|
|
Скачати 302.81 Kb.
|
|
4. Особливості тексту наукового стилю. Метою будь-якої наукової праці є виявлення нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або ж уточнення відомих раніше, але недостатньо досліджених. Тому тексти наукових документів відрізняються великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.); наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків; уживанням абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.); використанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень; залученням цитат і посилань на першоджерела; як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики; наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації); окрім переважного вживання іменників і відносних прикметників, наявністю дієслівних форм, частіше безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; вживанням дієслівних форм недоконаного виду минулого часу дійсного способу, рідше – дієслів умовного і майже ніколи – наказового способу; зворотніх дієслів, пасивних конструкцій, що зумовлено необхідністю підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища; монологічністю, виклад звичайно ведеться від третьої особи; переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше). Наукові роботи мають чітку структуру. Наприклад, для написання статті передусім треба розробити план. Для статті обсягом сім-вісім машинописних сторінок план має виглядати так: 1) вступ – постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими практичними завданнями – 5-10 рядків; 2) “вихідні передумови” – останні дослідження та публікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми – близько 1/3 сторінки; 3) формулювання цілей статті – важливий розділ роботи, оскільки з нього читач визначає корисність для себе пропонованого матеріалу – 5-10 рядків; 4) виклад матеріалу – 5-6 сторінок; 5) закінчення – містить висновки, стисло подаються перспективи подальшого дослідження в цьому напрямі. У наукових статтях і дисертаціях замість “я” використовується “ми”, з огляду на те, що вираз суб'єкта авторства як формального колективу надає більшого об'єктивізму викладу. Вживають конструкції з невизначено-особовими реченнями (Спочатку проводять відбір зразків для аналізу, а потім встановлюють їх відповідність за розмірами шаблонів...). Використовується також форма викладу від третьої особи (Автор вважає...). Аналогічну функцію виконує речення з пасивними дієприкметниками (Розроблений комплексний підхід до вивчення...). Такі засоби підкреслюють інтеграцію, колективність творчості, комплексний підхід до розв'язання проблем у науці. Безособові, неозначено-особові речення в тексті наукових робіт вживаються в описі фактів, явищ і процесів. Називні речення використовуються в назвах розділів, підрозділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілюстраціями. У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підпорядковуючі конструкції відбивають причинні, часові, наслідкові, умовні та подібні відношення, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Звідси активне вживання складених сполучників підрядності завдяки тому, що, між тим як, тому що, замість того, щоб, з огляду на те, що, зважаючи на те, що, внаслідок того, що, після того, що, тоді як тощо. Особливо часто використовуються похідні прийменники протягом, відповідно до..., внаслідок, на відміну від..., поряд з..., з огляду на та ін. Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень (за повідомленням, за даними, на думку, на нашу думку тощо). Для наукового тексту характерним є смислова завершеність, цілісність і пов’язаність. Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків є специфічні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже), заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, одначе, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, унаслідок цього, окрім цього, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перейдемо до…, звернімося до…, розглянемо, зупинимось на…, розглянувши, треба зупинитися на…, варто розглянути…), результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати…). Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники та дієприкметники (даний, той, такий, названий, зазначений, вказаний тощо). У мові наукового тексту дуже поширені вказівні займенники цей, той, такий. Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, “ці дані служать достатньою підставою для висновку…”). Займенники щось, дещо, що-небудь через неконкретність їх значення в наукових текстах не використовуються. Стислість змісту наукової роботи досягається завдяки різного роду скороченням слів і словосполучень, заміні термінів, що часто повторюються, абревіатурами. При першій згадці терміну, що повторюється, замінююча його абревіатура наводиться в круглих дужках. Наприклад: "Досліджена електрична міцність легко-масляної ізоляції (ЛМІ). Встановлено, що ЛМІ залежно від...". Великого поширення в наукових роботах набули змішані термінологічні скорочення (УФ-промені, ІЧ-спектр, ВЧ-підігрів замість "ультрафіолетові промені", "інфрачервоний спектр", "високочастотний підігрів"), умовні абревіатури (ккд, гвв, ерс, вмт замість "коефіцієнт корисної дії", "горизонт верхніх вод", "електрорушійна сила", "верхня мертва точка"), а також скорочення, ключових слів. Існують три способи скорочення ключових слів: 1) залишають тільки початкову букву слова (наприклад, "ч." замість "частина"); 2) залишають частину слова, відкидаючи закінчення, суфікс або декілька складів ("пит." замість "питомий"); 3) пропускають декілька букв в середині слова, сполучаючи їх дефісом ("тем-ра" замість "температура"). Останній прийом переважніший для тих слів, які в тексті змінюються по відмінках. Великі можливості лаконізації тексту наукової роботи закладені у використанні морфологічних засобів. При описі нововведень найчастіше використовуються короткі пасивні дієприкметники (наприклад, "встановлені основні параметри процесу", "виявлена підвищена гігроскопічність тканин, що мерсеризують"). У складних словах, що складаються з числівника і прикметника, прийнято першу частину слова позначати цифрою, а другу приєднувати через дефіс (5-км ділянки, 1,5-т автомобіля). Широко використовуються конструкції з іменниками в родовому відмінку, збудованими у вигляді ланцюжка, щоб вміщати в одну фразу максимум інформації, наприклад: "Виявлені резерви підвищення рівня експлуатації ліній електропередач і продуктивності праці обслуговуючого персоналу". Стиснення тексту також можна добитися шляхом заміни видових понять на коротші родові поняття. Підвищення інформаційної місткості тексту наукових робіт не вичерпується вказаними лексичними, морфологічними і синтаксичними способами. Вони є лише найбільш поширеними прийомами, що дозволяють добитися максимальної стислості мовного матеріалу дослідницьких робіт. 5. Особливості тексту публіцистичного стилю. Цей стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням. Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань. Публіцистичний стиль потребує попереднього відбору певних мовних засобів, матеріалу. Звичайною формою реалізації публіцистичного стилю є усний або друкований монолог. У цьому стилі можуть використовуватись багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.); уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.); ;із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси –іст-. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний); синтаксисові тексту публіцистичного стилю властиві нескладні синтаксичні конструкції та складні речення з повторюваними сполучниками, риторичні запитання, окличні інтонації, повтори, зворотний порядок слів; вигуки, частки. Основними загальними ознаками тексту є доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал), поєднання логічності доказів і полемічності викладу, сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників; висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю; наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення. Змістовий модуль 4. Стилістичне використання синтаксичних засобів у діловому мовленні Тема 13. Синтаксичні конструкції ділового мовлення. 1. Види речень в ділових паперах та їх стилістичні функції. 2. Вставні слова, словосполучення в діловому мовленні . 3. Узгодження присудка з підметом . 4. Порядок слів в текстах документів . 1. Види речень в ділових паперах та їх стилістичні функції. Офіційно-діловий стиль вимагає чіткості, точності, однозначності, тому важливо дібрати не тільки потрібні слова, а й правильні синтаксичні конструкції. Оскільки однією з найголовніших стильових ознак офіційно - ділового стилю є відсутність емоційності, стилістична нейтральність, то для документів не властиве використання питальних чи окремих речень, що надають мовленню емоційно-експресивного забарвлення. У ділових паперах вживають речення розповідного характеру. Досягти стислості і логічного викладу думок дозволяють складні речення з підрядним з’ясувальними, означальними та обставинними мети й умови. Однією з ознак офіційно-ділового синтаксису є громіздкість речень. Особливо це стосується певних його жанрів, зокрема дипломатичних конвенцій, меморандумів, декларацій тощо. Проте така тенденція стилю не ускладнює розуміння тексту завдяки логічній підпорядкованості міркувань, уточнення основної думки підрядними реченнями. Сам факт підрядності свідчить про взаємозв’язок між явищами; потреба деталізувати обставини вимагає використання не простих, а розгорнених складних синтаксичних будов, зокрема безсполучникових складних речень та речень багатокомпонентної структури. У текстах документів уживають і прості речення. Вони часто ускладнені дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами. У діловому мовленні перевага надається непрямій мові, тоді як в науковому стилі поширене цитування. В офіційно-діловому, науковому стилі активно вживають однорідні члени речення з метою деталізації, конкретності, логічності викладу інформації, доведення певної позиції, аргументування. При використанні однорідних членів речення треба враховувати їх значеннєву співвіднесеність. Однорідними членами речення не можуть бути слова, які виражають родові та видові поняття. Вони мають позначати однорідність, а не простий перелік. Як однорідні члени речення не можуть використовуватися слова, які виражають перехресні або різнопланові поняття, як-от: Наш інститут і його професорсько-викладацький склад досягли значних успіхів у роботі (Викладацький склад є частиною інституту). Необхідно враховувати не лише логічні зв'язки однорідних членів, а й їхню лексико-граматичну сполучуваність з іншими словами у реченні. Порушення лексичної сполучуваності однорідних членів знаходимо у такому реченні: У разі проведення адміністративного огляду у зв'язку зі скоєнням адміністративного правопорушення про це складається протокол або запис до протоколу про порушення. Помилка полягає у тому, що один із однорідних членів речення (протокол) може сполучатися із словом складається, тоді як запис не складається, а вноситься до протоколу. Отже, правильним буде таке речення: У разі проведення адміністративного огляду у зв'язку зі скоєнням адміністративного правопорушення щодо цього складається протокол або вноситься запис до протоколу про порушення. Помилки у вживанні однорідних членів речення можуть бути пов'язані з порушенням норм керування. Не можна вживати один додаток, який стосується кількох однорідних членів речення, якщо вони вимагають різного відмінка залежного слова. Напр.:Рада акціонерного товариства контролює і регулює діяльність правління (прав.); Ми цінуємо і пишаємося нашими ветеранами (цінуємо кого?, пишаємося ким?) (непр.) Ми цінуємо наших ветеранів і пишаємося ними (прав.). Однорідні члени речення можуть уживатися з узагальнюючими словами. Значення узагальнюючих слів має включати значення всіх слів, що є однорідними членами речення. Однорідні члени речення вживаються у тій само формі, що й узагальнююче слово, наприклад: Трудова угода повинна містити такі реквізити: дату і місце складання, зміст угоди, юридичні адреси сторін, печатку підприємства. Узагальнююче слово реквізити стоїть у знахідному відмінку, таку ж форму мають й усі однорідні члени речення. Наведемо основні правила вживання прийменників та сполучників при однорідних членах речення. 1. Однакові прийменники можуть повторюватися або не повторюватися перед кожним однорідним членом речення, наприклад: Конфлікт розглядатиметься у примирній комісії або у трудовому арбітражі; Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. 2. Прийменники не упускаються: а) якщо однорідні члени речення вимагають різних прийменників: Закон "Про рекламу" містить спеціальні правила для реклами на транспорті та в кінотеатрах. Ця стаття передбачає покарання за порушення тиші на вулицях, площах, у парках, гуртожитках, житлових будинках та інших громадських місцях. б) при однорідних членах речення, пов'язаних повторюваними (і —і, ні — ні, то — то, або — або, чи — чи) або парними (не тільки — але й, не стільки — скільки, як — так і) сполучниками: У Законі "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" простежується орієнтація не тільки на соціальну функцію трудового права, а й на функцію виробничу. в) при однорідних членах речення, значно поширених залежними словами: Моральна шкода може проявлятися у приниженні честі, гідності або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушенням права власності тощо; Директор розповів про роботу всіх, без винятку, підрозділів підприємства у третьому кварталі цього року і про перспективи розвитку на наступний рік. 3. Частини парних сполучників (не тільки... але (а) й, не лише... а й, не стільки... скільки) повинні стояти безпосередньо перед однорідними членами речення, наприклад:. Ми маємо претензії не стільки до працівників цеху, скільки до його керівництва. Це правило порушується у реченні: Директор не лише піклується про_виробництво, а й про людей, що працюють на підприємстві. Правильно: Директор піклується не лише про виробництво, а й виявляє увагу до людей, що працюють на підприємстві. Директор не лише піклується про виробництво, а й виявляє увагу до людей, що працюють на підприємстві. 2. Вставні слова, словосполучення в діловому мовленні. Вставними завжди є слова: мабуть, крім того, по-перше, по-друге, а втім, отже, однак, одначе, між іншим, власне. Залежно від контексту є вставними: звичайно, здається, нарешті, взагалі, безперечно, видно, правда, навпаки. Вставні слова, словосполучення та речення висловлюють ставлення мовця до висловлюваної думки або характеризують спосіб її оформлення. Ці мовні одиниці можуть передавати різні значення:
3. Узгодження присудка з підметом Для правильного граматичного оформлення висловлювання важливо насамперед узгодити присудок з підметом. Основні правила зведено у таблиці.
Розгляно дане питання докладніше за матеріалами Г. Волкотруб «Стилістика ділової мови». Кількісно-іменниковий зворот — це сполучення слова, що має кількісне значення, з іменником або займенником у формі родового відмінка. Головним компонентом у звороті можуть виступати кількісні числівники (два проекти, сім тижнів, двісті гривень), збірні числівники (двоє працівників, п'ятеро екскурсантів), дробові числівники (півтора аркуша, дві третини присутніх), неозначено-кількісні числівники (кілька пропозицій, декілька зауважень, багато проблем, чимало ідей), а також іменники із значенням визначеної або невизначеної кількості (більшість присутніх, сотня олівців, дюжина книжок, сила грошей, решта працівників). При підметах, виражених числівником або кількісно-іменниковим зворотом, присудок може стояти в однині та множині. 1. Присудок уживається в однині: 1) якщо підмет, виражений числівником, позначає абстрактну цифру, наприклад: Вісім ділиться на два і чотири; 2) якщо підмет — складний числівник — закінчується на один: Сорок один працівник підприємства отримав премію з нагоди професійного свята; 3) якщо головним компонентом кількісно-іменникового звороту у ролі підмета виступає кількісний іменник (десяток, сотня, решта, сила, сила-силенна): Решта квитків на денну виставу вмить щезла з каси (В. Голота); 4) якщо підмет позначає міру часу, ваги, простору і под.: Виповнилося чверть віку літературному об'єднанню "Вись", що діє при редакції газети Новомиргородського району на Кіровоградщині (з газ.); 5) якщо підмет, виражений іменником з компонентом пів-, наприклад: півгодини, півміста (у минулому часі присудок ставиться у формі середнього роду): Висить, як меч, півмісяця над нами Серед зірок навмисне золотих (Г. Чубач); Півліта минуло, неначе піввіку, Ранкової сойки розпачливий спів (А. Перерва), але: Цього року навчатимуть українських учнів півмільйона вчителів (з газ.). 2. Присудок ставиться у множині: якщо при підметі стоїть означення у формі множини: Стояли всі троє примовклі й довго дивилися у той бік (О. Гончар); Зрештою, при моїх заняттях та захопленнях ці три місяці промайнули як один день... (В. Шевчук); Кращі п'ять робіт були відзначені преміями. 3. У багатьох випадках при підметах — кількісно-іменникових зворотах можливе використання присудка в однині і в множині: Переважна більшість оперних співаків у Галичині на переломі ХІХ і XX століть вийшли із школи Висоцького (В. Врублевська). Розглянемо основні правила вживання таких конструкцій: 1) при кількісно-іменникових зворотах, другий компонент яких називає істот, множина присудка вказує на активну або роздільну дію, однина — на пасивну або спільну дію: Знову кілька осіб відійшло (Н. Кобринська); Я лікувався в санаторії, де одночасно лікувалося п'ять тисяч робітників (О. Ковінька). 2) якщо другий компонент у кількісно-іменниковому звороті називає неістот, форма однини вказує на загальну сукупність предметів, форма множини — на окремі предмети: Вже надійшло півтори тисячі заявок на цю машину; Кілька автомашин з курсантами на околиці роз'їхалися в різні боки (М. Олійник). ІІ. Узгодження присудка з однорідними підметами: 1. При однорідних членах речення присудок може стояти як у множині, так і в однині. Вибір форми присудка залежить від форми зв'язку підметів, від розташування присудка (після чи до однорідних підметів) та ін. 2. Якщо однорідні члени речення вжито без сполучників або з єднальними сполучниками і, та, присудок може стояти як у множині, так і в однині. При прямому порядку слів (присудок стоїть після підмета) присудок частіше вживається у множині: І мати, і донька разом побіліли, стали прислухатись і миттю схопились (І. Котляревський). При значеннєвій близькості підметів постпозитивний присудок може стояти в однині: Порядок і термін отримання майнового паю визначається у Положенні про паювання майна; Періодичність і рівень деталізації управлінської інформації залежить від внутрішньої організації банку. При непрямому порядку слів (присудок передує підметові) звичайно вживається форма однини: Для продажу квартири, співвласником якої є неповнолітній, необхідний письмовий дозвіл органу опіки і піклування району, на території якого знаходиться квартира. Форма однини можлива навіть, якщо один із підметів має форму множини: Для проведення державних кваліфікаційних іспитів у навчальному закладі створюється державна кваліфікаційна комісія або кілька державних кваліфікаційних комісій залежно від кількості професій, спеціальностей, за якими проводиться підготовка фахівців. Множина присудка, вжитого перед однорідними підметами, підкреслює множинність предметів і роздільність дії суб'єктів: На засідання комісії запрошуються працівник, який атестується, та його безпосередній керівник; На першому поверсі будуть велика бібліотека, чималий вузол телефонного зв'язку та приймальні пункти побутового обслуговування; Увечері в Національній філармонії ювілярів привітали лауреат Шевченківської премії 1974 року Павло Загребельний та прем'єр-міністр Віктор Ющенко (з газ.). Зазначені вимоги не є категоричними: присудок перед однорідними членами речення і після них може виступати і в однині, і в множині, пор.: Правдиво казали: убогу хатину сміх і пісня ніколи не кидали. Дикий крик і свист тривожив вечірню тишу (Б. Лепкий). 3. Якщо однорідні підмети з'єднуються протиставним сполучником не . а, не тільки, а й, не стільки. скільки, присудок ставиться в однині: Не тільки всяка робота, а, здавалося, й саме життя обтяжувало його і змушувало часто зітхати, скрушно хитати головою в такт своїм невеселим думкам (Б. Антоненко-Давидович). 4. Якщо однорідні члени речення з'єднані розділовими сполучниками (або, чи), узгодження присудка може бути різним. Форма однини присудка використовується у тих випадках, якщо присудки належать до однакового граматичного роду: Стримана насмішка чи усмішка вийшла з куточків, дійшла до половини очей, а в других половинах так само оксамитилась темна глибінь (М. Стельмах). Якщо підмети є іменниками різного роду, то присудок ставиться у формі множини: Брехня чи бажання когось розіграти ніколи не прикрашали ні молодість, ні старість (В. Собко); 5. При однорідних підметах, вжитих із єднальним сполучником ні-ні присудок може мати форму однини і множини: Вже років зо два він пише кандидатську дисертацію, але коли її закінчить — того не знає ні професор Перетятько, ні сам Віктор Платонович (Б. Антоненко-Давидович). 4. Порядок слів в текстах документів . Однією з характерних синтаксичних особливостей ділових паперів є прямий порядок слів у реченні . Прямий порядок слів виражається таким чином: 1. Підмет стоїть перед присудком (кияни відчули переміни); 2. узгоджене означення знаходиться перед означувальним словом, неузгоджене – одразу ж після нього (громадяни похилого віку, право на обслуговування, пенсія за віком, допомога на дітей....); 3. додаток стоїть після слів, від яких залежить (підтверджується показаннями, забезпечував рівень, відшкодувати працівникам, затверджено постановою); 4. обставина часу передує присудку (іноді підтверджується, завжди забезпечував). 5. вставні слова - на початку речення: вони вказуються на висловлене раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, вказують на джерело повідомлення і т.ін. (Як зазначалося раніше, конкуренти відмовилися від нашої пропозиції). Прямий порядок слів домінує у мові. Він вважається нейтральним і є характерним для офіційно-ділового та наукового стилів. При інверсії в діловому і науковому мовленні основний зміст і нейтральність висловлювання зберігається, разом з тим досягається мета мовлення – наголошення певного слова у реченні. Постпозиція узгодженого означення щодо іменника використовується в термінах і назвах товарів при класифікації об'єктів, що входять у загальний клас. Іменник при цьому означає родове поняття, а прикметник — видову ознаку: підлога паркетна, ванни емальовані чавунні, щітки масажні, білизна постільна. У цих прикладах постпозиція прикметника не має експресивно-стилістичного забарвлення, отже, вони є прикметою наукового, офіційно-ділового та публіцистичного мовлення. Поширене означення, виражене дієприкметниковим зворотом, може стояти як у препозиції, так і в постпозиції до означуваного слова, порівняйте: Арбітражний суд повернув позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Арбітражний суд повернув позовну заяву і документи, додані до неї, без розгляду. Зазначену суму необхідно внести у передбачені угодою терміни. Зазначену суму необхідно внести у терміни, передбачені угодою. Якщо іменнику передують два відносні прикметники, що є неоднорідними означеннями, то першим ставиться прикметник, що виражає більш вузьке поняття: середня заробітна плата, державна виконавча влада, добровільні протипожежні формування, колективні трудові спори. У конструкціях з кількісними числівниками іменник розташовується після числівника: сто грамів, п'ять кілометрів, три години. При зміні порядку слів виражається приблизність: кілограми чотири, кілометрів п'ять, години дві-три. Порушення правил розташування членів речення може спричинити двозначність висловлювання. Комісія розглянула два тижні тому висунуті пропозиції (непр.). Два тижні тому комісія розглянула висунуті пропозиції або Комісія розглянула всі пропозиції, висунуті два тижні тому. Література: 1, 9, 16, 17, 21, 22, 23, 25, 29, 33, 77, 78. |
|
Й основна думка тексту. Види зв’язку речень у тексті РЗМ. Жанри мовлення, особливості їх побудови. Навчальне аудіювання тексту художнього стилю |
Урок №4 УСНИЙ СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ РОЗПОВІДНОГО ТЕКСТУ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ... Прослухати текст. Визначити тип мовлення. Довести належність тексту до художнього стилю. Дібрати заголовок |
|
Тема. Філософська проблема кохання та її знецінення в сучасному світі... Мета: розширювати знання учнів про казку як літературний жанр; формувати вміння та навички виразного читання та аналізу літературного... |
Аудіювання тексту художнього стилю Поштовхом для написання Г. Тютюнником новели «Три зозулі з поклоном» послужила незначна подія |
|
Урок №5 ПИСЬМОВИЙ СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ РОЗПОВІДНОГО ТЕКСТУ З ЕЛЕМЕНТАМИ... Овленнєво-комунікативні вміння здійснювати типологічний, композиційний і змістовий аналіз художнього тексту розповідного характеру... |
Вивчення теорії літератури у школі Сковорода Наталія Теорія досліджує літературний процес, зміну напрямів і течій, особливості стилю окремого письменника й літературної доби, наприклад,... |
|
Урок №12 ТЕМАТИЧНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА №1 (ДИКТАНТ) Ознайомлення з критеріями оцінювання контрольного диктанту й аудію-вання. Проведення інструктажу щодо написання диктанту й перевірки... |
Тема: «Сканери. Типи сканерів» Мета Розповісти студентам, як здійснюється автоматичне введення документів в ПК. Дати класифікацію пристроїв введення сканерів, підкреслити... |
|
4. СТРУКТУРА НАУКОВОГО ЗНАННЯ Наука як система теоретичних знань. Специфіка теоретичного пізнання. Критерій науковості. Поняття суб’єкту, об’єкту та предмету природничо-наукового... |
Урок презентація ПА ВИШНІ – одного з найвидатніших українських письменників гумористів. Велика популярність і значення усмішок Остапа Вишні у 20 –і... |