|
|
Скачати 112.01 Kb.
|
|
Томашівці. Що за назвою ? (історія села). Перша письмова згадка , яку далось виявити в старовинних письмових джерелах про село Томашівці( Томашевче),належить до 19 січня 1439 року ( див.”Акти гродські і земські”.Т.12, с. 54, №496, м. Львів, 1887р.). На ті часи село належало до Руського воєводства Галицької землі галицької волості (дистрику). Назва села , записана в стародавньому документі – Томашевче, звучить дещо інакше, ніж та, до якої ми звикли. На ті давні часи назви населених пунктів із закінченням на “че” були дуже модними. Ідентичне закінчення мала більшість поселень Прикарпаття. Село Томашівці згадується в документі разом з такими населеними пунктами Калущини, як Хочень(Хотінь) та Середнє. Хоч перша письмова згадка про село Томашівці належить до 1439 року, та ми можемо бути впевненими в тому, що воно було засноване значно раніше як мінімум в ХIV столітті. Бо мова в документі йде про нього, як про давно існуюче. Згідно з історичними даними значно швидше виникло Кам’яне.Назва пов’язана з тим , що місцевість, яку займали жителі цієї частини була кам’янистою. Якщо в кінці XV століття в Кам’яному було вже понад 20 дворів, то «За рікою» - тільки 4. Назва «За рікою» говорить сама про себе. Адже село перетинає річка Болохівка, яка і зараз розділяє село на дві частини. Походження назви села Томашівці, може мати декілька варіантів:
На території нашого села проживала родина пана Шалатського. Його маєток знаходився «За рікою», в тій частині села, яке зараз має назву Підшаладське ( тобто знаходилось у володінні пана ). Маєток збудований із каменю, стіни були поліплені глиною та побілені. При вході в будинок був прибудований ганок із чотирма колонами. На даху ганку, який мав вигляд трикутника був зображений герб родини Шаладських. Минулого року на сільському цвинтарі «За рікою» були проведені певні роботи по відновленню історичних пам’яток, в результаті чого із землі було піднято кам’яну плиту, на якій і є зображено герб панів Шаладських. Ця плита лежала саме на тому місці, де похований пан із дружиною. Після загарблення нашого краю Австро – Угорщиною в 1772р., село Томашівці, яке до того часу належало Руському воєводству Руської землі Калуського староства, увійшло до складу громади Томашівці, доміній Томашівці Стрийського циркулу, де й перебувало до 1854р. У тому ж році був створений Войнилівський повіт. Однак село в його складі перебувало недовго, і після його анулювання увійшло до складу новоутвореного Калуського повіту, в складі якого перебувало до грудня 1939р. Із грудня 1939р. по грудень 1962р. воно входило до Войнилівського району, а потім його реорганізації увійшло до складу Калуського. В селі десь з другої половини XIX ст. спостерігається значний приріст населення польської національності, яке за недуже короткий час перевершило тут українське місцеве населення. В 1911р. католиків тут налічувалося 1650 чоловік. Особливо великого розмаху набула колонізація земель Калущини, в тому числі й земель села Томашівці , після прокладення залізниці « Львів – Чернівці». Так, згідно розпорядженням Сталінського воєводства від 11 вересня 1934р. селами стали поселення свого часу засновані на землях села, такі як Дубина, Нові Томашівці, Сиглів до складу якого входило багато присілків. Того ж дня була створена Томашівська гміна, так звана збірна. Відбулося сільських і міських гмін, до складу яких ввійшло 14 громад (сіл). Серед них село Томашівці з присілками Грузьке, Камінна, Ліси і Заріччя, Нові Томашівці з присілками Болоння, Березина, Марцела, Нове Село, Потоки, Сиглів, Дубина… В цій місцевості було й багато інших суто польських поселень, які в 1934р. селами не стали. Звідси випливає, що хоч в селі Томашівці було багато осіб польської національності, однак з’явились вони тут не в час заснування села, а на багато років пізніше. Назви присілків Сиглів, Сєка, Пняки, Дубина вказують на те, що вони були засновані на місці вирубаних лісів. Поселення Нові Томашівці вважалося селом десь до 60-х років ХХ ст. і належало Томашівської сільської ради. Село Томашівці було великим населеним пунктом. На 1921р. в селі було 559 будинків, де проживало 3110 жителів. В 1901р. в селі засновано кооператив « Касса Стефачика», а в 1922р. та в 1929р. – господарсько-споживчі спілки «Болохівка» та «Сила». На 1926р. в селі існувала цегельня Ставинського і Цвіля, а також два млина, які належали Ф. Гринецькому та Ф. Швайцеру. В селі існувала парохіальна школа. Вона була польською. Між 1895р та 1914рр. вона стала двокласною і такою проіснувала до 1935р. На 1931р. в селі існувало дві двокласні школи: польська, в якій навчолось 120 учнів, Греко-католицького віро сповідування, та 25 католицького та школа українська, де навчалось 80 греко-католиків, 14 латинят та 5 євреїв. На 1934р. на присілках села Томашівці існувала однокласна, двокласна та п’ятикласна польські школи. У 30-х роках ХХ ст. у селі діяв осередок КПЗУ… Село окуповано німецько-фашиськими військами 2 липня 1914р., а звільнено 27 липня 1944р. На фронтах Великої Вітчизняної війни воював 41 житель села, 11 з них – загинуло. За повоєнний період село повністю оновилося. На 20 червня 1988р. в селі налічувалось 520 будинків, в яких проживало 1673 жителі. Історія села зі слів старожилів Перша назва села, розказують старожили, було Лужани. Назва ця від слова луги. А розташоване було між Довпотовом і Войниловом. У селі була шахта, де видобували руду ( тепер на цьому місці є багна, вода), те поле називається Руда. По руду приїжджали люди з навколишніх поселень. В ті часи на Україну нападали турки і це лихо не обійшло село, воно було повністю спалене і зруйноване. Жителі, які залишилися живими перейшли у Кам’яне, там до тепер знаходяться скали, де люди в лиху годину ховалися від нападів татар. У цих скалах є печера вихід якої у с. Середнє. Із села Кам’яне починалось село Томашівці. У селі була церква, три лемени . Більшість жителів складало польське поселення. Цьому підтверджують поселення які входять до села Томашівці. У селі існує легенда про поселення « Кобилки». На цьому місці була корчма, п’яниці не зважали на піст ходили до корчми пити горілку. Веселилися, пропивали все своє майно, незважаючи на прохання своїх жінок, не доводити їхні сім’ї до злиднів, просили Бога жінки, щоб їхні чоловіки опам’яталися, але вони нічого не боялися і продовжували відвідувати корчму. Через деякий час ця корчма провалилась під землю. На околиці теперішнього села колись був панський двір. Поблизу цього двора були підземні ходи, де розказують, що пани ховались від О. Довбуша. У 1935 – 1936 роках була створена організація « Союз України». Це такі : Коваль Текля, Тимків Парасковія, Красунька Текля та інші, це були люди, які любили культуру, організовували різні вечори, свята. Духовна скарбниця села На початку ХХст. в с. Томашівці було засноване товариство « Просвіта». Члени філії товариства « Просвіта» і її читальня провели велику роботу з питань освіти, виховання на національних засадах, поширення ідей Т. Г. Шевченка, І. Я Франка, закладення українських спілок. В селі було створено організацію « Союз Українок». Керівником організації була Лабатій Ємілія. Членами організації були: Поприч Марія, Коваль Текля, Картера Параскевія, Тимків Марія, Тимків Параскевія, Кузь Анна, Кузь Палагія, Безрука Анна, Погриз Марія, Красунька Текля, Безрука Софія, Свіжевська Емілія, Михайлик Ольга. Велику просвітницьку роботу проводила сім’я священника Анатолія Гургули. Священник Анатолій писав музику до церковних пісень, організовував хор і керував ним. Анатолій Гургула – останній греко-католицький священник на теренах Прикарпаття, який не перейшов на православ’я. Ірина Гургула- його дружина- раніше працювала вчителькою німецької мови. 27 лютого 1980 року отець Анатолій та Ірина Гургула були живцем спалені у власній хаті. На згарищі, де загинули Гургули, встановлені і освячені два дубові хрести. Вони символізують мужність і стійкість цих двох людей, які не підкорилися тоталітарній системі і стали її жертвами. Громада села вшанувала пам’ять односельчан, назвавши в їх честь одну із вулиць. В селі побудовано нову двохповерхову школу, де навчається 180 дітей. При школі діють різні гуртки на допомогу шкільній програмі, а також гуртки за інтересами дітей. Велику роботу з молоддю села проводять бібліотека та Нородний дім. Вони організовують вечори відпочинку, літературні вечори, свята, концерти до знаменинних дат України, а також вшановуємо письменників-ювілярів. У бібліотеці організовуються книжкові виставки,тематичні полички, проводяться уроки краєзнавства, години поезії, виступи, бесіди, огляди літератури. В селі встановлений пам’ятник загиблим учасникам Великої Вітчизняної війни. Встановлено пам’ятний хрест на могилі учасників УПА. Духовною скарбницею села є церква, школа, бібліотека, Народний дім, вся робота по духовному відродженню села проводиться спільно. Кажуть, що тільки час може залічити душевні рани. Але і він не владний зробити цього з дочкою священника Анатолія Гургули- Марією Король. Минав день 27 лютого 1980 року, Марія Анатолівна, зазнавши тривалих митарств, працювала вчителем музики і співів у Станівській школі. Після уроків збиралася відвідати стареньких батьків у Томашівцях. Саме в цей час на порозі з’явилася сестра.
Попутньою автомашиною доїхали до батьківської хати. Ще тліли балки, з-під них сусіди витягли обгорілі кістки батька і матері. За що? Заголосила Марія Анатолівна, ридаючи знепритомніла. Був у Томашівцях похорон, не похорон, а демонстрація протесту селян проти скоєної підступної розправи із священником та його дружиною. Причин загорання оселі серед білого дня і трагічної смерті священника та його дружини не встановили і понині. Селяни стверджують, що це було зроблено спеціально певними фашиськими органами, щоб розправитись з непокірним греко-католицьким священником та його дружиною. Священницькій рід Гургули у Томашівцях мав глибоке коріння. У селі мав парафію батько Анатолія- Ярослав Гургула. Після закінчення Львівської духовної семінарії Анатолію Ярославовичу надали парафію у Вузькому районі. З часом перевели його у Тернопільську область. Там і народилася його дочка Марія. У 1938р. отець Ярослав попросив сина Анатолія прийняти від нього парафію в Томашівцях, оскільки вже був похилого віку. Погодився син, переїхав у рідне село із сім’єю. Жили у просторій батьківській хаті, що поряд із церквою. У повоєнні роки почався масовий наступ на греко-католиків, у першу чергу на їх священників. Отець Анатолій категорично відмовився прийняти православ’я. Згодом церкву закрили. Через деякий час в селі з’явився православний священник. Та люди не йшли до православної церкви, а до колишнього духовного пастиря – отця Анатолія. З ним ділилися своїми тривогами, сумнівами, жадібно вслухалися в слова, сповнені вірою в майбутнє. Отця Анатолія попереджували неодноразово, погрожували тюрмою. І слово дотримали. Оксана Баранівська Оксана Степанівна Баранівська народилася в 1977р. в селі Томашівці, в сім’ї колгоспників. Вона належить до молодого покоління науковців – випускників Войнилівської школи. Основні етапи її життя: 1983-1992рр. навчання у Томашівській загальноосвітній школі І-ІІ ступеня, яку закінчила з відзнакою; 1992-1994рр. навчання у Войнилівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступеня , яку закінчила із золотою медаллю; 1994-1999рр. навчання на філологічному факультеті Прикарпатського педагогічного університету ім. В. Стефаника в м. Івано – Франківськ. Спеціальність – польська мова і література, українська мова і література. Після закінчення отримала диплом з відзнакою; 1999-2003рр. стаціонарне навчання в аспірантурі інституту мовознавства імені О. Потебні, м. Київ. Під час навчання в університеті і аспірантурі проходила практику і стажувалася в навчальних і наукових закладах Польщі. 2000-2002рр. працювала редактором навчальної і наукової літератури в Київському видавництві « Либідь». 2003р. В Київському інституті мовознавства імені О. Потебні, захистила кандидатську дисертацію на тему « Складнопідрядні речення з підрядними означальними в сучасній польській мові»; 2003р. Після захисту дисертації отримала запрошення і почала працювати викладачем української мови в Ягилонському університеті м. Краків, Польща. Незважаючи на молодий вік, як для науковця, уже має більше 20 наукових праць, які опубліковані в українських та закордонних виданнях, бере участь в багатьох всеукраїнських і міжнародних конференціях, симпозіумах і семінарах. Працюючи в Польщі Оксана Степанівна відмічає високу зацікавленість польського суспільства подіями в Україні, особливо під час Помаранчевої революції. Вона впевнена, що український народ зможе не чекаючи допомоги сусідів, самостійно вирішувати свої державні і національні справи. Богдан Стебельський Богдан Стебельський, відомий вчений, художник, громадський діяч в діаспорі. Народився 15 березня 1911 року в с. Томашівці Калуського повіту. 1934-1939рр. вчиться у Краківській Академії мистецтв. Після закінчення вчителює в Холмській українській гімназії (1940-1941рр.), а протягом 1941-1942рр. – Самбірській вчительській гімназії. Пізніше два роки працює на посаді директора у мистецько- промисловій школі Яворова, що на Львівщині. В часи другої світової війни опинився в Німеччині у таборі для біженців. Опинився на волі, багато малює, бере участь у художніх виставках. Стає одним з ініціаторів створення української Спілки образотворчих мистецтв ( Німеччина). Протягом 1947-1948рр. Б. Стебельський друкується в «Українському мистецтві», «Літературно-науковому віснику», в інших періодичних виданнях. У 1949 р. вчений переїжджає в Канаду. Поринає в художню творчість, публіцистику. Стає на чолі щотижневика «Гомін України». Випускає щомісячний додаток «Література і мистецтво». Надруковані в цих виданнях та інших, матеріали, принесли нашому землякові визнання і пошану української громадськості в діаспорі. В 1959р. очолив Асоціацію діячів української культури, засновником збірника асоціації « Естафета». В 1973р. Б. Стебельський обирається головою ради у справах культури при секретаріаті Світового конгресу Вільних українців (СКВУ)- в цьому ж році він очолює наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка в Канаді, дійсним членом якого був довгий час. Одночасно не полишає художник і своєї малярської роботи : чимало його робіт експортується на виставках в Торонто, Нью – Йорка, Дейтройті та інших містах. Наш земляк автор багатьох статей з питань української культури. Серед них « Християнство і українська культура», «Доісторична скульптура в Україні», «Українська культура – джерело самобутності і світогляду українського народу» та багатьох інших. Б. Стебельський – автор багатьох портретів багатьох українських діячів літератури, мистецтва. Серед них Л. Українка, О. Архипенко, Д. Донців, Б. Антонович, Е. Козак та інші. Томашівські старожитності Томашівські давні могильники можна назвати лише умовно, бо в часи коли їх насипали, не було ні Томашівців, ні Войнилова, ні Калуша, а була між теперішніми ріками Болохівкою, Сівкою, Кропивником та селом Верхнею без ліса, поросла соковитими травами рівнина, де на переконання вчених, дві тисячі років до нашої ери жили племена підкарпатської культури – шнурової кераміки. Таку назву вони дістали тому, що при розкопках на місці їх стоянок виявлено керамічний посуд з орнаментом, який утворився від горизонтальних, косих та вертикальних відбитків шнура. У південно-західній частині території Томашівців на більш як 300 гектарів площі поля ще й до нині видно вісім могильників діаметром приблизно 25м та висотою до одного метра. Насипані ці могильники на території не хаотично, а вершина великого, майже прямокутного трикутника зі сторонами довжиною від 1,4 до 2,7км : біля самого села на відстані 240м і один від одного розташовані два могильники, ще два – на полі, що примикає до с. Копанки, і нарешті, ще чотири насипані за 250м на південь від дороги Томашівці-Негівці. Якщо розташування могильників у вершинах трикутника може бути випадковим, то розташування чотирьох могильників біля негівської дороги спонукає до роздумів. Бо коли відстань сучасної дороги до групи могил само собою ще ні про що не говорить, то розташування могил у групах та розташування груп у місцевості не поясниш збігом обставин : тут мабуть, прихована якась таємниця, яку ще вивчатимуть наступні покоління археологів та істориків. Можливо вони насипані в пізнішу епоху. Оскільки Томашівські могильники ніхто не розкопував, то говорили щось напевно було б передчасним. Але коли врахувати те, що в середині минулого століття між селами Негівці та Гуменів вчені Б. Томенчук, Б. Василенко та І. Свешников розкопали й дослідили один із давніх могильників, то на підставі їх досліджень можна робити якісь узагальнення і для решти цих насипів. Носії культури шнурованої кераміки жили племенами здебільшого на рівнинах наприкінці неоліту і на початку доби бронзи. Збирали дикоростучі злаки, ягоди та плоди, ловили рибу, полювали на звірів, але переважно видом їх діяльності було тваринництво : розводили коней, велику і малу рогату худобу. Принагідно хотіли б нагадати деяким сучасним « джентльменам удачі», які хотіли б розбагатіти, піратським способом розкопавши могильники, що їхня праця буде даремна : не знайдуть там ні золотої скіфської пекторалі, ні чогось цінного. Хоч деякі насипи є могилами поховань померлих, тут можна знайти лише скелети людей у різних позах, а інші штучно насипані на перезволоженій, а часто й болотистій місцевості для того, щоб на цьому сухому підвищенні збудувати примітивне житло для пастухів. У цих могильниках при розкопках знаходять примітивні кам’яні та бронзові знаряддя праці, кістки тварин і риб, перепалену глину, сліди попелу й вугілля, черепки керамічного посуду із шнуровим орнаментом. |
|
Робота в середовищі текстового редактора На диску С: знайти та відкрити папку з назвою WORD З даної папки скопіювати до власної папки файл із назвою докумен doc |
Основні положення геостратегії Н. Спайкмена Діяльність Спайкмена... «термін геополітика є підходящим назвою для аналізу та впорядкування даних, які необхідні для прийняття рішень з певних питань зовнішньої... |
|
Скласти перелік популярних моделей (за зразком) Для одної обраної моделі скопіювати і зберегти у файл під назвою Прізвище-Пр12 doc |
Тема. Звук Мета. Ознайомити учнів з буквами «Ш», «ш» (ша), їх назвою та звуковим значенням; виробляти навички читання зв’язного тексту, вчити... |
|
КОНТРОЛЬНА РОБОТА № Варіант ІІ Українська драматургія і театр 70-90 рр. ХІХ століття Професійна театральна трупа Михайла Старицького ввійшла в історію українського театру під назвою |
Санаторії УКРАЇНА Кліматобальнеологічний багатопрофільний санаторій «Теплиця» розташований в одному з мальовничих куточків Закарпаття у підніжжя Чорної... |
|
Колись в Америці було обіцяно велику премію тому, хто напише книжку... Адже математичні компетентності складають основу для формування ключових компетентностей |
Сценарій позакласного заходу «Miss England.» Ведучий. Добрий день, дорогі друзі, гості, учасниці! Ми дуже раді вас вітати в цій залі Сьогодні ми проведемо змагання під назвою’’Міс... |
|
Бурдж-Халіфа. Найсучасніше диво світу Ейфелеву вежу. Мова, звичайно ж, про хмарочос під назвою Бурдж-Халіфа. Це будівля, що була відкрита в Дубаї 4 січня 2010, висота... |
Ні політичним репресіям! «Паритет» відбулася прес-конференція під назвою «Антиукраїнські настрої в регіоні – подвійні стандарти влади?». Учасники наголосили... |