питання разом з іншими єпископами, готував до висвяти підпільних семінаристів. Всього за часи підпілля рукоположив понад 65 священиків. Наприкінці 1980 – х років преосвященний Софрон Дмитерко неодноразово очолював делегації до Москви з вимогою легалізації УГКЦ, повернення майна та храмів. З початком 1989 року греко-католицька церква перейшла на легальне становище. Одним із тих, хто їздив у Москву виборювати право на існування Церкви, був Софрон Дмитерко. Можна собі уявити скільки-то важких рішень доводилося приймати ординарію Івано-Франківської єпархії в переломні 90-і роки, скільки людських бід і турбот перейшло крізь серце єпископа-будівничого. Приймав усіх, не відмовляв нікому, людей не поділяв, всі були для нього рівними, кожному, і державному мужеві, і злидареві, дарував рівновелику увагу. У справі відбудови єпархії придався вроджений педантизм Дмитерка і намагання чітко упорядкувати своє життя. Сестри-служебниці Непорочної Діви Марії, які до останнього дня доглядали за хворим владикою, пригадують, як наполегливо домагався він порядку: кожна річ мусить мати своє місце – навчав – буде порядок у домі, настане лад у державі. Чи не ця системність і внутрішня, духовна упорядкованість допомогли єпископу-ординарію за відносно короткий час відновити повноцінну діяльність Івано-Франківської єпархії УГКЦ, ревно виконувати свій архіпастирський обов’язок аж до виходу на емеритуру в 1997 році. Владика глибоко пережив історичний візит Римського Понтифіка на Україну 2001 року. В ході візиту, всупереч протоколу, лише з ним, єдиним з усіх ієрархів греко-католицької церкви, Папа мав приватну розмову. Кажуть, ця зустріч настільки зворушила Дмитерка, що він за час дороги зі Львова до Івано-Франківська не міг нічого сказати, лише плакав. З Папою їх поєднувало чимало і не в останню чергу хвороба Паркінсона, через яку владика-святець дуже багато терпів. У це важко повірити, але всі болі він зносив мовчазно, ніколи не нарікав. Його дух прагнув миру, тому першим просив вибачення, за все всім дякував, навіть дрібні послуги не залишалися без подяки. При тому до останніх років мав ясний, просвітлений розум, чітку пам’ять. Жваво цікавився життям у церкві і державі. Сповнений радості, казав: „Великі перспективи має наша Церква і Україна, але найголовніше, що в час труднощів, в час хмарних днів повинні відновити братню любов, цим сповнивши Божу Заповідь любові...” Від 1989 р. до 1997 р. преосвященний владика Кир Софрон Дмитерко на легальному рівні ревно виконував свої архипастерські обов’язки ординарія Івано – Франківської Єпархії УГКЦ. Викладав у Івано – Франківському теологічно – катехитичному духовному інституті. 22 грудня 1997 року було задоволено святішим отцем Папою Римським Іваном Павлом ІІ прохання Кир Софрона Дмитерка про його емеритуру — складання архипастерських обов’язків. 21 серпня 1999 р. указом Президента України владику Кир Софрона Дмитерка нагороджено орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. 5 листопада 2008 року о 5.15, на 92-му році життя перестало битися серце преосвященного владики Софрона Дмитерка, ЧСВВ, єпископа – емерита Івано-Франківської єпархії УГКЦ. 6 листопада вранці після архієрейської Літургії з монастиря отців – василіян на Майзлях тіло покійного владики – ісповідника процесійно через центр міста було перенесено до катедрального собору, де о 18 год. було відслужено архієрейський парастас. Всю ніч священики Івано-Франківського деканату читали Євангелію, цілу добу не переставав іти потік людей до гробу владики, щоб попрощатися з покійним. Цього дня з ісповідником прийшли прощатися владика Іоасаф, правлячий архієрей Івано-Франківської єпархії УПЦ КП, священики УАПЦ міста Івано-Франківська, монахи та монахині багатьох чинів і згромаджень, якими опікувався владика Софрон.  