|
|
Скачати 106.12 Kb.
|
| ІКОНОПИС Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис, що живе и собору розвивається вже понад тисячу років. Без нього неможливо уявити українське образотворче мистецтво. Ікони були першими творами станкового живопису в Україні. Проте ікона - це не просто картина. Це предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться Ісусу Христу, Богоматері, святим. Ікона - своєрідний місток, за допомогою якого здійснюється зв'язок між світом земним, фізичним і потойбічним, духовним. Які особливості відрізняють іконопис від монументального живопису? У настінних розписах, завдяки великим площинам стін, можна було розгорнути великі композиції, ікона ж обмежена порівняно невеликим форматом дошки. Тому художникові найчастіше доводилося зосереджуватися на зображенні одного образу. Якщо над настінними розписами працювало багато художників, то ікона — індивідуальний витвір окремого майстра. За свідченням літописів, перші ікони потрапили до Києва з Криму. Коли за велінням князя Володимира у місті в 989 — 996 рр. було зведено Десятинну церкву, всі необхідні для богослужіння предмети привезли з Корсуня (Херсо-неса). Можливо, саме серед них була чудотворна ікона Холмської Богоматері - найдавніша християнська святиня української землі (нині ця ікона з дивовижною історією зберігається в Луцькому краєзнавчому музеї). Привозили ікони й пізніше, здебільшого з Візантії. Найвідомішою з них є чудотворний образ Вишгородської (Володимирської) Богоматері, що знаходився в резиденції київських князів у Вишгороді. Звідти під час одного зі своїх спустошливих набігів на Київську землю її вивіз владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський. Давньоруські майстри, які упродовж короткого часу досконало опанували мистецтво іконопису, ніколи не копіювали візантійські зразки. Вони вливали в них живий творчий струмінь. Київ став головним центром іконопису не лише України-Русі, а й усього східного слов'янства. Ікон доби Київської Русі збереглося дуже мало. Кожна з них є шедевром високодуховного мистецтва всесвітнього значення. На превеликий жаль, нині більшість із них знаходиться за межами України - переважно у Москві та Санкт-Петербурзі. Українські вчені довели, що всі ікони цього періоду написано в Києві, а в північні руські князівства вони потрапили свого часу різними шляхами. Наприклад, багато ікон та інших цінностей було вивезено після розгрому міста монголо-татарами. Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїки та фрески. Усі вони великі за розміром, що також споріднює їх з монументальним мистецтвом. Немов зі стін Софійського собору зійшли постаті Діви Марії та архангела Гавриїла на відомій іконі «Благовіщення», що зберігається в Третьяковській галереї у Москві. На ній зображено одну з найголовніших подій євангельської історії: момент, коли архангел сповіщає Марії «благу вість» про те, що в неї має народитися Божий син. Композиція цього живописного шедевру побудована на зіставленні двох Фігур - архангела і Діви Марії, обернених одне до одного. Марія, схиливши голову у бік Гавриїла, ніби уважно Дослухається до його слів. Права рука архангела простягнена до Марії, а пильний погляд його величезних очей прикутий до її обличчя. Цей взаємоспрямований рух зосереджує увагу на композиційному і водночас змістовому центрі ікони в руці архангела, витончені пальці якої немовби застигли в благословляючому жесті. Бездоганні пропорції постатей окреслені легкими, плавними лініями. Особливо прекрасний архангел Гавриїл. М'яка світлотінь підкреслює ніжність його вродливого обличчя. Пасма золотавого волосся, вишуканий рисунок крил, складки одягу ніби утворюють своєрідний орнамент. Анонімному авторові ікони вдалося створити образ воістину неземної краси. Колорит ікони благородний і водночас вишуканий. Барви одягу Діви Марії, яка традиційно вдягнена у синій хітон та пурпуровий мафорій, більш земні, насичені. На противагу їм відтінки жовтої, брунатної, червоної, зеленої барв, якими написаний ангел, легкі, прозорі та світлоносні. Об'єднує їх золотаве тло, яке підкреслює божественний зміст зображуваної події. Не менш чудові ікони «Богоматір Велика Панагія» пензля славнозвісного Алімпія, «Ангел - золоте волосся», «Спас Нерукотворний», «Успіння Богородиці», «Дмитро Солунський», «Святий Микола», «Святий Георгій» та ін. Центральне місце в давньоруському живопису посідав образ людини: Ісуса Христа, Богоматері, святих. У людській подобі зображували також ангелів. Це були образи, сповнені духовної краси. Для того щоб підкреслити це, було вироблено особливу художню мову. Зазвичай фігури на іконах мають видовжені пропорції, тонкі ритмічні складки одягу роблять їх ніби невагомими. Однак найбільше значення давні художники, прагнучи максимально передати стан душі, приділяли обличчю. Вони зображували його з підкреслено високим чолом, великими очима, маленькими вустами, тонким носом. Реальний тривимірний простір змінило абстрактне, переважно золотаве, тло. Можна сказати, що мистецтво іконопису постало на традиціях античної художньої культури, творчо переосмислених та пристосованих до християнського віровчення У XVI ст. в Україні набули поширення ікони на тему Страшного суду. В них, згідно з тогочасними уявленнями, з максимально щирою наочністю було передано все, що може статися з душею людини після її смерті. Такі ікони виконували виховну функцію: вони мали нагадувати людям про те, як слід жити, щоб не зазнати пекельних мук. Розглядати ікони на тему Страшного суду дуже цікаво. На них майстерно скомпоновано численні багатофігурні зображення, з великою вигадливістю побудовано сюжет. Колоритні картинки пекла свідчать про неабияке почуття гумору, притаманне українському народові в ті далекі часи. Поступово в мистецтві живопису розвиваються світські жанри: портрет, історична, батальна картини, пейзаж. Провідне місце серед них посідав портретний живопис. З-поміж ранніх взірців цього жанру слід назвати портрети історика Яна Гербу рта, польського короля Стефана Баторія (художник В. Стефанович), князя Костянтина Корнякта, старости Мнішека, на яких відчутний вплив європейського парадного портрета. Тогочасні художники досконало опанували реалістичні засоби відтворення дійсності: анатомічну будову тіла, просторове і світлотіньове моделювання та пластику. Завдяки традиції замовляти посмертні портрети членів Ставропігійського братства з'явилася галерея реалістичних образів мешканців Львова. Прогресивне значення в художньому житті Львова мало створення в 1596 р. цехової організації художників. Це була передова форма об'єднання майстрів, загальноприйнята в європейських країнах. Вона не лише зміцнила становище художників у суспільстві, а й спонукала їх до професійного вдосконалення. Зокрема, цеховим статутом передбачалося трирічне стажування майстрів за кордоном. ЖИВОПИС Живопис доби бароко - особлива сторінка української культури. Як і архітектура, він розвивався під впливом європейського та народного мистецтва. Ці два джерела сформували неповторне обличчя української національної школи живопису, яка досягла довершеності у XVIII ст. Як і в попередні епохи, в Україні розвивався монументальний і станковий живопис. Монументальний живопис переважно пов'язаний із розписами культових споруд. До нашого часу дійшло дуже мало його пам'яток, а ті, що збереглися (наприклад, фрагменти фресок Троїцького собору Густинського монастиря поблизу Прилук), свідчать про значні зміни в цьому виді мистецтва. Українські художники вирішували нові творчі завдання: опановували засоби реалістичного мистецтва, долали традиційну площинність, прагнули створити ілюзію відкритого простору та руху. У Києві в першій половині XVIII ст. великі монументально-живописні роботи здійснювалися в Успенському соборі та Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської лаври, в Софійському та Михайлівському Золотоверхому соборах, церкві Миколи Набережного та в інших храмах. Над живописом стін та іконостасів Києво-Печерської лаври працювали майстри лаврської школи, з-поміж яких особливо уславився Алімпій Галик. Настінними розписами прикрашали не лише муровані, а й дерев'яні церкви. Найранніші їх пам'ятки (середини та другої половини XVII ст.) збереглися в Західній Україні. Це розписи храмів Святого Юра та Чесного Хреста в Дрогобичі, Святого Духа в с. Потеличі (нині - Львівської області). У них знайшли відображення світогляд та художні смаки міщан, селян, ремісників. Ці розписи, виконані в дещо наївній манері народного мистецтва, сповнені щирих почуттів. Постаті й обличчя святих та інших персонажів нагадують звичайних українських людей. Настінні розписи в дерев'яних церквах - самобутнє явище, що не має аналогів у мистецтві жодного іншого народу. У станковому живопису, як і за попередньої доби, провідну роль продовжував відігравати іконопис. Це ще одна особлива сторінка в історії української культури. Видатними іконописцями свого часу були західноукраїнські художники Іван Руткович та Иов Кондзелевич. їхні життя і творчість пов'язані з містом Жовква, яке було на той час значним культурним осередком. Іван Руткович (рік народження невідомий - 1708) наприкінці XVII ст. створив величні іконостаси у Волиці-Деревлянській, Волі-Висоцькій, Скваряві Новій. Відчутний вплив на його творчість справило тогочасне західноєвропейське мистецтво. І не випадково. Адже художник, створюючи свої композиції, використовував гравюри німецьких та голландських митців. Деякі ікони майстра - «Христос і Маг-далина», «Втеча до Єгипту», «Дорога в Еммаус», «Христос у Марії та Марфи» та ін. - більше нагадують світські жанрові картини. На них зображено реальних людей у реальному оточенні, на тлі реальних пейзажів або інтер'єрів, які займаються повсякденними справами. Барви на іконах яскраві, насичені, лики Христа, Марії та святих привітні, ласкаві й радісні. Відчувається, що художник був справжнім життєлюбом і зумів поєднати у своїх творах любов до життя земного з любов'ю до Бога. Йов Кондзелевич (1667 - близько 1740) - автор славнозвісного Богородчанського іконостасу в с. Манява Івано-Франківської області. Чим же його живописна манера відрізняється від манери І. Рутковича? Образи Й. Кондзелевича вражають високодуховною красою, вони сповнені глибокої внутрішньої зосередженості та величі. Художник з великою майстерністю створював урочисті багатофігурні композиції, зображував пишні інтер'єри з архітектурним оздобленням у стилі бароко. Загальному настрою ікон відповідає їх колорит. Він стриманіший, ніж у Рутковича, тонко згармонізований та вишуканий. У XVIII ст, розвиток українського іконостасу досяг свого апогею. Він став невід'ємним явищем українського бароко, органічним компонентом синтезу мистецтв в українській церкві. В іконостасі представлено різні види мистецтва: живопис, декоративну скульптуру та архітектуру. Характерна його ознака - поєднання яскравого живопису із вишуканим різьбленням, динамічним рухом архітектурних деталей. Визначною пам'яткою мистецтва є величний іконостас з Преображенської церкви у с. Великі Сорочинці на Полтавщині - резиденції гетьмана Данила Апостола. У цьому іконостасі якнайповніше втілено дух українського бароко з його динамікою, емоційністю, стрімкістю руху. В колориті ікон переважають різні відтінки жовтого кольору, що створює ефект сяйва, світлоносності. Фігури також динамічні, у них відтворено різноманітні моменти руху людського тіла. Суто земна краса образів поєднана зі щирим духовним прагненням. «Покрова» із зображенням Богдана Хмельницького Ікона з Дашків Отже, в українському живопису зміцнюється світський напрям, дедалі поширюються засоби реалістичного відтворення дійсності. Про це красномовно свідчать дві ікони з м. Конотопа. На них зображено великомучениць Варвару й Катерину та Анастасію й Уляну в образах молодих жінок у пишному, барвистому вбранні. їх автори втілили український народний ідеал земної жіночої вроди, що водночас не суперечило глибокому духовному змісту творів. У часи великих випробувань особливо шанованими в Україні були ікони Покрова Божої Матерії. У цьому святому образі український народ вбачав свою покровительку та заступницю. Чому ці ікони дістали назву «козацьких Покров»? Відповідь на це запитання досить проста: тому що їх дуже шанувало козацтво. Часто на цих іконах зображували велику кількість людей. Отже, художникам доводилося вирішувати складне творче завдання: компонування багатьох фігур і груп людей. Під покровом Богоматері збиралися персонажі далекої історії (наприклад, візантійський імператор) і сучасники (зазвичай представники духівництва і козацтва). Так, на одній з «козацьких Покров» із с. Дашки на Київщині зображено Богдана Хмельницького. Подібні ікони сприяли розвитку портретного жанру в Україні. Ікони українського бароко сповнені святкового, піднесеного настрою, їх автори використовували яскраві кольори, барвисті квіткові візерунки. Золоте орнаментоване тло поєднувалося із зображеннями архітектурних споруд та природи. Богоматір, святих та інші персонажі часто малювали в пишному одязі, з привітними, ласкавими обличчями, втілюючи в них народні уявлення про красу. Таке тлумачення образів зовсім не суперечило релігійному змістові ікон. Порівняно з епохою середньовіччя це було нове емоційне співпережиття християнської віри як джерела радості, втіхи та надії. З другої половини XVII ст. портретний живопис, що вже мав значні досягнення в Західній Україні, поширюється на Придніпров'ї та Лівобережжі. За словами сирійського мандрівника Павла Алеппськогої, українські художники були «вельми спритні в зображенні людських облич з цілковитою подібністю та мають велику вигадливість у відтворенні людей такими, якими вони є». На знак ушанування особливих чеснот видатних осіб їхніми портретами прикрашали стіни церков і соборів. Наприклад, на стінах київської церкви Спаса на Берестові було написано портрет митрополита Петра Могили, в соборі монастиря на Чернігівщині - портрет гетьмана Івана Самойловича, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври - цілу галерею образів князів, гетьманів і царів. Улюбленим персонажем портретистів другої половини ХУИ-ХУШ ст. був уславлений гетьман Богдан Хмельницький. Взірцем для них слугувала гравюра гданського художника В. Гондіуса, створена за життя гетьмана в 1651 р. У свою чергу, Гондіус скористався малюнком голландського митця Авраама ван Вестерфельда, який було виконано з натури. Один із кращих портретів гетьмана зберігається в Національному художньому музеї України. Невідомому авторові цього твору вдалося втілити узагальнений образ народного героя, якому притаманні такі риси, як гідність, розум, простота. Упродовж XVIII ст. великої популярності набуває так званий парадний портрет. Його функція - показати певну особу в усій її красі та значущості. Зазвичай українські портретисти (на відміну, наприклад, від польських) зображували людей ідеалізованими (тобто кращими, ніж вони були насправді). Приклад такого твору - портрет отамана війська донського Данила Єфремова, написаний одним із майстрів Києво-Печерської лаври. Пишне вбрання, поважна поза, промовистий жест рук, родовий герб, парадне оточення - ось ознаки, типові для таких портретів. Водночас художник майстерно відтворив індивідуальні риси та характер свого героя. Ці та інші приклади є свідченням того, що українські майстри зберігали вірність народним традиціям та смакам. Завдяки особливому художньому вирішенню, монументальному звучанню, декоративній барвистості український портретний живопис став самобутнім національним явищем культури. До визначних творів цього жанру XVIII ст. належать портрети Василя Гамалії, переяславського полковника С. Сулими та його дружини, князя Д. Долгорукого та ін. У зазначений період в Україні набув поширення також жанр народної картини, героєм якої був так званий Козак Мамай (козак-бандурист). Перші такі картини з'явилися в XVII ст. У XVIII та в першій половині XIX ст. Козак Мамай став найпопулярнішим образом народного живопису, який можна було бачити і в багатих маєтках, і в бідних хатах. Малювали його не лише на полотнах, а й на дверях, скринях, віконницях, стінах і навіть на вуликах. Композиція більшості картин побудована за однією схемою: козак сидить під деревом (найчастіше - дубом), «по-турецьки» підібгавши ноги, і грає на бандурі чи кобзі. Поруч його вірний товариш - кінь, довкола - речі, з якими козак нерозлучний - шабля, рушниця або пістоль, люлька. Часто подібні картини супроводжували написами, сумними або веселими, з добірним народним гумором. На картинах іншого типу Козак Мамай виступає як герой різних сюжетних сцен у взаємодії з іншими персонажами: паном, корчмарем та ін. Автори цих картин залишилися невідомими. В колоритних образах козака-бандуриста знайшов мистецьке втілення ідеал народного героя: вродливого і дужого, безстрашного й винахідливого, байдужого до смерті, мудрого й веселого водночас. |
| Вступ Сучасну масову культуру і процес глобалізації неможливо уявити без прохолодних безалкогольних напоїв, на зразок лимонаду, Коли чи... |
Тема 1 Образотворче мистецтво Урок Художня культура Київської Русі : архітектура, монументальний живопис, ікони Київської Русі за межами України |
| Чому потрібно берегти книгу? Книга — це чудо цивілізації. Життя без книги уявити собі неможливо. Хоча, на жаль, є люди, які так не вважають. Але не про них мова... |
Урок 16. Тема: Феодальна роздробленість Київської Русі Обладнання: підручник ( Свідерський Ю. Ю., Ладиченко Т. В., Романишин Н. Ю. Історія України 7 клас. Грамота, 2007.), карта “Феодальна... |
| Вищі органи влади Київської Русі Київської Русі та окремих її князівств значно між собою відрізнялися, удільні князі формували власні органи влади, які здійснювали... |
Вищі органи влади Київської Русі Київської Русі та окремих її князівств значно між собою відрізнялися, удільні князі формували власні органи влади, які здійснювали... |
| Вельми показовою ілюстрацією розбіжностей у релігійних уявленнях... Культура Київської Русі в контексті західноєвропейського середньовіччя, спільне і відмінне |
Урок з предмету «Мій Київ», 5 клас Тема : Софія Київська Дидактична: ознайомити учнів з архітектурною пам’яткою київської Русі Софією Київською, з’ясувати причини і дату побудови, дослідити... |
| План заходів з підготовки та відзначення 1025-річчя хрещення Київської... Надавати постійно необхідну організаційно-методичну та практичну допомогу християнським релігійним організаціям міста Бердянська... |
Золоті ворота (Київ) Золоті ворота у Києві є однією з небагатьох пам'яток фортифікаційного мистецтва Київської Русі, що збереглася до нашого часу |