|
|
Скачати 95.76 Kb.
|
|
Вогонь її пісень не згасять зливи літ (Літературно – музичний вечір) (До 140 – річчя від Дня народження Лесі Українки) І читець. Ти себе Українкою звала І чи краще знайти ім’я Тій, що радістю в муках сіяла, Як вітчизна велика твоя. (М. Рильський) ІІ читець. Як на снігу червоний жар калини, Як у віках любов всесильна жінки, Світитиметься в небі України Свята надія Лесі Українки. І вед. У жодній з світових літератур немає такого прекрасного сузір’я жінок – письменниць, яке прикрашає українську літературу. Легендарна поетеса Маруся Чурай, Марко Вовчок, Олена Пчілка, Ольга Кобилянська, Ліна Костенко та ін. У цьому сузір’ї незгасною зорею сіяє ім’я Лесі Українки. Світ ще не знав такої поетеси. Безсмертна іскра Прометея запала глибоко в її серце і загорілася ясним вогнем. ІІ вед. Є люди, як свічки, - Згорають, відходять у небуття. Є люди. Як зірки, - Горять і світять все життя. Леонід Первомайський писав: Ні в нашому, ні в світовому письменстві, в літературах і розвиненіших і відсталіших від української ми не знаємо письменниці, котра всенародним значенням, силою таланту та широтою і глибиною впливу на духовне життя народу дорівнювала б Лесі Українці. Фонограма І вед. 25 лютого 1871 р. в невеликому дерев’яному будиночку на окраїні Новограда – Волинського народилася наша велика поетеса – Л. Українка. (Лариса Петрівна Косач). Лариса зростала в інтелігентній сім’ї. Мати – письменниця Олена Пчілка. Батько – юрист, громадський і культурний діяч Петро Антонович Косач. У сім’ї зростало 6 дітей. Першим був син Михайло, старшою дочкою Леся. Коли Лариса народилася її спіткало лихо – мати захворіла на тяжку хворобу, не могла годувати немовля. Тато змушений був всі турботи взяти на себе. Усе своє життя він був особливо добрим і ніжним до Лариси. ІІ вед. Сестра Ольга пояснює виняткову любов не тільки жалістю до хворої, але й поважнішими причинами. Може й тому, що він мав властивість скоро й влучно складати ціну кожній людині. Отже, певно, багато раніш за інших склав ту високу ціну Лесі, якої вона була варта. Леся відрізнялася лагідною вдачею, працьовитістю, винятковими здібностями до науки, поезії, музики. Мати її кохалася в народній творчості, навчила дітей шанувати рідну мову, пісню. Якось увечері Леся запитала у матері
Її мрія здійснилась. В 4 роки Леся читала, а в 9 років, коли заарештували її улюблену тітку Олену Косач, написала першого вірша “Надія”. (Учениця читає вірш «Надія») Фонограма І вед. Маленька Леся захоплювалась народними казками, піснями, легендами. Із задоволенням брала участь у дитячих хороводах, любила дивитись святкування Івана купала, Різдва. Ще зовсім малою пішла з Михайлом до Стиру на Водохреща. Із захопленням спостерігала за свяченням води, слухала пісні. Стояла не відчуваючи тріскучого морозу. Леся простудилася і тяжко захворіла. Місяць вона не підводилась. Наслідки цієї важкої хвороби сумним тягарем на все Лесине життя і її рідні. Із спогадів сестри Ольги: “Скоро по тому у неї почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, аж плакала від болю. Вважали, що то гострий ревматизм. Од тої пори треба датувати початок Лесиної, як вона жартуючи називала, 30 – літньої війни з туберкульозом.” ІІ вед. Важко лежати хворій. Що ж воно буде. Ні вишивати, ні писати, ні грати. Але ні – це не кінець. Не бути цьому. Вона ще співатиме, гратиме, думала Леся. У кімнаті було тихо. Леся насилу добралася до фортепіано. Легенько торкнула декілька клавіш. Тільки хотіла заграти, як шпигонуло в ліву долоню, пронизало все тіло. Леся зрозуміла, що змушена попрощатись зі своїм фортепіано. Фонограма (“Лунна соната” Бетховена) Читець. Мій давній друже! Мушу я з тобою Розстатися надовго… Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою Вповідувать думки веселі і сумні. Коли я смуток свій на струни клала З’являлась ціла зграя красних мрій Веселкою моя надія грала, Далеко линув думок легких рій. Розстаємось надовго ми з тобою! Зостанешся ти в самоті німій, А я не матиму де дітися з журбою… Прощай же, давній, любий друже мій! І вед. Важка хвороба не дала дівчинці ходити до школи, вона не закінчила жодного навчального закладу, учителями її були батько, книги і життя. Та здібність до науки, розум, наполеглива праця дали змогу Лесі стати високоосвіченою людиною свого часу, її різногранні і глибокі знання вражали сучасників. Маючи феноменальні здібності до мов, Леся знала майже всі основні європейські мови, а також старогрецьку та латинську – всього понад 10 мов. Французькою, італійською, німецькою могла писати навіть вірші. ІІ вед. У 13 років Лариса почала друкуватись під псевдонімом Леся Українка. Вся творчість Лесі Українки, це дивовижна, животворна пісня, яка захоплює мужністю, мудрістю, ніжністю. В. Ткач писав: “Поезія – змах крил…”. Л. Українка, пускаючи в люди свою першу поетичну ластівку свою збірку, і називаючи її “На крилах пісень” навряд чи мала на увазі ці слова великого француза. Народ дав їй крила на яких вона злетіла до вершин свого мистецтва, злетіла, але не відірвалась від землі, од коріння. все життя вона понад усе любила свою Україну. Читець. До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься І буде струна урочисто і тихо лунати І пісня від серця поллється. І, може, тоді завітає та доля жадана До нашої рідної хати, До тебе, моя ти Україно мила, кохана, Моя безталанная мати! І вед. Лесина хвороба – туберкульоз кісток прогресувала. Лікарі порадили поїхати на лікування на південь до моря. Знову мандри. Скільки пам’ятаю – все переїзди: Одеса, Крим… Чорне море. Коли Леся побачила його вперше, то їй здалося, що світ обірвався, що все зникло: вгорі, внизу і прямо – тільки небо. Небо і більше нічого. Перед нею море, в тисячоліттях оспіване поетами від Овідія до Пушкіна. Це вона знала. І все ж таки була приголомшена таким видовищем. Так народився цикл ліричних віршів “Подорож до моря”. ІІ вед. Тридцятилітня війна з туберкульозом гнала її світами. Болгарія, Італія, Швейцарія, Єгипет, Австрія – ось неповний перелік подорожей Лесі. Ні краса цих країн, ні лагідність їх південного клімату не приносили їй душевного спокою. Чужина завжди викликала тугу за рідним краєм, серце рвалось на батьківщину. А зловісна хвороба відмірювала останні роки життя. Вона перенесла дві операції. Пізніше туберкульоз зачепить легені і проникне в нирки. Та Леся не корилася хворобі “Я постараюсь доказати, - говорила Леся, - що я таки не до кінця інвалід. І докажу це без слів! Коли вже хтось живе, то треба жити, а не скніти”. І мужньо линуть слова: “Хто вам сказав, що я слабка? Чи дух, чи думка мої кволі?!”. І ось яка віра в перемогу добра над злом, який величезний оптимізм звучить у її вірші. Музика сопілки Читець. Геть те, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні Без надії таки сподіватись Жити хочу! Геть думи сумні! Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. Так! Я буду крізь сльози сміятись. Серед лиха співати пісні Без надії таки сподіватись Буду жити! – Геть думи сумні! І вед. У Ялті липневого дня познайомилася Леся з Сергієм Мержинським. Їх поєднала спільна праця, мрії, навіть хвороба. Сергій був чудовим співрозмовником. Вони могли годинами говорити. Часом про все і ні про що. Часом мовчали, сидячи над загадковим морем. І ставалось чудо… у неї зникав біль в нозі і в руці, у нього зникав кашель. Їх щасливі зустрічі продовжувались в Києві, в їхньому листуванні. (Лунає мелодія з к/ф «Історія кохання») ІІ вед. Та не судилося їм пізнати щастя, здоров’я Сергія різко погіршало. Лесі негайно потрібно було їхати до Клінська рятувати хворого. Мержинський писав, що навіть гинути при ній йому буде легше. Мати, зважаючи на довголітню хворобу дочки була категорично проти поїздки, не радила їхати до хворого з відкритою формою сухот. Та Леся думала інакше. Для неї це не було безрозсудство. На алтар дружби і любові вона могла покласти, не задумуючись, найвищу жертву. В ті дні, як крик душі, з’явились її поетичні рядки: (невелика пауза) Звучить мелодія Бетховена « Елізі» Читець. Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя, мій згублений світе! Стать над тобою і кликнуть до бою Злую мару, що тебе забирає, Взять тебе в бою чи вмерти з тобою, З нами хай щастя і горе вмирає. І вед. Дуже багато в житті Лесі Українки важив Мержинський. Тільки до такої людини вона могла звертатися найщирішими словами, що йшли з глибини серця. (звучить музика з к/ф “Мой ласковый, нежный зверь”) «Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе… О дорогий мій! Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла”. Все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем своїх блискучих очей, - ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни… Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зов’ялі троянди? ій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди… Візьми мене з собою. Я так боюся жити… Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже… Крізь темряву і простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий! І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди…» ІІ вед. Майже 2 з половиною місяці Леся відважно боролася за життя свого друга. Та рятунку не було – 3 березня він помер у неї на руках. мучена, знесилена й розбита поверталась вона додому. Не любила показувати перед людьми своє особисте горе. Не несла своїх жалів ні друзям, ні рідним, намагалася сховати їх у собі. Тільки білі листочки паперу чули сумний і змучений шепіт її спраглих уст. Уста говорять: “він навіки згинув!” А серце каже: “ні, він не покинув!” Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить – бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глибині і б’ється враз зі мною: “Я тут, я завжди тут, я все з тобою”. Вона пережила смерть коханої людини і так писала друзям: “Не давайте свого товариша на поталу недузі! Рятуйте його… Боріться на життя,а не на смерть, бо інакше се такий розпач!...” (звучить музика з к/ф “Мой ласковый, нежный зверь”) Читець.Душа моя плаче, душа моя рветься, Та сльози не ринуть потоком буйним, Мені до очей не доходять ті сльози, Бо сушить їх туга вогнем запальним. Хотіла б я вийти у чистеє поле, Припасти лицем до сирої землі І так заридати, щоб зорі почули, Щоб люди вжахнулись на сльози мої. І вед. Тяжко пережила Леся втрату коханого. Цей розпач залишався з нею протягом всього життя. Пізніше вона пише пораду сестрі. “Не міряй і не важ, хто більше, а хто менше любить… не збирайся жити, а живи, люби, скільки можеш і як можеш, то менше буде жалю, вір мені, ніж коли б ти все розмірила, розважила і відклала на завтра, бо “завтра” не завжди приходить. ІІ вед. На початку 20 століття Леся українка утверджує себе в новому для неї жанрі – драматичної поеми. Хто не знає її драматичних творів “Одержима”, “Кассандра”, “Осіння Казка”, Бояриня”, “Лісова пісня” та ін. “Лісову пісню” Леся Українка вклала “цвіт душі”. Вона вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою слова. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії, це твір, який варто б назвати Лесиним словом – дивоцвіт, Лесиною лебединою піснею. З листа Л. Українки до матері. “Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку в умі держала.Ще із того часу, як ти мені щось про мавок розказувала… Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка.Зачарував мене цей образ на весь вік.” ІІ вед. Леся писала, писала свої прекрасні твори. А тим часом здоров’я Лесі весь час погіршувалось. Не допомагали операції, виїзди на південь. На світанку 1 липня 1913 р., на 42 – му році життя зупинилося полум’яне серце поетеси. В жалобі схилила голову мати – Україна. (Дуже тихо звучить музика) З листа Олени Пчілки до Ольги Кобилянської: « Нема Лесі! Не тільки боляче, але якось дивно уявити собі це. Такий величний вогонь перестав горіти, такий високий і тонкий інтелект перестав жити, думати, працювати! Кому, нащо потрібна дочасна згуба цієї прекрасної людини і ще серед таких мук? І вед. Ще перед смертю Л. Українка просила не класти на останній сумний повіз металевих вінків. Очевидець говорить про море квітів, в яких потонули і труна і колісниця. І не хотілось думати, що це похід смерті… Але навіщо ж про це? Вона жива! Вона лише перейшла в безсмертя! (Виходить дівчина в образі Л. Українки) Як я умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень, І стримуваний пломінь засіяє Вночі запалений, горітиме удень. Горить моє серце, чуєте, Люди. Його запалила іскра палкої до вас любові. Ви навчили мене ніжності і мужності, пісням своїм і плачам, добру навчили і злу, радощам і стражданням. Спасибі вам, Люди! Я не гніваюсь на свої муки, не нарікаю на долю. Вони дали мені сил Прометеєвих, терпіння народного. Я ними житиму, я маю в серці те, що не вмирає. Я йду до вас люди!!! Читець. Твій голос в пісні нашій, в нашому житті, Твоя зоря цвіте над рідним краєм, Так! Ти жива! Ти будеш вічно жити! Ти в серці маєш те, що не вмирає. |
|
"Подорож до світу книг" до 200-річчя від Дня народження Є. П. Гребінки Горить моє серце. Як умру, на світі запалає покинутий вогонь моїх пісень до 141-річчя від Дня народження Лесі Українки |
Талант то Божа Іскра (до річниці від дня народження Лесі Українки) Святково прикрашена сцена, прямо – портрет Лесі України у рушнику, вислови поетеси. На сцену виходять учні, вороги та прихильники... |
|
План заходів з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження... Урок Кобзаря, Шевченківські читання, лекції, бесіди, читання творів Т. Г. Шевченка, вечори вшанування |
РОЗПОРЯДЖЕННЯ голови районної державної адміністрації Відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 21. 04. 2011р №152 „ Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення... |
|
Тема. Творчість Лесі Українки Мета Мета. Розширювати знання дітей про життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Формувати вміння аналізувати віршовані твори, удосконалювати... |
«Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає (... Обладнання: портрет Лесі Українки, ілюстрації до твору, грамзапис, комп'ютерні технології |
|
Літературно музична композиція до дня народження Лесі Українки, знизу напис: «Переможниця ночі» на сцені стоїть фортепіано, на ньому горить свічечка, з іншого боку – декорації для... |
ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ Рецензенти: Гаврилюк С. В., доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри документознавства і музейної справи Волинського національного... |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ Драгоманових», «Олена Пчілка і Гадяч», «200 років від дня народження Т. Г. Шевченка», «350 років від дня проголошення Гадяча гетьманською... |
ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ МАСОВИХ ЗАХОДІВ НА 2011 РІК У долі Олекси Борканюка залишається чимало знаків запитань? до 110-річчя від дня народження політичного діяча |