Перенесення до крипти труни владики Софрона Наступного дня чин похорону архієрея розпочався заупокійною архієрейською Літургією, яку очолив блаженніший Любомир, глава УГКЦ. На похорон прибуло 14 єпископів УГКЦ, дев’ять єпископів римо – католицької Церкви та за величного собору духовенства — більше 350 священиків УГКЦ, що з’їхалися з різних єпархій України. Багато єпископів з України та закордону: Польщі, Італії, з Америки. Також практично всі чільники обласної та міської влади знаходили хоча б короткий час, щоб попрощатися з цією світлою постаттю — що свідчить про непересічну особистість Владики і заслуги перед Церквою і мирянами. На завершення спільної молитви владика Володимир Війтишин виголосив прощальну проповідь, в якій відмітив ревне служіння цього останнього єпископа-ісповідника підпільної УГКЦ — кир Софрона Дмитерка. Після промови єпарх Івано-Франківський зачитав молитву розрішення та молитву на єлей, яку довершив блаженніший Любомир. Опісля гріб владики Софрона Дмитерка процесійно священики – декани перенесли до крипти катедрального собору Святого Воскресіння на вічний спочинок. Таким був земний шлях і остання путь нашого земляка — преосвященного владики Кир Софрона Дмитерка. Квіти для владикиУ кожну історичну епоху з волі Божого Провидіння зроджуються постаті, які визначають хід розвитку як окремих народів, так і цілих континентів. В історії Української Греко – Католицької Церкви останньої чверті ХХ ст. такою постаттю став Єпископ Софрон Дмитерко, який майже 25 років очолював розлогу Івано – Франківську Єпархію у похмурі часи переслідувань з боку комуністичного режиму та у перші роки відродження УГКЦ в незалежній Україні. І хоча Владика Софрон Дмитерко відійшов від активної архіпастирської діяльності понад десять років тому, його безперервне молитовне чування над долею своєї церкви і народу, стали духовним орієнтиром для тих, хто знав і відвідував Владику, а найголовніше – могутнім духовним захистом для всієї церковної спільноти. Господь щедро обдарував Єпископа Дмитерка різноманітними дарами: подиву гідним розумом, величавою поставою, чудовим голосом, щирою приязню і добрим гумором. Але найбільше вражає у Владиці його інтелігентність і надзвичайна простота. У спілкуванні навіть з найближчими людьми він ніколи не переходив межу фамільярності. Владика Дмитерко був добрим господарем для всіх, хто його знав особисто, для своєї Єпархії, для всієї Церкви. Основою і джерелом життя Єпископа Софрона стали з дитячих літ Свята Літургія і Євхаристія. Не було мабуть дня, щоб він не звершував це головне Таїнство нашої віри і його особистого духовного життя. Владика Софрон Дмитерко був глибоким знавцем і шанувальником українсько – вітчизняного обряду, любив літературний спів, володів чудовим голосом з надзвичайно широким діапазоном. «Я – український католицький священик і Єпископ», - часто наголошував Владика Дмитерко. Він не соромився своєї приналежності до Католицької Христової Церкви, навпаки – пишався нею. Христові слова «Щоб усі були одно» вважав домінантою свого пастирського служіння. Єпископ Софрон Дмитерко перебував у монаршому чині оо. Василіян 76 років. Його життєва і духовна формація розпочалася 1932 року у Крехівському монастирі і тривала до останніх хвилин життя. З великою повагою він ставився до інших чинів і згромаджень. Був переконаний, що кожна монаша спільнота має спеціальне покликання від Бога. Єпископ Софрон Дмитерко глибоко переживав відсутність духовної єдності в українському народі. Вважав такий стан головною перешкодою у дозріванні чи становленні нації і держави. Попри високу освіченість, досконале знання богословських предметів, Владика Дмитерко був надзвичайно простим у спілкуванні. Владика Софрон Дмитерко був щирим патріотом свого народу і держави. Радів проголошенню незалежності, переживав за труднощі у становленні держави, хоч і був немічним, але вважав за свій громадянський обов’язок брати участь у голосуванні на виборах. В останні дні свого життя Єпископ Софрон Дмитерко вражав навіть духовних осіб своїм смиренням перед Божою волею, лагідністю і добротою. Владика Софрон Дмитерко був великим життєлюбом і вмів радіти життю. Як духовний заповіт залишив нам свої слова: «Хочу побажати всім українцям великої віри, надії й любові, великої терпеливості у сучасних умовах життя, і – молитви. Тільки вона врятує нас від апатії і безнадії, тільки вона навчить любити ближнього і творити добро». Популяризація життєвого і творчого шляху владики Софрона Дмитерка в читацькій аудиторії Життя владики Софрона було прикладом здійснення монашого і священичого покликання. «Скільки добра він зробив, сповняючи своє покликання, для Бога і для народу, – підкреслив Блаженніший Любомир. – Перед нами дійсний приклад, яким ми повинні захоплюватися і за який ми повинні дякувати Господові Богові». Своїм пастирським служінням Він подав добрий приклад для наступних поколінь духовенства, посвятив себе Богові та Україні, як добрий світоч: сам згоряє, але подає ближнім тепло і світло. Для Заліщицького краю Софрон Дмитерко – це частинка історії. А тому висвітлення життєвого і творчого шляху Владики доцільно проводити в контексті краєзнавчої роботи. Оскільки більша кількість матеріалів краєзнавчого характеру міститься в періодичних виданнях, варто започаткувати ведення папки-конвалюту «Владика Софрон Дмитерко. Портрет на тлі часу». Пропоную ряд тем, якими можна скористатись під час підготовки до святкування:
Цими темами можна скористатись при підготовці та проведенні години духовності, інформаційної, краєзнавчої години, краєзнавчих читань Для наочної популяризації літератури варто організувати тематичну полицю: «Життя Софрона Дмитерка – подвиг в ім’я Бога та України». Література Упокоївся у Господі владика Софрон Дмитерко[Текст]//Божий сіяч. – 2008. – 12 грудн. – С.2 Пелехатий, І. Квіти для Владики[Текст]//Нова зоря. – 2008. – 19 грудн. – С.6 Інтернет - ресурси Софрон (Дмитерко) http://uk.wikipedia.org Помер єпископ-емерит Івано-Франківської єпархії Кир Софрон Дмитеркоhttp://pravda.if.ua Владика УГКЦ Софрон (Дмитерко) святкує 90-літній ювілей http://old.risu.org.uaІсповідник віри кир Софрон Дмитерко: Найголовніше — щоб ми відновили братню любов між християнамиhttp://old.risu.org.ua Софрон Дмитерко http://zallibrary.hmarka.net |
Схожі:
| Першого уроку Тому дуже важливо віддати належне тим, хто у надзвичайно складний і суперечливий час запалював досвітні вогні правди, добра і справедливості.... |
О. КОБИЛЯНСЬКА З 1 листопада 1883 р упродовж понад семи років Ольга... З 1 листопада 1883 р упродовж понад семи років Ольга Кобилянська вела щоденник, який добре розкриває її дуже складний, суперечливий... |
| 1. Вступ до курсу історії держави і права України Предмет і завдання... Адже саме право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості прав і інтересів людини, це частина культури народу,... |
VIII. АСКЕТИЧНА БЕСІДА (4-а) Тому хто втратить Божу подобу, тратить тим самим і звязок із життям. Хто жиє без Бога, неможливе, щоби мав щасливе життя. Тому вернімся... |
| Минуле і сучасне Волині та Полісся: рух опору тоталітарним і окупаційним... Минуле і сучасне Волині та Полісся: рух опору тоталітарним і окупаційним режимам на теренах Волинської області. Горохівщина в історії... |
«Дитина дитині вовк!» Проблема Формування у дітей моральних цінностей з позиції добра, справедливості, правди, людяності, гуманних взаємин між членами шкільного... |
| Урок милосердя Мета. Виховувати почуття любові до ближнього. Формувати в учнів чуйність, доброту, милосердя. Переконати учнів в тому, що від того,... |
В березні місяці Італія святкує 150 років об,єднання. Свято яке викликало... Хто згіден, хто ні; хто протестує, хто критикує, хто підтримує, а декому взагалі байдуже. Але тим не менш живуть під одним прапором,... |
| Формування моральних якостей учнів Завдання літератури – формувати духовне багатство людства, творити ідеали на засадах гуманізму і добра. Час, в який живемо ми, надзвичайно... |
Міністерство освіти і науки України Мета: орієнтувати школярів на вивчення історичних святинь свого народу; розширити знання про державу, її минуле і сучасне, народне... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua