Методично-бібліографічний відділ
|
|
Скачати 417.44 Kb.
|
|
Ганна Медвідь «Лавка під липою» Н  ова книга нашої місцевої авторки Ганни Медвідь «Лавка під липою» є черговою життєвою історією, яка нікого не залишить байдужим. Розповідь героїв авторка веде від першої особи. Віра та Антон, Оксана і Люба діляться власними переживаннями, проводять читача стежками свого життя. Авторка знову повертає нас до рідного містечка – Долини, де й проживають головні дійові особи роману. Антон – вихованець дитячого будинку, який з дитинства став своїм для сім’ї Віри. Віра і Люба – дві рідні сестри та у кожної з них своя доля, свій характер. Мати залишила їх, влаштувавши власне життя за кордоном, коли Вірі було 16 років, а Любі й того менше. Звичайно, вона постійно телефонує додому, допомагає грошима. Та чи цього вистачить? Віра і Люба завдяки матері прекрасно володіють англійською мовою, але чи допоможе це їм віднайти свою долю?Віра – самодостатня жінка, звикла до важкої фізичної роботи. З молодих років вона зрозуміла, що ні на кого окрім себе не може покластися. Закохавшись в Антона, дівчина переживає найтяжчі почуття: зради, розчарування, болю. Пересиливши себе, Віра віддається роботі, створює власний бізнес, добивається успіху. Та, як відомо, Господь десь дає, а десь відбирає. Вірі не щастить з чоловіками, вона не почувається жіночною. Та й син додає проблем. Відчуваючи слабинку матері, яка почувається винною, що її дитина росте без батька, Петро перетворюється в домашнього тирана. І тільки одне може врятувати ситуацію. Що саме? Читайте в книзі. Не краще складається життя і молодшої з сестер – Люби. Залишившись без впливу і моральної підтримки матері, відмовляючись працювати так тяжко, як сестра, не відчуваючи ні з ким душевної близькості, Люба піддається поганому впливу і втрачає себе. Сприяє цьому і юнацький максималізм, який не дозволяє дівчині миритися з людською несправедливістю, хабарництвом та підлабузництвом. Чи зможе, непогана по своїй суті, дівчина знайти власну дорогу у житті, чи вдасться їй повернутися до рідних без втрат та розчарувань? Відповіді на ці запитання – на сторінках книги. Біль сестер, їх неприйняття вчинку матері виливається у такі слова Віри: «Та ти покинула нас, як щенят, побігла влаштовувати власне життя». Неоднозначну реакцію може викликати у читача відповідь матері: «І ти колись так зробиш, як змудрієш. Колись зрозумієш, що в кожного своє життя і своя дорога, і треба думати про себе». Не одразу можна зрозуміти ставлення авторки до ще одного героя книги – Антона. З одного боку – зразковий сім’янин, ніколи не дасть своїм дітям рости без батька, дбає про матеріальне благополуччя сім’ї, а з іншого – постійні зради дружини. Та й як батько він зовсім не ідеальний, про що дізнається читач з подальшого ходу розповіді. На деякий час Антон вирішує, пересилюючи власний страх, повернутися до свого минулого і приїжджає в Долину. Та чи варто було це робити? Адже це містечко викликає у нього почуття провини навіть через багато років… Ненадовго авторка вводить у сюжет Наталію – дружину Антона. Ця другорядна, але яскрава дійова особа, з’являючись на декількох сторінках все ж наштовхне уважного читача на певні роздуми… А чому «Лавка під липою»? Мабуть тому, що саме тут збираються всі сусіди, обговорюються найважливіші події у житті кожного жителя містечка. Тут пливе ріка життя, тут майбутнє зустрічається з минулим… Тетяна Грунська «Злодій» Н  айновіша книга Тетяни Грунської вийшла у вже знайомому нам львівському видавництві «Каменяр». Вона містить дві повісті, здавалось би, нічим не пов’язані між собою: «За півгодини до…» та, власне, «Злодій». Чому ці твори авторка об’єднала в одній книзі? Можливо, тому, що і в головної героїні «За пів години до…» Вероніки, і в головного персонажа (язик не повертається назвати його героєм) «Злодія» Олекси перед усім стоять власні бажання та самозакоханість, яких не стримує мораль чи людський поголос. Проте, якщо у Вероніки вимальовуються позитивні риси, то з Олексою в цьому плані значно важче…Вероніка самодостатня жінка, яка пишається своїм статусом письменниці, ніколи про нього не забуває. Письменницький талант проявляється навіть у її світосприйнятті, у вмінні побачити і виразити чудо навіть у найпростішому: «Надвечір хтось дужо викрутив хмарне покривало – щедро полилось на грішну землю. Повітря остудилось. Десь сонце ще пишалось над небокраєм, а у Воронівці день відразу перейшов до вечора, без племінників – сутінки не встигли й вибратись зі своїх хованок». Інший аспект письменницької діяльності – спілкування з людьми. Перебуваючи в соціумі, кожен із нас стикається з різними особистостями, переживаючи приємні чи не дуже моменти. А для письменника це ще й новий сюжет книги, риси характеру персонажа тощо. Тому Вероніка любить спілкування, вільно висловлює свої думки. Піднімає Тетяна Грунська за посередництвом своєї героїні і питання культури мови: «От мене неграмотність ображає, – вела далі Вероніка, відчуваючи натхнення від уважної аудиторії, – наче перебуваєш у засміченому брудному просторі. Важко дихати…». Тож читайте «За півгодини до…», мандруйте разом з героїнею мальовничими куточками України, вивчайте людські характери і просто насолоджуйтесь. Головний персонаж повісті «Злодій» – Олекса. Авторка подає нам образ підстаркуватого красеня, який проявляє цікавість насамперед до жіночих гаманців, а потім – до утіх «на одну ніч». Олекса зневажає жінок, не любить навіть власної матері. У його серці знайшла місце тільки одна – наймолодша донька Юстинка. До всіх інших жінок у нього єдине бажання – без клопотів і зайвих залицянь затягнути до ліжка. Брехня Олекси проступає і в другорядних деталях: чорне волосся без жодної сивини виявляється фарбованим, модний «Пассат» та шовкова сорочка прикривають скнарість і скупість злодія, що донині труситься над програвачем з минулого століття. Зневагу до жінок підкреслюють думки Олекси, такий собі фемінізм навпаки: «І, взагалі, чому чоловіки мусять платити за кохання? Хоче його якась – хай платить. Жіноцтво тепер платоспроможне». Авторка розповідає, що пишучи повість, їй довелося особисто поспілкуватись з представниками цієї «професії», тож образ Олекси збірний та узагальнений. Повість насичена цікавими образами другого плану, як от колишній тесть Олекси, що затято збирає макулатуру, хоч і не потребує тих копійок; дядько Степан, який згоден за десять гривень служити прикриттям своєму племіннику; син Остап – представник педагогічної інтелігенції, що спокушає студенток. Справедлива відплата очікує Олексу наприкінці твору. Символічним є те, що спасає його звук, з яким уважний читач уже стикався на сторінках книги і якого Олекса так ненавидів… Володимир Лис «Маска» У  кожному його романі перед читачем постає новий Володимир Лис. Жоден твір не схожий на інший. «Маска» – це авантюрний історичний роман чи навіть історичний детектив. Дія роману охоплює межі не однієї країни, автор зачіпає землі України, Польщі, Німеччини, Трансільванії, Франції. Головний герой книги – загадковий злочинець, «людина в п’яти масках», який наводить жах на аристократів своїми зухвалими пограбуваннями.Як стверджує сам автор, сюжет роману побудовано на долях реальних людей. Прокіп Марушко (головний герой) народився 11 березня 1752 року в селі Хомутівці теперішньої Черкаської області. Він був байстрюком, сином українки і голландця, найнятого його паном Моджиєвським для розведення породистих коней і догляду за ними. Автор не ідеалізує свого героя, він прекрасно розуміє, що: «Так, постать мого героя не назвеш ні надто доброчинною, ні тим більше вартою для наслідування чи такою, якою потрібно б гордитися багатьом поколінням після нього. І все ж, на мій погляд, у його долі значною мірою відбилася трагічна доля всього нашого народу. Зокрема, тих його представників, які виходили з простолюддя, народжувалися кріпаками і ними ж вмирали. Хоча, можливо, як свідчить історія, у багатьох з них були видатні задатки». Народжений кріпаком, здавалось би, не може сподіватись на іншу долю. Вже те, що шляхтянка Гелена Зайончковська купила його та зробила не лише своїм коханцем, а й управителем маєтку, Прокіп має сприйняти як велику милість. Так ніби і складалося, та лише до того часу, поки хлопець не зустрів своє перше справжнє кохання – таку ж як і він кріпачку Ярину. Пані Гелена звісно не могла стерпіти в ролі суперниці якусь кріпачку і її помста була жахливою. Це повністю змінило життя Прокопа… Кріпак Прокіп Марушко зникає. Натомість з’являється польський шляхтич Мечислав Кульчицький, угорський граф Ференц Естерхазі, німецький князь Анхельст-Пфальцьський, австрійський барон Фрідріх фон Гольдбейн та інші особистості. А по їх слідах то в одній, то в іншій країні з’являється і зникає зухвалий злочинець у різнокольорових масках. Хто ховається під оранжевою, зеленою та іншими масками? Це цікаво всім, та знайдеться лише один сміливець, який наважиться зірвати маску з обличчя грабіжника. До чого ж це призведе? Подиву гідне життя головного героя книги. Жодного дня не навчаючись в школі, він знав вісім європейських мов, дивував своєю освіченістю весь аристократичний світ. Ніхто не зміг розпізнати справжнього походження цієї людини. І тільки десь глибоко в душі злочинця живе бажання, щоби полюбили його самого, його, а не того, за кого він себе видає. В житті цього чоловіка багато жінок, та лише деякі з них залишають свій слід у серці. І саме вони, чия думка є найдорожчою, виявляють своє презирство чи страх. Жінки ж відіграють ключову роль у фіналі історії, стануть причинами основних помилок героя, через які він потрапить до рук жандармерії. Та знайдеться людина, яка сприятиме його втечі зовсім неочікувано навіть для себе. Чи вдасться втекти одному з найбільших злочинців того часу, за яким полювала поліція багатьох країн світу? І, якщо вдасться, то де він зможе сховатися? Читайте, ця історія точно залишить свій слід у вашому серці та змусить задуматися… За словами самого Володимира Лиса: «Царський уряд зробив усе можливе, щоб стерти пам’ять про цю неординарну особистість. За наказом імператора Олександра І і тодішнього генерал-губернатора Малоросії Олексія Куракіна, того самого, якого оспівав у своїй оді наш славетний класик Іван Котляревський, були знищені всі документи, які засвідчували про існування і діяльність Марушка-Кульчинського. Як сказав князь Куракін, аби ще якомусь безродному хамові не прийшло в голову повторити те, що зробив цей <�…> Історія і доля Прокопа Марушка змушують замислитися над тисячами доль тих, хто по-іншому міг творити українську історію». Володимир Лис «Графиня» Д  ія роману «Графиня» Володимира Лиса відбувається у кількох часових вимірах, несподівано для себе, читач переноситься з 1998 року у 1762-й. Іноді від таких часових «піруетів» виникає розгубленість, неможливість зрозуміти куди саме і для чого перекидає нас автор. Проте, якщо дочитати книгу до кінця, розплутавши клубок сюжету, все стає на свої місця.Події роману розгортаються у містечку Старий Луг, де живе головний герой твору – простий вчитель малювання Платон Лемещук. Ця скромна людина закохана у мистецтво, він постійно малює, та при всьому цьому не вважає себе хорошим художником. Багато років свого життя Платон Васильович віддав учениці Любі Смажук – допоміг талановитій дівчині виграти мистецький конкурс у Канаді та отримати грошову премію, переконав її матір віддати доньку навчатися на художницю, а не на бухгалтерку. З часом Люба стає відомою художницею, її роботи виставляються у найкращих мистецьких галереях, ними захоплюються поціновувачі. Та чи буде учениця вдячна своєму вчителю? Чи не стане гординя на заваді їх стосункам? Важко зрозуміти психологію людини і це ще раз підтверджує автор роману. Люба здається закохується у Платона, та й почуття це давно взаємне. Що ж не дає героям бути разом? Можливо почуття поваги? Але все набагато складніше: Люба Смажук вважає себе вищою за звичайного сільського вчителя, адже вона – художник, а він? Хто він? Такий собі вчитель малювання… Насправді Платон Лемещук надзвичайно талановитий, але зовсім позбавлений амбіцій та бажання слави. Це уважний читач також побачить згодом. І найголовніше – він морально й духовно вищий за свою ученицю, і Люба це відчуває. Та це викликає у неї злість, яка веде до презирства і зневаги. Але чи почуття зневаги є головним у стосунках двох людей? І тут Володимир Лис заводить читача у, здавалось би, глухий кут. Та все ж, до чого тут Графиня? Яким чином вона з’явиться в сюжеті? А річ у тому, що вона присутня тут від самого початку розповіді. Графиня Венцеслава Ловига, портрет якої є справжньою цінністю місцевого музею, відіграла неабияку роль у житті та історії містечка Старий Луг. Вона стала фатальною жінкою для роду Ловиг і не тільки. Самозванка, відьма, чарівниця, – як тільки не називали її в далекому ХVІІІ столітті і в наші дні! Саме з ім’ям цієї жінки пов’язували таємничого вбивцю собак, який наганяв жах на все місто. Та чому і хто відродив ці вбивства наприкінці ХХ століття? Побачивши єдиний відомий портрет графині Венцеслави, Люба захоплюється нею, це захоплення стає головним у її житті, переслідує молоду художницю. Вона ніби ототожнює себе з графинею. І як повести себе, дізнавшись, що портрет… фальшивка? Так-так, фальшивка, а намалювала його знайома Любі особа… І не тільки Любі… Роман «Графиня» має настільки заплутаний сюжет і стільки «підводних каменів», що тільки дочитавши його до кінця, ви зрозумієте все! Неочікуване і цікаве завершення, психологічна насиченість твору не залишить читача байдужим. А тонка межа між містикою та реальністю змусить не один раз задуматись, та приведе кожного до своїх, можливо навіть неочікуваних висновків. Бібліодебют-2012 Вінтонів Марія Василівна, зав. бібліотеки-філії с. Яворів День однієї книги Звичайний робочий день бібліотеки... Напередодні з відділу комплектування районної ЦБС одержала кілька книг. Відразу звернула увагу на книгу Романа Круцика «Дем’янів лаз». До того про цю страшну трагедію читала не раз в періодиці, а тут така об’ємна праця, тож вирішила ознайомитись детальніше. Гортаю сторінку за сторінкою, від прочитаного безліч думок, та одна з них аж голосить у моєму серці: «Боже, за що постраждали ці невинні люди!». На вдумливе читання націлює і автор книги своїми рядками: «Читайте її мовчки, думайте і усвідомлюйте, вдивляйтесь у світлини». Читаю, думаю, вдивляюсь у світлини, стає моторошно від побачених людських останків, зітлілих речей. їх безліч на світлинах. А мали вони імена, мали родину, ніхто з них не хотів помирати. Якась невидима сила примушує мене пильно переглядати розділ «Документи свідчать». І справді – прояв Божий, я знаходжу прізвище Ленюк Василь Миколайович. Але до цього я ще повернусь, а тепер наступна історія. 1 квітня 1964 року в село Яворів направлено молоденьку фельдшерку Ленюк Марію Василівну. Швидко прижилася в селі, всі її полюбили. Всю душу вкладала в свою працю, дарувала людям ласку і високу професійну майстерність. Багато сельчан знали, що кругла сирота, але ніхто не знав, який важкий біль ховала в серці, не бачили, як часто міряла свій день сльозами. Була і є активною читачкою бібліотеки, тож не раз у розмовах ділилася спогадами про своє сирітське життя. …Немає в світі сім’ї, життя якої складалось би абсолютно щасливо, але сім’ї Ленюків доля вділила важкий хрест, високу Голгофу. Здавалося – щастя йшло поруч з цією родиною. Була мрія – збудувати свою хату, бо у сім’ї підростав синок Зеник, і ось-ось мала народитися друга дитина. Але в ті далекі березневі дні 1941 р., коли народилася маленька Марійка, в застінках станіславської тюрми катували її батька – Ленюка Василя «как участника контрреволюционной повстанческой организации ОУН». Молода дружина Юстина Ленюк, була вбита горем, яке затьмарило її розум. Навіть плач щойно народженої донечки та трирічного синочка Зеника не змогли повернути їй бажання жити. За берегами історії цієї сім’ї залишилось багато подій, яких діти не запам’ятали. Але знають одне – не було в них бабусиної казки, маминої колискової, батькових міцних рук. Жили біля батькових сестер. Голодні, обділені долею, діти вижили, і кожен обрав свій шлях у житті. Марія Ленюк знайшла своє сімейне щастя в Яворові. Здається, спинився смуток, – та ненадовго. Доля вплела у вінок її життя ще одну стрічку печалі. Коханого чоловіка Богдана в молодому віці вбила блискавка, коли вони обоє поверталися з поля. Бог залишив її в живих, бо ж мала підняти на ноги дітей. Брат Зеновій після армії залишився в Красноярському краї, так як батьківської хати вони не мали. Але де б людина не жила, її завжди тягне до рідної землі. В 1999 р. він прибув у рідні краї. Приїхав, ні, втік з чужини, щоб хоч на схилі літ забути свої негаразди. Прийняла сестра брата в свою оселю. Отак і живуть разом – як в дитинстві. З перших днів приїзду Зеновій зайшов у бібліотеку і є її читачем до сьогоднішнього дня. Читає багато, ніби поспішає оглянути все те, про що не знав, що було недоступне раніше. Коли завітала до них з книгою «Дем’янів лаз» – плакали всі. Немолоді вже люди гладили сторінку, де була тюремна фотографія їхнього батька. Як не дивно, але його фото вони бачили вперше в житті, бо в родині не було жодної світлини батьків. Також з книги вони вперше дізнались, за що був покараний батько і де похований. Здавалось би, скупі рядки з документів, але скільки емоцій, скільки радості і, зрештою, хоч запізнілої, але гордості за свого батька. А на думку спадають рядки О. Олеся: «...В обіймах з радістю журба...». Ось така життєва історія моїх читачів Марії і Зеновія Ленюків. Та хіба тільки їх? Литвин Ольга Іванівна, провідний бібліотекар бібліотеки-філії с. Максимівка |
Схожі:
|
Методично-бібліографічний відділ По-третє, бібліотека, як своєрідний ланцюжок, об'єднує завдання і функції інформаційної, культурної і освітньої сфер, і в цьому одночасно... |
Методично-бібліографічний відділ «інновація бібліотечна» як відображення орієнтації бібліотек на безперервний розвиток у відповідності до мінливості умов. Сучасна... |
|
Методично-бібліографічний відділ Основною метою планування є визначення оптимального співвідношення часу, праці, витрат і якості виконання завдань бібліотеки, а також... |
Методично-бібліографічний відділ З недавніх пір реклама стала не тільки невід’ємною частиною професійної діяльності, але й засобом для залучення читачів, розкриття... |
|
Методично-бібліографічний відділ Надіїв), конкурс колядок «Малий Ісусик. Різдвяна зірка. Буде Святвечір, буде ялинка» та виготовлення святкових листівок «Святкова... |
Центральна районна бібліотека Методично-бібліографічний відділ З... Бібліотека – моя доля: з досвіду роботи / Долинська ЦРБ, метод бібліогр від.; уклад. З. В. Тарантюк, Н. П. Кушнірчук, відп за вип.... |
|
Методично-бібліографічний відділ Вже з перших кроків читача в бібліотеці її працівники дають зрозуміти, наскільки необхідною може стати йому книгозбірня. Сприяють... |
ДОЛИНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА БІБЛІОТЕКА МЕТОДИЧНО-БІБЛІОГРАФІЧНИЙ... Дім, де живуть не тільки книги : (з досвіду роботи Раківської сільської бібліотеки-філії Долинської ЦБС) / Долинська ЦРБ; [уклад.... |
|
Долинська центральна районна бібліотека Методично-бібліографічний... Той дім всі звуть бібліотека… (з досвіду роботи Надіївської сільської бібліотеки-філії Долинської ЦБС) / Долинська ЦРБ; [уклад. Н.... |
НАКАЗ Міністерстві юстиції України від 18. 12. 2007 р. №1377/14644, та державного стандарту України ДСТУ ГОСТ 1: 2006 “Система стандартів... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua