«Ніколи знову!» Права людини в Євросоюзі


Скачати 361.97 Kb.
Назва«Ніколи знову!» Права людини в Євросоюзі
Сторінка1/3
Дата16.03.2013
Розмір361.97 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3

«Ніколи знову!»

Права людини в Євросоюзі.





  1. Що таке права людини


Права і свободи громадян – це зобов'язання держави дотримуватись певних меж свого втручання у життя людини, а також обов'язок держави забезпечити деякі необхідні (цілком конкретні) умови для гідного життя. Якщо влада або її представник (наприклад, державний службовець) порушить чиїсь права або свободи, громадянин має право звернутися до суду, незалежного від цієї влади.

В демократичній державі кожна людина є вільною, тобто їй дозволено все (на правовому рівні), що не заборонено законом (інша справа – моральні вимоги); тоді як держава може діяти лише у межах, визначених законом.

Належні нам права людини виникають з гідності. Кожна людина має гідність з народження, і як людська істота не може підлягати приниженню, побиттю, катуванням або позбавленню життя. Гідність є у кожної людини тільки тому що вона людина. Неважливо хто вона: дитина або доросла, багата або бідна, ідеал моральності або злочинець – саме тому ми говоримо про всезагальність прав людини. Особиста гідність не потрібно однак плутати з честю, яка залежить тільки від нашої поведінки, від того чи поводимо ми себе по-джентельменськи, чи поводимося несправедливо. Не існує людей з більшою або меншою гідністю. Таку ж гідність мають президент, міліціонер, учень, вчитель, а також заарештований.


  1. Історична довідка про права людини


Важко встановити, коли в правовій теорії виникло розуміння прав людини як окремої юридичної категорії і як об’єкту правового захисту. Серед перших джерел, в яких дається спроба обґрунтувати природність і невід’ємність прав людини, праця Джона Локка “Два трактати про державу”, надрукована у 1690 році. Локк вважав, що держава існує саме для того, щоб захистити права людини, а тому першорядними є права людини, а не права публічної влади:

Якщо людина в природному стані така вільна, як було сказано, якщо вона абсолютний господар своєї власної особи і володінь, рівний найбільш великим і нікому не підпорядкований, то навіщо розлучається вона зі своєю свободою, навіщо відмовляється вона від цієї імперії і підпорядковує себе владі і керівництву якоїсь іншої сили? На це є очевидна відповідь, що хоча у природному стані вона має таке право, все ж користування ним є дуже непевним і постійно відкритим зазіханню з боку інших. Адже, оскільки всі є панами такою самою мірою, як і вона сама, і кожна людина є рівною їй, а більшість людей не суворо дотримується рівності й справедливості, то користування власністю, яку має людина, є дуже небезпечним, дуже ненадійним. Це викликає в ній готовність припинити стан, який хоч і є вільним, та повен страхів і постійних небезпек; і тому не без причини вона шукає можливості і бажає приєднатись до суспільства тих, хто вже об’єднався чи має на думці об’єднатися заради взаємного збереження своїх життів, свобод і володінь, які я називаю загальним іменем “власність”. 1

Ідея природності і невід’ємності прав людини знайшли свій розвиток у працях Монтеск’є (“Про дух законів”, 1748р.) і Жан-Жака Руссо (“Суспільний договір”, 1762р.), які послужили ідеологічною основою для революційних перетворень суспільного життя у багатьох країнах.

Теорія “суспільного договору” між народом (нацією) і урядом передбачає два суттєві принципи, - принцип поваги до природних і невід’ємних прав людини та принцип покладення на публічну владу обов’язків їх поважати, слугуючи всій нації. На цих постулатах побудована Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки, написана Томасом Джефферсоном. Схвалена 4 липня 1776 року. Декларація проголосила:

Ми вважаємо самоочевидним ті істини, що всі люди створені рівними, що вони наділені своїм Творцем певними невід’ємними правами, серед яких право на життя, на свободу і прагнення до щастя;

...для забезпечення цих прав між людьми створено уряди, справедлива влада яких ґрунтується на згоді керованих;

... якщо будь-яка форма урядового правління стає руйнівною для цієї мети, народ має право змінити або скасувати її і встановити новий уряд, закладаючи його основи на таких принципах і організовуючи його владу в такій формі, які, на думку народу, найбільш здатні забезпечити його безпеку і щастя.”


  1. Класифікація прав


Права людини стосуються різних сфер життя і діяльності людей. Найчастіше ми говоримо про особисті права, громадянські або політичні, економічні, соціальні і культурні.


Особисті права

стосуються приватного життя особистості, її свободи, безпеки.


Політичні права

це права, якими користується людина, як учасник громадського життя, і які пов'язані з участю громадян у формуванні та контролюванні органів влади

Економічні, соціальні і культурні права

стосуються людини, як учасника господарського життя, зобов'язують державу до створення умов достойного рівня життя, і соц. забезпечення.

* Право на життя

* Заборона застосування катувань

* Заборона рабської праці

* Право на свободу

* Право на справедливий судовий процес

* Право на невтручання в особисте і сімейне життя

* Свобода думки, совісті, віросповідання

* Заборона дискримінації

* Свобода мирних зібрань

* Свобода об'єднань і асоціацій

* Право на обрання представника і право бути обраним (дійсне і справедливе виборче право)

* Свобода висловлення думки


* Право на працю

* Право на відпочинок

* Право на користування досягненнями культури

* Право на освіту

* Право на доступну систему охорони здоров'я

* Право на пенсійне забезпечення за віком і за станом здоров'я





  1. Міжнародні документ из захисту прав людини


Ідея захисту прав людини несе у собі революційний потенціал і покладається в основу політичних і правових документів того часу, які проголошували верховенство прав людини над інтересами публічної влади. Серед цих документів - французька Декларація прав людини і громадянина. Проголошена Національними зборами Франції 27 серпня 1789 року, Декларація являє собою відтворення філософської думки Ж-Ж. Руссо.

Близький за своїм духом і змістом до французької Декларації Білль про права Сполучених Штатів Америки. Білль, який складається з перших десяти поправок до Конституції, вступив в дію після ратифікації десятьма штатами у 1791 році.

Закріплення ідеї поваги до прав людини в політико-правових документах того часу, мало революційний характер і доленосне значення для всього людства. Ці історичні документи послужили основною для розробки відповідних положень в конституціях багатьох країн, а також в міжнародному праві у галузі прав людини.

Поняття “права людини” набуло поширення у міжнародному праві після Другої Світової Війни. Причину його появи слід вбачати у негативному “досвіді” людства, що був надбаний за роки війни. Міжнародне право у галузі прав людини виникає саме як відповідь на цей досвід “правового беззаконня”, коли закони приймалися для узаконення порушень прав людини під час панування націонал-соціалізму в Європі. Цей процес розвитку міжнародного права у галузі прав людини супроводжується поширенням розуміння прав людини як мірила справедливості національних законів і політики окремих держав.

Положення про захист прав людини у міжнародному праві вперше з’явились у Статуті Організації Об’єднаних Націй, стаття 55 якого ставить перед ООН завдання сприяти дотриманню прав і основних свобод людини. Наступним кроком стало прийняття 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю Загальної декларації прав людини, в тридцяти статтях якої перелічуються фундаментальні і загальновизнані права і свободи людини.

Принципи поваги до прав людини, закріплені в Загальній декларації прав людини, були в подальшому конкретизовані і посилені в міжнародних договорах. Наступними за важливістю після Загальної декларації прав людини ідуть Пакт про громадянські і політичні права і Пакт про економічні, соціальні і культурні права. Обидва прийняті 19 грудня 1966 року, вони вступили в силу у 1976 році після їх ратифікації 35 державами, і є обов’язковими для виконання державами-учасницями. Разом із Загальною декларацією прав людини, ці два міжнародних Пакти складають, так званий Міжнародний білль (хартію) про права людини.


  1. Загальна декларація прав людини

Сучасне людство має ряд міжнародних документів, у яких закріплені загальноприйняті права і свободи людини. На європейському континенті вони приймаються в рамках ООН, Ради Європи й Організації з безпеки і співробітництву в Європі (ОБСЄ). Цими документами охоплене широке коло проблем, якими стурбоване все людство.

Друга світова війна продемонструвала жахливі факти порушення прав людини, знищення цілих груп за ознаками расової, національної приналежності, релігійних переконань. Світ побачив сутність політики геноциду. У багатьох країнах утверджувалося переконання в тому, що необхідні спільні дії для забезпечення прав і свобод людини на міжнародному рівні.

ООН утворилась 24 жовтня 1945, незадовго після завершення Другої світової війни. Її започаткували 5 країн-переможців – Китай, Англія, Франція, Радянський Союз та США, які об’єднали навколо себе 47 інших країн та утворили організацію, що мала на меті оберігати майбутні покоління від воєн. з роками все більше країн долучалося до ООН і на сьогодні 191 нація складає велику сім’ю ОН.

У 1945 р. було створено комісію Організації Об’єдна­них націй з прав людини, яка мала підготувати міжнародні документи, що б визначали права і свободи людини. 10 грудня 1948 році Генеральна Асамблея ООН одноголосно ухвалила першій такий документ – Загальну Декларацію прав людини – “як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави”). Написанням цього документу займався комітет на чолі з Елеонорою Рузвельт
Загальна декларація прав людини має велике значення:

  • у відповідності зі Статутом ООН, держави – члени цієї організації (сьогодні це близько 190 країн) зобов’язуються спільними діями прагнути до визнання і дотримання прав і свобод людини;

  • цей документ є основою для міжнародних “правил поведінки” країн і звернень ООН до урядів тих держав, які ухиляються від додержання положень Декларації;

  • з моменту її створення вона здійснила важливий вплив на конституції, закони і рішення судів у багатьох країнах і на діяльність міжнародних організацій.

Загальна декларація прав людини є одним з найбільш історично значущих документів в галузі прав людини. Її преамбула і тридцять статей перелічують як громадянські, так і політичні права, і економічні, соціальні та культурні. Перші статті присвячені проголошенню свободи і рівності всіх людей, а також прав, що закріпленні в Декларації за кожною людиною. Наступних 19 статей (ст. 3-21) документи присвячені громадянським і демократичним правам, якими повинна володіти кожна людина в демократичному суспільстві. Серед них: право на життя, свободу і безпеку; право на свободу від рабства і підневільного стану, право на невтручання в особисте життя і на володіння майном, а також права на свободу релігії, мови, мирних зборів і свободу пересування, ряд прав стосовно захисту від необґрунтованого кримінального переслідування й інші. Статті 22-29 перелічують економічні, соціальні та культурні права, включаючи соціальне забезпечення, право на працю, освіту, участь у культурному житті та інші. Закріплюючи права і свободу людини, Декларація в той же час встановлює, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, у силу цього при здійсненні своїх прав і свобод громадянин може піддаватися деяким розумним обмеженням. Але вони повинні бути встановлені законом і винятково з метою забезпечення прав і свобод інших людей і задоволення вимогам моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Загальна декларація прав людини не є договором, і як декларація, не має обов'язкової сили сама по собі. Тому існувала необхідність дати правам, закріпленим у Декларації, силу закону, що були покликані забезпечити пакти 1966 роки. Таким чином, міжнародні пакти про права людини - це договори, що закріплюють загальновизнані права і свободи людини, держави-учасники яких офіційно погодилися вживати заходів для повного здійснення цих прав. Так список прав людини, що закріплений Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, а також перелік економічних, соціальних і культурних прав, що міститься в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, є докладнішим, ніж у попередній Загальній декларації. У Пактах перераховані конкретні кроки для здійснення цих прав.


  1. Інші документи

Вперше в історії людства рівність, свобода, право на щастя кожної окремої людини були закріплені в Декларації незалежності 1776 р. (США), Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція). Однак аж до початку нинішнього століття права людини регулювалися винятково правом кожної конкретної держави. Після Першої світової війни в рамках Ліги Націй відбувався висновок цілого ряду міжнародних угод, спрямованих на боротьбу з рабством і работоргівлею, а також на припинення торгівлі жінками і дітьми. Досвід Другої світової війни показав необхідність закріплення положень, що дозволяли захищати права і свободи людини на рівні міжнародного співтовариства. Це стало можливим після створення в 1945 р. Організації Об'єднаних Націй і прийняття її Статуту, що заклав основи розвитку співробітництва держав в області захисту прав людини. У рамках цієї організації був прийнятий так званий Білль про права людини, що включає Загальну Декларацію прав людини; Міжнародний пакт про цивільні і політичні права; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права людини, Факультативний протокол №1 і Факультативний протокол №2 до Міжнародного пакту про цивільні і політичні права. Перший Факультативний протокол був прийнятий у 1966 році, однак набрав чинності тільки через 10 років, після того як був ратифікований необхідною кількістю держав-учасниць. Основною постановою Протоколу є те, держави, що беруть участь у дійсному Протоколі, "визнають компетенцію Комітету приймати і розглядати повідомлення від підлеглих його юрисдикції осіб, що стверджують, що вони є жертвами порушення даним учасником якого-небудь із прав, викладених у Пакті" (Стаття 1), ("Комітет" - Комітет ООН з прав людини). Другий Факультативний протокол був прийнятий у 1989 році. Його метою є скасування смертної кари. До першого Протоколу приєдналися всі держави, що ратифікували Міжнародний пакт про цивільні і політичні права. Приєднання до другого Протоколу йде поступово, наприклад, Республіка Білорусія дотепер його не ратифікувала. Ще одним важливим органом на європейському континенті, у рамках якого здійснюється захист прав людини, є Рада Європи (1949 р.), держави-учасниці якого прийняли в 1950 р. Європейську конвенцію про захист прав людини й основні свободи. На основі цього документа був створений діючий і ефективний механізм з захисту проголошених у ньому прав. Однак не всі європейські держави є членами Ради Європи, тому ця Конвенція не діє, наприклад, у Республіці Білорусія. Крім перерахованих документів існує велика кількість інших угод в області прав людини (наприклад, Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, 1965 р., Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації відносно жінок, 1979 р. та ін.).

Важливим є питання про співвідношення норм міжнародних документів з прав людини з нормами, що утримуються в національних Конституціях. Права, проголошені в міжнародних документах, є загальним стандартом, що держави-учасники міжнародних угод, зобов'язані дотримувати. Норми ж Конституцій являють собою більш повне і конкретне закріплення прав і свобод громадян визначеної держави. Оскільки Конституція держави – це закон, що має вищу силу, то таке закріплення має на увазі, що всі інші закони, прийняті в даній державі, будуть дотримувати права і свободи, перераховані в Конституції. Крім того, у державі приймаються спеціальні закони, що розвивають положення Конституції, роблять права, закріплені в ній, діючими. За допомогою таких законів ці права і свободи реально втілюються в повсякденному житті. У протилежному випадку ці закони підлягають скасуванню. У тому випадку, якщо будь-яке право надане міжнародним документом і держава зобов'язалася дотримувати цей документ, але Конституція держави не містить даного права, то все одно громадяни цієї держави будуть володіти ним, тому що міжнародні документи мають першочергове значення відносно всіх законів держави. При цьому у випадку виникнення конфлікту з національним законом, перевага віддається міжнародним нормам. Характерним прикладом подібних положень є частина 1 Статті 8 діючої Конституції Республіки Білорусія, що говорить наступне: "Республіка Білорусія визнає пріоритет загальновизнаних принципів міжнародного права і забезпечує відповідність їм законодавства". Однак на даному етапі розвитку юридичної практики для захисту своїх прав рекомендується посилатися на статті національної Конституції і законів, тому що в нас тільки починає розвиватися практика прямих посилань на міжнародні документи для відстоювання своєї позиції.

Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод покладена в основі діючого механізму захисту прав людини на нашому континенті. За своїм змістом права, передбачені в Конвенції, багато в чому збігаються з тими правами, що визначені в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. Конвенція, так само як і Пакт, захищає тільки громадянськіі і політичні права людини. Вона є реально діючим правом, а не політичною декларацією. Закріплені в Конвенції права держави реально можуть гарантувати своїм громадянам, так як учасники Конвенції зобов'язуються підкорятися системі міждержавних скарг (повідомлень), а також, у випадку спеціальної заяви на основі статті 25 конвенції, вони погоджуються на систему індивідуальних повідомлень (петицій), що розглядаються Європейським судом з прав людини.
Пакт (лат. договір) – угода між двома або більше державами, яка має зазвичай велике політичне значення.

Конвенція (лат. договір, угода) – це угода або договір між державами з якого-небудь спеціального питання.

Декларація (лат. заява, оголошення) – документ, у якому проголошуються основні принципи, програмні положення.

Конституція – основний закон держави, у якому закріплені основні права і свободи громадян, а також основи державного ладу.

Норма права – правило поведінки, що закріплюється в законі.

Національне законодавство – сукупність законів, що діють у рамках визначеної держави. (усі закони, що діють у визначеній державі)

Міжнародний документ угода між декількома країнами і/або міжнародними організаціями з визначених питань.
1 Загальна декларація прав людини

Є засадничим міжнародним документом в області права людини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Складається з преамбули і 30 статей. У преамбулі відзначається, що визнання гідності, властиву всім членам людської родини, рівних і невід'ємних прав їх є основою волі, справедливості і всезагального миру. Статті Декларації закріплюють широкий спектр прав людини. Декларація є "стандартом, до досягнення якого повинні прагнути всі народи і всі держави". На сьогоднішній день більш ніж 90 національних Конституцій, прийнятих після Загальної Декларації прав людини відтворюють її положення. Цей документ має величезне значення для розвитку держав шляхом демократії і законності.
2 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

Прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1966 року. Містить комплекс прав і свобод, що належать людині як громадянину і пов'язані з його участю в політичному житті країни. Пакт гарантує наступні права: право на життя, волю й особисту недоторканність, на свободу думки, релігії та свободу вираження своєї думки та інші. З метою здійснення положень Пакту був створений Комітет ООН з прав людини. До Пакту додається два факультативних протоколи. Держави, що підписали перший з них, дають згоду на розгляд Комітетом з прав людини скарг громадян на порушення їхніх прав. Другий факультативний протокол спрямований на скасування смертної кари.
3 Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права

Прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1966 року. У цьому документі визнається право кожної людини на працю, вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці, на рівну оплату за рівну працю, на відпочинок і дозвілля та ряд інших прав. Для контролю за здійсненням прав, передбачених пактом, у рамках ООН з 1985 р. діє Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, що розглядає доповіді держав про їхню діяльність по дотриманню положень Пакту.
4 Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод

Прийнята 4 листопада 1950 року в рамках Ради Європи. Чотири рази доповнювалася новими положеннями. Конвенція захищає тільки громадянські і політичні права. Дії або бездіяльність держав, що підписали Конвенцію, у випадку порушення прав, закріплених у ній, можуть бути оскаржені в Європейському суді з прав людини, рішення якого обов'язкові для держав-учасниць Конвенції.
Серед перерахованих вище документів декларація відрізняється тим, що проголошує основні принципи, програмні положення. Декларація може володіти великою морально-політичною силою, і відношення до неї може бути критерієм, за яким оцінюють ту чи іншу державу.

Конвенції – це, як правило, – угоди між державами з якого-небудь спеціального питання, однорідної проблеми, а пакти – це договори, які мають зазвичай велике політичне значення. Конвенції і пакти набирають чинності не після їхнього прийняття, а лише після їхньої ратифікації обговореною кількістю держав. Ратифікація являє собою схвалення визначеного міжнародного документа вищим законодавчим органом країни, після чого він стає частиною внутрішнього права і має пріоритет відносно законів даної держави. Держави-учасники конвенцій і пактів беруть на себе певні зобов'язання і повинні строго їх виконувати. Для спостереження за реалізацією даних угод створюються, як правило, відповідні комітети.

Крім цих трьох видів документів у міжнародному праві існують ще хартії (від грец. chartes - папір, грамота). Цей термін відомий із середніх століть (наприклад, Велика хартія вільностей і ін.). Сьогодні їм, як і раніше, є документ публічно-правового і політичного характеру. Слід зазначити, що назва документа чи то конвенція, пакт або хартія принципово не впливає на його зміст. Взагалі в міжнародному праві не склалося чіткого найменування для тих або інших договірних документів.


  1. Інститути захисту прав людини




    1. Європейська конвенція та Європейський суд з прав людини


Європейський суд з прав людини - організація створена для контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина закріплених в Європейській конвенції з прав людини, яка була ратифікована в 1953 році.
  1   2   3

Схожі:

«Ніколи знову!» Права людини в Євросоюзі
Якщо влада або її представник (напр., державний службовець) порушить чиїсь права або свободи, громадянин має право звернутися до...
ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ Преамбула
Об'єднаних Націй знову підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини і в гідність та цінність людської особи і сповнені...
49 Права, свободи та обов'язки людини і громадянина
Права людини це Ті соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задово­лення різнобічних...
Урок з етики у 6 класі на тему: Вчитель: Тарасевич Ніна Миколаївна
Мета: розкрити поняття „ права людини”, „ права дитини”, „Обов'язки людини і громадянина України”
Я проснувся… О ні… невже знову ранок… знову новий день… День який...
Я проснувся… О ні… невже знову ранок… знову новий день… День який знову не принесе нічого хорошого… Невже знову доведеться вставати…...
Права і свободи людини
Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, висловлювати власні судження про значення прав людини і дитини
Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини
Основні права людини – гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства...
Екологічна безпека літосфери
Земля й вода, якщо вони безсовісно не пограбовані, можуть знову й знову давати все необхідне для життя.”
«Права людини. Право та обов’язок»; урок з учнями 8 класу Чуднівської...
В Чуднівському районі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14. 08. 2013 року №611-р «Про затвердження плану...
ПРАВА ДИТИНИ
Отже, права дитини це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка