|
|
Скачати 4.15 Mb.
|
|
Навчальне видання Кримінально-виконавче право України Підручник За редакцією професора А. X. Степанюка Видання друге, виправлене і доповнене Редактор А. В. Єфименко Комп'ютерна верстка і дизайн В. М. Зеленька Підписано до друку з оригінал-макета 01.11.2005. Формат 60x90 1/16. Папір офсетний. Гарнітура нє\уіоп. Ум. друк. арк. 16. Обл.-вид. арк. 15,9. Вид. № 226. Тираж 2000 прим. Зам. Видавництво «Право» Академії правових наук України Україна, 61002, Харків, вул. Чернишевська, 80 Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції: серія ДК № 559 від 09.08.2001 р. Виготовлено у ТОВ «Навчальний друк» Україна, 61001, Харків, вул. Державінська, 38 Свідоцтво про внесення до Державного реєстру: серія ХК № 58 від 10.06.2002 р. Міністерство освіти і науки України Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого Кримінально-виконавче право України За редакцією професора А. X. Степанюка Видання друге, виправлене і доповнене Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів Харків «Право» 2006 ББК 67.308я73 К82 Підручник підготовленний викладачами кафедри кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Гриф «Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів» надано 25.03.2005 р. Рецензенти віце-президент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Ю. М. Грошевий; начальник управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області, генерал-лейтенант внутрішньої служби В. І. Бутенко Автори підручника А. X. Степанюк, д-р юрид. наук, проф. — розділи 1; 6; 18; 19; 20; 24; О. В. Лисодєд, канд. юрид. наук, доцент — розділи 2; 3; 15; 22; М. В. Романов, канд. юрид. наук, асистент — розділи 4; 21; 25; В. В. Голіна, доктор юрид. наук, проф. — розділ 5 (у співавторстві); М. П. Черненок, канд. юрид. наук, асистент — розділи 7; 9; 13; В. М. Харченко, канд. юрид. наук, доцент — розділи 8; 12; 14; 16; Л. П. Опіка, канд. юрид. наук, доцент — розділи 10; 11; 17; 23; В. Ф. Оболєнцев, канд. юрид. наук, асистент — розділи 5 (у співавторстві); 26; 27. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студентів юри-К 82 дичних спеціальностей вищих навчальних закладів/За ред. проф. А X. Сте-панюка. - X.: Право, 2006. - 256 с. І5ВН 966-8467-51-5. Підручник відповідає програмі курсу «Кримінально-виконавче право» і складається із Загальної і Особливої частин. У ньому розкривається поняття кримінально-виконавчого права, характеризується правовий статус засуджених, відображається роль міжнародних стандартів поводження із засудженими у становленні вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства, висвітлюється порядок і умови виконання та відбування всіх видів покарань та порядок звільнення від відбування покарань. Для студентів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів. ББК 67.308я73 ІЗВН 966-8467-51-5. ) Степанюк А. X., Лисодєд О. В. Романов М. В. та ін., 2006 І «Право», 2006 Поняття кримінально-виконавчого права, предмет і система курсу § 1. Політика у сфері виконання покарань В основі формування і розвитку правової системи держави, різних галузей законодавства, правових форм і напрямків її діяльності лежить політика, що відображає принципи, стратегію, основні напрямки і форми досягнення соціальних цілей, які ставлять перед собою суспільство, політичні й владні структури, що його представляють. Державою здійснюється зовнішня й внутрішня політика. У пункті 5 ст. 85 Конституції України сказано: «Верховна Рада визначає основи внутрішньої й зовнішньої політики». Наскільки різноманітною є здійснювана в державі політика, можна побачити хоча б з того, що в Україні є Департамент внутрішньої політики, Міністерство промислової політики, Міністерство аграрної політики, здійснюється соціальна, молодіжна, цінова, кредитно-фінансова, податкова, інформаційна політика, політика у сфері науки і науково-технічної діяльності і т. ін. Вища атестаційна комісія України, наприклад, реалізує державну політику в галузі атестації наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, присудженні наукових ступенів кандидата й доктора наук. Складовою правової реформи в Україні є державна політика щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Верховна Рада затвердила Засади державної політики України в галузі прав людини. Наведені приклади дають можливість побачити різноманітність різних сфер життєдіяльності, функціонування держави, що відповідають її соціальному призначенню. Поряд із зазначеними напрямками діяльності держави здійснюється і юридична політика, під якою в теорії права розуміють ті принципи і цілі, які держава проводить у життя при створенні і застосуванні права, його норм, у діяльності юридичних установ, у формуванні й розвитку правосвідомості населення. Складовою частиною юридичної політики, здійснюваної в Україні, є політика у сфері виконання покарань. Формується політика у сфері виконання покарань законодавчою галуззю влади. Верховна Рада України, приймаючи відповідні закони (ст. 92 Конституції говорить, що винятково законами України визначається діяльність органів і установ виконання покарань, законом України оголошується амністія), тим самим впливає на формування політики у сфері виконання кримінальних покарань. Виходячи з загального визначення юридичної політики, можна дати визначення і політики в сфері виконання покарань: політика в сфері виконання покарань визначає цілі, принципи, стратегію, напрямки діяльності органів і установ виконання покарань, її основні форми й методи. Політика у сфері виконання покарань як діяльність держави реалізується в різних формах і насамперед у законодавстві, що регулює діяльність органів і установ виконання покарань. В даний час ця політика закріплена в Кримінально-виконавчому кодексі України (далі — КВК України), що був прийнятий 11 липня 2003 р. Верховною Радою України і набрав чинності 1 січня 2004 р. Політика у сфері виконання покарань реалізується в діяльності відповідних органів і установ, а саме: у діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань, його управлінь (відділів) в областях, Автономній Республіці Крим, безпосередньо в діяльності органів і установ виконання покарань. Якщо суб'єктом формування політики у сфері виконання покарань виступає Верховна Рада України, то суб'єктом здійснення цієї політики є Державний департамент України з питань виконання покарань і про це прямо сказано в п. 1 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань від 31 липня 1998 р.: «Державний департамент України з питань виконання покарань (далі — Департамент) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань». Поряд з «політикою у сфері виконання покарань» можливе застосування терміна «кримінально-виконавча політика» для: а) позначення державної доктрини саме в царині виконання покарань і її реалізації на практиці у вигляді застосування державного примусу до засуджених, що виявляється в обмеженні їхніх прав і свобод; і б) найменування галузі наукових знань, що становлять теоретико-пізна-вальну категорію. У зв'язку з цим здається, що досягнення науки, яка досліджує проблеми виконання покарань (тобто кримінально-виконавчої політики в другому її значенні), повинні бути важливим чинником, здатним уплинути на формування і розвиток політики у сфері виконання покарань. § 2. Кримінально-виконавче право: його предмет і метод Кожна галузь права, у тому числі і кримінально-виконавче право, закріплює у своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, напрямки, основні засоби і методи політики держави в тій чи іншій сфері. Відповідно і кримінально-виконавче право закріплює у своїх нормах основні положення політики держави у сфері виконання покарань. Разом із тим кримінально-виконавче право не є пасивним реєстратором державної політики. Воно має свої власні непорушні базові положення, на які не може і не повинна впливати політика. Стверджувати так дозволяє закріплений у ст. 8 Конституції України принцип верховенства права. Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок виконання й умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань. Поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, тому що хоча КВК України і є формою кримінально-виконавчого права, але не єдиною. Норми кримінально-виконавчого права містяться не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, але й в інших галузях законодавства, наприклад, у законах про вибори, у пенсійному законодавстві і т. ін. Кримінально-виконавче право являє собою самостійну галузь права, що характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також системою норм. Разом із тим норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права; визначаючи процедуру виконання-відбування покарань, вони виконують допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначену матеріальними кримінально-правовими нормами. Це означає що поняття покарання, його цілі, види покарань, які визначені у КК України, мають вирішальне значення для визначення предмета правового регулювання кримінально-виконавчого права. Предмет кримінально-виконавчого законодавства входить у предмет правового регулювання кримінально-виконавчого права як галузі права. Предметом регулювання кримінально-виконавчого права й законодавства насамперед є діяльність органів і установ виконання покарань. Це випливає з п. 14 ст. 92 Конституції України. Крім того, ч. 1 ст. 1 КВК уточнює: «Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань». Відповідно до ч. 2 ст. 1 КВК кримінально-виконавче законодавство України визначає: - принципи виконання кримінальних покарань; — правовий статус засуджених; 5
- систему органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядок діяльності;
§ 3. Діяльність органів та установ виконання покарань як предмет регулювання кримінально-виконавчого права У пункті 14 ст. 92 Конституції України йдеться про діяльність органів і установ виконання покарань у цілому, взагалі. Але дослідження діяльності органів та установ виконання покарань показує, що здійснювана в них діяльність далеко не однорідна. Так, наприклад, в установах виконання покарань здійснюються різні види діяльності, визначені цілями покарання, сформульованими в ч. 2 ст. 50 КК України й обумовлені задачами органів і установ виконання покарань. Це кримінально-виконавча діяльність, соціально-педагогічна діяльність, трудова діяльність засуджених, оперативно-розшукова діяльність і т. ін. В установах виконання покарань функціонують різні служби (служба нагляду і безпеки, служба охорони, соціально-психологічна служба, інтендантська служба, медична служба і т. ін.), що виконують свої специфічні завдання у різних напрямках діяльності. Основним напрямком діяльності органів та установ виконання покарань, що надає їй якісно визначених характеристик, слід вважати кримінально-виконавчу діяльність, спрямовану на реалізацію кари як однієї з цілей покарання, визначених у ст. 50 КК України. Структурно-функціональний аналіз діяльності взагалі і зокрема кримінально-виконавчої діяльності дозволяє виділити в ній об'єкт, суб'єктів, учасників, мету, засоби, результат. Так, об'єктом кримінально-виконавчої діяльності є двоєдиний процес виконання-відбування покарання. Виконання покарань полягає у застосуванні адміністрацією органів та установ виконання покарань до засуджених державного примусу, тобто в процедурі обмеження їх прав та свобод, які є змістом покарань, визначених КК України. Наприклад, змістом позбавлення волі є ізоляція засудженого від суспільства, отже, забезпечення ізоляції осіб, позбавлених волі, і є змістом виконання цього покарання. Відбування покарання є за- безпеченим державним примусом правовим станом засудженого, що настає після того, як обвинувальний вирок суду набрав законної сили, і полягає у підпорядкуванні поведінки засудженого обмеженням прав та свобод, передбачених у КК України відповідними покараннями. Відбування покарання можливе у межах кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають між адміністрацією органів та установ виконання покарань та засудженими. Суб'єктом виконання покарання виступає адміністрація органів і установ виконання покарань. Суб'єктом відбування покарання є засуджений. Мета кримінально-виконавчої діяльності — кара. Засобами є правові (норми кримінально-виконавчого права) і матеріально-предметні засоби (будівлі місць позбавлення волі, захисні спорудження, система охорони, сигналізації і т. ін.). Учасники кримінально-виконавчої діяльності — це ті особи, що причетні до цього різновиду діяльності, мають контакти з адміністрацією і засудженими, однак не наділені повноваженнями реалізації кари, застосування примусових заходів. Кожен різновид діяльності, здійснюваної в органах і установах виконання покарання, має свій специфічний склад суб'єктів цієї діяльності й учасників. При цьому ті самі особи можуть бути суб'єктами в одному різновиді діяльності органів та установ виконання покарань і одночасно учасниками іншої. Наприклад, ст. 25 КВК України вказує на учасників соціально-педагогічної діяльності в такий спосіб: «Об'єднання громадян, релігійні й благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними». Для порівняння можна навести ст. 38 КВК Польщі, де також ідеться про те, що за погодженням із директором установи виконання покарань або слідчого ізолятора у проведенні перевиховної, громадської, культурної, освітньої, спортивної та культової діяльності можуть брати участь спілки, фонди, організації, інституції, церква та інші релігійні об'єднання, а також особи, гідні довір'я. Оскільки покарання являє собою форму державного примусу, то його виконання визначає характер основного методу правового регулювання — імперативного, що припускає нерівність суб'єктів виконання й відбування покарання. § 4. Джерела кримінально-виконавчого права У систему норм кримінально-виконавчого права входять норми, що містяться насамперед у КВК України, а також у різноманітних нормативних актах, які регулюють діяльність органів та установ виконання покарань і правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань: Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25 грудня 2003 р.; Закон України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу»; Закон України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»; Закон України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування амністії в Україні»; Закон України від 2 березня 2000 р. «Про загальну структуру й чисельність кримінально-виконавчої системи України»; Закон України від 23 червня 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань від 31 липня 1998 р.; Положення про здійснення помилування від 19 липня 2005 р.; Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, від 19 грудня 2003 р.; Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 16 грудня 2003 р.; Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних силах України від 5 квітня 1994 р.; Наказ Міністра оборони України від 28 лютого 2002 р. № 81 «Про порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями»; Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії від ЗО грудня 2003 р. |
| І ЛЮЧЕК ЮРІЙ ФЛАВІАНОВИЧ Національний університет водного господарства та природокористування, магістр з екології. З 26. 09. по 11. 12. 2006 року – курси... |
20. Методика навчання технології опрацювання графічних даних. Комп'ютерна... Комп'ютерна графіка — це створення і обробка зображень (малюнків, креслень і т д.) за допомогою комп'ютера. Розрізняють два способи... |
| Дисципліна "Комп'ютерна схемотехніка" є однією з найважливіших дисциплін... Тому "Комп'ютерна схемотехніка" є саме тою дисципліною, матеріал якої має підготувати студентів не тільки до розробки складних цифрових... |
Долина=Dolyna : інформ буклет / текст Володимир Смолій; пер на англ.... Література про Долинщину” подає відомості нових надходжень у фонди Долинської центральної районної бібліотеки у 2012 році. Література... |
| Технологія опрацювання графічних даних Комп'ютерна графіка — це створення і обробка зображень (малюнків, креслень і т д.) за допомогою комп'ютера |
Основи комп’ютерної грамотності комп’ютерна графіка Звертатись: вул. Набережна Леніна, 18 Центр консалтингу Дніпропетровського університету ім. А. Нобеля |
| КОНСПЕКТ УРОКУ ТЕМА: Верстка бланку ділового листа ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: інструкція по лабораторній роботі, персональний комп’ютер з програмою Page Maker |
КОНСПЕКТ УРОКУ ТЕМА: Верстка бланку ділового листа ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: інструкція по лабораторній роботі, персональний комп’ютер з програмою Page Maker |
| Урок 1 Тема уроку. Продукти харчування, їх склад ... |
КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з предмета «Інформатика і комп’ютерна... Засоби створення електронного документа. Автоматизація введення інформації в комп'ютер |