План-конспект
виховної години до дня української мови та літератури на тему:
«Творчість Нестора Літописця»
Мета: познайомити учнів з геніальною людиною, агіографом і літописцем. Основоположником давньоруської історіографії, першим вітчизняним істориком, видатним письменником, мислителем, вченим, ченцем Києво-Печерського монастиря.
Преподобний Нестор літописець народився 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі. З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських — Антонія і Феодосія. Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй». З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог». Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного,— говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами». Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо — духовна. Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських. Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій. Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу. З метою глибшого й повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у 1107 р. вирушає на пошуки першоджерел. Літописець відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временних літ» Волинського літопису. Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року. Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихати наступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книги живта вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах». Упокоївся преподобний Нестор літописець ймовiрно у 1113 роцi.
«Повість минулих літ»
«Повість минулих літ» — одна з найвидатніших пам’яток світової культури. Події, описані в ній, розгорнулися на тлі вселюдських історичних подій, охоплюючи усі пласти суспільного буття — від гридниць князів до халуп трударів. Пульс тих давніх часів відбивається в дійових особах — відомих і безіменних — і передається через орачів, сіячів, рибалок, будівничих, воїнів, іконописців, тих, хто панували, і тих, що повставали проти гніту. Книга — це невичерпне джерело знань, відомостей про десятки і сотні подій, явищ, людей. У ній немає нічого другорядного. Тут усе надважливе. Вчитаймося в кожне слово, і воно наситить наш розум, душу, уяву одвічною загальнолюдською мудрістю, випробуваним часом, золотом чистої правди. «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала... Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіли кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона [Хоревиця|Хоривицею]]. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них оно є поляни в Києві й до сьогодні… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се городом руським…» І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві. І прийшла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня (свого), ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не зайняв його, поки й на греків пішов. А коли повернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня, що од нього, як пророчили були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і докорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я ще живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од цього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер. І плакали за ним всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три…» - Уривок з літопису «Повість временних літ.
Агіограф і літописець. Основоположник давньоруської історіографії, перший вітчизняний історик, видатний письменник, мислитель, вчений, чернець Києво-Печерського монастиря.
Чернецтво прийняв у 17-річному віці, пізніше висвячений в сан диякона. Нестор був книжником з широким історичним світоглядом і великим літературним хистом. Автор двох відомих творів – «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст. В цих працях Нестор, утверджуючи християнські ідеали, сприяв поширенню культу перших християнських святих на Русі.
Всесвітню славу Нестору принесла його участь у літописанні Київської Русі. Він переробив зведення Нікона (1073) та Іоанна (1093), опрацював низку нових усних і письмових джерел, довів розповідь до 1113 року, надав їй літературної форми. Так на початку ХІІ ст. виникла перша редакція «Повісті минулих літ». Її написання, безперечно, було справою життя Нестора. Патріот Руської землі Нестор обстоював її політичну єдність, виступав проти міжкнязівських чвар. Історію Русі розглядав як частину історії людства.
Завдяки державницькому підходу до розуміння історії та сучасності, широті світогляду й літературному обдаруванню Нестора «Повість минулих літ», як зазначав академік Д.Ліхачов, є не просто зібранням фактів давньоруської історії і не просто історіко-публіцистичним твором, а цілісною, літературно викладеною історією Русі.
У ХVІІ столітті було написано житіє Нестора (увійшло до друкованого Києво-Печерського патерика 1661 р. і «Книги житій святих» 1689-1705 Димитрія Туптала). На вшанування Нестора 1872 р. засновано історичне товариство Нестора-літописця, 1989 р. у Києві встановлено пам’ятник (скульптор Ф.Согоян). Образ Нестора відобразив скульптор М.М.Антокольський.
Висновок: (за допомогою учнів).
|