Поняття, предмет та завдання криміналістики

Скачати 355.44 Kb.

Назва	Поняття, предмет та завдання криміналістики
Сторінка	3/3
Дата	19.03.2013
Розмір	355.44 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3

3. Природа криміналістики

Визначальну роль у розвитку наук на сучасному етапі науково-технічної революції відіграють процеси інтеграції і диференціації наукового знання, розширення і поглиблення фундаментальних наук. В результаті переглядаються традиційні уявлення про природу деяких приватних наук, їхнє місце в системі наукового знання. Однієї з таких наук є криміналістика. З моменту її зародження представлення про предмет цієї науки кілька разів змінювалися.

Первісне виділення криміналістики з карно-процесуальної науки здійснювалося на підставі уявлень про неї як про наукову дисципліну техніко-прикладного характеру (Р. А. Рейсі, Э. Локар). Перші вітчизняні криміналісти — Г. Ю. Манні, В. И. Громов, Е. У. Зіцер не вважали криміналістику правовою наукою. Так, на думку Г. Ю. Маннса, криміналістика — прикладна технічна дисципліна, хоча і веде своє походження від карно-процесуальної теорії і тісно зв'язана з карно-процесуальним правом. В. И. Громов називав криміналістику "науковою технікою розслідування". Прихильники концепції криміналістики як технічної дисципліни у своєму прагненні відмежуватися від кримінально-процесуальної науки доводили, що в її рамках неможливі існування і розвиток криміналістики. У той час такий підхід, безсумнівно, сприяв твердженню криміналістики як самостійної науки.

Але надалі погляд на криміналістику як на технічну науку почав стримувати її розвиток і обмежувати сферу рекомендацій, що даються. Необхідність підвищення ефективності боротьби зі злочинністю обумовила розробку тактики і методики розслідування і, як результат, перегляд представлень про природу криміналістики. Одночасно виникли дві концепції.

Одна з них розглядала криміналістику як науку виключно юридичну. Відповідно до іншої криміналістика визнавалася наукою двоїстої природи — правової і технічної. Найбільше чітко ця подвійність була сформульована

П. И. Тарасовим-Родіоновим. Він писав про два напрямки, що існують у криміналістичній науці: розкриття і розслідування злочинів і методи дослідження речовинних доказів, причому вказував, що ці "дослідження виробляються на підставі перероблених і пристосованих у цих цілях даних природних і технічних наук". У результаті бурхливої дискусії, що розгорнулася в 1952—1955 р., перемогла думка про юридичну природу криміналістики, що чітко визначило її місце в системі юридичних наукових дисциплін, продемонструвало роль криміналістичних наукових знань у процесі карного судочинства. На доказ правильності цієї концепції приводилися численні аргументи, що можуть бути зведені до наступного:

криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об'єкт пізнання, розв'язувані нею задачі лежать у правовій сфері;

усі рекомендації, розроблювальні криміналістикою для практики, носять правовий характер, засновані на законі;

найбільше тісно криміналістика зв'язана з правовими науками, історично зародилася в надрах карно-процесуальної науки. Зв'язки із природними і технічними науками хоча й існують, але носять приватний і локальний характер.

Однак не всі вчені цілком розділяли цю точку зору. У деяких роботах (А. Р. Шляхів, А. А. Эйсман, В. С. Митричев і ін.) згадувалося про те, що в криміналістиці маються розділи не чисто юридичної природи. Однак це були усього лише згадування і не більш; практично до середини 90-х рр. концепція юридичної природи криміналістики не піддавалася ревізії, поки один з найбільш активних її прихильників — Р. С. Бєлкін не засумнівався в безперечності вищенаведених положень, переосмисливши своє відношення до природи цієї науки. Оскільки його точка зору в даний час розділяється багатьма криміналістами , приведу основні аргументи в її підтримку.

Далеко не всі об'єктивні закономірності, що складають предмет криміналістики, лежать у правовій сфері. Аналіз закономірностей, що відповідно до вищенаведеного визначення складає предмет криміналістики, показує, що далеко не усі вони мають правову природу. Багато хто з них узагалі відносяться до будь-якої людської діяльності. Якщо сама мета цієї діяльності є протиправною, то закономірності, наприклад, слідоутворенняя не будуть мати такої специфіки. Справді, сліди частин зброї, з якого зроблене убивство, можуть не відрізнятися від залишених при стрілянині в тирі. У тім і в іншому випадку сліди — результат дії тих самих закономірностей. Що стосується закономірностей дослідження й оцінки доказів, те це загальні закономірності змістовного й оцінного пізнання. Специфічними є лише умови й об'єкти пізнання. Не можна однозначно вважати криміналістику юридичною наукою і на підставі аналізу розв'язуваних нею задач, оскільки на розробку засобів і методів розкриття, розслідування і запобігання злочинів спрямовані й інші науки, наприклад судова медицина, судова психіатрія, що не перестають через це бути природничонауковими галузями знання. Звичайно, є задачі, що дозволяються винятково криміналістичною наукою і що носять яскраво виражений правовий характер, однак цими задачами не вичерпується весь зміст криміналістики.

Аж ніяк не всі рекомендації, що даються криміналістикою, можна розглядати як правові. Правовий характер має процесуальна процедура проведення, наприклад, допиту, огляду місця події, але не криміналістичні рекомендації їх здійснення. Ще менше юридичного в правилах виявлення, фіксації і вилучення слідів рук, ніг, знарядь і інструментів і ін. Безумовно, криміналістичні рекомендації повинні розроблятися відповідно до принципу законності, але більшість технічних засобів збирання і дослідження доказів байдужі для закону. Аналогічна ситуація складається й у відношенні багатьох тактичних і методичних рекомендацій (наприклад, по плануванню розслідування).

Тези про те, що зв'язки криміналістики з природними і технічними науками — приватні і локальні, тоді як правові науки є її живильним середовищем спростуються самим життям. Криміналістика сьогодні в силу інтеграції і комплексності наукового знання є основним провідником досягнень природних і технічних наук у сферу судочинства. Навіть якщо залишити осторонь якісне розширення можливостей криміналістичної техніки і розглядати тільки стан тактики і методики, стає ясно, що розвиток цих розділів неможливо без інтеграції в них досягнень інформатики, теорії прийняття рішень, психології і т.п.

Приведений вище аналіз показує, що в криміналістиці не можна виділити виключно правові і виключно природничонаукові чи технічні розділи, комплекси знань, як деякі фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань, а не сукупність наук, і є наукою не комплексної (оскільки це припускає об'єднання окремих знань без їхнього злиття), а синтетичної природи.

Криміналістика — посідає певне місце серед інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об'єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання відносяться до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслідування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у рамках саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним з таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Манне, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук. На той час погляди вчених-криміналістів були прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період виникають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.

Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних інших наук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. У подальшому криміналістика теж почала впливати на інші науки:

методи криміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика дозволяла встановлювати факти не пов'язані з вчиненням злочинів.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці:

1) розкриття і розслідування злочинів;

2) методи дослідження речових доказів.

Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з'явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.

4. Принципи, функції, джерела, закони розвитку та методи криміналістики
Під принципом розуміється яке-небудь вихідне положення теорії, науки і т.п. або внутрішнє переконання людини, його погляд на речі. Під принципами криміналістичної науки треба розуміти ті основні умови, що визначають гносеологічну спрямованість криміналістичних наукових досліджень, розглядаючи при цьому останні як одну з різновидів єдиного процесу наукового пізнання. Таке розуміння криміналістики дозволяє зробити висновок про те, що в зазначеному змісті немає і не може бути ніяких специфічних принципів даної галузі знання, а є застосування загальних принципів науки до пізнання специфічного предмета криміналістики:

об'єктивність;

історизм;

системність науки.

Принцип об'єктивності означає, що криміналістична наука існує і розвивається на фундаменті матеріалістичної діалектики як загальної філософської методології, спирається на критерій практики при вирішенні наукових проблем, виходить з розуміння свого органічного зв'язку з матеріалістичною філософією. Реалізація принципу об'єктивності в криміналістиці з цього погляду означає філософську розробленість її проблем, застосування категорій і законів діалектики для дослідження різних сторін предмета даної науки.

Ні одну конкретну приватну науку неможливо відокремити від тієї чи іншої філософської концепції як способу підходу до вирішення задач цієї науки. У природі не існує "чистої" науки, не зв'язаної зі світоглядом її представників, тому що філософський і конкретно-науковий підходи до вивчення предмета науки існують у єдності.

Вираженням принципу об'єктивності в криміналістиці служить непримиренність до помилок і недоліків у наукових дослідженнях, висока вимогливість до рекомендацій науки практиці. Реалізації цієї сторони принципу об'єктивності сприяє дух творчої вільної дискусії, властивій криміналістиці, відсутність у ній монополізму і диктаторського нав'язування своїх поглядів.

Принцип історизму відбиває діалектична вимога розглянути предмет пізнання з позицій його виникнення, розвитку, зникнення. Жодне явище не може бути вивчене і зрозуміло, якщо розглядати його окремо від усього навколишнього, поза зв'язком з іншими явищами, у відриві від його історії.

Принцип системності науки означає такий підхід до предмета пізнання, при якому криміналістика в цілому, окремі її розділи і напрямки, досліджувані нею об'єкти і явища і т.п. розглядаються як елементи, тобто взаємозалежні і взаємообумовлені частини цілого.

Принцип системності науки відбиває дія такого загального закону її розвитку, як закон безперервності нагромадження наукового знання. Реалізація цього принципу забезпечує і поступальний розвиток науки, тому що дозволяє погоджувати наявні знання з новими й очікуваними.

Як і будь-яка наука, криміналістика має теоретичну і практичну (прикладну) функції. Вона зводиться до створення таких видів наукової продукції, розроблювальних з урахуванням потреб працівників органів дізнання, попереднього слідства, експертів-криміналістів, прокурорів і судових органів, що надходять на «озброєння» цих осіб і органів, і використовуються ними в ході здійснення своєї професійної діяльності в рамках кримінального процесу. У коло такої продукції входять засоби криміналістичної техніки, методи і методики її застосування, правила і прийоми підготовки і здійснення окремих слідчих дій і заходів, методики вирішення різного рівня загальних і ситуаційних задач на тих чи інших стадіях, етапах розшукової діяльності в кримінальному процесі. Що стосується теоретичної функції криміналістики, те її реалізація виходить із подвійної задачі розвитку науки і створення міцного теоретичного фундаменту для розробок прикладного характеру. У цих цілях створюються і безупинно удосконалюються поняттєво-термінологічний апарат криміналістики, методи, підходи, концепції, процедури, програми і методичний інструментарій (анкети, запитальники і т.д.) одержання, використання вченими знання про об'єкт науки, його окремих елементах. У рамках цієї функції йде процес формування і розвитку загальної і приватних криміналістичних теорій і вчень (теорії криміналістичної ідентифікації, кібернетики, віктимології, моделювання, вчень про ознаки злочинів, про криміналістичну версію, про організацію розслідування і т.д.), розробляються, удосконалюються криміналістичні систематики, класифікації, типології, характеристики.

Основними джерелами, з яких дослідники черпають необхідну їм інформацію, є:

закони й інші нормативні акти (включаючи підзаконні), що регулюють боротьбу з правопорушеннями, а також інші сфери діяльності і відносини, що досліджуються в кримінальному процесі;
дані кримінальної, моральної і народногосподарської статистики;
матеріали кримінальних справ, різних перевірок, що проводяться правоохоронними органами, інші документи прокурорської, слідчої, експертної, оперативно-розшукової, судової практики, а також документи і дані контролюючих органів, що використовуються в роботі по виявленню, розкриттю, попередженню злочинів, інших правопорушень;
теоретична, методична, довідкова література, науково-технічні досягнення, інші продукти наукової творчості в сфері юридичної й іншої наук, дані, що характеризують досвід і результати їхнього практичного використання в різних галузях народного господарства, оборонного
комплексу, у слідчій практиці;

5) думки, оцінки, висновки, ідеї, пропозиції, інші ініціативи визначених груп населення (слідчих, прокурорів, експертів, суддів, працівників органів дізнання, свідків, потерпілих, обвинувачуваних і т.д.), корисні з точки зору оптимізації наукових досліджень і впровадження отриманих результатів у практику боротьби зі злочинністю.

Поряд із законами (закономірностями) науки, як уявними ідеалізованими образами, моделями об'єктивних законів, існують і закони розвитку науки. У їхнє коло входять, по-перше, загальні закони розвитку різних наук, що визначають загальні умови формування, зміни і використання наукового знання (закон безперервності нагромадження наукового знання, закон інтеграції і диференціації наукового знання, закон зв'язку і взаємодії науки і практики і т.д.); по-друге, специфічні закони розвитку конкретних наук. Останні відбивають особливості, своєрідність прояву загальних законів у межах тієї чи іншої області наукового знання.

До числа специфічних законів розвитку криміналістики віднесені наступні закони:

1) обумовленість криміналістичних досліджень потребами практичних органів, що ведуть боротьбу з протиправними, суспільно небезпечними діяннями;

2) зв'язок і наступність між раніше існувавшими, тими що існують і виникають у криміналістиці концепціями;

активне, цілеспрямоване, творче вивчення криміналістами досягнень інших наук юридичного і неюридичного профілів, пристосування їх для цілей своєї науки і пошуково-пізнавальної діяльності в кримінальному процесі;
освоєння досягнень і передового досвіду оперативно-
розшукової діяльності, вивчення експертної, слідчої і судової практики і використання в наукових розробках;
облік і використання в криміналістичних дослідженнях даних про стан, структуру, динаміку, тенденцію розвитку суспільно небезпечних проявів у нашій країні і за її межами, даних про інші соціальні процеси;
застосування в наукових розробках положень законів
і іншого нормативного матеріалу, що регулюють боротьбу з злочинністю іншими негативними явищами, а також використання даних про ефективність і результати їхнього застосування на практиці.

Методи криміналістики - це способи вирішення наукових задач у ході криміналістичних досліджень теоретичного і прикладного характеру. По своїй назві, процедурам реалізації і деяких інших ознак методи криміналістики нерідко збігаються з тими методами, що використовуються в практиці правозастосовчих органів. Однак методи науки не можна плутати з методами практики, не можна замінювати методами практики методи науки і навпаки, оскільки одні від інших відрізняються цілями і задачами, формою, суб'єктами застосування, навколо і характером пізнаваних об'єктів і умов одержання і використання знань про них. Варто враховувати: часто те, що є методом вирішення якої-небудь задачі на практиці, відноситься до числа продуктів, результатів творчості, знань, отриманих на основі застосування будь-яких методів науки.

У криміналістичних наукових дослідженнях застосовуються:

1) загальнонаукові пізнавальні методи, теоретично осмислені філософією і деякими іншими науками (до їхнього числа відносяться спостереження, вимір, опис, порівняння, експеримент, моделювання, математичні методи і т.д.);

галузеві методи, теорія яких розробляється у фізику, хімії, соціологам і іншим конкретним галузям науки (вони підрозділяються на природничо-наукові і методи гуманітарних наук);

3) специфічно криміналістичні (спеціальні методи криміналістики).

Як показує аналіз практики наукових криміналістичних досліджень, найбільше часто в останні роки використовуються наступні методи: логіко-юридичний аналіз; системно-структурний підхід; принципи цілісності, системності, історизму; анкетування; гіпотеза; спостереження; вимір; опис; експеримент; моделювання; ідентифікація.
В и с н о в о к

Діяльність злочинних структур в усе більшій мірі спрямована на здійснення злочинів у сфері наркобізнесу, економіки, зовнішньоекономічної, банківський діяльності. Організована злочинність має значну матеріальну базу, яка утворена за рахунок засобів, отриманих злочинним шляхом. У злочинні організації вступають десятки осіб, що роблять значну кількість

злочинів як на Україні, так і за її кордоном. Усе це передбачає, що випускникам Академії ДПС України, Національної Академії МВС України та Академії служби безпеки України під час роботи в підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю знадобляться глибокі, спеціалізовані знання, уміння, навички роботи з розкриття злочинів.

Розвиток кримінального, кримінально-процесуального законодавства, прийняття Закону про оперативно-розшукову діяльність, дозволяють значно розширити арсенал засобів і методів доведення при розслідуванні діяльності злочинних структур. Цим обумовлене особливе значення криміналістичних знань для боротьби зі злочинністю.

Проводячи всебічний аналіз криміналістики, її предмету, завдань, можна зробити висновок що вона формує у курсантів та студентів наступний комплекс знань, умінь і навичок:

- використання техніко-криміналістичних засобів і засобів обчислювальної техніки в процесі розкриття і розслідування діяльності злочинних структур;

інформаційно-аналітична робота з оцінки доказової інформації, що дозволяє прийняття тактичних рішень, висування версій, прогнозування і планування;

- тактика проведення слідчих дій і її особливості при розслідуванні діяльності злочинних структур;

- криміналістичні методи виявлення рольових функцій учасників злочинних структур;

- методи забезпечення безпеки, дотримання вимог збереження слідчої і службової таємниці;

- криміналістичні методики розслідування окремих категорій злочинів, що є типовим проявом діяльності злочинних структур;

- організація розслідування, комплексне використання сил і засобів.

Д о д а т о к (таблиця 1)

Традиційна система	Система колишніх соціалістичних країн	Система МВС України	Система Національної юридичної академії України
1. Методологія науки криміналістики 2. Криміналістична техніка 3. Слідча тактика	1. Криміналістика: наука, навчання, практика 2. Теоретичні основи криміналістики 3. Методи криміналістичного дослідження 4. Дослідження джерел криміналістичної інформації	1. Теоретичні основи криміналістики 2. Джерела криміналістичної інформації 3. Технічні засоби і методи збирання криміналістичної інформації 4. Наукові основи криміналістичної тактики 5. Теоретичні основи слідчої тактики 6. Наукові основи розслідування злочинів 7. Загальні положення методики розслідування окремих видів злочинів	1. Методологія науки криміналістики 2. Криміналістична техніка 3. Криміналістичне слідознавство 4. Криміналістична тактика 5. Криміналістична методика

Список використаної літератури

Белкин Р.С. Курс криміналістики. – М. 1997.
Белкин Р.С. Предмет советской криминалистики // Криминалистика / под ред. Р.С. Белкина., Г.Г. Зуйкова. – М., 1968.
Белкин Р.С., Краснобаев Ю.И. О предмете советской криминалистики // Правоведение. – 1967. - № 4.
В.П. Бахін, І.В. Гора, П.В. Цимбал Криміналістика. Курс лекцій – Ірпінь, 2002.
Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. – М., 1984.
Васильев А.М. Предмет, метод и система криминалистики // Криминалистика / Под ред. А.М. Васильева. – М., 1980.
Гарбар В.П., Лукашевич В.Г., Перепелица А.М., Топчева В.П. Некоторые вопросы изготовления и использования субъективных рисованных портретов в следственной практике // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып. 37. – Киев., 1988.
Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. – Спб. 1908.
Дулов А.В. Предмет криминалистики // Криминалистика: Учебное пособие. – Мн., 1996 г.
Золотов Б.Л. Современная криминалистическая техника.– М., 1973.
Журавель В.А. Проблеми теорії та методології криміналістичного прогнозування. – Харків., 1999.
Криминалистика: Учебник / Под ред. Р.С. Белкина. – М., 1999.
Колдін В.Я. Предмет, методология и система криминалистики // Криминалистика социалистических стран / Под ред. В.Я. Колдіна. – М., 1986.Трегубов С.М. Основы уголовной техники. – Пч., 1915.
Кримінально-процесуальний кодекс України.
Образцов В.А. Криминалистика: Курс лекций. – М., 1996 г.

1 ¹ Г. Гросс. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. – Спб., 1908.

2 Попитав С М Введение в криминалистику. М-. 1946. С.5.

3 Див.: Укр. Сов. Энциклопедия. К .. 1982. Т. З.С. 495.

4 Див.: Держаний програма боротьби н і злочинністю //Голос України 1993. № І С. 9.

5 Див.: Укр. Сов. Енциклопедія. К., 1984. Т. 10. С. 33.

6 Укр. Сов. Энциклопедия. К., 1984. Т.11.С.143

7 Див.: Укр. Сов. Энциклопедия. К., 1984. Т.11. С.35.

1 2 3

Схожі:

ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення	Конспект з курсу «Цивільне право України» Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система
Тема Предмет і метод статистики як науки В цій темі викладаються... Статистика є самостійною суспільною наукою. Вона має свої поняття і категорії, такі як: статистична сукупність, одиниця сукупності,...	Символ Мета: Розглянути основні поняття інформації. З’ясувати предмет вивчення інформатики, її мету і завдання. Сформувати поняття "Інформація",...
Перелік питань, що виносяться на іспит з курсу “Криміналістики” для... Сучасна класифікація техніко-криміналістичних засобів криміналістики і методи їх використання	Лекція №10 Тема: Предмет і завдання курсу. Історіографія менеджменту Поняття „управління” і „менеджмент” в фізичному вихованні і спорті: спільне та особливе
Учбова програма з Літургіки для 3 класу заочного сектору Літургіка, як наука. Поняття про предмет та його вивчення. Завдання Літургіки: Двунадесяті свята, та загальне поняття про них. Відмінність...	УРОК ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТ, ЗАВДАННЯ і МЕТОДИ НАУКИ ПРО ДОВКІЛЛЯ Цілі уроку Цілі уроку: розглянути визначення, предмет і завдання екології як науки; розвивати навички застосування матеріалів інших курсів...
ЛЕКЦІЯ ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЇ Основна концепція сучасної екології (концепція екосистеми) життя можливе тільки в угрупованнях та за строго визначеної сукупності...	1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ, ЗАВДАННЯ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ З теоретико-пізнавального погляду об'єкт і предмет пізнання — феномени однопорядкові, вони належать до дійсності, що оточує нас,...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання