|
Скачати 130.54 Kb.
|
Олена Волошенко Черкаський ОІПОПП УПРАВЛІННЯ ШКОЛОЮ: МОЖЛИВОСТІ І РЕАЛІЇ У статті розглянуто основні протиріччя між існуючими тенденціями в управлінні закладами освіти та необхідністю наближення освітніх послуг до потреб громади. Проаналізовано причини, які зумовлюють низьку ефективність управлінської діяльності. Немає сенсу чекати, що світ пристосується до нас. Цього не буде ніколи! Д.Гріндер Демократичні процеси в нашому суспільстві стали поштовхом до зміни динаміки багатьох явищ як у системі освіти. Так, сьогодення потребує не керівництва, а управління закладом освіти. Проте, якщо управління не базується на науковому підході, програмно-цільових методах управління і здоровому глузді, заклад освіти, педагогічний і учнівський колективи, на жаль, набувають ознак некерованості. Так, якщо ми продовжуємо перекладати відповідальність за те, що відбувається у школі лише на одну особі, граючи у гру „ось, попався негідник...”, управління стає неможливим. Якщо для управління освіти „крайній” директор, для директора - вчитель (якщо на уроці) або класний керівник (якщо у конкретному класі), то „просунутий” учень майже ні за що не несе відповідальності. Врешті решт, не маючи можливості здійснювати вибір, впливати на процеси, брати на себе відповідальність учень говорить6 „вам треба мене вчити – вчіть, а я не хочу і не буду вчитися...” Таким чином теоретично ми могли б користуватися трьома моделями управління: силовою ( „я сказав і буде так”, „хто кого?”), маніпулятивною („приховування інформації”, „загравання” тощо) та партнерською, коли відповідальність за все, що відбувається ділиться 50 на 50). Проте, в наш час, лише взаємодіючи на партнерських засадах, ми можемо і ефективно управляти, і забезпечувати розвиток і майбутнє закладу, і збагачувати потенціал педагогічного колективу, і задовольняти потреби тих, кому надаються освітні послуги. Віктор Громовий зазначає, що „ вимогою часу є заміна вкрай неефективних засобів зовнішнього впливу на ситуацію в школі з боку управління освіти на діаметрально протилежні ним методи підсилення внутрішньошкільних процесів...” необхідно „напрацювати принципово новий інструментарій, який зробить можливим опосередкований вплив на освітню реальність. Саме це допоможе кожній школі знайти власний шлях вирішення найскладніших проблем, зрештою, допоможе стати самим собою і її керівникові.” [1,88] Отже, перед сучасні реалії відкривають перед закладами освіти і можливості, і проблеми. При цьому, бажано пам’ятати, що можливості слід використовувати, оскільки невикористані сьогодні можливості можуть завтра обернутися проблемами. Таким чином, вирішення актуальних або потенційних проблем пов’язане із використанням можливостей. На жаль, значна кількість директорів шкіл, навіть не прагне побачити свої можливості. Саме такі керівники дуже голосно заявляють про проблеми, формулюючи їх так, що не зрозуміло у чому суть проблеми, а отже і шляху розв’язання такої проблеми не існує. Приведемо приклад, директор школи зазначає, що у нього проблема із спортивним залом. На уточнюючі запитання він додає пояснення: „треба робити капітальний ремонт”, „немає коштів...” Одним словом – класика... На запитання „Скільки Вам потрібно коштів на капітальний ремонт спортивного залу?” – вигук: „У, багато”... Коли починаєш говорити про можливості, директор зітхає... і додає: „ось, колись труби прорвало, тоді кошти знайшлись за добу...” Отже, висновок перший: проблеми не можна не розв’язувати, а можливості можна використовувати або ні. Помилки діагностики проблеми зазвичай є дорожчими, ніж додаткові затрати (зусиль, часу, засобів) на достатньо глибокий аналіз ситуації і ідентифікацію справжньої проблеми. Висновок другий: невірно сформульовані проблеми невирішувані! Правильно сформульовані проблеми невирішуваними не бувають! Тепер зупинимось на можливості створення збалансованого робочого місця педагогічного працівника. Кожне робоче місце має, як мінімум шість елементів: функції, обов’язки, відповідальність, засоби, права, повноваження (владу або вплив). Всі ці шість елементів мають бути збалансовані. Збалансаованість робочого місця педагогічного працівника полягає в тому, що на нього не покладаються функції, не забезпечені засобами для їх виконання, і не потрібні засоби, які не пов’язані із виконанням конкретних функцій. Обов’язки і права мають бути врівноважені, а обсяг відповідальності і повноважень (влади, впливу) мають бути взаємопов’язані. [2] ФункціїЗасобиОбов’язкиПрава Влада Відповідальність На жаль, сучасній школі, притаманна функціональна надлишковість. Далеко не кожен директор закладу освіти спроможний дати відповідь, що він або навчальний заклад, яким він управляє не має такої функції... А якщо ще й щось скаже про те що „немає засобів”, почує відповідь: „Знайдіть...” Саме тому сформулюємо правило числа Мюллера у контексті „надлишкових функцій”: „Кожен педагогічний працівник може одночасно виконувати 7 + 2 функції”... Тепер зупинимось на принципі „адекватності професійних та особистісних якостей людини тій посаді, яку вона займає”. [3] Особиста ефективність управлінця ґрунтується на тому, що він знає як робити, вміє організувати виконання і має такі особистісні якості, які забезпечують стійку мотивацію щодо ефективного управління як закладом освіти, так і діяльністю всіх членів педагогічного колективу. Схематично це можна представити у вигляді такої схеми: ЗНАЮ ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ ХОЧУ МОЖУОтже, зміни у процес підготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів мають бути спрямовані на оволодіння теоретичними знаннями, які відповідали б на запитання: ЩО? ДЛЯ ЧОГО (КОГО)? ДЕ? КОЛИ? ЯК? СКІЛЬКИ ЦЕ БУДЕ КОШТУВАТИ?; на аналіз змісту і результатів особистої управлінської діяльності; набуття професійного досвіду і умінь; подолання існуючих стереотипів мислення, психологічно не виправданих установок щодо взаємодії із іншими людьми; підвищення рівня організаційної та особистої культури, самовдосконалення, саморозвиток й самореалізацію управлінця. Для того, щоб ефективно працювати керівнику навчального закладу необхідні не лише професійні знання і уміння, а й внутрішня управлінсько-педагогічна свобода. Саме така свобода дасть йому можливість орієнтувати свою професійну діяльність не на уникнення перешкод і ускладнень, а на досягнення конкретних цілей, які ведуть як до успіху навчального закладу і його колективу. За умов дотримання принципів етичності та позитивності намірів. Спробуємо проаналізувати впровадження яких принципів управлінської діяльності дозволяло б забезпечити ефективне управління закладом освіти. Ідея реалізувати ці принципи на практиці виникла завдяки аналізу діяльності органів місцевого самоврядування Польщі, інформації про акцію «Прозора Польща» та участі дванадцяти міст центральної України у проекті «Прозоре, етичне та ефективне управління». На перший погляд, принципи, про які ми будемо говорити не є новими, але специфіка їх реалізації дозволяє чітко фіксувати й визначати чи реалізований принцип на практиці. Спочатку назвемо принципи ефективного управління:
Знайомство керівників навчальних закладів із цими принципами дуже часто викликає типову реакцію: „у нас це все і так є, а етичності нехай вчаться ті, хто нами керує...” Проте, не будемо поспішати. Реалізація кожного принципу полягає у виконанні конкретних завдань, які є конкретними, реалістичними, вимірюваними, досяжними та своєчасними. Так, наприклад, реалізація принципу прозорості передбачає:
Прозорість діяльності закладу освіти також потребує і фінансової прозорості, у тому числі і для інвестиційних процесів. Хоча практика доводить прямо протилежне. Директори сусідніх шкіл не знають, ні де, ні як, ні завдяки чому один отримав кошти на ремонт даху, а інший ні... Реалізацію принципу етичності спрямовано на збалансування декларованої етики, етики яку сприймають члени педагогічного колективу і етики, яку вони практикують. Саме це принцип покладено в основу корпоративної культури школи. Одним із завдань, яке може наблизити реалізацію цього принципу може бути розробка внутрішкільного етичного кодексу. Процедура розробки такого кодексу полягає в тому, що він не пропонується згори, а створюється кожним членом колективу, шляхом внесення змін, доповнень до тих пір, поки всі етичні норми не будуть сприйняті кожним членом педагогічного колективу. Підпис кожного педагога засвідчує його згоду і намір практикувати у професійній діяльності саме ті етичні норми, які зазначено у кодексі. Принцип передбачуваності в реальності є стратегічним плануванням діяльності закладу освіти. При цьому, бажано, щоб була впевненість що ніхто і ніщо (окрім форс мажорних обставин) не буде заважати реалізовувати стратегічний план. На жаль, управління системою освіти продовжує носити реактивний характер. В. Ющенко наголошував на тому, що у кожного, хто має причетність до управління в освіті, має бути намічено 3-5 конкретних справ із чіткими (не дво або три значними) цілями, ясними завданнями, які стануть упевненими кроками маленької успішної політики, які ми беремось виконати [6]. Принцип залучення громадян теоретично співзвучний із побудовою державно-громадського управління освітою. Проте взаємодія закладів освіти із органами державної влади, місцевого самоврядування, громадою не завжди є конструктивною. Жодна стратегія розвитку територіальної громади не може бути повною без стратегії ров’язання проблем, які, як правило, перекладаються лише на освіту. Так, наприклад, на рівні співпраці органів місцевого самоврядування із закладами освіти та громадою можуть бути реалізовані дії, спрямовані на виконання Указу Президента за № 1013 від 4.07.2005, а саме:
Якщо громаду не влаштовує стан справ у освіті, необхідно не лише визначити і усвідомити пріоритетні проблеми, які мають бути вирішені на місцевому рівні. Бажано визначитися чому саме це має бути зроблено у першу чергу? Так, наприклад, на Черкащині з’явилась мережа навчальних закладів сприяння здоров’ю, деякі з них увійшли до Європейської мережі „Шкіл сприяння здоров’ю”. Чому створювалися ці заклади – зрозуміло. Було проаналізовано рівень захворюваності серед дітей і педагогів і встановлено, що картини майже ідентичні. Після цього починалася активна робота із батьками, органами місцевого самоврядування, зацікавленими представниками громади тощо щодо здійснення тих кроків, які допоможуть зберегти і зміцнити здоров’я шкільної спільноти, тобто саме того осередку, де формується майбутнє громади. Виявилося, що „оздоровлювати” освітній простір не так і дорого. Сама постановка мети формування здоров'язберігаючих компетентностей серед дітей і дорослих, в основі яких лежать уміння берегти як своє фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров'я, так оточення, викликала високу активність щодо втілення цієї мети не лише у педагогів, а й у батьків і дітей. Як, показала практика рівень захворюваності знизився там, де з’явились освітні заклади сприяння здоров’ю. Отже вирішення проблем починається там, де кожен представник громади готовий проявити власну активність щодо розв’язання конкретних проблем. Така активність з’являється лише там, де ставляться справді важливі і досяжні для громади цілі. Отже, нам необхідні всебічна взаємодія органів місцевого самоврядування і державної влади із громадами, публічна діяльність тих, хто є відповідальним за якісне надання освітніх послуг. Для того, щоб залучити громаду до активного розв’язання освітянських проблем, насамперед, необхідно сформувати у громади чітке та повне уявлення про механізми і процедури виявлення та розв’язання соціально-економічних (у нашому випадку освітніх) проблем регіону. Вирішуючи проблеми освіти бажано врахувати соціальні (освітні) потреби тих, хто надає освітні послуги і тих, хто їх споживає. Таким чином, починаючи із відчуття власної причетності кожного представника громади до вирішення цих проблем, ми зможемо перейти до їх практичного розв’язання. Спробуємо розглянути один із варіантів можливостей громади села чи селища щодо одночасного вирішення проблем бездоглядності, злочинності, роботи із художньо та спортивно обдарованою молоддю. У селі, яке має сільський клуб, дошкільний заклад або школу можна створити мистецькі зони або культурні центри (за принципом клубної діяльності), в яких можуть працювати як дорослі, так і діти. Кожен житель села знатиме, що у вихідні він може долучитися до мистецької справи або фізичної культури. Це і співи, і образотворча діяльність, і ремесла, і хореографія, і театр, і арт-терапія, і фізична культура тощо... Ті представники громади, які можуть чогось навчити, навіть, на громадських, добровільних засадах можуть 1-2 рази на місяць попрацювати для розвитку своєї громади... Діти, які відчують увагу до себе, потягнуться туди, де їм цікаво, де їх люблять, де їм дають можливість самовиразитися і реалізуватися. Отже перший крок щодо взаємодії із громадою – це реалізація принципів прозорості, передбачуваності і залучення громадян, реалізація яких забезпечить доступ громадян до інформації про хід і поточний стан розробки та здійснення проектів, планів, програм, формування соціальної (освітньої) політики щодо регіонального розвитку. Нерідко ми починаємо реалізовувати програму, проект або план, не з’ясувавши чи потрібна його реалізація самій громаді. Другий крок – це створення умов для того, щоб кожний громадянин мав змогу висловити свою точку зору щодо використання ресурсів, альтернативних варіантів рішень, системи управління проектом, а також іншу інформацію щодо розроблених проектів розвитку освіти у регіоні. Мені можуть відповісти що така можливість у громадян є, але чи завжди готові управлінці прислухатися та враховувати інші точки зору у практичній діяльності? Одним із засобів