Мета
Метою НПІ є створення умов для:
забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій,
забезпечення інформаційної безпеки держави.
Завдання
Програма спрямована на вирішення основних завдань:
формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;
застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;
формування системи національних інформаційних ресурсів;
створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;
створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;
формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;
інтеграція України у світовий інформаційний простір.
Структура
Національна програма інформатизації включає:
Концепцію Національної програми інформатизації;
сукупність державних програм з інформатизації;
галузеві програми та проекти інформатизації;
регіональні програми та проекти інформатизації;
програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.
Закон України „Про науково-технічну інформацію». Право власності на науково-технічну інформацію (НТІ). Національна система НТІ. Державна політика у сфері НТІ. Актуальні питання охорони НТІ. Забезпечення суверенітету України у сфері НТІ. Ринок НТІ.
Структура закону України „Про науково-технічну інформацію” м. Київ, 25 червня 1993 року
Цей Закон визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу
країни.
Метою Закону є створення в Україні правової бази для одержання та використання науково-технічної інформації.
Законом регулюються правові і економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також
визначаються правові форми міжнародного співробітництва в цій галузі.
Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадян, які мають право на одержання, використання та поширення науково-технічної інформації.
Дія Закону не поширюється на інформацію, що містить державну та іншу охоронювану законом таємницю.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Стаття 2. Об'єкт відносин у сфері науково-технічної інформації
Стаття 3. Суб'єкти відносин у сфері науково-технічної інформації
Стаття 4. Законодавство України у сфері науково-технічної інформації
Розділ II ПРАВОВИЙ РЕЖИМ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 5. Право на науково-технічну інформацію
Стаття 6. Право власності на науково-технічну інформацію
Стаття 7. Відносини між власниками науково-технічної інформації, її споживачами і посередниками
Стаття 7. Відносини між власниками науково-технічної інформації, її споживачами і посередниками
Розділ III НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 8. Визначення та склад національної системи науково-технічної інформації
Стаття 9. Основні завдання національної системи науково-технічної інформації
Стаття 10. Інформаційні ресурси національної системи науково-технічної інформації
Стаття 11. Державна реєстрація, облік і використання результатів науково-технічної діяльності
Стаття 12. Організація надходження та використання зарубіжної науково-технічної інформації
Розділ IV РИНОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 13. Науково-технічна інформація як об'єкт товарних відносин
Стаття 14. Формування ринку науково-технічної інформації
Стаття 15. Умови надання інформаційної продукції та послуг
Стаття 16. Відносини виробників і споживачів науково-технічної інформації
Розділ V ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 17. Державна підтримка науково-інформаційної діяльності
Стаття 18. Державне управління у сфері науково-технічної інформації
Стаття 19. Відповідальність за порушення законодавства України про науково-технічну інформацію
Розділ VI МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 20. Міжнародна інформаційна діяльність
Стаття 21. Міждержавний обмін науково-технічною інформацією
Стаття 22. Діяльність іноземних фізичних та юридичних осіб в Україні у сфері науково-технічної інформації
Стаття 23. Забезпечення суверенітету України у сфері науково-технічної інформації
м. Київ, 25 червня 1993 року
Зміст права на науково-технічну інформацію. Відповідно до Закону України "Про науково-технічну інформацію" науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані під час науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності. Отже, об'єктом відносин у сфері науково-технічної інформації є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Цим поняттям, таким чином, охоплюються всі результати, отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, тобто зафіксовані у такій формі, яка дає змогу відтворювати, використовувати та поширювати їх.
Закон України "Про науково-технічну інформацію" розрізняє два види її — відкриту науково-технічну інформацію і науково-технічну інформацію з обмеженим доступом. Режим доступу до такої інформації регулюється спеціальним законодавством.
Національна система науково-технічної інформації має своїм завданням:
— формування державної інформаційної політики в галузі науки і техніки;
— координація робіт зі створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів науково-технічної інформації;
— забезпечення інтересів держави у сфері національної безпеки.
Національна система науково-технічної інформації складається із:
— спеціалізованих державних підприємств, установ, організацій, державних органів науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, об'єднаних загально-системними зв'язками та обов'язками;
— підприємств будь-яких організаційно-правових форм, основаних на приватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне забезпечення народного господарства і громадян України.
На комерційних засадах науково-технічна інформація надається у таких випадках:
— огляди, аналітичні і фактографічні довідки, інші види інформаційної продукції, що готуються на основі аналізу, оцінки та узагальнення науково-технічної інформації (за винятком державних замовлень);
— державні органи та служби науково-технічної інформації, інші інформаційні центри, фірми, підприємства, установи та організації, які формують ресурси за рахунок власних коштів (ст. 15 Закону України "Про науково-технічну інформацію").
Державне управління у сфері науково-технічної інформації. Орган державного управління у сфері науково-технічної інформації визначається Кабінетом Міністрів України. На зазначений орган покладається забезпечення організації діяльності у сфері науково-технічної інформації, здійснення функціонального управління національною системою науково-технічної інформації, формування і реалізація політики у цій сфері. З цією метою держава забезпечує:
— створення державної мережі первинного збирання, обробки та зберігання усіх видів науково-технічної інформації;
— проведення заходів щодо поширення і підвищення якісного рівня інформаційної продукції та послуг;
— фінансову, в тому числі валютну, підтримку надходження науково-технічної інформації до державних органів і служб науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, створення їх мереж і відповідного технічного забезпечення;
— підготовку кадрів у сфері інформатики і науково-інформаційної діяльності через систему навчальних закладів вищої та середньої освіти, підвищення рівня інформаційної підготовки спеціалістів народного господарства;
— вільну конкуренцію між органами науково-технічної інформації, іншими підприємствами та організаціями усіх форм власності, які здійснюють науково-інформаційну діяльність;
— захист суб'єктів відносин у галузі науково-технічної інформації від вияву несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах науково-інформаційної діяльності.
Забезпечення формування, зберігання та ефективного використання державних ресурсів науково-технічної інформації досягається державою шляхом:
— створення реєстраційно-облікового механізму, який забезпечує збирання, обробку та поширення відомостей про виконані наукові дослідження і розробки, дисертації та інші види науково-технічних робіт, про нові види продукції, бази і банки даних за умови, що зазначені роботи виконані державним коштом;
— з метою стимулювання передачі інформації про науково-технічні досягнення державним органам і службам науково-технічної інформації держава здійснює пільгову податкова та фінансово-кредитну політику щодо послуг з надання науково-технічної інформації споживачеві;
— надає допомогу у створенні і розвитку державних ресурсів науково-технічної інформації та їх використанні, а також для міжгалузевого обміну інформацією про науково-технічні досягнення, для чого виділяє необхідні кошти і матеріально-технічні засоби;
— в разі ліквідації чи реорганізації державних організацій та органів управління з метою збереження інформаційних ресурсів, баз і банків даних розробляється спеціальний механізм передачі зазначених ресурсів іншим установам;
— для створення і розвитку підприємств, основаних на приватній чи колективній власності, які мають здійснювати інформаційну діяльність, та їх інтеграції в національну систему науково-технічної інформації впроваджуються економічні механізми.
Держава повинна забезпечити суверенітет України у сфері науково-технічної інформації. Це завдання має досягатися:
— організацією та державною підтримкою власних інформаційних систем і наданням для них можливості шукати, фіксувати, отримувати, обробляти і поширювати в інтересах суспільства науково-технічну інформацію, вироблену в Україні або в інших країнах світу;
— ресурси науково-технічної інформації, що формуються за рахунок коштів державного бюджету, проголошуються власністю держави;— створенням і розвитком національної системи науково-технічної інформації;
— доступ інших держав до інформаційних ресурсів України забезпечується на основі угод та договорів і під контролем держави.
Закон України „Про державну таємницю”. Державна таємниця . Загальні положення. Визначення термінів. Комерційна таємниця в Україні. Режим секретності.
Закон України „Про державну таємницю”.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Стаття 2. Законодавство України про державну таємницю
Стаття 3. Сфера дії Закону
Стаття 4. Державна політика щодо державної таємниці
Стаття 5. Компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у сфері охорони державної таємниці
Стаття 6. Здійснення права власності на секретну інформацію та її матеріальні носії
Стаття 7. Фінансування витрат на здійснення діяльності, пов'язаної з державною таємницею
Розділ II ВІДНЕСЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ДО ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ
Стаття 8. Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці
1) у сфері оборони:
2) у сфері економіки, науки і техніки:
3) у сфері зовнішніх відносин:
4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:
Стаття 9. Державні експерти з питань таємниць
Стаття 10. Порядок віднесення інформації до державної таємниці
Стаття 11. Рішення державного експерта з питань таємниць
Стаття 12. Звід відомостей, що становлять державну таємницю
Стаття 13. Строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці
Стаття 14. Зміна ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці
Розділ III ЗАСЕКРЕЧУВАННЯ ТА РОЗСЕКРЕЧУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ НОСІЇВ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 15. Засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації
Стаття 16. Строк засекречування матеріальних носіїв інформації
Стаття 17. Оскарження рішення щодо засекречування матеріальних носіїв інформації
Розділ IV ОХОРОНА ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ
Стаття 18. Основні організаційно-правові заходи щодо охорони державної таємниці
Стаття 19. Єдині вимоги до матеріальних носіїв секретної інформації
Стаття 21. Режимно-секретні органи
Стаття 22. Допуск громадян до державної таємниці
Стаття 23. Відмова у наданні допуску до державної таємниці
Стаття 24. Перевірка громадян у зв'язку з допуском їх до державної таємниці
Стаття 25. Оскарження громадянином відмови у наданні допуску до державної таємниці
Стаття 26. Переоформлення та скасування допуску до державної таємниці
Стаття 27. Доступ громадян до державної таємниці
Стаття 28. Обов'язки громадянина щодо збереження державної таємниці
Стаття 29. Обмеження прав у зв'язку з допуском та доступом до державної таємни
15.Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Зміст відомостей, що становлять державну таємницю у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку. Про затвердження Змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Визначення термінів. Об’єкти захисту. Суб’єкти відносин.
Закон України „Про державну таємницю”.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Стаття 2. Законодавство України про державну таємницю
Стаття 3. Сфера дії Закону
Стаття 4. Державна політика щодо державної таємниці
Стаття 5. Компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у сфері охорони державної таємниці
Стаття 6. Здійснення права власності на секретну інформацію та її матеріальні носії
Стаття 7. Фінансування витрат на здійснення діяльності, пов'язаної з державною таємницею
Розділ II ВІДНЕСЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ДО ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ
Стаття 8. Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці
1) у сфері оборони:
2) у сфері економіки, науки і техніки:
3) у сфері зовнішніх відносин:
4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:
Стаття 9. Державні експерти з питань таємниць
Стаття 10. Порядок віднесення інформації до державної таємниці
Стаття 11. Рішення державного експерта з питань таємниць
Стаття 12. Звід відомостей, що становлять державну таємницю
Звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує та публікує в офіційних виданнях Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць.
Зміни до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, публікуються не пізніше трьох місяців з дня одержання Службою безпеки України відповідного рішення чи висновку державного експерта з питань таємниць.
Зразки форм рішень (висновків) державних експертів з питань таємниць, порядок та механізм формування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, і його опублікування визначаються Кабінетом Міністрів України.
На підставі та в межах Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, з метою конкретизації та систематизації даних про секретну інформацію органи державної влади створюють галузеві або відомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну
таємницю, а також можуть створювати міжгалузеві або міжвідомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що провадять діяльність, пов'язану із державною таємницею, за ініціативою та погодженням із замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею, можуть створювати власні розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Такі переліки погоджуються із Службою безпеки України,
затверджуються державними експертами з питань таємниць та реєструються у Службі безпеки України.
Розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, не можуть суперечити Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.
У разі включення до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, або до розгорнутих переліків цих відомостей інформації, яка не відповідає категоріям і вимогам, передбаченим статтею 8 цього Закону, або порушення встановленого порядку віднесення
інформації до державної таємниці заінтересовані громадяни та юридичні особи мають право оскаржити відповідні рішення до суду. З метою недопущення розголошення державної таємниці судовий розгляд скарг може проводитися в закритих засіданнях відповідно до закону.
Стаття 13. Строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці
Стаття 14. Зміна ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці
Розділ III ЗАСЕКРЕЧУВАННЯ ТА РОЗСЕКРЕЧУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ НОСІЇВ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 15. Засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації
Стаття 16. Строк засекречування матеріальних носіїв інформації
Стаття 17. Оскарження рішення щодо засекречування матеріальних носіїв інформації
Розділ IV ОХОРОНА ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ
Стаття 18. Основні організаційно-правові заходи щодо охорони державної таємниці
Стаття 19. Єдині вимоги до матеріальних носіїв секретної інформації
Стаття 21. Режимно-секретні органи
Стаття 22. Допуск громадян до державної таємниці
Стаття 23. Відмова у наданні допуску до державної таємниці
Стаття 24. Перевірка громадян у зв'язку з допуском їх до державної таємниці
Стаття 25. Оскарження громадянином відмови у наданні допуску до державної таємниці
Стаття 26. Переоформлення та скасування допуску до державної таємниці
Стаття 27. Доступ громадян до державної таємниці
Стаття 28. Обов'язки громадянина щодо збереження державної таємниці
Стаття 29. Обмеження прав у зв'язку з допуском та доступом до державної таємни
Закон України (ЗУ) „Про інформацію”
м. Київ, 2 жовтня 1992 року< остання редакцiя вiд 22.07.2005
Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 7. Суб'єкти інформаційних відносин
Суб'єктами інформаційних відносин є:
громадяни України;
юридичні особи;
держава.
Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.
Стаття 8. Об'єкти інформаційних відносин
Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах. ( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-III від
06.04.2000 )
Стаття 9. Право на інформацію
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм
для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Розділ II НФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Розділ III ГАЛУЗІ, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ТА РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО НЕЇ
Розділ IV УЧАСНИКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН, ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ
Розділ V ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ
Розділ VI з МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ.СПІВРОБІТНИЦТВО З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ, ЗАРУБІЖНИМИ І МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ
16. Право власності на інформацію в системі.
Правова охорона зазначених інформації здійснюється законами України
"Про інформацію" 1992 р,
"Про основи державної політики в сфері науково-технічної діяльності" 1991 р
"Про науково-технічну інформацію" 1993 р,
"Про захист інформації в автоматизованих системах" 1994 р.
Цивільний кодекс України
Глава 35. Загальні положення про право інтелектуальної власності
Глава 36. Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)
Глава 37. Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права)
Глава 38. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття
Глава 39. Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
Глава 40. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми Глава 41. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
Глава 42. Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
Глава 43. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
Глава 44. Право інтелектуальної власності на торговельну марку
Глава 45. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення
Глава 46. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
Закон України (ЗУ) „Про інформацію”
м. Київ, 2 жовтня 1992 року< остання редакцiя вiд 22.07.2005
Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 9. Право на інформацію
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм
для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Стаття 38. Право власності на інформацію
Право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.
Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.
Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії.
Підставами виникнення права власності на інформацію є:
створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
договір на створення інформації;
договір, що містить умови переходу права власності на
інформацію до іншої особи.
Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.
Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.
Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.
Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.
Стаття 45. Охорона права на інформацію
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів із архівних,
бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань.
17.Відносини між суб’єктами в процесі обробки інформації в системі.
Закон України ПРО ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ В АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМАХ 1994 р.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Стаття 2. Об'єкти захисту
Стаття 3. Суб'єкти відносин
Стаття 4. Право власності на інформацію під час її обробки
Стаття 5. Гарантія юридичного захисту
Розділ II. ВІДНОСИНИ МІЖ СУБ'ЄКТАМИ В ПРОЦЕСІ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ В АС
Стаття 7. Відносини між власником інформації та власником АС
Власник АС повинен забезпечити захист інформації згідно з вимогами і правилами, що обумовлюються угодою з власником інформації або уповноваженою ним особою, та зобов'язаний повідомити його про всі факти порушення її захисту.
Власник АС не несе відповідальності за шкоду, заподіяну власнику інформації , якщо при цьому не було порушено встановлені власником інформації правила її захисту.
Згідно з укладеною угодою власник інформації або уповноважені ним особи мають право здійснювати контроль за дотриманням вимог щодо захисту інформації та забороняти чи зупиняти обробку інформації у разі порушення цих вимог.
Стаття 8. Відносини між власником інформації та користувачем
Власник інформації , уповноважені ним на те особи визначають користувачів належної йому інформації та встановлюють їх повноваження.
Стаття 9. Відносини між власником АС і користувачем АС
Власник або розпорядник АС дає користувачам можливість доступу до інформації , що обробляється в АС, згідно з повноваженнями, встановленими власником інформації .
Власник або розпорядник АС регламентує порядок взаємодії користувачів з АС за погодженням з власником інформації .
Власник або розпорядник АС повинен інформувати власника і користувача інформації про властивості методів обробки інформації та межі їх використання, а власник і користувач інформації повинні підтвердити свою згоду на застосування пропонованих методів обробки та відсутність претензій.
Розпорядник АС в обов'язковому порядку інформує власника інформації про технічні можливості захисту інформації в його АС, типові правила, встановлені для персоналу АС.
Розділ III. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ЩОДО ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 10. Забезпечення захисту інформації в АС
Стаття 11. Встановлення вимог і правил щодо захисту інформації
Стаття 12. Умови обробки інформації
Розділ VI. МІЖНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ В АС
Стаття 20. Забезпечення інформаційних прав України
|