ВИДАТНІ ПЕЙЗАЖИСТИ УКРАЇНИ КОЦКА АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ

Скачати 179.07 Kb.

Назва	ВИДАТНІ ПЕЙЗАЖИСТИ УКРАЇНИ КОЦКА АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ
Дата	12.07.2013
Розмір	179.07 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Інформатика > Документи

ВИДАТНІ ПЕЙЗАЖИСТИ УКРАЇНИ

КОЦКА АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ

Н

ародився: 23.05.1911

Місце народження: м. Ужгород Закарпатської обл.

Біографія. Живописець. З 1927 по 1931 рік навчався у публічній школі малювання в Ужжгороді у відомих майстрів Ерделі А.М. та Бокшая Й.Й. З 1940-1942 рр. навчався в академії образотворчого мистецтва у Римі ( Італія) на відділенні монументального мистецтва. Член Національної Спілки художників України з 1946 року. Учасник художніх виставок з 1932 року.Його іменем названий меморіальний музей в м. Ужгороді. Твори А. Коцки оригінальні за стилем і відрізняються бездоганним колоритом. Своєрідною візитівкою художника є ряд жіночих портретів «гуцулок» та «верховинок». Його стиль впізнаваний, але в багатьох картинах повторюються однакові мотиви, що відкриває поле для продажу крадених картин або підробок. Протягом 2006—2007 років з музеїв і приватних колекцій було вкрадено декілька його робіт.Про цінність творчого доробку майстра свідчить також те, що з року в рік ціни на його полотна зростають із неймовірною швидкістю. Тільки за останні 2-3 роки вони зросли більше, ніж на 100%, сягнувши десятків тисяч гривень. Уже кілька років поспіль Коцка твердо тримається в п'ятірці "найдорожчих" художників Закарпаття. В галереях Ужгорода його полотна довго не затримуються.

ЯБЛОНСЬКА ТЕТЯНА НИЛІВНА

           Творчість видатної української художниці Тетяни Яблонської визначає найвищі досягнення українського живопису та графіки і є яскравою сторінкою історії українського мистецтва першої половини  ХХ ст.

Тетяна Яблонська народилась 24 лютого 1917 р. в м. Смоленську (Росія) у вчительській родині. Батько був викладачем російської мови і малювання, мати – викладачем французької. У 1928 році родина переїхала в Україну. У 1935-1941 роках Тетяна Яблонська навчалась в Київському художньому інституті у Ф. Кричевського.

Після війни з 1947 і до 1973 року, Яблонська працювала викладачем художнього інституту.

Україну Тетяна Нилівна прийняла як власну духовну батьківщину. „Літо”, „Льон”, величезний седнівський цикл зберегли нам Чернігівщину Яблонської. Довга творча поїздка середини 1960-х до Бокшая та інших ужгородських друзів завершилася „Закарпатським циклом”. І в Закарпатті, і в Седневі Тетяна Нилівна зуміла змінити свою манеру – почала писати неначе з чистого аркуша. Перед глядачем на виставках щоразу поставала інша Яблонська. Ніби мінялася сама суть людини.

Мисткиня увібрала кращі традиції народного настінного розпису. Її творчості властивий широкий жанровий діапазон: художниця писала портрети, натюрморти, пейзажі, тематичні картини. Особливий нюанс у роботах художниці – це кольори, які говорять в унісон із іншими деталями картини. Вони органічні, щільні і глибокі. Колір передає духовну субстанцію  робіт і є головним їх компонентом.  Всі картини Тетяни Яблонської насичені надвичайною теплотою. Так міг творити лише майстер, який пізнав і прожив життя, повне випробувань і складностей, і, незважаючи на це, зумів зберегти й навіть відкрити заново почуття прекрасного, піднесеного, відобразивши його у довершених художніх формах.

           Офіційне визнання Яблонська отримала завдяки картині „Хліб” (зберігається в Державній Третьяковській Галереї, Москва, Росія). За цю картину Яблонська була представлена в 1950 р. до Державної премії СРСР, а в 1958 р. отримала бронзову медаль на Всесвітній виставці в Брюсселі.

Визначними роботами Тетяни Нилівни є: „Весна” (1951), „Безіменні висоти” (1969), „Вечір. Стара Флоренція” (1973), а картина „Льон” отримала Державну премію СРСР у 1977 р.

  У 1997 році ЮНЕСКО назвало її художником року, а Міжнародний біографічний центр у Кембриджі оголосив Яблонську „Жінкою року 2000.”

           В незалежній Україні Тетяну Яблонську визнали прижиттєвим класиком. У 1998 році вона була відзначена найвищою нагородою України – премією ім. Тараса Шевченка за творчу діяльність. У 2001 році Яблонська одержала звання Героя України. У 2006 році її іменем було названо вулицю в Києві.

          Свою останню живописну роботу Тетяна Нилівна написала 16 червня 2005 року, а 17 червня 2005 року художниця померла. Поховали Яблонську на Байковому кладовищі у Києві.

Картини Тетяни Яблонської стали окрасою Державної Третьяковської галереї в Москві, Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі, Музею Дракона в Тайвані, Київського музею російського мистецтва, Полтавського, Запорізького, Харківського художніх музеїв, Львівської картинної галереї.
БІЛОКУР КАТЕРИНА ВАСИЛІВНА

  Були в XX ст. спалахи визначних світових талантів, знакових подій в житті людства і серед них — єдина в світовому живописі неосвічена жінка-селянка, яка самотужки сягнула воістину фантастичних висот у малярській справі. Про неї великий Пабло Пікассо сказав: «Це геніальна українська жінка. Якщо б у Франції була така, ми б змусили увесь світ говорити про неї». Це — Катерина Василівна Білокур, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи, її неосяжні степові далі, колгоспні лани, щедрі дарунки родючої землі і розмаїті квіти — символ радості, щастя і духовного життя народу.
   Ім’я Катерини Білокур сьогодні згадують поряд зі славетними Анрі Руссо, Іваном та Йосипом Генераличами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі, Ганною Собачко-Шостак. А до цього були довгі роки, сповненої буденної тяжкої праці селянського життя, голод, розруха, колективізація, війна, знову голод. Їй довелося пережити осуд односельців, які вбачали у її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла непорозуміння матері, яка вважала її малювання безглуздим, і все-таки подолавши ці непрості в сільському житті перешкоди, вона крок за кроком, відкрила для себе таємниці живопису.
   В 1900 році у селі Богданівка, поблизу Яготина, у простій селянській родині народилася донька, Катря, якій Бог дав великий дар та не дав людського щастя. Розумна дівчина, не отримавши шкільної освіти, сама навчилася читати. Тяжка фізична праця, патріархальні звичаї, убогість села, відсутність розуміння з боку близьких людей не зупинили Катерину в її бажанні стати художником. А життя дівчини справді було тяжким і безрадісним. Мовчки несла гірко-солодкий хрест своєї долі. Була вона невтомна трудівниця, всяку роботу виконувала, і вродою чарувала : хлопці не лише зі свого села, а й із сусідніх біля неї упадали, до неї сватались. А вона їм «Як дозволиш малювати, то піду за тебе!». Вони їй відповідали: «Та що це ти, Катерино, надумала, та отямся!». Отак і звікувала вік самотньою. Її дітьми стали квіти. А мати говорила, що соромить її перед людьми, бо заміж не виходить. І, доведена до відчаю, в листопаді 1934 року надумала втопитися в річечці, що протікала в кінці городу. На щастя, не втопилася, але та пригода коштувала їй дорого — застудила ноги й до кінця днів своїх ходила з ціпком і вже не бігала. Лише спробою самогубства відвоювала у батьків право малювати.
   Художниця сама навчилася розводити фарби, ґрунтувати полотно, робити саморобні пензлики, розрізняти кольори, групувати палітру барв. Малювати починала з портретів своїх близьких родичів. Перші її роботи: «Жінка в зеленому корсеті» (1920-ті рр.), «Портрет Олі Білокур» (1928), «Портрет Надії Кононенко» (1929), «Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач» (1932-1933) та інші свідчать про прагнення художниці досягти портретної схожості.
   Джерелом натхнення народної художниці були пісні, казки, легенди, народне мистецтво.
Художня манера Катерини Білокур сформувалася вже на початку 30-х років 20 ст. У вишуканій композиції «Квіти за тином» (1935) півонії, мальвії, ромашки, кручені паничі постають перед глядачем в усій красі, наче пливуть у прозорому повітрі, сповнені пахощів і сили зростання. У творах Білокур цього періоду помічається бажання художниці встановити зв’язок людини з природою, звучить хвала земній красі, яка для Катерини — як квітка.
   Знайомство з відомою українською співачкою Оксаною Петрусенко стало для мисткині світлом в її житті. Катерина, на знак подяки надіслала співачці листа зі своїм малюнком. Співачка розповіла про незвичну долю художниці Василю Касіяну і Павлові Тичині, а далі, за їх порадою, звернулася до Центру народної творчості в Києві, звідти надіслали рекомендацію до Полтави. І розпочалася дорога до визнання. Нарешті поціновано творчість Білокур, почався успішний поступ у велике мистецтво.
   У 1940-1941 роках на виставках у Полтаві та Києві експонувалися картини Білокур. Її нагородили поїздкою до Москви, де мала змогу побувати у багатьох музеях, ознайомитися з шедеврами видатних художників світу. Найбільше враження справили на неї твори в Музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна та Третьяковській картинній галереї.
   Але чорним круком прилетіла в українську землю велика трагедія — війна. У роки окупації вона майже не малювала.
І все ж у 1942-1943-му створює одну з найкращих композицій «Квіти на блакитному тлі», яку дарує Київському музею ім. Тараса Шевченка.
У кінці 40-х років Катерина Білокур створила немало майстерних композицій, що принесли їй визнання і долучили її до більш високого рівня мистецтва. Своє духовне кредо, свою хвалу квітам вона перенесла в картини. Квіти городні, польові, берегові, гайові, лісові, різночасні за порою цвітіння опиняються в її композиціях раптом поряд то у вінку чи букеті, то на столі, то в якомусь неозначеному просторі: «Привіт урожаю» (1946), «Півонії» (1946), «Цар Колос» (1947), «Квіти та горіхи» (1948), «Півонії» (1948), «Колгоспне поле» (1948-1949), «Пшениця, квіти, виноград» (1950-1952).
Однією з найяскравіших і найвідоміших є картина «Цар Колос»: до колосся пшениці тягнуть свої голівки садові, польові та лісові квіти. Тематична суть твору — життєдайна сила хліба, колоса. Усе тут величне, щедре, багате в цвітінні, урожайності. Твір розкриває і характер самої художниці — її глибоку народність, любов до рідної землі, шану до хліборобської праці. Картина відразу стала знаменитою та, на жаль, не повернулась з виставки в Парижі 1957 року. Не менш визначною є і картина «Колгоспне поле», яка була створена у 1949 році в щасливий період життя (рік завершення картини був роком прийому Білокур до Спілки художників). Це — мальовничий гімн квітам: Шість жоржин, які піднімаються із-за тину з накинутою на нього хусткою, і величезний вінок, сплетений із усіх квітів, що розпускаються протягом року. Це ті квіти, які вона бачила, навіть не виходячи із двору свого будинку в Богданівці, і через які вона осягала сама й розкривала іншим красу всесвіту і велич Бога. Крізь квітковий вінок розкривається далечінь — вода, земля, небо — неосяжний і загадковий світ, про який Катерина Білокур знала незрівнянно більше, ніж ті, хто не раз обігнув земну кулю.
У творчому доробку художниці було також багато натюрмортів. Найвідоміші з них — «Снідання» (1950), «Квіти, яблука, помідори» (1950), «Натюрморт з колосками і глечиком» (1958-1959), «Натюрморт» (1960).
Графічні праці Катерини Білокур видають у ній серйозного, вдумливого дослідника натури. Це сприйняття баченого уже відчутне в «Портреті Софії Журби» (1940-ві рр.), намальованому олівцем, і особливо передано в автопортретах 1950, 1955, 1957 років, які виконані в тій самій техніці. В останні роки життя Білокур захопилася акварельною технікою: «Багрянець осені» (1950-ті рр.), «Гай» (1955), , «Вересень» (1956), «Осінь» (1960).
У натюрмортах, пейзажах, портретах, автопортретах Катерини Білокур органічно поєднуються безпосередність світосприйняття, оригінальність образного відтворення, досконалість композицій та висока майстерність. Найбільше у картинах відтворювала квіти — соняшники, жоржини, півонії, волошки (всього понад 100 назв). За свою творчість у 1951 році художниця нагороджена орденом «Знак пошани». В цьому ж році одержала звання Заслуженого діяча мистецтва України, а у 1956 році — Народного художника України. Разом з могутнім хистом малярським в щедрій і багатій душі Білокур жила справжня письменниця. Ніхто про неї не скаже краще, ніж сказала вона в своїх листах. Жива, співуча, розмаїта, щедра в інтонаціях своїх, справді народна мова, не позбавлена неправильностей і діалектизмів, слугує їй для ліричних монологів та яскравих описів природи. Крізь усе життя мисткині проходить невгасна любов до творчості Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна, Івана Тургенєва, Олексія Толстого. Вона їх любо цитує в листах, як наводить і безліч народних пісень, які звучали в її душі, відтворені на полотні барвами.
Незважаючи на звання Народної художниці, визнання її творчості, життя не змінилося на краще. Холодна хата взимку, напівзлиденне існування, хвороба матері й самої художниці, постійна нестача фарб, а потім — ліків. І ніхто в рідному селі, в районі, в Києві не перейнявся стражданнями, бідами й печалями майстрині. Тільки дехто час від часу допомагав їй. Два останні роки свого життя Катерина Білокур не працювала — хворіла. Все болючіше, все гостріше підступала страшна хвороба, полікуватися в лікарні не могла, бо хворіла мати.
Тяжко доживала свої останні дні на Землі геніальна художниця. Виснажена, рокована тяжким недугом, не витримавши в Яготинській лікарні операції, 9 червня 1961 року вона тихо пішла з життя.
Велика посмертна слава прийшла згодом. Диво-картини Катерини Білокур експонуються в музеях України, відкрито в Яготині Картинну галерею на її честь. Перед входом до неї встановлено пам’ятник художниці роботи земляка-скульптора Володимира Ганзенка. У селі Богданівці, «столиці» Катерини Білокур, відкрито садибу-музей її імені. Біля хати — пам’ятник, споруджений скульптором Іваном Білокуром. В 1989 році започаткована премія імені Катерини Білокур, а в Києві з’явилася вулиця Катерини Білокур. Прийшов час на пошанування: видано альбоми, книги, мистецькознавчі дослідження, створено науково-популярні та художні фільми.
Минає 110 років як відлетіла у небесний вирій квітуча душа. Її життєпис — то як роман, сповнений драматизму, де було й нерозділене кохання, і чиєсь нерозуміння, де були конфлікти з близькими людьми, і причиною всьому була та ж таки одержимість, нездоланна відданість мистецькому покликанню.
Спливають віки... Залишається вічність, а в ній людська любов і пам’ять про величну і земну художницю Катерину Білокур з України.
ШИШКО СЕРГІЙ ФЕДОРОВИЧ

історію українського образотворчого мистецтва Сергій Федорович Шишко увійшов як художник-пейзажист. Головним його здобутком є живописна серія «Київська сюїта», над якою він працював понад 40 років (понад 100 картин і етюдів). Одним із найулюбленіших мотивів творчості художника була вулиця з її виром життя. Митець змальовував місто в різні пори року, у свята і будні. Постаті людей на його картинах - це обов'язковий, творчо обумовлений елемент композиції. Саме люди, їх життя, їх почуття, емоції - це своєрідна образотворча біографія Києва.
Високий професіоналізм і глибокий мистецький хист, прекрасне відчуття кольорів і майстерна композиція - так характеризують творчість Сергія Шишка мистецтвознавці. «Я пишу те, що навкруг мене. Для мене пейзаж - це засіб пізнання світу...» - говорив митець.
Відомості про митця. Народився Сергій Федорович Шишко 25 червня на Чернігівщині, природу якої згодом змалював у своїх пейзажах. Він вчився у Київському художньому інституті, відвідував майстерні М. Бойчука, О. Богомазова, Ф. Кричевського, Л. Крамаренка, але навчання не закінчив. У 1943 році закінчив жанрову майстерню Б. Йогансова в інститут ім. Рєпіна Всеросійської Академії Мистецтв у Ленінграді. Відомі у його творчості цикли самаркандських і загорських етюдів (1942), фронтових етюдів і етюдів зруйнованого Києва (1944), цикл карпатських краєвидів (1947), пейзажі Шевченківських місць, кримські етюди (1956), індустріальні пейзажі і полотна, присвячені колгоспному життю, сільські мотиви.
Талант Сергія Федоровича Шишка завжди визнавали, йому належить усі найкращі мистецькі титули радянської епохи: він був лауреатом більшості державних премій, мав звання Народного художника СРСР, нагороджений орденом Леніна і орденом «Дружба народів». Твори С.Ф. Шишка належать до найкращих зразків не тільки вітчизняного, а й світового малярства, цінність і значення яких постійно зроста
ГЛУЩЕНКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ

Місце народження, освіта. Микола Петрович Глущенко народився 17.09.1901 р. в Новомосковську Дніпропетровської обл., помер 31.10.1977 р. в Києві.
Займався в Школі-студії Ганса Балушека в Берліні. У 1920-24 рр. вчився в Берлінській вищій школі образотворчих мистецтв. У 1925 р. переїхав до Парижа, де випробував вплив французьких імпресіоністів: К. Моне, Е. Дега, А. Матісса, Ван Гога.
Творчість. Створив портрети Ромена Ролана, Анрі Барбюса та ін.; оформив радянський павільйон Ліонського ярмарку. На початок 1930-х років творча зовнішність М. Глущенко остаточно сформувалася, він виступив як талановитий майстер з власною оригінальною особою. Його живопису властива імпресія, тонке відчуття декоративної виразності кольору і свобода виразу.
У 1934 році художник зробив творчу поїздку до Іспанії на Балерські острова і Майорку. У 1936 році повернувся до Москви, а в 1944 році переїхав до Києва.
М. Глущенко працював в різних живописних жанрах, але улюбленою його темою був пейзаж. Така, наприклад, рання серія "Берлінські етюди" (1939), цикли документальних пейзажів післявоєнного Києва (1944), картини: "Березень на Дніпрі" (1947), "Київська осінь" (1950), "Відлига" (1956), "Зимове сонце" (1956), "Весна в Карпатах" (1957), "Весна під Києвом" (1961), "Травневий колір" (1971), "Травень", "Сонце на морі" (1974), цикли пейзажів з подорожей по Італії, Франції, Бельгії, Швейцарії і багато інших.
Більше тридцяти років мистецтво Миколи Петровича Глущенко було безпосередньо пов`язане з Україною. Чарівлива краса рідної землі, праця людей були постійним і могутнім джерелом його натхнення. Безліч картин, етюдів, малюнків присвятив він рідній природі, її чарівливій неповторній красі.
Нагороди. Його праця була гідно оцінена і визнана. Він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, мав звання Народного художника України і Народного художника СРСР, був лауреатом Держ. премії ім. Т.Г. Шевченка.
Картини майстра знаходяться в багатьох українських і зарубіжних музеях і приватних колекціях. У 1970-і роки художник захоплювався технікою монотипії і створив в ній цілий ряд прекрасних квіткових натюрмортів. Даний твір стоїть у ряді подібних робіт цього циклу. Букет квітів написаний в узагальненій, яскравій і декоративній манері. Це жива натурна замальовка, перетворена чарівним пензлем художника в барвистий музичний акорд. Твір представляє високу музейно-художню і колекційну цінність.
ЗАХАРОВ ФЕДІР ЗАХАРОВИЧ

Федір Захаров народився 5 вересня 1919 року у селянській родині у с. Олександровське Смоленської губернії Російської СФРР (нині — Монастирщинського району Смоленської області, Росія).

1935 році він вступив до Московського художньо-промисловому училищі імені М. І. Калініна, яке закінчив навчання з відзнакою в 1941 року. Через проблеми зі здоров'ям був визнаний не придатним до військової служби. Протягом 1943–1950років він продовжує навчання у Московському художньому інституті імені В. І. Сурикова у майстернях А. Лентулова, І. Чекмасова и Г. Ряжського. Під керівництвом останнього захистив дипломну роботу «Разін».

У

1950 році він переїхав до Симферополя, де протягом 1950–1951 року викладав у Симферопольському художньому училищі імені М. С. Скамокиша. 1953 року він переїздить до м. Ялти, де проживав до смерті.

