|
Скачати 6.51 Mb.
|
У сфері реалізації державної кадрової політики діють такі механізми:
Реалізацію кадрової політики забезпечують такі підсистеми роботи з кадрами:
Усі ці підсистеми повинні діяти в органічній єдності, як одне ціле. Державна кадрова політика в Україні має відповідати таким основним вимогам:
Таким чином, сучасні вимоги до кадрової політики випливають із тих завдань, які стоять перед державою, та політичної й соціально-економічної ситуації в країні. Термін "кадрова політика" як соціальне явище має багаторівневу структуру і значно ширше за змістом, ніж термін "державна кадрова політика." Коли йдеться про "кадрову політику", її суб'єктами можуть виступати, наприклад, політичні рухи, партії, громадські організації, підприємницькі структури тощо. Може йтися також про кадрову політику уряду чи певного регіону, чи наприклад, державної служби зайнятості. Коли йдеться про "державну кадрову політику", то її суб'єктом виступає держава. Її об'єктом є все працездатне населення. Саме держава як загальнонародна організація отримує від народу повноваження щодо кадрової політики. Вона виступає головним суб'єктом кадрової політики, реалізуючи волю більшості громадян через гілки влади, делегуючи кожній з них певні функції в кадровій роботі. Держава впливає на кадрові процеси через закони, нормативні документи, управлінські рішення, а також через практичні дії чиновників державної служби, які постійно взаємодіють з кадрами інших структур, контролюючи від імені держави їхню діяльність. Підсумовуючи викладене про теоретико-методологічні основи державної кадрової політики відзначимо, що кадрова політика – це розрахована на тривалу перспективу держави лінія, спрямована на удосконалення кадрів та ефективне використання кадрового потенціалу країни. Особливістю реалізації державної кадрової політики в сучасних умовах є її все більш тісний взаємозв’язок із стратегічними факторами розвитку держави. Недарма нині чуємо так багато розмов про формування нових еліт, про кадровий голод, лідерство, а на екранах телевізорів бачимо одні й ті ж обличчя. На сучасному етапі розвитку держави особливого значення набувають проблеми формування кадрової еліти. В аналітичному звіті Міжнародного фонду «Відродження», «Хто і як формує в Україні національну українську еліту?» є таке узагальнююче і, на нашу думку, правильне спостереження: «У спадок від СРСР Україні дісталися три типи вищих посадових осіб. Перший тип – це так звані руйнатори, що діють за принципом: зруйнуємо усе дощенту, а потім будуватимемо невідомо що, але якось побудуємо. Другий тип – дилетанти-аматори, які потрапили на владні посади випадково, маючи поверхові знання і низьку кваліфікацію. Вони не спроможні вирішувати складні питання трансформаційного процесу, бо не мають новаторських підходів і високої професійної підготовки. Третій тип – імітатори, які лише імітують діяльність, постійно посилаючись на об'єктивні перепони, які перешкодили їм реалізувати те чи інше завдання. Вони повсякчас вигадують нові гасла, запроваджують нові почини тощо». Процес формування кадрової еліти вимагає, з одного боку, більш широкого залучення на державну службу енергійних, підготовлених, перспективних молодих людей, а з другого – відпрацювання чіткої системи підготовки, підвищення професійного рівня нинішнього складу працівників органів державної влади. А це вимагає копіткої, систематичної роботи, оскільки, як відомо, «те, що зроблено поспіхом, рідко зроблено добре» (Сократ). Кадрова політика, на думку зарубіжних фахівців, повинна будуватись на таких принципах:
Кінцевою, метою кадрової політики і ключовою ланкою кадрового менеджменту є підбір і розстановка кадрів. У сфері підбору кадрів має діяти відома в менеджменті теорія необхідних умов. Коротко її можна сформулювати так:
Все, про що йдеться має пряме відношення до кадрової політики, яка здійснюється в державній службі зайнятості. Особливість системи підбору кадрів працівників служби зайнятості полягає в тому що:
Аналізуючи ситуацію в державній службі зайнятості, директор Державного центру зайнятості в жовтні минулого року на нараді в Житомирі вказав на такі проблеми та недоліки кадрової політики в державній службі зайнятості:
Зазначалось, що саме пагубне кризове явище – це криза компетентності. Було поставлено завдання підняти планку вимог до фахівців з удосконалення своїх знань, примусити їх навчатись самостійно, перетворити атестацію кадрів із «кампанійщини» в потужний інструмент їх відбору. Наявні кадрові проблеми мають об’єктивний характер. Наше суспільство довго шукало своє місце між соціалізмом і капіталізмом, а тепер ніяк не може потрапити в систему координат між Заходом і Сходом. Тому наша кадрова політика продовжує нагадувати процес залякування птахів уздовж дороги. Діє принцип “свої в обоймі", підібрані за особистою відданістю, а не професійною придатністю. Ми думками в майбутньому, а справами і психологією в минулому. Дуже просто проголосити кінець адміністративних методів управління і перейти до демократичних, але це майже неможливо зробити з тими ж самими кадрами. У всіх сферах управління відбувся відтік кадрів з державницьким підходом до управління, а нових не тільки вразила хвороба донкіхотства (прийшов, побачив, переміг), а й синдром влади, амбіціозності, привілеїв, тощо. Їм недостає суспільної спрямованості свідомості, високого рівня соціальної орієнтованості і соціальної відповідальності, як ключової передумови створення соціальної держави. Серед всіх категорій кадрів особливо складні й значимі функції виконують керівні кадри, які залишаються реальними носіями державної, економічної, політичної влади і багато в чому визначають технології, стиль всієї управлінської та інших сфер трудової діяльності. Тому, саме вони були і залишатимуться в центрі уваги держави. Перш за все, під час підбору керівних кадрів слід дати відповідь на питання: керівник, менеджер це професія чи покликання? Ним потрібно народитись чи можна стати? Багато хто вважає, що вміння керувати людьми і управляти процесами дається людині від народження. Це частково так, але мистецтво управління – це процес, яким певною мірою може оволодіти кожен. У той же час, як відомо, неможливо «випрямити тінь від кривого дерева» Тому, підбір кадрів вимагає серйозної селективної роботи. Особливого значення, у зв'язку з цим, набуває оптимізація роботи кадрових служб центрів зайнятості. Їхні працівники повинні акцентувати свою увагу не стільки на виконанні канцелярських функцій, пов’язаних з призначенням та звільненням працівників, скільки цілеспрямовано розширювати їх аж до активної участі в розробці єдиної кадрової політики і сприянні її реалізації. Безумовно, саму філософію управління кадрами формує вище керівництво, проте в реалізації цієї стратегії вони повинні відігравати більш помітну роль, виконуючи функції розвитку персоналу ДСЗ. Для цього в коло їхніх обов’язків мають входити:
Основні складові кадрового менеджменту у службі зайнятості подані у Додатку 3. Таким чином, кадрова політика державної служби зайнятості – це органічна сукупність складових діяльності та принципів, які визначають вибір концептуальних підходів і методів прийняття рішень у сфері підбору та організації системи роботи з кадрами. Вона має враховувати такі основні складові:
Багато чого залежить від реальних пріоритетів кадрової політики. Тут існують такі варіанти:
Особливого значення набуває проблема підбору керівних кадрів, які відповідають за формування та реалізацію кадрової політики та забезпечення функціональної ефективності державної служби зайнятості. Будь-який керівник є заручником посади, обставин, оточення, взаємовідносин з вищим керівництвом, своїх особистих захоплень, правил гри і за все відповідає. Разом з посадою керівник отримує не лише привілеї, а й потрапляє в «гамівну сорочку» неписаних правил, субординації, часто стає учасником чужої гри тощо. Особлива роль керівника пояснюється специфікою керівництва як процесу:
Таким чином, питання підвищення функціональної ефективності діяльності державної служби зайнятості напряму пов’язане з підбором кадрів. При цьому важливо застосовувати принцип маркетингу, який вимагає шукати (продавати) не товари, а вигоди. Ніхто не хоче купувати свердла, але люди витрачають значні кошти на свердління отворів певного діаметру та глибини, потрібних їм, які не можна зробити без відповідного свердла. Це стосується і підбору кадрів. Під час підбору кадрів слід керуватися наступним:
Сьогодні недостатньо вести мову про готовність працівника виконувати обов’язки залежно від посади. Доцільно йти шляхом розробки стандартів компетентності, які би охоплювали :
Це дозволить підбирати на посади людей «абсолютного типу придатності». Особливої уваги потребує така складова кадрової політики, як забезпечення керованості персоналу. Як відомо, результат діяльності – це інтегруюча складова зусиль як керівника так і персоналу. Через це головне завдання керівника центру зайнятості – найбільш доцільним способом поєднати організаційні та індивідуальні інтереси та цінності людей. Гельвецій порівнював роль особистого інтересу з законом всесвітнього тяжіння. Тобто, прагнення людини підвищити своє благополуччя – це нездоланна сила. Головне поставити цей фактор на службу справі. Керівник повинен бути здатним це зробити. А персонал з розумінням і бажанням підкоритися цьому. Шлях до цього один – професіоналізм керівника і керованість персоналу. Останнє напряму залежить від реалізації керівником ряду концептуальних положень:
Підвищення керованості персоналу може забезпечити :
Гострою проблемою залишається швидке становлення нових працівників, як фахівців, відповідного профілю в процесі початкової підготовки. Недостатньо навчити їх певним процедурам. Необхідно забезпечити оперативне включення нових працівників у діяльність служби зайнятості в цілому, дати їм необхідну методологічну орієнтацію, привити корпоративний дух соціальної служби. Саме такий підхід може протидіяти замиканню нових працівників у вузькопрофесійних посадових обов’язках. Вони з самого початку мають бути творчими працівниками, а не простими виконавцями. Нині ця проблема вирішується в рамках двоетапного навчання, започаткованого в ІПК ДСЗУ. Контрольні запитання
Рекомендована література
Додаток 1 Додаток 2.
|
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки... Рекомендовано до друку Вченою радою Національної академії Служби безпеки України, протокол №13 від 23 вересня 2010 року |
ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА Навчальний посібник За загальною редакцією професора Пастухова В. П Кримського економічного університету КНЕУ; М. Ю. НАУМ доцент Прикарпатського державного |
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до практичних занять і самостійної роботи... Під загальною редакцією зав кафедри загальної гігієни з екологією, професора В.І. Федоренко |
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією... Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських... |
УДК 37. 03. 6-057. 36: 355 (477) М За загальною редакцією помічника Міністра оборони України, старшого наукового співробітника, кандидата військових наук, генерал-майора... |
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ |