|
|
Скачати 1.99 Mb.
|
|
35.Україна в умовах Північної війни. І.Мазепа. Північна війна (1700-1721рр) — Росія і Швеція за встановлення контролю над узбережжям Балтійського моря. 1707р. - таємні договори Мазепи зі шведським королем Карлом 12. Жовтень 1708р. - укладення українсько-шведського договору з метою переходу під протекторат Швеції.Перехід І.Мазепи з 5тис козацьким військом на бік шведів, 2листопада 1708р. - взяття штурмом рос військами гетьманської столиці Батурин, знищення його захистників та жителів; 12листопада 1708р. - проголошення православною церквою анафему(нерозібрав, тому не факт що це те слово) гетьману Мазепі за зраду царю Петру 1, листопад 1708 — проголошення в Глухові нового гетьмана України І.Скоропадського. Січень 1709р вторгнення на Слобідську Україну армії Карла 12, березень-червень 1709р — оборона Полтави від шведів рос військами та українськими козаками; 27червня 1709р. - перемога рос армії в битві під Полтавою над шведами; 30червня 1709р — відступ і капітуляція шведської армії: втеча І.Мазепи і Карла 12. 22серпня 1709р смерть І.Мазепи. 5Квітня 1710р. - обрання козаками , які пішли за Мазепою гетьмана у вигнанні П.Орлика, 23січня 1711р. - укладення П.Орликом угоди з Кримським Ханством про спільну боротьбу проти Росії, 1710р — Конституція П.Орлика, 1721 — Міштадський мирний договір між Росією і Швецією, перемога Росії. Правління І.Мазепи(1687-1709). Політика: внутрішня: 1701р — указ введення дводенної панщини; придушення протестів селян; підтримка великого старшинського і монастирського землеволодінь; намагання обмежити систему оренди та податків; зовнішня політтика: не була самостійною, а сильно обмежена царем; посилав козаків на війни, які вела Росія, одночасно шукав шлях звільнення України від влади Росії( 1708р між Україною та Швецією підписаний таємний договір, відповідно до якого після закінчення Пн війни Україна мала бути вільною державою, а король Швеції — гарантом її державності. Культурно-просвітницька діяльність гетьмана:
36.Конституція П.Орлика У 1710 р. залишки козацького війська обирають на гетьмана П. Орлика (1710— 1742 рр.) - колишнього генерального писаря при І. Мазепі. Намагаючись забезпечити собі підтримку, Орлик створює проект під назвою «Пакти і Конституція прав вольностей Запорізького Війська» — угоду між гетьманом, старшиною і запорожцями. Статті конституції передбачали встановлення національного суверенітету, забезпечення демократичних прав людини, єдності та взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади. У зовнішній політиці передбачалася спілка зі Швецією та кримським ханом. П. Орлик виступив за непорушність кордонів Війська Запорізького, визначених ще Зборівською угодою. У тодішніх історичних умовах проголошення прав мало суто декларативний характер. Орлик, підтриманий Карлом XII, вступає у спілку з Туреччиною і Кримом і на початку 1711 р. організує спільний похід запорожців і татар проти російських військ в Україні. Проте наступ не мав успіху, і Орлик був змушений повернутись в еміграцію. ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ - істор. документ, політ, трактат гетьмана П. Орлика, написаний 1712 на захист нац.-державних прав укр. народу. У ньому вказується, що Україна з часів Б. Хмельницького є незалежним князівством. Переяславська угода 1654 між моск. царем Олексієм Михайловичем та укр. гетьманом Б. Хмельницьким, на думку автора, могла б відновити вольності і спокій в Україні, якби Росія не порушувала її. Далі П. Орлик наводить осн. положення договору між І. Мазепою і швед, королем Карлом XII (1709). Цей договір, за словами П. Орлика, було укладено з метою визволення України з рос. неволі. Відповідно до нього Україна мала стати самост. д-вою, яку Карл XII зобов'язувався обороняти. Україна ж зобов'язувалася видавати швед, війську платню, постачати харчі. Підтверджувалося також, що І. Мазепа — «законний князь України». Наприкінці «В. п. У.» автор застерігав, що коли Україні не буде надана незалежність, то вся Європа матиме небезпеку для своєї свободи від Росії. «В. п. У.» використовується як джерело для вивчення віт-чиз. історії державотворення. 37.”Українська політика” Петра 1 та його наступників. Дізнавшись про перехід І.Мазепи на бік шведів, Петро 1 видав спеціальний маніфест, в якому повідомив про зраду Мазепи, Україні на користь Польщі.Себе Петро 1 виставляв, як друга й заступника українців. Гетьманом безальтернативно оберають І.Скоропадського. Мазепі церква оголосила анафему. Петро 1 оголосив амністію всім, хто повернеться від І.Мазепи під рос владу. Козакам що не пішли за Мазепою видавав нагороди і маєтки, а проти всіх, хто підтримував гетьмана, розпочав жорстокий терор. Гетьманську резиденцію, Батурин, було повністю знищено. Факт переходу частини козаків на бік шведів був використаний для ліквідації Запоріжської Січі в квітні 1709р, військами що очолював Меньшиков. В червні 1711р Петро 1 починає Прутський похід проти Туречинни в результаті якого 12липня 1711р було підписано Прутський мирний договір, згідно з яким закріплювався контроль над Лівобережжям з Києвом. 17липня 1709р Скоропадський надсилає цареві “Просительні статті”, але у відповідь отримує “Рішительський указ”, від 11серпня 1709, який спрямований на поступову ліквідацію автономії Гетьманщини. Між Скоропадським та Петро 1 була підписана угода - “Решетилівські статті”, яка ще більше обмежувала права українців. 1709р. до гетьмана був приставлений А.Ізмайлов, який повинен був стежити за І.Скоропадським і старшиною, і викривати зраду. 1714р. - царським указом заборонено вивозити з Гетьманщини будь-які товари, що гальмувало розвиток торгівлі, промислів. 1720р. - заборона друкувати книги українською мовою. 27травня 1722р. - утворення Молоросійської колегії; мета — встановити остаточний контроль над державним життям України. В опозицію став наказний гетьман П.Полуботок. Влітку 1723р він надсилає царю Коломацькі петиції про повернення козацьких прав і вольностей, за що і потрапляю у в'язницю у 1734р. У 1740р до влади прийшла Єлизавета, чоловіком якої був О.Розумовський. 1750 його молодший брат Кирило став гетьманом. К.Розумовський активно проводив реформи і дбав про державні справи,хоча його права постійно обмежувалися. 1762 до влади прийшла Катерина 2. 10жовтня 1764р ліквідація гетьманської влади в Україні 1774-86 діяльність Другої Малоросійської колегії. 1781 ліквідовано полково-сотенний устрій на Лівобережжі; 1781-83 запроваджено поділ на намістництва, замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за рос зраском; 1783 — остаточне закріпачення українських селян; 1785 - “Жалувана грамота дворянству” (рос і українських дворяни урівнюють в правах) 16червня 1775 — січові укріплення зруйновані рос генералом Текелієм; 3серпня 1775 — маніфест про остаточну ліквідацію Січі. 38.Ліквідація Запорозької Січі. У 1774 р. закінчилась чергова довготривала російсько-турецька війна. Петербург гучно святкував перемогу. Проте в самій Росії спокою не було. Над Доном розгорілось повстання на чолі з Омеляном Пугачовим. Катерина II, налякана бунтівниками, наказала нищівно їх покарати. Хоч і не відразу, але царському війську вдалося придушити повстання. Неспокійно було і на Запорожжі. Козаків, які поверталися переможцями з турецької війни, чекала несподіванка. їхні споконвічні землі Катерина II щедро роздавала разом із населенням, котре там жило, своїм улюбленцям і російським поміщикам. Запорожці занепокоїлись, що російська імператриця нехтує їхніми вольностями. Багато хто з них почав відверто говорити про те, аби їх відстояти силою зброї. Кошовий отаман Петро Калнишевський добре розумів, що після ліквідації Гетьманщини (1764 р.) та автономного устрою Слобідської України (1765 р.) настала черга й Запорозької Січі. Росія вийшла на береги Чорного моря, і Січ з окраїни опинилась мало не в центрі так званої Малоросії і тепер стала непотрібна імперії як захисниця її південних кордонів. Катерина II, налякана подіями на Дону, не могла терпіти козацьку республіку на Дніпрі з її демократичним устроєм, який суперечив абсолютизму. На Зелені свята 1775 р. фаворит Катерини II Потьомкін, який ще недавно мав за честь записатися до Війська Запорозького простим козаком, виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації української вольниці. Генерал Текелій отримав таємний циркуляр — розгромити Запорозьку Січ, роззброїти і розігнати козаків, спалити дощенту всі будівлі, рухоме майно конфіскувати, а старшину арештувати. Стотисячне військо оточило Січ. 10 тис. козаків, які знаходились там, вирішили не чинити опору. Частина запоріжців, перебравшись через плавні, вирушила до Дунаю, а звідти — в турецькі володіння; решту під конвоєм було відправлено до найближчих фортець. Московські вояки розграбували майно Січі, захопили скарбницю, зброю, прапори, реліквії, архів. Після цього спалили Січ і навіть Покровську церкву. Козакам вдалось врятувати і вивезти до Задунайської Січі свою найбільшу святиню — Ікону Покрови Божої Матері. Царське військо не обмежилось Січчю. Озброєні загони рушили по козацьких зимівниках та хуторах, виганяючи людей у села і міста, де їх переписували і прикріплювали до поміщиків. Найтяжча доля чекала кошового Війська Запорозького 84-річного Петра Калнишевського. Його разом з писарем Іваном Глобою і суддею Антоном Головатим вивезли до Москви й засудили до довічного ув'язнення. П. Калнишевський пробув у в'язниці на Соловках 25 років, осліп і помер на 112 році життя. З серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, яким повідомляла усіх підданих Російської імперії про ліквідацію Запорозької Січі. 39. Гетьманщина в сер 18 ст.Реформи К. Розумовського. Гетьма́нщина — усталена в сучасній науковій літературі назва україноруської козацької держави на землях Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля у 1648-1781 pp. Під цією назвою держава була відомою переважно у народній мові того часу, у офіційних документах вона називалась Військо Запорізьке, Князівство Руське, Мала Русь або Малоросія. Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Очолювалася виборним гетьманом, управлялася козаками. З 1654 року, з перервами, перебувала під протекторатом Московського царства, а згодом Російської імперії. 1667 року, в результаті громадянської війни та Андрусівського миру між Польщею та Росією, була розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування поляками козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Росії від Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Швеції. Протягом 18 століття, зусиллями російського уряду, поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом російської імператриці Катерини ІІ була позбавлена інститу гетьмана, а 1786 року — козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії. К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої козацької старшини. Одна з них, консервативна (речниками її були генеральний писар Андрій Безбородько й генеральний підскарбій Михайло Скоропадський), намагалася, зберігаючи традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої. За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760—1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом (1763—1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ. Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо). Друга політична течія, до якої належали здебільшого представники молодої старшинської інтелігенції, що здобували часто високу освіту в Західній Європі (речником їх були брати Туманські, зокрема Василь, майбутній генеральний писар), шукала зразків для державної перебудови своєї країни на Заході й воліла встановити в Україні (в дусі освіченого абсолютизму) гетьманську монархію, спадкову в роді Розумовських, але з наданням їй певних конституційних форм парламентарного типу («Генеральні зібрання»). Ця течія набрала більшого впливу на початку 1760-х pp., коли вона 1764 року (мабуть, за згодою К.Розумовського) зробила спробу висунути свої домагання не лише в Україні, але й перед російським урядом. Це пожвавлення українського політичного життя й думки було пов'язане з діяльністю самого К.Розумовського. Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток української торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» (у зв'язку з проектом перенесення столиці до Батурина — цими заходами керував Г. Теплов), реформував козацьке військо («воїнська екзерциція», за проектом полковника лубенського Івана Кулябки та інші заходи), планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української науки (зокрема історії), літератури й мистецтва. 40.Гайдамаччина.Коліївщина.Опришки. Гайдамаччина — український національно-визвольний рух проти польського гноблення на Правобережжі України. Виник на початку 18ст на Волині і Зах.Поділлі. Спочатку гайдамаки обмежувались розбійництвом і соціальною помстою, пізніше в їхніх діях з'явились політичні цілі. Важливу роль в розвитку руху відігравало близьке сусідство з Запоріжжям, де вони переховувались від переслідувань польською владою. Цілі:
Основні події гайдамацького руху:
Коліївщина — найбільше селянсько-козацьке повстання 1768р; на Правобережжі України; проти феодально-кріпосницького, національного і релігійного гніту Польщі. Почалося в травні загоном невдоволених селян під проводом М. Залізняка, 19липня він захоплює Умань. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Головна сила Коліївщини — українські селяни; брали участь окремі загони запоріжських козаків. Повстанці сподівалися на допомогу російського уряду. Спочатку уряд займав позицію невтручання, але потім направив проти повстанців війська. 27Червня були по-зрадницьки захоплені Залізняк і Гонта, а в липні розбиті основні сили повстанців. Опришки — учасники повстанського руху на Галичині, Буковині, Закарпатті проти польської, угорської, австрійської шляхт в 17-першій половині 19ст. Символом відваги й мужності опришків були сокири (бартки) на яких вони давали клятву. У травні 1648р вони захопили королівський замок в Повстанці, а в липні — Санацький. 41.Геополітичні зміни у Східній Європі її наслідки для України. Нова геополітична ситуація, яка склалася в Центральній та Східній Європі на кінець XVIII — початок XIX ст., спричинила великі геополітичні зміни і соціальні перетворення в Україні. Після другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділу перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входили значні території українських земель. На кінець XVIII ст. було ліквідовано Кримське ханство, що несло великі страждання і спустошення українському народові протягом чотирьох з половиною століть свого існування. Унаслідок цих змін виникли абсолютно нові геополітичні утворення на карті Європи. Галичина, Таким чином, переважна більшість українських земель від Збруча на заході до Дінця на сході опинилися під владою імперії Романових. Сталися значні зміни і в адміністративно-територіальному устрої України, яка входила до Росії, започатковані указом Павла І від 12 грудня в 1796 р. "Про новий поділ держави на губернії і намісництва". Деякі зміни відбулися на початку XIX ст. Зокрема, було утворено дев'ять губерній (Чернігівську, Полтавську, Харківську, Київську, Херсонську, Таврійську, Волинську, Подільську, Катеринославську), які за системою управління наслідували російські. Щоб придушити будь-які спроби невдоволення, царат утримував в Україні велику армію, чисельність якої сягала 100 тис. Саме за допомогою військової сили і поліцейського апарату втілювалася в життя гнобительська політика царату, деспотизм якого набрав найвищого розвитку. У жодній країні Європи правителі не мали такої необмеженої влади, як царі-імператори. Ніде бюрократія не була такою деспотичною, а поліція такою жорсткою, а народ таким безправним, як у Росії. На українських землях царат проводив колоніальну політику ще сильніше, ніж за часів Петра І і Катерини II. Передусім царський уряд намагався знищити сліди давньої автономії. Скасування Магдебурзького права в 1831 р. та Литовського статуту в 1840 р. поклало край неросійському судочинству, а також міському самоуправлінню. Практично перестали вживати назву Україна, замінюючи її принизливою — Малоросія. Наприкінці XIX ст. у результаті переселенських рухів в Україну і з України частка українців на їхній рідній землі зменшилася з 90 до 80 % . Зате частка росіян серед населення України зросла до 12 %. Разом з русифікованим українцями вони становили більшість міського населення Лівобережжя та Півдня України. Це породжувало антиросійські настрої серед місцевого населення, створюючи сприятливий ґрунт для розвитку українського національного руху. Щодо адміністративно-територіального устрою українських земель, які перебували під владою Австро-Угорської імперії, то слід зазначити, що на цих землях було запроваджено загальноприйняту в державі централізовану систему управління. В Галичині адміністративний апарат краю до 1849 р. очолював губернатор, а пізніше намісник, на Буковині після 1849 р. — президент крайового управління. Етнічний склад населення західноукраїнських земель був доволі строкатим. Українське населення, більш як 90 % жило в селах і було зайнято в сільському господарстві. Адміністративне поєднання етнічно змішаних територій згодом породило чимало складних проблем у сфері міжетнічних взаємин. В умовах неоабсолютизму 50-х років правлячі кола Австрії швидко втратили інтерес до українців і пішли на зближення з угорським та польським дворянством. Підсумовуючи розгляд цього питання, варто звернути увагу на те, що після згаданих політичних змін, коли більшість українських земель опинилося в одній державі, відкрилися деякі макроекономічні перспективи, зокрема, тенденції економічної інтеграції українських земель і зростання міжнародної торгівлі через причорноморські порти. Позитивним наслідком геополітичних змін було і те, що українці різних регіонів згодом після "революції національної свідомості", могли зробити свій вагомий внесок у розвиток національного відродження. |
|
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |
ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕКТРИЧНОЇ ДУГИ І ОСНАЩЕННЯ ДЛЯ ЗВАРЮВАННЯ НЕПЛАВКИМ... Мета роботи: ознайомитися з сутністю процесу аргонодугового зварювання W-електродом; установити особливості газового захисту металу... |
|
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень" Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це... |
|
Історія України як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела Методологія історії України. Основоположні принципи історичного пізнання. Етнополітичний контекст української історії |
Митрополит Мирослав Любачівський // Стрийщина : іст мемор зб. Нью-Йорк, 1990. Т. С. 95 96 Митрополит Мирослав Любачівський // Стрийщина : іст мемор зб. – Нью-Йорк, 1990. – Т. – С. 95 – 96 |
|
ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73 Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев |
Зм іст програмового матеріалу Зображення природи різними поетами: спільне та відмінне в описах. Взаємозв’язок стану людської душі та опису природи. «Олюднення»... |
|
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |
Питання до іспиту з курсу «Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.» Західноєвропейська література XIX ст.: періодизація, основні художні напрями і тенденції розвитку |