Довідкове видання Довідник офіційного опонента
Упорядник Цеков Юрій Іванович Редактор Л.І. Мірошниченко. Художнє оформлення ГІ.Х.Ткачвнка. Комп'ютерна верстка Л.Н. Зозулцнської. Коректор Г.А. Собченко. Технічний редактор С.І. Кочерга. Підписано до друку 14.12.2009 р. Формат 60 х 84/16. Гарнітура Arial. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум.-друк. арк. 3,96. Обл.-вид. арк. 3,81. Ціна договірна. Зам. № 9-1345 Редакція "Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України"(01001, вул. Хрещатик, 34) Видавництво Толока" (01103, Київ, вул. ПІдвисоцького, З/З. т. 456-83-27) Свідоцтво про внесення до ДРСВС серія ДК N»473.
Виготовлено з фотоформ ВАТ "ВІПОЛ".
03151, Київ, вул. Волинська, 60.
УДК 378.245 (035) ББК 74.58я2
Як підготувати і захистити дисертацію па здобуття наукового ступеня.
Методичні поради. 4-е видання, виправлене і доповнене / Автор-упорядник Л.А.Пономаренко, доктор технічних наук, професор. - К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», Видавництво «Толока», 2010. - 80 с. - Бібліогр. с. 79
ISBN 966-7990-34-6
Ці методичні поради - перша спроба комплексно розглянути весь процес підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук: від вибору теми кваліфікаційної наукової праці до її прилюдного захисту. Розкриваються основи методології наукової творчості, викладаються методика написання та правила оформлення рукопису дисертації й автореферату, розглядається порядок прилюдного захисту дисертації. Матеріали видання узгоджені з чинними нормативними документами ВАК України щодо організації процесу атестації наукових кадрів вищої кваліфікації.
Для аспірантів, здобувачів наукового ступеня, які працюють над дисертацією, та їхніх наукових керівників, а також для кожного, хто хоче підвищити культуру своєї наукової роботи.
УДК 378.245 (035) ББК 74.58я2
ISBN 966-7990-34-6 © Редакція "Бюлетеня Вищої
атестаційної комісії України", Видавництво «Толока», 2010 © Л.А.Пономаренко, автор- упорядник, 2010 © П.Х.Ткаченко, художнє оформлення, 2005
ЗМІСТ
Як підготувати і захистити дисертацію па здобуття наукового ступеня. 4
ВІД АВТОРА 4
ВСТУП 7
Розділ 1 9
ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ 9
Методи емпіричного дослідження 10
ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ РУКОПИСУ ДИСЕРТАЦІЇ 33
Розділ 4 45
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙ 45
2. ... 52
Приклад побудови таблиці 58
4.6 Загальні правила подання формул 58
ПІДГОТОВКА І ВИДАННЯ АВТОРЕФЕРАТУ 62
ВІД АВТОРА
Сімнадцятирічний досвід роботи Вищої атестаційної комісії України свідчить, що в переважної більшості здобувачів наукового ступеня виникають певні труднощі в написанні дисертації та автореферату, підготовці документів атестаційної справи. Починаючи з 1997 року, основні нормативні документи ВАК України друкуються в "Бюлетені Вищої атестаційної комісії України", але це видання не завжди доходить до спеціалізованих учених рад та й не всі секретарі згаданих рад мають достатній досвід роботи в галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів і можуть надати кваліфіковану допомогу. До ВАК України постійно звертаються здобувачі з різних питань підготовки та захисту дисертацій. Саме тому визріла необхідність узагальнити найактуальніші проблеми, що виникають на різних етапах процесу атестації, донести відповіді на них до широкого кола дослідників-початківців і працівників розгалуженої мережі спеціалізованих учених рад.
У посібнику розглянуто весь процес підготовки кандидатської дисертації, наведено поради щодо оформлення дисертації, автореферату дисертації, висвітлено порядок проведення публічного захисту дисертації та вимоги і поради щодо оформлення деяких документів атестаційної справи.
Матеріал посібника цілком відповідає вимогам "Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 423, "Положення про спеціалізовану вчену раду", затвердженого наказом ВАК від 29 серпня 2000 р. № 429, та переліків і форм документів, які застосовуються при атестації наукових і науково- педагогічних кадрів, запроваджених наказом ВАК від 29 травня 2007 р. № 342. Враховано також усі подальші зміни в нормативних документах і роз'яснення ВАК станом на 1 грудня 2009 року. При підготовці посібника використано державні стандарти України й інструкції, котрі визначають порядок виконання дослідження, правила оформлення його результатів, а також нормативно-довідкові матеріали з вимогами до наукових праць, які подаються до друку.
Цей посібник є спробою комплексного висвітлення сучасних вимог до підготовки та захисту дисертаційних робіт. Сподіваємося, що він стане в пригоді аспірантам і здобувачам наукових ступенів, які працюють над дисертацією поза аспірантурою, а також їхнім науковим керівникам і взагалі всім, хто хоче підняти культуру своєї наукової праці.
Відгуки та побажання просимо надсилати за адресою: Редакція "Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України"; пров. Делегатський, 1/28; а/с№ 101; Київ; 04107.
ВСТУП
Згідно з п.11 "Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника" (далі - "Порядку") [1 ], дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обгрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, характерна єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.
Теми дисертацій пов'язують, як правило, з напрямами основних науково-дослідних робіт наукових установ і організацій, затверджують ученими (науково-технічними) радами для кожного здобувача персонально з одночасним призначенням наукового керівника. Зазначимо, що "Порядок" не передбачає можливості призначення двох керівників або керівника та консультанта кандидатської дисертації.
Докторська дисертація повинна містити раніше не захищені наукові положення й отримані автором нові науково обгрунтовані результати у певній галузі науки, які в сукупності розв'язують важливу наукову або науково-прикладну проблему (п.12 "Порядку").
Кандидатська дисертація повинна містити науково обгрунтовані результати проведених автором досліджень, які у сукупності розв'язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки (п. 13 "Порядку").
Дисертація готується автором особисто. Нові наукові результати та положення, вміщені в ній, мають витримати своєрідний іспит під час публічного захисту. Як наукова праця вона повинна мати внутрішню єдність і свідчити про власний внесок її автора в науку. Нові розв'язання, запропоновані здобувачем, потрібно добре аргументувати і критично оцінити порівняно з уже відомими. У дисертаціях, які мають прикладне значення, наводяться відомості щодо практичного застосування отриманих автором наукових результатів, а в дисертаціях теоретичного спрямування - рекомендації стосовно використання наукових висновків.
Таким чином, дисертація - це, по-перше, кваліфікаційна праця, а по-друге, праця, що містить нове вирішення важливої наукової проблеми чи конкретного наукового завдання (кандидатська дисертація). У чому ж різниця між цією працею й іншими формами творчої діяльності, зокрема інженерними розробленнями та монографіями? Спробуємо висвітлити це питання на прикладі наукових досліджень у галузях технічних і природничих наук [2].
Метою будь-якої наукової праці (так само і дисертації) є виявлення нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або ж уточнення відомих раніше, але недостатньо досліджених. Кожна дисертація містить теоретичну частину, де нові факти складаються в систему і для них виявляються певні об'єднувальні принципи. Отже, "діяльність вченого часто полягає в тому, щоб якісь факти, котрі здаються нам звичними та банальними, побачити під новим кутом зору і в результаті цього побачити те, що від інших залишалося прихованим" [3]. Наївно думати, що робота над дисертацією є безперервним і приємним процесом відкриття нового. Насправді - це вперта, тривала, часом одноманітна робота, пов'язана з розчаруваннями, невиправданими надіями та сподіваннями.
Водночас найскладніші інженерні розроблення повинні задовольняти технічні вимоги, які базуються на вже відомих і перевірених закономірностях. При цьому в переважній більшості випадків інженерне розроблення може вважатися успішно виконаним, якщо параметри створеного приладу або системи відповідають завданню.
Отже, дисертація містить у собі науковий результат, тобто невідомі раніше знання, а інженерне розроблення - технічне рішення, отримане на основі або в межах встановлених раніше знань чи закономірностей. У цьому є їх принципова різниця.
З'ясуємо відмінність дисертації від монографії. Дисертація - це опис наукових результатів, здобутих особисто автором. Монографія - опис результатів, отриманих у досліджуваному питанні як здобувачем, так і іншими авторами. При цьому монографія може містити як нові наукові результати, так і відомі технічні рішення.
Дисертація, як правило, готується українською мовою. Оформлення дисертації здійснюється згідно з вимогами до звітів про науково-дослідні роботи (НДР), встановленими Державним стандартом України ДСТУ 3008- 95 "Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення".
І в тому разі, коли дисертація на здобуття наукового ступеня подається у вигляді рукопису, і тоді, коли захист відбувається за монографією, її основні положення мають бути опубліковані в наукових журналах та інших періодичних фахових виданнях.
Наукову інформацію в дисертації треба викладати у найповнішому вигляді, обов'язково розкриваючи хід і результати дослідження, із детальним описом методики дослідження. Повнота наукової інформації повинна відбиватися в деталізованому фактичному матеріалі з обгрунтуваннями, гіпотезами, широкими історичними екскурсами та паралелями.
Основу змісту дисертації має становити принципово новий матеріал: опис відкритих фактів, явищ і закономірностей, а також узагальнення вже відомих даних з інших наукових позицій або аспектів. З огляду на це матеріал може містити дискусійні питання, пов'язані з переглядом наявних поглядів і уявлень. Зміст дисертації повинен відповідати вимогам оригінальності, унікальності та неповторності наведених положень.
Характерними ознаками форми викладення змісту дисертації є високий ступінь абстрагування, активне застосування математичного апарату та засобів логічного мислення, а також аргументованість суджень і точність наведених даних. Орієнтуючись на читачів, професійна підготовка яких найвища, здобувач мусить ввести до тексту весь наявний знаковий апарат (формули, графіки, діаграми, схеми, таблиці, латинські та грецькі позначення і т.ін.), тобто все те, що становить "мову науки", зрозумілу лише спеціалістам. У мовно-стилістичному оформленні матеріалу слід враховувати особливості наукового стилю мови, головною рисою якого є об'єктивність, що випливає зі специфіки наукового пізнання. Необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати наукових досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.
Назва дисертації має бути якомога коротшою, відповідати обраній спеціальності та суті розв'язаної наукової проблеми (завдання), вказувати на мету дисертаційного дослідження та його завершеність. Часом для більшої конкретизації до назви можна долучити невеликий (4-6 слів) підзаголовок.
Такими є основні типологічні характеристики дисертації як особливого виду наукової праці. Розглянемо тепер, як її треба готувати до публічного захисту, аби повною мірою задовольнити всі вимоги до кваліфікаційної праці на здобуття наукового ступеня.
Розділ 1
ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ
Отримання наукових результатів, оформлених у вигляді специфічного продукту під назвою "дисертація", має свої принципи, методи, техніку і технологію. Мета пропонованого посібника - не навчити наукової творчості, а сприяти оптимальній організації діяльності молодих учених, які ставлять перед собою завдання захисту дисертації, через ознайомлення з принципами побудови дисертації, принципами іі методами встановлення новизни, достовірності та практичної значущості наукових результатів.
Для дослідника-початківця важливо не тільки добре знати основні положення,
характерні для дисертації як кваліфікаційної роботи, а й маги хоча б є уявлення
про методологію наукової творчості. їм передовсім бракує досвіду в організації своєї роботи, у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правші
Авторитет ученого визначається насамперед результатами його праці, ерудиції м та кваліфікацією.
Під ерудицією розуміють широке і глибоке знання не тільки тієї галузі науки, н якій працює вчений, а й суміжних. Найбільш достовірні та міцні знання здобувають із першоджерел. Учений піддає їх критичному аналізу, творчій переробці, систематично використовує у власній діяльності.
Кваліфікація вченого - це поєднання ерудиції та його творчих навичок у проведенні теоретичної й експериментальної роботи.
Брак ерудиції здебільшого призводить до кустарщини та фабрикації різних схем на недостатньо перевірених і не проаналізованих глибоко матеріалах, до повторення в гіршому варіанті раніше зробленого іншими. Вчений, маючи широку ерудицію та творчі навички, спроможний критично осмислювати наукову інформацію, оцінювати її переваги та вади, "нестандартно" мислити, знаходити власні розв'язання, висовувати нові наукові ідеї, вміти працювати з науковими приладами, комп'ютерною технікою, проводити самостійно експеримент, накопичувати й аналізувати необхідні факти, узагальнювати їх, систематизувати, теоретично пояснювати, оформлювати у вигляді наукових звітів, статей, доповідей, монографій, патентів, володіти навичками наукової організації творчої праці.
1.1 Наукове вивчення як основна форма наукової роботи
Будь-яке наукове дослідження від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці здійснюється індивідуально. Проте можна визначити й деякі загальні методологічні підходи до його проведення, що називають вивченням у науковому сенсі [ 4 ].
Сучасне науково-теоретичне мислення намагається дійти до суті явищ і процесів, які вивчаються. Це стає можливим за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його у виникненні та розвитку, тобто застосування історичного аспекту.
Відомо, що нові наукові результати й раніше накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії. Краще і прогресивне зі старого переходить у нове, надає йому сили та дієвості. Іноді забуте старе знову відроджується на новому науковому підґрунті, набуває немов би другого життя, проте в іншому, досконалішому вигляді.
Вивчати в науковому сенсі - означає бути науково об'єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. У науці мало встановити якийсь новий науковий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, з'ясувати його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.
Накопичення наукових фактів під час дослідження - завжди творчий процес, в основі якого лежить задум ученого, його ідея. У філософському визначенні ідея - це продукт людської думки, форма відображення дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення та наукового знання тим, що в ній не лише відображено об'єкт вивчення, а й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання та практичного перетворення дійсності.
Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. У їх основі лежать реальні факти і події. Життя висуває конкретні завдання, але не завжди відразу знаходяться продуктивні ідеї для їх розв'язання. Тоді на допомогу приходить спроможність дослідника пропонувати новий, зовсім незвичний аспект розгляду завдання, котре довго не могли вирішити за звичайних підходів до справи.
Нова ідея - не просто зміна уявлення про об'єкт дослідження шляхом чіткого обгрунтування - це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і перевірених рішень. Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляється незвичний, несподіваний результат, який надто розходиться з узвичаєними положеннями науки - парадигмами. При цьому отримання нових знань відбувається за такою схемою: парадигма - парадокс - нова парадигма. Можна стверджувати, що розвиток науки - це зміна відмінних парадигм, методів, стереотипів мислення. Перехід від однієї парадигми до іншої не піддається логічному опису, бо кожна з них відкидає попередню і несе принципово новий результат дослідження, який не можна логічно вивести із відомих теорій. Особливу роль тут відіграють інтуїтивні механізми наукового пошуку, які не грунтуються на формальній логіці.
Розвиток ідеї до стадії розв'язання завдання зазвичай здійснюється як плановий процес наукового дослідження. Хоча в науці й відомі випадкові відкриття, проте тільки планове, добре обладнане сучасними засобами наукове дослідження дає змогу розкрити та глибоко пізнати об'єктивні закономірності в природі. Згодом іде процес цільової та загальноідейної обробки первинного задуму, уточнення, зміни, доповнення та розвитку накресленої схеми дослідження з використанням різних методів пізнання [5,6, 7].
Метод - це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв'язанню конкретного завдання. Фактично різниця між методом і теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт і умова майбутніх досліджень.
У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні: 1) емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів; 2) теоретичний - досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).
Згідно з названими рівнями, загальні методи пізнання можна поділити на три групи [5], грані між якими визначені приблизно:
методи емпіричного дослідження;
методи, використовувані на емпіричному та теоретичному рівнях;
методи теоретичного дослідження.
Методи емпіричного дослідження
Спостереження - це систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Аби бути плідним, спостереження мусить відповідати таким вимогам:
а) завчасному задуму (спостереження провадиться для певного, чітко поставленого завдання);
б) планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
в) цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);
г) активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);
д) систематичності (спостереження проводиться безперервно або за певною системою).
Спостереження як метод пізнання дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність утворює первинну схематизацію об'єктів реальності - вихідних об'єктів наукового дослідження.
Порівняння - це процес встановлення подібності або відмінностей предметів і явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.
Метод порівняння досягне результату, якщо виконуються такі вимоги:
а) можуть порівнюватися лише такі явища, між якими можлива певна об'єктивна спільність;
б) порівняння має здійснюватися за найважливішими, суттєвими (щодо конкретного завдання) рисами.
Різні об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку зазвичай отримують якісні результати (більше - менше, вище - нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.
За допомогою порівняння інформація щодо об'єкта здобувається двома шляхами:
а) безпосередній результат порівняння (первинна інформація);
б) результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація).
Вимірювання - це визначення числового значення певної величини за допомогою
одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання.
Вимірювання розвинулося з операції порівняння, проте воно - більш потужний і універсальний пізнавальний засіб.
Для точних наук характерним є органічний зв'язок спостережень і експериментів зі знаходженням числових значень характеристик досліджуваних об'єктів. За образним висловлюванням Д.І. Менделеєва, "наука починається відтоді, як починають вимірювати".
Експеримент - це такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно та цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.
Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням такі:
а) у процесі експерименту можна вивчати явище "у чистому вигляді", звільнившись від побічних чинників, які затінюють основний процес;
б) в експериментальних умовах можна дослідити властивості об'єктів;
в) повторюваність експерименту: можна проводити досліди стільки разів, скільки це потрібно.
Експеримент проводять у таких випадках:
при спробі виявлення раніше невідомих властивостей об'єкта;
при перевірці правильності теоретичних побудов;
при демонструванні явища.
У науковому дослідженні експеримент і теорія найтісніше пов'язані. Всіляке ігнорування експерименту неодмінно призводить до помилок, тому всебічне розгортання експериментальних досліджень є одним із найважливіших шляхів розвитку сучасної науки.
|