|
|
Скачати 215.04 Kb.
|
| Case History UFRC20 Oleksa Chornyi, b. March 31, 1907, in Zaporizhzhia, the eldest of the 6 children of a Stolypin peasant (otrubchyk) with 19 desiatynas of land before redistribution and 16 ha. thereafter, in Lepetykha Mala (Velyka Lepetykha district, Kherson region), a village of about 250 households. The village had a four-year school, but the villagers belonged to a parish centered in a nearby village, narrator's extended family lost 34 in the famine. By that time narrator had fled village to seek work on a state farm. Includes information about the revolution, famine of 1921, NEP, and collectivization. Narrator's father was dekulakized. Narrator misidentifies 25,00fr-ers as an army of 25,000 from Moscow led by Kaganovich to fight kulaks in Ukraine. Narrator, who got into a radhosp on faked documents, states that in the radhosp in which he worked, laborers were adequately fed, but outside it many died, and the seed given it was poisoned so that it had to be planted rather than eaten. Narrator compares 1921 and 1933, stating that in 1921 there was a harvest failure, but in 1932 there was a fair harvest which was seized in the fall. Narrator states that the labor shortage for 1933 spring planting was largely alleviated by settlers, who had been told that a plague had hit Ukraine and were brought in from Chernihiv, Vitebsk, and Briansk. In one village of 200-300 households, everyone either died or fled. Питання: Будь ласка подайте Ваше ім'я й прізвище. Відповідь: Олекса Чорний. Пит.: А де й коли Ви народилися? Від.: В Запоріжжі, 31-го березня 1907-го року. Пит.: А скільки осіб було в Вашій родині? Від.: З батьком і матір'ю було нас восьмеро. Пит.: А Ви які по черзі? Від.: Я перший. Пит.: Найстарший? Від.: Ja. А решта були менші. Пит.: А скільки землі мала Ваша родина? Від.: До революції ми мали, скажемо, 19. В 1906-му році, ще за царя. Столипін наділяв хутори, земля була до хуторів. То 19 десятин кожний рік подар дістав, то є "отруб," так називався, землі. Дев'ятнадцять десятин. То є приблизно 21 гектар, бо гектари менші. Потім, по революції, як після, покінчилась революція, почалася нарізка землі, бо то ми вже, батько жив у степу, о, а його село тепер при Дніпрі. То ми, значить, переїхали, і землемір був знайомий також, з Мелітополя приїжджав то казав, що, значить, ви залишитеся, а йдіть до старого села, до свого батька, і там дістанете землю. Отже там нарізали землі на два гектари на їдока. Отже нас було вісім, значить ми мали землю 16 гектарів. Пит.: До революції? Від.: По революції. До революції 19, а по революції 16 гектарів. Пит.: А якої величини було Ваше село? Від.: Двіста п'ятдесят господарів, дворів. Пит.: Де воно було менше-більше положене? Від.: То є коло Дніпра, тут, як то сказати, річка Конка була, тут той район Рогачик, Лепетиха, то як було, то Таврія називалась. Пит.: Таврія, село називалось? Від.: Ні, село не називалося Таврія, село називалось Лепетиха Мала. Пит.: Лепетиха? Голос іншої особи: Таврія, то такий район, по лівім березі Дніпра до Криму. Від.: Ja, то до Крима. Голос іншої особи: До Азовського моря, то називали терен Таврія. Пит.: Таврія. А в селі була церква? Від.: У нашім селі не було, в другім була селі церква, і наше село належало до тієї церкви. Пит.: А школа була чи ні? Від.: Школа була. Пит.: Була. Скільки кляс? Від.: Чотири кляс, більше не було. Пит.: Чи пам'ятаєте чи був в селі СОЗ, спілка обробки землі? СОЗ! Спілка обробки землі. Від.: Не було. Пит.: Не було. А радгосп? Від.: Ні. Пит.: Або артіль? Також не було? Від.: Не було. Пит.: Не було. Від.: То вже було пізніше. Я властиво, скажу. Пит.: А скільки, на Вашу думку, згинуло людей з голоду в Вашому селі? Від.: Знаєте, якби це я знав, що я буду колись говорить, то значить то я тільки знаю з батькової родини і материної родини, з моїм рідним братом у 32-ім році згинуло 34 особи. Пит.: З Вашої родини? Від.: З моєї, з матері, я, моя родина. Матері і, значить, той... То є й брати материні і сестри батькові, і все чисто, значить, то згинуло. Пит.: То Ви знаєте їхні імена і ми можем списати потім? Від.: Я знаю, я маю, але я ж кажу, я вже тепер на дорозі здумав, в мене є записано, так я не пам'ятаю. Пит.: То нічого, то ми ще... Від.: Я можу написати... Пит.: Дуже добре. Від.: Бо то, знаєте, стільки років пройшло, я не запам'ятав. Пит.: Добре. Від.: Знаю, що то, материн брат, Іван Таран, і потім той, батькова сестра Наталка. Але я кажу, що я Вам напишу, і подам і все чисто. Пит.: Добре. А хто з родини пережив голод? Ви пережили, і багато ще? Від.: У нас пережили багато. Отже, я тільки що, бо я не, не був до остатку, поки голод був, бо я виїхав на роботу. Отже то... Пит.: Також може тепер скажіть Ви, що Ви пригадуєте з часів революції? Від.: Отже я почну так, як то, бо так як то я не пригадаю добре. Отже то є так, як почалася в 17-ім році революція, о, то я дуже добре пам'ятаю, бо тоді сходилися на тому, з села в село, обнімалися, цілувалися, віталися, брати називали, оте то. Бо, значить, царя скинули, нема. Після того, після тієї революції, значить настала нарізка землі, то кожний, ну, перед тим, значить, були в часи революції, були поміщики і так звані куркулі. Отже в часи революції, були поміщики і так звані куркулі. Отже в часи революції ті люди були знищені. Поміщиків розграбили, все чисто, то, правда, селяни грабили, о, бо то було сказано, значить ішли, маєток, то, правда, селяни грабили, о, бо то було сказано, значить ішли, маєток брали, все чисто, о, ті крукулі, як вони називаються, то є люди, які були багаті - 50 десятин мали, там по тисячі; ті економії шли по 12-, по 16.000 гектарів землі. А ці мали по 1.000-і, по 500, по 250 гектарів землі. То, значить, були куркулі. Отже їх, значить, землю забрали, їх знищили. Де їх діли? Була мста, так як хто кому на ногу наступив колись, то йшли, а то воля була, значить ішли, били ноччю, грабили, все чисто. Отже після того, значить, в 21-ім, як закінчилася революція, в 21-ім році началася нарізка землі. Отже куркулів не стало. Було саме селянство. І кожний селянин дістав згідно його родини, дістав, значить, два гектари землі, то в кого було, значить, десятеро родин, душ, значить дістав 20 гектарів. А в нас було вісім осіб, значить 16 гектарів. Отже по тій революції не можна було сказати, що зле було, бо в 21-ім році, правда, була засуха. То сьогодні що кажуть за 21-ий рік, то не забраний був хліб, то була засуха, аж вимерзла позимина. В час тоді на хутір, на тим, на хуторі було йще 12 гектарів озимини вимерзло. А більше нічого, ячмінь то весною сіяли, а озимина пропала. Так було багато. Отже тоді голод був в 21-ім році, але тоді багато людей не погинуло, бо люди, був резерв хліба в кожного. Тепер що той, то міняли на хліб. То, значить, жили. Мало хто згинув, або корову проміняв на хліб, або що. Мій батько навіть, ми тоді будувались якраз, як ми прийшли на то, з хутора, то треба було дах, то купив в однієї жінки за 15 пудів пшениці той дах, дах цілий. Черепиця і, значить, крокви. Отже так, то на весні було того, в 21-ім році, так що то. Пит.: Так що голоду не було в Вас в 21-ім році. Було мало їжі, але голоду не було? Від.: Фактично великого голоду не було, було недоїдання, а деякі були, що бідні такі що не було, але то ті згинули з голоду. Пит.: А чи Ви пам'ятаєте якусь допомогу з Америки чи приходила? Так? Від.: Так. Отже в 21-ім році, тоді була, я не знаю як той комітет той називався, чи що, але Америка, значить, для голодуючих допомагала. Отже я знаю, що привозили значить, як вони приходили до того ті продукти, але мій батько, бо ми жили між Мелітополем 60 кілометрів і батьковим селом 50 кілометрів, то, значить, ті селяни, які з батькового села, для школи, то для школи давали. Просили, значить, батька, щоб батько поїхав у Мелітопіль, дістав, бо то було призначено, продукти їм. Отже то їздив тоді з батьком, то так - крупу, а то, як називалася, сага, крупа, я її сьогодні не бачив тут, тільки вона така, знаєте, як горох біла була, з чого вона така, але знаю, що сага була. Тепер той, мука і цукор. Ото такий. І то, значить, ми їздили, брали в Мелітополі, а потім везли, значить, до батькового села для школярів. В школі варили для дітей. То все той, то вже син, скажем, управа там розпоряжалась. І та така була допомога. То було... Пит.: То була з Америки? Від.: То було з Америки, приходило, значить, до того. І два рази то ми їздили до того, до Мелітополя. Як до Мелітополя приходило, я не знаю. І потім, значить, на чому я застановився? Пит.: Двадцять перший рік. Від.: Двадцять перший рік. Отже, в 21-ім році, то як та вже голодівка стала, після того, як дістали вже, в 21-ім вже було посіяно трохи землі, і то на той, на 22-ий рік, тоді вродило. Так що то, але пшениця і ячмінь і просо там, усе було в кожного. Тепер поза тим: - кожне село в нас мало резерв хліба. То були спеціально побудовані такі, якби сказать, магазини, в які там зсипали, селяни зсипали по 200, по 30 тон хліба, по 50 тон хліба на випадок голоду, засухи. Отже то тим допомога йшла, значить, для селян. Отакий був резерв. Отже, записали? Пит.: Так. Від.: Отже після того, як нарізка землі стала, поділились, все чисто, значить, людям. Коні були, купуча сила була, і нам нехватапо землі. Отже була рента, рентували. Але рентували в кого? Скажем, ви бідні, дістали яких 12, 15 гектарів землі, а в вас ані коняки, ані корови - нічого нема. Отже ви давали мені "з половини." Ви не робили нічого, я сіяв своїм зерном, все чисто, і потім обробляв і половив з того, з десяти гектарів половину хлібу я вам давав. Ви ніц не знаєте. Отже так бідний жив. Пит.: Так що він нічого не робив? Від.: Yeah! І потім мало було, то, значить, що фонд був земельний вирізаний, як розрізали землю, то районовий фонд був, резерв для того. То не знаю скільки тисяч гектарів землі. Але так що після того в 27-ім році, ні, 25-ім році начали будувати ті радгоспи, державні господарства, розумієте? Пит.: Так що в Вас був колгосп там, у Вашій околиці? Від.: Радгосп. Не колгосп. Пит.: Я знаю, я знаю, так. Від.: Бо колгосп то є селянство, а радгосп то є державне. Пит.: Так. Від.: Отже та земля вся, яку район рентував, то вона війшла, значить, до того радгоспу. Отже, то вже назначили директора такі, і все чисто, завідуючого того радгоспу. Але тяглової сили не було. Ото ж як і в тій організації стало. Тепер: яке, треба було, скажем, інвентар чи що, то же не було. Отже ж, тому, значить, пишуть у газетах, що 400 гектарів землі не було засіяно, то большевики прийшли. То є неправда, брехня. Вони, може, й кажуть, оті з консуляту кажуть, вони не знають, молоді, вони не знають, як воно було. Чотириста тисяч гектарів землі не було засіяно, то я на тому - чому? Тому, що та земля була здана під совхози, а в совхозі три роки стояла вона пуста, не, тільки бур'ян ріс, розумієте? Пит.: Так! Від.: Нічого не родило, бо її не сіяли. І пізніше, навіть я коні водив пасти, та то всі селяни водили пасти коні туди, все чисто, весною на трави. Аж пізніше, як уже в 29-ім році, під 30-ий рік отут почала механізація Армії Червоної, бо то коні були в війську. І пішли вже танки, мотори, значить, авта, все чисто, тоді, значить, почали коні ті присилати з армії до радгоспів, так що радгоспи поповнялися тоді як то кажуть, тягловою силою. І тоді, значить, як те вже, в тому, yeah! Тепер, як стали в 37-ім році, ні 27-їм році куркулів рахувати. Отже - відкіля вони взяли куркулів, як кожний селянин дістав нарізку землі по два гектари, а в других районах по гектару тільки було, то залежить який район. Як туди, на Полтавщину, то там щось гектар і пів на їдока було. Але я беру за Таврію. Отже там було два гектари на їдока, бо землі було більше. Отже, тепер - поміщиків зліквудували, тих багачів зліквідували. Кожний дядько дістав і родина дістала приділ землі. Як почали заганяти в совхоз, чи в колгосп, люди не хотіли йти. Вони тоді, значить, пришили марку куркулів. Отже то за куркуля, то тебе вигонять із хати, в тебе заберуть усе чисто. Ну, люди, які боялися, а другі казали - нехай забирають до чортової матері. Я, каже, в совхоз не піду. Отже, і тоді, значить, вони пришивали кожному, приїжджав уповноважений з району, вишукували по селянах, значить, де який трошки запізніший, і пришивали кожному, приїжджав уповноважений із району, вишукували по селянах, значить, де який трошки запізніший, і пришивали статтю 28-му - куркуль. Який він крукуль? Мій сусід, з батьком що жив, двоє тільки жінка і чоловік був, дітей не було, нічого. І вони мали тільки чотири гектарів землі, нарізки. Правда, що він рентував землю. І робив, пару, дві коняки було, корова. І пізніше його признали за куркуля і вигнали з хати. Пит.: А як він називався, пам'ятаєте? Від.: Захар Микитенко. І таких було крукулів багато. Тепер, мій батько, ото вже, скажем, який він куркуль? А в 32-ім, в 31-ім році й його проголосили куркульом. За то, що не пішов до колгосп. А я вже не був у селі. Бо я виїхав на заробітки. Властиво був спочатку в тім, в совхозі, що то перше був, а потім пішов на Ковалівський колгосп за Нікопіль. І там був. І пізніше, як уже стали розкуркулювати, то вже в 31-ім році я приїхав до батька, то вже врожай був, все чисто, а в 32-ім році, бо то поступово брали так. Як весна приходила, і то до осени, значить, заставляли сіяти. Весною сіяти і осінню, як озимина, сіять, убирать. Але, значить треба везти те все чисто для держави здавати. Пізніше, як уже чекайте, щоб я не забув. Пит.: Ви казали, що Вашого батька розкуркулили. Від.: Чекайте, чекайте. Отже в 32-ім році прийшло, значить, здати хліб. Приїхав уповноважений, по хатах ходили. Пит.: А хто то був, той уповноважений? Від.: То Каганович привіз 25.000 армію із Москви, бригада, так називалася, ударна бригада в 25.000 по борьбі з куркульством на Україні. Пит.: А хто вони були, знаєте? В Вашій околиці? По національності. Не знаєте? Від.: Жиди були. Пит.: Так люди говорили, що то жиди? Від.: Говорили, я сам був на зборах, все чисто, як ото підводили. І він, значить, на, на той, підводи, значить давайте нам на куркулей. Переважно ото Каганович був призначений на Україну, як міністр. То Сталін його призначив. Сьогодні, властиво, ото що кажуть: Сталін і Сталін. Сталін на Україні не був. А треба тільки говорити за Кагановича, Каганович, за Кагановича чогось не говорять. Як в Берліні Гітлер був, то таки кажуть, що Гітлер, а не Берлін. А сьогодні, ще сьогідні повторяють, що Москва. А, а Сталін де? А коло Сталіна ті, що були, а вони ще живі, по сьогоднішній день. Каганович живий, ото, тепер, Молотов. Вони ще живі, які розкуркулювали. Позатим я... Пит.: Так що приїхали до Вас ті 25.000-ники? Так? Голос іншої особи: По всій Україні вони були. Від.: По одному, по два були. Ото як представники, так називались. А той з району вже відбирав тамечки той актів такий, і по селах по районах, по сільрадах розсилали, значить, і ото качали. І в 32-ім році, властиво, прийшли, до того, уповноважений. Батька питає, чи хліб є. Є. Батько показав. Весь хліб вивезти. А то якраз вже вивозили, бо молотили, знаєш, зразу везли в насипний пункт. Зсипний пункт був у селі Пушкавка(?). Каже батько: - Та я вже вивіз! Ну, а ночю було засідання в сільраді, той уповноважений, як той, зібрав бідноту ту і давай призначать куркулів, і, значить, рано вже принесли повістку, що ти маєш вивезти, як член куркуля, як куркуль, весь хліб. І як прийшов сказав, значить, батько каже: - Забирай, вигнав. Я вивіз 800 пудів, то є ячмінь, пшениця, просо, кукурудза. То я все, 800 пудів, то більше як 13 тон, так, як то воно перевести. Більше як 13 тон. Бо тона складається 1.000 кілограмів. І коли я вивіз, то вони платили, малу ціну платили за те, але платили. Отже, за 800 пудів я дістав 450 рублів. Така платня була. Коли я вже дістав, усе чисто, хліб вивіз, тоді присилають, приходе уповноважений, не вповноважений, а присильний - батька до сільради. Батько пішов до сільради. Сидить уповноважений: - Вивіз хлібозаготівку? - Вивіз. - Дістав "деньги?" - Дістав. - А тепер держава в тебе хоче позичити ті "деньги," отже дає тобі облігації, на ті гроші, на тих 450 рублів, що тобі дали за пшеницю. Значить, візьми облігації, на 24 років, на 25, ні, на 20 років. По 20 роках ти дістанеш, значить, від держави процент іще. Так вони й по сьогоднішній день, пропали. Отже, що виходить, виходе те так: - Робили, хліб відвезли, і гроші забрали, облігації взяли державні, державі допомогу треба було. А в том, як я вивіз, у тому мій брат з голоду згинув. Я вже не, не гинув, бо я змотався, і батько тоді змотався, забрав матір. Пит.: Куди Ви поїхали? Від.: У другий район. Найшли працю, і все чисто. А ті, що не мали, тепер справа така: на роботі треба було посвідку - відкіля? Я не буду казати де родився, де хрестився, все те там мусить бути. Треба посвідку мати. А її нема, сільрада не видає. Але я, і то багато практикувалося на тому, і я сам знаю, я робив сам, отже то не було надовго - з картоплин робив штамп, з бараболі печатку робив на той, прибив, написав і то. Ну то що, на півроку, а за півроку тебе визивають, бо звірялися. Вони визизвають, дістають, кажуть: - Ти син куркуля. Я кажу: - Я не знаю, я виїхав, батько ще не був куркульом. І ото, значить, таким шляхом, кажуть вони на сьогоднішній день, що 400.000 гектар землі не було засіяних, то є правда. Але вони не знають чому не засіяно, бо пришивають, значить, селянам. Селяни були б засіяли, якби вони давали. А то, значить, навмисно не давали. Хто куди попав, тікав де пристроївся, робив, а де той, то гинули на полях, гинули на селах. Тепер, переважно діти йшли до міста, отам часами, хоч бідні були базари, але приносили й молоко там, і все чисто, то ті - хватав там, і біжить на ходу, масло коров'яче бере. За ним гоняться, кричать. Тих дітей поліція чи міліція виловлювала, в дітячий дім направляли. Вони там згинули, все рівно. А дітячим домом займалась та повноважена ... вона відповідальна була Леніна жінка. Голос іншої особи: Крупська. Від.: Крупська. Вона, властиво, доставала з Америки ту допомогу для тих дітей, і все чисто. Кільки вона дала тим дітям, то було село Камінка, Камінський район, я там робив якраз у ковальні. І там дітячий дім був. Там сотки дітей було. І гинули, затим вивозили заривали в землю, а Крупська приїжджала, подивилася, ходила, така бабеля, як то. Пит.: Ви то бачили, так? Від.: Я бачив. Пит.: А взагалі, Ви бачили, як мерли з голоду люди? Від.: Пані! Я вже в радгоспі, в радгоспі робив ... як звільнився там, не схотів. Пішов до радгоспу. Пит.: А де то було? Від.: Миколаївський радгосп. Пит.: Так, то Ви сказали, як Ви працювали в радгоспі. Від.: Yeah, я в радгоспі працював. Отже, спочатку було таке, як їздовий, потім в 31-ім, чекайте, 31-ий, чи 32-ий, yeah, 32-ий рік. У Нікопіль, на станцію приходив посівний матеріял. Пит.: Який матеріял? Від.: Посівний, посів. Той, якмінь, просо там, різне. Отже, я тоді їздив, мене призначив той господар радгоспу. Двадцять підвод із радгоспу, значить, той, а я як відповідальний був їхати на станцію, брати той посівний матеріал, і, значить, привозити, зсипати й підготовляти до весни, значить, на той, на посів. Той посівний матеріал, що приходив, знаєте бо тут іще пишуть вони, чи оправдуються, мов, давали їм посівний матеріял, але вони поїли, селяни. Брешуть. Бо той посівний матеріял, що дала держава на посів, він був весь затруєний. Затруєний чим? Синім каменем. Знаєте синій камінь? Пит.: Так. Від.: Весь перемішаний, то є покритий на той, перемішаний. Отже, то з сонами..., той, і тим, значить, той. Як брали ми з вагонів, брали той посіний матеріял, то дихати не можна було. Ото порох той іде. То ми робили так - хустинки намочували водою, зав'язували роти і ніс, так що не брал так... Тепер привозили 18 кілометрів в совхоз, висилали. То так само. Так що їсти не можна, то... Пит.: Чого він був затруєний? Щоб люди не їли. І що з ним потім робили? Від.: А то ж, сіяли його. Пит.: А до сіяння він год... Від.: То для посіву. А посіви на то... Отже, так що то не на їду давали, а на посів. А їсти не можна було, бо, думаю, що його ані змолоти, тепер - молоти не можна, де було? Бо на мельницю як іти, воно то молоти, то мусиш посвідку мать, той, з сільради, від голови сільради, що дозволяється тобі змолоти. А як хто заховав де яке зерно, то, значить товк у тому - ступі, там, і то, значить, їв. Пит.: Так що затроювали той... Від.: Yeah! То все було затруєне. Затруєне синім каменем було, щоб знали, що то... Бо то синій камінь, то, знаєте, так - переважно пшениця, як вродить, чи ячмінь, то родили багато зерна, сона, чорний такий, як сажа. Отже, той синій камінь переїдав, та що то таке... Так що вони брешуть. Ну й, пізніше, так, пізніше, значить, приставили мене, призначили старшим конюхом на конюшні. Коней було 98-ро. І я скажем, бригадир по совхозі, відповідальний за конюшню, за коней - тепер випусуються наряди де кого посилати підводи, я посилаю. І приходять у радгосп люди зі села. А переважно приходили молоді хлопці, по 14, по 15 років. Двох прийшло старших, по 18 - сестра й брат. А прийому нема, не приймають до роботи. Я йду до того, до завідуючого. Я пішов до завідуючого, кажу. - Пічка, чи товариш Пічка, так і так, є прийшли люди. Каже: - Дзвони до централі, до директора Жигуліна, бо комбінат не дав пайків. На наш радгосп, де ми були, тільки дозволено 500 пайків, отже 500 людей тільки мали право тримати, а решта не мали, якщо кого взяли, то, значить, ділили, мали, тим... Отже, не можна. Я дзвоню по телефону в район, кажу - Товариш Жигулін, я маю тут молодих робітників, прийшли. Чи можна їх прийняти? - Бо завідуючий не мав права. А він каже, він знав мене вже, каже: - Товариш Чорний, не можу. Я, каже, в мене немає пайків. А то був директор на чотири радгоспи, на чотири відділи радгоспу. Мені, каже, райпартком не дає. Ну, то й що? Я тоді до того, до Білинського приходю, кажу: -Ну що, що будем робити? Він каже: - Що хоч, роби. Але було так, як то, гуротжиток, ліжка там стояли, все чисто. Я кажу Білямському. - Знаєш що, кажу, я тих хлопців заберу, вони мені будуть робити, помагати, де куди послати, а пайок якось не... а тоді давали по 300 грамів хліба на день. І то такий... Він каже: - Okay. Я забрав тих хлопців, привіз, а ліжка були, завів, кажу: - А ото, значить, тут. Але, кажу, як я скажу, тоді підете, а ні, то я, кажу, випишу то, хлібу, і там того. Він, значить, вам дасть. - А каву там; суп, а суп, властиво робився, картоплини жадних не було, але з солених огірків робили, квашених. То ті хлопці мені так дякували. Але так було - як треба було підводу коли послати, я йду його буджу, ноччю - він їде. І то рано приїде, привезе там, чи те. Значить, отаким шляхом я тих хлопців ви... їх було 15 осіб. Пит.: Ви врятували їх. Від.: Врятував. Потім я з того, уже цієї, як то я перейшов з конюшні на ковальню знову. Пішов вже з радгоспу. А того, що з сестрою прийшов, 18-літнього, то я його устроїв на своє місце на конюшню. І тоді я перейшов на ковальню, бо я знав по ковальні роботу, і значить, здихався того, а коней було, а то треба було годувати, а чим годувать? Нема чим. А коняку кожний день, а хліба немає. Прийшла була, між цим, що я був на конюшні, прийшла так жінка, від райпарткому, вона була прислана на те; вона там партійна, з партійного комітету. Одного разу прийшла, каже: - Товариш Чорний, збери своїх усіх конюхів, я з ними буду говорити. - Okay! - Я сказав. Прийшли, на таку то годину, якраз в обідній перерві. Зійшлися. Вона, значить, до них. І були п'ять студентів, які студіювали там десь, а прийшли на практику до совхозу. І ті студенти прийшли. І вони знали. І вона починав. От, про їздових, і до тих, що годують коней: - Ви мусите уважати за кіньми, обслуговувати їх, щоб коні не голодні були, все чисто, бо треба тяглову силу, робочу силу треба. А коні, як голодні, вони не тянугь. Ну, то те все, знаєте, це все зі села. Дівчата були, чотири дівчат було, я приняв на конюшню їздовими. І хлопці були. Ну, й їм, що вони будуть казать? Вони нічого не будуть казати. А я кажу: - Товариш Рибачко, як, кажу, можна коняку годувати, як немає ні овса ні дерти, ні ячміню? А давали макуху, знаєте, ... макуху, ту що в олійні видавали, то, значить, було, б'єш, мочиш її, і ото як насипав коням полови, а тоді макухою присипав. Коняка поїла і чисте, і вона має тягти?! То я ще винуватий. Вона каже: - Ти мусиш підтримати мене, а ти, каже, на мене. Я кажу - Я, кажу, не на тебе, а тому, що я, кажу, правду сказав. Чим я буду годувати, кажу, вони не годують, а я годую. А хоч і люди годують, а я даю. Але чим? Ну, і пізніше, я бачу, що з того нічого не вийде. Подали мене райпарткому. То є, як сакзати, адвокат був, українець, Винниченко звався. Той десь звідався, все чисто присилає, приходе він, перепитав отут, і що й на дому - який робітник, як усе. Йому сказали, значить, і завідуючий - добре виконує, все те чисто. А він, значить, ізвірився зі сільрадою, йому написали, що я син куркуля, розумієте? Отже, я ... куркуль - Okay! Знають з праці, без ніякої посвідки з місця праці. Найгірше це було, бо прийшов куди шукать праці: - Останнє місце праці, де був? А її не дали. І що?! І з того я, властиво, запитав одного. Мені сказав: - Не журись, я, каже поясню тобі. І він мені сказав як. Я зробив. О так, написали. За шість місяців мене знову викликають... Пит.: Ви зробили свою посвідку? Так? Від.: Свою. Свою посвідку, написав, від голови, ніби від нього. За шість місяців мене знову викликають і кажуть також. То вже таке, і зразу на мене. Каже: - Сідай. Розкажи свою автобіографію. Чим дід був, чим батько був, що мали. Я йому кажу, що дід був мій лісничим, у лісу працював, рибу ловив. Мав за царя п'ять десятин землі. У батька, в діда мого було, значить, троє синів і двоє дівчат. На п'ять десятин. Але дід, значить, в тому що... Я йому кажу, а скільки в батька було землі. Я йому сказав так, як оце Вам сказав, скільки було. І скільки по революції дістали, скільки землі було. Я йому сказав вісім осіб; скільки коней, коров? Я йому сказав скільки. Коней було троє, двоє корів, ну, пташка, там, була. Після того він каже: - Чи ти судився? Кажу - Суджений не був. - Оце, каже, ти одне правду сказав, що ти не був суджений, під судом. - Відсуває ящик, виймає, і каже: - Голову сільради такого знаєш? Кажу: - Знаю. То мій колега. - Отже, вони, каже, подали тутечки, що твій батько мав вісім робочої сили найманої, наймав, чужинців, робітників мав, вісім пар волів, вісім коней було, і поверх 100 гектарів землі. Отже це, каже, то що подали з сільради. А я вже знав про цю справу. Кажу: - Товариш уповноважений, кажу, то що вам написали, я, кажу, погоджуюся, тому що, кажу, то що вам написали - ви вірите, а то що я кажу, то ви не повірите, то все рівно. А чому я вже так, бо я вже до Москви, до Києва писав, до Москви до Сталіна писав, а до Києва писав до того, до Калініна. Голос іншої особи: До Петровського. Від.: До Петровського. Значить, те куркульство, все чисто, що мій батько не належав до того. То я з Москви дістав відповідь, що влада на місцях. Як влада на місцях, то все вже було зрозуміло. Значить, то вже Москва нічого не пособить, бо то що? Тут засудили тебе і то... А Київ не відповів. Петровський не відповів нічого. Отже таке було. Тому-то я знав, що, значить, тому я й казав тому. Після того, значить, як голодівка ото вже стала, то вже за те, ну, той вповноважений каже: - То беріть документи! - Кинув паспорт і пол... дає. - Ідіть працювати. А я на фабриці вже робив. А я так слухаю і думаю: - Чи ти жартуєш, чи на правду кажеш? Кажу: - Товариш, то можна брати? - Так, ідіть, беріть документи й йдіть до праці. Okay! Я забрав. Вийшов я мокрий, як не знаю що. Приїхав. А я на ніч робив, в відливні. Біжить, Головко, прийшов до праці, біжить начальник цеха, Головко називався. - "Ну, как дела товариш Чорний?" Кажу: - Нічого, сказав, іти до роботи. - О, всё впорядку. Я знав що то. А вони, значить, що, вже звідалися тут, де я робив все чисто, добрий робітник, значить. Ну, й пізніше, за той голод. Отже, скільки людей вимерло - рахунку нема. Я тільки знаю за свою родину, за батькову, що з моїм братом 34 особи загинуло з голоду, й то не бідні були, а то вже саме хліб вивезли, і вони погинули. Тепер - що коні були, вони не могли також нічого, бо не було чим дістати й нічого, і то, значить, гинули з голоду коні. Отже, а той, що сам на той відповідний був, і за що? За цапову душу! Хліба не давали, нічого не давали, значить, коні гинули. Отже, такий то був. І то, що кажуть, що хліб не той, неврожай. Урожай в ті роки був. В 21-ім році неврожай був, бо то вимерзла озимина, бо то революція якраз. А в ті роки, то врожай був, але був забраний, тому що, візьмуть так: Лепетиха, Велика Лепетиха, то район був, у Таврії. Туди був звезений зсипний пункт, хліб везли, то є Таврія, то є Рогач, де Зелена, Покровська - всі везли сюди. І, тепер, в Мелітопіпь можна везти, туди й везли. Сірогози, Олександрівна, Дем'янівка, там усе чисто. В Мелітопіль на станцію везли. Тепер - ці райони: Камінка, у Камінці на Дніпрі також зсипний пункт був. І тепер - цей район: Бабина, той, Вушкавка, Рогачик Малий, також везли в Лушкавку, зсипний пункт був. То, пані, хліба було насипано гори. Церкви, де церква була - повно туди насіння й кукурудзи в церквах насипано було. Отже, зсипний пункт був, це тільки що я знаю, а далі то я, пізніше вже знав Лепетиха, Пушкавка, Камінка на Дніпрі, до Нікополя. Отже, то це йшли баржи по Дніпрі, насипані в Лепетисі насипали, то в елеватор, баржі приходять, насипають повно, і по Дніпрі по три, по чотири баржів пароплав тягне, було, догори, до Нікополя. Nelb, де там до Нікополя притягнуть, не знаю чи там вигружали, чи що, я не питав, як тягли його аж до Запоріжжя. Тепер ті всі райони, то все зсипний був пункт, бо ото ж я кажу: - Лепетиха, Вушкавка, потім Камінка, тепер той Запоріжжя, Мелітопіль, Пришив(?), це до Мелітополь, це є Тавіря, яка хліб звозить. Гори хліба лежали. Пит.: І що з тим хлібом, то коли було? Від.: Пізніше не всивали(?), не той, знесли, а потім, як то ж баржі так то по Дніпру, значить, везли. Бо тут залізниці не було в цій частині землі, в Таврії. А до залізниці, значить, забирали, а до залізниці везли там куди, я не знаю. Пит.: Так що забрали той хліб у зсипний пункт, а тоді... Від.: Забрали. Пит.: Завезли... Від.: Забрали на зсипний пункт, ото що я Вам казав, шумували, резервна заготівка. А потім везли на той, до залізниці, а ці залізнциі куди його везли -не знаю. Пит.: Мабуть, на Захід? Від.: Я думаю. Пит.: На Захід продавали? Від.: Я думаю Німеччина діставала й Данія діставала. Голос іншої особи: І до Канади везли. Від.: І до Канади везли. Пит.: А люди вмирали з голоду? Від.: Люди вмирали з голоду. І тепер скажіть їм, що був голод. Кажуть - брешуть. Пит.: Так, а в 33-ом році, в найбільший голод, зима 33-го року, де Ви в той час були? Від.: Чекайте, то ж якраз 33-ий рік. Бо 32-ий рік, то ще голод не був, тільки осінню звезли весь хліб, а на весні 33-го року, то був вже голод. Пит.: То Ви були тоді в конюшні, там працювали, так? Від.: Ото ж, властиво, тоді працював у совхозі. Пит.: В совхозі, кіньми... Від.: То я був, тих хлопців прийняв, в 33-му. Пит.: То був 33-ій рік. Від.: Бо я тут пропустив, властиво, то в 33-ім році, не в 32-ім. І то, значить, то 33-їй рік, а посів був засіяний. Бо заставляли сіяти. Райпартком, то радгоспи, чи колгоспи, посівний матеріял давали, привозили відкілясь, не знаю звідкіля, а я ж Вам казав, що я в радгосп привозив із станції. І то, значить, уже осінню, а на літо 33-го, бо це на весні був голод, а на косовицю, то вже вродило, був урожай. Але робочої сили мало було; багато померло. Але така велика Знаменка - 18.000 населення було, дворів, скільки там душ було, не знаю, 18.000 дворів було. Там багато, то є російське село було, стародавнє, ще за Катерини. Отже там багато також померло людей. І туди, властиво, на весні, під косовицю, було переселення на Україну з Вінницької області туди, Чернігівської, були переселенці. І то привозили потягом їх до Нікопіля, залізницею, а тутечки, значить, по районах було розділено, по району розпреділяв тих, усих переселенців. Кому скільки - чи в радгосп, чи в радгосп, ось скільки населення, бо хати були порожні. Пит.: А хто були ті люди? Хто то був? Від.: Росіяни. Пит.: Росіяни? Від.: Росіяни. Навіть, вони те говорили вони, по-українському не говорили. І то, властиво, було призначено для того радгоспу, що я робив - п'ять родин. І то телефонують по тому, щоб вислав п'ять підвод на Нікопільську станцію, там є уповноважений, розпреділяє тих переселенців сюди. Значить, такого то в совхоз, чи що, район присилає тут. І я, значить, прислав, прийшов мені до того, і каже, що пішли п'ять підвід на станцію в Нікопіль, переселенців. Пит.: Чи Ви знаєте звідки вони були? Від.: Чернігів, Брянський район, тамечки ото, Вітебськ - з тих районів. Від.: І то були з дітьми, з родинами? Від.: З жінками, й все чисто. Пит.: Всі? І коли, в якомі місяці, то був 33-ій рік, так? Від.: Тридцять третій рік, то є якраз перед косовицею було. Я не пригадаю... Пит.: Липень, серпень? Від.: Десь ото липень, перед серпнем, це ці місяці були. Чому, бо то, властиво, їх продизволяли(?), бо то, значить, так, як було: привезли до, до того, приїхали ті до радгоспу мого. Завідуючий каже, щоб признати таких, а в одного було двоє синів, десь так по 23 роки, 24 роки. То, каже, їх їздовими, на конях призначити. А вони не знали по-нашому запрягати коней, бо в їх у дузі було. Вони одною конякою їздили. Ну, я даю, приходжу, кажу: - Бери оціх двоє коней, воно, кажу, зб'руя, шлеї були, надівай. Він надіває, я дивлюся, а, значить, то що надіть на посторонки, назад коняці, то він іде ззаді, посторонки наперед надіває. Е, я думаю, значить, ти не знаєш як одівать. Це не дуга. Я підходжу і кажу: - що, це не так. - Надів йому, шлеї на коня, запріг, значить, той нашильник на той, на дишло, а тут посторонки. Кажу: - Ото так роби. Зауважував. То він, правда, подякував: - Спасибі, каже. І пізніше я батька їхнього питаю, кажу: - Чому ви приїхали сюди? А він каже так: - У нас, каже, в наших областях, чи в районах є представники, їздять звідціля, що тут, каже, прокотила чума, хвороба. Пит.: То він так? Від.: Отже, я запитав, значить, його: - Чому ви приїхали сюди? А я вже знав, що то прийшов цілий транспорт ліс... Отже він сказав, що, приїжджають оті повноважені й вербують на Україну, бо там, каже, проходила хвороба - чума, холера. Людей багато вимерло й немає кому, а урожай є, отже нема кому обробляти хліба. І тому, каже, ми зголосилися, значить, на то. Добре, вони вже не були тут. Отже, тепер виходе так - якщо вони кажуть сьогодні щось іншого, мов голоду не було, і то чому переселення робили? Пит.: Чума була! Чума була, правда? Від.: Чума вимерла. А така, не та, зелена. Триста п'ятдесят дворів за Великий Рогачик, то, властиво, то з Зеленої ті, що казав Вам, у двох, брат зі сестрою прийшли, вони прийшли. То там майже все село вимерло з голоду. Пит.: Ви знаєте те село? Від.: Так, я знаю те село, і коли приїхали... Пит.: А де те село, скажіть мені - Зелена? Від.: Зелена називалось. Пит.: Коло якого більшого міста? Від.: Коло Великого Рогачика. Пит.: Яка то область? Від.: Рогачинська. Пит.: Рогачинська? Там майже всі люди... Від.: То було яких 20 кілометрів від Рогачика. То область. Пит.: І скільки людей було там у тім селі? Від.: Скільки людей було? Знаю, що 200, 300 дворів було. Пит.: І майже всі вимерли? Від.: Ви знаєте... Від.: А хто не помер, то втік, значить, ото порозбігалися. От, пізніше голова райкому з Рогачика, вони мали авто, мали шофера, поїхав у те село, але вони не знали, що там робиться. А люди гинули з голоду. І тому щось захотілося, каже: -Зупини авто. - Той зупинив авто. Каже: - Піди до тієї хати, купи, каже, молока. Той пішов а там якраз так: жінка, і чоловік, двоє дітей готові, мертві. Лежать у хаті, нема кому прибрати. Він вийшов і не несе нічого. Той каже: - А чого ж? Каже: - Вони сказали, щоб ти прийшов. Голова сільрайкому. Він устає, пішов туди. Як ото зайшов, а там смерть у хаті, нема нікого. Він тоді прийшов, і ругає того: - Чого ти, каже, мене послав? - Щоб ти, каже, подивився. Пит.: Звідки Ви то знаєте, хто Вам казав? Від.: Він мені розказував. Пит.: Той сам Вам розказував? Від.: Yeah! Отаке то було. То аж тоді вони взнали, що з голоду вмер. |
|
Kyrylo Shtan’ko, b. March 29, 1913, Shtan’kiv khutir, Romny district,... ... |
Anonymous female narrator, b. 1916, Korchivka, Cherniakhiv district,... Від.: Мав 13 дітей, вісім десятин. Це такий був фармер. Але мій тато наймав в других |
|
Anonymous male narrator, b. 1910, on the outskirts of the town of... Від.: Отже, родина мого батька, включаючи батька й матір, складалася з 10-ти осіб. У мене було троє братів, я четвертий, і четверо... |
Anonymous male narrator, b. Feb. 2, 1914, in Mykolaiv region, now... Схоже тут помилка, скоріше, має бути "бити білих, поки не почервоніють, а червоних, поки вони не побіліють" прим перекладача. Він... |
|
Anonymous female narrator, b. 1918, in the village of Andriivka,... Від.: Дуже велике село; двоє церков було, дві сільради, три школи. Це дуже велике, я не знаю скільки, але дуже велике село |
Odarka Okopna, b. February 2, 1919 in Vovkivtsi, a khutir in Romny... А прийшов голод, їсти не було що позабирали все, то вже в 1932-му році, я не пам'ятаю якого дня, але в грудні місяці, то за той місяць... |
|
Anonymous female narrator, b. 1902 in Zhytomyr, one of 8 children... Оце, що я хотіла сказати. Пізніше, в 34-му році іще був голод, іще не можна було, поки картопля стала рости. Цей період був страшний... |
Semen Ovechko, b. September 25, 1925, Volodymyrivka, a village of... Від: Запорізька область, Мелітопільський район, село Володимирівка. Пит: А чим займалися Ваші батьки |
|
Anonymous female narrator, b. January 2, 1907, in Lokhvytsia, a district... Пит.: Цей свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися |
Anonymous female narrator, b. May 7, 1904, one of five children,... |