Hryhorii Moroz, b. February 18, 1920, in the village of Mykolaivka, a settlement of 360 families in Buryn' district, Sumy region, the son of a peasant who had


Скачати 244.15 Kb.
НазваHryhorii Moroz, b. February 18, 1920, in the village of Mykolaivka, a settlement of 360 families in Buryn' district, Sumy region, the son of a peasant who had
Сторінка1/3
Дата24.04.2013
Розмір244.15 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
  1   2   3
Case History SW09
Hryhorii Moroz, b. February 18, 1920, in the village of Mykolaivka, a settlement of 360 families in Buryn' district, Sumy region, the son of a peasant who had 14 desiatynas of land and was later dekulakized. The village had a Ukrainian Autocephalous Orthodox church which was taxed out of existence in the late 1920s and the priest arrested. In 1931, when the village was expanded to 7 classes, "they began to put in the Russian language." Dekulakization began in mid-October 1929. Seizure of goods began 2-3 weeks earlier led by a plenipotentiary. Those who headed the sil'rada spoke Russian. Six households, including narrator's, were dekulakized in the village in the first wave of the program. Narrator's family was boycotted as kulaks, and grandfather built a dugout for the family. Narrator's family was arrested and held in the town of Konotop, later getting work in a state farm where people got pay and food. In 1931 almost all the cats and dogs were killed as part of a state campaign to get hides. Law of August 7,1932 on socialist property made a strong impression on narrator. In the first months of 1933 people had something to live on from their gardens, they later ate cattle-cakes (makukha). When that ran out, people started to swell up from starvation. Narrator cannot estimate famine mortality because state farm workers were forbidden close contacts with the collective farmers, but he names various victims he knew. His account contains vivid, detailed portraits of activists, their tactics to force people into the kolhosp, requisitions, and other depredations characteristic of rural Ukrainian life in the period. Both SW9 and SW10 were conducted by Leonid Heretz.

Питання: Будь ласка подайте Ваше ім'я та прізвище.

Відповідь: Я пишуся Григорій Мороз.

Від.: А коли Ви народилися?

Від.: Я народився 18-го лютого, 1920-го року.

Пит.: В якій місцевості Ви народилися?

Від.: Народився я в селі Миколаївка Буринського району, тодішнього часу, Чернігівської області, а в 1936-му році стала Сумська область.

Пит.: А скільки землі було в Вашого батька?

Від.: У нашого батька було 14 десятин землі.

Пит.: А скільки було в Вас у родині братів і сестер?

Від.: В нашій родині було двоє осіб старшого віку, двоє працюючих і двоє дітей.

Пит.: Як Вам жилося при НЕПові?

Від.: При НЕПові було що їсти, було всього цього хватало, за те нема що говорити.

Пит.: А чи Ваш батько, або хто-небудь із Вашої родини брав участь у революції по одній, або по другій стороні?

Від.: Напевно ніде, ні там, ні там.

Пит.: Я хочу задати декілька питань про життя в 20-их роках, як людям жилося, як розвивалося. Наприклад, що Ви могли б розказати про церкву Вашу?

Від.: Отже, що до церкви, то в нас церква була Українська Автокефальна Православна Церква. Із яких вона вже років існувала та церква, не назову церкву, то я навіть не знаю, то вже довгі роки. У 1929-му році, коли почали розкуркулювати людей, а особливо в 30-му році весною по новому році, почали накладати податок на церкву так само як на інших із умовою, якщо податок не заплатиться, церква буде закрита. Отже церковна рада виплачувала згідно присланої квитанції, але як вони одну виплатять, другу присилають так за тиждень, чи щось. І то йшло поки в церковній касі гроші були. Гроші скінчилися, тоді жінки стали між собою збиратися і зібрали гроші. Натихо. Але то вийшло таки пару разів, бо побачили, що тому кінця-краю не буде, перестали платити - церкву замкнули, а священика заарештували забрали в район.

Пит.: І вже ні. То що, він не повернувся?

Від.: Ні, ні! Ні, не повернувся. Пізніше десь у 31-му році вже й його родину всю забрали, а куди повезли - не знаю.

Пит.: І так то церкву в Вашому селі?

Від.: Ні, ні, ні, церкву тоді переробили на зерносховище в колгоспі Ворошилова.

Пит.: Чи була школа в Вашому селі?

Від.: Так, у нашому селі була народня школа - це чотири кляси. Мова Преподавалася на українськім, лекції були на українській мові. Які предмети були, я вже й сам не знаю.

Пит.: А вчителі були українці?

Від.: Українці. Були всі українці.

Пит.: Місцеві, чи приїжджі?

Від.: Місцеві. Були місцеві вчителі, а вже в 1931-му році весною відкрили неповну середню школу - сім клясів. Тоді вже вчителі понаїжджали й тоді вже ввелася не повністю російська мова, але вже почали всовувати російську мову.

Пит.: Чи російська мова давалася легко учням?

Від.: Ні, й дуже нелегко, її навіть майже й надворі не вживали, майже не вживали, але вже пізніше тоді, пізніше російська мова стала українську перемогати.

Пит.: Навіть в селі?

Від.: Yeah, навіть в селі. То вже більше довір'я було до цих осіб.

Пит.: Чи в Вашому селі люди читали газети, журнали, чи виписували їх?

Від.: Yeah, отже до 1930-го руку, я думаю, газет більше не було, як дві на ціле село. Отже це в сільраду приходила, можливо, що вона до школи приходила і пошта була. Оце три особи були, що приходила газета. Але в тридцятих роках негайно повели наступ не підписку газет так, що тоді вже стало багато читати.

Пит.: А я забулася Вас запитати, чи хто-небудь із Ваших вчителів був переслідуваний, або репресований за советів?

Від.: Отже, при мені ні, бо в 1934-му році весною я вже виїхав з свого села.

Пит.: Чи Ви могли би описати партійний апарат у Вашому селі?

Від.: Партійний апарат, я вже за це думав. Отже в нашому селі голова колгоспу, як я і пам'ятаю ніколи не був українець, а був завжди присланий. А в 1929-му році був присланий ще до того додатково, так би сказати, уповноважений. Так він у нас звався "уповноважений," я за 10.000-ників навіть і не чув цього, але то вони говорять. Отже й він тоді цей уповноважений звичайно з сільрадою зробили з цих членів комітету незаможних селян актив великий, отже й цим вели розкуркулення. Перше пішла розкулачення.

Отже по-перше я походжу з родини розкуркулених. Нас у 1929-му році, здається десь на початку жовтня, або в середині жовтня прийшли розкуркулити. Але перед тим можу додати, що десь дві неділі перед тим, не більше, як три, ранком ми встали, то вже не помітили дома батька й батькового брата. А нам ніхто не казав, баба там, дідо, нема, то десь поїхали. І після того десь дві неділі, чи що, прийшли, так би сказати сьогодні нашого сусіда розкуркулили, на прізвище Назар Пасько. І я там також був і дивився, випадково, діти... Дітей ніхто не відганяв. Yeah, отже я бачив так: де вони були ці господарі ніхто не показував, але все в хаті барахло, так би сказати, повиносили й все поскладали так на столі. Там таких може два столи було, чи сільки. Всю одежу, полотно, там ті речі ви тих не знаєте, бо тоді не було цього. Робили самі полотно й тому подібне. Був гурт людей, яких ЗО осіб, чоловіки й жінки. Оце ті активісти, оце вони були. І тоді цей уповноважений бере річ там якусь і каже - Товарищи, вог это коштует 50 копеёк. Хто больше?"

І той йому дав так, може де шістдесят дати, ну а тоді соромились, мови нема, соромилися: - Та бери! Та бери!

І ото так розбіралися. Господарка вся переходила автоматично під колгосп, то як власність їхня. Це я там бачив. Десь два дні пізніше прийшли й до нас. Такий же самий гурт людей. Ми були в хаті, дід, баба, я і брат. До хати зайшов уповноважений і з ним було може двоє чи троє осіб, активісти це. Нам зразу попередили, що все наше господарство конфіскується, і ми до нього не маєм права ніякого. Тоді завели нас у другу хату, щоб у вікна не видно, а все, що було, ми тільки так, як стояли діти, так і залишилися. Все, що було повиносили на двір і от так само вони там продавали. Отже, але різниця була в тому, що в нашому дворі зразу ж почали колгосп заводити, то нас і з хати вигнали. Дід зробив під грушею з соломи будку й ото ми там у чотирьох помістилися в тій будці, але за тиждень ще нашого діда заарештували й відправили в ДОК в Конотоп - це в'язниця так звалася тоді. Я навіть думав то й не знаю, як його розшифрувати: Д. О. К. І там його посадили. Ми були в цій будці. Нам навіть було невільно воду брати, то бойкот був, а треба було вночі піти й набрати води, щоб на день було, щоб ніхто не бачив. Жили ми в тій будці поки пішли дощі й зимно стало, холодні дощі. То наша рідна тітка, дідова донька, пішла в сільраду й виплакала дозвіл, щоб нас забрати до себе до хати, їй дозволили, ото ми туди й перейшли. Там побули, там у лютому місяці - маслянка, так і зовуть її - як би то десь напевно в половині, нам повідомили, щоб ми приготовилися на транспорт на висилку. І ми були готові, люди прийшли проважати нас, але транспорт який йшов може 100 метрів від тієї хати, ми це побачили, пішов прямо на район, до нас не заїхав. Так ми і залишилися. Перезимували там. Тоді та сама дочка, в 31-му році, пішла і виплакала знов дозвіл, що нам дозволили землянку викопати. Колгосп уже з наших, забрали все з наших господарств і колгосп уже на вигоні збудували й то нам дозволили там викопати землянку, й то ми там викопали, дід викопав і в землі половина, половина нагорі й то ми там сиділи в тій землянці. І що там ще?

Пит.: Це тут багато питань щодо того, що Ви розповіли. Значить на Вас наклали бойкот?

Від.: Yeah, бойкот - то на кожного накладали бойкот. Це означало: не мав ніхто права говорити з цими людьми, нічого помагати не мав, чи там хліба дати, чи що, бо то ж усе позабирали й воду забороняли брати, купити в склепі не мав права, туди піти, нічого. Оце бойкот так називався.

Пит.: І сусіди дотримувалися бойкоту, чи не мали як?

Від.: Ні! Допомагали. Я сам бачив, як одного разу йще менша від мене тоді та дівчина-сусідка з бурянів молока принесла й то й хлібину. То я бачив. Так вони помагали, але так, щоб ніхто нічого не знав. Бо, наприклад, як уже я без них став, батько й брат його, вони втекли фактично, бо їм навіть і справки виробили на-чорно, та щоб ніхто не знав, виробили справки відкіля він і який стан, значить були середняки, кулаки й бідняки - і з тими справками вони поїхали і так працювали. А як вони не виїхали тільки тоді два тижні, а щоб прийшли розкуркулювати, то їх зразу б з місця заарештували б і позабирали б нас, і тоді ми були б на Соловках.

Пит.: Але Ви казали, що голова сільради завжди був чужий.

Від.: Чужий? От, з району присилався.

Пит.: І уповноважений чужий.

Від.: Yeah,

Пит.: Але ким вони були по національності?

Від.: Оце й як, оце не можу сказати. Отже говорили вони російською мовою, але чи вони були росіяни, то тяжко говорити, бо там і латиші були, там і жиди були, всі були, заходили.

Пит.: А ці значить з району прийшли?

Від.: Yeah, з району вони, так, так, так.

Пит.: А уповноважений також з району?

Від.: Він з району присланий, але відкіля він, то не знати. Так само й того голову від району присилають, але звідки він то тяжко знати.

Пит.: А скільки в Вас було господарств куркульських?

Від.: Отже ж здається шість. Чотирьох я навіть знаю прізвища. Це: Назар Пасько, мій дід Ілля Мороз, тепер - Роман Бойко, Іван Колот і двох я не пригадую. Знаю, але не знаю прізвище. Шість було.

Пит.: А хто з них спасся, значить? Хто з них загинув, значить?

Від.: Отже, Бойко був висланий на Сибір з родиною, то він лише сам повернувся відтіля. Я не знаю скільки їх було, але лише один був цілий, повернувся. Цей Назар Пасько, я не знаю де він подівся. Теж його арештували й вивезли, чи він десь виїхав, не знаю. Так само й за тих інших, бо я тоді був дуже молодий.

Пит.: Чи Ви приблизно пам'ятаєте яка частина Вашого села підтримували радянську в ладу?

Від.: Отже, знаєте, я там читав, я то маю там цей запитник, він не є відповідальний запитник. Отже фактично ніхто її не підтримував ту владу. Отже, я думаю, що обдурено лише те, коли Ленін розголосив: - "Земля селянам, а фабрики й заводи робітникам!" Український народ, я можу говорити вцілому, був завжди принижений, отже, принижений в чому? Окупація росіян була, як царська, так і

комуністична - це нема різниці, лише різниця була в тому, що за царів їх арештовували може одного там десь, двох, ну а при советах тоді вже мільйонами брали так їх ночами і ніхто не питав де. Оце різниця була. Але, щоб хвалили царський уряд, я такого взагалі не чув, щоб хтось хвалив. Казали, що їсти було що, але що? Хліб був, ну й до хліба щось було. Поза тим нічого не було там такого. Так що, хвалити не було що, а при совєтах уже й хліба того не стало. Тепер, що до хвальби, то тільки оці члени комнезаму могли хвалити. Поза тим, що там хвалили люди, але примусово, от так би сказати, як примусово, наприклад, як ви мусите щось говорити, ви там мусите хвалити й споминати й того чорта й другого чорта й що отак говорять, отак треба робити, але то все було фальшиве. Система!

Пит.: Не було таких, що совісно підтримували, не за страх, радянську владу?

Від.: Yeah, за страх підтримували переважно всі, навіть я б сказав, що й комуністи. Мені приходилося з комуністами робити й на Кавказі, утом, або іншим я ще додам, у нашому радгоспі, який існував від нашого села лише два кілометра, там був на прізвище Іван Самойленко. Це його прізвище мені залишилося ось воно назавжди в тому, він був, так би сказать, директор радгоспу. Отже голівна особа в радгоспі. То він - розкулачення його застало, він ще був у радгоспі - і тоді, як його відтіля перевозили, бо довго не тримали, в якийсь інший радгосп, то він оціх куркулів так і тягав із собою. Вони помагали. Навіть говорив мій батько, що в нього портрет, а під портретом ікона була навіть у цього Самойпенка, а він був партійний. Отже таких було, таких було більше людей.

Пит.: То люди говорять, що в радгоспах багато було розкуркуленних?

Від.: Ja! Багато. Ja!

Пит.: І в тому числі Ваша родина попала?

Від.: Ja! І чи був такий закон, чи не було, я не знаю, але в нашому селі в 32-му, 33-му році було ще одноосібників крім куркулів - одноосібники це ті, які не йшли в колгосп - понад ЗО осіб господарів, то в 33-му році автоматично то пішов до радгоспу із цих людей - вони їх приймали до роботи. Видно, що то такий незнаний закон давався. Колгоспників не приймали. Колгоспники вже мусили робити в селі, в тому, в колгоспі. Через те в нашому селі, я б сказав, що я навіть не знаю ні однієї особи з "індусів," оцих і куркулів, щоб одна особа померла з голоду, бо в радгоспі, й я працював вже тоді в 33-му році, кожному давали 800 грам кукурудзяного хліба й варили два, чи три рази - не пригадую - але два рази певних якусь там зупу, яка б вона не була, але все таки давали їсти, ніодна особа там не вмерла. Це є факт. Директором тоді радгоспу був, прізвища я тепер не пригадую, але він естонець сам. Він і його жінка були партійні. Одного разу я знаю в 33-му році тоді весною, як один із нашого села прийшов до праці, то йшло людей сила, чужих, але куди ж вони будуть приходити, приходити - ті людей, що працюють, то зразу пішли на праці, а ті додому йшли. І один був упав, то жінка директором принесла молока, дала йому стакан молока випити і ще може що, не знаю, і його підняли і він ще пішов додому. Але тією осіню ще навіть і зимно не було, прийшла велика чистка, і вони попали обоє - і він і жінка - що їм було, не знаю, а з партії їх вигнали, а цих, що виганяли з партії то напевно ж постріляли.

Пит.: А чи Вам відомо, що сталося з Самійленком?

Від.: Ні!

Пит.: Нічого не знаєте?

Бід.: Знаю від свойого батька, де він їздив, так він і тягав оцих людей зі собою.

Пит.: А як велася праця в радгоспі, значить це розкуркулені, це такий елемент енергійний, працьовитий?

Від.: Працьовитий, Ja! То вони знали й оцей Самійленко, він же знав, що це надзвичайно працьовиті люди.

Пит.: Значить радгосп був успішний під оглядом економічним?

Від.: Ja! Там не було ніякого такого огляду, чи чогось, ішло дуже добре, умови були. Навіть у 33-му році посіяв у свій час усе.

Пит.: Може тепер вже перейдемо до голоду самого. Чи Ви могли б описати обставини серед яких почався голод?

Від.: Отже, як я вже згадував про колективізацію, почалася вона уже восени, але повним тиском пішла вона також уже в 30-му році. Добровільно уписалися лише ці активісти, які були, учителі там може які були, що належали, робити і так не будуть там, ну й деякі такі господарі, що були трошки зажиточні, то з страху, щоб їх не розкуркулили.

Пит.: То був тільки спосіб спастися?

Від.:
  1   2   3

Схожі:

Anonymous male narrator, b. 1918 in a village of about 100 families...
Пит.: Чи Ви можете сказати село, район, і область де Ви народилися? Якщо Ви не хочете, то не мусите
Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300...
Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю
Anonymous male narrator, b. 1917 in the village of Liakhivtsi, Andrushivka...
Від.: Там жив, там же значиться, я вчився в Житомирі, в автодорожному комбінаті — так званий технікум
Evdokiia Shkvarchenko (Skvar), b. 1908, Budenivka, a village of about...
Від.: От район —Бурочанський. Значить, село Будень, Вільшанськой області, Харківської губернії, Вільшанськрї області, район Дергачі....
Odarka Okopna, b. February 2, 1919 in Vovkivtsi, a khutir in Romny...
А прийшов голод, їсти не було що позабирали все, то вже в 1932-му році, я не пам'ятаю якого дня, але в грудні місяці, то за той місяць...
Semen Ovechko, b. September 25, 1925, Volodymyrivka, a village of...
Від: Запорізька область, Мелітопільський район, село Володимирівка. Пит: А чим займалися Ваші батьки
Anonymous male narrator, b. October 25, 1919, into a village of about...
...
Anatolii Rozniatowsky, b. September 1924 in Volosin’, a khutir of...
Від.: На Україні, в хуторі Волосіння. Волосіння, від волосся -Вол осіння. А то е Макарівський район, Київська область
Kyrylo Shtan’ko, b. March 29, 1913, Shtan’kiv khutir, Romny district,...
...
Anonymous female narrator, b. 1918, in the village of Andriivka,...
Від.: Дуже велике село; двоє церков було, дві сільради, три школи. Це дуже велике, я не знаю скільки, але дуже велике село
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка