3. Механізм виникнення конфлікту
3.1. Умови виникнення конфлікту
Аналізуючи проблему виникнення конфлікту, необхідно розрізняти фактори, що створюють фон для виникнення та розвитку конфлікту (вони опосередковано впливають на появу конфліктної ситуації) і ті чинники, що безпосередньо
Рівень суспільства
влада і система управління
соціальна нерівність
культурний контекст
класові протиріччя
географічне положення
конкуренція на ринку
Рівень організації
конкурентні відносини на ринку
обмеженість ресурсів
недостатньо чіткий розподіл відповідальності, обов’язків і повноважень
погані комунікації (наслідок – дефіцит, утрата та викривлення інформації, неузгодженість дій)
Рівень особистості чи соціальної групи
освіта
рівень кваліфікації
суттєві соціально-психо-логічні особливості особи чи соціальної групи
інтелектуальний розвиток
діапазон здібностей, можливості особистості (її основні потреби та установки)
Рис. 3. Умови буття, що створюють фон для виникнення конфлікту
Конфліктологи розрізняють об’єктивні та суб’єктивні фактори, що обумовлюють участь людини в конфлікті. Об’єктивні фактори – це реально існуючі в дійсності обставини, що не залежать від нашого бажання й які важко чи неможливо змінити: умови буття, що створюють фон для виникнення конфлікту та суттєві соціально-психологічні особливості особи чи соціальної групи. Суб’єктивні фактори – стимули до конфліктних дій, обумовлені ілюзорними, уявними обставинами. Ілюзії, що генерують конфлікт, стають причинами конфлікту, і стимулами, що підтримують та підсилюють його, наведені в табл. 1.
Таблиця 1
Ілюзії як стимули до конфліктних дій
|
Зміст ілюзії
|
Ілюзія самовиправ-дання
|
Ми упереджені щодо себе та схильні виправдовувати власну поведінку, перебільшувати власні добрі справи й зменшувати дурні сторони поганих вчинків, а то й взагалі не визнавати їх. Це стосується як і індивіда, так і групи. „Ми – хороші, наш спосіб життя, наші погляди, наші дії кращі, ніж у „них”, у тих, хто нас не схвалює.
|
Ілюзія „поганої людини”
|
Той, хто говорить чи діє не так, як нам хотілось би, викликає у нас негативну реакцію. Якщо його поведінка порушує наші інтереси, то до нього виникає неприязнь. Ми вважаємо його поганою людиною – злою, неморальною, тупою тощо. Це також відноситься не лише до індивіда, але й до групи. „Вони − погані”, їхній спосіб життя, погляди, дії − погані.
|
Ілюзія „дзеркального сприйняття”
|
Конфліктуючі сторони симетрично (дзеркально) сприймають один одного, що „призводить до подвійної бухгалтерії”. Майже всі люди схильні більш або менш до подвійних оцінок: одна мірка для себе й для того, що нам вигідно й приємно, інша − для чужих людей, особливо неприємних для нас”. Приклад „готтентотської моралі”: вкрали худобу або дружину – це добре чи погано? „Коли в мене вкрали, − каже готтентот, − це погано. Коли це зроблю я − добре”.
|
Оскільки люди нерідко викривлено сприймають ситуацію, у якій вони знаходяться, у їхній уяві реальні обставини приймають невластивий їм насправді характер чи малюються такі обставини, яких у даній ситуації насправді немає взагалі. Але наслідки цього зовсім реальні. Ілюзорні уявлення про обставини збуджують пристрасті і стимулюють конфліктні дії не менше, ніж реальні обставини.
І об’єктивні, і суб’єктивні фактори створюють умови для конфлікту, проте не можуть уважатися безпосередніми причинами конфлікту. Дія об’єктивних факторів, пов’язаних з особистісними властивостями психіки індивідів, з їхніми потребами та установками, чудово показана в байці Крилова: „Лебідь рветься до неба, Рак сунеться назад, а Щука тягне у воду”. Якщо тут „у товаришах згоди немає”, то повинна в цьому їх природа, яку не переробиш. „На лад їх справа не піде, і вийде з неї не справа, тільки мука” не тому, що вони не хочуть, а тому, що вони в принципі за своєю природою не можуть досягти згоди і тягнути віз в одному напрямку. У реальному житті випадки, коли Лебідь, Рак та Щука в людському обличчі впрягаються везти один віз, дуже часті. Усі перераховані фактори є „зовнішніми” відносно конфлікту, але суттєво впливають на його хід.
3.2. Механізм виникнення конфлікту
Для того, щоб з’ясувати фактори, що безпосередньо впливають на появу конфлікту, проаналізуємо деякі основні категорії, що характеризують механізм виникнення конфлікту і представлені на (рис. 4).
Основа конфлікту – протилежність, граничний випадок існуючої різниці, об’єктів, процесів, явищ. Протилежності – це відносини нетотожності, неоднаковість об’єктів, процесів, явищ (приклади протилежностей – одна людина має гроші, інша не має їх; дружина полюбляє кицьок – чоловік собак; одна людина працює на землі, інша – у промисловості; один продає, інший – купляє тощо). Протилежності можуть існувати досить довго і конфлікту не буде до тих пір, поки протилежності не переростуть у протиріччя.
Ситуація взаємодії
(об’єктивні та суб’єктивні фактори)
Потенційний конфлікт
Протилежність
Протиріччя
Усвідомлене протиріччя
Соціально-психологічний
механізм
основа
джерело
причина
привід
Наявний конфлікт
Рис. 4. Механізм виникнення конфлікту
Джерело конфлікту – протиріччя чи їх комплекс. Протиріччя − це певний тип взаємодії різних, протилежних сторін, властивостей тенденцій. Це зіткнення протилежностей. Це означає, що виникнення конфлікту пов’язане не з протилежностями як такими, а із зіткненням протилежних об’єктів, процесів, явищ.
Протиріччя бувають внутрішні та зовнішні, основні та другорядні, антагоністичні чи неантагоністичні, об’єктивні чи суб’єктивні. Від їх особливостей залежить сутність та характер конфлікту, що виникає на їх основі. Більш гострими та тривалими можуть бути конфлікти, що ґрунтуються на внутрішніх, основних та антагоністичних протиріччях.
Протиріччя завжди знаходяться в русі, послідовно проходять певні етапи: гармонія протилежностей (тенденцій або сторін явищ, процесів, об’єктів); дисгармонія протилежностей; “конфлікт” – зіткнення протилежностей.
Об’єктивні протиріччя – протиріччя об’єктивної реальності, конкретної ситуації, у якій зіткнулися реальні потреби кожної сторони. Суб’єктивні протиріччя – містяться в характері людей, настроях, смаках, роздратованості, поганому настрої. Більш тривалими й такими, що гірше піддаються „лікуванню”, є конфлікти, що ґрунтуються на суб’єктивних протиріччях, оскільки втручання в них обмежене – змінити людину фактично неможливо, а обставини – припустимо.
Існують дві концепції щодо джерела конфлікту: ідеалістична (психологічна), де джерелом конфлікту є міжособові та міжгрупові відносини, протиріччя, що містяться в них, і матеріалістична, згідно з якою конфлікти завжди мають об’єктивне джерело – протиріччя в реальній соціальній системі. Істина знаходиться, як кажуть, посередині: сукупність джерел – об’єктивних та суб’єктивних протиріч „запускає” конфлікт, він не можливий без цього комплексу протиріч.
Що є причиною конфлікту? Причина конфлікту − усвідомлене двома різними суб’єктами протиріччя. Конкретні причини конфліктів дуже різні. У конфліктології та в інших науках, що вивчають конфлікти, існує дуже багато класифікацій причин конфліктів по різних критеріях. Наведемо дві типологізації причин конфліктів, які достатньо поширені в сучасній конфліктології та психології.
Класифікація причин конфліктів М.Дойча
Контроль над ресурсами. Учений уважає, що такі ресурси, як простір, гроші, власність, влада, престиж, їжа і т. д., можуть розглядатися як неподільні, і якщо дві сторони або більше пред’являють претензії на володіння цим ресурсом чи його частиною, між ними дуже вірогідно виникає конфлікт. Конфлікти подібного типу важко розв’язувати конструктивно, якщо маєш справу з жорсткою фіксацією конфліктів на конкретному ресурсі і немає якихось задовільних замінників.
Уподобання та антипатії. Основою багатьох конфліктів може бути пересічення вподобань основної людини чи групи з перевагами інших. М.Дойч наводить приклад такого пересічення: дружина любить своїх кицьок і не бажає з ними розлучатися, а її чоловік не може їх терпіти. Сутність конфлікту в цьому випадку не в тому, що кожний має право мати певні переваги, а в тому, наскільки симпатії та переваги одних заважають симпатіям та перевагам інших. Науковець зазначає, що такі конфлікти легко розв’язуються простим дистанціюванням. Головне − не проявляти своїх переваг і хобі в один і той же час, в одному і тому ж місці. Але іноді такі симпатії та антипатії зав’язуються в більш складний вузол відносин (чи кохає він мене достатньо сильно, щоб терпіти моїх кицьок?). На його думку, “символічну” боротьбу не вирішити, поки не розв’язаний конфлікт – основа.
Цінності. Численні конфлікти стосуються того, “як повинно бути”. М.Дойч уважає, що ціннісні конфлікти можуть виникати навколо відносно вузьких чи більш широких питань, коли зустрічаються різні ідеологічні чи релігійні цінності. І знову ж такі не розбіжності в поглядах самі по собі ведуть до конфлікту – справа в бажанні одної із сторін зробити свої цінності як домінуючі і обов’язкові навіть для тих, хто не згодний з ними. В іншому випадку конфлікт буде мало вірогідним.
Уявлення. Основою багатьох конфліктів є різні оцінки того, що існує – фактів, інформації, знань чи уявлень про реальність. Вони викликають конфлікт тоді, коли носії цих різних поглядів будуть разом у галузі, що відноситься до їх поглядів; один або обидва вирішають, що їхні уявлення повинні бути сприйняті іншими; певне уявлення суперечить світогляду, що примушує людину виступати проти цього уявлення.
Природа взаємовідносин між сторонами. Основою конфлікту в поглядах може бути різниця суб’єктів щодо їх відносин. М.Дойч уважає, що конфлікт виникає в цьому випадку тоді, коли один може прагнути до домінування чи навпаки, один бажає більшої залежності, ніж інший. Приклад: молоді, що одружилися, виховані в сім’ях, де голова – батько. Головування молодого чоловіка буде сприйматися спокійно дружиною, конфлікт з приводу відносин не виникає. Але якщо молода бачила інший варіант взаємовідносин батьків, де головою була мати – вона все вирішувала, за все відповідала. Претензія чоловіка на “керівництво” може викликати конфлікт.
Класифікація причин конфліктів В.Лінкольна
Інформаційні фактори – непридатність інформації для одної із сторін:
неповні та неточні факти, включаючи запитання, пов’язані з точністю викладення проблеми та історії конфлікту;
чутки, несвідома дезінформація;
передчасна інформація або інформація передана, із запізненням;
ненадійність експертів, свідків, джерел інформації чи даних, неточність перекладів та повідомлень ЗМІ;
небажане оприлюднення інформації, яка може образити цінності одної із сторін, порушити конфіденційність і навіть залишити неприємні спогади;
інтерпретація використаної мови, виразів типу „приблизно”, „суттєво”, „з наміром”, „надмірно”;
сторонні факти, сторонні питання законодавства, правил, порядку дій, стереотипів тощо.
Поведінкові фактори – недоречність, грубість, егоїстичність, непередбачливість та інші характеристики поведінки, що відторгаються одною із сторін. У міжособових відносинах, та і не лише в них, найбільш типовими поведінковими факторами, що викликають конфліктні ситуації, є: прагнення до вищості; прояв агресивності; прояв егоїзму.
Крім них, можуть також виступати поведінковими факторами випадки, коли хто-небудь: загрожує безпеці (фізичній, фінансовій, емоційній чи соціальний); підриває нашу самооцінку; не виконує позитивних очікувань, порушує обіцянки; постійно відволікає нас, викликає стрес, незручність, дискомфорт, збентеження; поводить себе непередбачено, грубо, перебільшено і викликає страх.
Фактори відносин – незадоволеність взаємодією сторін. Часто така незадоволеність породжується не тільки взаємодією, що вже склалася, але і непридатністю для одної із сторін пропозицій щодо подальшого її розвитку:
внесок сторін у відношення, баланс сил у відносинах;
важливість відносин для кожної із сторін;
сумісність сторін у плані цінностей, поведінки, особистісних чи професійних цілей та особистого спілкування;
різниця в освітньому рівні, класові розбіжності;
історія відносин, їх тривалість, негативний осадок від минулих конфліктів, рівень довіри та авторитетності;
цінності групи, до яких належать сторони, і їх тиск на стосунки сторін.
Ціннісні фактори – принципи, які проголошуються чи відвертаються, яких ми дотримуємося і які вважаємо, про які забуваємо чи свідомо і навіть несвідомо порушуємо; принципи дотримання яких інші чекають від нас, а ми від інших. Цінності можуть розрізнятися за силою дії і важливості. До них відносяться: особисті системи вірувань та поведінки (забобони, переваги, пріоритети); групові (зокрема професійні) традиції, цінності, потреби і норми; способи дії і методи, властиві окремим інститутам, організаціям, професіям; релігійні, культурні, регіональні та політичні цінності; традиційні системи переконань і пов’язані з ними очікування: уявлення про правильне і неправильне, погане чи добре, способи і методи оцінки доречності, ефективності „справедливості,” „практичності”, „реалістичності”; ставлення до прогресу і змін, до збереження старого, до „статус-кво”.
Структурні фактори – відносно стабільні обставини, що існують об’єктивно, незалежно від нашого бажання, які важко чи навіть неможливо змінити. Вони вимагають для подолання великих ресурсів: матеріальних, фізичних, інтелектуальних тощо. Це закон, вік, лінії підзвітності, фіксовані дати, час, доходи, доступність техніки тощо. Типовий приклад дії структурного фактора – конфлікт між сусідами в комунальній квартирі (причина – змушене спільне користування місцями загального вжитку – кухня, ванна кімната, туалет).
Більшість конфліктів розгортаються на фоні структурних факторів, які є „зовнішніми” до нього, але суттєво впливають на нього. На наш погляд, цей різновид факторів, про який Лінкольн говорить як про структурні, варто кваліфікувати як умови конфлікту (тобто те, що створює його фон). Про це йшла мова під час аналізу першого питання теми.
Аналіз причин конфліктів дозволяє зрозуміти, чому і як розвивається конфлікт, намітити способи їх усунення. Але в реальному житті, як правило, „чисті”, тобто обумовлені тільки одною групою причин, факторів, конфлікти зустрічаються дуже рідко.
Механізмом, що запускає конфлікт, є привід. Привід конфлікту – конкретна дія, що порушує інтереси протилежних сторін. Ця дія іноді помилково розглядається, як причина конфлікту. Насправді ж привід є початком перетворення потенційного конфлікту в реальний, переходом від латентної фази конфлікту до батальної. Існують два типи приводів:
Об’єктивні приводи – певна форма розвитку подій, той чи інший об’єктивний факт, що не залежить від волі та бажання конфліктерів, проте провокує безпосереднє зіткнення сторін.
Суб’єктивні приводи – навмисні, свідомі, метою яких є активізація потенційного конфлікту.
Провокація – різновид суб’єктивних приводів, дія, що ставить протилежну сторону в умови, у яких обмежений вибір дій у відповідь (фактично це програмування дій опонента). У той же час, провокація є дією, яка не завжди повністю контролюється ініціатором провокаційних дій. Нерідко вони набувають некерованого характеру і тоді вона (провокація) робить жертвами і провокатора, і його противника.
Завершуючи детерміністський аналіз конфлікту, не можна не зазначити, що виникнення конфлікту не можливе без певного соціально-психологічного механізму. Його аналіз і стане предметом наступного аналізу.
3.3. Соціально-психологічні фактори виникнення конфлікту
Психологічні
причини
конфлікту
Альтернативні протиріччя людської свідомості
Стереотипи свідомості
Психологічний механізм прогнозування власної поведінки
Мотиви конфліктної поведінки
Фахівці вважають, що будь-який конфлікт має психологічні причини. На їхню думку можна виділити кілька психологічних причин соціальної конфліктності, які наведені на рис. 5.
Рис. 5. Психологічні причини конфлікту
Альтернативні протиріччя людської свідомості. „Психологи вказують, що конфліктність індивідуальної свідомості є характерною рисою людини. На відміну від простої сенсорно-моторної поведінки тварин, у яких дії безпосередньо стимулюються інстинктом чи досвідом, у людини в цей процес утручається свідомість. У свідомості один одному протистоять образи альтернативних варіантів дій, оцінюються їх наслідки, у кінці кінців приймаються рішення, ідеї здійснюються в обраному напрямі. Однак іноді не вдається зробити вибір між альтернативами і прийняти рішення, і ця ситуація породжує протиріччя, особливо коли кожна альтернатива емоційно підкріплена”.
K.Райт уважає, що в такій ситуації знаходиться дитина, що любить свою мати як джерело власного матеріального благополуччя і в той же час ненавидить її, оскільки вона виховує її відповідно до вимог суспільного життя. Як розв’язати це протиріччя? Щоб позбавитися від нього, ненависть переміщують на третю особу. Це може бути батько або сусідня дитина, котрі стають „козлами відпущення”. Якщо подібна ситуація повторюється, виникає звичка „переміщення” для рішення конфлікту, що явно не розв’язується. Ставши дорослою, дитина починає шукати „козла відпущення” поза тою соціальною групою, до якої відноситься, щоб усередині неї зберігалася гармонія.
Аналогічно відбувається й у груповій свідомості, коли її члени переносять своє роздратування і ворожнечу на зовнішнього ворога – представників іншої соціальної групи.
Стереотип свідомості. Іншою психологічною причиною конфліктів К.Райт уважає стереотипність людської свідомості. Стереотип – це, як відомо, „стандартизований”, спрощений образ певного об’єкта, який фіксує деякі риси явища, іноді несуттєві, іноді надумані. Люди широко використовують стереотипи, часто не усвідомлюючи цього. Вчені вважають, що явище стереотипізації зберігається тому, що воно позбавляє людину необхідності творчо переробляти всі враження від фізичного та соціального середовища, яке оточує їх. Без стереотипів нам би довелося інтерпретувати кожний новий факт, явище, ситуацію так, ні би ми не мали ніякого життєвого досвіду. Вони допомагають нам приймати рішення в будь-якій ситуації ще до реального аналізу певної ситуації. Але оскільки стереотипи окремих людей або групи можуть не збігатися і навіть суперечити один одному, то вони можуть викликати конфлікт.
Психологічний механізм прогнозування власної думки. К.Райт уважає, що механізм прогнозування, властивий людям, веде до збільшення жорстокості конфліктів. Він бачить причину цього в тому, що коли конфлікт між соціальними групами виник, дії кожної сторони стимулюються стурбованістю з приводу військових та стратегічних приготувань іншої сторони. Власні дії пов’язуються з поведінкою супротивника. Сторони спостерігають за кожним рухом противника, що стимулює власні приготування. Аналогічно, на нашу думку, діє механізм прогнозування і в інших типах конфлікту, зокрема міжособових, внутрішньогрупових. У той же час уміння прогнозувати власну поведінку може й запобігати конфлікту, про що будемо говорити пізніше.
Мотиви конфліктної поведінки та протиріччя мотивів поведінки. Мотив – це внутрішня суб’єктивна причина того чи іншого вчинку. Не маючи ніякого мотиву, дію здійснити неможливо: вона здається непотрібною, такою, що її не можна пояснити. Мотиви мають усі учасники конфлікту, але вони можуть збігатися, не збігатися або бути зовсім протилежними. Лише зрозумівши мотивацію конфліктерів, ми зрозуміємо смисл її протистояння.
Розрізняють індивідуальні та групові мотиви поведінки взагалі і зокрема конфліктної поведінки (див. таблиця 2).
Таблиця 2
Мотиви конфліктної поведінки
Групові мотиви
|
Індивідуальні мотиви поведінки людей
|
економічні труднощі, з якими зустрічаються окремі соціальні групи,
політичні симпатії чи антипатії,
прагнення до лідерства,
національна гордість тощо.
|
користь,
помста,
недоброзичливість,
незадоволення прийнятим рішенням,
образа,
прагнення забезпечити себе матеріально тощо.
|
Зв’язок мотивів конфлікту з його предметом
Фахівці зазначають, що взаємодії між конфліктерами можуть бути пов’язаними з предметом конфлікту (вище наведені приклади мотивів конфліктної поведінки в основному пов’язані з предметом конфлікту). Вони можуть виявитися байдужими до предмета конфлікту, і тоді йдеться про конфлікт, що тримається на одному мотиві. Для стороннього спостерігача такі відносини будуть виглядати як перманентно ворожі, для яких предмет завжди знайдеться. Конфліктологи називають такі конфлікти емоційними.
Емоційні конфлікти як основу мають недовіру, що ґрунтується:
на досвіді минулих взаємодій, де конфліктери шукають і знаходять вороже ставлення до себе;
на антипатії, що породжені необ’єктивними судженнями один про одного;
на почутті належності до груп, що знаходяться або знаходилися в конфлікті.
Важливо розрізняти власно емоційні конфлікти та емоційний рівень проявлення будь-якого іншого конфлікту. У першому випадку названі причини емоційних конфліктів є першоосновою виникнення конфлікту, у другому – подібні причини можуть стати наслідком існуючого предмета конфлікту.
Суперечливість мотивів поведінки може стати основою для виникнення конфлікту внутрішньоособистісного типу. Дж.Честара зазначає: „Нерідкі випадки, коли мотиви нашої поведінки вступають між собою в суперечку. Як правило, люди практично ніколи не керуються одним-єдиним мотивом. Мотиви перетинаються і можуть вступати в протиріччя, причому кожний раз по-різному. Найбільш поширені випадки конфлікту мотивів можна умовно назвати так: „рівний – рівний”, „запобігання – запобігання”, „рівний – запобігання”.
Перший виникає тоді, коли є дві однаково привабливі можливості, але слід обрати щось одне. Наприклад, перед вами встає альтернатива: купити нове плаття чи витратити ту ж суму на розваги в нічному місті? Або дві цікаві передачі йдуть по різних програмах в один і той же час. Якій з них ви віддасте перевагу?... У наведеному прикладі ви повинні були приймати рішення, обираючи з двох однаково приємних речей. Який з двох стимулів виявиться сильнішим? Що для вас більш привабливе: збільшення зарплати чи можливість постійного просунення по службі, іншими словами, гроші чи престиж?
Другий виникає, коли перед нами є вибір двох можливостей, але жодна з них не є бажаною, і в той же час одну потрібно обрати обов’язково. Часто нам доводиться чути від інших і говорити самим: „З двох зол вибирають менше!”. Цей конфлікт також виражають іноді словами: „куди не кинь, усюди клин”. Наприклад, держава вам пропонує вибір: або вас призивають в армію, або вас саджають у в’язницю.
Третій конфлікт – типу „рівний-запобігання” – відбувається в тому випадку, коли мета визначена, але мотиви вступають у протиріччя. Алкоголік, котрий проходить курс відновлювального лікування, хоче випити і в той же час не бажає випити. Людина, котра сидить на дієті, хоче з’їсти шоколадний еклер і в той же час не бажає його їсти. Якщо ми попадаємо в таку ситуацію, то ми зможемо розв’язати такий конфлікт, коли знаємо, що він існує. Ми можемо прийняти рішення.
Мета конфлікту та її роль у ньому
Існує думка, що мотиви і цілі конфлікту – це живий двигун усього конфлікту, який перетворює взаємодію сил, протидіючих у конфлікті, у неповторну та складну психологічну драму, де проявляються особистості, зіштовхуються характери, здійснюється моральний вибір. Значну роль грають у цьому цілі конфлікту.
Мета конфлікту – усвідомлений образ визначеного наперед результату конфлікту, ідеальний план дій. Вона, як зазначають науковці, проходить декілька етапів.
На першому етапі конфліктолог прагне з’ясувати, чи відповідає мета участі конфліктера в конфлікті його інтересам чи потребам. Якщо так, обирається одна лінія поведінки, якщо – ні, інша. До речі, дослідники зазначають, що достатньо часто люди, що входять у конфлікт, утягуються в нього зовнішніми обставинами – ситуацією, що склалася, соціальним оточенням, котре зацікавлене в розв’язанні конфлікту, помилковою метою.
Фахівці називають декілька варіантів неправильного, помилкового визначення мети участі в конфлікті. Коротко проаналізуємо деякі з них.
„Плаваюча мета” – непомітне для конфліктера перетворення засобу в мету, яке не усвідомлюється ним. Приклади подібної ситуації нерідко виникають у трудових та учнівських або студентських колективах. Студенти, наприклад, ображені ставленням до них викладача, вимагають його замінити (їх не задовольняє грубість викладача, його неповага до них тощо). З часом зміщення викладача стає самоціллю. Студенти продовжують наполягати на його заміні, навіть тоді, коли поведінка викладача значно змінилась. Аналогічно, наприклад, члени бригади бачать у бригадирі перешкоду для досягнення якихось виробничих цілей, тому прагнуть змістити його з посади. З часом зміщення керівника із засобу перетворюється на самоціль. Як наслідок, здійснюються дії, які ускладнюють досягнення першопочаткової мети і взагалі роблять її неможливою.
„Декларована мета” – свідоме або не зовсім свідоме викривлення розуміння власних цілей. На словах ставиться одна мета, насправді переслідується інша. Кандидат у депутати прагне переконати виборців також, як і себе, що бореться за громадські інтереси. У дійсності його поведінка обумовлена егоїстичними мотивами, які усвідомлюються або зовсім не усвідомлюються. Якщо виборці зрозуміють, що керує кандидатом у дійсності, конфлікт між ними виникне неодмінно. Аналогічна ситуація може виникнути у трудових колективах (керівник і підлеглі), у міждержавних стосунках, у міжособових стосунках.
„Механізм проекції” – приписування другій стороні конфлікту (іноді конфлікт існує лише в думці першого суб’єкта взаємодії) невірної цілі. Цей механізм викривляє бачення ситуації в конфлікті. На думку вчених, його дія пов’язана з неусвідомленою проекцією (приписуванням) на інших своїх власних мотивів, бажань, почуттів, які людина не усвідомлює і навіть не вважає для себе властивими. Наприклад, керівник установи, який відчуває постійний страх за своє положення, може не усвідомлювати, що дійсним джерелом страху є його власне почуття невпевненості. Як результат, він приписує своїм підлеглим прагнення „підсидіти” його, коли відчуває страх за своє власне положення. Конфлікт з підлеглими для нього може бути лише продуктом його уяви.
Свідоме приписування другій стороні егоїстичних або інших негативних для першої сторони мотивів з метою дискредитації. Це типовий засіб ведення нечесної боротьби і свідомого розв’язування конфлікту або його загострення.
Другим етапом визначення мети є, як уже зазначалося, корекція цілей на основі реального аналізу конфліктної ситуації. Для конфліктолога дуже важливо виявити справжні цілі та мотиви, якими керуються конфліктери, оскільки це дозволяє передбачити їх поведінку та запропонувати розв’язання проблеми (див. Таблиця 3).
Таблиця 3
План аналізу цілей опонента
Якою є система цінностей опонента?
Які цілі в конфлікті він декларує?
Які цілі “враховуються” із його дій та вчинків у конфлікті?
Чи не приписуємо ми йому цілі, яких він у дійсності не має?
Які цілі та мотиви він нам приписує?
Чи дійсно наші цілі взаємно виключають одна одну?
Фахівці вважають, що, якщо складна попередня робота з орієнтування в ситуації не буде зроблена, то поведінка опонента в конфлікті узгоджується тільки з його метою, а тому стає негнучкою, нереалістичною, а тому абсолютно неефективною з точки зору кінцевої мети.
|