організації діалогу із громадою є громадські слухання, які мають бути ретельно підготовлені. Спочатку визначаємо зацікавлену аудиторію або цільову групу. Готуємо всебічну інформацію щодо проблеми, яка передбачається для обговорення із громадою. Проводимо громадські слухання, під час яких кожний учасник діалогу може висловити свій погляд. Забезпечуємо організацію зворотного зв'язку, який дозволяє враховувати результати дискусій у системі прийняття проектних рішень. Визначаємо існуючі розбіжності у поглядах учасників діалогу, розробляємо подальшу програму переговорів. Нерідко на запитання керівникам навчальних закладів про те, чи використовують вони ресурси громади? Керівники відповідають: : „Гроші батьків – так, а людські ресурси нам не потрібні”. Далі іде мова про „сторонніх осіб”, „безпеку життєдіяльності”, „відповідальність за дітей”, „медичні книжки” тощо... Значна кількість керівників шкіл керується принципом краще нікого не залучати, ніж залучити, а потім бути покараним... Проте, коли представники громади стануть реальними партнерами навчальних закладів, буде змінюватися активність громади щодо вирішення проблем освіти, характер і зміст співпраці школи і родини тощо. Реалізація принципу фаховості полягає у забезпеченні принципу адекватності професійних і особистісних якостей педагогічного працівника тій посаді, яку він займає і тим функціям, які на нього покладено. Завданнями щодо впровадження цього принципу можуть бути:
Саме тому, реалізувати цей принцип може допомогти виконання таких завдань: випуск листівки (брошури), яка б доступною для членів громади мовою, давала б інформацію про діяльність закладу освіти (в тому числі і фінансову: з яких джерел надійшли кошти, на що були витрачені тощо); якщо у навчального закладу є сайт – розміщення звіту на сайті. Життєвий і професійний успіх залежить від нас самих. У цьому необхідно переконати кожного, хто потрапляє в освітній простір. Будь-які технології саморозвитку, психотехніки і концепції особистісного зростання лише допомагають нам у досягненні наших цілей, прискорюють наш рух до них. Якщо ми хочемо щось змінити на краще – не будемо чекати, поки прийде час для активних дій. Час вже прийшов. Запитайте себе: „Що я особисто можу зробити для того щоб навчальний заклад, яким я управляю розвивався і мав майбутнє? Як я маю організувати свою поведінку і свій досвід для того, щоб управління школою було максимально ефективним, а результати діяльності педагогічного колективу приносили задоволення?” Пам’ятайте, що успішна взаємодія із оточуючим світом сприяє особистісному зростанню. Все, що Ви робите, має бути сприятливим для Вас і оточуючих людей. Отже, зробіть світ навколо себе світлим, добрим, радісним, спробуйте побачити його саме таким! Література:
|
Чи готова дитина до школи ? Чи готова дитина до школи? (Комплекс методик для індивідуального обстеження рівня підготовленості дітей до школи). Укладачі: Волошенко... |
Міністерство освіти і науки України Черкаський обласний інститут... Карікаш В.І., кандидат психологічних наук, директор україно-німецького Центру позитивної психотерапії, професор |
Методичні матеріали ОІПОПП Даниленко Л.І. Дидактичні можливості інформаційно-комунікаційних технологій у навчанні біології. – Черкаси., 2007 |
Моцак Олена Вікторівна Освіта: вища, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, факультет романо-германської філології, спеціальність «Німецька... |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Підготувала С. Г. Мойсеєва, завідувач лабораторії природничо-математичних дисциплін ОІПОПП, директор Черкаського Центру економічної... |
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Підготувала С. Г. Мойсеєва, завідувач лабораторії природничо-математичних дисциплін ОІПОПП, директор Черкаського Центру економічної... |
Назаренко Г. А., к п. н., Черкаський ОІПОПП Сутність категорії «добро»... Одним із пріоритетних завдань сучасної школи є виховання особистості, здатної до міжособистісної взаємодії на засадах гуманістичної... |
Назаренко Г. А, к п. н., Черкаський ОІПОПП Державно-політична концепція... Життя України передбачає розв'язання локальних внутрішніх проблем з урахуванням їхнього взаємозв'язку з проблемами зовнішніми, більш... |
Мигалківське НВО «ЗОШ І ІІІ ступенів – дитячий садок» Свято прощання... Час летить невблаганно і f змінює все, що нас оточує. Життєва дорога людини також мінлива і нелегка, несе в життя і сум, і радощі.... |
Постановою Досі вона не відповідала цим нормам і становила 10 років для учнів, які вчаться у трирічній початковій школі (а таких 75%), і 11... |