|
|
Скачати 76.87 Kb.
|
| Case History SW68 Anonymous male narrator, b. 1918 in a village of about 100 families in Kharkiv region, son of a peasant who had 12.5 desiatynas of land near the city of Kharkiv. During NEP "life was good. Everything was available." Narrator's entire family moved to Kharkiv in the late 1920s. Collectivization began in 1929, and the kolhosps were run by city people who knew little or nothing about farming. Those who were opposed to the kolhosp could do nothing. About half the farms in narrator's village were dekulakized. Narrator tells of activists being murdered. Famine began already in 1931, and at the same time the village church was closed. "I was very small at that time, and I still don't know why, but there wasn't enough grain and people became swollen from hunger. They got swollen before my eyes and then a person got weak, and there was nothing to eat. But in the big cities there were stores, and one could buy bread." There were many homeless children, whole villages that died out completely, and cases of cannibalism. Narrator's brother during the famine worked in the city and received 800 g. bread ration and another 300 g. for dependents. Because of this no one in narrator's family died. Narrator is unaware of barriers inhibiting travel to Russia. He states that when he was a child, he assumed that the whole world lived like his family did, that is, suffering famine, repressions, and similar aspects of Stalinist "Soviet reality." Питання: Цей свідок зізнас анонімно. Будь ласка, скажіть коли Ви народилися. Відповідь: Я народився в 18-му році. Пит.: А де саме? Від.: На Україні. Ми жили в селі. Пит.: Чи Ви можете сказати село, район, і область де Ви народилися? Якщо Ви не хочете, то не мусите. Від.: Тільки область: Харків і то все. А більше я не хочу, бо то було недалеко від Харкова. Батько мав фарму, й ми жили всі на фармі. Пит.: А скільки десятин землі було? Від.: Мали 12 1/2 десятин землі й з тієї землі ми могли жити, жити добре. А потім була ще земля така, яка не рахувалася, не для посівного поля, а тільки сіно могли там зрізати, щось таке, невдобна земля. То тієї землі теж було якихось може 10 гектарів. Ну, я ще був тоді маленький, але в 29-ім році почалася та колективізація. Пит.: Як Вам жилося при НЕПові? Від.: При НЕПові добре жилося, тоді все було. Тоді в нас все було. Тоді ті всі food продукти були дуже дешеві, бо кожний мав своє поле й кожний робив, щоб було щось їсти й одежа була, й все було. Але потім уже почалося після колективізації, як пішла якась хвороба, бо коней забрали, корів забрали. Пит.: Коли почали організувати колгоспи? Від.: У нашому краю, то в 29-му році. Пит.: А перед тим чи були? Від.: Ну, кожний фермер, як і тут. Було окремо, фермери. А після колективізації, то вже забрали тоді, хто пішов до колективу, то віддали корів і віддали коней. Пит.: Чи люди спротивлялися колективізації? Від.: Деякі так. Деякі спротивлялися, не хотіли йти. Але ж нічого не було, треба було щось робить, щоб проти держави не було. Ну, й люди були згідні, пішли вже після того як уже в колгоспі робили, вже не хватало зерна. Я дуже малий в той час був, я ще не знаю, але не хватило зерна й люди стали з голоду пухнути, тут оце о попід очима це запухне і людина тоді слаба така й нічого не їсть. Але ж у великих містах як Харків, то там були store-и, де можна було купити хліб. Пит.: Торгсин? Від.: Ні, вони не називалися торгсини. Торгсини були теж. То торгсини, вони збирали золото й зі золота можна було дістати якісь продукти. Але золота в нас не було. Люди не цікавилися тим золотом. І його ні в кого не було. Але ж як був wedding ring, чи щось, то несли й змінили на продукти, на муку там, на зерно. Але було ще йнше, коли нема вже того нічого, то тоді в великих містах були store-и, де baker-и печуть хліб і привозять до цього store-у, а тут стояли такі черги, яких по дві тисячі людей. І як підходили до вікна, то три рублі, як тут доляри, то три рублі даси в вікно, а вони дадуть один хліб. І той хліб ще гарячий. А знаєте, люди зі сел приїжджають, бо то в селах голод. Приїжджають зі сел, і то як купити хліба, він голодний і їсть, і за яких 15 хвилин він вже вмирав там. Це я сам бачив і я дуже багато бачив цього. Пит.: Де Ви жили тоді? Від.: А ми в той час жили в місті. Вже робили на фабриці. Ну, я ще був малий, я ходив до школи. А мій старший брат працював, і він отримував eight hundred, 800 грамів хліба на день. А на нас давали по 300 грам. Ну, 300 грам -то дуже, дуже мало. Ну, й ми то могли жити, але як він там мав деякі гроші, то підемо в ту line-у ту, стоїмо і там достанемо хліба. Так ми пережили той голод. Пит.: Чи було багато безпритульних дітей? Від.: О, дуже багато. І в деяких селах то всі вже повмирали. І навіть було в містах, де люди почали різати один другого, їсти. З родини може осталися там брат і сестра, то хто сильніший, то брав ніж і шукав другого, щоб зарізати й з'їсти. Отак от. Дуже тяжкий час це був. Яка причина цьому - я вам не можу сказати, бо я ще в той час дуже малий був. Я не знаю, я не можу нікого обвинити в тому, бо я малий був. А тільки я знаю, що на полі нічого не вродило, а то зерно, яке було, вже дуже великі були ті податки й люди повинні були віддати те зерно державі. Пит.: А якщо людина не могла віддати, тоді що? Від.: Я не знаю для чого то воно робилося. Пит.: Як відбувалася хлібозаготівля? Від.: А так, скажуть оце тобі яких тону хліба треба віддати. Віддасть фармер хліб, а через тиждень, через два до нього приходять, і ще мусиш дати. І вже до того дойшло, що в нього немає нічого. То вони прийшли й провірили - пусто, нема нічого, й на цьому закінчилося, це вже почався голод. А я чув іще вдома, що в Одесі лежали такі гори зерна на відкритим, під відкритим небом. Лежало й те грузили й везли в Францію. Говорили, що в нас дуже багато всього, ніде діти, то вони возили. А для чого це робилося - не знаю. Пит.: Чи багато із Вашого села розкуркулили. Від.: Так. Як розкулачених було майже fifty, половину, пів, половину фермерів. Як тільки щось мав таке, чи може хату добру мав, і то вже його не любили. Це в селах. А в містах я не знаю, що воно робилося в той час. А потім, як мені вже було 10 років, ми виїхали до міста, й я ходив до школи й закінчив там fifth grade, а потім пішов до такої trade school, знаєте, така школа, що десь якийсь trade, щоб дістати. Ну, то я пішов і робив на машинах. Пит.: Чи Ви бачили багато померших селян? Від.: В селі нікого не зосталося і та міліція приїхала, провідали - нікого немає. Як побачугь дітей малих, то вони забирали, і дітей вони все ж таки брали й там виховували їх, кормили, одівали. А старих ніхто не брав. Чи він хворий, запухлий, голодний - ніхто його не брав, так він і вмирав. І тоді міліція як побачить, що в селі вже нікого нема живого, то ставлять той flag такий прапор чорний. То вже знають, що нікого живого вже немає там. І це було дуже багато в нас на Україні, їздили люди, які були сильніші, то їздили в другі місця, навіть за яких 1.000 кілометрів їздили, щоб за одежу замінити, привезти картоплі чи муки. Пит.: Де можна було замінити? Від.: То можна було замінити, в Середній Азії, то Узбекистан, Таджикистан. От в тих містах то було ліпше, бо там картопля родить два рази на рік, то вони звідти хоч картоплі привезуть, чи щось таке. І дуже тяжкий час був. Пит.: Можна було виїхати за кордон. Від.: Ні! Пит.: За кордон України, наприклад, до Росії? Від.: А то можна, можна було, можна було й люди їздили які мали гроші. Бо гроші теж не дістанеш. А деякі їздили, де великі фабрики почалися будуватися, то вони їхали туди й там діставали працю. І дадуть лопату й лопатою землю копати. Basement-и робили, бо в нас машин таких не було, ж тут машини, що то копають землю. Ну, й в цей час, я дуже добре пам'ятаю, бо дуже тяжкий час. Причину тому я не можу сказати, не можу сказати, мене тоді, мене тоді не цікавило, мені здавалося, що то в усьому світі таке йде, але пізніше я побачив, що то воно не те. В других державах, дуже близько від нас жили люди, й дуже добре жили. Кого я міг викувати в тому? Я не знаю, бо я молодий був - я ще малий був, і я не знав причини, чому це все. Я вже пішов, на фабриці закінчив п'ять grade, п'ять клясів і пішов до тієї фабричної школи, закінчив школу й пішов працювати на фабрику. Потім мене забрали до війська, й я був в second war. Зостався живий же, то моє щастя. Ну, а після того я не поїхав додому, бо в мене його вже не було дому, знаєте. Пит.: Чи хтось з Вашої родини помер з голоду? Від.: З моєї рідні ні. Бо ми всі жили в місті, а з нашого села багато померло. Деяким ми допомагали, стояли тут в line-і, діставали їм хліб, і вони везли тоді туди в село й там трималися. Але все рівно багато померло. Пит.: А що люди їли під час голоду? Від.: Ну, знаєте, в нас на Україні ми не їли тих, як тут clams, і наші люди їли тої, то в річці можна було наловити, познаходити, їсти, але ми не могли то їсти. Ми зараз не можемо то їсти. Ну, а більше нічого, тільки траву, там коріння якісь зі землі достануть, і їли. Пит.: Чи тяжко було знайти працю в місті? Від.: Воно в деяких містах було тяжко, а деякі міста приймали. Тепер, ми не були розкуркупені, але ж все ж таки життя такого не було, не було такого життя, щоб чоловік так вільно вже жив. Як уже зовсім нічого не мав, то тому й нічого було й боятися, бо він уже зовсім бідний був, а як трохи фармер був, мав там яких пару коней і корів, то йому було тяжко. Та державні, ці, вони не любили. Відносили вже до куркулів, як вони говорили. Оце, що я пам'ятаю. А потім вже я пішов на фабрику і на фабриці працював. Теж не так, не так легко жилося. Весь час було тяжко. Пит.: А що Ви можете сказати про владу в селах? Чи вони були місцеві люди.? Від.: Ні, це колгоспи, як колгоспи ці вже були організовані, то присилали з міста людей; ну він був директор колгоспу. Але він ніколи в селі не жив, він не знав сільського господарства, й через те в нас вдався такий голод і все. Бо ті люди приїхали з міста й вони керували людьми. То вони робили помилки дуже великі, через те на полі нічого не виростало. Оце тільки та причина, їх було послано яких 250.000. Таких людей з міста послали на села, щоб то організвувати ті колгоспи. Такий дуже неспокійний час був. Тих, що присилали з міста, в деяких містах їх убивали, бо бачать, що він нічого не розумів, а він хоче керувати всім. То люди не витримували, вбивали. І також релігія була заборонена. Пит.: Як довго існувала церква? Від.: В наших місцях, то церква дуже далеко була. Ми не часто їздили. А потім і ту церкву закрили. Уже в 31-му, коли голод пішов, то й церкви закрилися, бо вже голодна людина в церкву не піде. Як вже помирав від голоду, то в церкву не піде. Пит.: А хто очолив боротьбу проти церкви? Від.: Були комсомольці і то комсомольцям теж давалася якась програма. Знаєте, молодих людей зібрав хтось, може який комуніст, член партії, і він давав їм що вони мусять робити. І церкви так позакривали, тих священиків повиганяли десь і все закрилося, і церква тоді, якщо її не розбили, не розламали, то в церкву заганяли ті трактори там, сторожі якісь робили. І церков дуже мало осталося в наших краях. Не так, як тут, ми їдемо і на одній вулиці може якихсь чотири, п'ять церков різних, а в нас не було так. Наш край, він дуже бідний був, дуже бідний. Ну, й бідний чому? Бо то ще революція своє діло зробила. Ну, революція - скільки людей тоді загинуло під час революції. І з того часу, якось пішов такий період, що люди не знали, що треба робити і як собі допомагати. Оце ще було в нас на Україні. І не тільки на Україні, і в Росії, скрізь, воно пішло скрізь. Але деякі райони були ліпші, бо там тепліше й люди діставали з садів допомогу. А в нас на Україні то вже мало того було, в нас не було лісів ніяких, у нас відкриті поля. Ну, оце все, що я хотів сказати. Пит.: Якщо не маєте щось додати, то дякую Вам. Від.: Я говорю те, що я тільки пам'ятаю, то я хочу те сказати. А знову, щоб бути як суддя, я не можу бути, бо я був малий, я нічого того не можу сказати. А то я бачив як люди вмирали з голоду, я то бачив, і сам голодний був, не тільки бачив - і сам був голодний. Але все ж таки якось пережили ми той час. Це було яких два з половиною роки в нас тяжко. Пит.: Де вони ховали людей? Від.: Я вам не можу сказати, бо в місті, як помирає людина, то амбулянс бере. А де вони везуть, і де вони їх ховають, то я не цікавився тим - я був ще малий. А дуже багато людей вмирало, дуже багато, говорять, що яких 8.000.000 у нас згинуло людей, але ж я не знаю, я теж за те не можу сказати. Пит.: Ну, добре. Дуже Вам дякую за свідчення. Від.: О дуже тяжкий час був і дуже тяжко було. І навіть ця друга війна застала теж так знову - знову люди голодні були, й знову німці давали - дуже тяжкі дні нам. А ще була, як я тільки народився, може мені було три року тому, в 21-му році, ще був голод. Але той голод був не такий - той голод люди трошки один другому допомагали, й людей так багато не вмирало. Але вже з 30-го до 33-го років - оці то дуже тяжкі роки були, дуже тяжкі. Ну, так, це, що я вам міг сказати. Пит.: Дуже Вам дякую. |
|
Anonymous male narrator b. 1918 in a village of 529 families and... Бід.: На Україні, Київщина, Корсун'щина. Славне місто Корсунь, де Богдан Хмельницький зробив велику поразку князеві Потоцькому |
Anonymous male narrator, b. October 25, 1919, into a village of about... ... |
|
Anonymous male narrator, b. 1917 in the village of Liakhivtsi, Andrushivka... Від.: Там жив, там же значиться, я вчився в Житомирі, в автодорожному комбінаті — так званий технікум |
Anonymous female narrator, b. 1918, in the village of Andriivka,... Від.: Дуже велике село; двоє церков було, дві сільради, три школи. Це дуже велике, я не знаю скільки, але дуже велике село |
|
Anonymous male narrator, b. 1915, in a village of 1000 households... Від.: До революції батько мав вісім десятин і після революції мав неповних п'ять |
Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300... Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю |
|
Hryhorii Moroz, b. February 18, 1920, in the village of Mykolaivka,... ... |
Anonymous male narrator, b. Feb. 2, 1914, in Mykolaiv region, now... Схоже тут помилка, скоріше, має бути "бити білих, поки не почервоніють, а червоних, поки вони не побіліють" прим перекладача. Він... |
|
Anonymous male narrator, b. 1910 in Dymer, Kyiv region, the son of... Києві. Він не був бажаний для радянської влади. Таких підстав як куркуль, чи що, для арешту не було, то вони тоді, коли батько їхав... |
Evdokiia Shkvarchenko (Skvar), b. 1908, Budenivka, a village of about... Від.: От район —Бурочанський. Значить, село Будень, Вільшанськой області, Харківської губернії, Вільшанськрї області, район Дергачі.... |