«Шевченківське у Василя Симо-ненка» я обрала слова з поеми Т. Г. Шевченка «Сон». Та мені пригадався ін-ший сон – сон, про який розповів поет Микола Сом : «Якось Василів дзвінок із Черкас розбудив мене рано-рано. «Сомику…розкажу тобі сон, який мені щойно приснився… Нібито ми удвох із тобою ідем до Бі

Міністерство освіти і науки України Черкаська гімназія № 9 ім.О.М.Луценка Черкаської міської ради Черкаської області Шевченківське у Василя Симоненка Дослідження учениці 8-Б класу Черкаської гімназії №9 ім. О.М.Луценка Аксьонової Ольги Учитель: Голінько Юлія Анатоліївна 2009 р. У всякого своя доля І свій шлях широкий… Т.Шевченко Поема «Сон» Епіграфом до свого виступу на тему «Шевченківське у Василя Симо-ненка» я обрала слова з поеми Т.Г.Шевченка «Сон». Та мені пригадався ін-ший сон – сон, про який розповів поет Микола Сом : «Якось Василів дзвінок із Черкас розбудив мене рано-рано. «Сомику…розкажу тобі сон, який мені щойно приснився… Нібито ми удвох із тобою ідем до Біївців од станції Вила. Коли глядь: нас наздоганяє підвода, де сидять… Тарас Шевченко, Іван Фран-ко і Леся Українка. Шевченко зупиняє коней і каже: «Сідай, Василю, з нами на підводу». А я питаю: «А Сома ж чому не запрошуєте під’їхати?» І Шев-ченко відповів: «А Сом нехай пішки йде…» Чи міг тоді передбачити Симоненко, що сон той - пророчий, що так тісно будуть переплетені їхні шляхи? Що ж об’єднує їхні долі та творчість? Чому ми говоримо про шевченківське у Василя Симоненка? Обидва поети родом із бідних селянських родин, обидва пізнали сирітську долю: В мене була лиш мати, Та був іще сивий дід, - Нікому не мовив «тату» І вірив, що так і слід. В.Симоненко «З дитинства» Значний вплив на формування особистості митців мали їхні діди. Саме вони першими дали онукам розуміння народної мудрості, історії народу, навчили любити людей. «Безсмертячко ти моє кирпате, - шепотів дід, коли я засинав під музику його слів», - з теплотою писав Симоненко в новелі «Дума про діда». А вірш «Дід умер» вражає силою любові до простої людини. «Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок…» І ці стежки-дороги, прагнення до навчання привели простих сільських хлопців до найбільших культурно-освітніх центрів – Санкт-Петербурзької Академії мистецтв і Київ-ського державного університету. Там молоді й натхненні поети спілкувалися з кращими прогресивними представниками тогочасної інтелігенції, відчули подих свободи, почали творити… Долі Симоненка й Шевченка настільки дивовижно схожі, що навіть перші збірки Їхніх поезій вийшли тоді, коли поети досягли однакового віку: Шевченків «Кобзар» (1840) вийшов у його 26 років, а «Тиша і грім» (1962) - у Симоненкові 27. Проводячи такі життєві паралелі, зауважимо, що обидва митці уже незабаром опинилися під пильним оком влади, відчули на собі її утиски, а свої найпотаємніші думки та найгостріші вірші змушені були довіряти щоденникам, «захалявним книжечкам», «окрайцям думок». «У всякого своя доля і свій шлях широкий…» Є щось доленосне в тому, що життєві шляхи привели Симоненка у Шевченків край. Щось у мене було і від діда Тараса, і від прадіда – Сковороди. В.Симоненко «Стільки в тебе очей…» Симоненко – гідний учень і продовжувач традицій Великого Кобзаря: серцевинні образи Симоненкової та Шевченкової поезії – мати й Україна. У статті «У хороший Шевченків слід ступаючи…» І.Кошелівець підкреслює, що матері у Симоненковій поезії «віддано стільки щирої уваги, скільки в нашій літературі не траплялося вже, либонь, від Шевченка». Шевченківське у Василя Симоненка – це глибока приналежність народові, полум’яна любов до України і гнів проти її ворогів. «Як і Шевченкові, Україна Симоненку потрібна не для гордині, а для справедливості, бо який же це світ, у якому не буде твого народу …»(І.Дзюба). Вчитаймося у ці святі рядки: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога, За неї душу погублю! Т. Шевченко «Сон» («Гори мої високії…») Симоненко ж у вірші «Україні» продовжив: Я твоїм ім’ям благословляю, Проклинаю іменем твоїм… Я тоді з твоїм ім’ям вмираю, І в твоєму імені живу! Поезія Василя Симоненка, як і Шевченкова, пронизана національною ідеєю, болем за страдницьку долю українців. У вірші «47-й рік» поет так змальовує «щасливе і заможне», «райське» життя колгоспників: І люди йшли байдуже, мов лелеки, Із косами дідівськими на лан, В полукіпках лишали чорні глеки, І, зуби стиснувши, «виконували план». І вдови плакали, кричали діти «папи», А на сніданок – жолуді одні. І в гарбах пнулися скелети-шкапи, Худі, немов колгоспні трудодні. А тепер згадаймо безсмертного Шевченка: Аж страх погано У тім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди… Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть!.. «І виріс я на чужині…» …У тій хатині, у раю, Я бачив пекло…Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають. «Якби ви знали, паничі…» І це не наслідування Шевченка Симоненком - це однаково гострий біль за долю України! Молодий поет глибоко шанував творчість Кобзаря. Працюючи в газеті, з особливою увагою готував репортажі, присвячені Шевченкові. Часто бував на могилі поета. У статті І.Дзюби «Більший за самого себе» згадується такий факт із життя поета, свідком якого мимоволі став кінорежисер Ігор Грабовський: на Тарасову гору в Каневі Василь із Аллою Горською (талановитою художницею) піднімались босоніж, несучи взуття в руках … Хоч раз почуйте, грамотні руїни, Нікчемні слуги чорного добра, Як, обіпершись вітрові на спину, Кричить Тарасова гора: - Нема на світі України, Немає іншого Дніпра!.. В.Симоненко «Прирученим патріотам» Без сумніву, Симоненко - поет шевченківського звучання: вони рівні і рідні всеспопеляючою любов’ю до рідного народу, величчю і сміливістю дум, вони співмірні прометеїзмом думки. «У всякого своя доля і свій шлях широкий…» Дві вистраждані життєві долі-дороги переплелися і поєдналися на Черкащині навіки… Я – черкащанка. Я пишаюся тим, що живу на черкаській землі, дихаю нею, відчуваю її, живу нею, бо завдяки Шевченкові та Симоненку і «у мене стукотить у грудях грудочка любимої землі»! Література: Симоненко Василь Андрійович. Твори: У 2 т. – Т.1: Поезії. Казки. Байки. З неопублікованого. Проза. Літературні статті. Сторінки щоденника. Листи / Упоряд. Г.П.Білоус, О.К.Лищенко. – Черкаси: Брама-Україна, 2004. – 424 с. Симоненко Василь. Берег чекань/ Вибір і коментарі Івана Кошелів-ця. – К.: Наук. Думка, 2001. – 248 с. З матір’ю на самоті / Авт. та упоряд. М.Д.Сом; Передм. Авт. – К.: Молодь, 1990. – 128 с. Ткаченко А.О. Василь Симоненко: Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1990.- 312 с. Шитова Лілія. «Я воскрес, щоб із вами жити». Філософія життя і творчості Василя Симоненка. Худ.-докум. видання. – Черкаси, 2005. – 111 с. Яременко В.В. «Щоб правду більш не кидали за грати …»: Літ. порт. Василя Симоненка. – К.: Веселка, 2003. – 23 с.

Схожі: