Заняття 3. Технологія створення
інформаційного забезпечення
Мета заняття — засвоїти основні навички формування інформаційного забезпечення та розробки класифікаторів і кодів техніко-економічної інформації.
Для організації інформаційної взаємодії різноманітних ІС між собою, а також з різними групами користувачів дані потрібно відповідним чином однотипово описати в усіх системах на різних рівнях, тобто створити інформаційне забезпечення, єдине для всіх рівнів інформаційної системи та всіх користувачів. Для кожного економічного об’єкта потрібно створити свою систему класифікації і кодування — перелік описів і систем супроводження класифікаторів техніко-економічної інформації на економічному об’єкті.
Існують два підходи до створення інформаційної бази (ІБ) — аналіз сутностей і синтез атрибутів.
Аналіз сутностей передбачає спадний підхід, або «згори — донизу», який поділяє процес створення на чотири стадії:
моделювання уявлень користувачів;
об’єднання уявлень;
складання та аналіз моделі (схеми);
реальне (фізичне) проектування.
Синтез атрибутів передбачає зростаючий підхід, або «знизу — нагору», оскільки він починається із синтезу атрибутів найнижчого рівня, з яких формуються сутності та зв’язки верхнього рівня. Виокремлюють чотири стадії такого підходу:
класифікація атрибутів;
композиція сутностей;
формування зв’язків;
графічне уявлення.
Кожний з цих підходів має свої переваги й недоліки і визначається, виходячи з потреб проектування ІС. Для створення великих ІС, які структуровані, найприйнятнішим є аналіз сутностей, для автономних невеликих ІС без структури — атрибутний (локальний).
Інформаційне забезпечення не можна успішно спроектувати без загального планування «згори — донизу» і детального проектування «знизу — нагору». Погодження двох підходів, у свою чергу, не можна досягти без відповідної методики, загальні контури якої ми розглядаємо.
Ефективне функціонування інформаційної системи об’єкта можливе лише за відповідної організації інформаційної бази — сукупності впорядкованої інформації, яка використовується при функціонуванні ІС і поділяється на зовнішньо- і внутрішньомашинну (машинну) бази. Однак потрібно насамперед встановити, потрібна одна база даних чи кілька локальних, взаємозв’язана розподілена база даних, локальні файли чи їх комбінації і т. п. При цьому враховується інформація, що використовується для реалізації багатьох функцій, особливо в оперативному режимі, активна інформація, тобто така, що використовується багаторазово.
Описуючи організацію інформаційної бази (РД 50—34.698–90), потрібно дати опис логічної і фізичної структур бази даних.
Документ складається з двох частин:
1) опис внутрішньомашинної ІБ;
2) опис зовнішньомашинної ІБ.
Кожна частина, в свою чергу, формується з таких розділів:
1) логічна структура;
2) фізична структура (для зовнішньомашинної інформаційної бази);
3) організація ведення інформаційної бази.
У розділі «Логічна структура» наводять опис складу даних, їх формати і взаємозв’язки між даними, в розділі «Фізична структура» — опис обраного варіанту розміщення даних на конкретних машинних носіях даних.
При описі структури внутрішньомашинної ІБ наводять перелік баз даних і масивів та логічні зв’язки між ними. Для масиву інформації вказують логічну структуру масиву чи дають посилання на документ «Опис масиву інформації».
Описуючи структуру зовнішньомашинної ІБ, наводять перелік документів та інших інформаційних повідомлень, використання яких передбачено в системі, із зазначенням автоматизованих функцій, при реалізації яких формується чи використовується цей документ. Якщо цю інформацію наведено в документах «Перелік вхідних сигналів і даних» і «Перелік вихідних сигналів», можна посилатися на ці документи.
У розділі «Організація ведення інформаційної бази», описуючи внутрішньомашинну базу, наводять послідовність процедур при створенні й обслуговуванні бази із зазначенням у разі потреби регламенту виконання процедур і засобів захисту бази від руйнування і несанкціонованого доступу, а також зв’язків між масивами баз даних і масивами вхідної інформації.
Описуючи зовнішньомашинну інформаційну базу, потрібно навести послідовність процедур по маршруту руху груп документів до передачі їх на обробку, а також описати маршрут руху вихідних документів.
Методика проектування інформаційного забезпечення складається з трьох етапів.
На першому етапі «Розробка рішень по інформаційній базі»: визначаються склад і обсяг нормативно-довідкової інформації; розробляються пропозиції щодо вдосконалення існуючого документообігу; встановлюються структура бази даних, система збору і передачі інформації, а також приймаються рішення з організації і ведення бази даних; визначаються склад і характеристики вихідної і вхідної інформації (сигналів, документів, даних).
На другому етапі «Вибір номенклатури і прив’язка системи класифікації і кодування інформації»: визначаються перелік типів інформаційних об’єктів, які підлягають ідентифікації в ІС, перелік необхідних класифікаторів; вибираються й розроблюються класифікатори інформаційних об’єктів і системи кодування; визначається система внесення змін і доповнень у класифікатори; розробляються принципи й алгоритми автоматизованого ведення класифікаторів.
На третьому етапі «Розробка рішень щодо забезпечення обміну інформацією в системі» розробляється схема інформаційного забезпечення.
Методи організації і пошуку економічної інформації в умовах її автоматизованої обробки потребують попередньої її класифікації і кодування.
Залежно від того, яким чином розглядається дана множина об’єктів — послідовно чи одночасно за всіма ознаками основи поділу — використовують ієрархічний чи фасетний метод класифікації.
У процесі кодування об’єктів класифікації їх групуванням та ознакам за певними правилами присвоюють цифрові, літерні чи літерно-цифрові коди. Державними стандартами визначено чотири методи кодування: порядковий, серійно-порядковий, послідовний і паралельний.
Як методи класифікації, так і методи кодування самостійно практично не застосовуються. Аби скористатися перевагами різних методів, на практиці використовують різні комбінації методів класифікації та кодування. Можливі комбінації визначаються їх взаємозв’язком, який дає певні конкретні структури, що використовуються у відповідних класифікаторах. Вибір тієї чи іншої комбінації залежить від призначення класифікатора і конкретних задач, при розв’язанні яких він використовуватиметься.
У документації з інформаційного забезпечення РД 50–34.698–90 (розділ 5 «Требования к содержанию документов с решениями по информационному обеспечению») мають міститися документи «Побудова системи класифікації і кодування» та «Опис систем класифікації і кодування», в яких по кожному об’єкту, що класифікується, повинен наводитися опис методу кодування, структура і довжина коду, вказівки про систему класифікації та інші відомості на вибір розробника.
Для інформаційної сумісності різних систем потрібно використовувати однакові класифікатори. Вони можуть бути: державні (затверджені Держстандартом для застосування в ІС різних міністерств і відомств); галузеві (введені в установленому порядку для використання в ІС даної галузі); підприємств (введений в установленому порядку для використання в ІС цього підприємства). Для цього створено Єдину систему класифікації і кодування техніко-економічної інформації (ЄСКК). Єдина система є частиною інформаційного забезпечення системи і становить сукупність взаємопов’язаних державних класифікаторів техніко-економічної інформації, системи їх ведення і нормативних документів для їх розробки, впровадження, ведення, вдосконалення й контролю за впровадженням. Формуванням ЄСКК керує Держстандарт України.
Методику створення класифікаторів економічної інформації можемо розглядати як сукупність організаційних, технічних та економічних заходів. Складається вона з чотирьох етапів:
1-й на основі матеріалів обстеження об’єкта і технічного завдання визначають необхідність створення конкретного класифікатора та його призначення і складають перелік необхідних класифікаторів;
2-й на основі переліку необхідних класифікаторів, методичних матеріалів, вимог системи користувача і загальних параметрів створення інформаційної бази будують систему класифікації і кодування. При цьому:
а) встановлюють найсуттєвіші ознаки, за якими систематизуються інформаційні сукупності в конкретному класифікаторі;
б) визначають значимість об’єктів, які кодуватимуться;
в) обирають метод класифікації і систематизують інформацію в класифікаторі;
г) обирають метод кодування, розробляють структуру коду і надають код кожній позиції номенклатури;
ґ) загальний перелік номенклатур оформлюють у вигляді класифікаторів, в яких розміщують коротку інструкцію про порядок застосування кодів;
д) розроблені класифікатори погоджують і затверджують у замовника і призначають підрозділи і осіб, відповідальних за ведення класифікатора.
Закінчують розробкою опису класифікатора і технічного завдання на класифікатор.
3-й на основі опису класифікатора, технічного завдання на його створення, опису програмної системи або документації на ППП розроблюють чи прив’язують ППП. На виході етапу маємо технологічну документацію на створення і ведення класифікатора, ППП;
4-й на основі технологічної документації, ППП і матеріалів обстеження об’єкта створюють класифікатор у пам’яті ЕОМ, який роздруковується і передається відповідним підрозділам для користування.
Для функціонування інформаційної системи розроблюється технологія ведення класифікаторів, де потрібно розробити технології внесення нових записів, коригування старих, видалення окремих записів і при цьому, в разі необхідності, передбачити збереження старих записів (ведення бази даних з історією).
|