Безпека життєдіяльності
“ЗАТВЕРДЖУЮ”
Начальник НП УПБ та АРР МНС
України в Миколаївській області
майор вн.сл.
Ільчук В.В.
ПЛАН – КОНСПЕКТ
проведення заняття з первинної підготовки пожежних
Тема №4 “Основи надання первинної (долікарської)
допомоги потерпілим при нещасних
випадках”.
Навчальна мета: вивчення учбового матеріалу.
Час: 2 години.
Місце проведення: учбовий клас.
Навчально - матеріальне забезпечення: навчальні посібники, стенди, плакати.
Література: - Справочна література по медицині.
Порядок проведення заняття
Організаційний момент – 5 хв.
перевірка присутніх;
оголошення тими і мети заняття, питань, які вивчатимуться.
Контроль знань – 10 хв.
перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3. Викладення матеріалу тими – 150 хв.
Питання, які вивчатимуться:
3.1. Розташування основних кровеносних судин: місця для
перетискання артерій, кровотечі (артеріальна, венозна,
капілярна), їх види і ознаки, засоби тимчасової зупинки
кровотечі і накладання давлячої пов’язки, накладання
жгута.
Пульс: його характеристики, місця прощупування, зупинка серця, причини, зовнішній масаж серця.
Ознаки забитого місця, розтягнення, вивиху і перелому: ускладнення при переломах, іммобілізація кісті, передплеччя, плеча, стопи, стегна, ключиці, ребер, хребта, кісток таза, надання первинної допомоги.
Струс головного мозоку, перелом кісток черепа: ознаки, надання долікарняної допомоги.
Травматичний шок: причини, основні ознаки, надання допомоги.
Обмороки, кровотечі з носа, харчове отруєння, опіки: ознаки, надання долікарняної допомоги.
Ураження електричним струмом: заходи першої допомоги потерпілому.
Види перев’язочних матеріалів: правила накладання пов’язок на різні частини тіла.
Питання та його короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
3.1. РОЗТАШУВАННЯ ОСНОВНИХ КРОВЕНОСНИХ СУДИН.
Загальними умовами успіху при наданні першої долікарняної допомоги потерпілим під час нещасних випадків є швидкість дій, винахідливість i вміння того, хто надає допомогу. Цих якостей можна досягти за допомогою відповідних тренуваль-них вправ для придбання навичок.
Перша допомога потерпілому, яка надається особовим складом, не повинна заміняти собою допомогу медичного персоналу i має надаватись до прибуття лікаря; ця допомога має обмежуватись суворо визначеними видами (тимчасова зупинка кровотечі, перев’язування рани та опіку, iммобiлiзацiя перелому - фіксуюча пов'язка, оживляючі заходи, перенесення i перевезення потерпілого).
1. Судини голови.
2. Сонні артерії.
3. Верхня пола вена.
4. Судини легенів.
5. Нижня пола вена.
6. Судини рук.
7. Аорта.
8. Легеніва артерія.
9. Легеніва вена.
10. Серце.
11. Плечева артерія.
12. Судини брюшини.
13. Бедрені артерії.
14. Судини ніг.
Система органів кровообміну состоїть із серця та кровеносних судин. Свої функції ( транспортну, регулярну та захисну) кровь виконує завдяки постійному руху по кровеносним судинам. Цей рух забезпечується рітмичною роботою серця, перекачувая по кровеносній системі кровь.. Зупинка руху крові на короткий час призводить до смерті людини. Клітини організму, а також нервні, не можуть функцюнювати даже кілька хвилин без кисню та питательних речовин, котрі переносяться кровью. Продукти розпаду питальних речовин, котрі не виводяться із клітин кровью, отруюють їх.
Велике та мале коло кровообміну
Система кровообміну состоїть із різних по будові та функціям судин. Самі великі судини це артерії. По ним рухається кров від сердця. Артерії можутьвидержувати великий тиск крові. Великі артерії розвітвляються на меньші, а ті в свою чергу на артеріоли, які розподаються на тоненькі судини-капіляри. У капілярах проходить обмін речовин між кров’ю та клітинами. Капіляри збираються вначалі в венули, ті в великі вени, по котрім кров возвращається знову у серце. Вени мають тонкі стінки, але можуть розширятися та вміщувати значний об’єм крові. Малий круг кровообміну починається з правого желудочка, із котрого венозна кров через легечні артерії поступає в малі артерії, а з них в легеневі капіляри. Легеневі капіляри оплітають легеневі пузирі, заповнені атмосферним воздухом. Тут проходить обмін газів: кисень переходить у кров, а вуглекислий газ- в легені. Насищена киснем кров стає артеріальною та по легеневим венам возвращається у ліве предсердя. Великий круг кровообміну починається із лівого желудочка, котрий, сокращаясь, виталкує кров в аорту. По судистой сеті артеріальна кров несе кисень та питальні речовини ко всім клітинам тіла, та із кліток у капіляри переходить вуглекислий газ та продукти розпаду питательних речовин. Кров із артеріальної переходить у венозну та по венозним судинам повертається у праве предсердя. Кров від голови, шиї та рук збирається у верхню полу вену, а від усіх остальних частин тіла- у нижню полу вену.
Перша допомога в разі кровотечі
При перших ознаках кровотечі слід вжити заходів, що спрямовані на її зупинку.
Зупинка капілярної кровотечі
Капілярна кровотеча зупиняється швидко, якщо рану накрити чистим бинтом, зверху якого покласти шар вати, i рану перев'язати. Може бути використаний перев'язувальний пакет.
Зупинка венозної кровотечі
Небезпечними моментами венозної кровотечі є не тільки втрата значної кількості крові, але й імовірність всмоктування повітря в судини через пошкод-жені місця.
Венозну кровотечу краще за все зупинити стисною пов'язкою. На рану накладають чисту марлю, поверх неї нерозгорнутий бинт чи складену в кілька разів марлю або чисту носову хустинку i туго перев'язують. У випадку, коли відсутній перев'язувальний матеріал, треба негайно натиснути пальцями нижче місця поранення. У разі кровотечі з вени руки іноді достатньо просто підняти її догори. Але в будь-якому випадку після цього на рану слід накласти стисну пов'язку.
Зупинка артеріальної кровотечі
Це найбільш небезпечний вид кровотечі. При кровотечах із сонної, стегнової або пахвової артерій людина може загинути через 2-3 хв. Слiд негайно натиснути на артерію пальцем вище місця поранення. Натиснення здійснюють до тих пір, поки не накладуть стисну пов'язку. При кровотечі зі стегнової артерії однієї стисної пов'язки недостатньо. У таких випадках необхідно накласти джгут. Якщо під рукою немає джгута, то використовують носову хустинку, ремінь або краватку. Джгут накладають не більш ніж на 1 годину взимку та не більш ніж на 2 години влітку. Джгут накладають на кінцівки вище місця кровотечі. Спочатку на місце накладання джгута кладуть шар марлі або бинта. Пiд джгут підкладають записку із зазначенням часу накладання джгута або пишуть на лобі. Якщо транспортування пораненого до медичного закладу з тих чи інших причин не здійснено, то після 0,5 години джгут на 3-5 хв слід трохи ослабити для відновлення кровообігу. У разі будь-якої кровотечі, особливо, якщо постраждали кінцівки, треба слідкувати за тим, щоб поранена частина тіла перебувала в піднятому стані, та забезпечити її спокій.
|
|
3.2. ПУЛЬС
Виброс крові в артерії визиває вібрацію їх стінок. У містах, де великі артерії підходять близько до поверхні тіла, наприклад на внутрішньої стороні запястя, на висках, по бокам шиї, рітмічні колібання легко прощупують під пальцями, якщо їх положити на ці місця.. Ці колібанія відповідають сокращенію серця. Тому по пульсу можно определити частоту сердечних сокращеній за хвилину.. Пульс також дає інформацію о состоянії судин та роботі серця. У нормі пульс упругий та добре прослуховується. Частота пульсу індивідуальна від 60-85 уд-хв.
Основні правила, які є обов'язковими
при проведенні штучного дихання
Штучне дихання необхідно проводити тільки в тому разі, коли потерпілий не дихає або дихає дуже погано (рідко, судомно, мовби схлипуючи, як помираючий), а також якщо дихання потерпілого постійно погіршується. Пiд час проведення штучного дихання необхідно уважно спостерiгати за обличчям потерпілого. Якщо він поворухне губами чи повiками або зробить ковтальні рухи гортанню (кадиком), треба перевірити, чи не зробить він самостійного вдиху. Якщо після декількох миттєвостей чекання виявиться, що потерпілий не дихає, виконання штучного дихання необхідно негайно відновити. Проводити штучне дихання після того, як потерпілий почне дихати самостійно i рівномірно, не слід, тому що продовження штучного дихання може завдати йому тільки шкоди.
Перш ніж почати робити штучне дихання необхідно:
- потерпілого покласти спиною на тверду поверхню;
- швидко, не гаючи ні секунди, звільнити потерпілого від одягу, який пере-шкоджає диханню, розв'язати краватку або шарф, зняти ремінь, розстебнути штани i т.п.;
- так само швидко розкрити рот потерпілого i звільнити його від сторонніх предметів та слизу (хусткою чи кінцем сорочки). Якщо в глотці знаходиться стороннє тіло, потерпілого необхідно покласти на бік і постукати кулаком або долонею між лопатками, після чого витягнути стороннє тіло з рота. Після цього необхідно повернути потерпілого на спину і знову закинути голову максимально назад. Ці маніпуляції слід виконати за декілька секунд;
- якщо рот потерпілого міцно стиснутий, розімкнути його шляхом відтяг-нення вперед нижньої щелепи: для цього необхідно чотири пальці обох рук по-ставити позаду кутів нижньої щелепи i, упираючись великими пальцями в її край, висувати нижню щелепу так, щоб зуби нижньої щелепи були попереду верхніх.
Якщо таким чином розкрити рот потерпілого не вдасться, необхідно в кут рота, між задніми корінними зубами (але не передніми), обережно, щоб не зламати зуби, вставити дощечку, металеву пластинку, ручку ложки чи інший подібний предмет та з його допомогою розтулити зуби. При цьому необхідно слідкувати, щоб язик потерпілого не западав i не закривав дихальні шляхи. Щоб запобігти западанню язика, нижня щелепа потерпілого має бути висунута трохи вперед.
Для розкриття гортані необхідно закинути голову потерпілого назад, підклавши під потилицю одну руку, а другою рукою надавити на чоло потерпі-лого так, щоб підборіддя опинилося на одній лінії з шиєю. При такому положенні голови просвіт глотки i верхніх дихальних шляхів значно розширюється i забез-печується повна прохідність, що є головною умовою успіху штучного дихання.
Найбільш ефективним способом штучного дихання є спосіб "з рота до рота". Спосіб штучного дихання "з рота до рота" полягає в тому, що особа, яка надає допомогу, виконує видих зі своїх легенів до легень потерпілого безпосередньо через рот чи ніс потерпілого. Особа, що надає допомогу, робить глибокий вдих i з силою видихає до рота потерпілого. При вдуванні повітря, особа, яка надає допомогу, щільно притискає свій рот до обличчя потерпілого так, щоб, за можливості, охопити своїм ротом увесь рот потерпілого, а великим i вказівним пальцями кисті руки затиснути йому ніс. У цей період грудна клітина потерпілого опускається i він довільно робить пасивний видих. Якщо потерпілий дорослий, видихати слід сильніше, а якщо дитина - слабше. У хвилину кількість вдувань дорослому дорівнює 12-16, а дитині - 18-20. Вдування повторюють 2 рази.
Вдування повітря до рота чи носа треба виконувати через марлю, серветку чи носову хустку, слідкуючи за тим, щоб при кожному вдуванні відбувалося достатнє розширення грудної клітини потерпілого. При кожному вдуванні грудна клітина потерпілого має розширюватися та самостійно опускатися. Для забезпечення більш глибокого видиху можна легким натисканням на грудну клітину допомогти виходу повітря з легень потерпілого.
У разі неможливості повного охоплення рота потерпілого вдувати повітря в його легені слід через ніс, щільно закриваючи при цьому рот потерпілого. Якщо щелепи міцно стиснуті, то штучне дихання теж проводять “ з рота до носа”.
За наявності апарата штучного дихання, після проведення сеансу штучного дихання способом "з рота до рота" чи "з рота до носа" можна перейти на штучне дихання за допомогою апарата.
Під час проведення штучного дихання не можна також допускати охолодження потерпілого (не залишати його на сирій землі, кам’яній, бетонній чи металевій підлозі). Пiд потерпілого слід підстелити щось тепле, а зверху його накрити.
Особа, що надає допомогу, після 3-5 вдувань повітря у легені потерпілого визначає наявність пульсу на сонній артерії. За наявності пульсу продовжують проведення штучного дихання до відновлення самостійного дихання. Якщо пульсу немає, то для відновлення кровообігу слід почати проведення зовнішнього масажу серця та продовжувати процедуру штучного дихання.
При цьому слід мати на увазі, що без правильної i своєчасної попередньої допомоги потерпілому до прибуття лікаря медична допомога може виявитись запізнілою i неефективною.
Правила проведення зовнішнього (непрямого) масажу серця
Зовнішній (непрямий) масаж проводиться шляхом ритмічних стискань серця через передню стінку грудної клітини при надавлюванні на відносно рухливу нижню частину грудини, за якою знаходиться серце. При цьому, серце притискається до хребта i кров з його порожнин видавлюється у кровоносні судини. Повторюючи натискання з частотою 60-70 разів на хвилину, можна забезпечити достатній кровообіг в організмі в разі припинення роботи серця.
Можливість такої імітації роботи серця з'являється в результаті глибокої втрати м'язового тонусу (напруги) у вмираючого, внаслідок чого його грудна клітина стає більш рухливою i піддатливою, ніж у здорового чоловіка.
У разі проведення зовнішнього масажу серця потерпілого необхідно по-класти спиною на тверду поверхню (низький стіл, лавку або підлогу), оголити у нього грудну клітину, зняти ремінь, підтяжки та інші предмети одягу, що заважа-ють диханню. Особа, яка надає допомогу, має стати з правої чи з лівої сторони потерпілого і зайняти таке положення, при якому можливий найбільш значний нахил над потерпілим. Якщо потерпілого поклали на стіл, то особа, яка надає до-помогу, має стати на низький стілець, а при знаходженні потерпілого на підлозі, особа, що надає допомогу, має стати на коліна поруч з потерпілим. Визначивши положення нижньої третини грудини, особа, яка надає допомогу, має покласти на неї верхній край долоні, що розігнута повністю, а потім поверх руки покласти другу руку i натискати на грудну клітину потерпілого, злегка допомагаючи при цьому нахилами свого корпусу. Натискання слід проводити швидким поштовхом у такт, щоб продвинути нижню частину грудини вниз у бік хребта на 3-4 см, а у повних людей на 5-6 см. Зусилля при натисканні слід концентрувати на нижню частину грудини, яка завдяки прикріпленню її до хрящових кінцівок нижніх ребер є рухомою. Верхня частина грудини прикріплена нерухомо до кісткових ребер i при натисканні на неї може зламатись. Слiд уникати також натискання на кінцівки нижніх ребер, оскільки це може призвести до їхнього зламу. Ні в якому разі не можна натискати нижче краю грудної клітини (на м’які тканини), оскільки можна пошкодити розташовані тут органи, перш за все печінку.
Натискання на грудину слід повторювати приблизно 1 раз на секунду.
Пiсля швидкого поштовху руки слід залишати у досягнутому положенні приблизно одну третину секунди. Потім руки зняти, визволивши грудну клітину від тиску для того, щоб дати їй можливість розправитися. Це сприяє припливу крові з великих вен до серця i його наповненню кров'ю.
Для забезпечення організму достатньою кількістю кисню, при зупиненні роботи серця, слід одночасно з масажем серця, проводити штучне дихання способом вдування повітря до легенів потерпілого.
Оскільки натискання на грудну клітину утруднює її розширення під час вдиху, вдування слід проводити в інтервалах між натисканнями або під час спеціальної паузи, передбаченої через кожні 4-6 натискань на грудну клітину.
У разі, якщо особа, яка надає допомогу, не має помічника i змушена проводити штучне дихання i зовнішній масаж серця одна, слід чергувати проведення вказаних операцій у такій послідовності: після 2 глибоких вдувань до рота або носа потерпілого, особа, яка надає допомогу, робить 15 натискань на грудну клітину, потім знову робить 2 глибоких вдування i знову повторює 15 натискань з метою масажу серця i т.д.
За наявності помічника один із тих, хто надає допомогу, менш досвідчений у цьому питанні, має проводити штучне дихання шляхом вдування повітря, як менш складну процедуру, а другий, більш досвідчений, - проводить зовнішній масаж серця. При цьому вдування повітря слід проводити до часу припинення натискання на грудну клітину або перериваючи на час вдування (приблизно на 1с) масаж серця.
При однаковій кваліфікації осіб, які надають допомогу, є сенс кожному з них проводити штучне дихання i зовнішній масаж серця по черзі, змінюючи один одного через кожні 5 хв.
Таке чергування буде менш стомлюючим, ніж безперервне проведення однієї й тієї ж процедури, особливо масажу серця.
Ефективність зовнішнього масажу серця проявляється, в першу чергу, в тому, що кожне натискання на грудну клітину призводить до появи у потерпілого таких ознак оживлення:
1) покращання кольору обличчя, яке набуває рожевого відтінку замість сiро-земляного з синюватим відтінком, який був у потерпілого до надання допомоги;
2) відновлення пульсу на магістральних судинах (сонні артерії);
3) з'явлення самостійних дихальних рухів, які стають все більш рівномір-ними по мірі продовження заходів з надання допомоги (оживлення);
4) звуження зіниць.
Ступінь звуження зіниць може служити найбільш чітким показником ефективності надавання допомоги. Вузькі зіниці у потерпілого вказують на достатнє забезпечення мозку киснем, i навпаки, початок розширення зіниць свідчить про погіршення забезпечення мозку кров'ю i необхідність прийняття більш ефективних заходів оживлення потерпілого. У цьому може допомогти підіймання ніг потерпілого приблизно на 0,5 м від підлоги і залишення їх у піднятому положенні протягом усього часу зовнішнього масажу серця. Таке положення ніг потерпілого сприяє кращому припливу крові до серця з вен нижньої частини тіла. Для підтримання ніг у піднятому положенні під них необхідно щось підкласти.
Штучне дихання i зовнішній масаж серця слід проводити до появи самостійного дихання i роботи серця, але поява слабких подихів (при наявності пульсу), не дає підстави для закінчення штучного дихання. У цьому випадку, як вказувалось вище, вдування повітря необхідно проводити до моменту початку власного вдиху потерпілого.
Про відновлення діяльності серця в потерпілого судять за появою у нього власного, не підтримуваного масажем регулярного пульсу. Для перевірки пульсу переривають масаж на 2-3 с, i якщо пульс зберігається, то це вказує на самостійну роботу серця. За відсутності пульсу під час перерви необхідно негайно відновити масаж.
Довга відсутність пульсу при самостійному диханні i вузьких зіницях вказує на фiбриляцiю серця. У цьому випадку необхідне продовження заходів щодо оживлення потерпілого до прибуття лікаря або до доставки потерпілого у лікувальний заклад при безперервному продовженні заходів оживлення в машині.
Слiд пам'ятати, що передчасне закінчення заходів щодо оживлення (1 хв. i менше) може призвести до непоправних наслідків. Пiсля появи перших ознак оживлення зовнішній масаж серця i штучне дихання слід продовжити протягом 5-10 хв, проводячи вдування в момент власного вдиху.
|
|
|