|
Скачати 387.81 Kb.
|
28 червня – День Конституції
Бібліотеки ЦБС долучилися до святкувань, організувавши бібліотечні виставки та викладки літератури, провівши: правознавчі та історичні години, правові конкурсні програми, години спілкування, уроки правових знань, бесіди, диспути, правові розминки, інформаційні хвилинки «Веди нас, Основний Законе, до заповітної мети», «Я – громадянин України», «Конституція України – закон один для всіх», «Конституція – оберег нашої держави», «Конституцію вивчаємо, пам’ятаємо, поважаємо», «Знаємо свої права, виконуємо обов’язки», «Школярам про Основний Закон», «Закони, за якими вчимось, працюємо, живемо», «Конституція і сьогодення», «Я. Право. Держава», «Основний закон мого життя», «Право і закон – рушійні сили для життя людини», «Конституція – візитна картка нашої держави» (Лолин, Гошів, Кропивник, Белеїв, Новоселиця, Сл. Долинська, Рахиня, Ст. Мізунь, Н. Мізунь, Церківна, Шевченкове, В. Тур’я, Княжолука, Максимівка, Розточки, Новошин, Мислівка, міська та Вигодська селищна публічні бібліотеки-філії, РДБ, ЦРБ). «Великі жертви твої, Україно» Пріоритетним напрямком виховання дітей та молоді в національній системі освіти є патріотичне виховання. Поряд із системою освіти велика роль у процесі формування ідеології патріотизму у молодого покоління належить саме бібліотекам. Одним з пріоритетних напрямів патріотичного виховання є краєзнавство. Багато уваги приділяє цьому напрямку бібліотека-філія с. В. Тур’я. Серед багатьох заходів, проведених у ІІ кварталі, варто згадати: колективне свято «Вклонімося величним тим рокам» (День Перемоги), вечір-реквієм «А спогади болять» (60-річчя депортації односельчан на спецпоселення органами НКВС) та вечір-спогад «Ювілей пам’яті» (присвячений краянам-воїнам УПА та всім борцям за волю України). Під час цього вечора відбулась також зустріч із письменником Іваном Губкою та презентація його книги «Дорогою боротьби (Я зробив, що міг…)». Увагу присутніх привертала і бібліотечна виставка «Ми йшли на смерть заради того, щоб Україна вільною була». Отож, хочеться вірити, що ці заходи та їм подібні, які відбуваються у багатьох бібліотеках району, принесуть свої плоди, розкажуть молодому поколінню про героїчні сторінки історії рідної землі і викличуть почуття гордості, любові та поваги до своєї Батьківщини. «Ювілейна мозаїка» Основою бібліотеки, незважаючи ні на що, залишається книга. Тому особлива увага бібліотекарями приділяється популяризації творів української та світової літератури, відзначення ювілейних і пам’ятних дат письменників. У ІІ кварталі бібліотеки ЦБС вшановували ювілярів, організувавши та провівши: викладки літератури (до 90-річчя від дня народження Анатолія Дімарова) «Письменники-ювіляри» (Максимівка, Белеїв), перегляд літератури «Письменники Прикарпаття – дітям» (Вигодська селищна дитяча бібліотека-філія), тематичну полицю (до 155-річчя від дня народження Андрія Чайковського) «Співець сивої давнини» (Максимівка), поетичну мандрівку по творчості Олеся Дяка (поета-краянина) «В океані рідного народу відкривай духовні острови», бесіду біля тематичної полиці (до 105-річчя від дня народження Миколи Трублаїні) «Море кличе відважних» (Гошів), годину історичного роману (до 155-річчя від дня народження Андрія Чайковського) «Андрій Чайковський: знаний і незнаний» (міська публічна бібліотека-філія) та багато ін. Будьмо знайомі Тетяна Грунська Дивлячись на цю світлину, ми бачимо стильну та екстравагантну жінку – Тетяну Грунську. Поспілкувавшись із нею, розуміємо, що вона ще й надзвичайно цікава особистість, яка майстерно володіє словом та увагою аудиторії. Народилась письменниця на Хмельниччині у місті Полонне. Рідний край згадує з найтеплішими почуттями. У 12 років Тетяна разом з батьками переїхала до Львова. Велике місто провінційну дівчинку прийняло насторожено, особливо важко налагоджувались зв’язки з однолітками. Але пройшов час і дівчина стала справжньою львів’янкою. У Львові минули і студентські роки, адже вона закінчила Львівський університет ім. І.Я. Франка, факультет журналістики. З під пера Тетяни Грунської вийшли шість збірок новел: «Сільський роман», «Міський роман», «Дорожній роман», «Роман на припоні», Грабіжник, або чуже побачення», «Роман речей», а також повісті «Вероніка та її коханці», «За півгодини до…» та «Злодій». Перша книга вийшла з друку 2003 року. Унікальність цієї письменниці в тому, що форма її творів дуже оригінальна: романи складаються із завершених самодостатніх новел. Досконало авторка володіє однією з ознак новели, якою є несподіваний і дотепний кінець. Її книги можна розгорнути на будь-якій сторінці, тому що всі новели (чи то пак, шкіци) різносторонні. У героях Тетяни Грунської кожен може впізнати себе, адже всі вони – звичайні люди. Сама авторка каже, що вона ніколи не писатиме про одностатеву любов та про смерть, оскільки пропускає кожну свою оповідь крізь серце і хоче, щоб, читаючи її твори, люди відпочивали душею. Окрім письменницької діяльності Тетяна Грунська ще й малює картини з використанням оригінальної техніки письма: за допомогою тисяч крапок, намальованих пензлем. Пані Тетяна розповідає, що письменництво вона вважає роботою, а працю над своїми картинами – творчістю. Ця жінка надзвичайно любить природу, і саме від прогулянок, подорожей черпає своє натхнення. Всі її книги побачили світ у львівському видавництві «Каменяр», куди Тетяна Грунська запрошує всіх, хто хоче поспілкуватись із нею особисто. Вона не цурається навіть найменших містечок, де хочуть її побачити. Для автора ж найбільша нагорода, коли підходять і кажуть – я читав (читала) ваші книги. Роман речей Збірка новел «Роман речей» побачила світ у грудні 2009 року. Вона включає 61 новелу про 61 річ. Всі речі авторка олюднює і надає їм людських почуттів, тому речі кохають і кохаються, сумують, бояться, жартують, відпочивають, сприяють злочинам, зворушують і просто живуть. Кожна з них має свою історію: помада, книжка, іграшка, телевізор, комп’ютер і навіть трансформатор та колготки. Опосередковано, через кожну окремо взяту річ, Тетяна Грунська показує людські стосунки. Чоловік таємно спостерігає за сусідкою через вікно, а як на це реагує його син? Жінці дзвонить колишня кохана її чоловіка, якою буде її поведінка? Дівчина отримує фото коханого хлопця, яке раптово викликає сумніви у його вірності… Чоловік повертається з відпочинку і дружина робить обшук речей, а хто шукає, той завжди знаходить… Що у нашому житті відіграє найважливішу роль? Чому ми втратили здатність і цікавість до простого людського спілкування? Технічні засоби забирають щораз більше уваги та часу сучасної людини і ми просто не встигаємо жити. Про це йдеться в новелі «Телевізор» з розділу «Речі на відпочинку», коли розмову з гостями господарі підміняють переглядом телепередач: «Закушували оселедцем, смакували фаршированими помідорами, наклали на тарілки зі святкового сервізу корейську квасолю й спостерігали за подіями на телеекрані. Лише інколи перекидалися словом, бо гримка стрілянина не сприяла спілкуванню та й шкода було надривати зв’язки – ще пригодяться. Як на те, господар не давав зосередитись на одному – часто перемикав канали, від яких мерехтіло в очах. <�…> Запівніч урочисто внесли велетенського смугастого кавуна. Телевізор не вгавав». Щем у душі викликає новела «Хустка» (розділ «Речі зворушують»): «За кілька кроків вгледіла стару з ціпком, що притулилась до самої стіни будинку. Зневажливо відвернулась – проситиме грошей, та тут почула жалібно-прохальне: – Зав’яжіть мені, будь ласка, хустку». Як часто ми не звертаємо уваги на отаких стареньких, не встигаючи за темпом життя. Мабуть, ми таки очерствіли душею… Та, може, не все ще втрачено, якщо ми здатні співчувати, адже: «Увесь вечір Адріана відчувала в собі зворушливу печаль». Гумористичною містикою озивається оповідь «Шафа» (розділ «Речам лячно, як і їхнім власникам»): «Тільки вимкнемо на ніч світло – шафа ходуном ходить. Небеснюк недарма нав’язав її тобі – антикваріат, антикваріат… Чортівня якась, а не шафа на книжки. Може б то її продати? – Нас не чіпають – хай стоїть». Що ж такого коїться у цій шафі? Що налякало господиню? А ви прочитайте і дізнаєтесь! Іронію відчуєте ви, читаючи про одну з найновіших іграшок, яка поглинає все більше людського часу – комп’ютер, а якщо точніше, то – віртуальне спілкування. Новела «Комп’ютер» із розділу «Речі просто живуть» розповість про чоловіка, який: «Новому придбанню віддавав увесь вільний час, занехаяв навіть телевізор». Незважаючи на своїх 43 роки, у віртуальному світі йому 16. Його захопленість призводить до того, що він не впізнає на фото навіть найріднішої людини, яка пише: «Здрастуйте, Леоніде. Мабуть, забули мене… Трохи нагадаю. Я закінчила школу кількома роками пізніше, але ми з вами близькі люди… Згадали?». То ким же виявиться ця незнайомка? А фінал, як завжди, неочікуваний! І так до вас промовлятимуть ще багато речей. Читайте і ви впізнаєте те, що любите, за що заздрите, що ненавидите. Дорожній роман. Роман на припоні Наступна книга Тетяни Грунської – книга-алігат. Видання включає два романи, які розташовані дзеркально один до одного. Історії, описані в книзі, мають своєрідний ритм: персонажі одного роману прикуті до місця, а іншого – в дорозі. Герої «Дорожнього роману» подорожують електричкою, поїздом, власним автомобілем, таксі, велосипедом тощо. Мотиви їх подорожей різноманітні: робота, навчання, відпочинок… В дорозі люди знайомляться, прощаються, закохуються і, навіть, помирають. Всі ми знаємо, як багато іноді залежить від того, хто поруч з тобою в дорозі, як від цього змінюються настрій і, навіть, самопочуття. Про це йдеться і в оповіданні «Попутниці». Одна із попутниць, яку підбирає сімейна пара: «Мабуть дораховувала свій восьмий десяток. Уся в темному і чорною хусткою перкалевою запнута. У рясній зі штапелю в коричневі цятки спідниці, темній кофті міського крою, либонь, невістчин гостинець» направляється до церкви. Вона вдячна водію і добрий характер проявляється не тільки у словах, а й у жестах: «От спасибі, сину, що підібрали. Доки хтось візьме, то й наб’єш ноги… Не хтять брати… – приткнулася по-пташиному, наче готова в будь-яку хвилину сполохано злетіти». Після спілкування з такою людиною задоволений і усміхнений водій, йому хочеться бути добрим. Зовсім інші почуття викликає наступна попутниця: «Стара – їй не пасувала «баба», а лиш «тітка» – міцно зліплена, хоча й в роках. З тих, що в гостях недовго побуде, та багато побачить. По-господарськи обдивлялась. Крутила головою. Пряла очима невідчепно». Жінка постійно чимось незадоволена, звикла вимагати, а не просити. То й реакція водія відповідна: «Як у мене болить голова! Розколюється, лускає…<�…> Зарікаюсь підбирати…». Герої «Роману на припоні» «припнуті» до одного місця. Їх тримає житло, родина, почуття, проста лінь, а подекуди – й злі людські витівки, як в оповіданні «Злий собака нишком рве». Самотні чоловік з дружиною живуть заможно, та без дітей. Але в чоловіка є улюблена племінниця з провінції, яка хоче поступати в столичний університет на навчання. Тож дядько пропонує дівчині жити в них. Не проти ніби і тітка, яку авторка описує як «жінку хитру і потайну». Та раптом у дівчини пропадає свідоцтво про закінчення школи, тож ні про який вступ іти мова не може. І лиш мати дівчини здогадується чия тут вина… А закінчується «Роман на припоні» короткими образками, написаними з життя. Авторка об’єднала їх під назвою «Калейдоскоп життя». Кожна з цих коротеньких історій викликає легеньку усмішку або ж розгонистий сміх, як от: « – Ого! Буряк – термоядерний! – Та ж за корейським рецептом. – Ясно, чому корейці прижмурені ходять!». Отож читайте, і гарний настрій вам буде забезпечений! Грабіжник, або чуже побачення За книгу «Грабіжник, або чуже побачення» у 2009 році Тетяна Грунська стала лауреаткою премії ім. П. Куліша. Новели цієї збірки витонченіші, ніж у попередніх романах, що свідчить про усвідомленість авторкою взаємозалежності між формою і змістом, про її пильне спостереження навколишнього життя. В гармонії знаходяться майстерність та емоційність викладу. Новели різнонаправлені та різносторонні, вони можуть зацікавити людей, що різняться за віком, соціальним статусом, статтю тощо. Так, оповідь «Мудрість супроти юності» запросто може бути втілена на сцені. Діалог бабусі та онуки має цікаве та зовсім неочікуване завершення: « – Все-таки, бабусю, чому люди кохають? Таж доведено: звичайнісінька хімічна реакція в організмові. <�…>Якби ж то знати, щоб не помилитись і згодом не розчаровуватись. – Любов не пожежа, займеться – не потушиш. – Бабусю, ти вже кинеш книжку з тими приказками!!!». Інша новела «Про вовка промовка» буде цікава чоловікам та їх дружинам. Іноді життя підкидає сюжети, які не придумає жоден автор, але справжня майстерність – побачити у простому цікаве, виділити його з тисячі подібних і описати так, щоб кожен міг упізнати себе, але, водночас, йому було цікаво та небуденно. Як часто в житті чоловік визнає себе підкаблучником? І чи справді такий сміливий той, хто виставляє себе героєм перед «товаришами по чарці», паплюжачи дружину? А може і жінці варто задуматись? « – А моя, чуйте, хлопці, ото вже психує вдома! М-да, з нею жарти погані, та я, – Кирило сміло продовжував, – її не боюсь. <�…> Широкі двері розчинились і… – Сто чортів! – вихопилось в Івана. Усередині гаража стояла Кирилова «моя», завзято вперши руки в боки! Отерпла Кирилова душа. Тіло схарапуджено обернулось за приятелями – і місце холодне!». Неоднозначні, давні як світ відносини описує авторка у іншій новелі – «Зять». Чи легко ужитися в одній квартирі зятю і тещі, двом сім’ям, батькам і дітям? З якої причини виникають чвари і хто в них винен? Хто і як має заробляти гроші? І, знову ж таки, неочікуване завершення: «Котлети вдалися – грубенькі, пишні, соковиті, рум’яні. Їй, Ганні, звісно, одна, Миколі – дві, а молодим – решта. <�…> У ліжечку заплакав онук. Ганна з донькою кинулися втішати своє божество. Гугукали, сюсюкали, передавали одна одній на руки, цілували, милували. Заколисали. Навшпиньки вийшли. На мигах через вікно покликали батька: мовляв, котлети! Назустріч їм з-за столу звівся зять… Вечеряли пісними макаронами». Є у цій книзі і низка новел-спогадів про дитинство самої авторки. Таня і Валя, дві сестрички, проживають у бабусі, спостерігають, як вона ховає брагу від міліціонера, печуть картоплю в стіжку сіна, ночують під цвинтарем та переживають ще багато різних пригод. І все це в непередаваній манері, завдяки якій ніби сам поринаєш у дитинство. Та не думайте, що всі ці серйозні питання читати нудно і нецікаво. Відкрийте книгу і ви переконаєтесь, що авторка подає різні ситуації крізь призму гумору, сміху, іноді – сарказму. Отож, приємного прочитання! Бібліодебют |
Всеукраїнський тиждень дитячого читання В умовах розвитку інформаційних технологій вона набуває особливого значення та вимагає ефективного використання накопиченого документального... |
Для чого ми проводимо Конкурс дитячого читання? ... |
В УМОВАХ ДИТЯЧОГО БУДИНКУ РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ-СИРІТ В Умовах ДИТЯЧОГО БУДИНКУ |
М ІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ Про Всеукраїнський тиждень права”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2011 року №777-р “Про затвердження плану... |
2. (З. М. №3) Методика читання. Уроки класного читання Добукварний період навчання грамоти. (З. М. №1) Тема (З. М. №3) Методика читання. Уроки класного читання |
«Права людини. Право та обов’язок»; урок з учнями 8 класу Чуднівської... В Чуднівському районі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14. 08. 2013 року №611-р «Про затвердження плану... |
Українське читання. 3 клас Мета. Учити дітей самостійно добирати тексти для позакласного читання на задану тему, розвивати усне мовлення, удосконалювати техніку... |
Психологічна просвіта для батьків «Ідемо до дитячого садку» Якщо дитина погоджується ненадовго відпустити маму від себе, це одна з ознак того, що дитина зможе відвідувати дитячий садок. Щоб... |
ПРОГРАМА з літературного читання Читання у сучасних початкових класах є пропедевтичним курсом до освоєння в основній школі навчального предмета “Література”. Таке... |
Тема уроку: Читання. Ю. Ярмиш. Їжачки Розвиток мовлення. Слова ввічливості. Діалог Мета Мета: читання: вдосконалювати навички правильного виразного читання; розвивати усне мовлення шляхом обґрунтування відповідей, групового... |