Словник термінів з основ права ЄС

Скачати 161.63 Kb.

Назва	Словник термінів з основ права ЄС
Дата	13.03.2013
Розмір	161.63 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

Словник термінів з основ права ЄС
* Підготувала Анакіна Т. М. (2013 р.)

Acquis communautaire (з фр. здобуток, надбання, спадщина Співтовариств) – сукупність правових норм та норм, що не мають юридично обов’язкової сили (правових норм рекомендаційного характеру, політичних декларацій, законодавчих ініціатив), що здійснюють регулюючий вплив у правопорядку ЄС. Зазначений термін не має відповідника в українській мові і є ширшим, ніж поняття «законодавство ЄС», оскільки включає так зване «м’яке» право (англ. soft law). Сукупність взаємних прав та зобов’язань, що охоплюються A. С., є обов’язковими до виконання в усіх державах-членах ЄС, а також повинні максимально дотримуватися у державах-претендентах на вступ до ЄС. Відхилення від acquis надаються тільки за виняткових обставин та є обмеженими за обсягом.

Агенції ЄС – установи ЄС, що створюються відповідно до актів вторинного права для виконання вузьконаправлених (технічних, наукових або адміністративних) завдань. Їх перелік не є вичерпним (можуть іменуватися центрами, бюро, фундаціями). Серед них є агенції, що сприяють функціонуванню внутрішнього ринку (напр., Бюро гармонізації внутрішнього ринку, Європейське агентство з авіаційної безпеки); моніторингові центри (напр., Європейський моніторинговий центр з наркотиків та наркотичної залежності); агенції, що підтримують соціальний діалог на європейському рівні (напр., Європейський центр розвитку професійної освіти); агенції, що реалізують у своїх галузях програми й завдання від імені Європейського Союзу (напр., Центр перекладів для органів ЄС).

Адаптація законодавства (лат. аdaptatio – пристосування) – односторонній процес приведення законодавства держави у відповідність до законодавства іншого суб’єкта (напр., ЄС). Ґрунтується на принципах системно-функціонального та порівняльно-правового пізнання державно-правових явищ і формування відповідної системи законодавства.

Амстердамський договір (неофіц. назва) – договір, що вносить зміни до установчих договорів ЄС та Співтовариств (підписано 02.10.1997 р., набрав чинності 01.05.1999 р.) та спрямований на їх вдосконалення шляхом розширення компетенції Співтовариств за рахунок політики зайнятості, захисту прав людини; у рамках т.зв. ІІІ опори Союз перетворився на простір свободи, безпеки і правосуддя; закріплення можливості призупинення членства в ЄС у разі систематичного і грубого порушення державою-членом ЄС його основних цінностей.

Апроксимація законодавства – процес досягнення певного рівня узгодженості законодавства відповідних суб’єктів. Зближення національних законодавств виступає одночасно механізмом і результатом створення єдиного правового простору всередині ЄС. Здійснюється за допомогою адаптації, гармонізації, уніфікації та рецепції законодавства, що відрізняються між собою предметом і методом правового регулювання, обсягом, глибиною, ступенем досягнення відповідності правових систем, джерелами, їхнім співвідношенням з національним правом, метою правового регулювання, колом суб’єктів нормотворення, способом введення в дію та способами імплементації.

Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки – один із заступників Голови Комісії, що забезпечує послідовність зовнішніх дій Союзу, відповідає в Комісії за обов’язки, покладені на неї у зовнішніх відносинах, та координацію інших аспектів зовнішніх дій Союзу. Призначається кваліфікованою більшістю Європейської Ради за згодою Голови Комісії.

Гармонізація законодавства (грецьк. harmonia – співзвуччя, благополуччя) – багатосторонній процес узгодження законодавства, результатом чого є подолання суперечностей і формулювання мінімальних правових стандартів за допомогою затвердження загальних правових принципів для відповідних суб’єктів. У праві ЄС здійснюється за допомогою директив та рекомендаційних актів.

Генеральний адвокат – посадова особа при Суді Правосуддя ЄС, що здійснює захист загальних інтересів Союзу, надає обґрунтований юридичний висновок у справі, що розглядається Судом Правосуддя ЄС. Такий висновок не є обов’язковим для Суду, однак повинен бути врахованим під час ухвалення рішення.

Громадянство ЄС – особливий інститут правового статусу особи, що має факультативний характер (доповнює інститут національного громадянства) і характеризує політико-правову приналежність громадянина однієї з держав-членів до Європейського Союзу шляхом надання додаткових особистих та політичних прав та обов’язків.

Держава-заявниця – правовий статус держави, що перебуває у процесі вступу до ЄС з моменту офіційного подання заявки на вступ до ЄС та прийняття її до розгляду компетентними інституціями Союзу.

Держава-кандидат на вступ до ЄС – правовий статус держави, що перебуває у процесі вступу до ЄС, з якою відкриті переговори про вступ.

Держава-член ЄС – держава, для якої набув чинності міжнародний договір про її вступ до ЄС. Державами-членами ЄС є Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція (1952); Королівство Данія, Ірландія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (1973); Грецька Республіка (1981); Королівство Іспанія, Португальська Республіка (1986); Австрійська Республіка, Фінляндська Республіка, Королівство Швеція (1995); Естонська Республіка, Республіка Кіпр, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Мальта, Республіка Польща, Республіка Словенія, Словацька Республіка, Угорська Республіка, Чеська Республіка (2004), Республіка Болгарія та Румунія (2007). З 01.07.2013 р. 28-ою державою-членом ЄС стане Хорватія.

Джерела права ЄС – офіційно встановлена зовнішня форма виразу його правових норм у вигляді імперативних норми міжнародного права (jus cogens), загальних принципів права; установчих договорів ЄС, договорів про внесення змін до цих договорів та договорів про приєднання нових держав-членів; загальних принципів права ЄС та прецедентів судів ЄС; міжнародних договорів ЄС (як виняток міжнародних договорів держав-членів); нормативно-правових актів, ухвалених інституціями ЄС (регламентів, директив, рішень тощо).

Директива – правовий акт, що встановлює обов’язок щодо результату, якого необхідно досягти, для кожної держави-члена ЄС, якій її адресовано, проте залишає національним органам влади вибір форми та засобів досягення зазначеного результату.

Договір про Європейський Союз – один із установчих договорів ЄС (був підписаний 07.02.1992 р., набув чинності 01.11.1993 р., на сьогодні діє зі змінами від 13.12.2007 р., внесеними Лісабонським договором (редакція набрала чинності 01.12.2009 р.), що регламентує найбільш загальні правові положення функціонування Союзу: визначає завдання, цілі та принципи діяльності цієї організації, сферу предметної та територіальної компетенції, загальні положення про функціонування інституцій та основні напрямки співпраці держав-членів.

Договір про функціонування ЄС – один із установчих договорів ЄС (був підписаний 25.03.1957 р. під назвою Договору про заснування Європейського економічного співтовариства, 01.11.1993 р. – Договору про заснування Європейського співтовариства, на сьогодні діє під назвою Договору про функціонування Європейського Союзу зі змінами від 13.12.2007 р., внесеними Лісабонським договором (редакція набрала чинності 01.12.2009 р.)), що деталізує повноваження ЄС та його інституцій у різних сферах предметної компетенції: визначає особливості розподілу повноважень між ЄС та державами-членами, напрямки їхньої співпраці у тому числі з третіми країнами, регулює громадянство ЄС, містить інституційні та фінансові положення тощо.

Економічно-соціальний комітет – дорадчий, неполітичний орган ЄС, що представляє інтереси соціально-професійних та інших груп держав-членів на загальноєвропейському рівні шляхом надання консультацій відповідним інституціям ЄС. Висновок Комітету з соціально-економічних проблем направляється до Ради ЄС, Європейської Комісії та Європейського Парламенту та повинен ними братися до уваги.

Європейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) – регіональна міжнародна організація, створена з метою запровадження зони вільної торгівлі між державами-членами, що передбачає скасування мит та кількісних обмежень у взаємній торгівлі при збереженні за державами-членами суверенних повноважень у сфері торговельної політики. ЄАВТ заснована за ініціативою Великої Британії (як альтернатива Європейському Економічному Співтовариству) 4 січня 1960 року у м. Стокгольм, до складу якої також увійшли Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія, Швеція. На сьогодні державами-членами ЄАВТ є 4 держави: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія.

Європейська політика сусідства – політика ЄС, що визначає особливий правовий режим посиленої співпраці ЄС та його сусідами, надає їм можливість брати участь в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Розповсюджується на 16 сусідніх країн: Азербайджан, Алжир, Білорусію, Вірменію, Грузію, Єгипет, Ізраїль, Йорданію, Ліван, Лівію, Молдову, Марокко, Окуповану Палестинську територію, Сирію, Туніс та Україну.

Європейська Рада – політичний орган ЄС, що визначає його загальні політичні орієнтири та пріоритети, однак не виконує законодавчих функцій. До складу входять голови держав або урядів держав-членів, Голова Європейської Ради та Голова Комісії. Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки бере участь в її роботі.

Європейське економічне співтовариство (англ. European Economic Community, EEC) – регіональна міжнародна організація наддержавного типу, створена 1957 р. 6-ма західноєвропейськими державами (Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною, Францією) з метою запровадження спільного ринку, у межах якого має місце вільний рух товарів, послуг капіталів та робочої сили. З набранням чинності т.зв. Маастрихтського договору 1993 р. назву було змінено на «Європейське співтовариство», а у зв’язку з набранням чинності т.зв. Лісабонського договору 2009 р. ЄС став його правонаступником.

Європейське співтовариство з атомної енергетики (Євратом) (англ. European Atomic Energy Community) – регіональна міжнародна організація наддержавного типу, створена 1957 р. 6-ма західноєвропейськими державами (Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною, Францією) з метою створення спільного ринку ядерного палива, контролю за ядерними виробництвами та розвиткові атомних технологій у мирних цілях в рамках єдиних стандартів безпеки. З набуттям чинності т.зв. Лісабонського договору 2009 р. існує при ЄС як окрема міжнародна організація.

Європейське співтовариство вугілля та сталі (англ. European Coal and Steel Community) - регіональна міжнародна організація наддержавного типу, створена 1951 р. 6-ма західноєвропейськими державами (Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною, Францією) з метою створення спільного ринку вугільних та сталеливарних ресурсів держав-членів. Припинила своєї існування 2002 р. та передала свої повноваження Європейському співтовариству.

Європейський парламент – один із законодавчих органів ЄС, що здійснює функції політичного контролю, консультативну та бюджетну функції, до складу якого входять представники громадян держав-членів Союзу, кількість яких не може перевищувати 751 депутата (750 депутатів+голова; 6-96 представників від держави-члена), що обираються строком на 5 років на засадах прямого загального виборчого права шляхом вільного таємного голосування.

Європейський Союз – регіональна міжнародна організація інтеграційного й наднаціонального типу із сильним федеративним потенціалом, членами якої є суверенні держави (станом на 01.01.2013 р. 27 держав).

Європейський центральний банк – одна із інституцій ЄС, що разом із національними центральними банками складають Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ), першорядною ціллю якого є підтримання цінової стабільності ЄС. Європейський центральний банк разом із національними центральними банками держав-членів, валютою яких є євро, які становлять Євросистему, провадять монетарну політику Союзу.

Єдиний європейський акт – міжнародний договір, що вносить зміни до установчих договорів співтовариств, що набрав чинності 01.07.1987 p.. Його найважливішими положеннями є закріплення мети створити єдиний внутрішній ринок як основу для наступного переходу до економічного і валютного союзу; розширення предметної компетенції Співтовариств від суто економічної до соціальної, регіональної політики, здійснення наукових досліджень і забезпечення технологічного розвитку, захисту навколишнього середовища; внесення інституційних змін: реформування порядку ухвалення рішень інституціями Співтовариств, розширення використання правила прийняття законодавчих рішень кваліфікованою більшістю в Раді міністрів, демократизація законодавчої процедури за рахунок посилення в ній ролі Європейського парламенту, створення Суду І інстанції при Суді Правосуддя ЄС.

Інституції ЄС – найважливіші органи Союзу, створені на підставі установчих договорів, що можуть приймати загальнообов’язкові норми права. Чинні редакції Договору про ЄС та Договору про функціонування ЄС встановлюють вичерпний перелік із 7-ми інституцій. Вони можуть бути політичними (Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада ЄС, Європейська Комісія, Європейський центральний банк) та неполітичними (Суд ЄС, Рахункова Палата).

Комісія ЄС – виконавчий орган Союзу, що забезпечує виконання Договорів та заходів, які ухвалюються інституціями на їх підставі; під контролем Суду Європейського Союзу наглядає за застосуванням права Союзу, виконує бюджет та керує програмами, здійснює координаційну, виконавчу та управлінську функції, а також забезпечує представництво Союзу в зовнішніх відносинах, за винятком сфери спільної зовнішньої та безпекової політики та інших випадків, обумовлених Договорами. Вона ініціює щорічне та багаторічне планування діяльності Союзу з метою досягнення міжінституційних домовленостей. Складається із одного громадянина від кожної держави-члена (включаючи її Голову та Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, який виконує функції одного із заступників Голови), що призначаються Європейським парламентом строком на 5 років. Починаючи з 01.11.2014 р. Комісія буде складатись із такої кількості членів, включаючи її Голову та Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, що відповідає 2/3 кількості держав-членів, якщо Європейська Рада одностайно не вирішить змінити цю кількість.

Комітет регіонів – дорадчий, неполітичний орган ЄС, що лобіює інтересів регіонів на загальноєвропейському рівні шляхом надання консультацій відповідним інституціям ЄС. Висновок Комітету з проблем розвитку регіонів, а також транскордонної співпраці направляється до Ради ЄС, Європейської Комісії та Європейського Парламенту та повинен ними братися до уваги.

Лісабонський договір (неофіц. назва) – Договір про реформи, що вносить зміни до установчих договорів ЄС та Співтовариств (підписано 13.12.2007 р., набрав чинності 01.12.2009 р.), спрямований на зміцнення процедури ухвалення рішень в ЄС, консолідації внутрішньої демократії Союзу і європейської зовнішньої політики шляхом скасування т.зв. триопорової будови ЄС із створенням єдиної гомогенної міжнародної організації наддержавного типу – Європейського Союзу.

Маастрихтський договір (неофіц. назва) – договір, що вносить зміни до установчих договорів Співтовариств (укладено 07.02.1992 р., набув чинності 01.11.1993 р.), згідно з яким створено Європейський Союз – унікальне в історії людства інтеграційне об’єднання держав в економічній, зовнішньополітичній, військовій і правоохоронних сферах. У його першій статті (ст. A) дається оцінка історичної ваги цього документа, який «відзначає новий етап у процесі створення дедалі міцнішого союзу між народами Європи». Договір про ЄС передбачав нові напрями європейської інтеграції, а саме — створення економічного, валютного та політичного союзів, подальше реформування правового механізму європейських співтовариств та створення т.з. триопорової будови ЄС, запровадження інституту громадянства ЄС.

Непрямі позови до Суду ЄС – запити, що подаються в порядку преюдиціальної процедури через національні судові органи, якщо питання про тлумачення установчих договорів або чинність та тлумачення актів інституцій, органів, служб та агенцій Союзу порушено в будь-якому суді держави-члена та національний суд вважає, що без рішення Суду ЄС неможливо винести правомірне і обґрунтоване рішення на національному рівні.

Ніццький договір (неофіц. назва) – договір, що вносить зміни до установчих договорів ЄС та Співтовариств (підписано 26.12.2001 р., набрав чинності 01.02.2003 р.) та прийнятий з огляду на подальше розширення ЄС, основними положеннями якого є обмеження складу Комісії, розширення сфер, у яких законодавчі рішення приймаються кваліфікованою більшістю, визначення нової кількості голосів міністрів у Раді ЄС, реформування процедури тіснішої співпраці, систематизації прав і свобод індивідів у Хартії про основоположні права ЄС та визначенні ролі національних парламентів у ЄС.

Опора Європейського Союзу – це широка автономна сфера предметної компетенції Союзу, що характеризується особливим правовим режимом правового становища держав-членів, у межах якої діє відмінний механізм функціонування інституцій ЄС.

Органи ЄС – основні та допоміжні установи ЄС, діяльність яких спрямована на досягнення цілей інтеграції; створюються на основі норм установчих договорів та актів інституцій ЄС, серед яких вирізняють керівні органи ЄС – інституції ЄС, допоміжні та інші органи ЄС. Термін «орган» у праві ЄС використовується в широкому значенні. До категорії «орган» відносяться також й ті частини організаційного механізму, які в деяких державах називаються установами (напр., Європейська агенція з захисту персональних даних) або публічними юридичними особами. Як правило, вони мають власну правосуб’єктність.

Президент Європейського Союзу – неофіційна назва Голови Європейської Ради, що обирається Європейською Радою строком на 2,5 роки з правом переобрання на один строк, який очолює Раду та керує її роботою; забезпечує підготовку й послідовність роботи Європейської Ради у співпраці з Головою Комісії та на основі роботи Ради з загальних питань; докладає зусиль, що сприяють єднанню та консенсусу в Європейській Раді; звітує Європейському Парламентові після кожного засідання Європейської Ради; забезпечує на своєму рівні зовнішнє представництво Союзу в питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики без шкоди повноваженням Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки.

Преюдиціальна процедура – процедура розгляду «непрямих позовів» у Суді правосуддя ЄС, згідно з якою судами держав-членів подаються запити щодо тлумачення положень установчих договорів ЄС у разі якщо питання про тлумачення установчих договорів або чинність та тлумачення актів інституцій, органів, служб та агенцій Союзу порушено в будь-якому суді держави-члена та національний суд вважає, що без рішення Суду ЄС неможливо винести правомірне і обґрунтоване рішення на національному рівні.

Принцип верховенства права ЄС – один із основоположних принципів права ЄС, згідно з яким будь-яка норма права ЄС незалежно від форми її закріплення має вищу юридичну силу у національному правопорядку кожної держави-члена відносно будь-якої норми права такої держави.

Принцип надання повноважень у праві ЄС – принцип функціонування Союзу, відповідно до якого Союз діє в межах повноважень, наданих йому державами-членами згідно з Договорами заради досягнення визначених в них цілей, при цьому повноваження, яких не надано Союзові згідно з Договорами, залишаються за державами-членами.

Принцип пропорційності у праві ЄС – принцип функціонування Союзу, відповідно до якого усі рішення, які приймаються установами Союзу, за змістом та формою не повинні виходити за межі того, що є необхідним для досягнення цілей Договорів.

Принцип прямого застосування права ЄС – один із основоположних принципів права ЄС, згідно з яким нормами права ЄС безпосередньо створюються права та обов’язки у правопорядках держав-членів без процедури їх імплементації (тобто без прийняття спеціальних законодавчих актів, якими норми права ЄС вводяться у дію у національному праві держав-членів).

Принцип прямої дії права ЄС – один із основоположних принципів права ЄС, згідно з яким права фізичних та юридичних осіб, надані їм нормами права ЄС, що мають пряме застосування (є самовиконуваними), можуть захищатися цими особами шляхом подання позовів до національних судів.

Принцип субсидіарності у праві ЄС – принцип функціонування Союзу, відповідно до якого у сферах, що не належать до його виключної компетенції, законодавчі органи Союзу здійснюють нормативне регулювання лише якщо та у такому обсязі, коли держави-члени не можуть належним чином досягти цілей запропонованого заходу на центральному, регіональному або місцевому рівнях, а натомість це більш ефективно здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби або результати запропонованих заходів.

Прямі позови до Суду ЄС – позови, що безпосередньо подаються державами-членами, інституціями, фізичними або юридичними особами про захист прав та інтересів, гарантованих установчими договорами та іншими нормами права ЄС ЄС.

Рада ЄС (Рада Міністрів ЄС) – головний законодавчий орган ЄС, що виконує бюджетну, координаційну функцію та функцію з розробки політики ЄС, до складу якої входить один представник від кожної держави-члена на рівні міністра, що може брати зобов’язання та голосувати від імені уряду держави-члена, яку представляє. Рада засідає в різних конфігураціях залежно від питань, що стоять на порядку денному. Головування в усіх конфігураціях Ради, крім Ради з закордонних справ, здійснюють представники держав-членів на засадах рівномірної ротації.

Рахункова палата (Суд аудиторів) – одна із інституцій ЄС, що здійснює аудит бюджету Союзу, перевіряє звітність про всі надходження та видатки Союзу, усіх органів, служб та агенцій, заснованих Союзом, а також перевіряє, чи всі надходження отримано та чи всі видатки здійснено законно та правильно, чи було управління фінансами раціональним.

Регламент – нормативно-правовий акт, що має загальне застосування, є обов’язковим у повному обсязі та повинен прямо застосовуватися в усіх державах-членах ЄС.

Рецепція законодавства – одностороннє запозичення («копіювання») однією державою в іншої (інших) значних масивів норм права права. Останнім часом досить широко використовується у практиці держав Центральної та Східної Європи і переслідує мету реформувати правову систему згідно із вимогами ринкової економіки. Специфікою такої рецепції є сприйняття не права конкретної держави, а реформа тих чи інших галузей права в цілому на підставі досвіду найбільш розвинених правових систем.

Східне партнерство – політика ЄС, що має на меті зміцнення стосунків із 6-ма східними державами-сусідами ЄС: Азербайджаном, Білорусією, Вірменією, Грузією, Молдовою та Україною.

Суд Європейського Союзу – збірне поняття судових органів ЄС, яке охоплює Суд правосуддя ЄС, Загальний суд та спеціалізовані суди ЄС, що забезпечують дотримання законодавства у тлумаченні та застосуванні установчих договорів шляхом прийняття рішення у справах за позовами, які подають держава-член, інституція, фізична або юридична особа; надання преюдиціальних висновків щодо тлумачення законодавства Союзу або чинності актів, ухвалених інституціями; прийняття рішень в інших справах, визначених установчими договорами. До складу Суду входить один суддя від кожної держави-члена. Судові допомагають Генеральні адвокати. Суддів та Генеральних адвокатів Суду та суддів Загального суду обирають з осіб, чия незалежність є поза сумнівом та які задовольняють вимоги, встановлені в статтях 253 та 254 Договору про функціонування Європейського Союзу. Їх призначають за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років з можливістю бути переобраними.

Третя країна – будь-яка країна, яка не є державою-членом ЄС.

Уніфікація законодавства (лат. unio facere – робити єдиним) – процес повного узгодження законодавства відповідних держав шляхом приведення їх до єдиної системи, однакових нормативів. У праві ЄС здійснюється за допомогою регламентів.

Хартія про основоположні права ЄС – нормативно правовий акт ЄС найвищої юридичної сили, укладений 07.12.2000 р. у формі рекомендаційного акту, а з набуттям чинності т.зв. Лісабонським договором 01.12.2009 р. – обов’язкового акту, що за юридичною силою відповідає установчим договорам ЄС. У систематизованому вигляді містить каталог основних прав і свобод фізичних та юридичних осіб, гарантувати які зобов’язані ЄС та держави-члени.

Схожі:

Н. Каразіна Геолого-географічний факультет Кафедра соціально-економічної... Нємець Л. М., Сегіда К. Ю. Географія населення: українсько-російсько-англійський словник термінів та понять: навчальний посібник...	Тема. Відокремлені обставини Обладнання: книжкова виставка „Наш Шевченко”, мультимедійна презентація „Відокремлені члени речення”, роздавальний матеріал, підручник,...
Словник юридичних термінів Абсолютна монархія – форма правління, за якою влада (законодавча, виконавча, судова)	Урок зарубіжної літератури в 10 класі Вчитель І категорії Обладнання: портрет Чехова, ілюстрації до твору, картки для індивідуального опитування, словник літературних термінів
Словник мовознавчих термінів Говір — одиниця територіальної диференціації діалектичної мови, що становить об'єднання говірок, близьких за фонетичними, акцентними,...	УРОКУ на тему: «Безпечна праця батьків моє щасливе майбутнє» «Будівельна фірма» (приватної форми власності), «Сільськогосподарське підприємство», «Приватна пекарня «Мамин хліб», «Швейний цех»,...
УРОКУ на тему: «Безпечна праця батьків моє щасливе майбутнє» «Будівельна фірма» (приватної форми власності), «Сільськогосподарське підприємство», «Приватна пекарня «Мамин хліб», «Швейний цех»,...	Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку	Словник термінів соціального педагога Авторитет батьків Авторитет батьків визнаний вплив батьків на переконання й поведінку дітей, який грунтується на глибокій повазі до батьків, довірі...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання