2. Конфлікт як соціальне явище
2.1. Трактування поняття “конфлікт” та “соціальний конфлікт”
Конфліктологи вважають, що ключ до розуміння конфліктів – їх наукова дефініція. З цього питання, як правило, і починаються будь-які навчальні курси. Конфлікт (від латинського conflictus – зіткнення) визначається в науковій літературі по-різному. Причина цього, по-перше, у тому, що його вивчає багато наук і кожна привносить свій аспект бачення природи конфлікту; по-друге, різні визначення охоплюють неоднозначні соціальні процеси, що приводять до вузького та широкого розуміння конфлікту.
У словнику іноземних слів цей термін визначається так: “Конфлікт – зіткнення протилежних інтересів, поглядів, прагнень, чвари, розбрат, спір, що загрожує ускладненнями”.
У соціологічній літературі конфлікт розглядається, як взаємодія двох об’єктів, що мають несумісні цілі або способи досягнення цих цілей.
У психологічному словнику знаходимо близьке, але не тотожне першому розуміння конфлікту. Конфлікт – це зіткнення протилежно направлених, не сумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремого індивіда, у міжособових взаємодіях чи міжособових стосунках індивідів і груп людей, пов’язане з гострими негативними емоційними переживаннями.
У працях західних учених, як правило, визначення конфлікту менш конкретні й більш різноманітні. Р. Дарендорф визначає конфлікт, як “усякі відносини між елементами, які можна охарактеризувати через об’єктивні (“латентні”) чи суб’єктивні (“явні”) протилежності. Е.Гідденс вважає, що конфлікт – це “реальна боротьба між діючими людьми чи групами незалежно від того, які джерела має ця боротьба, її способів та засобів, котрі мобілізують кожну із сторін”.
Діяльнісний підхід
Мотиваційний підхід
Відкрита боротьба
Взаємодія сторін конфлікту
Розуміння
конфлікту
Аналіз наведених визначень показує, що в сучасній конфліктології фактично склалися два досить різні підходи до розуміння природи конфлікту, які знаходять прояв у різних науках (рис 1).
Рис. 1. Підходи до розуміння природи конфлікту
Представники діяльнісного підходу розуміють конфлікт як відкриту боротьбу. Прихильники мотиваційного підходу розглядають конфлікт як процес, що включає не лише ситуацію відкритої боротьби, а й те, що передує цій боротьбі, увесь процес взаємодії сторін конфлікту.
У вітчизняній літературі перший підхід іноді називають вузьким розумінням терміну конфлікт, а другий – широким трактуванням конфлікту. У конфліктології, виходячи з її предмета, більш корисним може бути друге визначення конфлікту, яке бере до уваги взаємодію сторін конфлікту від початку існування протилежностей між ними і до післяконфліктних стосунків. Ефективність роботи конфліктолога може визначатися тим, що він не допустив розвиток конфлікту до фази відкритої боротьби.
Конфліктологія, розглядаючи в такому широкому розумінні сутність конфлікту, відносить це поняття до людини, до взаємодії людей. Фахівці зазначають: „Це слід мати на увазі, бо нікому не заборонено вживати слово „конфлікт”, як і інші слова, у переносному смислі, надавати їм більш широке чи більш вузьке значення. Іноді говорять про конфлікти, які не мають відношення до людини: „конфлікт технічних пристроїв”, „конфлікт між комп’ютерними програмами”, „конфлікт між видами живих організмів” (травоїдні та хижаки, наприклад)... Це, однак, не ті конфлікти, які вивчає конфліктологія.
Можна зустрітися й з виразом щось на зразок „конфлікт між теоріями”, „конфлікт ідей”, „релігійний конфлікт”. Якщо при цьому йдеться про співвідношення між теоріями, ідеями, релігіями як такими, як певними безособовими об’єктами, то конфліктологія тут стає при ділі. Проблеми, які ставляться в такій площині, вирішуються з допомогою спеціальних методів наукового дослідження, логіки, богослов’я, аналізу текстів. Але за „конфліктом” між теоріями, ідеями, релігійними поглядами завжди стоїть боротьба між людьми, які їх висувають і відстоюють. Ось ця боротьба й є конфліктом, що входить в інтерес конфліктології. Вона розглядає не відносини між людськими уявленнями та судженнями, а поведінку та взаємодію людей під час зіткнення їх уявлень та суджень.
Характерні ознаки конфлікту
1. Наявність двох сторін, що мають суперечливі інтереси й усвідомлюють цю суперечливість, усвідомлюють себе як учасників конфлікту. Проте треба зазначити, що, оскільки для більшості людей конфлікт – це щось погане, вони не завжди визнають свою участь у конфлікті, прагнуть кваліфікувати конфліктні відносини інакше, стверджують, що між ними немає конфлікту, а є певна неузгодженість позицій, думок. Це слід враховувати конфліктологу і не варто поспішати називати конфлікт конфліктом, щоб не порушити контакт з його учасниками.
2. Наявність взаємного відчуження сторін, яке проявляється в протистоянні або поведінці, спрямованої на знищення, руйнування планів та намірів протилежної сторони або її самої.
3. Спроба зробити свою позицію чи інтерес пануючими, тим самим обмеживши дії опонента і підпорядкувавши його поведінку власному контролю.
4. Порушення комунікації між сторонами, що мають суперечливі інтереси.
5. Рушійною силою конфлікту є люди, що мають свої специфічні власні інтереси, а також певні спільні з тими чи іншими групами людей інтереси і потреби. Конфлікт завжди “створюється” людьми і без них неможливий. Саме тому ми говоримо про конфлікти як про суспільні явища. У зв’язку з цим досить часто вчені та практики обходяться лише використанням терміна „конфлікт”, характеризуючи суперечку між людьми, між групами людей, між державами. Проте в науковій літературі часто вживається поняття „соціальний конфлікт”. Його визначають подібно до конфлікту взагалі. Проаналізуємо декілька різних визначень соціального конфлікту.
Соціальний конфлікт – це зіткнення сторін, думок, сил; вища стадія розвитку протиріч у системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, суспільства в цілому, яка характеризується посиленням протилежних тенденцій та інтересів соціальних спільностей та індивідів.
Соціальний конфлікт – процес, у якому два (чи більше) індивіди або групи активно шукають можливість завадити один одному досягти певної мети, попередити задоволення інтересів суперника чи змінити його погляди та соціальні позиції.
Є думка, що специфіка соціального конфлікту пов’язана з характером соціальних груп, що є його сторонами, а тому соціальний конфлікт розглядається як зіткнення великих соціальних груп (класів, націй, держав, їх об’єднань). Думається, що не має значення одна людина, дві людини чи одна група або дві групи людей є учасниками конфлікту. Усі види конфлікту є соціальним явищем, оскільки рухають ними люди. Навіть внутрішньоособові конфлікти мають соціальний характер, оскільки є проявленням суперечливих інтересів та потреб, які пов’язані з різними статусами та ролями конкретної людини в суспільстві.
6. Завершаючи аналіз характерних рис конфлікту, варто знайти точку відліку, відносно якої розглядається конфлікт. На думку конфліктологів, такою точкою відліку є проблема норми.
Норма (у перекладі з латинської norma означає правило, зразок) – це найбільш стійкий та стабільний стан. Норма – це еталон поведінки, схвалений людським співтовариством. Залежно від розмірів співтовариства, яке приймає норму, вона може бути універсальною (елементарні норми моралі – „не убий”, „не вкради” тощо), станово-корпоративною (кодекс дворянської честі) чи груповою (норми взаємовідносин усередині окремої сім’ї).
Частина норм зафіксована письмово (правові закони, статути, інструкції, організаційні норми). Це так звані писані чи інституційні норми. Інші норми неписані – не зафіксовані письмово, законодавчо, вони маються на увазі і діють за традицією, звичаєм, звичками. Слід також розрізняти норми декретивні, тобто свідомо встановлені, і спонтанні, тобто такі, що склалися стихійно.
Якщо поведінка людини відповідає встановленим нормам або тим, що склалися, то її прийнято вважати нормальною.
Значну увагу проблемі норми приділяв у свій час французький соціолог Е.Дюркгейм. Він уважав об’єктивним критерієм нормальності того чи іншого соціального факту його поширеність у певному суспільстві. Це й зрозуміло, оскільки поширення певного соціального факту вказує на те, що він корисний чи необхідний соціальному організму. Саме тому, відхилення від норми, пов’язане з тими характеристиками, про які йшлося раніше, і дозволяє оцінити соціальний факт як конфлікт. На думку російського вченого В.Шаленка, місце та роль конфлікту в системі життєдіяльності суспільного організму можна зобразити так (рис. 2):
Норма
Проблема
Конфлікт
Криза
Катастрофа
Рис. 2. Роль конфлікту в системі життєдіяльності суспільного організму
Таке розуміння місця конфлікту в суспільному житті дозволяє зробити висновок, що конфлікт займає місце після проблеми, як результат нерозв’язаних життєвих проблем і протиріч, а за неврегульованим конфліктом – більш великий і складний стан суспільства.
Проблема – усвідомлена невідповідність між тим, що є, і тим, що повинно бути. Вона виявляється тільки в результаті зіставлення об’єктивного стану речей з нормою. Наприклад, адміністрація вузу планує організувати певні заходи для відпочинку студентів у святкові дні. Виникає проблема – які саме заходи можуть бути для них більш цікавими. Норма в даному випадку – це ті заходи, що відповідають бажанням студентів. Не опитавши студентів щодо їх потреб у дозвільних заходах, адміністрація усвідомлює нестачу інформації з цього питання. Якщо вона не врахує думки студентів, може виникнути конфлікт інтересів (інтереси адміністрації зіткнуться з інтересами студентів). Якщо ця адміністрація опитає студентів (зникне проблема нестачі інформації), вона зможе не допустити конфлікту.
Нерозв’язаний конфлікт призводить до кризи. Криза – це порушення соціальної стабільності. На відміну від проблеми, яка існує у сфері суб’єктивного, порушення норми при кризі переміщується у сферу реального. Порівняно з конфліктом криза має лише деструктивний характер (конфлікт має й позитивні, і негативні наслідки).
Катастрофа – крайня форма кризи, що проявляється в руйнуванні соціальної системи.
І норма, і проблема, і криза, і катастрофа точно так само, як і конфлікт, можуть стосуватися не лише соціальних груп, а й окремих людей (і навіть окремої людини).
2.2. Форми та рівні прояву конфлікту
Фахівці підкреслюють необхідність відокремлення поняття „конфлікт” від інших понять. Часто виникає змішування та плутанина між різними явищами та процесами, котрі близькі до конфлікту, але такими не є. Серед таких понять – протиріччя, протилежність. Вони пов’язані з конфліктом, проте між ними є суттєва різниця. Її можна побачити на прикладі різних конфліктів. Між Україною й сучасною Польщею, без сумніву, є протиріччя, проте конфлікту між ними немає. Слід також розрізняти конфлікти та односторонні дії, які носять насильницький характер. Такі дії не завжди стають конфліктом, для його існування потрібно протиборство. Можливі розходження можуть бути обумовлені специфікою конфлікту як соціального явища, а також і різним (широким чи вузьким) трактуванням конфлікту.
Коли йдеться про конфлікт, ми маємо справу з різними формами проявлення конфлікту. Р.Дарендорф у зв’язку з цим пише: „Парламентська дискусія й громадянська війна, мирні тарифні переговори й страта, легка внутрішня напруга внаслідок певної неузгодженості між індивідом і професією − усі ці явища належать до соціального конфлікту”.
Розрізняють активні та пасивні форми проявлення конфлікту. Проаналізуємо найбільш поширені з них.
Пасивні форми проявлення конфлікту
Пасивний опір (невихід на роботу, громадська непокора, абсентеїзм тощо).
Акції безпосереднього протесту: мітинги, страйки, демонстрації.
Опосередковані акції: саботаж (повільна робота, робота суворо по правилах, відмова від понаднормової роботи).
Активні форми проявлення конфлікту
Революція, повстання – глибока якісна зміна існуючого порядку як результат крайньої форми незгоди з попереднім порядком. Вона передбачає використання насильницьких дій, охоплює великі маси людей, має руйнівний характер і призводить до загибелі людей і втрати значних матеріальних цінностей.
Бунт, заколот – вузько групова та локальна, стихійна форма проявлення конфлікту, яка може перерости в повстання. Вони, як правило, обмежуються емоційним протестом, не мають організованої форми, проте це цілеспрямований вираз колективної активності в агресивній формі, яка супроводжується руйнуваннями та матеріальними втратами.
Війна – форма конфлікту, в основі якого лежать національні, територіальні, міждержавні та інші протиріччя, і яка супроводжується засобами озброєного насильства. Війни завжди мають руйнівний характер і є найменш бажаним шляхом розв’язання конфліктів.
Бійка – форма конфлікту, сторони якого обмінюються взаємними фізичними діями, які можуть супроводжуватися агресією та негативними емоціями.
Суперечка – це форма обговорення проблемної ситуації, при якій кожен з учасників претендує на монопольне встановлення істини.
Проміжні форми проявлення конфлікту
Напруга – прихована ворожість, підозра, усвідомлення розходження інтересів. Це початкова стадія конфлікту, яка з часом може перерости в активну форму конфлікту.
Конфронтація – форма конфлікту, що проявляється як пасивне протистояння груп з протилежними інтересами. Вона, як правило, не приймає форми відкритого зіткнення, але передбачає здійснення тиску, негативну кооперацію, неусунену розбіжність.
Суперництво – це форма конфлікту, що пов’язана з боротьбою за визнання особистих досягнень і творчих здібностей з боку суспільства, групи, організації, інших людей. Мета суперництва – надбання кращих соціальних (професійних) позицій, визнання колег тощо.
Особливий інтерес у дослідників викликає проблема співставлення конфлікту та конкуренції. Конкуренція з конфліктом розмежовуються по-різному. Дехто вважає, що конкуренція є специфічним видом конфлікту, який здійснюється за правилами, а тому обмежений. На думку, наприклад, А.Рапопорта, „конкуренція звичайно приймає форму легітимізованого конфлікту, що регулюється певними правилами. Дії учасників тут рівною мірою можуть чи не можуть бути направлені один проти одного з наміром перешкодити досягненню цілі противником”. На думку М.Дойча, головна відмінність цих категорій пов’язана з тим, що вони відносяться до різниці сфер реальності: конкуренція є характеристикою ситуації взаємодії, а конфлікт – міжособових відносин. Вирішальною умовою конфлікту є не сама несумісність дій, а усвідомлення несумісності.
І, нарешті, є третя позиція. Відповідно до неї, конфлікт та конкуренція можуть бути тотожними, тобто конкуренція може бути формою проявлення конфлікту, і в той же час існують ситуації, коли конкуренція не може розглядатися як форма проявлення конфлікту. „Під конфліктом розуміється дещо більше, ніж просто конкуренція. Люди можуть конкурувати один з одним в пошуках недостатніх ресурсів, не підозрюючи навіть про існування суперника чи не перешкоджаючи йому в досягненні цих цілей. Конкуренція переростає в конфлікт, коли сторони стараються зміцнити свої позиції за рахунок послаблення позицій суперників, завадити їм у досягненні поставлених цілей, усунути „від справ” чи навіть знищити їх. Конфлікт може бути насильницьким чи ненасильницьким (з точки зору застосування фізичної сили), домінантним чи рецесивним, контрольованим чи неконтрольованим, таким, що розв’язується чи ні”.
Кожна з перелічених форм проявлення конфлікту для спостерігачів часто бачиться лише з однієї сторони. У дійсності ж конфлікт, як би нам не хотілося, завжди проявляється на різних рівнях.
1. Когнітивний рівень – проявлення конфлікту на рівні свідомості, мислення. Мабуть, кожен з учасників того чи іншого конфлікту опинявся в ситуації мислительного аналізу конфлікту, коли залишався один на один зі своїми думками про предмет конфлікту та його протікання.
2. Нервово-психічний рівень – конфлікт майже завжди проявляється у вигляді стресу, збудження, пригнічення, може викликати нервово-психічні хвороби.
3. Внутрішньоособовий рівень – будь-який конфлікт завжди проявляється на внутрішньоособовому рівні, коли виникає ситуація внутрішнього вибору, “боротьби” з самим собою.
4. Міжособовий рівень. Які б причини не викликали конфлікт, хто б не був учасником конфлікту, він завжди проявляється як зіткнення конкретних людей. Конфлікт між двома державами – це абстракція, а реальність – зіткнення окремих осіб, які уособлюють інтереси держави й безпосередньо зустрічаються на полі битви. Точно так само конфлікт між адміністрацією підприємства й персоналом (страйк) – абстракція, а реальність – зіткнення інтересів керівника та робітника, якому, наприклад, не виплатили зарплати, збільшили навантаження тощо.
5. Емоційний рівень. Конфлікти, оскільки вони мають соціальний характер, “створюються” людьми, обов’язково проявляються й на рівні емоцій.
6. Моральний рівень. Будь-який конфлікт має моральний аспект. Типовим прикладом моральної проблеми, що виникає перед лікарем, може бути ситуація, коли до нього звертається людина з огнепальним пораненням. Відповідно до закону, він повинний повідомити органи міліції, але якщо це злочинець, він буде заарештований. А як же бути з клятвою – не нашкодити хворому? Іноді виникає чисто моральний конфлікт (брехати неморально, коли людина бреше, вона вступає в моральний конфлікт).
2.3. Функції соціального конфлікту
Питання про значення та функції конфлікту розглядали вчені різних наукових та ідеологічних орієнтацій. Як результат – існують різні трактування такого простого, на перший погляд, питання.
І. Теорія безконфліктності суспільства, в основу якої покладена ідея безконфліктного розвитку суспільства властива різним ідеологіям, зокрема, християнській, комуністичній та іншим).
На думку фахівців, у колишньому СРСР конфлікт не був проблемою. Тут була „узаконена” модель безконфліктності суспільства, згідно з якою в суспільстві відсутні антагоністичні класи, антагоністичні протиріччя та конфлікти. Л.Цой зазначає: „Конфлікти стали проблемою з 1991р., коли країна „вибухнула” ними зсередини, і Радянський Союз розпався. І тоді виявилося, що це погано вивчена галузь із точки зору теорії та практики. І, усвідомивши цю проблему, учене товариство почало робити організаційні та інші кроки в цьому напрямі. Створюються центри конфліктології, видаються перекладені роботи тощо. Особливий досвід роботи з управлінцями показує, що більшість з них, не говорячи вже про населення, має „печерні” знання про складні механізми виникнення конфліктів, що є також і результатом відсутності раніше такої дисципліни у вузах. Тільки в 1994 році Урядом Російської Федерації була схвалена державна програма з конфліктології на 136 годин у циклі загальнопрофесійних дисциплін”.
ІІ. Конфлікт є аномалією суспільного життя, дисфункцією, психопатологією соціального організму, злом, яке можна та слід знищити. Прихильники такого розуміння значення конфлікту звертають увагу, перш за все, на такі негативні функції конфлікту:
матеріальні, психічні та емоційні витрати на розв’язання конфлікту;
дезорганізація суспільного життя або життя окремих людей чи колективів;
виникнення соціального та психологічного дискомфорту, який зменшує продуктивність людської діяльності, призводить до психічних захворювань, руйнування особистості;
послаблення єдності соціальної системи або спільності;
порушення комунікації між учасниками конфлікту;
дух конфронтації, що затягує людей у боротьбу, примушує їх прямувати до перемоги за будь-яку ціну, а не до рішення реальних проблем і подолання розбіжності.
ІІІ. Конфлікт є нормою суспільного життя. Прихильники цього підходу вважають, що конфлікти супроводжують суспільство з моменту його виникнення і позбавитися його практично неможливо. Більше того, як зазначають, конфліктологи, це і не бажано, оскільки “конфлікт підтримує життєвий тонус системи, є проявою і однією з форм її природної еволюції”. Спроби задавити конфлікти та конфліктність, що здійснювалися повсюди та в усі часи, рано чи пізно закінчувалися тим, що протиріччя розвитку, виставлені у двері, неодмінно вривалися назад через вікно чи інші отвори, тільки більш міцними та руйнівними, більш жорсткими і безжалісними стосовно людини.
На думку цих дослідників, конфлікти виконують різні функції одночасно: і позитивні (конструктивні), і негативні (деструктивні). До перших відносять зокрема сигнальну; діагностичну; відновлювальну; регулятивну; зондажну; стабілізуючу; інтегративну. До других − дезорганізаційну; руйнівну; дезінтеграційну; конфронтаційну; декомунікативну.
Як уже зазначалося, першим, хто вказав і ретельно дослідив позитивний характер конфлікту, був німецький соціолог Г.Зиммель. На його думку, конфліктні процеси – дуже поширена риса соціальних систем, вони не обов’язково й не завжди сприяють їх руйнуванню. Більше того, він наголошував на тому, що конфлікт – це один із головних процесів, що забезпечує збереження соціального цілого або його окремих складових.
Науковці називають багато позитивних функцій конфліктів, які свідчать про „нормальність” та природність цього явища для суспільства. М.Дойч, допускаючи, що конфлікт має потенційну, персональну та громадську значимість, підсумовує основні позитивні функції конфлікту, які аналізувалися вченими різних країн.
Позитивні функції конфлікту
Конфлікт попереджує стагнацію, стимулює інтерес та цікавість, виступаючи як медіатор, з допомогою якого артикулюються проблеми, знаходяться їх рішення.
Він чітко розподіляє групи й цим сприяє встановленню групової та персональної ідентифікації.
Зовнішній конфлікт призводить до внутрішньо групового згуртування. Під час війни (або загрози війни), коли зростає зовнішня загроза певній державі, населення її згуртовується, на певний час внутрішні протиріччя відходять на другий план.
Конфлікт є основою не лише соціальних, але й персональних змін. Ці зміни стосуються й внутрішнього стану людей – учасників конфлікту, і середовища, у якому цей конфлікт розвивається.
Він дуже часто є складовою частиною процесу тестування та оцінки й учасників конфлікту, і явищ та процесів, що пов’язані з конфліктом. Після конфлікту, що відбувся в студентській групі, її члени набагато краще оцінили один одного, ніж до виникнення конфліктної ситуації. Конфлікт випробовує всіх і все. Він виконує діагностичну функцію (іноді корисно навіть спровокувати його, щоб прояснити обстановку й зрозуміти стан справ).
На думку Л.Козера, ученого, що найкраще проаналізував та систематизував погляди Г.Зиммеля на функції конфлікту, у нецентралізованих групах і вільних суспільствах конфлікт, спрямований на ліквідацію тертя між противниками, часто грає стабілізуючу та інтегративну роль. Соціальні системи отримують можливість удосконалити свою структуру шляхом виключення джерел тертя. Численні конфлікти, котрі ці системи зазнають, допомагають їм позбавитися джерел внутрішнього антагонізму і досягти згуртованості. Ці системи забезпечують себе з допомогою інституалізації конфлікту важливим стабілізуючим механізмом.
Конфлікт у суспільстві є механізмом установлення норм, що відповідають новим (післяконфліктним) умовам. Така ситуація виграшна для гнучких суспільств, оскільки створення чи вдосконалення норм придає їм життєздатності в нових умовах. Проте такий механізм відсутній у жорстких системах: придушуючи конфлікт, вони придушують попереджувальний сигнал, що в кінці кінців призводить до катастрофічних наслідків. Наприклад, діти, що живуть у сім’ях з авторитарною мамою чи батьком, не навчаються контролювати свою поведінку, оскільки жорстке регламентоване життя, не допускаючи суперечок, конфліктів, не дозволяє їм засвоїти відповідні норми поведінки. Виходячи у вільне життя, вони заново змушені адаптуватися до суспільства та його норм. Аналогічно відбуваються події і в диктаторських та тоталітарних системах. Після них – вибух конфліктів.
Внутрішній конфлікт може слугувати засобом з’ясування відносної сили протилежних інтересів, дозволяючи створити механізм для збереження чи зміни внутрішнього балансу сил.
Оскільки виникнення конфлікту символізує відмову від взаємовідносин, що існують всередині системи, то як наслідок з’ясування співвідношення сил у процесі конфлікту встановлюється новий баланс сил, і взаємовідносини продовжуються на новій основі.
Конфлікт грає інформаційну та зв’язуючу роль, оскільки в процесі конфлікту його учасники краще пізнають один одного. Він знімає „синдром покірності”, стимулює активність людей. стимулює розвиток особистості, зростання в людей почуття відповідальності, усвідомлення ними своєї значущості. У конфлікті виявляються непомітні до того переваги і недоліки людей, створюються умови для оцінки людей за їх моральними якостями – стійкістю, мужністю тощо, для висунення і формування лідерів. Розв’язання конфлікту знімає підспудну напругу і дає їй вихід. створюють конфліктну ситуацію та призводять до її переростання в конфлікт (рис. 3).
|