|
|
Скачати 1.28 Mb.
|
ОСВІДОМЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИМ НАЦІОНАЛІЗМОМ Українське життя в Криму починало відроджуватися лише з літа 1941 року, коли на окупований гітлерівцями півострів увійшли похідні групи українських націоналістів. Вони, зокрема, створили в Сімферополі "Бюро допомоги українському населенню", що діяло при місцевій управі, а також комісію, яка виправляла в паспортах дані про національність тутешніх жителів - з росіян на українців (за короткий час було виправлено близько 4 тисяч цих документів). Із звіту ОУН випливає, що саме націоналісти підготували грунт для утворення Українського Національного Комітету в Криму, який став організатором відновлення українського життя на півострові. Так, 2 червня 1942 року в Сімферопольському міському театрі відбулася перша вистава для цивільного населення "Запорожець за Дунаєм", яку дав новостворений український музично-драматичний театр на чолі з режисером Петренком (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. - Оп. 3. - Спр. 2. - Арк. 85). Сам факт, що в Сімферополі знову почав діяти український театр - після 22-річної перерви від 1918 року - засвідчив про живучість українців Криму, що не піддалися найважчим ударам долі. Крім того, в Сімферополі тоді ж відкрилася українська початкова школа, планувалося розширити шкільну мережу, заснувати дві українські гімназії (там само. - Арк. 85). Невипадково українські націоналісти звертали таку велику увагу на опанування Кримом. На їхню думку, "тільки той, хто буде паном Криму і матиме вільну дорогу крізь Босфорські ворота до світових шляхів, той буде володарем Чорного моря та півдня Східної Європи" (Степанів О. Крим (Ключ Чорного моря)//Дорога (Львів). 1943. - Ч. 3 - С. 57). Але здійснити задуми щодо розгортання широкого українського руху в Криму під час війни не вдалося. Найбільше перешкоджала активність росіян, які розвинули шалену пропаганду за відновлення "єдіної і нєдєлімої". Величезна маса росіян, яка нахлинула до Криму, поширювала через свою пресу виразно антиукраїнські заклики, в чому їм сприяли й деякі німецькі чинники. Крім того, на літо 1942 року бандерівці втратили Романа Бардаківського з Самбірщини, Степана Ванкевича з Тернопільщини, львів'янина Михайла Лобака (там само. - Оп. 1. - Спр. 20. - Арк. 27) і це дуже послабило їхні сили. Треба зазначити, що поряд з бандерівцями в Криму вели активну діяльність приблизно півтора десятка мельниківців, зокрема в документах згадуються Ярослав Савка та Борис Суховерський (там само. - Арк. 27). ЧИ ВСІ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ З КУБАНІ - РОСІЯНИ? На час визволення півострова від гітлерівських загарбників тут залишалося 615 тисяч жителів, що становило трохи більше половини від довоєнного рівня - 1 127 тисяч (ДААРК: Ф. Р-3287. - Оп. 2. - Спр. 221. - Арк. 1). І за таких умов з Криму починається насильницьке переселення корінних його мешканців: 13 травня тут одержали вказівку з Москви підготуватися до суцільної депортації кримських татар. Через три дні з її планом ознайомили районних керівників, а ввечері 17 травня - місцевих, тобто тоді, коли виселення вже практично почалося (там само. - Арк. 9). За один день було відправлено за межі півострова 187 859 представників татар: 18 983 з міст і 168 876 з сільської місцевості. В результаті цієї акції припинив своє існування 421 колгосп - третина всіх колективних господарств (там само. - Арк. 3 - 4). А тому станом на 1 червня 1944 року в Криму вже залишалося тільки 420 тисяч мешканців (там само. - Арк. 1). Загальні втрати сільського населення автономної республіки, враховуючи евакуацію 83 єврейських колгоспів (близько 20 тисяч осіб) і виселення 121 німецького колгоспу (близько 40 тисяч) сягнули 170 594 осіб (там само. - Арк. 3). Ухвалюючи постанови № 5859сс від 10 травня про депортацію татар і № 5984сс від 2 червня 1944 року про виселення так званих німецьких посібників з числа кримських греків, вірмен і болгар, Державний Комітет Оборони СРСР не передбачив одразу, хто і коли має зайняти місця виселених. Природно, в Москві розуміли: компенсувати дефіцит робочої сили в сільському господарстві за рахунок переселення на півострів 511 політемігрантів-іспанців з Узбекистану та Киргизстану, міст Горького та Кірова, що передбачалося розпорядженням РНК СРСР № 11618 від 29 травня 1944 року (ДААРК: Ф. 652. - Оп. 24. - Спр. 23. - Арк. 12), а також розраховувати на повернення всіх евакуйованих - марна справа. Тим паче, що повернувшись з евакуації, сільське населення в багатьох випадках подалося до міста. Особливо це стосувалося Фрайдорфського району, заселеному до війни в основному за рахунок євреїв. Тут, фактично, 8 колгоспів, 2 радгоспи, 2 МТС узагалі не мали робочої сили (там само. - Ф. Р-3287. - Оп. 2. - Спр. 1255. - Арк. 37). Відомий радянський розвідник-терорист Павло Судоплатов у своїх мемуарах відкрив таємницю сталінських планів заселення післявоєнного Криму. Виявляється, існував проект створення "кримської Каліфорнії", що підтримувалося американськими євреями. У Кремлі розраховували витягнути знову з них гроші на відбудову зруйнованого війною господарства за допомогою створення єврейської республіки на півострові. В червні 1944 року Сталін обговорював цей план з президентом американської торговельної палати Еріком Джонстоном, котрий, намалювавши перед комуністичним вождем райдужну картину, обіцяв виділити СРСР після війни довгострокові кредити. Проект створення єврейської соціалістичної республіки в Криму, за словами Судоплатова, відкрито обговорювався в Москві не тільки серед єврейського населення, але й у вищих ешелонах влади (Судоплатов П. Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930 - 1950 годы. - М. 1998. - С. 469). Але оскільки у ході цих переговорів з'ясувалося, що Америка могла дати кошти тільки після закінчення війни, а до того часу не можна було залишати напризволяще землю й житло майже 230 тисяч депортованих, то до цього питання в Москві змушені були повернутися спеціально. 12 серпня 1944 року Державний Комітет Оборони СРСР у постанові № 6372с "Про переселення колгоспників у райони Криму" запланував збільшити кількість мешканців півострова на 17 тисяч сільських родин - (51 тисяча осіб) - "з метою якомога швидшого освоєння родючих земель, садів і виноградників Криму". У розвиток цього рішення 18 серпня 1944 року Рада Народних Комісарів Кримської АРСР і обком ВКП(б) накреслили конкретний план розташування майбутніх переселенців. Так, передбачалося, що до Ялтинського району прибуде 1 000 родин з Ростовської області, до Алуштинського - 2 500 з Краснодарського краю, Судацького - 2 500 з Ставропольського та Краснодарського країв, Старокримського - 1 300 з Курської та Ростовської областей, Карасубазарського - 2 700 з Тамбовської та Курської, Бахчисарайського - 2 000 з Орловської та Брянської, Балаклавського - 2 000 з Воронезької і Куйбишевського - 3 000 з України (ДААРК: Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 2217. - Арк. 147зв.). Доповідаючи до Москви про підготовку до виконання згаданої постанови, заступник Голови Ради Народних Комісарів УРСР В. Старченко та секретар ЦК КП(б)У Д. Коротченко зазначали: "Враховуючи, що в Куйбишевському районі, куди мають переселитися з України 3 000 господарств колгоспників, навантаження на одного працездатного буде надзвичайно низьким, оскільки вся площа орної землі і садів може бути повністю і легко освоєна не більш як 1 500 колгоспними сім'ями, а також виходячи з малої забезпеченості житловими спорудами в районі, Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У просять зменшити план переселення з України в Куйбишевський район на 1 500 колгоспних сімей, надавши їм для розселення весь цей район" (ЦДАГОУ: Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 1318. - Арк. 8). Київські власті пояснювали свої мотиви тим, що посівні площі Куйбишевського району в 1941 році становили всього 3 130 гектарів, а для українських хліборобів, котрі звикли до виробництва, поряд з технічними культурами, в основному зернових, картоплі та городини, така обмеженість ріллі, їх надзвичайна розкиданість невеликими шматками по гірських схилах створить незвичні й важкі умови в господарській діяльності (там само. - Арк. 4). Крім того, висувалися й такі причини невеликого навантаження на одного переселенця з України, як відсутність житла. Після виселення татар залишилося 156 вільних помешкань і куди попередньо вселили 188 родин загиблих моряків Чорноморського флоту, а придатного житла в наявності було лише на 2 010 сімей. Звичайно, це мало призвести до того, що частина колгоспників виявиться в гірших умовах, ніж вони перебували в Україні (там само. - Арк. 6 - 7). Однак плану щодо переселенців до Криму Москва не зменшила, хоча й сама Україна, спустошена гітлерівською окупацією, відчувала гостру нестачу робочих рук, особливо в південних регіонах. А тому з Києва змушені були спустити на місця план: Вінницька область мала відправити 600 господарств, Кам'янець-Подільська - 600, Житомирська - 500, Київська - 400, Чернігівська - 350, Сумська - 350, Полтавська - 200 (там само. - Арк. 2). Це завдання Україна перевиконала: до Криму було переселено 3 023 сім'ї, в яких налічувалося 10 379 осіб, у тому числі 6 260 працездатних (там само. - Спр. 1320. - Арк. 117). До речі, серед них налічувалося 45 голів колгоспів, 35 - сільських рад, 44 учителі, 5 лікарів, 4 механіки, 11 агрономів, 6 зоотехніків (там само. - Арк. 114). Але коли вони прибули на місце призначення, то не всім було куди вселитися, про що попереджували київські власті Москву. І тоді 700 українських родин, які не змогли розташуватися в Куйбишевському районі, перекинули в інші райони півострова невеликими групами (ДААРК: Ф. 652. - Оп. 24. - Спр. 27. - Арк. 70). Остаточне розселення прибулих до Криму в 1944 році у південних районах мало такий вигляд: Алуштинський - 2.349 родин з Краснодарського краю; Балаклавський - 2.015 - Воронезької області; Бахчисарайський - 2.146 - Брянської та Орловської; Білогірський - 1.556 - Курської і Тамбовської; Куйбишевський - 2.349 - Української РСР; Старокримський - 1.268 - Ростовської, Тамбовської та Курської; Ялтинський - 35 - Ростовської (там само. - Арк. 9). Що стосується степових районів Криму, то переселенці були розподілені в них так: Азовський - 162 родини з Житомирської області; Джанкойський - 27 - Кам'янець-Подільської та Київської; Євпаторійський - 150 - Кам'янець-Подільської та Київської; Зуйський - 212 - Ростовської, Київської та Вінницької; Кіровський - 428 - Тамбовської; Нижньогірський - 320 - Тамбовської; Октябрський - 57 - Вінницької та Київської; Приморський - 204 - Тамбовської; Сімферопольський - 216 - Вінницької; Совєтський - 180 - Тамбовської (там само. - Арк. 9). Українські селяни передбачали, що в 1944 році на присадибних ділянках виселених татарських, болгарських, грецьких і вірменських господарств з врожаю майже нічого не залишиться, а вирощене на колгоспних полях уже буде в державних засіках. Отже, вони повинні були розраховувати до нового врожаю винятково на ті продовольчі ресурси, які могли привезти з собою. А тому, не довіряючи запевненням агітаторів, котрі обіцяли, закликаючи до переселення, щоб здавали на місцях всю продукцію, бо, мовляв, у Криму все їм повернеться, багато тих, кого обставини змусили до виїзду з рідних місць, все-таки брали з собою можливу кількість харчів. Скажімо, зерна повезли 8 021 центнер, городини - 10 013. Крім того, в ешелони завантажили 1 289 центнерів грубих кормів, оскільки переселенці взяли з собою 641 корову, 204 вівці, 308 свиней і 7 038 голів домашньої птиці (там само. - Спр. 1319. - Арк. 5). Хто зірвався з насиджених місць з непорожніми руками - не помилився. Бо в Криму не дуже гостинно зустріли переселенців. Наприклад, з огляду на їхні листи до земляків у Новоград-Волинський район Житомирської області, в яких повідомлялося про вкрай важкі матеріальні умови на новому місці, секретар місцевого райкому партії Буяновський змушений був звертатися до ЦК КП(б)У та Кримського обкому ВКП(б) з проханням, щоб українським переселенцям допомогли (там само. - Спр. 1320. - Арк. 107). Зрештою, самі кримські власті змушені були визнавати вкрай скрутне становище переселенців у Куйбишевському районі, яким не видали до 10 вересня по 2 обіцяних центнери хліба, а відтак з 292 нових тутешніх у колгоспі "Кизил-Кермен" ніхто не працював (ДААРК: Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 2218. - Арк. 165). Але йшла війна, а тому необхідно було звикати до таких умов на новому місці, бо й коштів на нормальне облаштування держава не мала. Протягом п'яти наступних років організованого переселення до Криму не відбувалося. Правда, з тих 3 500 сімей, що стихійно прибули на півострів з вересня 1944 до серпня 1949 року, тисяча одержала статус переселенців. Але із загальної кількості 18.040 їх станом на 1 серпня 1949 року залишилося в Криму лише 8.173, інші повернулися в рідні місця (ЦДАВОВУ: Ф. 4626. - Оп. 1. - Спр. 273. - Арк. 9 зв.). У 1946 вибуло 5.818 родин, 1947 - 3.114, 1948 - 950, 1949 - 286, 1950 - 794 (там само. - Арк. 8). Процес переселення до Криму відновився 1949 року, але УРСР до нього не залучалася. Щоправда, траплялися й стихійні випадки переселення українських селян на півострів, які не могли відчутно вплинути на поліпшення справ. Украй критичне становище, що склалося на півострові й продовжувало загострюватися, особливо в сільськогосподарському виробництві, змусило Москву повернутися до переселення українських селян до Криму. І на 1950 рік УРСР отримала план про направлення туди тисячі родин - по триста з Вінницької і Сумської і по двісті - з Кам'янець-Подільської і Київської. Агітаційну роботу у зв'язку з цим почали вести з перших днів нового року. Скажімо, станом на середину січня в Дрогобицькій області вже було подано 25 заяв (там само. - Спр. 84. - Арк. 11). Але з ідеологічних мотивів, очевидно, західні області УРСР для переселення на півострів не залучалися, оскільки з документів бачимо, що цей процес пов'язувався з східними, які більшовицькою владою вважалися більш "благонадійними". Станом на 3 липня 1950 року до Криму вже було переселено 972 українські родини: 200 - з Кам'янець-Подільської, 292 - з Вінницької, 184 - Київської та 296 - Сумської (там само. - Арк. 10). Усього ж їх того року переїхало до Криму 987 (там само. - Спр. 273. - Арк. 3). З регіонів Російської Федерації виїхала така кількість: Владимирська область - 304 родини, Горьковська - 291, Пензенська - 513, Московська - 205, Ставропольський край - 94, Краснодарський - 100, Чувашська АРСР - 106 (там само. - Арк. 92). Однак, як і в перші повоєнні роки, кримська влада не вживала дієвих заходів для створення нормальних умов життя й праці переселенців, а тому чимало їх полишали півострів і поверталися в рідні місця. У зв'язку з цим Начальник Головного переселенського управління при Раді Міністрів СРСР С. Черьомушкін, звертаючи 9 березня 1951 року увагу свого підлеглого в Києві на те, що багато сімей, переселених до Криму в 1950 році, покинули півострів, пропонував ужити заходів щодо виявлення таких та проведення серед них "роз'яснювальної роботи щодо повернення в райони вселення" (ЦДАВОВУ: Ф. 4626. - Оп. 1. - Спр. 105. - Арк. 4). Справді, далеко не всі українські переселенці закріпилися в Криму. Але порівняно з російськими вони ставили менше вимог щодо влаштування на новому місці, що не так дратувало високе начальство. Скажімо, нелегко було членові Політбюро ЦК ВКП(б) Микиті Хрущову задовольнити запити своїх земляків з Курської області, котрі вирішили всім колгоспом переселитися до Криму і просили порадити там район з "життєвими умовами: вода, рослинність і т. д.", а також "надати нам Вашу допомогу в справі забезпечення нашого колгоспу на новому місці проживання" (ЦДАГОУ: Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 990. - Арк. 39). Переконавшись, що українські колгоспники у своїй масі працюють добросовісно, Москва не тільки намагалася відтепер закріпити їх на півострові, а й збільшила УРСР завдання з переселення до Криму. На 1951 рік планом передбачалося переселити 1 200 родин, і завдання було виконано на 97 відсотків (ЦДАГОУ: Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 866. - Арк. 173). Зокрема, Вінницька область дала 754 родини переселенців і Сумська - 428 (ЦДАВОВУ: Ф. 4626. - Оп. 1. - Спр. 273. - Арк. 3). Більше тоді прибуло з РРФСР: Владимирської області - 300, Воронезької - 799, Рязанської - 510 (там само. - Арк. 93). Наступного року УРСР одержала план переселення до Криму вже в кількості 1 400 родин. Станом на 11 листопада 1952 року на півострів з України відправили 1 549 сімей, тобто значно перевиконали доведене завдання (ЦДАГОУ: Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 1716. - Арк. 3). Скажімо, з Житомирської області в повному складі переїхали колгосп імені Комінтерну і бригада колгоспу "За урожай" Довбиського району (119 господарств) та колгосп імені Дзержинського Чуднівського району (76 господарств) (там само. - Спр. 2077. - Арк. 51). |
| Інтерв'ю для газети «Зелені» працюють!» №2 Лідер партії «Зелені»... Лідер партії «Зелені» Олександр Прогнімак розповів про підтримку «зеленої» ідеології серед українців, плани його політсили на парламентських... |
ВАРІАНТ 15 ТЕСТИ Визначте, про яку подію йдеться в наведеному тексті: «Стали розповсюджуватися чутки про представлення царем свободи селянами в Криму.... |
| Про оформлення папки «Календарні плани учителя» у 2013– 2014 н р Плани повинні бути у папці(тверда обкладинка) з файлами, кількість яких можна збільшувати |
СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ ЗАСУДЖУЄ НЕКОНСТИТУЦІЙНУ УГОДУ ЩОДО ЧОРНОМОРСЬКОГО... Перебування Чорноморського флоту Росії в Криму від 2017 р до 2042 р., яку підписав Президент України Віктор Янукович з Президентом... |
| Рекордсмени у тваринному світі України Земноводні: жаба озерна, жаба ставкова (крім Криму), жаба пестроморда (крім сухого степу), квакша (крім степу), ропуха зелена, ропуха... |
К СВІТОВИЙ КОНҐРЕС УКРАЇНЦІВ CONGRÈS MONDIAL UKRAINIEN UKRAINIAN... Комісія Людських та Громадянських Прав Світового Конґресу Українців висловлює глибоку стурбованість із приводу переслідувань українців... |
| Тестові питання за змістом драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня» Чиї це слова і кому сказані : «Та, звичайне, однаково, чиї лизати п'яти, чи лядські, чи московські!» |
УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ І СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ Директорам (завідувачам) навчально-методичних кабінетів (центрів) в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського і Севастопольського... |
| Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Світовий Конґрес Українців щиро вітає Ієрархів і душпастирів українських Церков у всьому світі, а також усіх українців в Україні... |
1 Українська національна ідея Трансцендентна категорія, що виражає прагнення українців до власного самовираження, наявності власної держави. Процес формування... |