|
|
Скачати 0.79 Mb.
|
|
http://zakon.at.ua/ 1 Термін "джерела права" може застосовуватися у різних значеннях. В юриспруденції під джерелами цивільного права звичайно розуміють нормативні форми (способи) вираження волі народу і держави (наприклад, в прийнятих у встановленому порядку компетентними органами актах, в яких містяться норми права). З трьох відомих історії основних форм (джерел) права, а саме - звичай, прецедент і нормативно-правовий акт, для українського цивільного права характерною і майже єдиною формою є нормативно-правовий акт. Форми, які використовує держава для втілення своєї волі у вигляді цивільно-правових норм, досить різноманітні. За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права поділяються на: А. Закони. Б. Інші правові акти, в яких містяться норми цивільного права: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств, виконавчої влади. В. Діючі (ті, що не втратили сили) нормативні акти Союзу РСР та Української РСР. Г. Норми міжнародного права і міжнародні договори. Закони. Закон є основною формою правотворення в Україні. За ступенем юридичної сили закони поділяються на основні (конституційні) і звичайні, тобто ті, що приймаються на підставі Конституції. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. ст. 13, 14, 41 Конституції, в яких встановлюються цивільно-правові засади регулювання відносин власності, та ст. ст. 21—24, 27—34, які визначають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатності громадян в нормах цивільного права. Закони, які приймаються на базі Конституції, називаються звичайними. За сім років незалежності в Україні прийнято понад 900 законів, і в більшості з них містяться норми цивільного права. Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно законами України визначаються: — права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод; — правосуб'єктність громадян; ~ правовий режим власності; — правові засади та гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; — засади цивільно-правової відповідальності та ін. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс, один з найважливіших законів України. Чинний ЦК України — результат другої республіканської кодифікації цивільно-правових норм. Він був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК України 1963 р. був прийнятий ще з часів, коли Україна входила до складу Союзу РСР, і тому сьогодні в ньому не відображені ті новації політичного та суспільного життя країни, господарювання, що з'явилися останнім часом. Як наслідок реально існує досить багато колізій між нормами нових законів і нормами чинного Цивільного кодексу. Крім того, нові закони, які інколи приймалися поспіхом, нерідко суперечать один одному, а закладені в них норми не завжди є достатньо обґрунтованими. Ці обставини обумовлюють необхідність проведення нової кодифікації. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 1992 р. було утворено робочу групу з метою розробки нового ЦК України. Робота над проектом була завершена в березні 1996 р., після чого він був переданий на розгляд Верховної Ради і громадськості. Зміст проекту нового ЦК України складають 8 книг ("Загальна частина", "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Речеве право", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Сімейне право", "Спадкове право", "Міжнародне приватне право"), до складу яких входить 1621 стаття. До підзаконних актів, в яких можуть міститися норми цивільного права, відносяться і рішення та розпорядження нормативного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які стосуються питань, пов'язаних з правилами ведення торгівлі в даній місцевості, оренди нежилих приміщень тощо. Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 червня 1998 р. "Про заходи щодо реалізації в м. Києві молодіжної житлової політики" визначається порядок створення молодіжних житлово-будівельних кооперативів, умови укладання кредитних угод про інвестування у житлове будівництво. В межах адміністративного району це розпорядження є обов'язковим для виконання. До нормативних актів цивільного законодавства відносяться також затверджені відповідними державними органами управління примірні статути кооперативних та інших громадських організацій. Норми міжнародного права і міжнародні договори. Законом України від 11 грудня 1991 р. "Про дію міжнародних договорів на території України" встановлено, що "укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства". Коли такий порядок не встановлено, пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів. Це положення прямо підкреслено в ст. 4 Закону України "Про підприємства в Україні": "Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлені інші правила, ніж ті, що містять законодавство про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди". 2 Що є підставою виникнення цивільних прав і юридичних обов'язків? Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують правові наслідки, і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти — посередня ланка між нормою цивільного законодавства і правовідносинами. Цивільний кодекс України встановлює такий перелік юридичних фактів, які породжують (цивільні права і обов'язки) правовідносини: - договори та інші правочини; - створення творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної праці; - заподіяння шкоди іншій особі (делікти); - набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; - публічне обіцяння нагороди без оголошення конкурсу; - публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу; - вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення; - рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; - створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо також з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених цивільним законодавством, цивільні права та обов'язки можуть виникати з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, з рішення суду. У низці випадків підставою для виникнення таких прав І обов'язків може бути настання або ненастання певної події. Так, внаслідок смерті у спадкоємців виникає право на майно померлого. При настанні передбаченої договором страхування певної події страхова організація зобов'язана здійснити виплату страхової суми чи страхового відшкодування страхувальникові або іншій третій особі. Зупинення перебігу строку позовної давності настає за наявності комплексу юридичних фактів: перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України, переведення їх на воєнний стан. Цивільний кодекс України встановлює, що цивільні права та обов'язки можуть також виникати і з тих дій осіб, які не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Правовою наукою розроблено класифікацію юридичних фактів на підставі певних критеріїв. Залежно від зв'язку з волею суб'єкта їх поділяють на дії та події. Юридичні дії — це юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, у кладення у часниками правовідносин певного договору). Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (наприклад, правочини, адміністративні акти та ін.), а дії, що вчиняються всупереч законові, — неправомірними (укладення фіктивних правочинів та ін.). Юридичні події — це юридичні факти, що настають незалежно від волі людини (наприклад, природні явища стихійного характеру — повінь, землетрус). У цьому прикладі юридичним фактом є подія, настання якої не залежить від вольової поведінки осіб. У цивільному законодавстві такі явища набувають значення непереборної сили: смерть особи тощо. Непереборна сила є одним з юридичних фактів, які переривають перебіг позовної давності. - 3 Що таке захист цивільних прав та інтересів? Право на захист — це суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України). Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. У сфері цивільних відносин крім прав є величезна кількість інтересів, як загальних, так і персоніфікованих. Наприклад, інтерес одного зі спадкоємців у виділенні йому конкретного майна в натурі чи інтерес матері у проживанні дітей саме з нею вважаються такими, що охороняються законом. Тобто кожна особа має право на захист свого права й інтересу. Право на захист особа здійснює на власний розсуд. Вирішення особою, права та інтереси якої порушені, питання про те, подавати позов чи утриматися від цього, справа приватна. Але нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене. Судова процедура захисту цивільних прав та інтересів суб'єктів цивільно-правових відносин регламентується нині двома кодексами: Цивільним процесуальним кодексом України та Господарським процесуальним кодексом України. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу. Суд може визнати незаконним та скасувати правовий акт Індивідуальної дії чи нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить нормам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси. Цивільний кодекс України до органів, що здійснюють захист, крім суду, відносить і нотаріусів. Для цього є всі підстави. За ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють на документах, що встановлюють заборгованість, виконавчі написи. Вчинення виконавчого напису можливе, якщо документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Стягнення за виконавчим написом проводиться так само, як і виконання судових рішень. Тому за юридичною силою виконавчий напис, вчинений нотаріусом, прирівнюється до рішення суду. У випадках, передбачених законом, особа має право звернутися за захистом цивільних прав та інтересів до Президента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, які діють у межах та у спосіб, визначені Конституцією України. Особа має право також на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам громадянського суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або визначатися договором, законом або іншим нормативно-правовими актами. Цивільний кодекс України встановлює такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом: • визнання права (скажімо, права власності на певну річ); • визнання правочину недійсним; • припинення дій, які порушують право; • відновлення становища, яке було до порушення (наприклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій пошкодила майно іншої особи, повинна відновити це майно); • примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, автотранспортне підприємство відповідно до договору не надало автомобіль під завантаження товару вантажовідправникові, тому останній має право через суд вимагати надання відповідних транспортних засобів); • зміна правовідношення; • припинення правовідношення (наприклад, із закінченням строку договору, останній втрачає чинність); • відшкодування збитків, у тому числі завданих у стані крайньої необхідності; • компенсація моральної шкоди; • визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками визнаються'. • втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); • доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (втрачена вигода). Коли особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з Цим доходи, то розмір втраченої вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Інший спосіб, зокрема шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Особа має право на відшкодування і моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб та незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, і не пов'язується з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування суд також враховує вимоги розумності та справедливості. 4Цивільна проавоздатність і дієздатність фізичної особи. Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Така правоздатність визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів і є передумовою виникнення суб'єктивного права. Правоздатність у фізичної особи виникає від дня народження і припиняється з її смертю (або з оголошенням ЇЇ померлою). Це означає, що ще до народження людини суспільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття людиною цих прав. З цього випливає, що для визнання особи правоздатною потрібно, щоб вона народилась живою. Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх І кожного, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений У ній. Наприклад, у випадках, передбачених законом, здатність мати окремі права та обов'язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку (право на заняття підприємницькою діяльністю, керувати автомобілем тощо). Зміст цивільної правоздатності. Під змістом правоздатності фізичної особи розуміють перелік цивільних прав і обов'язків, які можуть належати їй. Цивільне законодавство України встановлює, що фізична особа може мати: • особисті немайнові права; • майно на праві власності; • право користування житловими приміщеннями; • право на підприємництво; • право заповідати та успадковувати майно; • бути стороною в договорі. Фізична особа здатна мати всі інші цивільні права, не передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам громадянського суспільства. Вона здатна мати також обов'язки, які виникають як у власника, так і у сторони в договорі, а також як учасника інших цивільних правовідносин, передбачених законами. Цивільну правоздатність не можна змінити або обмежити за волею окремих осіб. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Право на ім'я є особистим правом фізичної особи. Воно включає прізвище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або національного звичаю. Індивідуалізація окремої особи здійснюється перш за все за її іменем, яке надається при народженні. Відомості про ім'я також мають значення для забезпечення і захисту цивільних прав фізичної особи, оскільки вона може набувати права та обов'язки тільки під своїм іменем і не може користуватися іменем інших фізичних осіб. При здійсненні окремих цивільних прав вона відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти взагалі без зазначення імені (наприклад, вибирати псевдонім у зв'язку з використанням твору). Фізична особа вправі самостійно змінити своє ім'я, якщо воно їй не подобається, при досягненні 16 років. Але зміна фізичною особою імені не впливає на її цивільні права та обов'язки і не є підставою для їх припинення або зміни. У цьому разі фізична особа зобов'язана сповістити про таку зміну своїх боржників та кредиторів. Індивідуалізуючи ознакою фізичної особи є і місце та проживання. Держава не визначає місця проживання фізичної особи, яка сама його вибирає. Точне визначення місця проживання має велике значення для стійкості цивільних правовідносин, для належного захисту цивільних прав, 3 місцем проживання закон пов'язує виникнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть так чи інакше впливати на немайновий і майновий стан особи (визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оголошення померлою, відкриття спадщини та ін.) Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Особа, яка досягла 14 років, може вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) чи одного з них, з ким вона проживає, або місцезнаходження навчального закладу чи органу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Особа може мати кілька місць проживання. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Допускаються два види обмеження цивільної правоздатності — добровільний і примусовий. Одним із прикладів добровільного обмеження цивільної правоздатності можна визнати випадок, коли особа, яка стала ченцем, добровільно відмовляється від деяких цивільних прав. Примусове обмеження цивільної правоздатності допустиме лише тоді, коли воно передбачене законом (обмеження волі, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, адміністративний нагляд, позбавлення права керувати транспортним засобом тощо). Такі обмеження є реакцією держави на протиправну поведінку особи або заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань. Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення певного віку, і залежить від психічного здоров'я фізичної особи. Цивільний кодекс України встановлює обсяг цивільної дієздатності, який може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Виходячи з цього, розглядають такі види цивільної дієздатності: • повну дієздатність; • неповну дієздатність; • часткову дієздатність; • обмежену дієздатність; • визнання особи недієздатною. За Цивільним кодексом України повна дієздатність настає з досягненням повноліття — вісімнадцятирічного віку. У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. У разі розірвання шлюбу до настання повноліття набута повна дієздатність особи зберігається. Цивільним кодексом України передбачається можливість надання повної цивільної дієздатності також особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття. Повна дієздатність надається за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків або піклувальника, а за відсутності такої згоди — судом. Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі особа набуває повної цивільної дієздатності у момент її державної реєстрації як підприємця. При припиненні трудового договору, припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна Цивільна дієздатність зберігається. 5 Неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна, які вчиняються неповнолітніми, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників має бути дана письмово і нотаріально посвідчена. Неповнолітні можуть бути учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Вони самостійно укладають договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджаються вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Розпорядження грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на ім'я неповнолітнього, можливе лише за згодою його батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). При запереченні того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додатково (субсидіарно) відповідають батьки, або піклувальники. За шкоду, заподіяну іншій особі, неповнолітня особа несе відповідальність на загальних підставах. Часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно ДО її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений ЇЇ батьками або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. Діти не несуть відповідальності за завдану ними шкоду. Обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а відтак над нею встановлюється опіка, що призводить до втрати можливості укладення правочинів. Односторонні правочини (наприклад, заповіт, видача довіреності укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в дієздатності. Правочин, укладений малолітнім без згоди на це його батьків (усиновлювачів) або піклувальника, може бути визнаний судом недійсним за позовом цих осіб. 6 безвісна відсутність та оголошення фізичної особи померлою У житті можливі випадки, коли особа тривалий час відсутня в місці постійного проживання. Вона не повідомляє про себе, а заходи щодо встановлення цих відомостей не дають позитивних результатів. Якщо особа пропадає, її місце перебування невідоме, розшуки її не дають позитивних результатів, а тривала відсутність на місці проживання робить правовідносини з її участю невизначеними, то заінтересована особа може захистити свої права за допомогою двох цивільно-правових інститутів: "Визнання фізичної особи безвісно відсутньою" і "Оголошення фізичної особи померлою". Визнання особи заінтересованою безвісно відсутньою проводиться в судовому порядку за таких умов: • протягом одного року в місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування; • заходи, вжиті для встановлення місця перебування цієї особи, не дали результатів; • визнано юридичне поважними причини, заради яких заявник просить визнати особу безвісно відсутньою. Перебіг річного строку починається з дня одержання останніх відомостей про відсутнього. Якщо неможливо встановити цей день, початком терміну перебування особи безвісно відсутньою вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому було одержано останні відомості. Коли неможливо встановити місяць, в якому було одержано останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку починається з 1 січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. У разі визнання фізичної особи безвісно відсутньою, настають такі правові наслідки,'. а) на підставі рішення суду, нотаріус, за останнім місцем проживання цієї фізичної особи, описує належне їй майно та встановлює над ним опіку (за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування опіка над майном може бути встановлена нотаріусом і до ухвалення судом рішення про визнання особи безвісно відсутньою); б) опікун над майном цієї особи, або особи, місцезнаходження якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах; в) за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких ця особа за законом зобов'язана утримувати; г) опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою а також у разі появи особи, місце перебування якої було невідомим. Оголошення фізичної особи такою, що померла, проводиться в судовому порядку за таких умов; • у місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували її життю або дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку, — протягом шести місяців; • заходи, вжиті для встановлення місця перебування цієї особи, не дали результатів; • визнано юридичне поважними причини, заради яких заявник просить оголосити фізичну особу такою, що померла. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом такою, що померла, після закінчення двох років від дня закінчення воєнних дій (наприклад, якщо військовослужбовець пропав в Іраку в 2003 р., він може бути оголошений померлим тільки через два роки після закінчення війни в Іраку). Оголошення фізичної особи такою, що померла, призводить до настання фактично таких самих правових наслідків, як і при настанні смерті особи. Але спадкоємці фізичної особи, яка оголошена такою, що померла, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, повинен накласти на нього заборону відчуження. Якщо особа, яка була визнана такою, що померла, з'явиться або буде виявлено місце її перебування, то суд за місцем перебування цієї особи, або суд, що ухвалив рішення про оголошення її такою, що померла, за заявою цієї особи чи іншої заінтересованої особи скасовує це рішення. Незалежно від часу своєї появи особа може вимагати від будь-кого повернення майна, що збереглося та безоплатно перейшло до нього після оголошення фізичної особи такою, що померла, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. - Особа, до якої майно перейшло за сплатним правочином, зобов'язана повернути його, за умови, що на момент набуття майна вона знала, що фізична особа, яка оголошена такою, що померла, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка Оголошена такою, що померла, відшкодовується вартість цього майна. 7Що означають терміни "опіка", "піклування"? Опіка та піклування — це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки. Опіка і піклування встановлюються відповідними відділами органів виконавчої влади районів, міст, районів у містах, селищах, селах. Органи опіки та піклування зобов'язані: 1) вирішувати питання про встановлення і припинення опіки та піклування; 2) здійснювати нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників; 3) забезпечувати тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки та піклування; 4) розглядати спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей; 5) вживати заходів щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою та піклуванням; 6) брати участь у вирішенні судами спорів, пов'язаних із захистом особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою та піклуванням; 7) здійснювати іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та інших осіб, які потребують захисту. Опіка встановлюється відносно малолітніх осіб, які позбавлені батьківського піклування, та фізичних осіб, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Слід підкреслити, що опіку і піклування над фізичною особою встановлює суд. Він також встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітнім, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. Опіка і піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Встановлюється, що всі установи та особи, яким стало відомо про існування осіб, котрі підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це органи опіки й піклування. Останні протягом місячного строку з моменту, коли вони дізналися про необхідність встановлення опіки і піклування, мають винести відповідне рішення. Опікунами, піклувальниками призначають лише повнолітніх дієздатних осіб за їхньою письмовою заявою і з урахуванням бажання самого підопічного. Вони призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, та з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При цьому фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Не можуть бути опікунами, піклувальниками особи, позбавлені батьківських прав, а також особи, поведінка та яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню. Опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підопічних укладають договори від імені та в інтересах підопічних, діючи як їхні законні представники. Піклувальники над особами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, дають згоду на вчинення цими особами правочинів відповідно до закону. Піклувальники над дієздатними особами надають цим особам допомогу при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють від зловживання інших осіб. Без дозволу органів опіки та піклування опікун не має права укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних підопічному майнових прав, здійснювати розділ або обмін житлової площі, видавати письмові зобов'язання та вчиняти інші правочини, які ущемлюють інтереси підопічного. Обов'язки щодо опіки та піклування можуть виконуватися оплатно, розмір та порядок цієї оплати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Органи опіки та піклування з власної ініціативи, за клопотанням підопічних, інших осіб можуть звільнити опікуна і піклувальника. Цивільний кодекс України передбачає також можливість обрання дієздатною особою собі помічника, коли за станом здоров'я вона не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Таким помічником може бути лише дієздатна фізична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги. Він також має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень. Помічник представляє особу в органах державної влади, місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Але в суді помічник може представляти особу лише на підставі окремої довіреності. Послуги помічника є сплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін. Помічник може у будь-який час бути відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються. Рішення органу опіки та піклування і дії опікуна можуть бути оскаржені до суду заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного. 8 Стаття 80. Поняття юридичної особи 1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. |
| Тема: 3 Джерела фінансового права. Фінансове законодавство Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні... |
ЗАТВЕРДЖУЮ Практичні заняття допомагають слухачам глибше оволодіти нормативно-правовими джерелами господарського права. Плани практичних занять... |
| Функції трудового права Численні точки зору зводяться до того, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу... |
Джерела пізнання римського приватного права Воно є юридичною основою матеріального забезпечення життєдіяльності людей Саме цим пояснюється пильна увага юристів до цивільного... |
| 1. ВСТУП Навчальний курс включає до себе поняття про предмет і систему... Курс цивільного процесу передбачає проведення різних форм навчальної діяльності: лекційні, практичні заняття, колоквіуми, експериментальні... |
14. Питання та завдання для підготовки до підсумкового контролю Джерела цивільного права. Співвідношення загального і спеціального цивільного законодавства |
| Термін “ДЖЕРЕЛО ПРАВА” може сприйматися в таких аспектах Форми, в яких закріплюються правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право |
Поняття трудового права як галузі права. Принципи і джерела трудового права як галузі права Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві.... |
| Кодекс законів про працю Відмежування трудового права від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, права соціального забезпечення) |
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права... |