1. Поняття, предмет, методи та система кримінології
|
|
Скачати 3.32 Mb.
|
|
28 пр аг нення до багатства; на другому - честолюбство; на третьому -прагнення сховати раніше вчинений злочин8. 2.3. Криміналістичний аспект поглядів Аристотеля Аристотедь у своїх працях особливого значення надавав рівності всіх повноправних громадян перед законом. При цьому він підкреслював важливу запобіжну роль покарання, бо думав, що люди утримуються від поганих учинків не з високих спонукань, а зі страху перед покаранням, і більшість схильна ставити на перше місце не благо, а зиск і задоволення. На думку Аристотеля, чим значнішими були зиск і задоволення, отримані в результаті вчинення злочину, тим більш суворим повинне бути покарання. Він був твердо переконаний у тому, що злочинець стає зіпсованим із власної волі, але дух його повинний панувати над тілом, а розум над інстинктом - як хазяїн над рабом. Однак Аристотель зазначав і такі причини злочинів, які коренилися в зовнішніх для злочинця умовах: безлад у державі; можливість легко сховати украдене; штучний нестаток, що виникає від надмірного багатства та дійсної, крайньої нужди бідняків; небажання чи страх потерпілих звернутися зі скаргою; м'якість або віддаленість покарання; підкупність суддів; необгрунтовані привілеї визначених соціальних прошарків та політична безправність інших; національні суперечності ("різноплемінність населення") тощо. Він засуджує культ багатства, відзначаючи, що найбільше злочинів стається через прагнення до надлишку, а не через недолік предметів першої необхідності. Призначаючи покарання, Аристотель вважав, що потрібно брати до уваги обставини вчинення злочину та не карати за злочини, вчинені в обставинах, що "перевищують звичайні сили людської природи". Тож правомірне поводження не повинне вимагати прояву героїзму. Водночас істотними при призначенні покарання вважаються такі обставини, як рецидив, особлива жорстокість винного, небажання загладити заподіяну шкоду та низка інших9. 8 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель- ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 10-11. 9 Криминология. Учебник для юр. вузов / Под общей ред. проф. А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М, 1999. - С. 9. 29  Серед заходів упливу на злочинність особливо він виділяє такі соціальні фактори:
Боротьбу з корупцією Аристотель розглядає як основу забезпечення державної стабільності: "Найголовніше при будь-якому державному ладі за допомогою законів та іншого розпорядку влаштувати справу так, щоб посадовим особам неможливо було наживатися", "тільки ті тили державного ладу, що мають на увазі загальну користь, є, згідно зі строгою справедливістю, правильними". Відхилення ж від справедливості в державному ладі він вважає головною причиною катастрофи держав: "Правопорушення прокрадаються в державне життя непомітно". Подібно до Платона, він заперечував надмірне соціальне розшарування: "Найкраще спробувати за допомогою відповідних законоположень налагодити справу так, щоб ніхто занадто не видавався своєю могутністю, чи буде вона ґрунтуватися на достатку друзів, чи на матеріальному статку". Основою стабільності державного ладу Аристотель вважає систему виховання: "Ніякої користі не принесуть найкорисніші закони, якщо громадяни не будуть привчені до державного порядку й у його дусі виховані". У вихованні молоді Аристотель головним вважав формування здатності підкорятися законам, сприйнятливості до чесноти, піддатливості законодавцеві. Він з ак ликав:" П отріб-но молодь оберігати від зіткнення з усім поганим, особливо з тим, у чому є що-небудь низинне чи тим, що розпалює ненависть"10. 2.4. Філософи Стародавнього Риму про при чини вчинення злочинів Особливо відмітними ідеями Стародавнього Риму є ідеї Цицерона та Сенеки11. Римський оратор і юрист, Цицерон найважливішими причинами злочинів вважав "нерозумні та жадібні пристрасті до зовнішніх задоволень", а також надію на безкарність. Звідси визнання важливості покарання, що переслідує ціль і загальної, і приватної превенції, котра забезпечує безпеку суспільства. Однак, як зазначав Цицерон, покарання має відповідати не тільки заподіяній шкоді, але й суб'єктивній стороні діяння, а суддя повинен бути зв'язаний законами. Щоправда, це не означало, що він завжди керувався проголошеними ним принципами. З листів Цицерона до друзів і рідних видно, що він нерідко презирливо та нещиро ставив- г ся до тих ідей, котрі сам відстоював, використовуючи все своє красномовство. Сенека - римський філософ, політичний діяч, письменник, - як і Платон, думав, що покарання повинне прагнути як до виправлення винного, так і до безпеки суспільства через уплив на інших його членів. Сенека, як Цицерон, насамперед, звертає увагу не на заподіяну шкоду, а на характеристику особи, що вчинила злочин, на сенс його волі. 2.5. Кримінологічні погляди в епоху Середньо віччя Епоха Середньовіччя характеризується пануванням церкви, умови для розвитку наукового знання практично зникли у зв'язку з неможливістю вільно викладати свої переконання та критично ставитися до досягнутого. Панівним стало вчення, що все дано людині зверху, а в основі злочину лежить або зла воля, або злий дух, що вселився в неї. Водночас, слід звернути увагу на погляди Томи Аквін-ського (1225-1274), на думку котрого добропорядні особи 10 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-ская группа ИНФРА.М - НОРМА, 1997. - С. 12-13. " Криминология: Учебник для юр. вузов / Под общей ред. профессора А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М, 1999. - С. 9. ЗО » 31  взмозі регулювати свою поведінку, орієнтуючись на закон природний. Загроза ж покарання необхідна для осіб, які не підлягають переконанню12. Цікаві роздуми Томи Аквінського про особливий вид злочинності - злочинність влади. Вплив на цю злочинність на основі законів, головним гарантом яких є влада заможних, дуже складний. Залишається лише вжити рішучих заходів: якщо монарх, носій усієї повноти влади, порушує свої священні обов'язки перед Богом і народом, то його можна усунути насильно. У людей немає іншого вибору, адже монарх стоїть над законами, та їм не підкоряється13.Реформатори церкви - Мартін Лютер (1483-1546) і Жан Кальвін (1509-1564), — заперечуючи християнські постулати аскетизму та борючись з користю та корисливістю, сприяли загостренню конфлікту між багатими та бідними. У країнах протестантизму (Англії, Швеції, Данії та ін.) були прийняті суворі закони проти збіднілих громадян (жебраків, бродяг). У цих країнах одного факту бідності було достатньо для того, щоби потрапити на шибеницю: бродяг вішали надзвичайно багато. Середньовічна практика боротьби зі злочинністю мала досить похмурий характер, однак елементи теоретичних вишукувань, вироблених її ідеологами, й донині можна виявити в основі практики впливу на злочинність. До таких належать:
До кінця XV ст. кримінально-правові науки перебували в повній залежності від церкви, але пізніше поступово утворився світський стан юристів, зокрема й криміналістів. Однак криміналісти переважно мали тоді вузькопрактичну мету, давали 12 Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского. - М.: Из-во БЕК, 1998. - С. 15. 13 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель- ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 18. 14 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель- ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 18. дли потреб практики систематизований матеріал, але не прагнули 11 іді іятися над цією практикою, осмислити її, віднайти для неї сиіжі ідеї, нові напрямки. Отже, цей період оцінювався як повний занепад кримінально-політичних ідей, відсутність якого-пебудь кроку вперед у цьому аспекті порівняно зі стародавнім світом. 2.6. Кримінологічні погляди в епоху Відродження У так звану перехідну епоху, або період Відродження (ХУ-ХУІІ століття), криміналісти ніби застигли, а свіжі ідеї почали виходити від філософів, письменників та інших осіб. В "Утопії" Томас Мор пов'язує злочинність з убогістю значних верств населення, із паразитичним способом життя значної частини населення. Успіх у боротьбі зі злочинністю не в жорстокості покарання, а у встановленні справедливих порядків у суспільстві. Він звернув увагу на те, що, якщо залишаються незмінними причини, що призводять до вчинення злочину, незмінними будуть і наслідки, викликані цими причинами. Потрібно подбати про поліпшення економічного становища суспільства, інакше не допоможуть ніякі жорстокі заходи. Т. Мор обстоював людяність стосовно злочинців. Страти за крадіжку Т. Мор не визнавав і рекомендував за майнові злочини призначати роботи виправного характеру - зовсім новий для того часу вид покарання. Френсіс Бекон (1561-1626) розглядав справедливість як одну з основних рис правового регулювання. Він класифікував види насилля (на відкрите, зловмисне, удавано законне) і жорстокість власне закону. Ф. Бекон звернув увагу на вдосконалення законів, оскільки думав, що легальна форма часто прикриває один із видів насильства чи охороняє обман та жорстокість, писав, що філософи часто заглиблюються в сферу прекрасного, але непрактичного, а юристи звичайно нездатні стати над чинним правом. Ціль же будь-якого права - максимальне досягнення щастя для всіх громадян. І не треба соромитися змінювати форму, зміст кримінального права задля цієї мети. Ф. Бекон закликає покінчити з жорстокістю покарань, а також і:і суддівською сваволею. Він важливого значення надавав 32 33  кодификації законів, думав, що найкращі закони ті, котрі залишають менше місця для сваволі судді15.Томас Гоббс (1588-1679) вважав, що "війна всіх проти всіх" як результат природного стану людей, пов'язаного з трьома основними їхніми рисами: суперництвом, недовірою та любов'ю до слави - може бути припинена тільки страхом перед сильною владою, закони якої спрямовують людей до блага, гарантують безпеку та спокій. Він дав своїй головній праці назву "Левіафан" (1651), порівнюючи державу та її закони зі страхітливим біблійним чудовиськом. Джон Локк (1632-1704), відзначаючи вирішальний уплив середовища на формування особистості та її поводження, обґрунтовував цим необхідність установити постійні для всіх правила життєдіяльності, що забезпечували б за допомогою правосуддя припинення зазіхань на суспільну й особисту безпеку людей16. 2.7. Кримінологічні ідеї XVIII ст. З XVIII ст. починається бурхливий розвиток учень про злочин і реагування на нього. Особливе значення мали роботи ПІ. Монтеск'є та Ж.-Ж. Руссо. Шарль Монтеск'є (1689-1755) у своїх роботах "Перські листи" (1721) та "Про дух законів" (1748) виходив із соціальної зумовленості вдач і поведінки людини. На його думку, особа через обмеженість розумного передбачення, схильність до оману й пристрастей здатна до порушень законів природи та суспільства. Проте справедливий законодавець значною мірою може протидіяти соціальним відхиленням. ПІ. Монтеск'є розвивав ідею закономірного розвитку всього у світі, зокрема й людських дій, і вимагав від законодавця вважати себе "загальним духом свого народу". Він закликав навіть при проведенні реформ не прагнути неодмінно виправити всі негаразди суспільства. 15 Криминология: Учебник для юр. вузов // Под общей ред. проф. А. И. Долговой - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФ- РА.М, 1999.-С. 10. 16 Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского. - М.: БЕК, 1998. - С. 16. 34 Закони одного народу не підходять іншому, що живе у відмінних умовах. ПІ. Монтеск'є писав про гуманізацію мір покарання, а також про запобіжні заходи. Він наполягав на економії репресії, її особистісному характері та відповідності тяжкості й характерові вчиненого. ПІ. Монтеск'є класифікував злочини та, відповідно, рекомендував диференціювати покарання за ними. Він, зокрема, вимагав точного визначення кола державних злочинів і писав, що за відсутності в цій царині точності досить для перетворення правління в деспотичне. Жан-Жак Руссо (1712-1778) констатував у роботі "Міркування про початок і підстави нершності..." (1755), що причиною будь-яких соціальних відхилень, і злочинних діянь зокрема, є виникнення приватновласницького суспільства. Розорення бідних, політична нерівність, скупченість у містах, шкідливі для здоров'я роботи, розкіш і зловживання можновладців - усе це неминуче викликає ріст злочинності. У цій ситуації відповідальність за злочини, підкреслював він, несе суспільство. Вирішальним для протидії злочинності є перетворення суспільних відносин, гуманізація держави та права. Водночас засобом такого перетворення він вважав виховання в дусі справжньої моральності. Превентивна сила законів, на думку Ж.-Ж. Руссо, пов'язана з висловленням у них загальної волі, їхньою справедливістю та корисністю, у якій треба переконувати людей, а не із суворістю законів17. Про причини злочинності й заходи боротьби з нею писали також Дж. Локк, Д. Дідро, Вольтер та інші філософи, відзначаючи соціальну невпорядкованість суспільства й необхідність запобігання злочинові. 2.8. Виникнення кримінологічних ідей класичної школи кримінального права Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини та боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував Ч. Беккаріа. 17 Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского. - М.: БЕК, 1998. - С. 17. 35 Чезаре Беккаріа (1738-1794) у 26 років написав книгу "Про злочини і покарання" (1764 р.). Вона була першою в історії спеціальною працею на цю тему. Названа робота складається із сорока шести параграфів, серед яких є і такі:
Із цього переліку видно, наскільки широке коло питань розглядає автор18. Перебуваючи під сильним упливом природного права та суспільного договору Ж.-Ж. Руссо, Ч. Беккаріа вважав, що злочинність може бути ліквідована через створення гарних, ясних законів і просвітництво, а також через виховання людей. Він вимагав встановлення рівності всіх перед законом і судом, щоб покарання відповідали суспільній небезпечності вчиненого злочину, щоб принцип "немає злочину, немає покарання без вказівки на це в законі" став непорушним у діяльності органів юстиції. Якщо держава бажає добра своїм громадянам, то її закони повинні ґрунтуватися на законах природи, а її дії мають відповідати інтересам суспільства. Чезаре Беккаріа всебічно викладає ідею запобіжного впливу покарання, що здатне виробити внутрішні спонукання, які утримують від прояву "пристрастей", котрі мотивують злочини. Та для цього покарання повинне бути публічним, негайним, необхідним і співмірним діянню. Краще попередити, аніж карати злочин. Отож, на перше місце він висуває завдання забезпечити повноправність громадян у державі та суспільстві, нагадуючи, що раби, судячи з історичного досвіду, завжди більш жорстокі, ніж вільні люди. Ч. Беккаріа виділяє також суспільну допомогу незаможним, вимога ясності та визначеності законів, тому що відсутність чітких дефініцій і надмірність заборон формують "мораль правопорушників". Вирішальна роль належить постійному та повсюдному роз'ясненню закону. Чезаре Беккаріа виступав за звільнення кримінального права від релігійної моралі, яка повинна бути відділена від чесноти людської, так званої, політичної. Людська й державна справедливість не тотожні, як не тотожні божественна мораль і природна чеснота. "Злочин, - говорив він, - не порок, що випливає зі злої волі злочинця, а продукт соціального середовища". Цим він переносив вину з особи, що скоїла злочин, на суспільний лад. Ч. Беккаріа обстоював гармонію суспільних і особистих інтересів громадян. Він категорично заперечував проти застосування страти й особливо проти катувань для встановлення співучасників злочину. "Вони не потрібні та не корисні". Він був переконаним противником помсти. Із розвитком культури та просвітництва суворість покарання буде послаблюватися. "Не жорстокість покарань, а неминучість їх накладає міцну узду на злочин. Інакше кажучи, або закон позбавляється загальної поваги, або ж саме поняття про честь і моральність послаблюється. Покарання безсилі. Треба попереджати злочини, а сучасну страту замінити позбавленням волі, поєднану з працею"19. Беккаріа розробив класифікацію злочинів, виходячи з об'єкта зазіхання, ступеня заподіюваної суспільної шкоди, навмисності чи ситуації, при якій вчиняється злочин, мотивації. Зокрема, виділені такі мотиви, як почуття безнадійності, убогість (до того ж 18 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 20. 36 19 Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. - С. 21 |
Схожі:
|
Конспект з курсу «Цивільне право України» Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система |
№ ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
|
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
1. Міжнародне приватне право: поняття, предмет та система У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Праву притаманні такі особливості як система юридичних норм,... |
|
Закон України «Про міжнародне приватне право» Змістовий модуль І. Поняття, предмет, методи міжнародного приватного права. Міжнародна купівля продаж |
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
|
Каркач П. М. Організація роботи прокуратури міста, району. Методичний посібник Т е м а ПРЕДМЕТ СИСТЕМА ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КУРСУ „ОСНОВИ ПРОКУРОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ” |
Законодавства, їх система Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин |
|
План Предмет і методи біофізики, зв’язок з іншими науками. Основні розділи біофізики. 2 Основні поняття механіки поступального та обертального рухів. Рівняння руху, закони збереження |
1. Поняття і структура кредитної системи Сучасна кредитна система являє собою сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів і здійснюють... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua