|
|
Скачати 152.25 Kb.
|
| http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=3491 Ольга Ровенчак, Вікторія Володько. Українські трудові мігранти в Греції (гендерний аспект) Вступ Греція поряд з Іспанією, Італією та Португалією є країною-реципієнтом українських трудових мігрантів. Українські дипломати пишуть про 60-80 тисяч співвітчизників, які живуть і працюють у Греції [1]. У цю південноєвропейську державу їдуть переважно жінки і значно менше чоловіків, яким тут складно працевлаштуватися. Основну масу трудових мігрантів у Греції становлять люди, що прибули між сер. 1990-х і поч. 2000 рр. Сьогодні, проте, спостерігають скорочення кількості новоприбулих. Причини зменшення напливу українців пов’язують насамперед із кризовими явищами в економіці Греції, серед наслідків котрих – консервація заробітної плати на певному рівні, без можливості її постійного підвищення. Окрім цього, багато мігранток, особливо молодих, не почуваються в безпеці, адже чимало жінок, добровільно чи примусово, можуть опинитися в секс-індустрії; є випадки зникнення безвісти. Метою цієї роботи є характеристика й аналіз ключових аспектів життєдіяльності українських мігранток у Греції. Ми зосередилися на таких блоках: причини міграції, способи в’їзду в країну, статус мігранта, працевлаштування, сім’я, Церква, плани на майбутнє. Ця робота ґрунтується на 32 інтерв’ю, зібраних у Греції (м. Афіни) протягом вересня 2008 р. Респондентками виступали жінки різних вікових груп. Більшість із них народилися в 1950-х (14 осіб) і 1960-х рр. (10 осіб). 5 жінок – у 1970-х, дві – у 1940-х й одна – 1939 року народження. За місцем проживання опитані мігрантки репрезентують Львівську (16 осіб) і Тернопільську (три особи) області, а також міста Львів (11 осіб), Тернопіль і Хмельницький (по особі відповідно). Більшість (22 особи) здобули середню спеціальну освіту, 5 осіб – вищу, 4 особи закінчили лише середню школу. Усі жінки мають дітей, кількість яких коливається від однієї до чотирьох в одній сім’ї. Діти переважно 1970-80-х років народження. Усі респондентки мали або мають досвід перебування в зареєстрованих шлюбах. Причини міграції Серед причин трудової міграції домінують економічні. Йдеться про: 1) потребу матеріально забезпечити власні сім’ї чи сім’ї дітей на рівні повсякденного відтворення (продукти харчування, ліки, одяг); 2) будівництво; 3) ремонт житла; 4) часткове покриття вартості житла; 5) придбання житла (хоча ця причина зараз зустрічається зрідка, оскільки сьогодні складно заробити достатньо грошей, щоб купити житло, порівняно з початками міграції 1990-х рр.); 6) повернення боргів; 7) лікування; 8) оплату освіти дітей; 9) матеріальну підтримку власних сімей чи сімей дорослих дітей, що не потребують грошей для забезпечення повсякденного відтворення сім’ї. Серед особистих причин трудової міграції варто звернути увагу на такі, як виїзд ("втеча") з проблемних сімей (домашнє насильство, алкоголізм, вербальне насильство) та після розлучення з чоловіком (так деякі респондентки намагалися подолати емоційну травму). Розлучення часто означало, що актуалізувалася потреба матеріально забезпечити сім’ю. Серед інших причин жінки називали бажання поїхати подивитися інші країни, побачити світ, спробувати попрацювати за кордоном. Для багатьох мігранток характерні комбінації двох чи більше економічних причин, а також поєднання їх з особистими. Крім цього, причини міграції можуть змінюватися на різних етапах перебування за кордоном. Способи в’їзду в країну Найчастіше мігранти користувалися послугами туристичних фірм. Такі "послуги" обходилися їм у 700-1000 американських доларів. Люди їхали автобусом як туристи через певні країни. Їм забороняли брати багато їжі чи одягу, щоб не привертати уваги прикордонників. Адже "туристів" могли запідозрити в намаганні проникнути на територію Греції (чи іншої країни) не з туристичною метою і, відповідно, не пропустити через кордон. У Греції мігрантів привозили переважно до готелів, де зазвичай оплачували два-три дні їхнього перебування. Ті, хто мав родичів чи знайомих і попередню домовленість, відповідно, вирушали до них. Ще один спосіб проникнення на територію Греції, що коштував від 1000 американських доларів і більше, – перехід через Балканські гори. Мігрантів підвозили автобусом чи машиною до болгарсько-грецького чи албано-грецького кордону, і відтіля вони йшли за провідниками. Це дуже важкий шлях – люди могли поневірятися в горах по декілька днів, фактично без їжі й без вогню, щоб прикордонники чи місцеві жителі не вирахували їх. У разі виникнення труднощів провідники могли просто покинути потенційних мігрантів. Перейшовши через гори, люди діставалися до великих міст автобусом чи поїздом. Деякі туристичні агенції (або окремі індивіди) забезпечували потенційних мігрантів візами до країн, що не входили до Шенгенської зони, й перевозили їх через них легально. При в’їзді на територію шенгенських держав мігрантів ховали в спеціально облаштованих таємних місцях автобусів чи автомобілів і так доправляли до пункту призначення. Статус перебування в Греції Такі небезпечні шляхи проникнення означали й те, що мігранти отримували найнебезпечніший для них статус – нелегальний. Вони не мали візи і, звичайно, дозволу на трудову діяльність. Найпоширеніший спосіб в’їзду в Грецію з туристичною Шенгенською візою передбачав напівлегальний статус. Мігранти не мали дозволів на роботу, але могли легально жити здебільшого 7-21 день. Коли термін візи спливав, вони залишалися в Греції, переходячи в категорію нелегальних мігрантів. На момент проведення дослідження легальне перебування було найпоширенішим серед опитаних. Вони мали дозвіл на працю та перебування в Греції, т. зв. "ад’я діамоні" (грецьк. Άδεια Διαμονής) – варіант візи, яку ставили в українському закордонному паспорті. Більшість іммігрантів отримали легальний статус унаслідок однієї з трьох хвиль легалізації, що відбувалися 1998-го, 2001-го й 2005 рр. Перед цим вони, як правило, перебували в Греції напівлегально чи нелегально. Працевлаштування Протягом дослідження зафіксовано низку можливих шляхів працевлаштування трудових мігрантів. Це, насамперед, використання послуг спеціальних трудових агентств – графій (грецьк. γραφεία). Звертання до графій було дуже поширеним серед перших українських трудових мігрантів, часто єдиний спосіб знайти роботу. Водночас він належав і до найнебезпечніших. Одна з причин полягала в тому, що агентствам складно було підібрати місце праці для нелегалів, які не знають мови. Отже, часто їх відправляли на важкі та ризиковані роботи. Жінки могли потрапити в дім розпусти. Зростання числа українських мігрантів у Греції сприяло оформленню інших способів пошуку роботи. Це, по-перше, звертання до родичів, друзів чи знайомих, які могли знайти місце праці за допомогою власних соціальних мереж або віддати своє "старе", якщо знайшли кращі можливості. По-друге, це "купівля" роботи в інших мігрантів за 150-200 євро. По-третє, це пошук через оголошення в українських (російських) церквах, газетах чи місцях скупчення українців (росіян чи громадян з інших країн пострадянського простору). В Афінах такими місцями є площа Омонія та греко-католицька церква Св. Трійці Респондентки розрізняють роботи "ексо" (грецьк. έξω – ззовні) і "месо" (грецьк. μέσω – всередині). Праця "ексо" передбачає, що мігрантка мешкає окремо від працедавців: орендує квартиру чи кімнату. Вона приходить до наймача на певний час і працює здебільшого якусь кількість годин: виконує необхідну домашню роботу чи доглядає членів сім’ї, а потім повертається до свого помешкання. При цьому високий психологічний комфорт є головною перевагою – жінка не проводить 24 години на добу в будинку працедавців. Окрім цього, заробітна плата доволі висока, сягає в середньому 5-7 євро за годину. Недоліком є необхідність самостійно вирішувати низку проблем: пошук і оплата житла, укладання договору про його оренду, щомісячні оплати страхування (т. зв. асфалія, грецьк. ασφάλεια) – це близько 140 євро і податків. Також жінки повинні облікувати свої "енсіма" (грецьк. ένσιμα) – це один робочий день, що становить 8 годин – щоб мати можливість одержати чи продовжити дозвіл на працю та перебування в Греції. Робота "месо" передбачає, що мігрантка постійно проживає в одному помешканні з працедавцями. Вона зазвичай поєднує догляд дітей і старших чи хворих людей з домашніми роботами (приготування їжі, прибирання, прання, прасування тощо). Перевагами цього способу зайнятості є те, що працедавець забезпечує мігрантку житлом і харчуванням, обраховує її "енсіма", а також оплачує страховку. Незважаючи на нижчу заробітну плату, що становить приблизно 700-800 євро на місяць, порівняно з 1000-1300 євро "ексо"-працівниць, мігрантки, які працюють "месо", здебільшого витрачають менше грошей, ніж "ексо"-колеги. Їхні видатки можуть коливатися від 10 і 50 євро на тиждень. Деякі респондентки постійно залишають собі лише 5-10 євро на тиждень, надсилаючи решту додому. Робота "месо" є доброю можливістю для новоприбулих жінок вивчити мову. Основна вада – психологічний дискомфорт, зумовлений постійним перебуванням на робочому місці: 24 години на добу, 6 днів на тиждень (неділя зазвичай є вихідним днем) у замкнутому просторі з працедавцями чи суб’єктом опіки. Інколи цю роботу супроводжують приниження, образи, фізичне чи сексуальне насильство стосовно мігранта з боку працедавців. Серед українок зустрічаються різні моделі працевлаштування. Ми виокремили такі чотири: 1) мігрантки розпочинають з "месо"-робіт, адаптуються до нового соціального середовища, розвивають певні трудові навики, вивчають мову, формують соціальну мережу і переходять на "ексо"; 2) жінки спочатку працюють на "месо"-роботах, потім переходять на "ексо" – уже з багажем навиків, соціальних контактів, адаптовані до приймаючого суспільства. Потім знову можуть повернутися на "месо", оскільки так легше накопичувати гроші, для декого комфортніше, за умови добрих стосунків із працедавцями та за наявності власної кімнати; 3) деякі жінки працюють "месо" протягом усього перебування в Греції, часто в одних і тих самих наймачів; 4) праця "ексо" протягом всього перебування в приймаючому суспільстві. Така модель можлива за наявності родичів чи знайомих, які певний час уже живуть і працюють у Греції й можуть допомогти новоприбулому. Тут також потрібні знання грецької мови принаймні на базовому рівні та міста, зокрема, системи громадського транспорту. Церква Українська грецько-католицька церква в Афінах функціонує близько десяти років. Її створили, щоб забезпечити релігійні потреб великої групи українських мігрантів, які приїжджали переважно з Західної України і були здебільшого греко-католиками. У релігійній спільноті, що утворилася при церкві, практикують різні форми релігійних активностей. Наприклад: щоденні літургії, недільні літургії та вечірні служби, колективні молитви, молитви спільноти "Матері в молитві". "Матері в молитві" є прикладом гендерної спільноти, що існує в межах української греко-католицької церкви. Релігійність українок у Греції часто посилюється порівняно з їхньою релігійністю на батьківщині. Багато жінок починають відвідувати церкву саме в Греції. Хоча причинами слугують не лише релігійні потреби, а й соціальні – можливість зустрітися зі співвітчизниками, поспілкуватися українською мовою. Таким чином, церква також є мовною спільнотою. Усі форми релігійної активності проводять українською мовою. Частина респонденток свідомо змінила свою конфесійну приналежність, щоб мати змогу відвідувати українську церкву й перебувати в українському етнічному та мовному середовищі. Деякі мігрантки ідентифікували себе як "православні в Україні й греко-католики в Греції". Основну частину парафіян української греко-католицької церкви становлять жінки. Часто вони проводять у храмі всю неділю. При церкві є окреме, доволі велике приміщення, що відкрите протягом цілого вихідного дня. Саме там мігранти збираються. Зазвичай вони приходять сюди після літургії; люди приносять обід, а потім і вечерю, їдять і спілкуються, слухають українську музику і співають українських пісень. Їжу приносять з дому, готують і українські, і грецькі страви. У залі також є телевізор, зокрема, можна переглядати новини та інші телепередачі українських каналів. Також тут дотримуються низки українських ритуалів (наприклад, освячення паски й іншої їжі, води, фруктів і овочів, квітів). Згадані практики показують, що церва функціонує як українська етнічна й культурна (в широкому сенсі) чи звичаєва спільнота. Святкування релігійних свят за юліанським і григоріанським календарями є прикладом накладання різних традицій і культур у межах української спільноти. Як уже згадувалося, мігранти мають змогу переглядати політичні й аналітичні програми, а також новини українських каналів (фаворитом тут виступає "5 канал"). Жінки обговорюють події українського суспільного та політичного життя, наприклад, вибори, дебати, позиції політичних партій. Ще однією можливістю ознайомитися із суспільним життям в Україні є газета, яку розповсюджують безкоштовно. Стелаж з газетою стоїть у приміщенні церкви. Таким чином, церква також є частиною української національної спільноти і консолідаційним центром української демократичної політичної спільноти. Українки, які відвідують греко-католицьку церкву в Афінах, переважно виконують однакову або схожу роботи (йдеться про їхню трудову діяльність у Греції). Саме тому церква також стала місцем обміну інформацією про вакансії. Ми виокремили три способи такого обміну: 1) повідомлення про вакансії чи пошук роботи, а також інформація про винайм житла, розміщені на дошці оголошень; 2) усний обмін інформацією в безпосередньому спілкуванні; 3) візити працедавців, які приходять до церви з пропозиціями працевлаштування. Як бачимо, церква також є одним з центрів професійної спільноти і практик працевлаштування. Отже, українська грецько-католицька церква в Афінах є об’єднувальним чинником принаймні для семи представлених вище соціокультурних спільнот (релігійна, гендерна, мовна, етнічна, культурна (у вузькому сенсі) чи звичаєва, національна, політична й професійна), а тому впливає на (ре)конструювання різних соціокультурних ідентичностей. Бог і "церковна спільнота" – один із трьох головних елементів у житті опитаних українських мігранток, приналежних до церковної спільноти. Два інші елементи – робота і сім’я – важливі для всіх без винятку опитаних жінок. Сім’я Усі респондентки мають досвід одруження, сімейного життя, є матерями. Сім’ї більшості з них живуть в Україні. Ці жінки описують свої сім’ї терміном "розірвані" або "розділені". Варто зауважити, що в половині випадків сім’ї мігранток були неповними, тобто жінки були вдовами чи розлученими. Таким чином, вираз "бути розділеним" часто стосувався зв’язку "матір-дитина (діти)", а не подружнього ("чоловік-дружина"). Ми виокремили два основні типи сімей трудових мігранток. Повні (розширені) сім’ї, що складалися з подружжя, дітей і в деяких випадках інших родичів. Ці сім’ї могли бути нормальними чи проблемними (алкоголізм, домашнє насильство, несумісність характерів). Другий тип – неповні (розширені) сім’ї, що складалися з розлученої чи овдовілої матері й дитини (дітей), інколи з інших родичів. І для нормальних, і для проблемних сімей існує загроза відчуження між її членами внаслідок часової та просторової дистанції, а також низки відхилень у проблемних родинах ще в доміграційний період. Розлучені чи овдовілі мігрантки могли одружитися ще раз, жити у фактичному шлюбі чи мати регулярних сексуальних партнерів. Автори виокремлюють три основні форми зв’язків між членами "розділених" мігрантських сімей. Це емоційно-комунікативний зв’язок, що ґрунтується на усвідомленні себе членом сім’ї чи родини, ідентифікації з нею й потребі контакту. Більшість жінок на початку міграції відчувають емоційний біль і ностальгію за своїми рідними та домом. З часом вони адаптуються до нового середовища, і це відчуття дещо слабшає, проте в різних формах і з різною інтенсивністю воно присутнє постійно. Зі значною часткою ймовірності можна сказати, що схожі відчуття мають члени мігрантських сімей в Україні, яким складно, особливо спочатку, звикнути до відсутності матерів, дружин, доньок чи сестер. Як і мігранти, з плином часу вони призвичаюються. По-друге, це фізичний (безпосередній) контакт. Тут йдеться про приїзди мігрантів додому і візити рідних мігранта в країну його перебування. Більшість респонденток проводить місяць чи два в Україні, а решту – в Греції. Жінки часто висловлювали бажання запросити в гості своїх рідних, але це мало кому вдається через проблеми з отриманням візи. Окремо варто зауважити, як складно перевезти дітей з України у Грецію. Одна респондентка вже 10 років намагається легально забрати свою дитину в Грецію – і наразі безрезультатно. Нелегальний спосіб транспортування дітей не влаштовує багатьох через, по-перше, незахищеність дітей і, по-друге, високу вартість таких послуг – декілька тисяч євро. Опитані жінки зазначають, що тривалість сімейних зустрічей (чи точніше об’єднань) недостатня для якісних стосунків з рідними, проте, за їхніми словами, вони "не мають вибору". Листи і телефонні контакти також є формами фізичного зв’язку між членами мігрантських сімей. Протягом 1990-х листи становили важливу форму контактів з рідними. Сьогодні мобільні телефони й дешеві картки для міжнародних телефонних дзвінків замінили листування. Протягом 1990-х рр. фізичний контакт з рідними був не надто інтенсивним через тривалість доставки листів й оплату цих послуг, а також через те, що чимало хто не міг приїхати в Україну, оскільки перебував у Греції нелегально. Для багатьох респондентів листи були єдиною можливістю дізнатися про сім’ю і повідомити щось про себе. Нині доступність мобільних телефонів і телефонних карток сприяє інтенсифікації контактів. Мігрантки телефонують додому і декілька разів на тиждень, і щодня, залежно від потреби та бажань певної миті. Інтернет як засіб зв’язку ще не набув поширення серед мігрантів, зокрема тому, що більшість із них і їхніх рідних не мають комп’ютерів і не вміють користуватися інтернетом. Ще одна форма контакту – фінансова. Гроші, поряд з фізичним та емоційним контактом, становлять дуже важливий символічний спосіб зв’язку респондента з сім’єю, що часто перетворюється на єдиний цінний ресурс для членів сім’ї мігранта, підмінюючи всі інші. Всі респондентки пересилають додому певні суми грошей. Проте розмір трансферу та частота пересилання бувають різними. Найменше грошей і порівняно рідко пересилають ті жінки, які одружилися в Греції вдруге і забрали дітей з України. Якщо немає особливих потреб (наприклад, хворих родичів), то вони можуть відправляти по 100-200 євро на великі релігійні свята. В багатьох випадках, незалежно від віку та сімейного статусу дітей, жінки й далі надають суттєву матеріальну допомогу дітям і їхнім родинам, ба більше – часто виступають єдиними годувальниками сім’ї. Як правило, рідним пересилають суму, еквівалентну половині або двом третинам заробітної плати. Багато жінок не відкладають грошей для себе, відсилаючи все додому. На першому етапі міграції (від перших місяців до двох років) найбільш гостро відчутний емоційно-комунікативний зв’язок між членами "розділеної" сім’ї, навіть якщо саме спілкування нечасте. Другий тип контактів інтенсифікується тоді, коли мігрант легалізує своє перебування, отримує змогу виїжджати та доступ до різних засобів зв’язку. Третій тип є важливим з огляду на те, що заробіток грошей – головна мета перебування індивіда в Греції; ба більше – з послабленням важливості емоційно-комунікативного та фізичного контактів зростає важливість фінансового. Плани на майбутнє Серед трудових мігранток у Греції поширений "міф повернення". Наміри мігрантів повернутися в Україну зафіксовано за підсумками опитування у квітні 2008 р. 360 осіб (330 жінок і 30 чоловіків), парафіян української греко-католицької церкви в Афінах. Результати дослідження засвідчили, що 95% респондентів мали намір повертатися в Україну [2]. Майже всі опитані жінки в авторському дослідженні зауважували, що приїхали в Грецію на півроку чи рік. Найчастіше називали найочевиднішу причину – заробити гроші. Як уже було згадано, також могли фігурувати й інші, наприклад, особисті причини, і стосувалися вони переважно проблемних сімей. Жінки планували заробити гроші і повернутися додому, але, зрештою, працюють у Греції по 8-15 років. Незважаючи на це, й далі мають намір повертатися в Україну. Але лише декілька респонденток змогли назвати ймовірну дату свого повернення. Для всіх інших це наразі нечітка, але вже тривожна перспектива. За роки відсутності жінок найбільш важливим контактом, а інколи й єдиним, залишився лише третій – фінансовий зв’язок з членами сім’ї. Діти звикли сприймати своїх "відсутніх" матерів як "банкомати" (саме так означила свої стосунки з дітьми одна з респонденток 1). І для мігранток, і для їхніх дітей присутність матері вдома може бути проблемою, що вимагатиме звикання та відновлення емоційних стосунків. Окрім можливих сімейних проблем, жінки також хвилюються за свій фінансовий добробут в Україні. Основна причина – нестабільність української економіки та складне виживання за маленькі пенсії. Знайти ж добре оплачувану роботу, зважаючи на їх вік, буде складно. Варто зауважити, що респондентки пам’ятають українське суспільство середини-кінця 1990-х років, а частина – ще радянську Україну. Їхні короткотермінові приїзди на батьківщину не дають змоги зафіксувати зміни, що відбулися в державі. Таким чином, крім описаних вище потенційних труднощів, мігрантів очікують ще й складності адаптації до нового для них українського суспільства. Принаймні в частини виникне спокуса повернутися в Грецію. В дослідженні було зафіксовано декілька випадків, коли респондентки поверталися додому "назавжди", але, поживши рік-два, знову їхали в Грецію. Причиною була невдала зворотна адаптація до "нових" українських реалій, відповідно, вони поверталися до "комфортнішого і звичного" грецького суспільства. Попри це, Грецію не розглядають як "дім", її сприймають радше як тимчасовий "дім", схожий у цьому сенсі на Україну. Одна з респонденток так проілюструвала цю ситуацію: "Ми, як птахи, знялися в повітря, і ніде їм не дають сісти – там стріляють, а там камінням закидають2 ". Висновки У 1990-ті рр. Греція була однією з найпривабливіших іммігрантських держав для українців. Сьогодні вона поступово втрачає цю рису через внутрішні економічні труднощі та значні ризики для трудових мігрантів (зокрема, пов’язані з особистими загрозами). Необхідність забезпечити базові потреби своїх сімей є однією з основних причин міграції. 2008 року значну кількість трудових мігрантів становили "старожили", більшість із яких прибули в середині та наприкінці 1990-х рр. Для в’їзду в Грецію чимало опитаних використовували послуги туристичних фірм, які забезпечували потенційного мігранта візою. 31 із 32 опитаних жінок перебувала в Греції легально завдяки відносно інтенсивній легалізаційній політиці країни. Отже, можна припустити, що багато інших трудових мігрантів перебувають і працюють у цій країні легально. За статевою ознакою домінуючу групу становлять жінки, серед них переважає покоління 1950-60-х років народження. Більшість працевлаштована в приватному секторі (опіка та прибирання). Окремі жінки працюють у торгівлі, на заводі, одна респондентка відкрила власний стоматологічний кабінет. Українські чоловіки трудяться переважно на будовах, хоча, за словами респонденток, їх кількість значно менша, загалом, їм складніше, ніж жінкам, знайти роботу в Греції. Соціокультурне життя українських мігрантів у Греції не дуже активне та різноманітне. Зосереджене навколо таких соціальних інституцій, як сім’я, церква (чи друзі) та робота. Різноманітні, більш чи менш інтенсивні, сімейні контакти існують протягом усього перебування мігранта в Греції. При церкві відбуваються товариські зустрічі: спільні обіди, святкування сімейних урочистостей (весілля дітей/онуків, дні народження тощо), перегляд телебачення тощо. Інколи приїжджають телезірки або політики, хоча ці візити нечасті. Загалом, соціокультурне життя мігрантів сконцентроване виключно на членах української мігрантської спільноти, тобто воно є "закритим". Певний спалах суспільно-політичної активності та громадського самоусвідомлення спостерігали під час Помаранчевої революції. Проте під час опитування зафіксовано розчарування та невдоволення політичною ситуацією на батьківщині, що впливає на політичні уявлення та практики мігрантів у напрямку байдужості та відчуження. "Міф повернення" поширений не лише серед тих мігрантів, сім’ї яких залишилися в Україні, а й серед тих, хто перевіз своїх рідних у Грецію. Водночас саме остання група є найбільш імовірним творцем нової діаспори у класичному значенні цього слова. З іншого боку, якщо більшість мігрантів усе-таки повернуться в Україну, вони зіткнуться з проблемою реадаптації до "старого-нового" суспільства, а також претендуватимуть на певні виплати (пенсії тощо), що становитимуть нові виклики для українського суспільства та політиків. Література 1. Данилевич М. Архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім ІІ зустрівся з делегацією Української православної церкви. – Офіційний сайт Української православної церкви. – http://orthodox.org.ua/uk/novini/mijkonfesiyni_vidnosini/2008/02/18/2703.html 2. Дослідження провели парафіяни церкви Св. Трійці (м. Афіни) у квітні 2008 р. Результати неопубліковані ----------------------------------------------------------------- 1 GG.20: Інтерв’ю з Іриною проведено 14.09.08 в Афінах 2 GG.4: Інтерв’ю з Діаною проведено 9.09.08 в Афінах |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ Рівне), Климчук Михайло (м. Острог), Гущейградська Ольга (м. Корець), Дем’яновська Анастасія (м. Сарни), Залевський Максим (м. Рівне),... |
Керівництву, засновникам ТОВ ФК«Вікторія» Національній комісії з... Згідно з Договором №022/АП-13 від 11 березня 2013 р незалежною аудиторською фірмою ТОВ «Аудиторська фірма «Еккаунт» здійснено аудит... |
|
Народилася Ольга-Марія Юліанівна Кобилянська 27 листопада 1863 року... Можливо, саме з цієї причини в молодості Ольга Кобилянська негативно ставилася до свого батька. Однак він докладав зусиль, аби донька... |
Вікторія Володимирівна Косар Ефективним інструментом перспективного керування діяльністю торговельного підприємства є стратегія |
|
Вікторія Сергіївна Черненко ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО МОБІЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ РЕЗЕРВІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СУДНОБУДУВАННЯ |
Застосування технології розвитку критичного мислення на уроках української... Кецова Вікторія Тихонівна, учитель-методист, учитель української мови і літератури Роганського аграного ліцею Харківської районної... |
|
Ш аповалова Вікторія Олексіївна ... |
«Пишаюся тобою, рідний краю!» Паспорт проектної роботи Керівник проекту: Дон Вікторія Олександрівна, вчитель української мови та літератури |
|
О. КОБИЛЯНСЬКА З 1 листопада 1883 р упродовж понад семи років Ольга... З 1 листопада 1883 р упродовж понад семи років Ольга Кобилянська вела щоденник, який добре розкриває її дуже складний, суперечливий... |
Х ворост Ольга Павлівна Дисертації: У 1986 р захистила кандидатську дисертацію «Фітохімічне вивчення вільхи клейкої» |