|
|
Скачати 117.66 Kb.
|
| Case History SW06 Vasyl1 Hryhorovych Zhurakhovs'kyi, b. March 13, 1914 in a khutir near the village of Zaruddia, Romny district, Sumy region, the son of a peasant who had 11 ha. of land, was captured in World War I, and served with the Hetman's Blue Division. Narrator lost his mother and brothers, in the famine. During NEP the village flourished and had both a Ukrainian church and school, but in the late 1920s things got bad. The komnezam is described as an organization of "those who didn't want to do anything," i.e., lazy people who would rather live on their neighbors. Narrator spent part of the period in Kazakhstan, Western Siberia, and other areas. In Ukraine there was a plague of mice, mouse cadavers everywhere, followed by the mass death of livestock and cattle cadavers everywhere. Narrator's mother was able to reach the Orel region and managed to obtain bread, but it was confiscated. He insists that the famine of 1933 was worst in Ukraine and the Kuban, that its goal was "to destroy the Ukrainians." Питання: Будь ласка, скажіть Ваше ім'я і прізвище. Відповідь: Василь Григорович Жураховський. Пит.: Де Ви народилися? Від.: На Роменщині, бувша Полтавщина, зараз Сумська область. Пит.: А який район? Від.: Роменський. Пит.: Село? Від.: Заруддя. Пит.: Чим займалися Ваші батьки? Від.: Батьки займалися хліборобством, але батько дуже мало займався, бо він був закродоном. Він був у полоні в Австро-Угорщині, а пізніше, як розсипалася Австро-Угорщина, то створили так називаєму Блакитну Дивізію Українську, й він там був і вернувся майже при кінці 23-го року. Пит.: Коли Ви народилися? Від.: Мені вже так 72 1/2, то я народився в 1914,13-го березня. Пит.: Де Ви жили під час 30-их років? Від.: На Уралі й в північному Казахстані. Сім років. Пит.: Скільки десятин землі мали Ви або Ваші батьки? Від.: Одинадцять гектарів. Пит.: Чи Ви були середняки? Від.: Середняки, але нас розігнали раніше, бо батько був закордоном, а хто був закордоном, значить то ворог народу. Пит.: Скільки осіб було в Вашому селі? Від.: В нашому хуторі, великий такий, було аж дві церкви, мені тяжко сказать. Пит.: Приблизно. Від.: Якихсь може від 400 до 500 людей. Пит.: Чи Ви можете описати Ваше село? Від.: Село? Гарне село та й все, бо я родився там. Була церква, давно біля нас, друга трошки далі. Люди тримали гарних коней, корів, землі не мали, десь пару людей мало більше землі, але земля гарна родюча, й ми не бідували, щоб не було хліба, тільки як вже Сталін прийшов, тоді вже не було ні хліба, ні нічого не було. Пит.: Скільки братів і сестер? Від.: Я мав двоє, значить вже останнє, бо то маленькими двоє померло, а останнє я мав двоє братів і сестру. Пит.: А чи була школа в Вашому селі? Від.: Була. Пит.: Українська чи російська? Від.: У мій час, тоді як я ходив була українська школа, українська церква. Пит.: Що люди говорили про царський режим? Від.: Що люди говорили за царський режим? Що можуть дядьки говорити взагалі? Але як говорили, то говорили так: - Був Микола дурочок, була булка п'ятачок, а ж прийшли совети, то нічого не було ну тай все - але я б сказав, що на 60% було таких свідомих українців, а решта, таки багато "моя хата з краю» так як і тут є, вони і там є і то таке насіння, що скрізь воно є. Пит.: Хто належав до партії у Вашому селі? Чи були партійні? Від.: Бачите, хто його знає, вони бігали разом, ламали все, руйнували, але ж квитків своїх партійних не показували. Чи вони були партійними? Я знаю, що були такі, що ламали все чисто й также само померли з голоду як і решта. А були такі, що казали: - Що будем робити, як не буде в кого кожухів брати, а тут вже й дірки в кишенях, були й такі. Пит.: А як довго йснувала церква в Вашому селі? Від.: У нашому селі церква йснувала - я ще навіть прислужувався до якогось. Ви знаєте що, маму хоронили в 1933-му році, священик хоронив і братів. Брати пізніше на рік. Вони після голоду так чахли й померли, то священик хоронив. Називався Трисвилій Чербинський, гарний священик був, дуже помагав, якби не він, я б помер, не було б вже сьогодні й не говорив б з Вами. Пит.: Що люди думали про більшовиків? Від.: Те саме що й я думаю. То якесь - то якесь Боже наказаная і більш нічого. Знаєте ви, що за їх можна думати, що можна думати за Чорнобиль сьогодні - те саме можна за все думати. Пит.: Чи Ви пам'ятаєте 20-ті роки? Від.: Пам'ятаю за 20-ті роки. Що я пам'ятаю? Як моя мама мене водила в такий ditch, у рів ховала, бо артилерія стріляла там, я боявся. Ну й розквіт НЕПу. Підчас НЕПу власне люди дуже розжилися, мали й їсти й все чисто, а вже в 26-ім році, чи пізніше, як Сталін перебрав, стало гірше поки він взяв все в руки, й тоді були колективізацію і голод. Спочатку, щоб то зазначить, бо може ніхто не скаже, а може скажуть, бо мало залишилося таких, як я, бо я вже старий. Спочатку напасть мишей була. Такі хмари мишей в нас були, що земля - все піднімалося - миші. Як весна стала - й вони померзли - то купи лежали шкірок з мишей: то страшне було, й в той же час ходили переважно коні, та худоба, яка годувала нас усіх - здихала - тисячі, тисячі худоби, подивишся, а воно бідне, нема чого їсти, упало - коровів може менше, але вони тоді як уже ті колгоспи почали, то підв'язували, підвішували ті корови, чи коней, а пізніше тим робили - яка ж то праця? Воно пропало й то й все чисто. Що сьогодні багато говорять, що не було урожаю, або ще щось. Ну, наші люди такі запасні, хочби навіть не було урожаю, то їсти було - вони вміли зберегти про чорний день - але забрали все з горшків і копали й рили й що хочеш і то таке. Пит.: Яку частину урожаю брала держава? Від.: Все. Пит.: До колективзації? Від.: До колективізації обкладали перше один податок - tax, як тут, другий і так до без кінця, поки в Вас нічого не осталося. Пит.: Як почалася колективізація? Чи Ви пам'ятаєте? Від.: Пам'ятаю. Пит.: Чи були колгоспи перед тим? Від.: Не було колгоспів. Вони спочатку комуни таку будували, а потім після тих комун, чи вони розбіглися, чи я не знаю що, почали будувати колектив - фарми й з таким розрахунком, що навіть ті, які рахувалися такі, як мій батько, то вже не брали, хоч його вже засудили. Він мав два stroke-и, не stroke-и серця, а stroke-и, значить термін - три роки в Архангельському, на північ, він і ще Василь і Дем'ян, два брати, а третій вмер з голоду тоді як і мама; а пізніше йому дали п'ятеро, як він вернувся до своєї сестри, його зловили й дали йому п'ять років Караганди, Карлаген Філадел - Казахстан. Я добре знаю Казахстан. Ліпше як Україну. Пит.: А які люди належали до цієї комуни? Від.: До комуни належали такі, які не мали нічого, переважно такі, я бачив такі як Сегеда, й тим і вони відкілясь прийшли, я їх навіть не знаю відкіля вони взялися і зробили ту комуну, а пізніше з цією комуною нічого не вийшло. Пит.: Чи вони добровільно вступили до комуни? Від.: Я думаю, що добровільно в комуну, а колгосп засновували й добровільно й і примусово і як хочеш: то слухайте там - це совєти, це не так як тут, що говорить о те й як - піду або не піду, а там все "добровільно." Пит.: Чи люди були проти колгоспів? Від.: Yeah, о так, були проти, бо ж забирали все, але в нас на приклад, я не буду брехати, в нас збройної якоїсь боротьби не було, бо наперед чоловіків забрали, повиарештовували, а хто ж жінки? Ну кричали жінки, але... Пит.: Не було таких бабських бунтів? Від.: Так які же бунти як вони вже одні осталися бідні, голодні й бунтуйся? Пит.: Чи люди різали худобу? Від.: А де ж вони, як вони забрали худобу. Які може раніше були в кого то зарізали, а то вони заскочили забрали й все чисто. В нас так було, може десь інше було. То знаєте, різати худобу - га! - якби вона була, як її забрали, то не заріжете. В нас забрали двоє коней, не знаю скільки свиней були, кури забрали. Пит.: Як забрали? Які? Від.: Забрали все. Пит.: Просто приїхали? Від.: Приїхали, забрали, куди вони їх діли, я не знаю. Я знаю, що коней забрали до ґуральні, там де горілку роблять - я ще пам'ятаю ту кобилу - щедриву. Говорив до неї, я бачив її, то вона пізнала, ви знаєте скотина пізнала мене. Я так лазив біля неї ввесь час; вона маленькі мала завжди лошатка і вона привикла. Робили дуже тяжко, дуже тяжко, але приробляли, трудилися - і держава мала, а то ніхто не мав так дуже. Пит.: Що Ви можете розказати про владу в Вашому селі? Наприклад, що Ви пам'ятаєте про Комітети незаможних селян? Від.: Знаю, ті що не хотіли зовсім нічого робити, нічого тільки чекали - отак, десь, щось, або красти, або мати пішла випросила, а пізніше створили Комітет незаможних селян, і вони пішли туди, але, щоб то був елемент який письменний? Пит.: Що вони там робили? Від.: Ну щось вони там робили. Надумали до вас завтра прийти, забрати, а там того; служили для влади, для влади служили вони. Пит.: Що Вам відомо про т. зв. 25.000-ників? Від.: О дуже добре відомо, їх більше було, мені здається. Це тоді прислані були з Ленінграду комсомольці, щоб заганяти в колгоспи людей. Пит.: Чи Ви мали контакт з ними? Від.: Ні. Слухайте Україна чи мала - все таки в той час вона мала якихсь 37, чи 39 мільйонів населення і 25.000 присланих - вони не могли б охопити всіх людей. Більше виконували ті, що хотіли служити совєтам - свої. Думав: - Ага, я зловлю, то завтра мене не заберуть. То треба правду казати. Не можна казати, що ті 25.000 - які ж ми дурні, що 25.000 прислали, й нас вже забрали - такого не може бути. Може десь було, я не знаю. Я їх не бачив. Бо може десь по селах великих, а я із хутірів. Пит.: Чи були сількори чи сексоти? Від.: О повно; їм платили - навіть духовні особи були. Наприклад, мій двоюрідний брат рубав дрова з одним священиком, а пізніше він його продав за 25 рублів. Пит.: А що сталося з ним? Від.: НКВД - віддав НКВД, той хлопець, Петро вмер у в'язниці. Плеврит мав. Він спав на підлозі, казав: - Я так чи інакше вмру, мене не випустять, і там бідний вмер, здоровий хлопець, так. Були царські офіцери. Такий Соломон, царський офіцер, який навіть свого жінки брата продав у НКВД. Він прийшов з Румунії, відступав з Білої Армії до Румунії, а відтіля вернувся і виконував ту погану роботу. Пит.: Коли почалося розкуркулення? Від.: Розкуркулення почалося таких дядьків вже таки в 28-му році. То вже таки добре почалося. Пит.: Ага, а як відбувалося розкуркулення? Від.: Дуже просто. Прийшли, вигнали вас - забрали все й вже ге-ге й все. Жінки кричали "рятуйте," хто рятував би? Та й все. Вони не питали так, щоби, ну обкладали такими неможливими податками й то чимсь причепитися треба було. Пит.: Чи Ви знаєте людей, які були розкуркулені? Від.: Та якже не знати, чому ж я не знаю? Знаю. Пит.: Сусіди? Від.: Ябчечани і Кулицькі, були Гайки. Я знаю тих людей, але їх нема, деяких вивезли на Урал, і вони там померли; а деякі з голоду померли та й нема нікого. Пит.: Коли люди почали вмирати з голоду? Від.: В 32-му році потрохи, а вже в 33-му році то було страшне - то не дай Боже, то кругом лежали люди, як мухи - бідне - одне висохло, а друге опухло, вода з ніг текла й то страшна річ. Пит.: А що Ви робили тоді? Від.: Я ходив такий як скелет, ходив по полі, збирав весною там де картопля була, то суху картоплю, то що залишилося і так помагав сестрі й двом братам поки ті померли, а сестру одна єврейка - Коган; я їй ніколи того не забуду - прийшла й забрала її в дитячий будинок, а інакше вона не було б її. Пит.: Чи можете розповісти про голод, що Ви бачили? Від.: Що я бачив? Я бачив як люди, маленькі дітки стояли й вмирало так і решта і все. Я не бачив людожерства - в нас не було - але я бачив жахливі речі, що цілі родини повимирали. То я бачив, бо я лазив, ходив по болотах, шукав може рибу де найду, або ще щось зловити, щоб ж діти, брат маленький, він вмер. Нас гонили, ми безліч. О може два місяці на одному місці, а тоді прийдуть, виженуть. Ми, я з дітьми, з тими, які ще залишилися живі - мами вже не було - йдемо в друге місто й о так. Пит.: Як мама померла? Від.: З голоду. Пит.: Як це сталося? Від.: Рано вона просила (свідок плаче): - Синок, дай мені хлібця. Де, де я взяв би? А потім вмерла - вмерла. Подивилася на нас - я думаю, а може й ні - й вмерла. То була страшна історія, то не можна розказувати тако. Наприклад, мама вмерла й то - то ж бруд - нема ні мила, нічого й ті комахи, як louse і то повилазили, бо ж крові нема, вже мертва людина, то вони вилазять. То тяжка історія розказувати - то ж моя Мама! О, сестра пише: - П'ятдесять три роки як її нема. Вона не бачила добра. Робила як страшно. І дітей і свиней треба годувати, й все чисто, й так бідна йшла, бо батька забрали; вона з нами чотирма залишилася. Пит.: А що Ви робили після того? Від.: Я? Та ж я робив на Уралі. Я був на Уралі. Пізніше я втік. Прийшов до Аральського моря, зустрів якогось Воропая, на прізвище Воропай, Максим Павлович Воропай. Він каже: - Чого ти шукаєш? Вийшов - він українець. А я кажу: - Та десь роботи якоїсь. А він каже: - Ти знаєш що, приїдь на станцію Саксаульську - це 45 кілометрів від Укральського моря - і я пошукаю тобі праці. І я поїхав. Приїжджаю туди, бо він їхав у один керунок, я в другий. Приїжджаю туди. Здоровий такий дядько на станції ходить - Константиненко називався. - Ти чого ходиш тут? Дивлюся - українець також, та там всі українці - Актюбинськ, Ахмонинськ, Казахстан. Питає мене: - Що ти хочеш? Я кажу: - Праці, хоч в нас праці нема. Де я можу побачити Максима Павловича Воропая? - Іди туди, там побачиш. А то станція. Я прийшов, а на дверях написано, на одних дверях і на других. На одних дверях написано: "Максим Павлович Воропай - секретар партійного кабінету. Станція Саксаупьська, Оренбурзька залізна дорога." Я вже й був готовий. Я не знав що робити, а тут написано, а на других Матюшкин - секретар узла партійного кабінету Оренбурзької залізної дороги. Бо то оборотне депо було, таке, де повертали. Ну я зайшов - бо мені одинаково було. В мене не було ні їжі, ні одежі, не було нічого. Я зайшов до нього, а він так окуляри зсунув вниз, а потім підняв їх: - О, то ти прийшов. Я кажу: - Прийшов. - Що ти хочеш робити? Кажу - Працювати хочу. - Почекай, я зараз подзвоню до Тершаніна, до голови депа. Подзвонив до голови депа - поговорив і каже, що поїдеш кочегаром - той, що третя особа, той що підкидав вугілля. - Добре, я поїду, але ж в мене нема ні одежі, нема нічого. - А він каже: - Тобі дадуть усе. Ну й що? Дали валянки, дали такі ватні штани, таку фуфайку, дали шапку якусь. Я три рази поїхав - кличить мене назад. Я приходжу. - Що є? Тершанін сказав - цей голова депа: - Ми казахів наберемо кочегарами, а його пошліть у заготовчий цех, хай робить слюсарем, хай вчиться. І я робив там слюсарем. Він дістав документи все чисто, цей Максим Павлович. Пізніше каже: - Ну, ти заробив гроші? - Та заробив. - Ну, то бери пляшку й прийди, моєї жінки нема вдома. Я прийшов. Він каже: - Ти бачиш яка в мене погана жінка? Вона пішла до склепу, така подзьобана, подзьобана - росіянка була - і раптом, ні з цього ні з того: - Ти мені скажи, якого ти Жураховського син? Я кажу: - Гриньків. - А я ж з Рапаєвого хутора. Ну й він постарався, і мене послали в школу паровозників у Бузулук - це між Оренбургом і Самарою, тепер Куйбишевом. Я там був у школі паровозників. Пит.: Коли це було? Від.: В 37-му році. Я скінчив ту школу, ії, росіянин такий був, гарний хлопець, хутково розумний і Черненко, не цей Черненко, що вмер - другий. Ми на відмінно, так як там казали, на "отлично" скінчили, а пізніше мене послали. Я поїздив трохи, послали в Оренбург ще в школу трохи. Я дістав права, але вже мало їздив, бо війна застала - й все пропало. Пропало. Jeah. Ще щось? Пит.: Повертаючи до голоду, я ще хочу знати, чи Ви знаєте де була найгірша голодівка в 33-му році? Де? Від.: На Україні. Пит.: Так, але в Полтавщині, чи де? Від.: По всій Україні й Кубані - це я знаю, а де ще була, я не думаю, що була в Росії, бо моя мама, як ще поки жива була, то речі забирала, їхала міняти в Орловську губернію, станція Хомутов, і там вона виміняла щось пару хлібин і ще щось, і в неї на станції відібрали й все те, що вона везла пропало - нічого вона нам не привезла. То найстрашніше було. Пит.: Чи Ви також залишали своє село під час голоду? Чи Ви? Від.: Під час голоду я був там, а пізніше вивезли. Мені видали військовий квиток і в ньому підкреслено було - там було так: "Рабочий, крестьянин, кулак й прочий." Там де "прочий" підкреслили червоним чорнилом. То вже мусите знати, що дуже гарно. Пит.: Коли та як скінчився голод? Від.: Кінчився голод у 34-му році, почали давати експортний хліб. І той хліб давали - за ним треба було стояти цілими ночами під магазином поки привезуть. Другий раз достоїш якраз, а його нема, але вже можна було з'їсти кусок хліба. Друга річ, треба ж було мати гроші, бо даром не давали. Так називали "еспортний хліб.» Пит.: Але Ви сказали, що Ваша сестра жила в тім домі. Що Ви знаєте про те? Від.: Аякже не знаю. Та ж її забрали, я вам казав, що прийшла єврейка й забрали її до дитячого будинку. Вона гарненька така була дівчина, й може їй так шкода стало, а може забрала в дитячий будинок сестру, й вона була в дитячому будинкові, а як німці прийшли, то тепер узнав, що вона була в Німеччину забрана на працю. І через те, як вона вернулася в Запоріжжя, то її не карали так, як других карали, бо вона з orphan house. Пит.: Скільки їй було років тоді? Від.: Рахуйте скільки - коли ви думаєте, як забрали до Німеччини? Пит.: Ні, коли вони її забрали до дитячого будинку. Від.: Я Вам зараз порахую. Одинадцять років, я думаю. Пит.: Чи Ви маєте ще щось оповідати? Від.: Не маю нічого, та те, що я оповів вам то що я знав, що бачив, що я сам пережив під час голоду. То я знаю - а більше? Що ж я? Я нічого більше не можу Вам сказати. Пит.: Може це. Чому Ви думаєте що був голод на Україні? Від.: Чому голод на Україні був? Щоб знищити українців. Чого ж? Пит.: Чи люди тоді так думали? Від.: Думали, думали. Багато думало. Бачили те. Бо треба сказати правду, що були такі, що казали: - Ви вже в мішку, вас треба тільки зав'язати. А були й дуже добрі люди. І другі такі були, що каже: - Так вам й треба. Пит.: Дуже Вам дякую. |
|
Anonymous female narrator, b. 1914 in the village of Pachapyntsi,... Я народилася 1914-го року. А мій тато й одна сестра — в нас тоді був великий тиф — знаєте, що таке тиф? То, тато мав 45 років тільки.... |
1. Посланець Росії в Бєлграді Гартвік – міністрові закордонних справ... Посланець Росії в Бєлграді Гартвік – міністрові закордонних справ Росії С. Д. Сазонову, 17/30 червня 1914 рік |
|
ТЕМА І. Перша світова війна і революція (1914 1921 рр.) ПЛАН ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (для студентів ІV курсу історичного факультету) |
Товариство з обмеженою відповідальністю Свідоцтво №1914 про включення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів затверджене рішенням Аудиторської Палати України №221/3 від... |
|
Kyrylo Shtan’ko, b. March 29, 1913, Shtan’kiv khutir, Romny district,... ... |
Неласая А. В.,Долгов В. И., Погорелый А. Н. Протоколы цифровой подписи... Неласая А. В, Козина Г. Л, Молдовян Н. А. Протоколы коллективной цифровой подписи на эллиптических и гиперэллиптических кривых.// Радіоелектроніка.... |
|
Anonymous male narrator, b. Feb. 2, 1914, in Mykolaiv region, now... Схоже тут помилка, скоріше, має бути "бити білих, поки не почервоніють, а червоних, поки вони не побіліють" прим перекладача. Він... |
1 Політична та соціально-економічна ситуація в Україні в 1900-1914 Ці широкомасштабні, кардинальні зміни відбувалися в надзвичайно складних умовах, адже Російська імперія, як і більшість країн світу,... |
|
Oleksa Chornyi, b. March 31, 1907, in Zaporizhzhia, the eldest of... Дніпрі. То ми, значить, переїхали, і землемір був знайомий також, з Мелітополя приїжджав то казав, що, значить, ви залишитеся, а... |
Mykola Pavlovych Kovalevs'kyi, b. Dec. 28, 1918, at Kholodna Hora... Отак батько переїхав у Кам'янець—Подільський, біля Кам'янець— Подільського —кілометрів, не далеко містечка Смотрич, там я ріс. Закінчив... |