Федір Захаров помер після тривалої хвороби 29 вересня 1994 у Ялті, де був і був похований там.

Картини Федора Захарова беруть участь у виставках з 1953 року.

Персональні виставки художника проходили у Ленінграді, Москві у 1959, у Києві 1960 та знову у Москві 1965 року, а також у Києві у 1987 роках.

У своїй творчості він робив головний ухил на зображення пейзажів та натюрмортів. Був представником радянського імпресіонізму. Над своїми роботами він працював у Криму та у с. Седнові, поблизу Чернігова, де зупинявся 1840 року Тарас Шевченко.

Деякі його роботи знаходяться у Державній Третьяковській галереї, Національному художньому музеї України у м. Києві, Симферопольському художньому музеї, Алупкінському палаці-музеї, Феодосійській картинній галереї імені І. Айвазовського, Севастопольському художньому музкї, у Новокузнецькому музеї радянського образотворчого мистецтва та ін.
БОКШАЙ ЙОСИП ЙОСИПОВИЧ

Один з найвідоміших художників Закарпаття, чиї картини нині продаються на світових аукціонах за десятки тисяч доларів і прикрашають музеї і приватні колекції різних країн, народився в селі Кобилецька Поляна. Його дід, батько і рідний брат були священиками, але музика і живопис займали величезну частину їхнього життя, пише газета "Сегодня".
Освіту Бокшай отримував в Будапешті. У першу світову воював за Австро-Угорщину. Його взяла в полон російська армія. Спочатку він потрапив в Туркестанський табір, потім будував залізницю на Дніпропетровщині. Там, у селі Куцеволівка Катеринославської губернії, місцевий поміщик дозволив художнику користуватися своєю бібліотекою, купив йому фарби і Бокшай почав малювати. В основному, це були пейзажі.
Після революції він повернувся додому на Закарпаття. Викладав в Ужгородській цивільній школі, з 1919-го - в гімназії, де пропрацював майже 30 років. Саме він створив Союз художників Підкарпатської Русі, ставши засновником тамтешньої художньої школи. Для вдосконалення майстерності їздив вчитися в Італію, Німеччину, Югославію, Францію. Викладав у Львові. І якщо раніше в його творчості домінували пейзажі, то в 30-40-е це місце зайняла монументальний живопис, який стала і головним джерелом доходу його сім'ї.

Бокшай розписував храми на Закарпатті, Словаччини та Угорщини, Кафедральний собор в Ужгороді. Відмінна риса його творчості - незвичайне сусідство в його композиціях: поруч з Христом і Богоматір'ю він зображував закарпатських селян - пастухів, жінок, старих, дітей, одягнених у святкові яскраві національні костюми. І християнські постулати відразу ж отримали адресність - стали ближчими до народу, почали звертатися до кожної конкретної людини.
У 60-70-ті роки роботи Бокшая виставлялися на найбільших виставках Радянського Союзу. Головним своїм шедевром він вважав триптих «Я русин, є і буду».
Колоритну особистість художника особисто знав не тільки Ужгород, але і все Закарпаття. Великий ніс, трубка під сивими вусами, гольфи на ногах і «метелик» на шиї. Він був справжнім інтелігентом в мистецтві і житті, і не тільки за формою, а й за змістом. При всіх своїх регаліях, Бокшай писав картини для шкіл, оформляв підручники, хрестоматії, календарі, дитячі журнали.
Помер художник у 84 роки. Його ім'я носить Закарпатський художній музей. Колись із Адальбертом Ерделі вперше на Закарпатті Бокшай організував художню школу. Нині в Ужгородському сквері-альпінарії можна посидіти на лавочці поряд з цими геніями - Ерделі та Бокшаєм.
ГРИГОР`ЄВ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

Народився 22 червня (5 липня) 1910 року у місті Луганську в багатодітній сімї, був одинадцятою дитиною. У 1922–1926 роках навчався у Запорізькій художньо-промисловій школі у М. Кузнєцова, В. Невського; з 1926 року — відвідував ВХУТЕМАС уМоскві; у 1928–1932 роках навчався в Київському художньому інституті у Ф. Красицького, Ф. Кричевського. У 1932–1933роках викладав на кафедрі рисунку Харківського художнього інституту; з 1934 року — доцент кафедри рисунку Київського художнього інституту, з 1947 — професор, з 1950 року — керівник майстерні жанрового живопису. У 1951–1955 роках —ректор Київського художнього інституту. В 1958 році очолив творчі майстерні Академії мистецтв УРСР, якими керував до кінця життя.

З 1930-х років розпочав працювати в галузі побутового жанру. Ранні твори присвячені образам радянської молоді: «Фізкультурники», «Діти на пляжі», «Баяніст», «Свято молоді».

В повоєнні роки пише жанрові полотна на теми родини і школи: «На зборах», «У рідній сім'ї», «Воротар», «Батьківськи збори». У1960-1970-ті роки провідне місце у творчості посідають портрети.

Були прецеденти можливих підробок «під Григор'єва». Наприклад, роботу Григор'єва «Тиха заводь» у червні 2004 року його онук Іван Григор'єв назвав підробкою. За словами Івана Григор'єва, представлена робота діда дуже нагадувала пейзаж Левітана «Засохлий ставок».

Картини Григор'єва знаходяться у Національному художньому музеї України, Третьяковській галереї, в приватних колекціях.

Помер 9 квітня 1988 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Білоконь К. Легенда на ім`я Т. Яблонська / К. Білоконь // День. – 2007. – 27 берез.
Лабановський Б., Говдя П. Українське мистецтво другої половини ХІХ - початку ХХ століття.- К.: Мистецтво, 1989.- 206 с.
Микола Глущенко : спогади про художника / упоряд. I. М. Блюміна. – К. : Мистецтво, 1984. – 95 c. : іл.
Народна художниця // Українська культура. – 2005. – № 7-8. – С. 11.
Рубан В. Забытые имена: Рассказы об укр. худож. ХІХ в.- К.: Наук. думка, 1990.- 285 с.
Рильов К. Повернення сонячного майстра / К. Рильов // День. – 2006. – 7 квіт. – С. 23.
Сергій Світославський: Альбом /Авт.-упоряд. І.В.Огієвська.- К.: Мистецтво, 1989.- 136 с.
Степовик Д. Українське мистецтво першої половини ХІХ століття.- К.: Мистецтво, 1982.- 191 с.
Шаров І. Васильківський С.І. // Шаров І. 100 видатних імен України.- К., 1999.- С.60-65.
Шукачі нових доріг // Історія української культури.- К., 1994.- С.562-574.

Схожі:

ВИДАТНІ ПЕЙЗАЖИСТИ УКРАЇНИ КОЦКА АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ Тільки за останні 2-3 роки вони зросли більше, ніж на 100%, сягнувши десятків тисяч гривень. Уже кілька років поспіль Коцка твердо...	Генеральні продюсери Арам Геворкян В ролях: Вікторія Спесівцева, Андрій Білоус, Назл Сейтаблаєва, Сергій Романюк, Олесь Санін, Ахтем Сейтаблаєв, Ельдар Акімов, Еміль...
Методичні рекомендації Президент України Віктор Андрійович Ющенко видав Указ „Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України „Про внесення...	Географічні дослідження на території України Видатні вчені –географи XIX – XX ст та їх внесок у розвиток географічної науки України
Географічні дослідження на території України Видатні вчені –географи XIX – XX ст та їх внесок у розвиток географічної науки України	Сценарій свята «Андріївські вечорниці» За християнськими переказами Андрій Первозванний був одним із 12 апостолів Ісуса Христа. Він проповідував християнство серед слов’ян....
Замітка "Андрій Голіней виборов дві нагороди на зимовому чемпіонаті... ...	Андрій Доманський виграв у першій грі «Побий ведучого» на 1+1 Вчора на телеканалі «1+1» відбулася прем’єра нового розважального шоу «Побий ведучого». Ведучим, який приймає виклик та змагається...
Уроку з використанням мультимедійних технологій на тему «Остап і Андрій: два брати, дві долі» «Цитатна характеристика і висловлювання братів», інтерактивні сенкани «Остап», «Андрій», таблиця «Порівняльна характеристика Остапа...	Президентові України Ющенко В. А. Президентові Республіки Татарстан... У зв'язку з кризою, що продовжується навколо ЗАО «Укрататнафта» вважаємо необхідним Ваше особисте втручання з метою врегулювання...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання