|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
13. Примусові заходи виховного характеру Суди не повинні допускати застосування кримінального покарання до неповнолітніх, які вчинили злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, якщо виправлення неповнолітніх може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК. У 2002 р. суди застосували примусові заходи виховного характеру до 4 228 неповнолітніх, що на 9,8 % менше, ніж минулого року. Більше половини неповнолітніх (57,2 %), до яких застосовано примусові заходи виховного характеру, є дітьми, що вчинили суспільно небезпечні діяння у віці від 11 до 14 років. Відповідно до ч. 2 ст. 105 КК суди минулого року застосували до неповнолітніх такі примусові заходи виховного характеру: застереження — до 406 підлітків (9,6 %); передача під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, — 3 246 (76,8 %); зобов’язання відшкодувати заподіяні майнові збитки — 12 (0,3 %); обмеження дозвілля — 65 (1,5 %); направлення до спеціальної навчально-виховної установи: до школи — 432 (10,2 %), до училища — 67 (1,6 %). Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовуються: у випадку прийняття судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК; до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння; при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК. У справах про злочини неповнолітніх, що надходять до суду з обвинувальним висновком у порядку, передбаченому ст. 232 КПК, досудове слідство, попередній і судовий розгляд провадяться із дотриманням правил гл. 36 КПК. Відповідно до ч. 1 ст. 97 КК суд вправі звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності тільки у випадку, якщо він вперше вчинив злочин невеликої тяжкості і за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру. Справи, що надійшли в суд у порядку, передбаченому ст. 73 або ст. 9 КПК, суддя призначає до розгляду в судовому засіданні, про що виносить постанову із зазначенням часу і місця розгляду справи й осіб, які підлягають виклику до суду. При виявленні порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, або порушенні права неповнолітнього на захист, або неповноти чи неправильності досудового слідства, що не можуть бути усунуті в судовому засіданні, суддя мотивованою постановою з дотриманням вимог, передбачених статтями 246 і 281 КПК, повинен повернути справу прокурору для усунення цих порушень або для проведення додаткового розслідування. Про час і місце розгляду кримінальної справи в судовому засіданні повідомляються неповнолітній, його законний представник, захисник та інші особи, зазначені в списку, що додається до постанови про направлення справи до суду, а також прокурор. Якщо неповнолітній перебуває на обліку в органі чи службі у справах неповнолітніх, доцільно залучити до участі в розгляді справи представника цієї установи. Це сприятиме всебічному й повному дослідженню даних про особу, умови життя і виховання неповнолітнього. У такому разі є змога з’ясувати думку законного представника про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде найефективнішим. Участь у судовому засіданні неповнолітнього, його захисника, законного представника та прокурора є обов’язковою. Під час засідання з’ясовуються дані про особу неповнолітнього та повноваження законного представника, роз’яснюються їм процесуальні права, заслуховуються пояснення підсудного і його законного представника, досліджуються докази, необхідні для вирішення питань: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки злочину КК; чи винен у ньому неповнолітній; інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. У цих справах судові дебати не провадяться, а прокурор, захисник, законний представник і неповнолітній висловлюють свої думки. Останнє слово неповнолітньому не надається. Невиконання вимог ст. 447 КПК про розгляд справи за участю захисника неповнолітнього — істотне порушення цього права і є підставою для скасування рішення про застосування примусового заходу виховного характеру. Відповідно до вимог п. 6 ст. 45 КПК участь захисника є обов’язковою при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру. Якщо захисник не запрошений неповнолітнім або його законним представником, суддя призначає захисника і забезпечує його участь у справі відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 47 КПК. Однак суди не завжди дотримуються цієї вимоги. Так, Петровський районний суд м. Донецька розглянув без участі захисника справу про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього Я., 1989 року народження, що не досяг віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, за вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки ч. 3 ст. 185 КК (крадіжка). При розгляді цієї справи суд допустив численні порушення вимог закону. Зокрема, порушено строк призначення її до розгляду, пояснення неповнолітнього, його законного представника суд не заслуховував, докази, які доводять вчинення Я. суспільно небезпечного діяння, не перевірялися. Суд також не з’ясував стан здоров’я та рівень загального розвитку неповнолітнього, умови його життя і виховання. Хоча неповнолітній вчинив крадіжку з групою осіб, але слідство і суд не перевіряли наявність дорослих підмовників. У справі не було запрошено в судове засідання представників комісії та міліції у справах неповнолітніх. Органи досудового слідства і суд навіть не намагалися виконати вимоги ст. 23 КПК і з’ясувати причини й умови, які сприяли вчиненню 12-річною дитиною крадіжки. Суд при зазначених порушеннях вимог закону формально виніс постанову, якою неповнолітній був переданий під нагляд батьків. Суди повинні мати на увазі, що перелік примусових заходів виховного характеру вичерпний. Суд вправі призначити один або декілька з них і разом з цим призначити неповнолітньому вихователя. Але, як свідчить практика, суди застосовують до неповнолітнього лише один примусовий захід виховного характеру, переважно (76,8 %) — передачу неповнолітнього під нагляд батьків. Згідно з даними судової практики, суди не завжди виконують вимоги ч. 3 ст. 105 КК щодо призначення строку тривалості заходів виховного характеру. Так, Радомишльський районний суд Житомирської області на підставі ч. 2 ст. 105 КК звільнив неповнолітнього Л. від покарання за ч. 1 ст. 286 КК з передачею під нагляд батьків, але без встановлення строку тривалості заходів виховного характеру. У зв’язку з цим зазначене судове рішення змінено ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 30 квітня 2002 р. Для Л. встановлено заходи виховного характеру строком на 2 роки. Важливо, щоб в ухвалі (постанові) суд обгрунтував, чому він вважає доцільним звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності і застосувати до нього примусовий захід виховного характеру. При цьому суд повинен обрати такий з них, що найбільше сприятиме виправленню і перевихованню неповнолітнього. Вирішуючи питання, чи слід застосовувати такий примусовий захід, як віддання неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, суд враховує, що цей захід застосовується лише за наявності даних про їхню здатність забезпечити виховний вплив та постійний контроль за поведінкою неповнолітнього. Не можна передавати неповнолітнього під нагляд батькові чи матері, які позбавлені батьківських прав або через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Деякі суди не зазначають у постановах прізвища батьків, яким передається дитина під нагляд. Наприклад, постановою Зарічного районного суду м. Сум від 10 травня 2002 р. до неповнолітнього К. було застосовано такий примусовий захід виховного характеру як передача під нагляд батькам. Але в постанові суд не зазначив прізвища, імена та по батькові осіб, яким передано неповнолітнього під нагляд. Такі ж недоліки допускали суди Івано-Франківської області. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою колективу за місцем навчання або місцем роботи порушника закону за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання. Неповнолітній також може бути переданий під нагляд окремих громадян на їх прохання, але вони зобов’язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. При передачі неповнолітніх під нагляд їхніх батьків суди в деяких випадках усупереч вимогам ст. 447 КПК заслуховують пояснення законних представників, не з’ясовують здатність батьків забезпечити позитивний виховний вплив на неповнолітніх, контролювати їх поведінку. Так, Городоцький районний суд Львівської області 16 січня 2002 р. передав неповнолітніх Ш. і Б. під нагляд їхніх батьків, але при цьому не заслухав їх пояснень. Суд вирішує питання про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, коли він вийшов з-під контролю батьків чи осіб, які їх замінюють, не піддається виховному впливу і застосування інших примусових заходів виховного характеру не дають результатів. Відповідно до ст. 8 Закону від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» (із наступними змінами; далі — Закон від 24 січня 1995 р.) до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації — віком від 14 років. Проте не можуть направлятися в ці установи особи, які страждають на захворювання, зазначені у переліку, що його містить Інструкція про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання (затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства освіти України від 5 травня 1997 р. № 137/131, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 серпня 1997 р.; далі — Інструкція). Однак суди не в усіх випадках з’ясовують питання про можливість перебування в такій установі підлітків за станом здоров’я. Так, Самбірським районним судом Львівської області 13 лютого 2002 р. був направлений до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації неповнолітній П. Але в матеріалах справи немає будь-яких медичних документів про стан здоров’я підлітка, а отже, суд це питання не досліджував. Узагальнення засвідчило, що в значній кількості справ, які були направлені в суди відповідно до статей 73, 9 КПК, відсутні дані про здоров’я та загальний розвиток неповнолітнього. Відповідно до зазначеної Інструкції медичний огляд неповнолітніх для визначення можливості їх утримання у загальноосвітніх школах та професійних училищах соціальної реабілітації провадиться до розгляду справ у судах. Статтею 433 КПК визначено, що однією з обставин, яку необхідно з’ясувати у справах про злочини неповнолітніх, є стан здоров’я та загального розвитку підлітка. Якщо це не було зроблено, то досудове чи судове слідство відповідно до п. 4 ст. 368 КПК може бути визнано однобічним і неповним. У зв’язку із наведеними обставинами судам необхідно мати на увазі, що органи слідства та прокуратури, направляючи кримінальну справу до суду в порядку ст. 73 або ст. 9 КПК, повинні згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 433 КПК з’ясувати стан здоров’я, для чого мають провести медичне обстеження неповнолітнього. Складним є питання про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації. Відповідно до Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації та Положення про професійне училище соціальної реабілітації (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859) до цих установ не можуть бути направлені діти і підлітки, які страждають на захворювання, зазначені в Інструкції. Згідно з переліком, що містить зазначена Інструкція (п. 11), не підлягають направленню до шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації діти і підлітки, які мають психічні захворювання, туберкульоз, ревматизм, уроджені вади серця, інфекційні та венеричні хвороби, ряд хронічних захворювань, таких, як виразкова хвороба шлунка, бронхіальна астма з тяжкими частими приступами, захворювання крові, цукровий діабет, а також хворі на СНІД тощо. За наявності таких захворювань суди не можуть направляти неповнолітніх до спеціальної навчально-виховної установи. Найчастіше до цих дітей суди застосовують такий примусовий захід виховного характеру, як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють. У 2002 р. під нагляд батьків суди передали 76,8 % від усіх неповнолітніх, до яких застосовані примусові заходи виховного характеру. Серед цих осіб вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки таких злочинів: проти власності — 2578, умисні вбивства — 6, умисні тяжкі тілесні ушкодження — 8, згвалтування — 4, проти громадської безпеки — 58, проти безпеки руху — 59, проти громадського порядку та моральності, у тому числі хуліганство — 165, у сфері обігу наркотичних засобів — 92. Судова практика свідчить, що примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батьків у багатьох випадках є малоефективним. Багато з таких неповнолітніх давно вийшли з-під контролю батьків або батьки негативно впливають на них чи позбавлені батьківських прав, тобто діти передані під нагляд батьків, які виявилися неспроможними виховувати свою дитину належним чином, або й самі втягнули її у злочинну діяльність. Суди змушені застосовувати до таких неповнолітніх менш суворі заходи виховного характеру через їхню хворобу. Так, Нахімовський районний суд м. Севастополя за вчинення неодноразових суспільно-небезпечних діянь, які підпадають під ознаки крадіжок чужого майна на значну суму з проникненням у житло (відеомагнітофон, радіотелефон, радіоприймач, фотоапарат та ін.), направив П., 1986 року народження, якому на момент вчинення злочину виповнилося 13 років, до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків строком на 2 роки. Скасовуючи цю постанову, Апеляційний суд м. Севастополя в ухвалі зазначив, що в матеріалах справи є довідка про те, що П. перебуває на обліку в дитячого психіатра, але суд не перевірив із залученням спеціаліста-медика, чи може він за станом здоров’я перебувати в спеціальній навчально-виховній установі. При новому розгляді справи суд вимушений був передати неповнолітнього під нагляд матері. Але мати не мала на сина жодного впливу і не могла контролювати його поведінку, учнем у школі він був лише формально, провчився там всього два тижні, схильний до правопорушень, вчинив три суспільно небезпечних діяння, у тому числі таке, що підпадає під ознаки тяжкого злочину, останнє — після звільнення з приймальника-розподільника. Відповідно до вимог ст. 9 Закону від 24 січня 1995 р. у державній системі охорони здоров’я повинні бути створені центри медико-соціальної реабілітації для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотики, а також для неповнолітніх, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації. Але центри медико-соціальної реабілітації створено лише в Автономній Республіці Крим та трьох областях і тільки для неповнолітніх, які вживають алкоголь та наркотики. За повідомленням Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства освіти центри медико-соціальної реабілітації для неповнолітніх, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до шкіл та училищ соціальної реабілітації, як того вимагає ст. 9 зазначеного Закону, до цього часу не створено. Водночас за даними Міністерства освіти, станом на 3 червня 2003 р. школи соціальної реабілітації укомплектовані вихованцями на 33,1 %, а професійні училища — на 72,1 %. Ще однією проблемою є відсутність контролю з боку суду за виконанням постанов про застосування примусових заходів виховного характеру. Так, постановою Самбірського районного суду Львівської області від 13 лютого 2002 р. до неповнолітнього П. застосовано примусовий захід виховного характеру у виді направлення його до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації терміном на 3 роки. Однак у справі немає документів про виконання постанови, і суд на це не відреагував. Для здійснення контролю за виконанням рішення про застосування примусового заходу виховного характеру суд повинен про його прийняття інформувати службу у справах неповнолітніх. |
| ВИХОВНА ГОДИНА Молодий єпископ Валентин, бачачи страждання закоханих, вінчав їх таємно. Про порушення імператорського наказу довідалися законники.... |
Тема: Особливості провадження в справах про злочин неповнолітніх Ця робота є власністю HALLBOOKS. NET і надається для вільного ознайомлення. (замовляйте повну версію) |
| Адміністративна відповідальність неповнолітніх у віці від 16 до 18 років ... |
НАКА З Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на заяви,... |
| "Кримінальна відповідальність за хуліганство" Відмежування хуліганства від суміжних злочинів (судова практика у справах про хуліганство) |
Міністерство надзвичайних ситуацій України МНС України при проведенні пожежно-технічних розслідувань, перевірок заяв, повідомлень та іншої інформації про пожежі та злочини,... |
| Заходів і завдань Програми щодо забезпечення реалізації державної... Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту; центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; відділ освіти; служба у справах неповнолітніх;... |
Заходів і завдань Програми щодо забезпечення реалізації державної... Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту; центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; відділ освіти; служба у справах неповнолітніх;... |
| Заходів і завдань Програми щодо забезпечення реалізації державної... Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту; центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; відділ освіти; служба у справах неповнолітніх;... |
Заходів і завдань Програми щодо забезпечення реалізації державної... Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту; центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; відділ освіти; служба у справах неповнолітніх;... |