|
|
Скачати 7 Mb.
|
|
* * * У рамках навчальної дисципліни «Конституційне право України» вивчаються основні положення науки конституційного права, зокрема: 47 - зміст предмета галузі конституційного права; - основні положення вчення про конституцію; - засади конституційного ладу України, конституційно-правове закріплення суверенітету Українського народу, форми Української держави; - питання прав і свобод людини і громадянина, відповідність конституційно-правового регулювання основ правового статусу людини і громадянина міжнародним нормам прав людини; - форми здійснення народовладдя, предмет і види референдумів в Україні, виборче право та виборча система України; - конституційна система, принципи організації та діяльності органів державної влади, правовий статус Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України; - конституційні принципи територіального устрою України; - конституційно-правові засади організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні. Глибоке засвоєння студентами положень науки конституційного права, конституційного законодавства України має важливе значення для формування у них належної професійної культури юриста і демократичного світогляду, для усвідомлення тих загальнолюдських цінностей, на яких базується Конституція України. Велику користь у засвоєнні навчальної дисципліни «Конституційне право України» можуть мати підручники та навчальні посібники, видані останнім часом в Україні, авторами яких є, зокрема, такі відомі вчені-конституціоналісти, як: О. Городецький, В. Жу-равський, А. Колодій, В. Кравченко, М. Корнієнко, В. Мелещенко, A. Олійник, В. Погоріло, П. Рабинович, П. Стецюк, Ю. Тодика, B. Чушенко, О. Фрицький. Розділ II ОСНОВИ ВЧЕННЯ ПРО КОНСТИТУЦІЮ 1. Поняття та функції конституції Поняття конституції, конституція юридична та конституція фактична; виникнення конституції, розроблення положень конституційної доктрини; історія світового конституційного розвитку; зміст конституції; функції конституції; дія конституції; порядок прийняття конституції. Термін «конституція» у різні часи використовувався в різних значеннях. Вважається, що слово «constitutio» як нормативно-правий термін уперше вживалося в актах Стародавнього Риму (вони починалися зі словосполучення «Rem Publicum Constituere...», що означає - «Римський народ установлює...» (у цьому випадку «римський народ» - як офіційна назва держави) . З історії стародавнього світу залишилося багато прикладів уживання терміна «конституція» (давньогрецький аналог - «полі-тія») для позначення нормативно-правових актів важливого державного значення. Зокрема, до наших днів дійшла «Афінська полі-тія» (відомо, що в бібліотеці Арістотеля зберігалося більше 150 політій грецьких міст-держав). У Стародавньому Римі конституціями називали окремі розпорядчі акти римських імператорів, наприклад, акти, що їх видав візантійський імператор Юстиніан (VI ст.) з метою проведення кодифікації римського права. Див.: Стецюк П. Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. Ч. 1: Посібник для студентів.- Л.: Астролябія, 2003.- С. 6; Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка.- К.: Наук, думка, 1999.- С. 101; Стахів М. Зміна назви держави як вислід розвитку держави // Науковий збірник УВУ.~ Мюнхен, 1948.- Т. 5.- С. 186-187. 49 В середньовічній Європі конституціями називали акти, в яких закріплювалися привілеї та вільності феодалів (Велика хартія вільностей 1215 р. в Англії; акти Фрідріха II - «Конституція про права князів духовних» (1220 p.), «Конституція про права князів світських» (1232 p.); Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). Втім, ні в античному світі, ні в середні віки конституції в її сучасному розумінні не існувало. Як не було і таких законів, що їх можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчос-ті, як акти, що визначали б належну організацію державної влади, закріплювали б надійні гарантії прав і свобод людини. «Батьком» нормативно-правового терміну «конституція» в його сучасному значенні, як зазначає В. М. Шаповал, був видатний французький мислитель Шарль-Луї де Секонд Монтеск'є (1689— 1755), який, зокрема, використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії1. Сьогодні наука конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях; насамперед, прийнято розрізняти конституцію юридичну і конституцію фактичну (соціальну, живу тощо). При цьому існують різні підходи до розкриття їхнього змісту. Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації та функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави. У визначенні юридичної конституції, на думку автора, слід звернути увагу на такі обставини: - по-перше, практично в усіх державах світу існують нормативні акти, що іменуються конституціями. Але ніяк не всі ці акти закріплюють такі принципи організації державної влади, взаємовідносин влади з людиною та суспільством, які створюють передумови становлення конституційного ладу (на що, власне кажучи, і спрямовано конституцію). Тому подібні акти з досить великим наближенням можна вважати конституціями - це скоріше «квазіконституції», оскільки вони не встановлюють належної організації державної Див.: Шаповал В. М. Від Руської Правди до Декларації про державний суверенітет України. Історичні форми правового регулювання державно-владних відносин // Віче,- 2000.- № 7.- С. 19. влади, не забезпечують її обмеженість правом, не гарантують права і свободи людини і громадянина. Такі конституції, а їх яскравим прикладом слугують «радянські конституції» приймаються з метою надання видимості легітимності узурпованій владі, виконують роль своєрідних декорацій недемократичної системи влади; - по-друге, в юридичній науці паралельно з терміном «конституція» вживається термін «основний закон», причому в багатьох працях ці терміни вживаються як тотожні1. Ця проблема має досить давні історичні корені. Відомо, що нормативно-правовий термін «основний закон» виник у XVI ст. (франц.: «lex fundamental »), коли він з'явився у працях французьких «тираноборців» для позначення акта, який не тільки визначав би устрій держави, статус її головних інститутів, зокрема й монарха, а й мав би бути головним, центральним серед інших нормативних актів. Отож, від самого початку вживання в терміні «основний закон» наголошувалося на формальній ознаці відповідного нормативного акта - його вищій юридичній силі. На думку автора, сьогодні ототожнювати поняття «конституція» та «основний закон» навряд чи доцільно, оскільки, з одного боку, конституція може і не мати вищої юридичної сили стосовно до інших законів, наприклад, конституції Великої Британії чи Ізраїлю, а з іншого - не всі закони, проголошені основними, можна вважати конституціями - багато з них, як зазначалося вище, не встановлюють засад конституційного ладу. Тому, якщо виходити з тотожності цих термінів, можна прийти до заперечення наявності конституційного ладу у Великій Британії, де немає основного закону, що саме по собі є алогічним - загальновідомо, що саме Велика Британія є батьківщиною конституції та однією з перших у світі конституційних держав. Крім того, в окремих країнах поняття конституції взагалі не пов'язується з юридичним верховенством. Так, в Ірані діє акт, що іменується конституцією, однак вища юридична сила визнається не за цим актом, а за Кораном. Привабливішим уявляється розгляд доцільності розмежування понять «конституція» та «основний закон»2, що дозволяє краще Див., наприклад: Баглай М. В., Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юридических вузов и факультетов.- С. 65; Колю-ишн Е. И. Конституционное (государственное) право России: Курс лекций.-С. 29; Якушев А. В. Конституционное право зарубежньїх стран (курс лек-ций).- М.: ПРИОР, 1999.- С. 8. 2 Арановский К. В. Государственное право зарубежньїх стран: Учебник 51 зрозуміти призначення конституції, відокремити конституції від «квазіконституцій» - актів, що лише створюють конституційну видимість. З огляду на це доречним є поділ конституцій на формальні та матеріальні. Формальна (формально-юридична або формалізована) конституція являє собою закон або кілька законів, наприклад, Конституцію Швеції складають чотири акти - Акт про престолонаслі-дування (1810 р.), «Форма правління» (1974 p.), Акт про свободу друку (1874 р.) та «Основний закон про свободу висловлювань»; Конституцію Фінляндії чотири органічні закони - «Форма правління Фінляндії» (1919 p.), Акт про Едускунте (1928 p.), Акт про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради і канцлера юстиції (1922 р.) та Акт про державний суд (1922 p.), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших актів національного законодавства. Матеріальна конституція (конституція, що існує лише в матеріальному сенсі1) являє собою значну кількість ухвалених у різні часи нормативних актів, судових рішень і конституційних звичаїв, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють і гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою2. Матеріальна конституція не має формалізованого характеру, тож акти, які її складають, не наділені вищою юридичною силою щодо інших законів. Якщо юридична конституція - це завжди система правових норм, то терміни фактична, соціальна, жива конституція застосовуються для характеристики реального стану суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо. Поява терміна «фактична конституція» пов'язана з тим, що юридична конституція, під кутом зору причин її появи, являє певну ідеальну для вузов.- М.: ФОРУМ; ИНФРА, 1998.- С. 110. 1 Алебастрова И. А. Конституционное право зарубежннх стран: Учебное пособие.- С. 16. 2 У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використовується як тотожний термінам «фактична конституція», «соціальна конституція» (див., наприклад: Чиркіт В. Е. Конституционное право зарубежньїх стран.-С. 27). модель устрою держави, взаємовідносин держави і людини, що передбачає встановлення певних механізмів обмеження державної влади, захисту людини від свавілля держави. Зрозуміло, що реально діючі механізми таких обмежень внаслідок різних чинників не відповідають абсолютно ідеальній моделі, юридична і фактична конституції можуть навіть суттєво різнитися, як це було характерно, наприклад, для «радянських конституцій». При цьому слід розмежовувати поняття «фактичної конституції» та «реальної (дійсної) конституції». Творцем останнього був німецький соціаліст Ф. Лассаль, якому належить відома теза про те, що дійсна конституція країни - це фактичне співвідношення сил, які існують у країні). Найбільш поширеним є використання терміна «конституція» в його формально-юридичному значенні, тобто як основного закону держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації та компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи. У переважній більшості країн, зокрема і в Україні, юридична формальна конституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують кодифікованими, або консолідованими,х конституціями. Кодифікована конституція є зручною для користування її текстом, адже будь-якій особі набагато простіше ознайомитися з конституційними нормами, якщо вони містяться в єдиному документі. Некодифіковані (неконсолідовані) конституції складаються з кількох актів, що може викликати певні труднощі, оскільки необхідно чітко орієнтуватися, які закони є основними, а які - неосновними. Нарешті, виділяють юридичні конституції змішаного типу (комбіновані конституції), які складаються із законів (статутів), судових прецедентів, конституційних (конвенційних) угод. Інколи (Велика Британія) такі конституції містять правові доктрини (висновки, що містяться в працях відомих вчених, використовувані як докази в судовому процесі). ____________ Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежньш опьіт.- М: Зерцало, 1998.-С. 29. 53 *** Перші конституції, в сучасному значенні цього терміна, виникли в XVII-XVIII ст. під час демократичних буржуазних революцій, і їх поява була зумовлена намаганнями запровадити належну організацію державної влади, тобто таку, яка унеможливила б або значно ускладнила б можливість узурпації влади окремими особами чи групами осіб та її використання у вузькокорпоратив-них інтересах, що, своєю чергою, могло б забезпечити захист людини від свавілля держави, обмеження сфери державної влади і гарантованість природних прав і свобод людини. Саме в цей час зародився конституціоналізм (схема 7), було закладено і теоретичні підвалини вчення про конституції, в якому обґрунтовувалися положення щодо призначення конституції, її природи і сутності, предмета конституційного регулювання, форми та способу прийняття конституції тощо. Початок становлення конституційної доктрини можна пов'язати з працями теоретиків природного права Гуго Гроція, Готфріда-Вільгельма Лейбніца, Христіана Вольфа та інших мислителів XVII - початку XVIII ст., які проповідували цінність природних прав людини, виступали за обмеження держави (актів позитивного права) природним правом.
Схема 7. Конституціоналізм Вже в другій половині XVII ст. англійський вчений Джон Локк розробив концепцію громадянських свобод та обґрунтував принципово нову модель організації державної влади, що базується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та договірну гілки і яка, на його думку, і це було підтверджено світовим досвідом державотворення, може бути захищена від узурпації з подальшим використанням у вузькокорпоративних інтересах. Ідеї Локка були творчо усвідомлені французьким ученим Шар-лем Монтеок'є, який запропонував модель державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки за умови, що кожна гілка влади матиме автономний характер (відокремленість від інших гілок влади) та реальні важелі впливу на інші гілки влади у разі здійснення ними незаконних дій - систему «стримувань та противаг». Велике значення для становлення конституційної доктрини відіграли також праці французького вченого Жан-Жака Руссо, в яких набули подальшого розвитку ідеї суспільного договору, народного суверенітету тощо. Сформульовані у працях цих та інших учених XVII-XVIII ст. теоретичні положення були використані в розробленні перших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Розгляньмо основні з них: 1. Конституція - це акт, за допомогою якого встановлюється така організація державної влади, яка забезпечила б рівність людей у їхніх правах, захист людини, гарантованість її природних прав і свобод (тобто належна, або конституційна, організація влади). Тож призначення конституції полягає в закріпленні нової моделі влади, яка була би захищена від можливої узурпації та функціонувала би в інтересах всього народу. Іншими словами, мова йде про необхідність закріплення нової системи владовідносин у суспільстві під час переходу від тоталітаризму (феодалізму) до демократії, і конституція відіграє роль юридичного засобу, за допомоги якого ця нова система влади закріплюється, надає їй легітимного характеру. 2. Належна (конституційна) організація державної влади повинна базуватися на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки влади, що саме й ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади і дозволяє захистити людину від деспотії. 3. Установлювати, конституювати належним чином організовану (конституційну) державу може лише народ, якому, і тільки 55 якому, належить верховне право вирішувати власну долю (звідси випливає право народу на насильницьке повалення тиранічної, неналежним чином організованої влади, яка посягає на природні права і свободи людини/ 4. Конституція як акт установчої влади народу, за допомогою якого народ установлює належним чином організовану державу, характеризується найвищою юридичною силою щодо актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади народу природу (це, своєю чергою, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади). 5. За своєю соціально-політичною сутністю конституція являє собою певний компроміс інтересів різних частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), запис співвідношення політичних сил на момент прийняття конституції. Під кутом зору конституційного ідеалу конституція - це своєрідний суспільний договір, угода між членами суспільства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була би визнана справедливою. 6. Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень. У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були сформульовані в п. 16 французької Декларації прав людини і громадянина 1789 p.: «Будь-яке суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено поділу влади, не має Конституції»1. Це положення Декларації і сьогодні може слугувати найкращим критерієм відмежування конституцій від «псев-доконституцій» - документів, які нічого спільного з конституцією, крім назви, не мають. |
||||||||||||||||||||||||
|
ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ... В. В. КОПЄЙЧИКОВ, доктор юридичних наук, професор М. І. КОЗЮБРА, доктор юридичних наук професор О. В. ЗАЙЧУК, доктор юридичних наук... |
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією... Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських... |
|
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР Дніпропетровського' державного університету; Щерба С. П. — доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки РФ; Грузд А.... |
О-66 Історія держави і права зарубіжних країн Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В. кандидат юридичних наук, доцент |
|
В. О. Серьогін ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО Відповідальний редактор – доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Ю. М. Тодика |
АКАДЕМІЧНИЙ Н. С. Прозорова, доктор юрид наук, професор; Є. А. Тихонова, доктор юрид наук, професор |
|
Нікітін, П. Г. Хоменко НОТАРІАТ В УКРАЇНІ Навчальний посібник (2-е... Я. М. Шевченко, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України |
Перший проректор Луцького національного технічного університету,... Ректор Финансового университета при Правительстве Российской Федерации, доктор экономических наук, профессор |
|
Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів (зі змінами,... НАПН України; І. Ю. Ненашев, учитель фізики, лауреат Всеукраїнського конкурсу "Учитель року-1996"; Н. А. Охрименко, методист Донецького... |
0 2 1 «ЗАТВЕРДЖУЮ» Перший проректор з навчальної та методичної роботи доктор юридичних наук Ситар І. М. – кандидат юридичних наук (Львівський державний університет внутрішніх справ) |