О. В. Варецька Україна, м. Київ

• 
  неповна кадрова забезпеченість вчителями з деяких предметів;
  
• 
  порівняно низькій рівень початкових навчальних можливостей сільських учнів як наслідок незначної кількості сільських дітей, що відвідує дошкільні установи, а також недостатньо сприятливих для навчання умов в сім’ї (комп’ютер, порозуміння з батьками ін.);
  
• 
  відведення суттєвої частки часу членів родини на роботу в домашньому господарстві;
  
• 
  переобтяження сьогодення сільського вчителя господарчими проблемами натомість самоосвітній діяльності, педагогізації сім’ї;
  
• 
  несистематичність шкільного навчання, яка є наслідком сезонності сіліськогосподарчої праці та нестабільності вимог батьків до учення дітей;
  
• 
  відсутність позашкільних закладів, центрів культури на селі;
  
• 
  неможливість реалізувати оздоровчі функції школи;
  
• 
  обмеження можливостей самоосвіти вчителя;
  
• 
  недостатнє методичне та наукове забезпечення навчально-виховного процесу;
  
• 
  посилений ризик захворювань дітей, які навчаються не за місцем проживання і змушені користуватися транспортом;
  
• 
  істотне зниження культуротворчої виховної функції, що зводить нанівець участь дитини у позакласній та позашкільній роботі, ускладнює роботу з батьками [6]. Вищезазначене підтверджується результатами опитування вчителів сільської школи (за Н. Кічук) за [2; 7]).
  

1. Закон України “Про вищу освіту” від 01.07.2014 № 1556-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu