Сцена із життя Соломії Крушельницької (Соломія розриває заручини)
( 7-8 хвилин, 3 дійові особи, мінімум декорацій, невибагливі костюми, з гумором, доречна до будь-якого сценарію позакласного заходу про життя співачки )
Мати (схвильовано). Амвросію, що я чую? Невже то правда? Не роби того! Я благаю!
Батько (спокійно). Сядь, душа моя! Заспокойся, не бентежся. Я тобі водиці дам. Студеної.
Лиш вніс до хати… Водиця свята всю турботу забере.
Мати ( роздратовано). Яка вода! Не хочу води! Олена мені все повідала! Побійся Бога! Що люди скажуть?
Батько. Прошу тебе, моя птахо, не тривожся так. Пам’ятай, у нас восьмеро дітей:
Треба раду усім дати. Хай душа твоя буде спокійна, паніматко.
Мати. Отож-бо, восьмеро! Біда тобі, Амвросію, коли вже діти починають на голову
вилазити та керувати батьками! Чула моя душа лихо… Вже три ночі підряд
якісь чорти сняться!
Батько. Тихше, жінко! (Боже наш Праведний, прости! Не відає, що говорить.)
Кажи вже, що тобі налепетала та Олена. От язикате дівча! І в кого вдалося!
От уміє бучу звести!
Мати. Казала, що Солоха не піде за Гутковського… А добрий же парубок! Семінарист!
А щедрий який! Все гостинці носить – конафети зі Львова привозив – такі добрі!
Шайколад! А Солоха що?
Батько. Не називай її Солохою. Не любить вона того. Соля… Солюня… Сонечко наше.
Не лежить душа до нього.
Мати. А де ти раніше був, коли свати приходили? Нащо на заручини погодився? Ми
ж людям обіцялись! Я ж із старим панотцем Омеляном Гутковським у
Ніжанківських дочку хрестила. Як я людям в очі дивитися буду?
Батько. То вже моя морока! Я завтра поїду у Білявинці, поговорю з Гутковськими.
Вони люди смиренні: вислухають і простять… А не простять, буду Бога благать,
щоби простив нам той гріх перед людьми і беріг нашу Соломію.
Входить Соломія
Соломія. О, я туто чую, чи не про мене ви гиркаєте? Та що я? Вже й сусіди на третій
вулиці вуха настовбурчили…
Мати (сердито). Добре, що прийшла. Слухай мене добре й на вус намотуй: батьком будеш
крутити, як хоч… А я… а в мене розмова коротка: як заручена,то хвостом не крути,
а йди заміж за Маркіяна Гутковського.
Соломія (рішуче). Не піду, то вже річ остаточно вирішена.
Мати (вже лагідно, змінюючи тактику). Послухай, доню, це воно так зразу… Мені ще
шістнадцяти не було, як заручили нас із твоїм батьком. Тут справа така: як дочка
священика, то і муж у тебе має бути священик. Моя баба була попадею, мати теж,
я паніматка, і твоя така ж доля. Нема на нас принців і князенків…
Соломія. Не в тому річ.
Мати: А… Ти не дивись, що він лисий… та конопатий. Боже милий! Я як батька твого
вперше побачила… воно таке миршаве було… А нічого. І діти у нас, і люди шанують…
Соломія (захоплено) Тато – свята людина. Крім того, що добрий батько та турботлий панотець,
яка у нього душа: він любить музику, він розуміє її! А Маркіян!.. Що він лепече!.. Бах у
нього бахкотить, Шуберт шуби шиє, а Моцарта він… Моцьою називає… Фі!!!
Мати (роздратовано). І добре робить. Бо тобі цих забавок дитячих треба вже позбутися.
Вже сімнадцять! Я в твої роки вже дбала про дитину, про чоловіка, про господарство.
Я, моя мати, моя баба…
Батько (перебиває). Але, ні ти, ні твоя мати, ні твоя баба, я впевнений, не мали такого
янгольського голосу, як наша Соля. Вона ж птаха райська. Хіба солов’я зачиниш у клітці?
Він згине там…
Соломія (благає). Я не хочу заміж, мамо! Я хочу співати! Єдине, про що я мрію – це про театр.
(Замріяно). Там людина по-справжньому щаслива.
Мати. Та вона божевільна! Коли ти спекаєшся нареченого, старі Гутковські прокленуть і тебе
і нас усіх.
Соломія. Нехай, мені байдуже.
Мати (кричить). То й посивієш в дівках! Ні єдин легінь не просватається більш до тебе…
Скаже: «Бач, яка бриклива, ще згордує мною, як Маркіяном, посміховиськом зробить.»
Будеш, як Шпачиха,до ста літ дівувати і співати (перекривлює): «Чогось мене моя мати
рано не збудила…»
Батько (рішуче). Облиш! Не займай дитини! ЇЇ провина в одному: Бог дав їй талант, виділив
поміж людей…
Мати (роздратовано). Хоч ти вже не допікай! Як вона свою долю губить, то про сестер най згадає:
їх хлопці стороною будуть минати. Амвросію, люди будуть обмовляти та насміхаться!
Вважай на це. Схаменіться, поки-бо є час. Не робіть нам ганьби!
Бо я (підозріло примружує очі) бачу: це зговір! Це ти, Амвросію, ще змалку їй
голову задурив тою музикою. Це ти їй життя ламаєш!
Батько. Ні, не ламаю! Я мав розмову з отцем Нижанківським та Іваном Франком. Вони
в один голос радять, доню, віддати тебе до консерваторії.
Мати. Не хочу про це слухати. Це не чувано, щоби донька священика була актрисулею.
Цього не буде! (виходить).
Батько. У Львові тобі буде добре. Ти станеш актрисою, як цього хочеш. Ти заспіваєш на весь світ!
Соломія. Тато, який-бо ви!!! Як ви мене рятуєте! Я така щаслива! Я поїду до Львова!
Я буду співати!
|