|
|
Скачати 1.81 Mb.
|
|
Розділ 2 ТЕХНОЛОГІЯ РОБОТИ НАД ДИСЕРТАЦІЄЮ 2.1 Вибір теми Вибір теми, вочевидь, є найбільш відповідальним етапом у діяльності аспіранта чи здобувача, бо він часом визначає майбутню діяльність людини на все життя і вирішальним чином обумовлює результат дисертаційного дослідження. Практика показує, що правильно обрати тему - наполовину забезпечити успішне її виконання. Розрізняють три різновиди тем: теми як результат розвитку проблем, над якими працює даний науковий колектив; ініціативні теми; замовлені теми. Найкраще обирати теми першої групи. Ініціативні теми можуть виникати за двох взаємовиключних ситуацій: як унаслідок гарної наукової підготовки здобувача, так і недостатніх його кваліфікації та наукового кругозору. Науковий керівник мусить розібратися в ситуації, по змозі підтримати ініціативу здобувача, але ця підтримка має грунтуватися на реальній оцінці ситуації і не може ставити під загрозу успішне виконання роботи. Замовлені теми, як правило, пов'язані з основними планами науково-дослідних робіт у галузі або об'єднанні. За актуальністю й економічною значущістю замовлені теми мають низку переваг перед іншими, тому насамперед їх потрібно аналізувати з позицій реальності виконання і можливості створення теоретичної бази. При обранні теми основними критеріями повинні бути актуальність, новизна і перспективність; наявність теоретичної бази; можливість виконання теми в даній установі; зв'язок її з конкретними господарськими планами і довгостроковими програмами; можливість отримання від впровадження результатів дослідження технічного, економічного та соціального ефекту. Дисертації, як відомо, пишуться з різних причин. Одні здобувачі виходять з чисто практичних міркувань: необхідно отримати науковий ступінь, і працюють над дисертацією тільки для цього. Вони обирають будь-яку тему, аби "захиститися". Інші розглядають дисертацію як можливість реалізувати задуману ідею, яку виколисували, доки вона не "достигла". Саме у таких людей найбільші шанси обрати вдалу тему, над якою вони працюватимуть цілеспрямовано та із задоволенням від отриманих результатів. Якщо молодий вчений неспроможний самостійно обрати тему дисертації, він може звернутися до будь-якої наукової установи. Суттєву допомогу тут надає ознайомлення з аналітичними оглядами і статтями у спеціальній періодиці, а також бесіди та консультації зі спеціалістами-практиками, в яких можна з'ясувати досі мало вивчені в теоретичному плані важливі питання з різних сфер людської діяльності. Обравши тему, здобувач має усвідомити сутність пропонованої ідеї, її новизну й актуальність, теоретичну важливість і практичну значущість. Це значно полегшує оцінку й остаточне закріплення обраної теми. Говорячи про новизну ідеї (а отже, і теми), не треба забувати відоме положення, що не все нове є обов'язково прогресивним, так само як і старе - консервативним. Наукова новизна самої дисертації - це ознака, наявність якої дає авторові підстави використовувати поняття "вперше" при характеристиці отриманих ним результатів і проведення дослідження загалом. Поняття "вперше" означає в науці брак подібних результатів до їх публікації. Вперше можуть проводитися дослідження на оригінальні теми, раніше не досліджувані в тій чи іншій галузі наукового знання. Для великої кількості галузей науки наукова новизна виявляється у наявності вперше сформульованих і змістовно обгрунтованих теоретичних положень, методичних рекомендацій, які впроваджені в практику і суттєво впливають на досягнення нових соціально-економічних результатів. Новими можуть бути тільки ті положення дисертаційного дослідження, котрі сприяють подальшому розвитку науки або окремих її напрямків. Наукова новизна історичних досліджень полягає у введенні до наукового обігу раніше не використовуваних джерел, з'ясуванні генезису розвитку тієї чи іншої галузі наукових знань, у розкритті закономірностей і основних шляхів розвитку науки і техніки. Часом здобувачі висловлюють побоювання, чи не готує хтось іще дисертацію на таку ж тему. Ці побоювання марні, хоча природно, що актуальною темою можуть займатися в декількох установах одночасно. Досвід підказує, що не можуть двоє людей, не пов'язаних один з одним, однаково розв'язати якусь проблему. Обов'язково принцип вирішення проблеми, зміст теоретичної частини, методика експерименту будуть різними. Питання новизни є одним з найбільш суперечливих і складних як при захисті дисертації, так і при опублікуванні статті. Одні експерти (члени спеціалізованої вченої ради, члени редколегії) вважають отриманий результат новим, інші - давно відомим. Тут вони спираються на свій особистий досвід, який при збвльшенні кількості та розширенні тематики досліджень і одночасному зменшенні доступних джерел інформації стає дедалі менш надійним. Тому кожен здобувач повинен вміти визначити новизну свого наукового результату. Найтиповіші помилки, яких припускаються у цьому, такі: новизна підміняється актуальністю теми, її практичною і теоретичною значущістю; у працях стверджується, що дане питання не розглядалося в конкретних умовах, його важливість для практики; висновки до розділів мають характер констатації і є самоочевидними твердженнями, з якими, справді, не можна сперечатися; немає зв'язку між отриманими раніше і новими результатами, тобто наступності. За місцем отриманих знань з-поміж відомих наукових даних можна виокремити три рівні новизни [8]: а) перетворення відомих даних, докорінна їх зміна; б) розширення, доповнення відомих даних; в) уточнення, конкретизація відомих даних, поширення відомих результатів на новий клас об'єктів, систем. Рівень перетворення характеризується принципово новими в даній галузі знаннями, які не просто доповнюють відомі положення, а являють собою щось самостійне. Самоперевірку цього рівня можна здійснити, поставивши собі запитання: "А що. ніхто ніколи це завдання не розв'язував? ". На цьому рівні суттєво важливо розрізняти два варіанти новизни: дискусійно-гіпотетичну і загальновизнану. У першому випадку нові результати ще не досить доказові, не мають достатніх всебічних конкретизацій і нерідко натрапляють на протидію, оскільки самі факти не піддаються новаторському науковому поясненню. Тому залишається сумнів щодо справедливості таких наукових ідей. Так було, наприклад, з геліоцентричною гіпотезою Дж.Бруно і М.Коперніка; можливо, що така сама ситуація спостерігається з телепатією та екстрасенсами. На етапі загальновизнаної новизни такий сумнів зникає (наприклад, він зник стосовно праць К.Е. Ціолковського, А..Ейнштейна). На рівні доповнення новий результат розширює відомі теоретичні або практичні положення, додає до них нові елементи, доповнює знання в даній галузі без зміни їх сутності. Наведемо приклад. Спеціалісти з АСУ на досвіді знають (старе знання), що безпомилковість вихідної інформації технологічного процесу обробки інформації залежить від класу А задач, що розв'язуються (облікові, планові, статистичні, інші); етапу В технологічного процесу (приймання і контроль вхідних документів, перенесення даних на машинний носій, машинна обробка, контроль і випуск вихідних документів); носія С інформації (вхідний документ, дискета, жорсткий диск); виду £> помилок, пов'язаних зі станом первинних документів; виду Е помилок при перенесенні даних на машинний носій і т.ін. Проте важливість кожного фактора не була з'ясованою. Невідомими були також і рівні достовірності, характерні для кожної градації фактора. У результаті проведених досліджень [9] встановлено (нове знання), що за ступенем впливу на безпомилковість перераховані фактори вишиковуються у такому порядку: А, Е, С, £>, В. Типовими рівнями достовірності є: для облікових задач-(0,19-1,0)-10'4 помилок / знак, для планових - (9,0-11,5)-10"4 помилок / знак, для статистичних - (6,0-8,6)-10"4 помилок / знак і т.д. Отже, відбулося розширення відомого практичного положення, додано нові елементи до знань щодо надійності АСУ. Інший, жартівливий приклад. Народна мудрість проголошує: "Кожен бутерброд падає маслом донизу". Це - відомий факт. Туркменська приказка додає: "Якщо не пощастить, то собака і на верблюді вкусить". Узагальнюючи ці та їм подібні твердження, закон Мерфі стверджує: "Якщо якась неприємність може статися - вона відбувається". Таким чином, маємо розширення колишнього знання: від окремого випадку з бутербродом перейшли до будь-яких ситуацій та систем. На рівні конкретизації новий результат уточнює відоме, конкретизує положення, що стосуються окремих випадків. На цьому рівні відомий метод, спосіб можуть бути розвинені й поширені на новий клас об'єктів, систем, явищ. Практично будь-яка актуальна науково-дослідна тема може забезпечити виконання дисертації, все залежить від глибини і широти її розроблення, а отже, від самого здобувана. Раніше однією із прикмет актуальності теми була належність її до плану науково-дослідних робіт організації, де працює здобувач, або до державного плану науково-дослідних робіт. Нині ця ознака втратила свою інформативність. Оцінюючи актуальність обраної теми, не можна ставити її в залежність від політичної ситуації в країні або світі. Справжня наука не терпить кон'юнктурних підходів. Політизація тут у недалекому минулому призводила часом до звуження спектру напрямів наукового пошуку, вилучення з нього напрямів, які не мали з якихось міркувань підтримки правлячої партії, що було причиною необ'єктивності наукових розроблень. Даючи оцінку практичній значущості обраної теми, слід знати, що ця значущість залежить від характеру конкретного наукового дослідження. Якщо дисертація має методологічний характер, то її практична значущість може полягати у публікації основних результатів дослідження на сторінках монографій, підручників, наукових статей; у наявності авторських свідоцтв, актів про впровадження результатів дослідження на практиці; в апробації результатів дослідження на науково- практичних конференціях і симпозіумах; використанні наукових розроблень у навчальному процесі закладів освіти; участі в розробленні державних і регіональних програм розвитку певної галузі народного господарства; використанні результатів дослідження для підготовки нових нормативних і методичних документів. Практична значущість дисертації методичного характеру може виявити себе у наявності науково обгрунтованих і апробованих результатами експериментів методів і засобів удосконалення економічного, технічного або соціального розвитку країни. Сюди ж відносять дослідження з наукового обгрунтування нових і розвитку діючих систем, методів і засобів того чи іншого виду діяльності. Форми впровадження наукових результатів методичного характеру можуть бути вельми різні. Основні з них такі: пропозиції щодо вдосконалення систем соціально- економічного, технічного, політичного, юридичного та іншого регулювання; рекомендації щодо вдосконалення економічного механізму, управління соціальними процесами тощо; нормативні й методичні документи, затверджені або рекомендовані для використання міністерствами, державними комітетами, відомствами, об'єднаннями або іншими зацікавленими організаціями. Коли передбачається, що майбутнє дослідження забезпечуватиме наукове обгрунтування шляхів оптимізації трудових і матеріальних ресурсів або виробничих процесів, тобто носить виключно прикладний характер, то його практична значущість може виявлятися у таких формах: наукового обгрунтування напрямків, способів удосконалення умов і ефективності праці, основних виробничих і невиробничих фондів, матеріальних, паливно-енергетичних ресурсів та інших факторів соціальної й економічної діяльності об'єднань, відомств, організацій; економічного обгрунтування заходів щодо використання науково-технічних досягнень у різних галузях науки і практики; обгрунтування пропозицій з використання досягнень наукових розроблень у практичній діяльності підприємств і організацій; вирішення окремих проблемних питань у розробленні науково-дослідних тем, держбюджетних і договірних наукових робіт; використання результатів дослідження в реальних розробленнях проектних інститутів, проектно-конструкторських та інших організацій. 2.2 Складання плану дисертації Від самого початку роботи здобувачеві треба мати план дисертації, хоча б попередній, такий, що буде багато разів коригуватися. Робочий план дисертації допомагає авторові скласти його науковий керівник. До обов'язків наукового керівника належить також робота зі складання календарного графіка роботи здобувача. Крім того, науковий керівник рекомендує необхідну літературу, довідкові, архівні, статистичні матеріали та інші джерела за темою; проводить систематичні, передбачені розкладом бесіди і консультації; оцінює зміст виконаної дисертації як частинами, так і загалом; дає згоду на подання дисертації на захист. Отже, керівник надає наукову і методичну допомогу, систематично контролює виконання роботи, вносить необхідні корективи, дає рекомендації щодо доцільності прийняття того чи того рішення, а також висновок про готовність роботи. Досвід свідчить, що за весь період роботи над дисертацією можуть бути складені плани кількох видів. Робочий план починається з розроблення теми, тобто задуму наукового дослідження. Можливо, що підґрунтям такого задуму буде лише гіпотеза, тобто припущення, викладене як на основі інтуїції (передчуття), так і на попередньо розробленій версії (тобто на повідомленні чогось з метою попереднього пояснення). Навіть така організація справи дасть змогу систематизувати й упорядкувати всю наступну роботу. Попередній робочий план тільки в головних рисах дає характеристику предмета дослідження, надалі такий план може і повинен уточнюватися, проте основне завдання, котре стоїть перед роботою загалом, має змінюватися якомога менше. Робочий план має довільну форму. Як правило, це план-рубрикатор, що складається з переліку розташованих у колонку рубрик, об'єднаних внутрішньою логікою дослідження даної теми. Такий план використовується на перших стадіях роботи, даючи змогу ескізно представити досліджувану проблему в різних варіантах. На пізніших стадіях роботи складають план-проспект, тобто реферативне викладення розміщених у логічному порядку питань, за якими надалі буде систематизуватися увесь зібраний фактичний матеріал. Доцільність складання плану- проспекту визначається тим, що шляхом систематичного включення дедалі нових і нових даних його можна довести до заключної структурно-фактологічної схеми дисертації. Здобувачеві потрібно усвідомити черговість і логічну послідовність запланованих робіт. За організаційної черговості завдання виконуються залежно від наявних можливостей, порядок їх виконання може змінитися за умови, щоб упродовж певного періоду вони всі були виконані. Логічна послідовність диктує розкриття сутності завдання. Поки не вивчений перший розділ, не можна переходити до другого. Важливо навчитися знаходити в будь- якій роботі головне, вирішальне, те, на чому треба зосередити в даний час усю увагу. Це дасть змогу знайти оптимальні розв'язки поставлених завдань. Такий методичний підхід підказує необхідність урахування стратегії і тактики наукового дослідження. Це означає, що дослідник визначає загальну генеральну мету в своїй роботі, формулює центральне завдання, виявляє всі доступні резерви для виконання задуму та ідеї, обирає потрібні методи і прийоми дій, знаходить найзручніший час для виконання кожної операції. У творчому дослідженні план завжди має динамічний, рухливий характер і не може, не повинен сковувати розвиток ідеї та задуму дослідника, зберігаючи певний чіткий і визначений науковий напрямок у роботі. Зазначимо, що переважна більшість наукових працівників має кілька планів, розрахованих на різні строки, наприклад, на рік, місяць, день. Кожен знаходить для себе способи фіксації виконання окремих пунктів плану з тим, щоб нереалізовані пункти можна було перенести до наступного. Складаючи будь-який із планів, треба враховувати реальні можливості виконавця, бажане не повинне підміняти дійсність. З урахуванням специфіки творчого процесу до плану дослідження вносять все, що можна заздалегідь передбачити. Звісно, в науці можливі і випадкові відкриття, але не можна будувати наукове дослідження, орієнтуючись на випадковості. Наукове дослідження не може провадитися без плану. Тільки планове дослідження дає змогу надійно крок за кроком глибоко пізнавати нові об'єктивні закономірності навколишньої дійсності. За кожним науковим результатом можна простежити повний цикл дослідження, тобто сукупність етапів, що починається в точці "повного незнання" і закінчується впровадженням "добутого" знання. При плануванні етапів досліджень доцільно одночасно продумати підготовку до друку необхідних публікацій. Можна виділити такі етапи процесу отримання наукового результату із зазначенням характеру можливої публікації:
Крім того, результати кожного з етапів дослідження можуть бути проголошені на конференціях і семінарах з публікацією тез доповідей або більш повних матеріалів, що є свідченням апробації результатів та пріоритету розроблення. Таким чином, за кожним завданням дослідження (результатом, що виноситься на захист) може бути підготовлено 5-6 публікацій, 1 -2 депонованих рукописи, 4-5 тез і матеріалів доповідей конференцій. Гадаємо, що публікації на етапах 2, 3, 6 є обов'язковими. Може виникнути запитання: навіщо так багато публікацій? Адже при 3-4 результатах, звичайних для кандидатської дисертації, згідно з нашою схемою виходить близько 20 статей і стільки ж доповідей на конференціях. Звичайно ця схема є ідеальною моделлю процесу дослідження і вимагати її дотримання від здобувача важко, але вона може бути критерієм якості його роботи: тільки тоді етап дослідження виконаний глибоко, якісно, коли за його результатами можна підготувати статтю до авторитетного фахового видання. Враховуючи те, що дисертація до захисту приймається лише після виходу друком відповідних публікацій, готувати їх треба не в останній момент, а заздалегідь, у міру готовності наукових результатів, отриманих при розв'язанні завдань дисертаційного дослідження. Підготовка статей і доповідей на конференціях - обов'язкова складова плану роботи над дисертацією. 2.3 Вивчення літературних джерел. Методи добору фактичних матеріалів і складання огляду літератури Знайомство з опублікованими за темою дисертації науковими працями починається відразу після розроблення ідеї, тобто задуму наукового дослідження, котрий, як уже зазначалося раніше, знаходить своє відображення в темі та робочому плані дисертації. Така постановка справи дає змогу цілеспрямованіше шукати літературні джерела за обраною темою і краще опрацювати матеріал, опублікований у працях інших учених, бо витоки основних питань проблеми майже завжди закладені в попередніх дослідженнях. Літературний афоризм стверджує: "Вивчати явище без книг - це почати плавання у незвіданому морі без карти, вивчати ж книги без практичної роботи - це значить зовсім не вийти в море". Звичайно, виконуючи дисертацію доводиться прочитати близько 1000 книг і статей, з яких приблизно 100-150 увійдуть до бібліографії дисертації, тобто будуть детально вивчені. Тому необхідно навчитися двох видів читання: "швидкого" і "повільного". "Швидке" читання (читання "по діагоналі") повинно відповісти на запитання, чи варто дану статтю чи книгу уважно вивчати. Після того, як проглянуто всю наявну на даний момент літературу, можна приступити до "повільного" читання, до глибшого її вивчення, переходячи від простого матеріалу до складнішого. Треба починати з книг, згодом - статті, спочатку вивчати вітчизняні джерела, а потім - іноземну літературу. При читанні відібраної літератури треба робити помітки, бажано на одному боці аркуша стандартного формату; це дає змогу надалі компонувати матеріал у будь-якому порядку або, як кажуть, користуватися методом "клею і ножиць". Читаючи джерела, ліпше записати більше, бо заздалегідь не завжди відомо, що з цього матеріалу може знадобитися, повторний пошук - зайва втрата часу. Дуже велике значення має обробка записів у міру їх накопичення. Тут потрібно виявити максимальну організованість, яка межує з педантизмом. За систему зберігання записів можна взяти початковий план досліджень, а потім - план дисертації. Корисно для кожного її розділу завести окрему папку, куди складати всі виписки стосовно цього розділу в послідовності, що відповідає викладенню матеріалу. Потім увесь матеріал треба систематизувати, тобто розмістити відповідно до плану, виключити зайве (дублі, матеріали, що перетинаються, і т.ін.). Подальша обробка матеріалу повинна дати відповідь на запитання щодо повноти зібраної інформації, чи досить її для роботи. Як знайти потрібну літературу? Є два шляхи отримання бібліографічної довідки: замовлення в спеціалізованій інформаційній установі (інформаційному підрозділі установи) або самостійний пошук. Треба зазначити, що незважаючи на високу кваліфікацію працівників інформаційних служб, вони ніколи не доберуть літературу так, як треба дослідникові, хоча збережуть йому багато цінного часу. Науковий працівник у пошуку літератури повинен спочатку з'ясувати перелік періодичних видань, від яких можна сподіватися необхідної інформації. Добре складений перелік навіть при побіжному знайомстві із заголовками джерел допомагає усвідомити обсяг потрібної інформації. Необхідно переглянути всі види джерел, зміст яких пов'язаний з темою дисертаційного дослідження. До них належать матеріали, надруковані в різних вітчизняних і зарубіжних виданнях, недруковані документи (звіти про науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, дисертації, депоновані рукописи, матеріали зарубіжних фірм), офіційні матеріали. Якщо такий перелік виявиться дуже великим, слід обмежити параметри бібліографічного пошуку: мова, країна, рік видання і т.ін. Коли з даного питання існує бібліографічний довідник, треба його використати, одночасно перевіривши його повноту. Починати пошук слід з нової літератури, а потім поступово "розмотувати клубок", користуючись посиланнями на інші джерела. Стан вивченості теми доцільно аналізувати, починаючи з інформаційних видань, метою випуску яких є оперативна інформація як про самі публікації, так і найсуттєвіші моменти їх змісту. Нині випуском інформаційних видань займаються Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрНТЕІ), Книжкова палата України, центральні наукові бібліотеки, Інститут реєстрації інформації НАН України (електронна газета "Все всім", реферативний журнал "Джерело"), служби науково-технічної інформації міністерств та відомств, деяких наукових установ. Найважливіші книги та статті треба обов'язково прочитати в оригіналі. Вивчивши літературне джерело, зробіть його повний бібліографічний опис. Ніколи не покладайтеся на свою пам'ять, занотуйте на картках потрібне та зауваження до кожного джерела. Вивчаючи літературу не намагайтеся тільки запозичити матеріал. Паралельно обдумайте знайдену інформацію. Цей процес має тривати протягом усієї роботи над темою, тоді власні думки, які виникли під час ознайомлення із чужими працями, стануть підставою для отримання нового знання. Зазвичай використовується не вся інформація, що міститься у певному джерелі, а тільки та, яка безпосередньо стосується теми дисертації і тому найбільш цінна та корисна. Отже, критерієм оцінювання вивченого є можливість його практичного використання в дисертації. Вивчаючи літературні джерела, треба стежити за оформленням виписок, щоб надалі ними було легко користуватися. Працюючи над якимось частковим питанням або розділом, треба постійно бачити його зв'язок із загальною проблемою, а розроблюючи широку проблему - вміти розділяти її на частини, кожну з яких продумувати в деталях. Можливо, частина отриманих даних виявиться непотрібною; дуже рідко вони використовуються повністю. Тому потрібні ретельний відбір і оцінювання їх. Відбір наукових фактів - не проста справа, не механічний, а творчий процес, який потребує цілеспрямованої праці. Треба добирати не будь-які, а тільки наукові факти. Поняття "науковий факт" є значно ширшим і багатограннішим ніж поняття "факт", що застосовується у повсякденному житті. Коли говорять про наукові факти, то розуміють їх як складові елементи основи наукового знання, віддзеркалення об'єктивних властивостей речей і процесів. На підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони. Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об'єктивність і достовірність. Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий до цього часу предмет, явище або процес. Це не обов'язково наукове відкриття, але нове знання про те, чого ми дотепер не знали. Точність наукового факту визначається об'єктивними методами і характеризує сукупність найсуттєвіших прикмет предметів, явищ, подій, їхніх кількісних та якісних визначень. При доборі фактів треба бути науково об'єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. Справді, сутність нового в науці не завжди чітко видно самому досліднику. Нові наукові факти, часом досить значні, саме через те, що їх значення недостатньо розкрите, можуть надовго залишатися у резерві науки і не використовуватися на практиці. Достовірність наукового факту базується на його безумовному реальному існуванні, яке підтверджується при побудові аналогічних ситуацій. Якщо такого підтвердження немає, то немає і достовірності наукового факту. Достовірність наукових фактів значною мірою залежить від достовірності першоджерел, від їх цільового призначення і характеру їх інформації. Очевидно, що офіційне видання, опубліковане від імені державних або громадських організацій, установ і відомств, містить матеріали, точність яких викликає найменше сумнівів. Монографія як наукове видання, котре містить повне і всебічне дослідження якоїсь проблеми або теми; науковий збірник матеріалів авторитетної наукової конференції; науковий збірник дослідницьких матеріалів установ, навчальних закладів або наукових товариств із найважливіших наукових і науково-технічних проблем - всі ці видання мають принципове наукове значення і практичну цінність. У своїй основі вони безумовно належать до числа достовірних джерел. Практично абсолютну достовірність мають описи винаходів. Серед джерел інформації чільне місце належить науковим статтям. З позицій достовірності їх слід розглядати окремо за видами і залежно від того, до яких наук вони належать: природничо-технічних або гуманітарних. Теоретична стаття в галузі технічних або інших точних наук зазвичай відзначається точністю доведень із застосуванням сучасних математичних методів, моделювання із залученням даних експериментальних досліджень. У такій статті відомості досить обгрунтовані. Результати розрахунків та експериментів, їх оціночні дані, методики, умови розв'язання завдання, а також інша інформація - все це здебільшого має достовірний характер. Теоретичні статті в галузі гуманітарних наук значно більше, ніж стаття технічна, насичені роздумами, порівняннями, словесними доведеннями. Достовірність її змісту залежить від достовірності вихідної інформації, використаної авторами. Проте тут важливого значення набуває позиція автора, його світогляд, з огляду на які стаття поруч із об'єктивними науковими даними може містити суб'єктивні трактування. Тому слід розібратися в цьому і точно оцінити зміст статті, встановити істинність тверджень її автора і дати їм відповідну оцінку. У галузі техніки, математики, природничих наук часто доводиться мати справу зі статтями, в яких обґрунтовуються і викладаються результати закінчених досліджень. Разом із відомостями стосовно ходу досліджень, такі статті наводять дані про апробацію отриманих результатів, їхню фактичну або можливу реалізацію, економічну чи виробничу ефективність і т.ін. Подібні відомості свідчать про оригінальність статті, її теоретичну і практичну значущість. Самостійне значення має інформаційна стаття. З нею можна зустрітися в будь-якій науковій галузі. Інформаційна стаття зазвичай оперативна й актуальна, вона містить стислий, конкретний виклад певних фактів, повідомлення про якусь подію, явище. У технічних науках інформаційною можна вважати статтю, в якій наводяться відомості щодо виробу, технологічного процесу тощо. Подібно до статей, різний ступінь достовірності мають також доповіді, оголошені на наукових конференціях, симпозіумах. Одні з них можуть містити обгрунтовані, доведені, апробовані відомості, інші - питання постановочного характеру, пропозиції тощо. Про достовірність вихідної інформації свідчить не тільки характер першоджерела, але і науковий, професійний авторитет його автора, належність автора до тієї чи іншої наукової школи. У всіх випадках слід добирати тільки останні дані, найавторитетніші джерела, точно зазначати, звідки взяті матеріали. До фактів з літературних джерел треба підходити критично. Не можна забувати, що життя постійно йде вперед, розвиваються наука, техніка й культура. Те, що вважалося абсолютно точним учора, сьогодні може виявитися неточним, а часом і неправильним. Особливою формою фактичного матеріалу є цитати, органічно вплетені у текст дисертації, вони складають невід'ємну його частину. Цитати використовуються для того, аби без перекручень передати думку автора першоджерела, для ідентифікації поглядів при зіставленні різних точок зору тощо. Вони слугують необхідною опорою авторові дисертації в процесі аналізу та синтезу інформації. Відштовхуючись від їх змісту, можна створити систему переконливих доказів, необхідних для об'єктивної характеристики явища, яке вивчається. Цитати можуть використовуватися і для підкріплення окремих тверджень самого здобувана. У всіх випадках кількість використаних цитат повинна бути оптимальною, тобто визначатися потребами розроблення теми дисертації. Від її автора вимагається встановити, чи доцільним є застосування цитат у конкретному контексті, чи нема в них перекручень сенсу аналізованих джерел. Причини перекручень можуть бути різними. В одних випадках із першоджерела можуть бути взяті слова, які не визначають основної суті поглядів їх автора. В других - цитати обмежуються словами, які містять лише частину думки, наприклад, ту, що більше відповідає інтересам автора дисертації. Іноді в цитаті викладається точка зору не на той предмет, що розглядається у даному контексті. Можливі й інші неточності при цитуванні. Найчастіше цитати та інші запозичені матеріали застосовують при написанні огляду літератури - одного з важливих етапів підготовки дисертації. Головними завданнями огляду літератури є:
Можна рекомендувати такий типовий план огляду літератури в тексті дисертації:
Є два критерії самоперевірки правильності написання огляду: огляд пишуть не за авторами, а за завданнями досліджень; огляд тоді написаний правильно, коли його можна публікувати як самостійну статтю. 2.4 Самоперевірка відповідності матеріалів дисертації встановленим вимогам Самоперевірка роботи на "дисертабельність" має такі послідовні етапи: аналіз найменування дисертації; виявлення і визначення об'єкта, предмета і мети дослідження; аналіз кожного наукового результату на новизну, достовірність, практичну значущість, пріоритет; аналіз кожного висновку до розділів на конструктивність та новизну; аналіз математичних моделей на коректність; оцінювання якості програмного забезпечення та виконаних розрахунків; аналіз відповідності публікацій та апробацій вимогам ВАК; аналіз правильності оформлення актів упровадження; перевірка коректності посилань. Аналіз назви дисертації ста проводити за двома аспектами: на відповідність результатам, поданим на захист; на відповідність паспорту спеціальності. Назва дисертації повинна містити об'єкт і предмет дослідження, укрупнене найменування завдання, що розв'язується, деколи і галузь використання. Серед найпоширеніших помилок при формулюванні назви дисертації можна вказати такі. Назви дисертаційних тем нерідко перенасичені штучно ускладненою термінологією, мають наукоподібний характер, сформульовані стилістично недбало, а часом - з орфографічними помилками. Занадто часто назви дисертацій починаються зі слів "Вивчення процесу... ", "Дослідження деяких шляхів... ", "Матеріали до вивчення... ", "Деякі питання... ", "До питання... " і т.ін. У них не відбиваються достатньою мірою суть розглянутої проблеми, завершеність роботи, немає ясного визначення її мети і результатів. Слід уникати занадто довгих назв. Часом доцільно сформулювати назву двома реченнями: у першому подати сутність роботи, а у другому - об'єкт використання результатів досліджень. Для кожної спеціальності є так званий паспорт спеціальності, який затверджується постановою президії ВАК України і повинен надаватися кожному здобувачеві відповідною спеціалізованою вченою радою. Найновіший перелік спеціальностей наукових працівників, затверджений наказом ВАК України від 23 червня 2005 року № 377, опублікований у "Бюлетені Вищої атестаційної комісії України", 2005, № 7). Зміни та доповнення до цього наказу, внесені наказами ВАК України у 2006-2009 рр., також опубліковані в "Бюлетені Вищої атестаційної комісії України". Кожна спеціальність має шифр. У паспорті спеціальності зазначаються: формула спеціальності, напрямки досліджень і галузі наук, за якими присуджується науковий ступінь. Аналіз полягає в тому, щоб назва дисертації обов'язково відповідала за змістом хоча б одному з напрямків досліджень. Об'єкт дослідження - це частина матеріального світу, яка привернула увагу дослідника, наприклад, бетон, промислові ТЕЦ, апарати з киплячим шаром, вібраційні установки для сушіння і охолодження, деталі і вузли, що відновлюються тощо. Стосовно об'єкта дослідження здобувачеві необхідно усвідомити: об'єкт дослідження - новий (Н) чи традиційний (Т). Наприклад, діяльність космонавта, СНІД - це нові об'єкти дослідження, а вібраційні пристрої - традиційні. Предмет дослідження - це розглянутий в дисертації бік об'єкта дослідження та його досліджувані якість і галузь використання (наприклад, стійкість бетону, економічність та екологічність ТЕЦ, режими роботи апаратів). Щодо предмета дослідження, то тут також треба вирішити те саме питання: предмет дослідження є новим чи традиційним. Можливі такі комбінації новизни предмета (П) і об'єкта (О) дослідження: а) НП-НО; б) НП-ТО; в) ТП-НО; г) ТП-ТО. Приклади цих ситуацій: а) нетрадиційні методи лікування та профілактики СНІД; б) техногенні наслідки експлуатації ТЕЦ; в) ергономічний аналіз діяльності космонавтів; г) стійкість бетону в промислових спорудах. Для дисертацій випадок ТП-ТО є практично неприпустимим: або предмет, або об'єкт дослідження обов'язково має бути новим. Об'єкт дослідження, зазначений у дисертації, повинен мати модель (моделі) у тексті і на плакатах. Мета дослідження - це запланований результат. Результат має бути конструктивним, тобто спрямованим на вироблення суспільно корисного продукту з ліпшими, ніж було раніше, показниками якості або процесу її досягнення. Поставленої мети досягти треба обов'язково. І неодмінно перевірити, чи визначене чітко досягнення мети у висновках. Аналіз наукових результатів. Кожен науковий результат здобувачеві необхідно оцінити так, ніби він сам є опонентом своєї дисертації. У якій формі виконувати такий аналіз? Ставши ненадовго на позицію опонента, за кожним результатом відзначити: коротку суть наукового результату; новизну результату; достовірність результату; практичну значущість; джерело, в якому опублікований результат, і обгрунтування пріоритету. При обгрунтуванні новизни обов'язкове порівняння з близькими результатами інших дослідників. Описуючи практичну значущість, треба вказати форму і масштаби впровадження наукового результату. У визначенні пріоритету простежується спадкоємність публікацій з цього питання за роками. Аналіз висновків до розділів. Усі розділи завершуються короткими висновками. Найрозповсюдженіша помилка, якої припускаються здобувачі, - реферативний характер висновків: перераховується, що зроблено у розділі. Наприклад, зустрічаються такі звороти: "Проведено огляд літератури, виділені завдання дослідження". Аналіз математичних моделей. Одному завданню дослідження присвячено зазвичай окремий розділ. Кожне завдання повинно мати змістовну (фізичну) і математичну постановки. Математичні постановки завдань дослідження щодо вибору найкращих параметрів, режимів, способів, технологій, матеріалів, конструкцій, схем тощо мають бути оптимізаційними. Тут треба визначити: керовані змінні; цільові функції (цільову функцію); обмеження на змінні; множину пошуку рішень (межі припустимих рішень). Для кожної математичної моделі треба встановити: математичний клас задачі; обгрунтування запропонованого методу розв'язання; сутність запропонованого алгоритму; збіжність обчислювальної процедури; обчислювальну складність алгоритму; відмінність від інших алгоритмів розв'язання цієї задачі. Оцінювання якості програмного забезпечення та виконаних розрахунків. У наш час однією з прикмет завершеності наукового результату є наявність комп'ютерної програми, котра реалізує нові алгоритми. Проте лише та програма вважається достовірною і корисною, яка набуває вигляду програмного продукту. Критерієм товарної цінності програми є можливість її багаторазового використання як автором, так і іншими користувачами. З цією метою її виконують відповідно до встановлених вимог і супроводжують повним комплектом необхідної програмної документації. Якщо результатами дисертації є проектні рішення, то найкращим програмним виходом дисертації є фрагмент САПР або цілісна САПР цих проектних рішень. У цьому випадку розробляють не тільки програми розрахунку параметрів і вибору варіантів рішень, а й відповідну базу даних. Виконані розрахунки з наявною можливістю перевірки їх результатів повинні повністю задовольняти обмеження на вхідні і вихідні дані. Аналіз відповідності публікацій і апробацій вимогам ВАК слід проводити в таких аспектах: чи всі результати, винесені на захист, опубліковані або захищені авторськими свідоцтвами (патентами); зручною формою самоперевірки є зазначення у коротких висновках до розділів номерів публікацій згідно з переліком використаних праць; чи підтверджується роком видання (датою надходження статті, датою проведення конференції) пріоритет наукового положення; чи входять до переліку фахових видань, затвердженого ВАК України, ті видання, в яких опубліковано результати дисертації; чи відповідають назви цих видань та назви з'їздів, конференцій, симпозіумів, семінарів темі дисертації або суті конкретного наукового результату; чи відповідає назва кафедри, профіль відділу, де доповідалася дисертація, її темі. Аналіз правильності оформлення актів впровадження. Треба перевірити підписи на актах впровадження. Акт впровадження, підписаний не тими особами, може бути підданий сумніву. Документ вважається дійсним, якщо його підписали головний бухгалтер та/або начальник планового відділу, затвердили директор, головний інженер або заступник директора з економічних питань. Досвід підказує, що від початку впровадження необхідно тримати цих осіб у курсі справ про його хід. Багато атестаційних справ буквально "нашпиговані" довідками про вельми сумнівний економічний ефект, про використання рекомендацій дисертанта у тих чи інших установах без роз'яснення, а чим же вони зрештою були корисними. Дуже важлива також повна тотожність суті впроваджених результатів і результатів дисертаційних досліджень. Перевірка коректності посилань. У процесі тривалої роботи над дисертацією здобувач проглядає, читає, вивчає багато літературних джерел. З них він часто виписує формули, графіки, таблиці, окремі факти, фрази, думки, концепції. Ці виписки часом слугують відправною точкою у викладенні власних результатів, аргументом в обгрунтуванні наукової позиції і т.ін. Тому необхідно перевірити, чи всюди є посилання на першоджерела, чи може сторонній читач відокремити власні результати здобувача від запозичених. Наукова робота давно вже має не індивідуальний, а колективний характер. З огляду на це треба продумати заздалегідь внесок кожного учасника у проведене дослідження, зокрема автора дисертації. Слід перевірити, чи відповідає особистий внесок дисертанта в опублікованих працях, написаних у співавторстві, результатам, винесеним на захист. Недбалість у цих питаннях розглядається спеціалізованою вченою радою та ВАК як наукова непорядність. У дисертації здобувач зобов'язаний робити посилання на автора і джерело, звідки він запозичує матеріал або окремі результати. Використовуючи в дисертації ідеї або розроблення, що належать співавторам, спільно з якими були написані наукові праці, здобувач має зазначити це в дисертації. У випадку використання без посилання на автора і джерело запозиченого матеріалу (цитат, таблиць, формул, графіків тощо) дисертація знімається з розгляду без права її повторного захисту. |
| Лекція: Оформлення тексту. Списки: версія для друку і PDA Лекція... Показано створення багаторівневого списку. Представлені можливості налаштування параметрів списку, зміни порядку нумерації, установки... |
Приклади оформлення списку літературних джерел ДСТУ ГОСТ 1: 2006 ДСТУ ГОСТ 1: 2006. Бібліографічний запис. Загальні вимоги та правила складання |
| Введення в дію нового стандарту з бібліографічного опису ДСТУ ГОСТ... ДСТУ ГОСТ 1: 2006 "Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання", який набуває чинності 1 липня... |
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС СПИСКУ ДЖЕРЕЛ Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст. – К., 1981. – 159 с |
| 03. 12. 2013 року ПАТ «Фондова біржа ПФТС» прийнято рішення про переведення... ПАТ «Фондова біржа ПФТС» прийнято рішення про переведення цінних паперів ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «МЕТАЛ-СЕРВІС» з Котирувального... |
План розповіді, який оформити у вигляді багаторівневого списку згідно з інд завданням № 1 Створити в папці D:\IT файл з ім’ям doc, де N — номер варіанту. Номер варіанту для ЦІЄЇ індивідуальної роботи співпадає з порядковим... |
| ПОРЯДОК формування стоп-листа в домені. УКР «Стоп-лист» складається зі списку безумовно заборонених для реєстрації слів (список виключний, містить слова та усі словоформи, що... |
Вибір варіанту здійснюється від позиції прізвища виконавця в списку... Поняття населення держави і його склад. Громадянство і його значення в сучасних міжнародних відносинах |
| ПРИКЛАДИ ОФОРМЛЕННЯ БАКАЛАВРСЬКИХ РОБІТ (БР) Проблеми та перспективи формування зони вільної торгівлі між та Україною та країнами ЄС |
Про зареєстрованих кандидатів у депутати до Тернопільської міської... |