Книжки поступаються касетам і дискам частиною ринку видавничої продукції. Звідки ж пішла ця мода?
|
|
Скачати 130.87 Kb.
|
|
Київський погляд на історію звукозапису Валерій ЛИСЕНКО Книжки поступаються касетам і дискам частиною ринку видавничої продукції. Звідки ж пішла ця мода? Казки про гуслі-самогудиВідколи виникла музика, люди майстрували музичні машинки, від шкатулок до баштових курантів. “Машинні ноти” мали вигляд металевих дисків з отворами чи валиків з кілочками для катеринок. А коли почався “век девятнадцатый, железный”, постала потреба нових, зручніших і надійніших носіїв інформації. У 1808 р. ліонський механік Жозеф Жаккар винайшов програмне керування ткацькими верстатами: змінні перфоровані стрічки дозволяли швидко переналагоджувати виробництво на різні види продукції. За аналогічним принципом створили механічні музичні інструменти: деякі з них керувались паперовою стрічкою з отворами. Було створено спеціальні піаніно для запису гри, і при цьому зберігались навіть індивідуальні нюанси виконання справжніх митців. Втім, славетний Андерсен у казці “Соловей і троянда” застерігав щодо загрози штукарства справжнім мистецьким цінностям. У 1877 р., з легкої руки французьких та американських винахідників пішла нова мода: звукозапис на воскові валики – як у давнину на вощених дощечках писали тексти. У тому ж році Олександр Белл запатентував телефон, і цими двома винаходами було започатковано нову добу звукозапису, яку можна назвати “аналоговою”. Лише через століття цифрове кодування знов здобуло тимчасово втрачену першість. У 1888 р. Еміль Берлінер запатентував музичний апарат, який назвав грамофоном. Першими грамплатівками були цинкові диски, вкриті все тим же воском. Заснована Берлінером у 1894 р. Gramophone Company стала однією з найбільших транснаціональних компаній з виробництва й продажу звукозаписів, її філії з’явились у Британії, Німеччині, Франції, Японії. На логотипі продукції було зображено янголятко, що пише гусячим пером. На іншій відомій торговій марці зображалась собака, яка слухає хазяйський голос з грамофонного рупора. У 1907 р. французькою фірмою “Пате” було розпочато виробництво компактних патефонів з рупором всередині апарата, який відтак набув форми зручної валізки. На території Російської імперії також виникли перші артілі звукозапису: в Ризі (1902), Петербурзі (1903), Москві. У Варшаві в 1902 р., а у Львові в 1904-1905 рр., на англійських платівках, було записано голоси Соломії Крушельницької та інших українських артистів. Загострення конкуренції та розширення попиту спонукало підприємців до пошуку нових ринків.
Срібна доба київського звукозапису Ще у ХІХ ст. в Україні утворилась чимала чеська діаспора, яка відзначалась не лише вирощуванням хмелю та пивоварінням, а й освіченістю та любов’ю до музики. Один з передових людей свого часу Ігнатій Індржишек, київський купець-мільйонщик (так тоді називали мільйонерів) торгував музичними товарами з 1882 р. Він володів нотним видавництвом, фабрикою духових інструментів та ще й броварнею, і його шанобливо кликали “чеським королем”. Київ, переживши цукрову і будівельну гарячку, виділявся з числа губернських міст чудовими музичними традиціями, яскравими обдаруваннями, древньою глибокою культурою, а до того ж зростаючим багатством. У 1909 р. до Києва з Петербургу переїхало відділення берлінської фірми International Extra Records, власник якої Ернст Гессе особисто приїздив для керівництва справами. У співпраці з Гессе, у 1910 р. в своїй крамниці на Хрещатику 41, Індржишек обладнав студію звукозапису, придбавши найкраще німецьке обладнання. Одним з перших віддав належне цій новації корифей української музики Микола Лисенко (625-net.ru/archive/z0403/tihonov.htm). П  опит наростав такими темпами, що того ж року було розпочато будівництво власної фабрики на Шулявці, між нинішніми вулицями Смоленською та Металістів (привіт аматорам хард-року). По сусідству жило багато чехів, зокрема працівників Машинобудівного заводу Гретера і Криванека (нині “Більшовик”), а також єдиної на всю імперію фабрики спортивних знарядь. До речі, на Шулявці, на місці нинішньої кіностудії, чехи обладнали перше в Києві футбольне поле.Окрім повного циклу від запису до тиражування і продажу платівок Індржишек організував також виробництво кількох моделей грамофонів та видання власного рекламного журналу. Влітку на недобудованому підприємстві сталась велика пожежа, яка спричинила збитків на сто тисяч рублів. Після цього німецькі партнери вийшли зі справи, і Індржишек очолив її самостійно, давши назву “Екстрафон”. Підсумки першого року показали слабкість менеджменту нової компанії. Відтак, наприкінці 1912 р. на роботу було запрошено досвідченого керуючого московської фірми “Метрополь-Рекорд” Я. Берквиця, і справа закипіла. Першим хітом “Екстрафону”, що сколихнув ринок, стала платівка з мелодраматичними романсами “Гриша від’їжджає” та “Пісня осліплої дівчини”. Індржишек та Берквіц всіляко урізноманітнювали асортимент продукції: записували зірок місцевих та столичних сцен, хори та оркестри, уроки іноземних мов, створили власний струнний квартет, відгукувались на кожну значну подію культурного та громадського життя. Невпинно вдосконалювалось та розширювалось виробництво. У листопаді 1913 р. “Екстрафон” відхилив запрошення приєднатись до новоутвореного всеросійського грамофонного синдикату, і продовжував незалежно зміцнювати свої позиції.
З вибухом Першої світової війни почались численні потрясіння й форс-мажорні несподіванки. Робітників мобілізували до війська, ускладнилось придбання імпортної сировини. Берквіц зазнав неприємностей як австрійський підданий, і допомогло йому лише свідчення про чеське походження. Тим не менше, підприємці зуміли використати складні умови на користь справі. Перш за все, у відповідності до вимог часу, було терміново налагоджено видання патріотичного репертуару. Люди потребували розради і духовної підтримки, відтак попитом користувались веселі розважальні пісеньки на злобу дня. Самі власники опанували виробничими спеціальностями і замінили тих, хто пішов до війська. До того ж, Індржишек виробляв візки для армії, і на власні кошти спорядив на фронт загін з 1200 чехів-добровольців. Чеські кадри вирішують всеІндржишек набув величезного авторитету в музичному середовищі Російської імперії. Його ім’я, порядність та уміння вести справи часто ставили у приклад. Він був енергійним і працелюбним, не цурався громадської діяльності, проте у душі лишався справжнім артистом, людиною мистецтва. Дуже інтелігентний, чутливий до художніх нюансів, він умів у всякій справі знайти гарні вишукані форми, яким часом віддавав перевагу перед матеріальною вигодою. Керуючий справами Берквіц, якого називали головною пружиною і важелем фірми, набагато молодший від свого патрона, став його “правою рукою”. Слава про його ділові й людські якості лунала по всій країні; завдяки заслуженому авторитету, саме він запрошував на запис кращих артистів. У 1916 р. його намагалась переманити великими грішми транснаціональна корпорація “Колумбія”, але він не зрадив “Екстрафону”. Цей ділок виконував ще й обов’язки звукорежисера, а чудовим акомпаніатором, який досконало володів фортепіано, виявився бухгалтер Прохазка, також чех, якого шанобливо називали представником фірми від Києва до Льодовитого океану. “Екстрафону” вдалось налагодити співпрацю однодумців. Для розповсюдження продукції у Москві було знайдено досвідченого й авторитетного торгівця музикою Михайла Когана, родом з України, а у Петербурзі А. Вейсберга, власника торгового дому “Меркурофон”. У військовий час саме київська фабрика лишилась єдиною активно діючою на всю імперію. Поряд з актуальним патріотичним репертуаром не скорочувався також асортимент різноманітних високохудожніх записів найновіших і старовинних хорів, шлягерів, романсів, колядок. Коїлося щось неймовірне: працівники не виходили з цехів по декілька змін, падаючи з ніг від утоми. Дійшло до того, що до пресів поставили полонених австрійців. Жоден з відомих артистів, проїжджаючи Київ, не минав студії звукозапису на Хрещатику. Фірма витрачала на записи неймовірні кошти, зате крамниця ледве встигала торгувати платівками, нотами і текстами до них. Замовлення сипалися звідусіль, протягом доби надходило до двохсот запитів на негайне відвантаження продукції. Багато комерсантів приїжджали особисто, чекали по кілька тижнів, пропонували підвищену платню, проте товар відпускався строго у порядку черги. Вартість диску складала 50 коп., а тиражі сягали до 70 тисяч. Наприкінці 1915 р. керівництво реорганізувало приватну фірму в акціонерне товариство з основним капіталом у півмільйона рублів. Службовці та робітники, ставши співвласниками, ще наполегливіше взялись до роботи і фабрика досягла нових вершин. Блискуче провівши різдвяну комерційну кампанію, на початку 1917 р. колектив вітав лютневу революцію. Було випущено платівку з портретом Керенського на етикетці і патріотичними закликами. Проте наприкінці року, незважаючи на значні творчі плани і запаси сировини, підприємство закрилося назавжди. Коли у 1918 р., після розпаду австро-угорської імперії утворилась незалежна Чехословаччина, туди емігрувало з України чимало чехів, українців та росіян. Кажуть, чеські мільйонери втікали від більшовицького наступу майже такі ж “голі й босі”, як і прийшли сюди. На заклик президента Масарика, свідома, працелюбна і озброєна слов’янська спільнота подалась будувати нову державу. У покинутих цехах в роки НЕП розпочалося виробництво вагів, а згодом було створено завод порційних автоматів. Що маємо – бережемо, втративши – не плачемо?Отже, нинішні видання, до яких додаються компакт-диски, спираються на поважні традиції. Старше покоління ще може пригадати симпатичний московський журнал “Кругозор”, частина якого являла собою гнучкі прозорі сторінки звукозаписів. Платівки й понині є у продажу, коштують дешево, і вибір чималий. Збереглися й цілком справні грамофони та програвачі, але вмикають їх рідко: репертуар застарілий. Від 1928 р. почав наповнюватись музичний фонд Національної бібліотеки імені Вернадського. Але чи зможе він наздогнати комерційні розкладки, якими заставлено вулиці? Навіть у столиці держави по одній руці можна порахувати солідні аудіотеки, серед яких фонди музичних навчальних закладів, Центральний державний кінофотофоноархів (archives.gov.ua/Archives/index.php?ca05). У 1999 р. за адресою Хрещатик 48 відкрився Музей грамплатівок та старовинних музичних інструментів. Його колекція налічує близько п’яти з половиною тисяч платівок, найдавніша з яких датована 1912-м роком. Привертають увагу зібрання церковної, релігійної та хорової музики. Унікальними є записи корифеїв вітчизняного мистецтва, а також твори Баха, Бетховена, Шопена. Популярністю користувався унікальний альбом “Голоси птахів у природі”. Серед подарунків музеєві виявилася медична енциклопедія: на 35 дисках записано цикл лекцій. У колекції старовинних грамофонів досі справний навіть англійський апарат ХІХ сторіччя, а також саморобні програвачі. Працівники музею хотіли б реставрувати і перевидати звукові реліквії, які у них зберігаються. Був би тоді літопис української музики, літератури та театру минулого сторіччя. Як же почути довоєнну платівку чи запис на магнітній стрічці? Яка студія візьметься переписати кіноплівку на сучасний носій? У Національній бібліотеці України зберігається понад тисячу воскових валиків – як бути з ними? На щастя, в Інституті проблем реєстрації інформації НАНУ старовинні записи перетворюють у цифрову форму з допомогою лазера, і повертають до життя унікальні звукові колекції. Шість років велася робота з відновлення записів єврейського фольклору, і вийшло майже сто компакт-дисків. У жодній країні немає зібрання музики, молитов і виступів видатних діячів єврейського народу, рівного київському. Товариство імені Тараса Шевченка фінансувало перезапис фольклору українців Прикарпаття: із записаних трьох тисяч валиків донині придатні до прочитання понад 500. Вони перевезені до київського інституту, аби зберегти й зробити доступним для шанувальників народної музики приблизно три тисячі мелодій. Після того, як кияни успішно виконали замовлення зі Швеції та Данії, Польська народна бібліотека привезла 30 найцінніших валиків зі своєї скарбниці. Представник Польщі у листопаді 2003 р. на міжнародній конференції продемонстрував відтворені голоси, і присутні влаштували овацію. У Росії зберігається звукова колекція з майже 12 тисяч валиків. Відомий археолог академік Янін звернувся до уряду Росії, міністерства культури України і НАНУ з пропозицією створити російсько-українську програму перезапису російських колекцій у київському інституті. З таким внеском Україна могла б увійти до міжнародного проекту оцифрування культурної спадщини (minervaplus.ru). Почитай мені, будь ласкаЛітература на платівках набула популярності після Другої світової війни, коли розпродувалися десятки тисяч недорогих радіол із програвачами. На дисках видавались посібники з вивчення мов та менеджменту, біографії та мемуари. Потім їх потіснило телебачення, проте збереглися прихильники серед дітей, пенсіонерів та людей з вадами зору. Радіоспектаклі на платівках були поширені і у Радянському Союзі. Доречно пригадати кілька цікавих фактів. У 1898 р. було винайдено технологію магнітного запису. Втім, перші магнітофони були надто недосконалі й громіздкі, й лише через 50 років склали конкуренцію механічному звукозапису. Київські вчені заклали теоретичні основи напівпровідникової та лазерної техніки. Японська компанія Sony з 1955 р. послідовно вивела на ринок транзисторні радіоприймач і телевізор, відеомагнітофон, портативний плеєр і цілу гаму цифрових носіїв. У 1971 р. у США зародилась світова цифрова мережа, і одним з перших помітних проектів у ній стала публічна е-бібліотека “Гутенберг”. У 1990 р. німецький Інститут Фраунтгофера опублікував алгоритм стиснення звукозаписів, нині широко відомий під назвою MPEG3 (mpeg.org). З 1995 р. почала діяти е-книгарня Amazon.com, і стали поширюватись глобальні спільноти некомерційного обміну музичними файлами. Тим часом, серед торговців звукозаписами та їх юристів з’явилось чимало бажаючих заробити на досягненнях артистів, винахідників, інженерів. Вони агресивно протидіють всякій ініціативі щодо здешевлення доступу до музичних архівів, зокрема, засудили абсолютно законну е-публікацію шановною Британською радіомовною корпорацією BBC записів симфоній Бетховена. Торговці проголошують, що безкоштовне розповсюдження музики призведе до її знецінення, деградації і загибелі. Вже є спроби оголосити поза законом навіть електронне розповсюдження нот. Що на черзі – невже букви? Відтак, на межі тисячоліть юридичне та ідеологічне протистояння в царині торгівлі музикою набуло ледве не гостроти релігійних війн, адже йдеться про великі гроші. Скандальної слави набула аматорська мережа обміну музичними записами Napster, закрита судовим переслідуванням на початку 2001 р. Трагікомічна ситуація у наших сусідів. Радянські композитори не цуралися видавати зарубіжні шлягери під своїм іменем, а державні аудіовидавництва переписували популярні твори (особливо закордонну танцювальну музику) з іноземних платівок, тиражували, і піратством це тоді не вважалося. Подібним же чином безкарно запозичували різноманітні винаходи і конструкції. В останні ж роки у Росії прийнято досить дивні обмеження на виконання музики. На щастя, це не торкнулося таких чудових Інтернет-ресурсів, як, наприклад, Красноярська бібліотека авторської пісні (bards.ru), де рясно представлені й українські барди. Мимоволі пригадується, що віддавна жорстокість законів компенсувалася необов’язковістю їх виконання – для тих, хто не потрапив під гарячу руку. І хоч Napster загинув, та справа його живе й перемагає. За останні роки світовий ринок заполонили mp3–плеєри, відтак звукові файли здобули-таки небачену свободу. Нині їх продано вже близько мільярда, а лише плеєрів iPod протягом 2005 р. продано понад 32 млн. шт. Нині на Заході нема книгарень без касет та дисків. Видавці пропонують тисячі різноманітних записів, від «Одіссеї» до щойно написаних детективів. У Росії перелік аудіокниг також перевищив тисячу назв. Текст начитують відомі актори чи теледиктори. Якщо твір скорочено й адаптовано, така його версія коштує дешевше друкованого оригінала. Звісно, сучасні носії інформації дозволяють швидко й дешево тиражувати не лише текстову, графічну та звукову, а ще й мультимедійну продукцію, отже поряд з книжками продаються відеофільми, ігри, програмні засоби, словники, довідники та підручники. Українські е-виданняОдним із призерів славетного Львівського форуму видавців у 2004 р. стала книга вихідця з Ужгорода, американського радіожурналіста Стефана Максимюка “З історії українського звукозапису та дискографії”, яка стала підсумком його 40-річної праці колекціонера й дослідника. Між тим, щоб українській видавничій галузі не боліла голова відносно юридичного забезпечення, їй ту голову просто потихеньку відкручують, тим самим суттєво послаблюючи ідеологічну безпеку України. Втім, так само кепсько ми дбаємо і про збройні сили. Чим то все скінчиться?... Користуючись природною монополією, на українському ринку безпечно почуваються хіба що видавці підручників та географічних карт. Перші періодичні напіваматорські цифрові е-видання були створені у Києві у 80-ті роки: спочатку на громіздких магнітних стрічках, потім на 5-дюймових дискетах. Проте нарешті з’являються і професійні проекти. Користуються популярністю магнітні касети та лазерні диски видавництва для дітей «А-Ба-Ба-Ґа-Ла-Ма-Ґа»: «Мої улюблені казки та вірші». Кілька років тому видавництво «Кальварія» готувало аудіо- чи навіть відеопроект «живої» сучасної української поезії: вірші мали читати Андрухович, Неборак, Римарук та інші культові автори. Спробу видати «книгу вголос» було також зроблено київським видавництвом «Основи»: роман Вільяма Голдінґа «Володар Мух» у перекладі Соломії Павличко доповнився аудіоверсією. «Основи» планували також аудіодиск «Кобзар», що поєднав би пісенні композиції на слова Шевченка і його вірші у виконанні відомих українських виконавців (Андрій Кузьмінський, Андрій Середа, Тарас Чубай та інші). 2 червня 2004 р. в Державному центрі театрального мистецтва імені Курбаса відбулася презентація диску «Живий голос Василя Стуса» (yuschenko.ua/ukr/Press_centre/press_ release/702). Поет читав власні вірші наприкінці 60-х рр., реставрувало записи СП «Комора». До видання включено також пісні та вірші поета у виконанні інших митців, і це є найповніше зібрання Стусової творчості. Національна радіокомпанія України хвалиться, що має у своїх фондах понад 200 тисяч годин оригінальних записів. Зокрема, зберігається декламація віршів Павлом Тичиною, Максимом Рильським та іншими поетами. А ще не відомо скільки плівок з культурними скарбами припадає пилом по столах журналістів. За всі роки було видано лише одну ліцензію на записи із фонду державного радіо, на твори Олександра Білаша. Є в нас Республіканський будинок звукозапису і радіомовлення, проте результати його діяльності надто відстають від вимог часу. Нарешті керівництво радіо зважилось таки ознайомити народ з його власними набутками з допомогою видавничого проекту "Звукова антологія української культури". Розпочати логічно було б з видання каталогу, проте перш за все у 2001 р. на диску з'явився "Кобзар" Тараса Шевченка, тиражем всього дві тисячі примірників. Видано також диск до 100-ліття українського оперного співака Михайла Гришка. Мали з'явитися "Дивосвіт полтавської пісні" з багатоголосим співом та збірка народних казок. Хто-небудь їх чув? Дізнатись більше:
Лисенко Валерій Миколайович [email protected] т. (044) 440-2518 автор приватного Інтернет-проекту “1000-ліття української культури” http://1000years.uazone.net |
Схожі:
| ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ Про видавничу справу : видавнича діяльність, виготовлення видавничої продукції, розповсюдження видавничої продукції |
Уроку: усний журнал Хід уроку Учитель Мета: з'ясувати особливості появи книжки; підвищити інтерес учнів до ролі книжки в суспільному та історично-культурному житті;усвідомити... |
| Задача щодо визначення рівня конкурентоспроможності продукції Сходу. Національне виробництво побутових холодильників у цій країні задовольняє попит лише на 20—25%, тому зацікавленість експортерів... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Харків “ХАІ” 2012 Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції сер. ДК №391 від 30. 03. 2001 |
| Практична робота №1 Розвиток видавничої справи і редагування в Україні ХІХ – початку ХХ ст Суспільно-політичні чинники розвитку української видавничої справи початку ХІХ ст |
Anonymous female narrator, wife of SW22, b. 1906 in kalynivka, a... Пит.: Чи в Вас до революції були українські книжки, чи Ви діставали українські книжки? |
| ДОГОВІР консигнації на продаж продукції КОНСИГНАНТ постачає товари на склад КОНСИГНАТОРА для їх реалізації останнім на своєму ринку від свого імені |
Законодавчо-правове регулювання біржової діяльності Формування ринку сільськогосподарської продукції як умова діяльності аграрних бірж |
| Львів-Паркет Основний напрям нашої діяльності продаж продукції на... Основний напрям нашої діяльності продаж продукції на ринку паркету та масивної дошки. Головне завдання підприємства задоволення високого... |
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ На правах рукопису ДУДАР Володимир Тарасович ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ РИНКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ 79 |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua