|
|
Скачати 148.96 Kb.
|
|
«СТЕЖКАМИ МАЛИШКОВИХ ПІСЕНЬ» СЦЕНАРІЙ ВЕЧОРА , ПРИСВЯЧЕНОГО 100-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНДРІЯ МАЛИШКА Звучить пісня "Стежина". Ведучий І: Сьогодні нашу зустріч ми присвячуємо 100-річчю від дня народження автора слів цієї чудової пісні, видатному українському поету Андрію Самійловичу Малишку . Художній світ, створений поетом - це великий і щедрий дар рідній Україні, своєму народові. Ввійдемо ж у нього, в цей художній світ, придивимось і переконаємось - це свята правда. Ведучий 2: "Ота стежина в нашім краї" почалася в Обухові, що за 45 км. на південь від столиці України , серед своєрідної природи, де поєдналися напівгірські краєвиди з широчінню Дніпра, де за переказами з діда прадіда мешкав рід Малишків. У поетового діда було 3 сини : Микита , Самійло та Гнат. Наприкінці 90-х років ХІХ ст. середульший Самійло – одружився з дочкою місцевого селянина Ївгою. Вони й стали батьками майбутнього поета Андрія Малишка. (портрети батьків) "Сім’я наша, - згадує він, - була велика, - одинадцятеро дітей та батько з матір’ю, старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин - всіх не прогодуєш. Хочеш не хочеш, доводилось займатись шевським ремеслом, а в засушливі роки ще весною він ішов зі своїми сусідами на заробітки в далеку Таврію, в бориславські і каховські степи". Повертаючись думками у своє дитинство, поет пише: Читець: Гірких і сивих не виношу сліз. Це мабуть з того, що малим дитям Я їх багато бачив; нас шестірко Дивилося, як мати біля печі Картоплю чистила, й скупа сльоза Їй по щоці повзла і вже зникала, З начищеній картоплі, потім друга 3’являлася і, стерта кулачком, Ще довго червоніла на обличчі. Поет з дитинства був залюблений у музику. Він вправно грав на баяні, любив народну пісню і думу , які чув від матері , високоталановитої людини, що знала безліч пісень , чудово їх виконувала. Найкращі риси свого різнобічного хисту , насамперед поетичного , він успадкував від матері. Від неї він навчився любити і шанувати пісню. Від неї ж перейняв ці дорогі скарби народу й з ними пішов у світ, щедро засіваючи широкі лани поезії добрим , людяним словом Звучить пісня «Колискова» Ведучий І: Його дитинство було нужденне, але освітлене родинною злагодою і материнською ласкою, наукою шляхетних вчителів. Маючи тонку і вразливу душу, вірне, спостережливе око, природний талант, майбутній поет свідомо і підсвідомо вбирав у себе звичаї народу , перлини його поетичної творчісті, його духовне багатство , лад рідної мови , щоб потім на цьому родючому грунті виростити свою оригінальну, самобутню , чарівну поезію. Малишкова мати не вчилася у школі, але міцно засвоїла кодекс неписаної народної педагогіки. Вона була доброю , справедливою. Мала товариську вдачу , знала безліч українських пісень. Коли співала , в багатій уяві сина Андрія поставали різноманітні картини народного життя. Ось як про це говорив пізніше сам Андрій Малишко: «Мама моя знала пісень багато і співала з глибоким почуттям. Були серед них сумні і тяжкі, веселі і журливі. І було в тих піснях стільки живого й близького серцю, , такі картини породжували живі народні образи , що й сьогодні я пам’ятаю кожне слово. Я , затамувавши дихання, слухав , як материн голос веде сувору і правдиву повість людського життя. І глибока , досі не знана туга підступала до мого серця , сльози застилали очі. Тоді я сам вже інакше додумував кінець пісні. Почувши це, батько, посміхаючись, сказав матері: -« Ти послухай ,стара, що він ото вигадує. Ну й чудна , їй – богу дитина!
Тепло батьків , хати , ніжна і трагічна материнська пісня випестили його , дали душевний гарт , силу і радість на все життя. Звучить вірш «Материнська» В Обухові здавна існував осередок бандуристів. Малому Андрійкові не раз доводилось бачити й чути на ярмарках сліпого кобзаря або лірника.Він подовгу стояв , як зачарований . Дивився на зашкарублі пальці , що перебирали струни чи крутили колігуста ліри. Згодом з ними зазнайомився , і саме там одержав перші музичні уроки. Бувало ,в суботу чи у святкові літні вечори він виходив з гармошкою на пригорбок до воріт ( їхня хата стояла у глибині двору), сідав на землю і тихесенько награвав. Батько не вельми схвалював Андрієві захоплення віршами та музикою. Якось хлопець після довгих вагань прочитав дядькові Микиті одного свого вірша і той насмішкувато сказав батькові : «Знаєш , Самійле , Андрій хоче Пушкіним стати, вірші пише». Батько скипів :»Цього мені Ще не вистачало. І не думай , не дозволю байдикувати. Скінчиш початкову- Будеш помочником моїм. -Ні , не буду я шевцювати, -занервував Андрій. - А дай –но мені, Ївго, потяга. Хоча мати й благала , щоб не бив сина , батько все ж таки своє зробив. (Згодом дуже гордився , що його син –відомий поет) Ведучий 2: Андрій Малишко дуже шанував своїх вчителів Обухівської школи. Та де б не був, де б не шукав дороги Я не забуду вчителя старого. Так написав він у вірші "Трохиму Тарасовичу". А згадаймо "Пісню про вчительку"- улюблену пісню і вчителів ,і учнів , нинішніх і колишніх. Її співають на шкільних випускних вечорах, і в будні. Виконується "Пісня про вчительку". Ведучий І: Почав писати вірші Андрій Малишко ще в школі. Задаток незвичайного таланту побачив в них учитель географії В.Грушецький. Він підтримав поривання Андрія вийти на широку дорогу життя. В 15 років Малишко виходить на цю дорогу. У той рік , коли Андрій закінчував школу , прийшла перша любов. Виходили з коханою на село , мріяли про майбутнє. Через рік обоє продовжили навчання , але в різних місцях : Катруся в сільгосптехніку мі під Києвом , Андрій – У Київському медтехнікумі. Листувалися. Чекали канікул, тоді обоє приїздили до батьків в Обухів. Отут шумлять обухівські дороги, Де я стрічав кохану без журби, Мою Катрусю – де тепер вона? Лише у серці спогадів луна … Було тоді Андрієві неповних-17, Катрусі- на рік менше. Минуло багато років, та не забулася перша любов. Пісня , яку ви послухаєте зараз, - це спогад про Катрусю- перше поетове кохання… (звучить пісня «Ми підем , де трави похилі») Ведучий 2: Протягом 1936-1940 років Малишко видав вісім збірок. З цього доробку поета досі зберігають свіжість не заідеологізовані фрагменти його інтимної лірики. Ведучий 2: Інтимна лірика властива і подальшій творчості Малишка. Поезії такого плану присутні в кожній збірці, особливо в збірці "Ярославна" 1946 року видання. Дуже зворушують ніжні рядки, звернені до жінки, у вірші "Я тебе вимріяв ніжну й жагучу". Читець: Я тебе вимріяв ніжну й жагучу. В снах узаконив, пізнав з поцілунку, Кликну: прийди! - і прийдеш неминуче, Крикну: рятуй! - і воскресну в рятунку. Що в твоїм імені є чарівниче: Трунок, чи хміль, чи веселкова збава? Зірка твоя освітила обличчя І потемніла - світить не змогла - бо... Віють вітри перехресні й зустрічні, Де ми любились, - до саду й до хати, Є своя радість на віки вічні В тім, щоб надіятись і виглядати. Ведучий І: Сформувався Андрій Малишко як поет в роки другої світової війни, яку пережив не з віддалі, а безпосередньо на фронті. В землянках, клунях і просто неба писав вірші, балади, пісні й ліричні сповіді, сповнені гніву, любові й надії. Вони будили чисті почуття любові до рідної землі, до рідного народу, що потрапив під кований чобіт фашистських загарбників. Ось як Андрії Малишко промовляв до матері своєї України в час розлуки з нею: Читець: Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла, Я віддам свою кров, свою силу і мужність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла. Ти і знов мені снишся на стежці гіркої розлуки Синім лугом, ромашкою, птицею з Канівських круч. Так візьми мою кров і візьми моє серце у руки, Тільки снами не муч і невипитим горем на муч, Я топтав кілометрів не сто, і не двісті, й не триста Все в похід, у похід в небезпеки на правім краю. Он зоря вечорова до мене шепоче барвиста: - Що ж ти став, як німий, надивляйся на землю! свою! Надивляйся на землю, де сизі орли клекотіли Із могили високої в димнім безмежжі доріг. І лежала земля, в попелищі земля чорнотіла, Я давивсь - і німів, і прощавсь - і прощатись не міг. Ведучий 2. В хаосі зруйнованих селищ і міст, в розгулі смерті, в диму пожеж, у гуркоті битв поет не втрачав оптимізму. Це йому належать слова любові і надії, слова, в яких окреслене моральне кредо поета. Читець: "Батьківщино моя, бачу тебе в майбутньому. Жайворонки дзвонять у синьому небі, пшениця колосом шумить від Полісся до Приазов’я. Дніпро розлився так, що не видно де його береги, ширший за Дунай і глибший за Чорне море. А в містах і селищах людина любить людину, пошана й честь живуть в сім’ї, без лицемірства і зради, без кровопролиття, нужди і наруг, без насильства і розстрілів виростають твої діти. Стоїш ти, як веселка після дощу, висока та барвиста, як дівчина, струнка і привітна, в яблуневому саду, чи може, як мати, що чекає на своїх синів. Я схиляю голову перед тобою, бо бачу невимовну красу твою, чую мелодію невідомих пісень, яких ми не знали, але хотіли створити, чую казки твої, про які ми тільки мріяли в криваві жорстокі дні". Ведучий І: Саме повсякденна ніжна, синівська любов Андрія Малишка до Батьківщини, до українського народу , до рідної землі проявляється у піснях, присвячених Києву. Цікава історія виникнення «Київського вальсу». У листі до Платона Майбороди і Андрія Малишка, яких повязували роки довгої співпраці , студенти Київського медичного інституту висловили свою мрію про пісню, присвячену квітучому Києву , який їм хотілося б закарбувати в душі , коли вони , вже молоді лікарі, роз Їдуться по різних куточках країни. Саме студенти-медики й були першими слухачами і виконавцями пісні, яка згодом набула повнокровного життя , стала однією з найулюбленіших. Вальсова стихія виявилася близькою творчому обдарованню композитора. «Колгоспний вальс», «Київський вальс», «Білі каштани», написані згодом «Студентський вальс», «Друзі хороші мої», «Дніпровські хвилі» та інші мелодії відомі не тільки в Україні , а й у багатьох державах світу , особливо там , да є великі українські громади:США, КАНАДІ, Австралії, та ін… Ці пісні нагадують українцям далекий рідний край , його природу і людей. Виконується пісня «Київський вальс» Ведучий 2: Син України, він пишався славними сторінками її історії - ратними ділами волелюбного народу. Поетом створені героїко-епічні твори, основою яких були народні пісні, думи. Ведучий:1: Поет низько схиляв голову перед генієм Тараса Шевченка. Він створив оригінальний поетичний образ Кобзаря, його неспокійного нескореного духу. В поезіях збірки "Віщий голос" автор з великою емоційною силою стверджує, що духовний голос Шевченка, його заповіти на віки увійшли в душу українського народу, У вірші "... І слово те огнисте і суворе..." цієї збірки, автор показав, яку магічну силу мало і має слово Кобзаря: Читець: ...І слово те огнисте і суворе В кріпацьку душу билося, як море, Як вал дев’ятий, мчало з далини, Рвучи заграти й куті кайдани. Його хотіли троном залякати, На нього слали муштру і гармати. Піски пустель, неволі суховій, І сам царьок звивався наче змій. Та все дарма у тім пустім труді, Сліпі ставали зрячими тоді. Спізнавши мову, плакали німії, І раб стрічав надію в безнадії. А слово те, зламавши заборони, Робило тліном трони і корони... Ведучий І: Дуже шанував Андрій Малишко Івана Франка, зачитувався його творами, натхненно малював поетичні портрети Каменяра. В одному з віршів циклу "Син Яця-коваля" він пише: Читець: Уже дано немає тієї кузні, Що дихала блакитно-червонястим Рясним вогнем з дубового вугілля, І молотом дзвеніла день при дні. І коваля немає. Жовта стежка Черемхою та безом поросла. А син Іван забрав отой вогонь І перелив у літери залізні Любові й смутку, вогняні троянди Посіявши для матері, й діток, І для землі, що зветься Україна, Заквітчана трояндами й вогнем. Ведучий 2: У поезії Малишка другої половини 50-60-х років дуже гостро, відверто прозвучав мотив засудження минулого, порушення законності. В них гнівні прокляття донощикам, убивцям та зрадникам. Багато неопублікованих його творів зберігаються в державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. Ведучий І: Багато щирих друзів було у Андрія Малишка. Разом з Остапом Вишнею, Олександром Довженко, Максимом Рильським вони складали славний квартет. На тій дорозі, якою йшли вони всі, враз лишився він один. Коли туга спогадів нестерпно тиснула на серце, друзі оживали на папері: Читець: Дорога є, а друзів тих немає Що так її любили у житті... І їхнє слово щире не лунає В привітній хаті не на салюті. Послалась їм стежина невидима Де Вишні сміх і посмішка Максима... Лягає степу кована підкова, Плине Десна, Довженкова ріка, І над усім веселка тонкоброва Шатром високим сяє здалека, Де сіють хліб і зерну ставлять проби Мислителі звичайні хлібороби. Ведучий 2: Андрій Малишко був мостом між двома поколіннями українських митців. З одного боку, ним не просто опікувалися по-батьківському, але дружили як із ровесником Максим Рильський і Остап Вишня, а з іншого, він сам приваблював до себе тодішню літературну молодь, пізніше відому під іменами шестидесятників. Ведучий 2: Символом духовного пристанища, моральним сонцем Андрія Малишка була мати - високоталановита людина, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові цей скарб. На старість вона часто бувала в письменницькому товаристві сина і розумом і співами не поступалась ні перед ким. Одну із зустрічей Малишко описав так у вірші "Сиділа мати, ніби груша дика..." Читець: Отак вони сиділи за столом, Поет Максим, і Вишня, й рідна мати, - Триумвірат любові, й доброти, І пісні нашої. Давно минуло, А й зараз бачу: вечір стеле шати, І облітає хмар червоний мак, А Україна біля них стоїть, На хліб на сіль запрошує до столу. Багато письменників особисто знали «велику матір» і захоплювались її чарівною простотою та щирістю. Олесь Гончар так висловив свої враження від першої зустрічі з нею: «Вдома у нього , в маленькій квартирці , тільки мати , лагідна , моторна жінка з ясним обличчям , вбрана , ніби в неділю, - у святковій вишиваній сорочці. Малишкова мати. Вже знана була з його поезій, і от вона в житті. Почулося внутрішнє , чисто народне благородство цієї людини, доброта душі. Ласкавою чутливістю приваблювала мова, з якою мати зверталася до сина, то до мене. Гостинна була , уважна домівка поета завжди приваблювала друзів простотою і щирою привітністю господарів , особливо ж закоханістю в пісню , яку вони любили і розуміли . Пісня у їхній хаті була невсихаючим джерелом життя. До співу матері і сина часто прилучались голоси гостей. Ось заходить увечері Олександр Копиленко, Володимир Сосюра, Максим Рильський, іноді завітає Остап Вишня з дружиною. Батько, привітавшись з гостями , намагається непомітно вийти в сусідню кімнату , а мати , в українському строї , в традиційному очіпку , порається біля столу , пригощає. Настає час , коли все , здається найцікавіше сказано , тоді Рильський сідає за рояль і впівголоса починає наспівувати. Потихеньку й непомітно затягує щось своє Ївга Остапівна. -Ану, хто кого переспіває, - це вже Остап Вишня втручається. Розгортається змагання , що затягується часом допізна. По закінченні вечора Максим Тадейович підходить до Ївги Остапівни і , поцілувавши руку , каже: -Спасибі Вам, мамо, що ви мене переспівали. Серед письменників ніхто не знав так багато пісень як Малишко , і ніхто не вмів їх так гарно співати , як він.Отож мати не тільки рушник вишиваний дала на щастя синові, а й українську народну пісню. Ще в 30-ті роки Малишко писав: Бувало , мати , Ївга Базилиха- До неї й досі спогадом лечу- В зимовий вечір заспіває стиха І доведе малого до плачу. Ведучий І: Розмова з матір’ю подумки і всюди, де випадають поетові хвилини творчої самоти - одна з форм Малишкової душі. Образ матері його улюблений і, можливо, найкращий образ, над яким він трудився все життя. Син Ївги Базилихи , Андрій Малишко створив багато пісень , але серед них одна , яка стала справді всенародною і припала до серця мільйонам. А історія її створення переносить нас у 1958 рік, коли знімався фільм «Літа молодії». У ньому є епізод , де герої фільму-юнак та дівчина –їдуть у Київ поступати до театрального інституту. Хлопець розгортає рушник, в який йому мати загорнула в дорогу нехитрий сніданок , і пригощає свою супутницю.Так , в Україні є такий поетичний звичай: у далеку дорогу мати дає сину вишиваний рушник на щастя, на долю. Режисер запропонував композитору музично оформити цей епізод: створити пісню про рушник.Ця ідея сподобалася Платону Майбороді. Пісня народилася за один день.»Це була пісня нашого сторіччя!»-вигукнув ї перший виконавець Олександр Таранець.Саме з його уст вона пішла в народ, стала музичним пам’ятником усім матерям.Тому не випадково «Пісню про рушник» визнано планетарною , найкращою піснею ХХ століття. Виконується пісня "Рідна мати моя". Ведучий 2: Цей твір, який в народі називають «Пісня про рушничок» , за життя автора став улюбленою піснею і національного, і міжнародною. Якби Андрій Малишко написав лише "Рідна мати моя, ти ночей не доспала" він би однаково лишився в пам’яті українського народу. Ведучий І: Гармоніку і довершеність поет шукав і в особистому житті. Найменше його цікавив комфорт з різними побутовими зажитками. Він любив поливати сад, садити прості сільські квіти: чорнобривці, айстри, майори, любив соняшники і пшеницю під вікнами скромної оселі в Кончі-Озерній. Шукаючи в шлюбі вимріяного Ідеалу, він хотів там знайти розраду і пораду, джерело сили і натхнення. Читець: Через руту без хули і зради, Обминаючи важку біду, Дене мій, світ мій Ярославно-Ладо, Я до тебе вічно йду. і йду... Ведучий 2: Останні 15 років свого життя поет прожив у шлюбі з відомою поетесою Любов’ю Забаштою. Про свою дружину він писав: Читець: Ти прийшла у дні погожі, Хай без цвіту й солов’я. Стала в серця на сторожі, Як провісниця моя. Освітила кожен кутик, Кожну рисочку чола, Медяного хмелю жмуток Біля серця заплела. Ведучий І: І та, котра "освітила кожен кутик, кожну рисочку чола", палко кохала свого обранця. Про це свідчать її поезії: Читець: Ти, - злиток сонця, Ти - вогонь і грім, Ти - тихий дощик, що напоїть душу, Ти - зрілий муж, якому все під силу, І ти - дитя, хлоп’я мале і ніжне, Ти - шлях до степу, легкий і білосніжний, І ти - важкий буремний океан. Ведучий 2: Пісенність - це одна з найголовніших і найдорогоцінніших прикмет усієї поезії Малишка як ліричної, так і лірико-епічної. Упродовж усього життя і завжди з великим бажанням він працював як пісняр. Ніжною блакитною стрічкою вплелася Малишкова пісня у розмаїття пісень українського народу. Ведучий І: На слона поета написали більше 100 музичних творів такі видатні композитори як: Левко Ревуцький, Андрій Штогаренко, Петро Козицький, Олександр Білаш, брати Платон і Георгій Майбороди. Особливо плідно він працював із Платоном Майбородою. Їхні пісні - наслідок рідкісного споріднення двох талантів, смаків та майстерності. Дружба , освячена творчістю, переросла у побратимство на все життя. Ведучий 2: Часто поет писав слова до вже створеної мелодії і робив це завжди високо поетично. Він тонко розумів і відчував слово в музиці і структуру майбутньої пісні. Ведучий І: Платон Майборода в своїх спогадах писав: " Я мав щастя в житті працювати з Андрієм Малишком, називати його своїм вірним другом. Про Андрія Малишка , як про поета, як про людину , про особистість можна говорити багато. Я скажу тільки , що я, як чарівний сон , згадую нашу спільну працю над піснями. Мені було легко з ним працювати , Андрій дуже точно відчував музику і знав ті секрети , які допомагали йому писати свої блискучі поезії для пісень , для музики… Пригадуються зимові й осінні вечори і ночі, коли ми так сиділи , і я ловив мелодію якоїсь пісні, а Андрій туту же біля мене підбирав до неї слова. Багато спогадів. Я жалкую , що це тільки спогади. Я маю намір писати на поезії Андрія Малишка І далі пісні , і романси, і солоспіви , але спільної праці не буде в нас (поет уже помер). Усе це в спогадах. Ведучий 2: Кінцевою віхою на 40-річній поетичній дорозі Андрія Малишка була книга, яка мала символічну назву "Серпень душі моєї". Побачила світ вона у 1970 році. У вірші під цією ж назвою він ніби підводить підсумок свого життя: Читець: І струнить день на скрипочках малих У зрячім серці, де високий серпень Душі моєї, повної відмін, Стоїть в дворі і в щедрості дарує Усе, що я спромігся донести, Що не віддав нікчемності і лжі, Немов святиню на твердих руках, Попалену, але свою до скону. Мій серпню чорнобровий, все віддай, Не приховай, не прихитруй нічого І лиш клечальну пісню збережи На день обжинку й чесного змолоту. (На фоні мелодії пісні «Стежина») Ведучий І: За 8 днів до кінця життя з-під пера Андрія Самійловича зявився поетичний шедевр , його лебедина пісня-«Стежина» .Не стало Андрія Самійловича Малишка 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ, і його скроні, як і його останні вірші, були молодими. Смерть його сприйнялась як несправедлива, глибоко трагічна для української літератури подія. У своїй поезії "Пам'яті побратима" Микола Нагнибіда написав: Читець: А смерть він зустрів наче птиця, - В польоті, у небі мрій... І сниться Вкраїні, сниться Жайворонком в небі Андрій. Ведучий 2: Олесь Гончар у своїх спогадах висловив таку думку: "Одні зникають з життя тому, що їх просто руйнують хвороби, другі ж згорають, як бійці в атаках, падають спалені на тяжких безнастанних вогнях своєї праці і творчості. Таким мені уявляється Малишко... Людина полум’яного темпераменту, творчого шаленства, він згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень". Ведучий І: З Ці золоті розсипи є сонячною дорогою пам’яті великому поетові, який любив Україну, любив свій народ і поділяв його радості і скорботу. |
| Урбаністичними стежками Поділля |
Шановний Олександре!!! Григорій Гаврилович (1953р народження). Він написав більше 200 пісень на українській мові,на самі різні теми. Постійно показують... |
| Тема : Література рідного краю: стежками життя Андрія Малишка (до 100-річчя з дня народження) Тема: Література рідного краю: стежками життя Андрія Малишка (до 100-річчя з дня народження) |
Г. Тютюнник. «Климко». Подорож воєнними стежками Климка у пошуках... Тема: Г. Тютюнник. «Климко». Подорож воєнними стежками Климка у пошуках добра і милосердя. ( Воєнне дитинство в повісті. Характеристика... |
| 1. Жниварські пісні та їх характеристика Жниварські чи обжинкові... Вони завершують цикл обрядових пісень, пов’язаних із землеробським календарем. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують... |
Туристичними стежками Добровеличківщини” Запрошуємо відвідати Добровеличківщину! Заснування міста пов'язане з інтенсивним будівництвом залізничних шляхів на Єлисаветградщині в ХІХ ст |
| Конспект уроку німецької мови та світової літератури з теми: «Генріх... «Генріх Гейне – німецький поет-романтик. Книга пісень” – видатне явище німецького романтизму» |
Г. Гейне німецький поет-романтик. «Книга пісень» видатне явище німецького романтизму. Мета Тема. Г. Гейне німецький поет-романтик. «Книга пісень» видатне явище німецького романтизму |
| ГУЦУЛЬЩИНИ Сьогодні ми з вами помандруємо стежками Гуцульщини, побуваємо і побачимо ті місця, які надихнули М. Коцюбинського на написання повісті... |
Програма театрального гуртка «Театральними стежками України» для ліцеїстів І-ІV курсів Проблема розвитку творчих здібностей особистості є однією з центральних в педагогіці, оскільки прогрес суспільства – це шлях постійної... |