|
|
Скачати 1.24 Mb.
|
19. Розвиток літератури в Україні (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.). Полемічна література. І. Вишенський. Українська церковно-полемічна література XVI-XVII століть виникла й розвивалась як один із засобів захисту православ'я від католицизму, який прагнув підкорити українську церкву владі Папи Римського, від примусової полонізації українського народу. Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов. Така форма літератури закликала до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки. Звідси, на мою думку, і виник термін "полемічна література". Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина. Поштовхом до полеміки стала книга польського пропагандиста католицизму, противника православ'я Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577), яка по суті була ідеологічною основою Брестської унії (1596). Ціла низка творів, наприклад полемічне "Посланіє до латин из их же кніг", з'явилося як відповідь на цю книгу П. Скарги. На захист православної віри піднялися православні священики, просвітителі XVI-XVII століть, перед якими стояло завдання - у словесному поєдинку викрити й засудити церковну унію, висміяти зрадників-уніатів. Низка текстів проукраїнського православного спрямування з'явилася в Острозькому культурному центрі. Поява Острозької Біблії (1581 р.) мала на меті зміцнити позиції православної церкви як церкви руського (передусім українського) народу. З прозової та поетичної передмов до неї можна виокремити елементи національної свідомості в контексті конфесійної. У контексті національної самооборони варто розглядати й полемічні твори діячів Острозького культурного центру – прозу Герасима Смотрицького й Клірика Острозького та поезію Даміана Наливайка. Посеред полемічних творів цього православно-народнього характеру найвизначніше місце належить безумовно посланням українського афонського ченця Івана Вишенського. Іван Вишенський – один з найвідоміших і найвидатніших українських полемістів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Його молоді роки минули на Волині, і він був тісно пов'язаний з волинськими культурними осередками, насамперед Острогом. Також Іван Вишенський підтримував зв'язки з братствами, передусім Львівським. Однак його не можна цілковито вважати репрезентантом ні острожців, ні братчиків, хоча погляди полеміста певним чином були співзвучні з поглядами перших і других. І.Вишенський фактично репрезентував окремий напрям у тогочасній українській суспільній думці. Православний традиціоналізм, який у тодішніх умовах України був одним з найважливіших факторів національної самооборони, І. Вишенський довів до екстремального. Водночас цей традиціоналізм поєднувався в нього з чернечим аскетизмом. Стосовно острожців та братчиків, то вони допускали певні нововведення, вкраплення ренесансних і реформаційних елементів до культурного життя. До нашого часу дійшли шість списків творів Івана Вишенського, з яких три містять українську редакцію, три — старообрядницьку інтерпретацію. Отже, період кінця XV — першої половини XVII ст. можна назвати часом розквіту української книжкової культури. Таке піднесення позначилось і на мистецькому оформленні, і на тематиці та мові рукописних пам'яток. Українська полемічна література відстоювала, хоч і в релігійній формі, право народу на свою віру, на соціально-національне визволення, правдиво зображувала життя, страждання, утиски народу. Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина. Отже, боротьба релігійна нерозривно пов'язана з боротьбою соціальною і національною, а полемічна література викриває пригноблення народу - церковне, соціальне і національне. Ось такі відомості про полемічну літературу отримав я в дев'ятому класі, вивчаючи українську літературу. 20. Архітектура та живопис в українських землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Архітектура і живопис кінця XV — першої половини XVI ст. значною мірою продовжували традиції мистецтва попередньої епохи. Поряд з цим в архітектурі міст запроваджуються нові елементи, зумовлені розвитком тактики бою, військової техніки, зводяться кам'яні та цегляні замки, підсилені мурованими вежами та бійницями (в Луцьку, Кременці, Хотині, Меджибожі). Нові тенденції з'являються у культовій архітектурі. Тепер головними замовниками стають більш демократичні кола: шляхта, сільські та міські громади. Посилюються також впливи гуманістичних ідей та культурних досягнень Польщі й Західної Європи. Це все привело до будівництва і оздоблення безкупольних храмів, в яких широко використовувалися здобутки західної архітектури. Велике будівництво велося в монастирях Києво-Печерському, Троїцькому біля Острога та інших. У деяких невеликих храмах, споруджених міськими та сільськими громадами, яскраво прослідковується оборонний характер — Покровська церква у Сутківцях та ін. Широкі селянські і міщанські маси будували собі традиційні українські хати з дерева і глини, кріпаки — землянки. Образотворче мистецтво мало переважно релігійний характер, однак у нього все більше проникали народні мотиви. Кращими зразками були композиції «Різдва Христового», «Успіння Богородиці», в які вкраплюються побутові і краєвидні мотиви, розпису Кирилівської церкви у Києві (XIV ст.), Онуфріївської церкви в с Лаврові (XV ст.), вірменського собору у Львові (XIV-XV ст.). Поширення набувають ікони, намальовані на дошках. Найпопулярніші сюжети — зображення «Юрія Змієборця» і «Страшного суду». Високої досконалості набула творчість маляра-іконописця Петра Ратенського з Волині. Його пензлю належить ікона «Богородиця» у Володимиро-Волинському соборі. У його творчості відчуваються впливи італійського відродження. У цілому для українського малярства тих часів характерне прагнення більш життєво зображати людей. 21. Виникнення і розвиток книгодрукування в Україні (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.) Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвиткові літератури і книгодрукування. Винахід І.Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною. У кінці XV – на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров власне, І.Федоров відновив занедбане книгодрукарство, який втік з Москви від переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI ст. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуків достовірного тексту К.Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при Острозькій академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що ”Острозька Біблія“ довго залишалася єдиним подібним виданням. Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства. Зростання книгодрукування в Україні ілюструється такими цифрами. Якщо за 30 років (1574-1605 рр.) друкована продукція всіх друкарень в Україні знаходилася в межах 460 друкарських аркушів (що приблизно еквівалентно 46 сучасним книгам на 150 стор.), то тільки за 5 років (1636-1640 рр.) – вже понад 1927 друк. аркушів. Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. Так, граматику, автором якої був М.Смотрицький (1619 р.), М. Ломоносов назвав “вратами вченості”. Вона перевидавалася більше 150 років практично у незмінному вигляді. Примітний той факт, що в домашніх бібліотеках багатих львівських міщан нараховувалися десятки і сотні книг. В частині України, яка перебувала під владою Москви, у XVIII ст. царський уряд проводить реакційну політику щодо книгодрукування. Були заборонені публікації українською мовою, введені цензурні обмеження. В інструкції друкарням, яка з'явилася в 20-х роках XVIII ст., говорилося, що книгодрукування повинно здійснюватися так, щоб “никакой розни и особливого наречия не было”. Через штрафи, накладені на Чернігівську друкарню, вона збанкрутувала. Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 р. книгодрукування українською мовою занепало. 22. Козацтво як культурно-історичний феномен. Яскравою історичною сторінкою у становленні і розвитку культури, національної системи освіти і виховання в Україні є період Козацької доби. Як зазначає М.Грушевський, період існування Запорізької Січі - це найбільш яскравий і найбільш цікавий період української історії. Козацький рух стає найяскравішою сторінкою літопису боротьби українського народу за свою незалежність. Козацтво стало єдиним і могутнім форпостом, що пильно стояв на сторожі свободи, гідності і честі України як незалежної суверенної держави. Українське козацтво - це соціальне, політичне, державне, психологічне, педагогічне та культурно-історичне явище. Діяльність козаків була багатогранною - як захисників сплюндрованих прав народу, звитяжних воїнів, вільнолюбних громадян, політичних і державних діячів, дбайливих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців високого мистецтва, мудрих вихователів. Багато козаків стали провідними політичними і державними постатями в історії рідного народу. "Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, що борючись у ті часи проти феодального закріпачення і гніту особистості, який приносили із собою різні загарбники, кожен українець прагнув стати козаком". Осередком козаччини стало Запоріжжя. Численні острови Дніпра давали безпеку, захист і змогу укріпитися. Перша Січ на острові Хортиця була побудована під керівництвом князя Дмитра Вишневського. До лав казаків втікали селяни і міська біднота з Галичини, Волині, Поділля, Полісся і інших регіонів. Під керівництвом талановитих полководців і мудрих державних діячів (Сагайдачного, Дорошенка, Хмельницького, Палія та ін.) був організований окремий військовий і соціальний устрій. У своїй своєрідності Запорізька Січ була першою у Європі республікою з послідовним демократичним ладом. Вищим законодавчим органом влади була загальна військова Рада. Вища виконавча влада - гетьман, кошовий атаман - обиралися на Раді прямими загальними виборами, діяло належне судочинство, запорізьке військо. Козаки відзначалися набожністю, дбаючи про святість православної віри, створили і облаштували протягом свого історичного буття багато церков і каплиць. Великий відсоток освічених і вихованих людей Січі готувала Київська духовна академія, січові, монастирські та церковно - парафіяльні школи. З ініціативи Петра Конашевича-Сагайдачного запорізькі козаки надавали матеріальну підтримку братському рухові. Разом зі своїм військом П.Сагайдачний вступає (1620) до Київського братства, що свідчить про велику участь Січі у суспільно-політичному і культурному житті України. З 1632 р. першим учбовим закладом східних слов'ян стає Києво-Могилянська колегія, а з 1658 р. Києво-Могилянська академія, першим опікуном якої був видатний культурно-освітній діяч України Петро Могила. У цьому унікальному освітньому закладі здобули блискучу освіту багато культурно-освітніх, державних діячів, значна частина козацьких воєначальників, зокрема гетьмани: Іван Виговський, Павло Тетеря, Хмельницький, Іван Самойлович. Засобом міжнародного спілкування стає латинська мова, тому козацька молодь доборе оволодівала нею. За програмою колегії діяли школи у Вінниці, Кременці та інших містах. Дбаючи про інтелектуальний розвиток козаків, осередки освіти були створені на запорізьких землях-паланках та у фортецях Січі, у яких навчали письма, церковного співу, читання, музики. Такі школи існували при усіх церквах на Січі, їх діяльність була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти. Під впливом козацтва та православної церкви у кінці ХVІ ст. народжується українське борокко у стилі традицій народного мистецтва, що відбулося в архітектурі, живописі, музиці, літературі. Слід відзначити архітектуру Духовної академії в Києві, церкву Юра у Львові, Ковнірський корпус Києво-Печерської лаври, іконописну церквах, літературні твори М.Смотрицького, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, І.Величковського та ін. Визначними пам'ятниками архітектури стали світські та церковні будівлі козацької столиці - Чигирина та родинного маєтку Хмельницьких - хутора Суботова. Велику цінність має запорізький Троїцький собор, побудований майстром Я.Погрібняком без жодного цвяха (Дніпропетровська область). Активізують творчі процеси соціальні потрясіння. В умовах зовнішніх впливів, зокрема стильових особливостей класицизму, у живописі розгорнули свою діяльність талановиті художники Д.Левицький та В. Боровиковський. В умовах боротьби з національними та релігійними утисками справжньою перлиною поетичної творчості стали невільницькі думи і пісні, у яких звучить туга за батьківщиною, мрії про волю, жадоба до боротьби з поневолювачами . Епоха козацтва створила багатогранну духовність, що стала гордістю і вершиноюнаціональної культури, а козацтво стало аристократією національного духу, високоморальною елітою своєї нації. Патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя народу України. Утвердження соборності Українського козацтва і його розвиток на сучасному етапі державотворення є потужним засобом розбудови демократичної, незалежної, правової, європейської держави. Творче відродження історичних культурно - освітніх і виховних козацьких традицій - одна з найважливіших граней зміцнення незалежності і суверенності України. 23. Особливості релігійної ситуації в Україні XVI – XVII ст. Бурхливі події релігійного життя в Європі XVI ст. мали значний вплив на українських землях. Деякі православні архієреї почали схилятися до того, щоб визнати владу Папи Римського. Вони сподівалися, що укладення злуки з Римським престолом піднесе престиж православної церкви, забезпечить права віруючих, скріпить незалежність української церкви від державної влади і вселенських патріархів, а також захистить українську еліту від полонізації. Зі свого боку, польські католики сподівались через унію асимілювати українське православ'я і міцніше пов'язати Україну з Польщею. На підтримку унії виступили польський король Жигмонт III Ваза і польські магнати. Спроба об'єднати християнські церкви не вдалася: одночасно в Бересті пройшов православний собор, який засудив унію. Обидва собори апелювали до короля, але той підтримав уніатів. Берестейська унія розмежовувала українське суспільство, яке поділилося на дві конфесії: православну й уніатську (греко-католицьку). Чимало впливових сучасників (серед них князь К. Острозький) виступили проти унії. Не все духовенство згодилося на унію. Простий люд, а почасти й шляхта виступили на захист православної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова і Києва. Проти унії рішуче виступило запорозьке козацтво. Берестейська церковна унія 1596 р. погіршила становище православної церкви на українських землях. Хоча православна церква втратила свою ієрархію, проте українське й білоруське населення в основній своїй масі залишилось відданим їй і доклало всіх зусиль до її відновлення і реформування. На чолі цієї боротьби стали братства. Боротьба за відновлення православної церкви та її реформування стала основним змістом політичного життя України у першій половині XVII ст. Важливим кроком у відродженні і зміцненні православної церкви було відновлення православної ієрархії. Ініціатором цього кроку був гетьман козацького війська Петро Конашевич-Сагайдачний. На запрошення Сагайдачного на Україну прибув єрусалимський патріарх Феофан, який під захистом козаків висвятив нового київського митрополита Йова Борецького та кількох єпископів. Ця акція засвідчила, що у православної церкви є могутній захисник — козацтво, яке разом зі своїм гетьманом записалось до Київського братства. Борецький, будучи засновником і покровителем Київської братської школи, великі надії у справі відродження православної церкви покладав на освіту і друкарство. Йому вдалося згуртувати навколо себе талановитих освічених учених, письменників, які прагнули не тільки до відродження, а й до реформування православної церкви. Після смерті Борецького його справу продовжив Петро Могила, який став митрополитом у 1632 р. Митрополитові Могилі судилось не тільки Зміцнити православну церкву, зробити її найавторитетнішою з усіх східно-християнських церков, а й визначити напрям розвитку культури і освіти, пов'язаної з церквою. Спочатку він не користувався авторитетом серед козацтва — основної опори православної церкви, але повернення з-під влади уніатів Софійського собору та інших церков та монастирів піднесло його авторитет. Як владика Могила нагадував радше вельможного князя. Він рішуче взявся за оновлення церковного життя. Йому вдалося навести дисципліну і прибрати до рук ієрархів і, головне, братства, які своїми діями іноді вносили анархію у церковне життя. У процесі реформування церкви важливим завданням Могила вважав формування фундаментальних догматів і впорядкування служби в такий спосіб, щоб обрядовість була логічна і однотипна. Цим цілям слугувало видання твору "Православне сповідування віри" Ісаї Трофимовича, "Служебника"(тексти Богослужб), "Краткого катехізису", "Требника" (тексти обрядів). Також, щоб наблизити церкву до народу, він запровадив богослужіння українською мовою. У справі реформування церкви найбільше уваги Петро Могила надавав освіті духовенства. З цією метою у 1632 р. було об'єднано Київську братську школу з Лаврською в Києво-Братську (Києво-Могилянську) колегію. У 1996 р. за визначні заслуги перед Українською православною церквою Петра Могилу було канонізовано — визнано Святим. Однак в другій половині XVII ст., після Переяславської угоди 1654 p., самостійність української православної церкви була ліквідована Росією. У 1686 р. великий турецький візир, отримавши хабара від російського уряду, звелів константинопольським патріархам передати київську метрополію Москві. |
|
Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури |
2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація Перший. Традиційна історична культурологічна школа. Вона займається виявленням та описом фактів, подій і досягнень світової, національної... |
|
Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
ЗАВДАННЯ Охарактеризуйте поняття: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура». Назвіть види духовної культури |
|
Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с |
Таблиці Фактори, які впливали на розвиток української культури в 1917 1921рр Багато представників української творчої інтелігенції увійшли до складу УЦР, органів управління Української держави П. Скоропадського,... |
|
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА особистості У сучасній психологічній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. У статті представлена... |
|
МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Мета Мета ознайомити студентів з головними етапами розвитку української культури, сформувати систему знань про роль та місце української... |
ЛЕКЦІЯ 2-3 Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини |