Наш район – ювіляр!
Сьогодні виповнюється 90 років з дня утворення нашого району. Тож розповідь про його «серце» - Новотроїцьке.
Новотроїцьке – центр одного з найбільших районів Херсонської області, розташоване на відстані 170 км від обласного центру та за 27 км від найближчої залізничної станції – Новоолексіївка. Через селище проходить автошлях Каховка-Новоолексіївка. Населення складає 10726 чоловік (станом на 1 січня 2013 року). Селище лежить в степовій зоні Причорноморської низовини з посушливим помірно-континентальним кліматом.
Сара і Булат
Про найдавніші сліди перебування людини на території Новотроїцького свідчить курганне катакомбне поховання періоду ранньої бронзи ХVIII-XV століть до н.е., яке належало племенам дніпровсько-азовської катакомбної культури. Точної дати виникнення Новотроїцького не встановлено. Засноване поселення у кінці ХVIII століття ногайцями після приєднання цих територій у складі Кримського ханства до Російської імперії у 1783. Поселення отримало назву Сарабулат, що перекладається як гострий меч - так звалась балка біля села. Інші кажуть - Сарибулак, що означає – безводне місце. А ще за народним переказом назва Сара-Булат пов’язана з романтичною легендою про кохання дівчини Сари з багатого роду та бідного хлопця Булата. Родина Сари була проти союзу закоханих. Її батько забороняв зустрічатися закоханим і тому Булат викрав дівчину. Але втікачі помітили, що їх наздоганяють і, щоб не розлучатися, вирішили загинути разом, аби назавжди поєднатися на тому світі. Булат гострим мечем вбив спочатку Сару, а потім себе. Пам'ять про нещасливе кохання і збереглася у назві аулу Сара-Булат.
Існування села вперше задокументовано у 1816, на той час воно входило до складу Аірчинської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії. На 1848 рік в селі нараховувалось 744 ревізькі душі, які володіли 13575 десятинами землі, під ріллею було 2608 десятин, вся інша використовувалась під розведення худоби.
Ногайці займались переважно розведенням коней та вівчарством. На окремих хуторах тут жили утікачі-кріпаки та колишні запорожці. Через село проходила поштова дорога. В самому селі існувала поштова станція. Немалий зиск поселяни отримували від так званого «солевізного» тракту, що проходив біля села, по якому чумаки везли сіль з берегів Сиваша до Нікопольської або Бериславської переправ.
Царська влада обмежувала релігійне життя ногайців, які сповідували іслам, хотіла їх покріпачити. У 1860-1861 ногайці села Сарабулат кинули обжиті землі й виїхали до Туреччини. Загалом у північній Таврії тоді спустіло 96 аулів, тож уряд змушений був зайнятися переселенням сюди селян з інших губерній.
Назву дала церква
У 1862 село Сарабулат заселили державними селянами Чернігівської губернії. Це була група з 41-ї сім’ї з прізвищами Коваленків, Шершенів, Орещенків, Коротченків, Мельників та ін. У 1864 сюди було переселено ще 30 сімей з села Агаймани (нині – Фрунзе) Мелітопольського повіту. Одразу після переселення нові поселенці збудували дерев’яну церкву Святої Трійці. Від назви церкви село отримало нову назву Новотроїцьке, яке стало офіційним, а саме село стало волосним центром.
Важко було переселенцям з півночі України звикати до цілинних степів, нестачі води, посух, сарани, різних хвороб. Селяни почали вимагати переселити їх на інші землі, більш придатні для життя. Аби їх заспокоїти, у 1869 році влада перерозподілила селянам частину земель, надавши нову ділянку - 565 десятин землі з колодязем. На сільському сході селяни погодилися з таким рішенням, але з умовою, що уряд виділить кошти на облаштування ще двох колодязів безпосередньо у селі.
Втім, у садибах було мало зелені, бо головною проблемою села залишалась нестача води. Колодязі глибиною до 25 метрів, які копались спільно на кілька вулиць, не могли забезпечити повністю потребу у воді. Дніпровське повітове земство у 1881 звільнило у східних волостях від земських платежів тих, хто займався розведенням садів за свій рахунок. Це стосувалось і Новотроїцька.
Народне училище
Переселенці піклувались про освіту своїх дітей. У 1866 р. стараннями громади було відкрите народне училище, для якого селяни за свій рахунок збудували спеціальне приміщення, придбали шкільне приладдя, й 4 роки утримували за кошти громади. У 1868-1869 учбовому році тут навчалось 45 хлопчиків і 5 дівчаток, викладали місцевий священик та дяк. Пізніше, за проханням Новотроїцького волосного правління, Дніпровське повітове земство прийняло на своє утримання це училище, виділивши 150 карбованців на рік. Окрім податків, громада платила в рік: старості – 55 карбованців, писарю – 200 карбованців, сторожам церковному та шкільному – по 33 карбованці, за утримання помешкання для проїжджих чиновників – 20 карбованців, збирачу податків – 15 карбованців, на утримання священнослужителів – 698 карбованців, вчителів – 330 карбованців, школи – 53 карбованця.
За подворним переписом 1885 року, в селі Новотроїцькому 137 селянських господарств засівало по 25 десятин, 142 господарства – обробляли по 10 десятин землі, 47 – були малосіючими, бо не мали свого тягла для обробітку землі, 17 - не мали своїх посівів і працювали у наймах; 145 господарств обробляло землю у супрязі з сусідами. Селяни 133 дворів ходили на заробітки на соляні промисли, на будівництво залізниці Лозова-Сімферополь, наймались на роботу в економії великих землевласників.
У 1888 відкрили земську лікарню на 50 ліжок на чолі з лікарем Розовим, який майже 15 років працював сам, лише у 1903 на допомогу йому додали трьох фельдшерів та акушерку. У зв’язку із занепадом будинку училища, громада села збудувала за 7 тисяч карбованців у 1892 нове приміщення для школи. За Всеросійським переписом 1897 у селі проживав 3261 мешканець: 1691 чоловік та 1570 жінок.
Перші фермери
Ріст населення загострював питання забезпечення землею окремих сімей. Зростання соціального напруження проявилось під час революції 1905-1907. У Новотроїцькому пропагандистську роботу розпочав земський вчитель Н.Д.Саввон, який збирав селян, читав літературу, агітував до вступу в «Селянську спілку», що виникла з початком революції й декларувала відстоювання вимог селян. На обліку в станового пристава як неблагодійні були місцеві жителі Х.Є.Надточій та М.К.Вороний. Вони брали активну участь у мітингах, зборах селян, у складанні письмових звернень до влади. Селяни вимагали здачі їм в оренду додаткових ділянок землі, зниження орендної плати за землю, підвищення платні наймитам. Заворушення новотроїчан проявлялись у випасах худоби на землях багатих землевласників і, навіть, у приорюванні частини їх ділянок до своєї землі.
Згідно з царським указом від 9 листопада 1906 селянам дозволялось виходити із сільської громади на хутори й відруби, брати позики у Селянському поземельному банку для організації власного господарства фермерського типу. Значна кількість бідних господарів продавала свої землі, які не могла обробити, та йшла у міста, на фабрики, заводи, або ставали сільськими наймитами. Частина селянства перетворювалась на справжніх фермерів, яка сконцентрувала у своїх руках значні масиви землі і почала вести заможне прибуткове господарство.
Середня врожайність зернових на полях новотройчани у 1911-1915 рр. склала 34,7 пудів з десятини. На початку 1914 р. у селі діяли 24 вітряки, 2 парових млина, олійниця, крупорушка. Була збудована цегельня. У селі було 4 крамниці, аптека. На місці старої дерев’яної церкви збудували нову кам’яну з церковно-парафіяльною школою при ній. У трикомплектній земській школі навчався 321 учень, викладало 5 вчителів.
Зранку одна влада, увечері - інша
У роки першої світової війни 1914-1918 в армію мобілізувалися більшість чоловіків, тягар праці на землі ліг на плечі старих, жінок, дітей. Як наслідок, скоротилися посівні площі, знизилася врожайність, зросли ціни на хліб.
Після лютневої революції в Російській імперії, вже в квітні 1917 року, в Новотроїцькому поруч з волосним правлінням почала діяти рада селянських депутатів. Головною вимогою селян залишалося питання про перерозподіл землі. Селяни самовільно заорювали землі великих землевласників, захоплювали їх економії, садиби, відмовлялися платити орендні платежі.
Наприкінці січня 1918-го у селі встановилась радянська влада. А коли розгорілося полум’я громадянської війни, Новотроїцьк мало не щодня захоплювали то денікінці, то червоноармійці, то махновці. 30 жовтня 1920 частини червоної армії з Каховського плацдарму захопили Новотроїцьке остаточно.
10 листопада 1920 Дніпровський повітовий ревком затвердив склад Новотроїцького ревкому на чолі з П.І.Тараном. Ревкомом організувалися сільська рада, її очолив Й.С.Палазник, та комітет незаможних селян. При сільраді діяла земельна комісія, яка почала переділ землі на користь безземельних, малоземельних селян.
У жовтні 1921-го Новотроїцьке разом з волостю було передане з Дніпровського до Генічеського повіту. А 7 березня 1923 р. Новотроїцьке стало центром району в складі Мелітопольського округу. В селі діяли бібліотека, клуб, хати-читальні, самодіяльний театр. У 1925 р. відкрилася школа-семирічка. На 1 січня 1924 року в Новотроїцьку налічувалось 804 селянських господарства, в яких проживало 4024 мешканців, з них 1923 чоловіка та 2101 жінка.
Перший ТОЗ (товариство по спільній обробці землі) «Селянська спілка» утворився весною 1926, до якого увійшло 14 господарств. З початку 1930 почалася колективізація й масове розкуркулення заможних, середняцьких господарств, а також всіх невдоволених владою селян. Їх виселяли за межі села, району, республіки, залежно від «вини», майно конфісковували. Цілеспрямовані заходи по вилученню хліба привели до страшного голоду в 1932-1933 рр. Голод доповнили репресії 1930-х, які набули масового характеру в 1937-у. За антирадянську агітацію більше 400 новотроїчан були ув’язнені на різні терміни або засуджені до розстрілу.
До різних областей
9 лютого 1932 утворилася Дніпропетровська область, куди увійшло Новотроїцьке. У 1939-у колгоспники зібрали з кожного гектара землі по 14,9 центнера зернових, чисельність худоби сягла 5500 голів. Збільшилась рілля за рахунок оранки цілинних земель. Парк Новотроїцької МТС склав 123 трактори, що дозволило у тому ж році механізувати значну частину сільськогосподарських робіт. У Новотроїцькому відкрилися нова лікарня з хірургічним, терапевтичним, дитячим та пологовим відділеннями; дві районні бібліотеки для дорослих та дітей, радіовузол, дві початкові, неповна середня та середня школи, кінотеатр, районний будинок культури, виходила районна газета.
10 січня 1939 утворилася Запорізька область, куди було включено і село Новотроїцьке з районом.
Життя новотроїчан, яке почало налагоджуватися, було перервано нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Уже 12 вересня 1941 фашисти захопили село. Під час окупації було розстріляно 14 мешканців, більше 300 вивезли до Німеччини. 31 жовтня 1943 частини 10-го стрілецького корпусу 51 армії звільнили Новотроїцьке. В бою за село загинуло 126 солдат і офіцерів, вони поховані у двох братських могилах у межах села. Понад тисячу новотроїчан пройшли горнило війни, 560 з них не повернулися до рідних домівок, 502 нагороджено орденами і медалями.
30 березня 1944 село Новотроїцьке разом з районом включене до новоствореної Херсонської області. У 1962, у зв’язку з утворенням виробничих колгоспно-радгоспних управлінь, Новотроїцький район ліквідується, а указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 Новотроїцьке знову стає районним центром.
Олександр Шинкаренко,
за матеріалами державного обласного архіву.
Від редакції. Звісно, це дуже коротка історія селища, оскільки газетні шпальти обмежені. Та й про його післявоєнне відродження, подальший розвиток ще можуть розказати очевидці, котрі живуть серед нас.
Новотроїцьке розбудовується і гарнішає. За останні кілька років у його центрі з’явилися гарні споруди двоповерхових магазинів «Імперія», «33 квадратних метри», цьогоріч введено в експлуатацію новобудову районного центру зайнятості.
Та, разом з тим, не вщухають чутки про розформування району (чимало районних установ уже стали підрозділами сусіднього Генічеського району, що дійсно насторожує). Сподіватимемося, що це лише чутки і наше рідне Новотроїцьке залишиться районним центром, а в недалекому майбутньому, за волею мешканців, отримає статус міста.
«Трудова слава» – 7 березня 2013 року – №10
|