|
|
Скачати 1.76 Mb.
|
|
§5. Механізм держави і його структура. Механізмом держави, як правило, вважається система органів державної влади (апарат держави) та інших основних інститутів держави. До механізму держави, поряд з органами державної влади, належать також громадянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова і банківська системи, Збройні Сили та інші військові формування держави, державні символи тощо. Таке розуміння механізму держави взагалі і української держави зокрема не викликає заперечення. Варто лише додатково наголосити на системності підходу до цього явища. Механізм держави — це система органів і організацій та інших інститутів держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну та інші. До організаційно-політичної основи держави, тобто до її політичного механізму належать насамперед: органи державної влади, територія держави, Збройні Сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави. До організаційно-економічної основи держави, тобто до її економічного механізму належать передусім: бюджетна, грошова і банківська системи, державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяльності держави. До соціальної (організаційно-соціальної) основи держави, тобто до її соціального механізму належать переважно: громадянство, а також державні соціальні системи: охорони здоров'я, соціального захисту тощо. До організаційно-культурної (духовної) основи держави, тобто до її культурного (духовного) механізму відносяться насамперед: державна мова, державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо. Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема органи державної влади. Систему органів державної влади, за Конституцією країни, складають: 1. Орган законодавчої влади. 2. Глава держави. 3. Органи виконавчої влади. 4. Органи судової влади. 5. Інші органи держави. Органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Верховна Рада є загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади, який складається з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76). Главою держави є Президент України. За Конституцією, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102). Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років. Він призначає Прем'єр-міністра (за згодою Верховної Ради) і членів Кабінету Міністрів за поданням Прем'єр-міністра (ст. 106). Кабінет Міністрів є відповідальним перед Президентом та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді. Органи виконавчої влади, за Конституцією, - становлять собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади і місцеві державні адміністрації. Ці органи (органи виконавчої влади) є, образно кажучи, "хребтом" держави і державної влади. Якщо уряд є сильним, то, як правило, сильною є і держава. Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції, Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124). До органів судової влади належать також Вища рада юстиції. Поряд з цими. органами державної влади є органи, які передбачені Конституцією, але безпосередньо не віднесені до органів певного виду державної влади. Це, зокрема. Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо. §6. Характеристика органів законодавчої, виконавчої і судової влади. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. До складу Верховної Ради входять два органи, які мають особливий правовий статус — Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Згідно із Законом України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Особливість правового статусу цього органу полягає в тому, що він здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної влади. Специфіка статусу органу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в тому, що, згідно із Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 13 листопада 1997 р., він е органом, який на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист кожного на території України в межах юрисдикції. На відміну від органів законодавчої влади органи виконавчої влади призначаються Президентом України Органи виконавчої влади здійснюють виконавчу діяльність, яка полягає у виконанні Конституції України, нормативних актів законодавчих органів державної влади, Президента України, а також організовують виконання цих актів шляхом розпорядництва. За характером своїх повноважень органи виконавчої влади поділяються на органи загальної компетенції, відають всіма або багатьма галузями виконавчої діяльності (Кабінет Міністрів України, наприклад), і органи спеціальної компетенції (міністерства, інші органи державної виконавчої влади). У свою чергу, органи спеціальної компетенції залежно від повноважень поділяються на галузеві органи, які відають певними галузевими управліннями (міністерства), та міжгалузеві, які здійснюють міжгалузеве управління (Державні Комітети). Органи виконавчої влади підрозділяються також на колегіальні і єдиноначальні. До перших належать, наприклад, Кабінет Міністрів України, до других — міністерства та інші органи виконавчої влади. Третій вид державних органів становлять органи судової влади. Це — Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної компетенції, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У своїй сукупності ці суди складають судову систему України. Вони здійснюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального, арбітражного судочинства. Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються безстроково. Особливе, відокремлене місце від судової системи має Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної і спеціальної компетенції. Особливим видом державних органів, який не належить до жодного виду органів державної влади, є органи прокуратури. На прокуратуру України покладається підтримання державного обвинувачення у суді, нагляд за додержанням законів при розслідуванні кримінальних справ, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, звинувачених у тому чи іншому правопорушенні, інші функції. Прокуратура України складає єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокуророві України. Відповідно до Конституції України, Генеральний прокурор призначається за згодою Верховної Ради Президентом України. Особливе місце в системі органів державної влади має Президент України, як одноособовий орган в системі органів державної влади. Президент, безумовно, впливає на діяльність всієї системи державних органів в Україні і, особливо, на організацію та діяльність органів виконавчої влади, оскільки він особисто їх формує. Основним методом такого впливу є координація. Президентом України, згідно з п. 18 ст. 106 Конституції України та Законом України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 6 березня 1998 р., створюється координаційний орган з питань національної безпеки і оборони — Рада національної безпеки і оборони України. §7. Форми держави і її структурні частини. Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання про форму держави є питанням, як організована державна влада, яка система державних органів існує, які існують форми правління, які взаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальний устрій держави і методи управління державою і суспільством. Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічного і соціального розвитку суспільства. Форма держави характеризується трьома основними елементами: - формою державного правління, - формою державного устрою - формою політичного режиму. Форму держави розглядають в широкому і вузькому значенні. Всі три елементи складають форму держави в широкому значенні цього поняття. В вузькому значенні під формою правління розуміють тільки форму державного правління. Форма правління — це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які мають різні види. Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава, до складних — федерація, конфедерація, імперія. Політичний (державний) режим — це сукупність або система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів. За формою політичного (державного) режиму всі держави поділяються на демократичні і авторитарні. §8. Форми правління: поняття, види. Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки. Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину. Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом. Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі. При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін. В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію. Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові. Теократична монархія — це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет. Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях. Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну). Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська. Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші. Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці. Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація. Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН. §9. Форми державного устрою: поняття, види. Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами. За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія. Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія. Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані. Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фактично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, Російська Федерація, ФРН. До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія. Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодом вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія знає мало таких державних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР. Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Російська імперія. § 10. Поняття і класифікація політичних режимів. Політичний (державний) режим тісно пов'язаний із формами правління. Державний режим — це різновид політичного режиму, який має домінуюче місце в суспільстві. Державний режим — це сукупність чи система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини та інших суб'єктів суспільних відносин, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів. Всі держави за формою політичного режиму можна поділити на дві групи: демократичні, авторитарні. Термін “демократія” в перекладі з грецької означає влада народу. В сучасний період є багато визначень демократії. Більшість спеціалістів приходять до висновку, що демократія — це певна форма правління, заснована на дотриманні прав людини і свободи особи. Останнім часом демократію розглядають не тільки як владу більшості над меншістю, але і як гарантію прав меншості, прав опозиції. Демократія — це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою поведінку і діяльність. Демократичний режим — це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через демократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний. Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції. Авторитарний режим має такі різновиди: тоталітарний, фашистський, військово-диктаторський, расистський, автократичний, вождізм. Наприклад, в колишньому СРСР в 30—50-ті роки був яскраво виражений тоталітарний режим з ознаками вождізму. §11. Форма держави Україна. Форма держави — це спосіб або порядок організації та здійснення державної влади. Поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму. За формою державного правління Україна є президентсько-парламентською республікою. Ознаками цього є наступне: — Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де Президент обирається парламентом); — він має досить вагомі власні прерогативи. які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб); — В Україні поряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (в президентській республіці немає посади прем'єр-міністра і уряд відповідний перед президентом). За державним устроєм Україна є унітарною державою. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним і культурним реаліям, За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму. §12. Поняття історичного типу держави. Тип держави - це сукупність істотних ознак, властивих державам єдиної суспільно-економічної формації. В основі поділу держав на типи лежать економічні відносини: 1) відносини з виробництва матеріальних благ; 2) способи розподілу матеріальних благ; 3) способи споживання матеріальних благ. Існують 2 класи: Експлуатуючі й експлуатовані (базуючись приватній власності) Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний. 1. Експлуататорська держава. Внутрішні Функції: 1) Організація експлуатаційно залежного населення (рабів, кріпаків); 2) Утримання в покорі залежного населення (перешкода відкритим виступам); 3) Збір податків у бюджет; 4) Забезпечення політичних і економічних інтересів пануючого класу; 5) Господарсько-організаційні функції. Зовнішні функції: 1) ведення захоплюючих війн; 2) експлуатація народів і природних багатств залежних територій; 3) захист державних кордонів, протистояння озброєній агресії з боку інших держав; 4) торгово-економічні; 5) культурний і інформаційний обмін з іншими державами. 2 Буржуазна держава. Клас промислової буржуазії - володіння приватною власності (результат спільної праці найманих робочих, набувають частину прибавочного продукту). На зміну каральних функцій приходить господарсько-організаційна функція. Був досягнутий компроміс між владою монарха, молодої буржуазії і робітничим класом (прийняття конституції). Держава поступова втрачає риси експлуататорського. З'являються захисні функції і риси. Типи держав: Рабовласницька держава. Держава - монархія, республіка (аристократична, демократична) Феодальне - монархії, міські республіки Буржуазного типу - демократичні республіки, конституційні монархії. § 13. Порівняльна характеристика форми держави й історичного типу держави. Тип держави - це сукупність істотних ознак, властивих державам єдиної суспільно-економічної формації. В основі поділу держав на типи лежать економічні відносини: 1) відносини з виробництва матеріальних благ; 2) способи розподілу матеріальних благ; 3) способи споживання матеріальних благ. Існують 2 класи: Експлуатуючі й експлуатовані (базуючись приватній власності) Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний. Рабовласницька держава. Держава - монархія, республіка (аристократична, демократична) Феодальне - монархії, міські республіки Буржуазного типу - демократичні республіки, конституційні монархії. Типологія держав тісно зв'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного пристрою, методів здійснення державної влади. Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З однієї сторони в межах держави того самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади, а з інший держави різного типу можуть мати однакову форму. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається їм. Серйозний вплив на форму держави робить культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних світопоглядів, національні особливості, природні умови проживання й інші фактори. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і його органів з недержавними організаціями (партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою й іншими організаціями). Форма держави - складне суспільне явище, що містить у собі три взаємозалежних елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму. Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їх утворення і розподіл компетенції між ними. По ознаках форми державного правління підрозділяються на: - монархічні ( одноособові, спадкоємні); - республіканські ( колегіальні, виборні) Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер, взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами державного керування, влади. За формою державного устрою всі держави можна підрозділити на три основні групи : - унітарне; - федеративне; - конфедеративне. Форми державного режиму - являють собою сукупність способів і методів здійснення влади державою. Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму, що існує в суспільстві. Державні режими можуть бути демократичними й антидемократичними (тоталітарні, авторитарні, расистські). тому основним критерієм класифікації держав по даній ознаці є демократизм форм і методів здійснення державної влади. Для рабовласницьких держав характерні і деспотія і демократія; для феодалізму - і не обмежена влада феодала, монарха, і народні збори; для сучасної держави - і тоталітаризм, і правова демократія. § 14. Поняття та види функцій держави. Питання про функції держави — це одне із важливих питань не тільки теорії, але і практики державного будівництва. Функції держави виражають соціальну природу держави і конкретизують її суть. Термін “функція” в перекладі з латинської означає “здійснити”, “виконати”. Функції держави дуже тісно пов'язані з завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен відповісти на питання: 1) що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як? 2) на чому повинні бути сконцентровані зусилля їх органів і відомств? Багато спеціалістів вважають, що функції держави — це перш за все певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі, які стоять перед суспільством чи можуть бути поставлені. В зв'язку з цим функції існують не тільки реально, але і, потенційно, як здібність або можливість до певної діяльності. Функції держави — це можливі і реальні основні напрями діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які конкретизуються в завданнях, цілях і соціальному призначенні. Держава виконує надзвичайно багато функцій, які вивчаються різними галузевими науками. Теорія держави аналізує лише основні функції держави. Всі основні функції держави можна класифікувати за такими критеріями: 1) залежно від поділу влади — законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові. Всі вони забезпечують функції управління суспільством і державою; 2) залежно від їх ролі в суспільстві — основні і другорядні; 3) залежно від сфери впливу і здійснення — внутрішні і зовнішні; 4) залежно від сфери суспільного життя — економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні; 5) залежно від терміну виконання — постійні і тимчасові. Всі функції держави діалектичне розвиваються, основні стають другорядними (неосновними), і навпаки, одні зникають і з'являються нові, яких раніше не існувало. § 15. Порівняльна характеристика внутрішніх і зовнішніх функцій держави. В сучасних умовах наша держава виконує досить багато функцій всередині країни і за її межами (направлених зовні). Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст.1 Конституції України). Внутрішні і зовнішні функції держав соціально-демократичної орієнтації можна класифікувати залежно від сфери впливу в економічній, політичній і гуманітарній сферах. В економічній сфері до внутрішніх функцій можна віднести економічну функцію держави, але вона досить складна і для зручності аналізу її конкретизують на інші великі функції. Зокрема, виділяють: господарсько-організаторську функцію, яка спрямована на організацію виробництва на державних підприємствах, забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом (ст.42 Конституції); господарсько-стимулюючу; науково-організаторську. Нині залишається і функція регулювання міри праці і міри споживання, особливо в державному секторі економіки. В умовах економічної кризи ця функція виконується державою незадовільно. Однією із функцій держави є здійснення економічних реформ і подолання економічної кризи, створення власної грошово-фінансової системи і подолання інфляції тощо. В ст.116 Конституції України закріплено, що Кабінет Міністрів України забезпечує економічну самостійність України, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного розвитку, і забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності тощо. В політичній сфері держава також виконує декілька основних функцій, характерних для правової держави. До однієї з таких функцій відноситься:
Окремо слід виділити функції: охорони і захисту конституційного ладу, законності і правопорядку, забезпечення громадянського миру, умов для вільного розвитку всіх надій і народностей, ідеологічну функцію. Ці функції закріплені в ст.ст. Ї5, 15, 36, 37, 38, 39 Конституції України. У гуманітарній сфері держава виконує такі функції: — гуманістична — забезпечення, охорона і захист основних прав людини; — екологічна — охорона навколишнього середовища; — соціальна — охорона здоров'я населення, соціальний захист і соціальне забезпечення; — культурно-виховна — розвиток освіти, культури, виховання особи. Ці функції держави закріплені в І—II розділах Конституції України. Зовнішні функції. До зовнішніх функцій відносяться: участь у міжнародному економічному співробітництві; участь у розв’язанні глобальних економічних і наукових проблем по енергетиці, використання космічного простору, використання морів і океанів; оборона країни від зовнішнього нападу і анексії ймовірними противниками; участь у забезпеченні миру; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку і невтручання у внутрішні справи інших держав. В ст.17 Конституції України закріплено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу. В статті 18 Конституції записано, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальними принципами і нормами міжнародного права. § 16. Форми і методи здійснення функцій держави. Функції держави здійснюються у визначених формах і визначених методах. Форми здійснення функцій характеризують зв'язок держави з правом як одним з основних засобів володарювання. Через право держава проводить у життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні задачі. В одних випадках держава видає юридичні норми, в інші - організує їхнє виконання, у третіх - забезпечує, охороняє їх. У залежності від цього і розрізняють три основні форми здійснення функцій: 1. Правотворча - державна діяльність, що виражається в розробці і прийнятті юридичних норм, у яких закріплюються програми діяльності людей. Вона полягає у виданні нормативних актів, тобто актів, що встановлюють нові норми, чи змінюють скасовують старі. 2. Правовиконавча - державна діяльність, що виражається у вживання заходів по виконанню норм права. Вона складається головним чином у виданні владних індивідуальних актів, тобто актів, розрахованих тільки на даний, індивідуальний випадок (наприклад, видання разового планового акта по будівництву, призначення громадянина на посаду.) 3. Правозабезпечувальна (правоохоронна) - державна діяльність, що виражається головним чином у контролі і нагляді за дотриманням і виконанням норм , а також у застосування примусових мір до їхніх порушників. У процесі здійснення даної функції зважуються юридичні справи, зв'язані з застосуванням юридичних санкцій, суперечками між окремими особами і т.д. Методи здійснення функцій можна розділити на правові і неправові (організаційні). Правовий метод реалізується за допомогою трьох вищезгаданих форм, а з числа неправових варто виділити: економічні (дотації, держзамовлення, кредитування, регулювання цін і ін.); політичні (узгодження позицій різних політичних плинів, міжнародні переговори й ін.); ідеологічні (звертання до населення, заклики і т.д.); власне організаційні (планування, програмування, контроль і ін.). Важливо, що неправові методи нерідко реалізуються через правове регулювання (напр., твердження плану наказом, нормативне закріплення цін і т.д.). § 17. Держава й економіка. Сучасна держава - це ринкова держава. Суть ринкової економіки зводитися і вільному товарообміну, визнанню непорушності приватної власності і законних інтересів власника, волі праці і приватного підприємництва. Ринкові відносини розвиваються тим краще, чим менше держава обмежує волю учасників цих відносин. Однак є такі сфери громадського життя, котрі не можуть бути передані у владу приватних інтересів - це: - бюджетна сфера; - охорона громадського правопорядку і боротьба зі злочинністю (організація і підтримка міліції, судів, в'язниць); - оборона країни і т.д. Є також категорія населення, яка не може бути учасниками ринкових відносин - діти, інваліди, старі. В інтересах цих людей, а також з метою змісту бюджетної сфери виробництва, держава втручається в ринкові відносини, перерозподіляючи доходи від найбільш заможних категорій населення до менш заможного і вилучення засобів на поповнення держбюджету. Таким чином, економічна функція держави виражається у виборі і координації державою стратегічних напрямків розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі. § 18. Економічна, соціальна і моральна основи правової держави. Економічною основою правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоукладності, на різних формах власності (державної, колективної, орендної, приватної, кооперативної, сумісної і інших) як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично. У правовій державі власність належить безпосередньо виробникам і споживачам матеріальних благ; індивідуальний виробник виступає як власник продуктів своєї особистої праці. Соціальну основу правової держави складає саморегулююче цивільне суспільство, що поєднує вільних громадян - носіїв суспільного прогресу. У центрі уваги такої держави знаходиться людина і її інтереси. Через систему соціальних інститутів, суспільних зв'язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей, забезпечується плюралізм думок, особисті права і волі. Моральну основу правової держави утворять загальнолюдські принципи гуманізму і справедливості, рівності і свободи особи. Конкретно це виражається в демократичних методах державного керування, справедливості і правосуддя, у пріоритеті прав і свобод особи у взаєминах з державою, захисту прав меншості, терпимості до різним релігійної світопогляду. § 19. Поняття та основні принципи правової держави. Ідея правової держави зародилась досить давно, ще в античні часи, хоча сам термін не вживався. На думку античних філософів і юристів, правова держава — це така держава, в якій правда, справедливість, право, закон традиційно вважались божественними настановами, необхідними атрибутами космічних і земних порядків, антиподами насильства, свавілля і хаосу. Сам термін “правова держава” з'явився в німецькій літературі в працях К.Т.Велькера і Р.фон Моля. Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І.Кантом. Суть його теорії зводилася до декількох основних положень: “Кожний громадянин повинен бути паном сам собі”, “Чого народ не може вирішити відносно самого себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу”. В цих положеннях мова йде, по суті, про юридичне закріплення основних прав і свобод людини. В нашій країні ця ідея була відкинута в зв'язку з тим, що вона була несумісна з ідеєю “диктатури пролетаріату” і взагалі з різними авторитарними режимами. Правова держава — це вже не організація насильства одного класу над іншим, як розуміли тоді суть держави класики марксизму. Вона повинна оптимально і збалансовано виражати потреби і інтереси всіх класів і соціальних груп, повинна стати соціально-демократичною державою. В колишньому СРСР до 1985 року ця ідея вважалась буржуазною, тому це поняття зникло з наукової літератури. Лише в зв'язку з так званою перебудовою постало питання про необхідність побудови соціалістичної правової держави. Цій проблемі було присвячено декілька науково-практичних конференцій, на яких були розроблені основні принципи (риси) правової держави стосовно республік колишнього Радянського Союзу. Правова держава відрізняється від звичайної держави наступними характерними рисами-принципами: 1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави; 2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову; 3) верховенство громадянського суспільства і його представника — Парламенту над державою і її апаратом; 4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення; 5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави; 6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом; 7) демократичний плюралізм і гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п. Багато з цих принципів закріплено в Конституції України 1996 року, зокрема в розділі І. В ст.3 говориться, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. В ст.6 вказується, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В ст.8 закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. В ст. 1 Конституції закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Але потрібно підкреслити, що для реалізації ідеї побудови правової держави необхідно багато часу. В багатьох країнах Заходу ця ідея проголошена вже давно, але ще жодна держава її не побудувала. Ідею правової держави потрібно розглядати як ідеал, як соціальну мету демократичного суспільства, оскільки реалізація принципів правової держави дає можливість розвивати демократію, забезпечити законність і правопорядок, права і свободи людини, забезпечити вільний розвиток кожної людини, як умови вільного розвитку всіх. § 20. Держава і суспільство. Держава і суспільство не тотожні. Їх необхідно розрізняти. Держава виділилася із суспільства на відомій ступіні його зрілості. Суспільство — мати держави, і відповідно держава — дитя суспільства, продукт суспільного розвитку. Яке суспільство — таке і держава. Держава виявляє турботу про чи суспільство, навпроти, чи паразитує навіть розтрощує суспільний організм. У міру того як суспільство переходить у своєму поступальному розвитку від однієї формації до іншої, від нижчої ступіні до вищого, міняється і держава. Воно також стає більш зробленим і цивілізованим. Виявлення закономірностей співвідношення цивільного суспільства і держави дозволяє правильно проаналізувати весь шлях. пройдений людством, зрозуміти сучасні проблеми державності, побачити перспективи політичних і власне державних форм, у яких розвиваються живі суспільства різних країн. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це складний соціальний організм, продукт взаємодії людей, визначена організація їхнього життя, зв'язане насамперед з виробництвом, обміном і споживанням життєвих благ. Суспільство — складна динамічна система зв'язку людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими відносинами. Це така спільність індивідів, де діють уже не біологічні, а соціальні закони. Глобальні проблеми виживання людського роду сьогодні стають визначальними для нормального суспільного розвитку. Розгляд суспільства як сукупність суспільних відносин дозволяє, по-перше, підходити до йому історично (виділити різні суспільні формації, розрізняти етапи розвитку суспільства), по-друге, виявити специфіку головних сфер громадського життя (економічної, духовної), по-третє, називати суб'єктів соціального спілкування (особистість, родина, нація, держава й ін.). Ті самі соціальні суб'єкти в різний час, у різних обставинах і в різних сферах громадського життя заявляють про себе чи в політичних, чи в неполітичних формах. Політичні форми громадського життя зв'язані з політичною організацією суспільства, його політичною системою, у яку як складену частину входить і держава. Політична система — це стійка форма людських відносин, за допомогою якої приймаються і проводяться в життя авторитарні-владні для всіх членів чи суспільства для їхньої частини рішення. Політична система містить у собі чотири підсистеми; 1) політичні організації; 2} політичні норми; 3) політичні відносини; 4) політичну ідеологію. Говорять також про суб'єктів політичної системи інституціонального (парламент, президент, уряд, профспілки й ін.) і функціонального рівня (армія, церква, лобі, опозиція і т.д.). Називають і функції політичної системи: — визначення цілей розвитку суспільства; — політична інтеграція суспільства; — регулювання режиму суспільно-політичної діяльності; — легітимація політичного режиму; — мобілізація ресурсів і ін. Політичну систему суспільства утворять різноманітні організації, інститути, заснування боротьби за владу, за її утримання, використання, організацію і функціонування. Співвідношення цивільного суспільства і його політичної системи — це співвідношення змісту і форми. Які люди, які їхні потреби й інтереси, як вони задовольняють свої потреби, у які класи і групи входять і які інтереси лежать в основі природно-історичних утворень людей — усе це відбивається на політичних інститутах. Головними політичними об'єднаннями боротьби за владу й утримання влади в сучасному суспільстві виступають політичні партії. Велика роль належить також професійним союзам, об'єднанням по віковій і половій ознаці. Якщо такі організації сформувалися, спрощується виявлення інтересів різних груп населення, пошук лідерів, здатних утілювати волю громадян у життя. Але така множинна (плюралістична) демократія можлива тільки у вільному суспільстві вільних людей, § 21. Виникнення і поняття права. Право дуже складне соціальне явище, і щоб розкрити його поняття необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. В нашій науці існує декілька концепцій до розуміння права: нормативний підхід та інші. Крім того, потрібно розрізняти право, яке створене державою, і право природне, яке виникає в результаті історичного розвитку. |
|
Теорія держави і права в системі юридичних наук Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство |
План Вступ Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних... Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ... Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни... |
1. Поняття, предмет і методи теорії держави та права 9 Тема Походження держави та права 11 П.І., Стрельник О. Л., Гончаров А. В. Навчально-методичні матеріали з курсу “Теорія держави та права” для студентів та курсантів... |
|
Історія держави і права України Теорія права та держави |
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |
|
МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА. ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА П. С. Пацурківський Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці |
Тематика курсових робіт з курсу „Теорія держави і права” 2011-2012 н р Правове виховання та його вплив на формування правосвідомості і правової культури |
|
1. Вступ до курсу історії держави і права України Предмет і завдання... Адже саме право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості прав і інтересів людини, це частина культури народу,... |
Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає... Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);... |